Преподобна Софія Суздальська

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 1-й день — знайдення мощей / грудня на 16-й день / червня на 23-й день — Собор Володимирських святих

Преподобна Софія, у миру велика княгиня Соломонія Сабурова, була першою дружиною великого князя московського Василія Івановича (1505–1533). Він вибрав її в подружжя із п’ятисот найкрасивіших дівчат. Але шлюб виявився бездітним, через що великокнязівське подружжя сильно тужило.

Після двадцяти років шлюбу, незважаючи на умовляння духовенства, великий князь вирішив одружитися з литовською княжною Оленою Глинською. Митрополит Варлаам, який викрив незаконність розірвання шлюбу, був зведений з митрополичого престолу, уперше в історії Русі, і заточений до монастиря, а преподобний Максим Грек, котрий заступився за княгиню Соломонію, був заборонений і також ув’язнений.

Всі православні патріархи засудили вчинок великого князя, а патріарх Єрусалимський Марк передбачив народження від другого шлюбу немовляти, яке вразить світ своєю жорстокістю. Цим немовлям став майбутній цар Іоанн Грозний.

25 листопада 1525 року велику княгиню Соломонію насильно було пострижено в чернецтво з ім’ям Софія в Московському монастирі на честь Різдва Христового. Після постригу її відправили під вартою до Суздальського Покровського монастиря, який згодом став місцем ув’язнення мимовільних царственних пострижениць. Не одразу примирилася велика княгиня зі своїм новим становищем, довго сумувала. Але, підкоряючись Божій волі, Софія знайшла втіху й умиротворення в старанній молитві.

В інших джерелах, однак, ідеться про те, що велика княгиня прийняла чернечий постриг добровільно.

Інокиня Софія, пізнавши марність скороминучих земних благ, усією душею захотіла Царства Божого і правди його (Мф. 6:33). У той час, як у світі множилися беззаконня, вона у своєму усамітненні прикрашалася чеснотами і поступово сягала духовної досконалості. Князь Курбський у посланні до Іоанна Грозного (1533–1584) назвав княгиню-інокиню «преподобномученицею».

Преподобна Софія померла у 1542 році і була похована в Суздальському Покровському монастирі. Степенна книга говорить про це: «Поживши вдячно і богоугодно, до Бога відійшла».

Вже найближчі нащадки молитовно шанували преподобну Софію. У рукописних святцях вона названа як «свята праведна княгиня Софія інокиня, котра є в Покровському монастирі дівочому, чудотвориця». За царя Феодора Іоанновича (1584–1598), сина Грозного, її вже шанували як святу. Цариця Ірина Феодорівна відправила на її гробницю «оксамитовий покров з зображенням Спасителя і святих».

Патріарх Іосиф (1642–1652) писав Суздальському архієпископу Серапіону про звершення молебнів і панахид над гробом преподобної Софії. Пізніше, у ХІХ столітті, архієпископом Суздальським і Таруським Серапіоном була складена служба преподобній Софії.

В описі міста Суздаля ключар Ананія повідомив про дивовижні зцілення біля гробниці преподобної Софії. Так, у 1598 році біля неї прозріла княжна Анна Нечтєва, яка шість років страждала на сліпоту.

У 1609 році, під час нашестя поляків, преподобна Софія врятувала Суздаль від руйнування. Вона з’явилася у грізному вигляді ватажку військового загону поляків Лісовському. Від страху у нього заніміла рука, і він заприсягся дати спокій місту та монастирю. Багато й інших чудес відбулося по молитвам преподобної Софії.

Тропарі, кондаки, молитви та величання