Мученик Олексій Ворошин, Йолнатський, Христа заради юродивий

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 12-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця червня на 7-й день — Собор Іваново-Вознесенських святих

Мученик Олексій Іванович Ворошин народився 1886 року в селі Каурчиха Костромської губернії в сім’ї благочестивих селян. Після невдалого одруження він протягом року пробував свої сили в Кривоєзерській пустині, заснованій у XVII столітті на пам’ять блаженного Симона Юр’євецького. Повернувшись додому, Олексій з батьком поставив на городі келію. Усамітнюючись там, він весь вільний час віддавав молитві.

Після революції Олексія Івановича обрали головою сільської ради. Але водночас він, як і раніше, багато молився, відвідував церковні служби, а питання селян вирішував, не виходячи із храму. Через рік до села приїхав голова сільської ради, призначений із міста, і Олексій Іванович усамітнився у своїй келії, цілком віддавшись подвигу посту й молитви на цілих дев’ять років.

У 1928 році він прийняв подвиг юродства. Блаженний жив де доведеться, одягався в лахміття. Ніхто не знав, де він ночує, і завжди його поява була для селян несподіванкою.

Бувало, прийде він до якогось села, вибере хату і починає її міряти, метушитися. І таке назве безглузде число, що ні під який розмір не підходить. Люди навколо дивляться, сміються. Але минає час, і господаря будинку заарештовують та дають йому строк — стільки років, скільки названо було блаженним.

Деілька разів влада заарештовувала Олексія Івановича й направляла до психіатричної лікарні, але щоразу лікарі визнавали його здоровим і відпускали.

Задовго до масового закриття й руйнування церков блаженний Олексій казав, що настане час, коли в країні майже всі храми буде закрито, але Господь пошле люту кару, а саме війну, і люди отямляться, і частину храмів знову буде відкрито. Але ненадовго: 1960 року знову настане гоніння, знову закриватимуть храми, і всі істинно віруючі понесуть тоді багато скорбот.

Країною йшли арешти. Олексій Іванович знав, що арешту йому не минути й із в’язниці не вийти. Так і сталося: його заарештували й помістили у в’язницю до злочинців. Блаженний молився там вдень і вночі. Ніхто не знав, коли він спав і коли їв, мізерний свій пайок він майже весь роздавав. На допитах, щоб він обмовив себе, ставили його босими ногами на розпечену плиту.

Через місяць, у червні 1937 року, змучений тортурами, блаженний Олексій потрапив до тюремної лікарні і помер. Тіло його на тринадцятий день віддали родичам. Блаженного Олексія поховали на одному із кладовищ міста Кінешми.

25 вересня (12 вересня за старим стилем) 1985 року чесні останки блаженного було перенесено до храму села Жарки. Нині мощі блаженного перебувають у Введенському жіночому монастирі міста Іванова.

У 2000 році мученик Олексій Ворошин був прославлений в лику святих.