Преподобномученик і сповідник Стефан Новий
День пам'яті (н. ст.)
Місяця листопада на 28-й день
Святий преподобномученик і сповідник Стефан Новий народився 715 року в Константинополі в благочестивій християнській сім’ї. Його батьки, маючи двох дочок, молили Господа про народження сина. Новонародженого Стефана мати принесла до Влахернського храму в ім’я Пресвятої Богородиці і присвятила Богові.
У той час імператор Лев Ісавр (716–741) розпочав гоніння на святі ікони і їхніх шанувальників. Прихильники іконоборчої єресі за підтримки царя захоплювали чільні позиції в імперії і Церкві. Гнане сильними світу цього православ’я зберігалося у віддалених від столиці монастирях, у відокремлених келіях і в серцях мужніх та вірних своїх послідовників.
Православні батьки святого Стефана, обтяжуючись навколишнім нечестям, віддалилися із Константинополя до Віфінії. Свого шістнадцятирічного сина вони віддали на послух блаженному Іоанну, який подвизався у відокремленому місці на горі святого Авксентія.
Понад п’ятнадцять років пробув святий Стефан у блаженного Іоанна. Він цілком віддав свою волю цьому духоносному старцю, навчаючись у нього чернечого ділання. Згодом Стефан отримав звістку про те, що помер його батько, а мати і сестри прийняли чернечий постриг.
Через деякий час помер і наставник святого, блаженний Іоанн. З глибоким сумом Стефан віддав погребінню його чесне тіло. Сам Стефан продовжив чернечий подвиг у його печері.
Невдовзі до подвижника стали приходити ченці, які хотіли вчитися у нього доброчесного і спасительного життя. Поступово утворився монастир, ігуменом якого став святий Стефан.
У сорокадворічному віці ігумен Стефан покинув створену ним обитель і пішов на іншу гору. На її вершині, у відокремленій келії, він перебував у глибокому затворі. Однак і тут незабаром утворилася громада ченців, які шукали духовного наставництва святого Стефана.
Льва Ісавра на імператорському престолі змінив Константин Копронім (741–775). Він був ще лютішим гонителем православного благочестя і ще ревнішим іконоборцем. Імператор скликав іконоборчий собор. На ньому ікони було оголошено ідолами, а всіх, хто православно поклоняється їм, було піддано анафемі. Іконошанування було визнано єрессю.
Тим часом обитель святого Стефана та її ігумен стали відомі в столиці. Імператора розгнівали відкрите заохочення іконошанування й осуд гонителів православ’я в обителі святого Стефана. Архієпископ Константинопольський Константин зрозумів, що в особі ігумена Стефана має сильного і непримиренного супротивника його іконоборчим прагненням. Він доклав чимало зусиль, щоб привернути його на свій бік або погубити.
Святого Стефана намагалися переманити до стану іконоборців спочатку лестощами і підкупом, потім погрозами, але марно. Тоді святого оббрехали, звинувативши в співмешканні з черницею. Однак його провину не було доведено, оскільки обмовлена черниця мужньо заперечувала провину і померла від катувань та мук. Зрештою, імператор наказав ув’язнити святого до темниці, а обитель його розорити.
У в’язницю до святого Стефана були послані єпископи-іконоборці, щоб переконати його в догматичній істинності іконоборства. Але святий легко спростував усі доводи єретиків і залишився вірним православ’ю. Тоді імператор наказав вигнати святого на один із островів у Мармуровому морі. Преподобний оселився в печері, і туди невдовзі зібралися його учні.
Деякий час потому святий залишив братію і прийняв на себе подвиг стовпництва. Слава про подвижника Стефана і чудеса, які відбуваються по його молитвам, розносилася всією імперією і зміцнювала віру та дух православ’я в народі.
Імператор наказав перевести Стефана до темниці на острів Фарос, а потім представити його на суд. На суді святий спростував доводи єретиків, які судили його. Він також пояснив догматичну сутність іконошанування і звинуватив іконоборців у тому, що, хулячи ікони, вони зводять хулу на Христа і Богоматір. Для доказу святий показав золоту монету, на якій було зображення імператора. Він запитав суддів, що зробили б вони з людиною, яка, кинувши монету, стала б топтати її ногами. Йому відповіли, що така людина була б неодмінно страчена за те, що збезчестила образ царя. На це святий Стефан сказав, що ще більша кара чекає на того, хто збезчестить образ Царя Небесного і Його святих. Преподобномученик кинув монету на землю і став топтати її ногами.
