Праведний Олексій Гнєвушев, Бортсурманський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця квітня на 21-й день / серпня на 4-й день — знайдення мощей / у другу неділю вересня — Собор Нижньогородських святих (перехідне)

Праведний Олексій Гнєвушев народився 13 травня 1762 року в селі Бортсурмани Курмиського повіту Симбірської губернії в сім’ї священника. Після закінчення в 1784 році Нижньогородської семінарії він одружився і був поставлений дияконом до села Бортсурмани. За тринадцять років він був висвячений на пресвітера до тієї самої церкви і не залишав її до самої смерті.

На початку служіння він не вирізнявся суворістю життя й іноді навіть забував міру у вживанні вина. Одного разу його попросили причастити людину, яка вмирала, із сусіднього села. Отець Олексій розсердився і вигнав геть прислану до нього людину, кажучи, що стан хворого не такий уже й безнадійний і він може почекати до ранку. Однак тієї ж ночі, відчуваючи муки совісті й не можучи заснути, він встав і вирушив до хворого. Але той був уже мертвий, а біля його ліжка отець Олексій побачив ангела, який тримав у руках Святу Чашу. Вражений видінням, отець Олексій упав на коліна перед покійним і провів усю ніч у молитві.

Відтоді він щодня служив Божественну літургію і дотримувався, наскільки це було в його силах, чернечого молитовного правила. Опівночі він читав полуношницю, чин дванадцяти псалмів і житіє святого, чия памʼять святкувалася цього дня, а також повчання із «Прологу». На ранок він читав ранкові молитви, часи, акафіст преподобному Сергію, великомучениці Варварі або святителю Митрофану. Опівдні він прочитував чотири кафізми із Псалтиря, а ввечері читав канон і акафіст Спасителю, канон Ангелу Хранителю, вечірнє молитовне правило. Щодня він також звершував півтори тисячі поклонів з Іісусовою молитвою.

У час, вільний від служб і келійних молитов, він приймав у себе парафіян. Тих, хто хотів узятися за духовний подвиг, він благословляв або, навпаки, відмовляв, згідно з одкровенням Божим. Іноді він давав відвідувачам духовні настанови, але робив це завжди з такою великою лагідністю, що вона підкорювала серця слухачів. Святий Олексій був суворий тільки щодо чаклунів і різного роду ясновидців, а також людей, які зверталися до них по допомогу.

Отець Олексій роздавав бідним усе, що залишалося в нього після щедрих дарунків, із яких, однак, завжди виділяв частину на прикрашання церкви. Не раз, коли селяни потерпали від різних нещасть, наприклад, від пожеж чи пошестей, вони знаходили у себе гроші. Ніхто не знав, звідки вони зʼявлялися, доки один селянин, будинок якого згорів, не застав отця Олексія, коли той хотів підкинути йому гроші.

Ненавидячи неробство — матір усіх пороків, святий, тільки-но зʼявлялося хоч трохи часу, йшов працювати в поле або працював по дому. Здобувши велике дерзновіння перед Господом, він зціляв хворих своїми святими молитвами, втішав стражденних словом Божим, часто виявляючи дар прозорливості.

Також він сподобився багатьох видінь і одкровень. Одного разу, коли отець Олексій був прикутий до ліжка через важку хворобу, він раптом почув небесний спів і побачив Пресвяту Богородицю в супроводі великомучениці Варвари. Вона наблизилася до нього і дивовижним чином зцілила. Іншим разом йому зʼявився вночі Господь Іісус Христос, одягнений у царський одяг, і благословив. Зі Христом були також Його Пречиста Матір і три діви в білому одязі — чесноти Віра, Надія, Любов. Він почув голос, який сказав: «Цей є Син Мій Єдинородний, Син Божий».

За часів наполеонівської навали в 1812 році праведний Олексій молився за Літургією, щоб Господь дарував перемогу над завойовником, і раптово побачив ангела, який сповістив, що сили небесні вже рушили на допомогу і ворог буде розгромлений. Інший дивовижний випадок у житті отця Олексія відбувся, коли, служачи Літургію, він читав тропар «Господи, Иже Пресвятаго Твоего Духа в третий час апостолом Твоим низпославый…» перед преложенням Святих Дарів. Священник почув голос над Тілом і Кровʼю Христовими: «Цей є Син Мій улюблений!»

