Преподобні Євфимій і Харитон Сянжемські
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 28-й день / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Вологодських святих (перехідне)
Преподобний Євфимій і його учень преподобний Харитон подвизалися на річці Сянжемі наприкінці XV – на початку XVI століття.
Святий Євфимій прийшов до Спасокаменного монастиря із Волоколамських країв. Довгий час він проходив послух у монастирі, а потім оселився на східному березі Кубенського озера поблизу гирла річки Кушти. Там, серед непрохідних боліт і дрімучої хащі, святий збудував невелику келію, де подвизався на самоті. Через деякий час до нього прийшов преподобний Олександр Куштський († 1439; пам’ять 9 червня), котрий залишив, як і він, Каменний монастир і оселився спочатку на річці Сянжемі. Преподобний Олександр просив преподобного Євфимія обмінятися келіями, бо шукав місця зовсім безмовного.
Перейшовши на річку Сянжему, преподобний Євфимій не став відмовляти місцевим жителям у духовних бесідах та настановах. Туди прийшов і преподобний Харитон.
Преподобний Євфимій збудував церкву на честь Вознесіння Христового та влаштував при ній монастир. У Ростові за святителя архієпископа Діонісія (1418–1425) він отримав дозвіл на будівництво. Вочевидь, тоді ж він отримав сан священника і був поставлений ігуменом влаштованої обителі.
Обидва преподобні були прикладом для братії і в молитві, і в усіх будівельних та господарських роботах. Вони задовольнялися такими їжею та одягом, які навіть братія вважали непридатним. У храмі преподобний Євфимій стояв зі страхом і трепетом, і браття часто бачили на його обличчі сльози розчулення. Займаючись рукоділлям, преподобний завжди співав псалми. Помер преподобний Євфимій близько 1465 року, день смерті невідомий.
Його наступником за ігуменством став його улюблений учень, преподобний Харитон. Понад сорок років він продовжував труди в обителі і помер у глибокій старості 11 квітня 1509 року. Обидва преподобні були поховані у Вознесенській церкві.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь преподобным Евфимию и Харитону Сянжемским, глас 1
Пусты́нное и безмо́лвное житие́ ва́ше по́стнически препроводи́вше,/ Христо́в бо крест на ра́мо взе́мше/ и Того́ стопа́м усе́рдно после́довавше,/ на неви́димаго врага́ му́жески ополчи́стеся/ и того́ ко́зни сокруши́сте,/ моли́твами и слеза́ми, чистото́ю Бо́гови прибли́жившеся,/ преподо́бнии отцы́ на́ши Евфи́мие и Харито́не./ Я́ко со́лнце, осиява́ете светоза́рными луча́ми чуде́с ва́ших,/ всех нас спаси́те с ве́рою призыва́ющих вас/ и творя́щих честну́ю ва́шу па́мять,/ и, я́ко иму́щии дерзнове́ние ко Спа́су,// мир ми́рови испроси́те и спасти́ся душа́м на́шим.
Ще в розробці