Мученик Юрій Новицький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 31-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне)

Юрій Петрович Новицький народився 10 листопада (23 листопада за новим стилем) 1882 року в Умані, куди його батько Петро Георгійович, випускник Санкт-Петербурзького імператорського університету і титулярний радник, був призначений мировим суддею. Він належав до старовинного дворянського роду, гаслом якого був вислів: «Честь і совість — понад усе» Своє дитинство він провів у домі дядька, відомого професора-богослова Київського університету та Київської духовної академії Ореста Новицького.

Після закінчення гімназії Юрій Новицький вступив на юридичний факультет Київського Імператорського університету. На вибір вплинули спеціальність батька, домашні розмови про правознавство та проблеми судової реформи, а також маса прочитаних книжок. Ідеї правди і добра надихали юнака. Навчальний заклад Новицький успішно закінчив у 1908 році з дипломом першого ступеня і був залишений стипендіатом для «підготовки до професорського звання».

Коло наукових інтересів молодого вченого було різноманітним і широким. До нього органічно входили розслідування злочинів проти особистості й історія прокурорського нагляду, спеціальні суди для малолітніх злочинців, законодавство про пресу й цензурні статути ХІХ–ХХ століть, права помсти за «Руською правдою» та основи законодавства Російської Радянської республіки. Найбільше, однак, його приваблювали проблеми історії вітчизняного права, які він розглядав на тлі суспільних і державних відносин.

У Києві Юрій Петрович познайомився з майбутньою дружиною Анною Гаврилівною Сусловою, дочкою відомого фахівця з теоретичної механіки, професора Гавриїла Константиновича Суслова. 1909 року у них народилася дочка Ксенія.

З початком Першої світової війни професор Суслов власним коштом укомплектував гуманітарний поїзд, на якому Анна Гаврилівна Новицька поїхала на війну, ставши сестрою милосердя. Вчинок був безсумнівно героїчним, але для сім’ї став потрясінням.

У 1921 році Анна Гаврилівна померла від тифу. Після загибелі Юрія Петровича Новицького про доньку подбали його друзі.

1911 року Юрій Петрович заснував притулок для дітей засланців-каторжників, які залишилися сиротами, а наступного року створив у Києві суд у справах малолітніх. З 1910 до 1914 року включно він працював у в’язниці як член «Патронажу» над ув’язненими, засновником якого був.

Через декілька років Юрій Петрович переїхав до Санкт-Петербурга і став приват-доцентом тамтешнього університету, а трохи пізніше отримав у ньому звання професора, здобувши популярність як видатний учений-криміналіст.

Багато років Юрій Петрович читав серію курсів з історії західноєвропейського і руського права й з історії руського державного і суспільного ладу у зв’язку з історією господарства, а також спеціальний курс «Київський період історії державного і суспільного ладу». Великою популярністю у студентів користувалися практичні заняття з історії руського права, які він вів.

Спільноті університетських професорів були властиві неординарність наукових інтересів, різноманітність філософських поглядів і водночас теплота людських стосунків. Новицький був частиною цієї спільноти. Він збирав гроші на допомогу сім’ям заарештованих професорів і викладачів, допомагав добиватися їхнього звільнення.

Добрі, теплі стосунки склалися у Юрія з істориком Михайлом Присьолковим, істориком і філософом Львом Карсавіним та соціологом Питиримом Сорокіним. Їх об’єднували не лише спільна робота в університеті, а й схожі філософські погляди щодо створення цілісної системи християнського світогляду.

Дочка мученика Юрія, Ксенія Георгіївна Колосова, згодом згадувала останню розмову зі Львом Карсавіним. Уже йдучи із квартири, у коридорі Лев Платонович продовжував умовляти Юрія Петровича: «Я раджу тобі виїхати до Європи». Новицький відмовився: «Тут моя Батьківщина, і я розділю її долю».

Близьким другом Юрія Новицького був протоієрей Миколай Чуков, настоятель університетської домової церкви, а потім настоятель Казанського собору, ректор Богословського інституту, майбутній митрополит Ленінградський Григорій. Протоієрей Миколай був багатодітним батьком. Після його арешту професор Новицький втішав і підбадьорював друга, переживаючи за долю його сім’ї.

