Преподобна Євфросинія, в миру Євдокія, велика княгиня Московська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 17-й день / травня на 19-й день /  липня на 7-й день

Свята велика княгиня Євдокія народилася в 1353 році. Вона була дочкою суздальського князя Димитрія Константиновича († 1383) і його дружини княгині Анни. Змалечку вихована в дусі християнського благочестя, Євдокія вирізнялася тихим, лагідним норовом. Водночас, живучи в Суздалі та Переяславлі-Залєському, в неспокійній обстановці постійних міжусобних чвар, які вели з її батьком удільні князі, з ранніх років княгиня Євдокія звикла покладати все своє сподівання на Бога.

У 1367 році вона стала дружиною благовірного великого князя Московського Димитрія Донського († 1389). Їхній щасливий союз був запорукою союзу і миру між Московським і Суздальським князівствами. Любов до чоловіка і дітей княгині Євдокії освячувалася її любов’ю до Бога. Діла християнського милосердя княгиня та її чоловік поєднували з подвигами посту і молитви. У своєму житті вони покладалися на допомогу святих.

Час життя святої благовірної великої княгині Євдокії († 1407) збігається з добою великого ігумена преподобного Сергія Радонезького, тайновидця Святої Трійці. Благочестиве подружжя можна з повною підставою вважати учнями преподобного Сергія. Святитель Олексій, митрополит Московський, був близький до княжого сімейства, а духівником Євдокії та Димитрія був учень преподобного Сергія, ігумен Симонова монастиря святий Феодор, згодом архієпископ Ростовський. Преподобний Сергій був хрещеним батьком їхніх двох дітей (загалом у княжого подружжя було вісім синів і чотири дочки).

Будівництво храмів і заснування монастирів трудами святої благовірної княгині Євдокії сприяли розквіту руського храмобудівництва в XIV столітті, початок якому було покладено побудовою храму на честь Пресвятої Трійці преподобним Сергієм.

У 1389 році благовірний князь Димитрій, не досягнувши сорока років, небезпечно захворів і відійшов до Господа (пам’ять 19 травня / 1 червня). Овдовіла княгиня бачила свій обов’язок перед Богом насамперед у завершенні виховання дітей. Водночас вона почала облаштування Вознесенського жіночого монастиря в Московському Кремлі, віддавши під нього князівські палати. Імовірно, від початку вона розглядала цей монастир як місце свого майбутнього чернецтва. Одночасно вона будувала кілька храмів і монастирів у Переяславлі-Залєському.

Однак не тільки про будівництво храмів думала княгиня Євдокія: її головною потаємною ціллю після смерті чоловіка стало влаштування внутрішнього чернецтва, творення храму у власному серці. Княгиня Євдокія стала вести таємне подвижницьке життя. За пишним одягом, у якому свята княгиня з’являлася перед людьми, не можна було здогадатися про те, що вона виснажувала себе постом, неспанням, важкими веригами. Довелося їй зазнати і людського наклепу.

У 1407 році, після видіння їй Архангела Михаїла, який провістив швидку кончину, княгиня Євдокія, «явлением Ангельским от всего земного отрешенная» (див. акафіст), вирішила залишити великокнязівський терем і прийняти чернецтво, до якого йшла все своє життя. За її вказівкою був написаний образ Архангела і поміщений у кремлівському храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Під час переходу до Вознесенського монастиря княгиня Євдокія зцілила сліпця, який прозрів, відтерши очі краєм її одягу. Зцілилися тоді від різних недуг і ще тридцять людей.

В обителі княгиня прийняла постриг з ім’ям Євфросинія. Крім смиренного несення чернечих подвигів, таємних для людей, але відомих Богу, свята княгиня заклала в монастирі нову іменну церкву Вознесіння.

У чернецтві свята Євфросинія прожила кілька місяців. 7 липня 1407 року вона мирно преставилася до Господа. Тіло її було поховано в заснованому нею Вознесенському монастирі.

Святість преподобної Євфросинії засвідчена дивовижними знаменнями милості Божої, які відбувалися на її гробниці протягом кількох століть. Багато разів бачили, що біля гробу святої Євфросинії сама загорялася свічка. І в XIX столітті тут відбулися низка зцілень.

Духовний подвиг преподобної Євфросинії свідчить про те, що ні багатство, ні високе суспільне становище, ні родинні зв’язки не можуть бути непереборною перешкодою для здобуття благодаті Божої і святості.

Тропарі, кондаки, молитви та величання