Мученики безсрібники Косма і Даміан, Аравійські, та брати їхні, мученики Леонтій, Анфим і Євтропій
День пам'яті (н. ст.)
Місяця жовтня на 17-й день
Згадувані Церквою 17 жовтня, мученики і безсрібники Косма і Даміан були сучасниками безсрібників Римських. Їхньою батьківщиною була Аравія. Подібно до тезоіменитих безсрібників, вони займалися лікарською наукою, але вона небагато допомагала їм у лікуванні хвороб. Отримавши від Бога благодать чудотворіння, вони лікували недуги людей ім’ям Христа Спасителя.
Щойно чутка про дива і вчення їхні дійшла до ігемона Лісія, негайно наказано було взяти їх. Приведені до Кілікії, вони були представлені ігемонові. Розпитавши про віру, імена та батьківщину, він наказав їм принести жертву ідолам. Коли ж святі Косма і Даміан не захотіли виконати його наказ та навіть зухвало сповідали свою віру в Христа, ігемон звелів бити їх без милосердя, а потім зв’язаних кинути в море.
Проте Господь врятував їх. Ангел розв’язав їхні пута й цілком здоровими вивів на сушу. Цей дивовижний порятунок було приписано чародійству.
— Скажіть мені, — запитав їх ігемон, — яким це чародійством ви врятувалися від моря? І я хочу наслідувати вчення ваше.
— Ми християни, — відповіли мученики, — ніяких чарувань не знаємо, маємо саму лише силу Христову, яка рятує нас від усіх бід.
Роздратований ігемон не хотів більше говорити й звелів ув’язнити святих Косму і Даміана у темниці. Наступного дня він наказав кинути їх у вогонь. Але Господь і тут зберігав їх: вогонь втратив природну силу і не торкався їх.
Ігемон дивувався, але не пізнав Спасителя. Він випробував над мучениками нові тортури, але все марно. Повісивши їх, він спочатку звелів кидати в них каміння, а потім стріляти із луків. Але каміння і стріли відскакували від тіл їхніх, наче від стін, і вражали самих мучителів.
Не знаходячи більше засобів для досягнення своєї мети, ігемон наказав обезголовити мучеників мечем. Разом зі святими Космою і Даміаном постраждали ще троє християн: Леонтій, Анфим і Євтропій.
Усі п’ять мучеників, які постраждали разом, були разом і поховані. Час їхніх страждань достеменно не відомий, однак напевне можна сказати, що вони постраждали наприкінці III століття, під час царювання Діоклітіана і Максиміана.