Під час слідства Юрій Петрович сказав, що не визнає себе винним у пред’явлених йому звинуваченнях, але, бажаючи врятувати друга, додав: «Якщо комусь потрібна в цій справі жертва, я готовий без нарікань зустріти смерть, прошу лише про те, щоб цим обмежилися і пощадили решту залучених…» Так і вийшло: професора Новицького розстріляли, а багатодітному батькові життя зберегли.

Юрій Петрович Новицький був членом Фребелівського товариства, яке пропагувало передові гуманні ідеї виховання, та професором Інституту дошкільної освіти, заснованого цим товариством. У липні 1916 року він став чиновником з особливих доручень при Головному управлінні у справах друку Міністерства внутрішніх справ. Юрій Петрович також брав активну участь у створенні Петроградського богословського інституту і був членом його Ради.

Пізніше, вже за радянських часів, Юрій Петрович став одним із організаторів Петроградського педагогічного інституту соціального виховання нормальної і дефективної дитини, керував курсами з охорони та захисту дитинства.

Мученик Юрій був членом парафіяльних зборів петроградської Скорбященської церкви. Як член парафіяльних зборів він підписував звернення до товариша, тобто заступника, Народного комісара з освіти Союзу Комун Північної області про відкриття Богословського інституту.

У 1919 році Юрій Новицький брав діяльну участь в організації в місті Костромі Робітничо-Селянського університету на пам’ять Жовтневої революції (нині Юридичний інститут ім. Ю. П. Новицького) і кілька років на постійній основі читав там лекції з радянського законодавства. Він також створив в університеті юридичну бібліотеку.

1920 року Юрій Петрович долучився до створення Товариства об’єднаних Петроградських православних парафій і однодушно був обраний головою правління.

16 лютого 1922 року Всеросійський центральний виконавчий комітет ухвалив постанову про «вилучення церковних цінностей» під приводом допомоги голодувальникам. Юрій Петрович, як голова Товариства православних парафій і професійний юрист, допомагав митрополиту Петроградському Веніаміну (Казанському) вести переговори з радянською владою.

Вилучення цінностей у церквах Петрограда супроводжувалося хвилюванням народу. 24 березня 1922 року в «Червоній газеті» з’явився дуже різкий «лист дванадцяти», де петроградське духовенство звинувачували в контрреволюційних настроях і бажанні «відтягнути» здачу цінностей. У ніч з 28 на 29 квітня 1922 р. майже все правління Товариства православних парафій було заарештовано у справі «про опір вилученню церковних цінностей».

На суді митрополиту Петроградському Веніаміну (Казанському) було висунуто звинувачення в тому, що заворушення мали організований характер, що керівну роль у цьому зіграло правління Товариства православних парафій, яке діє з благословення митрополита. На підставі цих звинувачень було притягнуто до відповідальності вісімдесят дев’ять осіб за статтями 62 і 119 нового Кримінального кодексу, які передбачали застосування найвищої міри покарання.

Засідання трибуналу відбувалися в будівлі колишнього Дворянського зібрання з 10 червня до 5 липня 1922 року. Підсудних обвинувачували в організації злочинної контрреволюційної групи, яка протидіяла виконанню декрету Радянської влади про вилучення церковних цінностей. Справжня ж причина розправи полягала у величезному авторитеті серед народу митрополита Веніаміна та його незалежній політиці.

Під час процесу Юрій Петрович поводився дуже спокійно, відповіді його були ясними і чіткими. Не визнаючи своєї провини, він докладно описав діяльність правління Товариства, наголошуючи, що вона полягала у вирішенні церковних питань і проблем парафіяльного побуту.

Трибунал засудив на розстріл десять осіб, зокрема Юрія Петровича Новицького. Після клопотання про помилування 3 серпня шістьом підсудним розстріл було замінено на довгострокові тюремні ув’язнення. Однак смертний вирок залишився чинним для чотирьох засуджених. Це були митрополит Петроградський Веніамін, архімандрит Сергій (Шеїн), Юрій Петрович Новицький та Іван Михайлович Ковшаров. Почувши вирок, митрополит Веніамін виголосив: «Слава Тобі, Боже, за все!»

У ніч на 13 серпня 1922 року четверо новомучеників були розстріляні.

1992 року мученик Юрій Новицький був причислений до лику святих.