Мученик Понтій Римлянин, Кимельський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 5-й день

Мученик Понтій жив у III столітті, був сином римського сенатора, язичника Марка, і його дружини Юлії. Під час вагітності Юлії вона разом з чоловіком увійшла до язичницького храму Юпітера. Біс, який мешкав у храмі, вустами язичницького жерця закричав, що немовля, котре Юлія носить в утробі, знищить Юпітера і його капище.

Коли народився хлопчик, мати хотіла його вбити, боячись пророцтва, але батько чинив опір цьому, і дитина залишилася живою. Його назвали Понтієм, він зростав розумним і здібним до навчання. Дорогою до язичницької школи Понтій проходив повз будинок, де християни звершуали ранкове богослужіння. Вслухавшись у слова псалма, який співали християни: «Ідоли народів — срібло та золото, діла рук людських…» (Пс. 113:12), — Понтій дуже зацікавився цими віршами і постукав у ворота. Папа Понтіан, який звершував службу, велів впустити Понтія і його супутника Валерія. Після служби папа довго розмовляв з юнаками, відкриваючи їм євангельське вчення, і через деякий час охрестив їх. Святий Понтій навернув до Христа батька, якого папа Понтіан також хрестив зі всіма його домашніми.

Після смерті батька святий Понтій, якому на той час було двадцять років, був призначений імператором Олександром Севером (222–235 рр.) сенатором замість свого померлого батька. У сенаті і в оточенні імператора Понтій користувався загальною повагою за свій добрий норов, розсудливість і справедливість.

У часи правління наступника імператора Олександра, Максиміна (235–238 рр.), мученицьки закінчив своє життя святий папа Понтіан († 235 р.).

Після нього був обраний єпископом Рима святитель Анфір, який невдовзі після свого обрання теж прийняв страждання і смерть за Христа († 236 р.). Наступником його став святий папа Фавій, який, будучи пресвітером, безстрашно ховав тіла мучеників. Він любив святого Понтія, як свого рідного сина. Понтій роздав через святого Фавія все своє майно на потреби бідних.

Наступник нечестивого Максиміна імператор Гордіан (238–244 рр.) не переслідував християн, а його наступник, імператор Филип (244–249 рр.), переконаний бесідами й проповіддю святого Понтія, увірував у Христа і прийняв Хрещення від святого папи Фавія разом з сином-співправителем Филипом. З дозволу імператорів святий Понтій і святитель Фавій скинули в язичницькому капищі статую Юпітера і на цьому місці спорудили церкву.

Чотири роки Церква Християнська перебувала в мирі та спокої. Потім зацарював Декій (249–251 рр.), який влаштував заколот і вбив імператора Филипа та його сина. У той час прийняв смерть за Христа святитель Фавій, папа Римський († 250 р.), а святий Понтій віддалився із Рима до міста під назвою Кимела на межі Італії і Галлії та жив там як мандрівник.

Через деякий час імператор Валеріан (253–259 рр.) розіслав по імперії жорстоких мучителів з повноваженням шукати і вбивати всіх християн. До Кимели з цією метою з’явилися Клавдій і Анавій. Святий Понтій безстрашно сповідав себе християнином і відмовився принести жертву ідолам. Його закували в ланцюги і кинули в темницю.

До початку катувань святий спокійно попередив мучителів, що Господь не дасть здійснитися тортурам і вони побачать силу Божу. Справді, щойно слуги спробували прив’язати святого Понтія до диби, знаряддя одразу розпалося на частини, а мучителі впали на землю, немов мертві.

«Переконайся, маловіре, у силі мого Господа», — казав святий Понтій Клавдієві, але той за порадою Анавія віддав святого Понтія на поталу двом ведмедям у цирку. Звірі, не зачепивши святого, накинулися на сторожів і розтерзали їх. Глядачі стали кричати: «Єдиний є Бог, Бог християнський, у Якого вірує Понтій!»

За наказом мучителів було влаштовано багаття, але воно прогоріло, а святий залишився живий, і навіть одяг його не згорів. Ще сильніше народ закричав: «Великий Бог християнський!» Тоді присутні на видовищі іудеї стали кричати: «Убий скоріше цього волхва!» — а святий Понтій подякував Господу, згадуючи, що іудеї так само кричали Понтію Пилату: «Розіпни, розіпни Його», — вимагаючи смерті Христа.

Святий Понтій був засуджений на усічення мечем, і страта відбулася за містом у 257 році. Тіло святого Понтія поховав на місці страти його одноліток і друг Валерій.