П’ятий Вселенський Собор

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 25-й день

П’ятий Вселенський Собор, або другий Константинопольський Собор, відбувся в 553 році в столиці імперії за правління святого благовірного царя Юстиніана I (527–565). Він був скликаний для розв’язання питання про правовір’я трьох давно померлих єпископів: Феодора Мопсуетського, Феодорита Кірського та Іви Едеського — які ще за часів Третього Вселенського Собору, який пройшов у 431 році, у своїх писаннях висловлювали несторіанські думки.

Халкідонський Собор, або Четвертий Вселенський Собор, 451 року засудив монофізитів, які оцінили його рішення як несторіанські, проте не засудив трьох зазначених єпископів (так само, як і Третій Вселенський). У зв’язку з цим, щоб позбавити євтихіан приводу звинувачувати православних у співчутті несторіанству та прихилити партію, яка єретикетувала, до єднання з послідовниками Халкідонського Собору, святий Юстиніан видав указ, де в трьох окремих «розділах» були засуджені ці три єпископи. Цей указ не був визнаний всіма представниками Церкви, особливо на Заході і, зокрема, в Африці, тож виникла суперечка про «Три глави». Для її вирішення і був скликаний П’ятий Вселенський Собор.

На Соборі були присутні сто шістдесят п’ять єпископів. Папа Вігілій (537–555), який тоді був у Константинополі, відмовився брати в ньому участь, хоча його тричі запрошували офіційною депутацією від імені присутніх єпископів і самого імператора.

Собор відкрився під головуванням святого Євтихія, патріарха Константинопольського (552–565; 577–582). Згідно з імператорським едиктом, справу про «Три глави» було ретельно розглянуто протягом восьми засідань з 4 травня до 2 червня 553 року. Анафема була виголошена на особу і вчення Феодора Мопсуетського безумовно; але щодо Феодорита й Іви осуд обмежився лише деякими творами, а їхні особи, як очищені Халкідонським Собором без сумніву, внаслідок каяття, анафемі піддані не були.

Необхідність цього заходу була зумовлена тим, що в засуджених творах містилися вислови, які давали змогу несторіанам тлумачити на свою користь визначення Халкідонського Собору. Однак поблажливість отців Собору в дусі ікономії щодо особисто єпископів Іви і Феодорита налаштувала монофізитів проти соборного рішення.

Попри це імператор звелів оприлюднити соборну постанову, а папу Вігілія, як однодумця єретиків, покарати відлученням від Церкви. Згодом папа погодився зі спільною думкою отців і підписав соборну ухвалу. Водночас єпископи Істрії та вся область Аквілейського митрополита понад століття залишалися в розколі.

На Соборі отці розглядали також помилки пресвітера Оригена, знаменитого церковного вчителя III століття. Його вчення про передіснування людських душ було засуджено. Піддані осуду були і єретики, які не визнавали загального воскресіння мертвих.