Мученик Миколай Варжанський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 23-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / місяця жовтня на 10-й день — Собор Волинських святих / листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років / листопада на 27-й день – Собор новомучеників і сповідників Радонезьких

Мученик Миколай народився 25 листопада 1881 року в Овруцькому повіті Волинської губернії в сім’ї чиновника Георгія Варжанського. Як і багато вихідців із західних губерній, Миколай Юрійович усім серцем спрямувався до православ’я, розуміючи, що коли справою свого життя обирати служіння народу, то воно повинно бути пов’язане з проповіддю слова Христового. Тому він вступив до духовної семінарії, а потім до Московської Духовної академії, яку закінчив 1907 року зі ступенем кандидата богослов’я.

1907 року Миколай одружився з дівицею Зінаїдою, донькою протоієрея Неофіта Любимова, настоятеля Воскресенської церкви на Ваганьківському кладовищі в Москві. Протоієрей Неофіт Любимов був відомим у Москві місіонером і проповідником та мав своє видавництво, що випускало місіонерську й апологетичну літературу. Спільні устремління зблизили згодом Миколая Юрійовича з його тестем протоієреєм Неофітом, а їхня місіонерська, просвітницька діяльність і сповідницький подвиг були увінчані мученицьким вінцем.

Наступного року Миколая Юрійовича було призначено спочатку на посаду помічника протисектантського місіонера Московської єпархії, а потім на посаду московського єпархіального місіонера. З 1911 року, не полишаючи місіонерської діяльності, він служив у канцелярії Святішого Синоду, а також викладав у Московській духовній семінарії. У 1912 і в 1914 роках він був нагороджений орденами Станіслава і Анни третього ступеня.

На початку ХХ століття однією із найпоширеніших вад стало пияцтво, що поширилося особливо широко серед робітників. Пияцтво доводило людей до відчаю і самогубства, руйнувало сім’ю і основи держави, нищило віру та заглушало добре насіння, посіяне Господом у серцях людей. Як мужній воїн Христовий вступив Миколай Юрійович у боротьбу з цим страшним пороком. Ним було влаштовано за Семенівською заставою в Лефортовому, населеному в основному робітниками, Варнавинське товариство тверезості, яке мало своє приміщення і свій храм. Як лекторів Миколай Юрійович запрошував відомих професорів, і лекції збирали до тисячі осіб. Невдовзі старанний і самовідданий борець за душі людей став добре відомим у середовищі робітників. Але чим більше робітники, які звільнилися від пияцтва, прив’язувалися до мужнього місіонера, тим сильніше ненавиділи його ті, хто був зацікавлений у поширенні цього пороку в народному середовищі.

За десять років невтомних місіонерських праць Миколаєм Юрійовичем було написано і видано близько сорока книг та брошур на теми, що стосуються боротьби з сектами, як старими, так і новими, подібними до толстовців. Миколай Варжанський, наводячи приклади із творів Льва Толстого, переконливо показав, що Лев Толстой, по суті, пантеїст, який заперечує Бога Творця.

24 квітня 1917 року в приміщенні Варнавинського товариства тверезості за Семенівською заставою проходили лекції відомих місіонерів і професорів. Головою читань був Миколай Юрійович, у президії сиділи відомі професори і священники. У залі були присутні близько тисячі слухачів, чоловіків і жінок, переважно робітників. Перед початком лекцій Миколай Юрійович запропонував помолитися Богу. Потім, звернувшись до присутніх, він сказав: «Брати і сестри, зараз буде лекція професора Кузнецова з питання об’єднання Церкви».

Лектор, торкнувшись історії, закликав православних об’єднуватися навколо Церкви. Професор Кузнецов говорив про об’єднання і новий суспільний лад, зауваживши, що він навряд чи народу принесе багато хорошого. Після доповіді почалися суперечки і було багато промовців, дехто із яких вельми відверто висловлював свої думки про події, що відбуваються. Іноді із зали лунали гучні протести, але щоразу Миколай Юрійович вставав і вельми миролюбно намагався заспокоїти аудиторію.

