Праведна Ангеліна (Бранкович), деспотиса Сербська

Місяця липня на 1-й день

За деякими відомостями, праведна Ангеліна належала до роду Чорноєвичів – була донькою Андрія на прізвисько Арваніт Хоробрий і племінницею воєводи Івана-бея, правителя Чорногорії в 1465-1496 роках. Коли її брата, мабуть, уже не було в живих, Іван видав її заміж за сербського деспота Стефана Сліпого Бранковича. Як більшість шлюбів правлячих осіб, імовірно, і цей було укладено з політичних причин, що робить ще більш примітною святість, яка просіяла в усій родині.

Життя сербського деспота Стефана Бранковича і його сім’ї було сповнене примх і бід. Стефан і Ангеліна жили в любові та злагоді й мали двох синів, Георгія та Іоанна, і двох доньок, Мару та Міліцу. Близько десяти років, ховаючись від турецької розправи, сім’я провела в італійській області Фурланії. Тут святий Стефан разом зі своєю сестрою Катаріною купив замок Белград, де і помер.

Овдовівши 1476 року, Ангеліна жила і виховувала своїх дітей у важких умовах. Угорський король Матвій Корвін виділив їм для управління землі в Сремі, що належали колись дідові Стефана Вуку Бранковичу, і 1486 року вони оселилися в селі Купиново, куди перенесли й мощі деспота Стефана. Тут було засновано церкву святого апостола Луки, де спочатку і зберігалися ці мощі, що творили численні чудеса. Правителем Срема став спочатку старший син Ангеліни Георгій, який зійшов з трону 1497 року, прийняв постриг з ім’ям Максима і досяг святості в сані святителя († 1516), а потім її молодший син – святий деспот Іоанн († 1502).

Свята Ангеліна постриглася в черниці близько 1509 року, а можливо, і раніше, після прибуття в Срем. У 1512-1516 роках, після повернення з Валахії, вона заснувала жіночий монастир біля збудованої нею церкви Стрітення.

Ще 1509 року вона відправила свого духівника Євгена до російського великого князя Василя III зі зворушливим проханням про допомогу: “Наша держава нині занепадає, а твоя держава підноситься. Візьми ж на себе нашу турботу і піклування про святі храми і обителі, які твої і мої благочестиві предки створили”. У своєму проханні вона говорила про бажання збудувати церкву, де мала намір упокоїти мощі свого чоловіка Стефана і сина Іоанна. Місце для церкви на той час було вже куплено за 100 дукатів. Російський князь відгукнувся на її прохання, крім церкви, були побудовані також келії для черниць, і з’явився Крушедольський монастир, в якому св. Ангеліна стала настоятелькою і де провела свої останні дні в молитвах над мощами чоловіка і синів. Померла 1520 року.

У службі преподобній Ангеліні йдеться про її воістину чоловічу стійкість, безмежне милосердя, терпіння і мудрість, подружню відданість і материнську жертовність. Роками доводилося їй жити на чужині, без близьких, на її долю випала тяжка доля пережити не тільки чоловіка, а й усіх дітей і кілька разів дбайливо переносити їхні святі останки.

Мати Ангеліна з часом стала однією з найбільш шанованих сербських святих. Її мощі, разом з останками її святого сімейства, поховані в Крушедольському монастирі та зберігалися там аж до 1716 року, коли монастир спалили турки під час відступу від Варадина. Серед уцілілих донині мощей збереглася кисть руки матері Ангеліни. Слава монастиря Крушедол святкується в день пам’яті преподобної матері Ангеліни.

Частинка її мощей також зберігалася в монастирі села Хопово, де після в першій половині XX століття знайшли притулок насельниці російського Лєснинського Свято-Богородицького монастиря. Після виїзду з Югославії до Франції черниці відвезли цю частку з собою.

На іконі прп. Ангеліна зображується в чернечій ризі, що тримає в одній руці книжку, а в іншій – вервицю або хрест. Її лик представлений на всіх іконах святої сім’ї Бранковичів, а також серед дванадцяти найбільш шанованих сербських національних святих. Його можна побачити в соборній церкві архангела Михаїла в Белграді, в Печській патріархії в Косові, в сербському монастирі Хіландар на Афоні та в інших храмах.

У Воєводині, в селі Купиново, поруч із церквою святого Луки аж до 1930 року стояла церква, присвячена преподобній Ангеліні.

Тропарі, кондаки, молитви та величання