Почаївська ікона Божої Матері
День пам'яті (н. ст.)
Місяця липня на 23-й день / вересня на 8-й день
1559 року грецький (за іншими джерелами, болгарський) митрополит Неофіт, який подорожував Руссю, приїхав на Волинь. На знак подяки за гостинність, яку виявила до нього у своєму маєтку побожна дворянка Анна Гойська, до володінь котрої належав і Почаїв, владика благословив її іконою Пресвятої Богородиці.
Найвірогідніше, це була сімейна ікона, яка, можливо, належала роду самого Неофіта. У південних слов’ян, як і в інших народів, був тоді поширений благочестивий звичай обирати собі особливих покровителів зі святих, пам’ять яких із покоління в покоління відзначали як сімейне свято. Прикметно те, що у всіх написах, які збереглися на тій іконі, письмо і мова слов’янські. Це свідчить про те, що, імовірно, «образ Почаївський писаний рукою руською».
Довго перебувала святиня в каплиці дворянської садиби. Служниці багато разів бачили ікону в сяйві, про що розповідали своїй господині.
Богоматір уві сні з’являлась і самій Гойській. Нарешті, одного разу, ставши наяву свідком того, як від образа виходить дивне світло, благочестива жінка повірила, що ікона має особливу благодать, і веліла запалити перед святинею лампаду.
По молитвам біля ікони стали відбуватися чудеса. Коли ж завдяки чудотворному образу зцілився сліпий брат Гойської Филип, то Анна, здивована і зраділа, покликала ченців. Ними був відслужений молебень, і святиня була хресним ходом перенесена на Почаївську гору й віддана на вічне зберігання монахам, які жили в печері на горі.
Ця подія відбулася в 1597 році. На горі була влаштована церква на честь Успіння Богоматері, а при ній було створено монастир, на утримання якого Гойська пожертвувала кошти. Відтоді ікона стала називатися Почаївською.
До 1664 року різні чудотворіння не записувалися. Однак народний поголос про такі події швидко розносився по всіх кінцях Русі. Звідусіль стали стікатися до Почаївської ікони Божої Матері безліч прочан.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674–1696 рр.), полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредина через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох боків. Слабка монастирська огорожа, як і декілька кам’яних будівель обителі, не становила ніякого захисту для обложених.
Ігумен монастиря Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці й преподобного Іова Почаївського. Ченці і миряни старанно молилися, припадаючи до чудотворного образа Божої Матері й до раки з мощами преподобного Іова.
Вранці 23 липня, зі сходом сонця, татари проводили останню нараду про штурм обителі. Ігумен же велів співати акафіст Божої Матері. З першими словами «Взбранной Воеводе» над обителлю раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, «омофор белоблистящийся распуская», з небесними ангелами, які тримали оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі.
Татари вирішили, що це примара, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися й ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив нападників. Тікаючи у паніці, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли православну віру і залишилися в обителі назавжди.
Нині чудотворна ікона поміщена в Успенському соборі Лаври в зіркоподібному кіоті в третьому ярусі іконостасу. Його пожертвував в 1859 році імператор Олександр II на пам’ять про прощу до Почаївської обителі.
Щодня о п’ятій годині ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках самими лише лампадами, монастирською братією служиться полунощниця. Після неї, під спів тропаря «Непроходимая Врата», чудотворний Почаївський образ Божої Матері повільно опускається і зупиняється на рівні людського зросту. Ікона тримається на двох шовкових стрічках. Поруч з нею стоїть ієромонах, званий за традицією «кіотним». Ченці, а слідом за ними і всі, хто молиться в храмі, безмовно й неквапливо підходять та прикладаються до чудотворного образа.
Святиню опускають для поклоніння і щосуботи після соборного акафіста перед нею, а також у недільні та святкові дні після пізньої Божественної літургії.
