Сурдезька ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 15-й день

Сурдезька ікона Божої Матері перебувала у Свято-Духовому чоловічому монастирі, який також називається Сурдезьким, розташованому в селі Сурдеги недалеко від міста Паневежиса.

Найранніші історичні відомості про Сурдезький монастир відносяться до 1510 року, коли завдяки турботам знатного православного християнина поміщика Богдана Шиш-Ставицького було збудовано в цьому краї церкву. 1530 року, над ключем, неподалік від застарілої вже церкви відбулося дивовижне з’явлення ікони Пресвятої Богородиці. Невдовзі після цього на місці знайдення святого образу місцевий поміщик Олексій Феодорович збудував дерев’яну церкву в ім’я Святої Живоначальної Трійці.

Через 20 років, у 1550 році, біля цієї церкви завдяки сприянню власниці сурдезького маєтку Анни Шишанка-Ставицької було засновано монастир.

Сурдезька обитель упродовж усієї історії свого існування, від 1550 року до Першої світової війни, залишалася разом зі святою іконою, яка зберігалася в ній, у лоні Православної Церкви, незважаючи на неодноразові спроби захопити монастирські маєтки, розігнати ченців і заволодіти чудотворною іконою. Передання свідчить, що Сурдезький образ Пресвятої Богородиці одного разу був привезений до Трашкунського католицького монастиря. Однак зображення лику Богоматері на іконі зникло, щойно її внесли до костелу, а у викрадачів перекосило щелепи. Місцевий настоятель одразу повернув чудотворну ікону до Сурдезького монастиря з хресним ходом, під час якого один із католиків втратив розум, голосно вимовивши богохульні слова.

У цей же час одна сліпа жебрачка наблизилася до святої ікони й отримала зцілення, з палкою молитвою опустившись перед нею на коліна, щоб за місцевим звичаєм пройти під святинею.

Відтоді до Сурдег для поклоніння чудотворному образу приходили не лише православні, а й католики і старообрядці. Сурдезька ікона Богоматері приваблювала до себе прочан із Курляндії та Білорусі, але особливо шанували її руські купці із Риги. Щороку до 15 серпня, свята Успіння Божої Матері, вони приїжджали до монастиря і замовляли відслужити «коло», тобто всенічну, водосвятний молебень з акафістом Богородиці, Літургію і панахиду за померлими родичами. Крім того, вони прислужували в храмі, співали і читали на кліросі, продавали свічки, займалися чищенням церковного начиння.

У день свята Успіння образ Богоматері покладають в особливо влаштований кіот і жінки обносять його навколо церкви. Шлях не великий, але хід триває досить довго, часто з зупинками по пів години і більше, аби дати можливість присутнім пройти під іконою.

Примітним був і інший звичай сурдезьких прочан: наступного дня після свята обходити з хресним ходом і співом церковних піснеспівів на честь Божої Матері могили ченців і настоятелів обителі, багато хто із яких спочивав на братському кладовищі вже не одне століття.

1812 року на пожертви православних жителів Риги було збудовано нову кам’яну церкву, з лівого боку якої були вузькі сходи, що ведуть під вівтар, на місце з’явлення чудотворної ікони. Там і донині б’є ключ.

Під час Першої світової війни, у 1915 році, Сурдезьку ікону Божої Матері евакуювали вглиб країни, до Ярославля, де розмістили в іконостасі одного із храмів. 24 травня 1921 року святий образ повернувся до Литви і був поміщений в Паневезькій церкві.

З часу Другої світової війни і донині Сурдезька чудотворна ікона Богоматері перебуває в Каунаському Благовіщенському соборі.