За девʼять років до смерті святий Олексій пішов за штат і відсторонився від усіх парафіяльних та сімейних справ, але Літургію, як і колись, служив майже щодня й богослужінь не скорочував, у всьому дотримуючись уставу. В останні роки він жив у маленькій келії, єдине вікно якої виходило на церкву. Далекий від життєвих турбот, отець Олексій цілком присвятив себе молитві. Він виглядав тоді вже старим, маленького зросту, худим та зігнутим. Але обличчя його, яке дуже нагадувало обличчя преподобного Серафима Саровського, випромінювало духовну радість, котра переповнювала його і тому освітлювала все навколо. Його погляд був таким проникливим, що, здавалося, він читає в душах людей, які приходять до нього.

Протягом останніх тридцяти років свого життя святий Олексій не мився і, наближаючись до кінця життя, носив волосяницю, в якій і був похований згідно зі своїм бажанням. У його келії не було іншої обстановки, крім маленької пічки, грубого ліжка, столу з кількома стільцями та аналоя перед іконою з лампадою, що горіла.

За апостольською заповіддю отець Олексій молився безперестанно (див.: 1Сол. 5:17). У який би час люди не приходили до нього в келію, вони заставали його в молитві. Він приймав їжу не частіше ніж один раз на день, суворо дотримувався всіх постів, не їв ні риби, ні рослинної олії навіть тоді, коли це було дозволено. Ніхто не знав, чим святий харчувався протягом першого й останнього тижнів Великого посту, бо на його прохання йому взагалі не приносили їжі в ці дні.

Такою великою була віра і любов праведного Олексія до Бога, такими гарячими були його молитви, що ворог роду людського вирішив піддати його багатьом випробуванням. Так, коли святий вночі молився і клав поклони, ворог піднімав його в повітря й кидав на землю, а коли він намагався заснути хоч на хвилинку, біси не давали йому спокою. Тоді отець Олексій прокидався, творив численні поклони або читав Псалтир. Одного разу диявольські спокуси стали такими жорстокими, що отець Олексій взявся гаряче молитися перед іконою Спасителя. Тоді він побачив, як по іконі течуть сльози, і почув голос, котрий обіцяв йому вінець праведників.

Отримавши таке підбадьорення в брані, яку вів проти сил темряви, святий Олексій міг і сам втішати скорботних, закликаючи їх до терпіння. Одній ігумені, яка була його духовною донькою, він писав: «Будь терплячою і поклади надію на допомогу Божу, завдяки якій ти можеш відбити всі напади ворога людських душ. Якби не було випробувань, не було б і вінців!»

У часи служіння він завжди охоче відвідував тих, хто просив його прийти помолитися за нього, але уникав дозвільних відвідин і розмов. В останні ж роки життя, присвячені виключно посту і молитві, він залишав свою келію тільки для того, щоб піти до церкви.

Місцеві поміщики і навіть землевласники із сусідніх губерній шанували його за святе життя. Вони приходили до праведника, писали йому листи, просили благословення. Усі вважали його великим святим і молитовником, який володіє даром зцілення. Так, він зцілив дівчинку із міста Курмиша, яка від народження не могла ходити, і воскресив хлопчика зі своєї парафії гарячою молитвою. Звідусіль до святого приводили душевнохворих й одержимих, і всі вони зцілювалися його молитвами.

1 січня 1848 року отець Олексій відчув, що сили залишають його. Сам він уже не міг звершувати церковних служб, але попросив близьких відвести його до церкви. Незважаючи на слабкість, він вважав великим гріхом не приймати людей, які приходили до нього, і збирав останні сили, щоб наділити їх пахощами настанов.

Дійшовши до повного виснаження, праведник завершив свій життєвий шлях, сповнений скорбот, у Великий Четвер 1848 року. Він преставився до Господа, сидячи біля вікна, до якого підійшов, аби благословити безліч людей, котрі прийшли попрощатися з ним. Одні схилили коліна, інші тихо плакали. Отець Олексій благословляв їх доти, доки його рука не опустилася востаннє, щоб уже більше не піднятися.

Його поховали в саду при Успенській церкві села Бортсурмани, навпроти вівтаря. Не минало жодної неділі, жодного свята, коли б на могилі отця Олексія не служили панахиду, і майже всі парафіяни взяли з його могили по жменьці землі.

Преподобний Серафим Саровський мав глибоку повагу до подвижницьких трудів праведного Олексія. Хоча вони ніколи не зустрічалися, святий Серафим знав про нього завдяки дару прозорливості і говорив так: «Ця людина своїми молитвами подібна до свічки, запаленої перед престолом Божим. Ось трудівник, який, не маючи обітниць чернечих, стоїть вище багатьох ченців. Він як зірка горить на християнському небосхилі». Коли християни із тих місць, де жив святий Олексій, приходили до преподобного Серафима, він відсилав їх назад, смиренно переконуючи, що вони мають ревного заступника перед Господом — отця Олексія, священника із села Бортсурмани.

Тропарі, кондаки, молитви та величання