Мучениця Татіана Грімбліт

Місяця вересня на 10-й день

Мучениця Татіана народилася 1903 року в Томську. У сімнадцять років вона закінчила Маріїнську гімназію. Це був 1920 рік, коли країна вступила в смугу рішучих і кривавих змін.

Татіана була онукою всіма шанованого в місті протоієрея, який справив на неї великий і благотворний вплив на улюблену онуку.

5 вересня 1937 року співробітники НКВС вчергове заарештували Тетяну в місті Олександрові Володимирської області, де вона тоді жила. Збираючись до в’язниці, вона написала рідним: “За все всім дякую. Пробачте. Я знала, надівши хрест, той, що на мені, – знову піду. За Бога не тільки в тюрму, хоч у могилу піду з радістю”.

Татіану звинуватили в тому, що вона опікувалася в госпіталі хворими, включно з тими, до кого за своїми службовими обов’язками не мала стосунку. Також її звинувачували в тому, що, коли один із хворих помер, вона, не бентежачись присутністю інших хворих і медичного персоналу, осеніла його хресним знаменням; що, незважаючи на роботу, вона відвідувала храм у дні церковних свят; що, перебуваючи на чергуванні, видачу ліків супроводжувала словами “з Господом Богом” і одночасно хрестила хворих, а тяжкохворим одягала на шию хрестики.

На допиті слідчий запитав, чи правда, що товариші за службою дорікали їй, що вона веде надто мізерне життя. Татіана відповіла, що справді, люди, “шкодуючи мене, говорили: “Ви б краще вдягнулися і поїли, ніж посилати гроші комусь”, я відповідала: “Ви можете витрачати гроші на гарний одяг і на солодкий шматок, а я віддаю перевагу скромніше одягнутися, простіше поїсти, а гроші, що залишилися, послати тим, хто їх потребує””.

22 вересня 1937 року трійка НКВС засудила Татіана на розстріл. Мужня сповідниця, дівиця Тетяна була розстріляна групою катів на Бутовському полігоні 23 вересня 1937 року. Татіані було тоді тридцять три роки.

Вірш мучениці

***
Ложь, клевета благодарностью будут
Мне за любовь, за труды.
Пусть меня каждый и все позабудут,
Помни всегда только Ты.
Вечную память мне дай, умоляю,
Память Твою, мой Христос.
С радостью светлой мой путь продвигаю,
Муку мою кто унес?
Кто всю тоску, что мне сердце изъела,
Счастьем, любовью сменил,
Труд мой посильный в великое дело
Благостно в подвиг вменил?..
Молодость, юность — в одежде терновой,
Выпита чаша до дна.
Вечная память мне смертным покровом,
Верую, будет дана.

Тропарі, кондаки, молитви та величання