Преподобні Іоанн, Сергій, Патрикій та інші преподобні, в обителі святого Савви вбиті

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 20-й день

У VIII столітті околиці Єрусалима зазнавали частих нападів сарацинів. Був зруйнований і прийшов у занепад монастир святого Харитона. Двічі сарацини намагалися розграбувати Лавру преподобного Савви Освященного, але Промисел Божий зберігав обитель. Лаврські іноки могли сховатися від варваських набігів у Єрусалимі, однак вирішили не залишати того місця, де спасалися багато років.

Наприкінці Великого посту, 13 березня, у тиждень перед Вербною неділею, сарацини увірувалися до монастиря і зажадали віддати їм усі цінності. Отримавши від ченців відповідь, що в монастирі немає нічого, окрім скромних запасів їжі і старого одягу, сарацини стали стріляти в насельників із луків. Тринадцять чоловік було вбито, багатьох було поранено, чернечі келії палали. Сарацини збиралися підпалити і монастирську церкву, але, побачивши вдалині безліч людей, вирішили, що це війська, послані із Єрусалима. Нападники поспішили піти, унісши з собою те, що змогли награбувати. Після втечі ворога отець Фома, вправний лікар, став надавати допомогу тим, хто залишився в живих.

У Великий Четвер, 20 березня, сарацини в ще більшій кількості знову напали на Лавру і стали винищувати іноків. Тих, хто живив, було зігнано до церкви, щоб під тортурами дізнатися від них, де сховані скарби. Обитель було оточено, аби ніхто не міг врятуватися втечею. Варвари схопили святого Іоанна, зовсім ще юного інока, який був піклувальником про мандрівників. Його жорстоко катували. Потім преподобному перерізали на руках і ногах сухожилля та стягнули його за ноги по камінню з гори, здерши шкіру зі спини.

Хранитель церковних сосудів, преподобний Сергій, приховав священне начиння й намагався втекти, але був схоплений і обезголовлений.

Декільком ченцям усе ж вдалося сховатися поза обителлю, в печері. Однак це помітив вартовий, який був на горі, і наказав усім вийти. Всередині печери преподобний Патрикій пошепки сказав братіям, які були з ним у печері: “Не бійтеся, я один за вас вийду і помру, ви ж сидіть і мовчіть”. Сарацин спитав, чи є ще хто-небудь в печері, і святий відповів, що він був сам. Його відвели до Лаврської церкви, де ті, хто залишився в живих, чекали своєї долі.

Сарацини зажадали від них викуп у чотири тисячі золотих і священні сосуди. Ченці не могли дати такого викупу. Тоді їх перевели до печери преподобного Савви, що знаходилася в огорожі монастиря. Перед входом у печеру розвели багаття, у яке підкидували гній, щоб в’язні задихнулися від отруйного диму. У печері загинули вісімнадцять чоловік, зокерма й преподобні Іоанн та Патрикій. Тих, хто залишився в живих, сарацини продовжували мучити. Однак, нічого не добившись від них, нападники залишили обитель.

Пізно вночі у Велику П’ятницю ченці, які ховалися в горах, повернулися до Лаври. Вони віднесли тіла вбитих преподобних отців до церкви і в смутку поховали їх там.

Варвари, які грабували Лавру, були покарані Богом. Вони стали жертвою раптової хвороби і всі до одного загинули. Тіла їхні стали здобиччю диких звірів.

Тропарі, кондаки, молитви та величання