Імператор наказав у кайданах відправити святого до в’язниці, де вже перебували триста сорок два старці, засуджені за шанування ікон. У цій в’язниці святий Стефан пробув одинадцять місяців, втішаючи в’язнів. Разом з ними він звершував молебний спів, часто виконуючи тропар Нерукотворному Образу Спасителя. Безліч людей приходили до в’язниці і просили святого Стефана помолитися за них.
Імператор дізнався, що святий і в темниці створив монастир, де постійно триває моління й шануються святі ікони. Він послав двох своїх найулюбленіших слуг, братів-близнюків, щоб вони до смерті забили святого. Коли брати увійшли до в’язниці й побачили осяяне Божественним світлом обличчя преподобного, вони впали йому в ноги, просили прощення і його молитов. Імператорові вони сказали, що виконали наказ.
Але Константин Копронім дізнався правду і вдався ще до однієї брехні. Сказавши своїм воїнам, що святий нібито хоче скинути його з престолу, він направив їх до темниці. Святий сповідник сам вийшов назустріч розлюченим воїнам. Вони схопили його і поволокли вулицями міста. Понівечене тіло мученика кинули до ями, де ховали злочинців.
Наступного ранку над Авксентієвою горою з’явилася вогняна хмара. Потім густа імла опустилася на столицю і пронеслася сильна буря, яка вразила багатьох.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобномученику Стефану Новому, глас 4
По́стнически предподвиза́вся на горе́,/ у́мная враго́в ополче́ния/ всеору́жием Креста́ погуби́л еси́, всеблаже́нне,/ па́ки же ко страда́льчеству му́жески вооружи́лся еси́,/ уби́в Копрони́ма мече́м ве́ры,/ и обои́х ра́ди венча́лся еси́ от Бо́га,// преподобному́чениче Стефа́не приснопа́мятне.
Ин тропарь преподобномученику Стефану Новому, глас 3
Я́ко предпросия́вый, Стефа́не, житие́м по́стническим,/ и в ми́ре облиста́л еси́ тече́нием страда́льчества,/ разгна́л еси́ мра́чную пре́лесть ерети́чествующих,/ показа́вый и́стинную сла́ву правосла́вных,/ сего́ ра́ди просла́вился// я́ко Боже́ственный свиде́тель И́стины Христо́вы.
Кондак преподобномученику Стефану Новому, глас 8
Тро́ицы рачи́теля и Боже́ственнаго Стефа́на/ восхва́лим ве́рно пе́сньми, празднолю́бцы, от се́рдца,/ я́ко почествова́вша начерта́ние кра́сное Влады́ки и Ма́тере Его́,/ и согла́сно ны́не от любве́ возопии́м ему́, ра́дующеся:// ра́дуйся, о́тче присносла́вне.
Ин кондак преподобномученику Стефану Новому, глас 3
Из непло́дна, преподо́бне, ко́рене/ возрасте́ ветвь/ первострада́льцу тезоимени́те,/ мона́хов наста́вник вели́к, о́тче, яви́лся еси́/ и, я́рости не убоя́вся царя́,/ не хотя́ща Христо́в че́ствовати о́браз,/ сего́ ра́ди сконча́вся,// му́ченический вене́ц прия́л еси́, Стефа́не.
Тропaрь, глaсъ д7:
П0стнически предподвизaвсz на горЁ, ќмнаz врагHвъ њполчє1ніz всеoрyжіемъ кrтA погуби1лъ є3си2, всебlжeнне, пaки же ко страдaльчеству мyжески воoружи1лсz є3си2, ўби1въ копрwнЂма мечeмъ вёры: и3 nбои1хъ рaди вэнчaлсz є3си2 t бGа, прпdбномч7ниче стефaне приснопaмzтне.
И$нъ тропaрь, глaсъ G:
Ћкw предпросіsвый, стефaне, житіeмъ п0стническимъ, и3 въ мjрэ њблистaлъ є3си2 течeніемъ страдaльчества, разгнaлъ є3си2 мрaчную прeлесть є3ретjчествующихъ, показaвый и4стинную слaву правослaвныхъ, сегw2 рaди прослaвилсz ћкw бжcтвенный свидётель и4стины хrт0вы.
Ще в розробці