Чудеса зцілення біля цієї ікони нескінченні, як і потік паломників із України й інших країн, котрі приїжджають до неї в Лавру.
Далеко не на кожного сходять чудеса від Почаївської святині, але кожному, хто звертається до неї з сердечною молитвою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна і тілесна. У кожного із тих, хто приїжджає до святині, є щось, що можна висловити лише молитовним подихом. І для цього завжди не вистачає слів.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Почаевской», глас 5
Пред свято́ю Твое́ю ико́ною, Влады́чице,/ моля́щиися исцеле́ний сподобля́ются,/ ве́ры и́стинныя позна́ние прие́млют/ и ага́рянская наше́ствия отража́ют./ Те́мже и нам, к Тебе́ припа́дающим,/ грехо́в оставле́ние испроси́,/ по́мыслы благоче́стия сердца́ на́ша просвети́,/ и к Сы́ну Твоему́ моли́тву вознеси́// о спасе́нии душ на́ших.
Ин тропарь Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Почаевской», глас 4
К Богоро́дице приле́жно ны́не притеце́м гре́шнии и смире́ннии, и припаде́м к ди́вному о́бразу Ея́, и́же на горе́ Поча́евстей: к нему́же уми́льно взира́юще и моля́щеся Цари́це Влады́чице из глубины́ душе́вныя вопие́м: О Пречу́дная Де́во, Ма́ти Го́спода Вы́шняго, от лет дре́вних избра́вшая оби́тель Поча́евскую в ме́сто селе́ния Своего́! Зе́млю оте́чественную на́шу в правосла́вии и ми́ре утверди́, и спаси́ всех предстоя́щих и моля́щихся Тебе́ умиле́нною душе́ю и сокруше́нным се́рдцем, пред Пречи́стым Твои́м о́бразом со слеза́ми. Не отврати́ рабы́ Твоя́ тщи́: Тя бо еди́ну Наде́жду и́мамы.
Кондак Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Почаевской», глас 1
Исто́чник исцеле́ний и ве́ры Правосла́вныя утвержде́ние/ Поча́евская Твоя́ ико́на, Богоро́дице, яви́ся,/ те́мже и нас, к ней притека́ющих,/ от бед и искуше́ний свободи́,/ ла́вру Твою́ невреди́му сохрани́,/ Правосла́вие во о́крест стоя́щих страна́х утверди́,/ и грехи́ разреши́ моли́твенник Твои́х:// ели́ка бо хо́щещи, мо́жеши.
Молитва Пресвятой Богородице пред иконой Ея «Почаевской»
К Тебе́, о Богома́ти, моли́твенно притека́ем мы, гре́шнии, чудеса́ Твоя́, во святе́й ла́вре Поча́евстей явле́нная, помина́юще и о свои́х сокруша́ющеся прегреше́ниих. Ве́мы, Влады́чице, ве́мы, я́ко не подоба́ше нам, гре́шным, чесого́ проси́ти, то́кмо о е́же Пра́ведному Судии́ беззако́ния на́ша оста́вити нам. Вся бо на́ми в житии́ претерпе́нная, ско́рби же, и ну́жды, и боле́зни, я́ко плоды́ паде́ний на́ших прозябо́ша нам, Бо́гу сия́ на исправле́ние на́ше попуща́ющу. Те́мже вся сия́ и́стиною и судо́м Свои́м наведе́ Госпо́дь на гре́шныя рабы́ Своя́, и́же в печа́лех свои́х к заступле́нию Твоему́, Пречи́стая, притеко́ша и во умиле́нии серде́ц к Тебе́ взыва́ют си́це: грехо́в и беззако́ний на́ших, Блага́я, не