Голова місцевої Ради робітничих і солдатських депутатів Степанов, присутній у залі, вирішив, що на читаннях проводять агітацію за повернення старого ладу, і послав по наряд міліції. Під час промови четвертого оратора до зали увірвався озброєний наряд міліціонерів. Наставивши револьвери на членів президії, вони закричали: «Ні з місця, вас заарештовано!» Степанов схопився на стіл і зачитав папір, що приміщення Варнавинського товариства тверезості реквізовано для культурно-просвітницьких цілей.

У цей час пролунали крики: «Ідіть! Стрілятимуть!» Почалася паніка. Частина людей, тиснучи один одного, кинулася на сходи, але більшість перейшли до сусіднього будинкового храму і, опустившись на коліна, стали молитися. Варта, яка оточила заарештованих місіонера Варжанського і професора Кузнецова, заявила їм, що вони проти лекції по суті нічого не мають, але вона відволікає народ від його головної справи, а саме від революції. «Ви кличете народ до безпартійних церковних організацій, — сказав один із них, — а народу потрібно займатися політикою. Коли Росію буде влаштовано, тоді й можете це робити».

Під час розмови з вартою Варжанський і Кузнецов зауважили, що колишній державний лад перешкоджав свободі слова і Церкви, але, як не дивно, це повторюється і тепер. «Ми ніякого насильства не чинимо», — заперечили вартові, які щойно розігнали слухачів і тримали заарештованих під дулами револьверів. Невдовзі усіх заарештованих було звільнено.

Під час Помісного Собору 1917 року Миколай Юрійович виконував обов’язки діловода Відділу про зовнішню і внутрішню місію та про церковну дисципліну.

У жовтні 1917 року більшовики захопили Кремль. У ці дні вони обстріляли Микільські ворота, пошкодивши снарядами чудотворний образ святителя Миколая. 1 травня, яке нова влада зажадала святкувати як інтернаціональне свято, припало 1918 року на Страсну Середу. Влада повеліла закрити чудотворний образ святителя Миколая на Микільських воротах червоним полотнищем із написом «Хай живе першотравневе інтернаціональне свято!» Але сталося диво: образ сам собою звільнився від червоного полотнища.

31 травня 1918 року Миколай Юрійович зайшов на квартиру протоієрея Іоанна Восторгова, де в цей час відбувався обшук і де були присутні деякі інші гості отця Іоанна. Тут він був заарештований, а потім поміщений до Бутирської в’язниці. Ордер на його арешт було виписано лише наступного дня.

Слідчий ЧК висунув таке звинувачення Миколаю Юрійовичу: «Реакціонер найчистішої води, веде завжди погромну і чорносотенну агітацію. Головним йому гніздом стало Варнавинське товариство тверезості».

Майже одразу після арешту Миколая Юрійовича до слідчої комісії стали звертатися безліч людей і організацій з проханням про його звільнення. До ЧК звернулися ректор і члени Правління Московської духовної семінарії, Спілка церковнопарафіяльних громад, що об’єдналися при московській Преображенській, церкві, Рада об’єднаних парафій, Рада Варнавинського народного товариства тверезості. До цих численних прохань про звільнення невинного сповідника долучився і патріарх Тихон. Але всім прохачам від імені членів слідчої групи ЧК Розмировича і Цейтліна була одна відповідь — відхилити. 14 серпня до Верховного революційного трибуналу звернулася дружина заарештованого, Зінаїда Неофітівна, з проханням надати їй особисте побачення з чоловіком, але їй у цьому було відмовлено.

20 червня слідчий ЧК Косарєв, який вів справу, запропонував усіх обвинувачених у справі, пов’язаних з протоієреєм Іоанном Восторговим, включно з Миколаєм Варжанським, розстріляти. 3 грудня 1918 року Президія колегії відділу з боротьби з контрреволюцією засудила Миколая Варжанського на розстріл.

Миколая Юрійовича Варжанського розстріляли, а потім поховали на пустирі за огорожею Калитниківського кладовища в Москві. На могилі родичі встановили металевий хрест з написом, але згодом хрест було зламано. Місце поховання втрачено.