Мучениця Анна Остроглазова

День пам'яті (н. ст.)

Місяця листопада на 10-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Мучениця Анна народилася 19 листопада 1900 року у місті Калузі у сім’ї протоієрея Іоанна Олексійовича Остроглазова. Вона закінчила середній навчальний заклад і вступила до інституту народної освіти. Закінчивши два курси, 1920 року вона пішла із інституту. Потім вона вступила працювати бухгалтером до Калузького педагогічного училища. Тут Анну Іванівну за її лагідний норов полюбили як викладачі, так і учні. Багато із учнів приходили до неї поділитися своїми прикростями і бідами.

Анна Іванівна була глибоко віруючою, благочестивою та серйозною людиною. Коли Калузьку кафедру очолив єпископ Августин, вона стала його найближчою помічницею. Збираючи про неї відомості і готуючи ухвалу про її арешт, співробітник НКВС склав про неї таку характеристику: «дочка попа, дівиця, активна церковниця».

Після її арешту 16 жовтня 1937 року НКВС вимагає від адміністрації педагогічного училища, де вона працювала, дати характеристику своїй співробітниці, заарештованій за звинуваченням у контрреволюційній діяльності. Адміністрація дала таку характеристику Анні Іванівні: «Остроглазова працює в училищі… близько п’ятнадцяти років, добре знає всю обстановку і всіх працівників училища й учнів. З поточною роботою бухгалтера… справлялася… Остроглазова відрізнялася крайньою мовчазністю, тому надзвичайно важко було виявити її обличчя: на зборах та в політгуртку вона ніколи не виступала і в розмовах з викладачами й адміністрацією зазвичай обмежувалася короткими відповідями чи зауваженнями. За наявними відомостями, вона, будучи дочкою служителя культу і живучи разом із батьком, знаходилася завжди в тісному оточенні церковників, сама часто відвідувала церкву, старанно молилася, схилялася перед архієреєм, сама обстановка в їхньому будинку нагадувала церкву… Було також помітне прагнення Остроглазової увійти до курсу всіх питань роботи училища (господарських, навчально-виховних та інших).

Іноді заяви учнів у справах навіть не фінансового характеру подавалися їй перед тим, як потрапляли до адміністрації… Відомий випадок, коли Остроглазова переконувала прибиральницю під час проведення всесоюзного перепису записатися віруючою».

На допитах мужня і благочестива християнка трималася з гідністю і спокоєм, як гідна дочка свого духовного батька, архієпископа Августина.

— Вас заарештовано за антирадянську діяльність, слідство вимагає від Вас дачі відвертих свідчень з цього питання, — заявив слідчий.

— Антирадянською діяльністю я не займалася і винною не визнаю себе.

— Ви дали помилкові свідчення, слідство має в своєму розпорядженні точні дані, що Ви, будучи вороже налаштовані проти чинного ладу, займалися антирадянською агітацією. Слідство вимагає припинити запирання і дати правдиві свідчення з цього питання.

—Винною себе не визнаю і до попередньої відповіді нічого додати не можу.

— Слідством встановлено, що Ви є учасницею контрреволюційної монархічної організації. Ви це підтверджуєте?

— Я цього не підтверджую.

— Вам зачитуються свідчення обвинуваченого Афанасія Васильовича Любимова: «Членом нашої контрреволюційної церковно-монархічної організації є Анна Іванівна Остроглазова… довірена особа Августина… Вона вела велику антирадянську діяльність, виховуючи в контрреволюційному релігійному дусі інтелігенцію і, головним чином, дітей колишніх людей (так у 1920-х і 1930-х роках називали людей, які походили із вищих станів — ред.) і служителів культу… Ви це підтверджуєте?

— Цього я не підтверджую і винною не визнаю себе.

— Слідством встановлено, що Ви, працюючи бухгалтером педагогічного училища, займалися шкідництвом, чим штучно створювали невдоволення педагогів на заходи партії і радянського уряду. Ви визнаєте себе винною у цьому?

— Шкідництвом я не займалася і винною в цьому себе не визнаю.

— Слідством встановлено, що Ви займалися антирадянським наклепом, поширюючи контрреволюційні забобонні чутки. Ви визнаєте себе винною у цьому?

— Винною у цьому я теж себе не визнаю.

19 листопада 1937 року Трійка НКВС засудила Анну Іванівну на десять років ув’язнення до виправно-трудового табору. Там вона прийняла мученицьку смерть від голоду.