помяни́, но па́че всечестне́и ру́це Твои́ воздви́гши, к Сы́ну Твоему́ и Бо́гу предста́ни, да лю́те соде́янная на́ми отпу́стит нам, да за премно́гая неиспо́лненная обеща́ния на́ша лица́ Своего́ от рабо́в Свои́х не отврати́т, да благода́ти Своея́, спасе́нию на́шему посо́бствующия, от душ на́ших не оты́мет. Ей, Влады́чице, бу́ди спасе́нию на́шему Хода́таица и, малоду́шия на́шего не возгнуша́вшися, при́зри на стена́ния на́ша, я́же в беда́х и ско́рбех на́ших пред чудотво́рным Твои́м о́бразом возно́сим. Просвети́ умиле́нными по́мыслы умы́ на́ша, ве́ру на́шу укрепи́, наде́жду утверди́, любве́ сладча́йший дар сподо́би нас прия́ти. Си́ми у́бо, Пречи́стая, дарова́ньми, а не боле́зньми и скорбьми́ живо́т наш ко спасе́нию да возво́дится, но, от уны́ния и отча́яния ду́ши на́ша огражда́ющи, изба́ви нас, маломо́щных, от находя́щих на ны бед, и нужд, и клеветы́ челове́ческия, и боле́зней нестерпи́мых. Да́руй мир и благоустрое́ние жи́тельству христиа́нскому предста́тельством Твои́м, Влады́чице, утверди́ Правосла́вную ве́ру в стране́ на́шей и во всем ми́ре. Це́рковь Апо́стольскую и Собо́рную умале́нию не преда́ждь, уста́вы святы́х оте́ц на ве́ки непоколеби́мы сохрани́ и всех к Тебе́ притека́ющих от ро́ва поги́бельнаго спаси́. Еще́ же и е́ресию прельще́нных бра́тий на́ших или́ ве́ру спаси́тельную в грехо́вных страсте́х погуби́вших па́ки ко и́стинней ве́ре и покая́нию приведи́, да вку́пе с на́ми, Твоему́ чудотво́рному о́бразу покланя́ющеся, Твое́ предста́тельство испове́дят. Сподо́би у́бо нас, Пресвята́я Госпоже́ Богоро́дице, еще́ в животе́ сем побе́ду и́стины Твои́м заступле́нием узре́ти, сподо́би нас благода́тную ра́дость пре́жде кончи́ны на́шея восприя́ти, я́коже дре́вле насе́льники Поча́евския Твои́м явле́нием победи́тели и просвети́тели ага́рян показа́ла еси́, да вси мы благода́рным се́рдцем вку́пе со А́нгелы, и проро́ки, и апо́столы, и со все́ми святы́ми, Твое́ милосе́рдие прославля́юще, воздади́м сла́ву, честь и поклоне́ние в Тро́ице пева́емому Бо́гу Отцу́, и Сы́ну, и Свято́му Ду́ху, во ве́ки веко́в. Ами́нь.
Тропaрь, глaсъ є7:
Пред8 с™0ю твоeю їкHною, вLчце, молsщіисz и3сцэлeній сподоблsютсz, вёры и4стинныz познaніе пріeмлютъ, и3 ґгaрzнскаz нашє1ствіz tражaютъ. тёмже и3 нaмъ, къ тебЁ припaдающымъ, грэхHвъ њставлeніе и3спроси2, пHмыслы бlгочeстіz сердцA н†ша просвэти2, и3 къ сн7у твоемY мlтву вознеси2 њ сп7сeніи дyшъ нaшихъ.
Кондaкъ, глaсъ №:
И#ст0чникъ и3сцэлeній и3 вёры правослaвныz ўтверждeніе почaевскаz твоS їкHна, бцdе, kви1сz: тёмже и3 нaсъ, къ нeй притекaющихъ, t бёдъ и3 и3скушeній свободи2, лavру твою2 неврэди1му сохрани2, правослaвіе во w4крестъ стоsщихъ странaхъ ўтверди2, и3 грэхи2 разрэши2 мл7твєнникъ твои1хъ: є3ли6ка бо х0щеши, м0жеши.
Ще в розробці