Каплунівська ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 8-й день / вересня на 11-й день

Наприкінці XVII століття за двадцять верст від міста Охтирки Харківської губернії, у нещодавно виниклому селі Каплунівці, на річці Хухрі, жив благочестивий священник Іоанн Ілліч Уманов. У 1689 році йому явився чудотворний образ Богоматері.

8 вересня, у день Різдва Богородиці, він бачив уві сні старця. Той сказав йому, що через три дні до нього прийдуть три іконописці: один сімдесяти, інший вісімдесяти, третій дев’яноста років. У цього третього старець наказав узяти зв’язку ікон. Сім верхніх належало повернути іконописцеві, а восьму, яка буде Казанською, залишити в себе. За це священникові були обіцяні від Богоматері милість і благодать.

Після цього сну отець Іоанн постився і щодня звершував Літургію. Третього дня, повертаючись із церкви додому, він побачив трьох старих іконописців, які йшли до нього. Він запросив їх до себе, радо прийняв, потім у старшого взяв зв’язку ікон. Восьма, як було уві сні передбачено, виявилася Казанською. Іконописці на знак подяки за гарний прийом хотіли віддати ікону задарма і ледве погодилися взяти за неї п’ятнадцять копійок. Після цього вони продовжували свій шлях.

Отець Іоанн Уманов поставив ікону у себе в кімнаті та вдень і вночі теплив перед нею свічку. У ніч на третю неділю він побачив уві сні Діву надзвичайної краси. Торкнувшись його рукою, Вона сказала йому:

— Ієрею Іоанне, не примушуй Мене бути в твоїй храмині, а віднеси до Моєї церкви!

Церква в Каплунівці була на честь Різдва Богоматері. Коли отець Іоанн прокинувся, келія його була осяяна яскравим світлом. Він зібрався з духом, підійшов до ікони і побачив, що із очей лику Богоматері струмують по дошці сльози. Він негайно зібрав народ і розповів про походження ікони та про події останньої ночі. Ікону після молебню урочисто перенесли до храму, де вона прославилася чудесами. За назвою села її стали звати Каплунівською.

Отець Іоанн довго ще після цих подій служив у селі й утішався славою ікони, яка дедалі зростала.

Коли під час Північної війни 1700–1721 років шведський король Карл XII наступав зі своїми військами, цар Петро І викликав до себе в Харків отця Іоанна з Каплунівською іконою, яку й залишив при армії. Тим часом Карл, діставшись разом з Іваном Мазепою до Каплунівки, розташувався там на відпочинок і зайняв будинок отця Іоанна. Декілька солдатів Карла хотіли підпалити церкву, але дрова, якими вони обклали храм, не загорялися. Карл бачив усе це із вікна і попросив у Івана Мазепи пояснення того, чому люди не можуть запалити храм. Мазепа сказав, що храм, імовірно, охороняє Богоматір, оскільки тут знаходиться Її ікона, яку визнають чудотворною.

Шведський король велів привести до себе кого-небудь із каплунівських жителів. Знайшли одну людину в лісі, і Карл став розпитувати її, де стоїть Петро з військами. Той відповів, що в Харкові. Потім Карл запитав, чи тут ікона Богородиці. Дізнавшись, що її забрали до армії, він сказав Мазепі:

— Церкви і без ікони не могли запалити, а де буде вона сама, там, напевно, доведеться нам дуже погано.

Перед початком Полтавської битви Петро наказав носити Каплунівську ікону по лавах армії і зі сльозами молився перед образом. Згодом, після битви, священник Іоанн з іконою був витребуваний до Москви і звідти вже відпущений зі святинею додому. Петро зробив на ікону срібну визолочену ризу з дорогоцінним камінням і срібний ковчег.

1744 року в Харкові було складено розповідь про Каплунівську ікону на підставі відомостей, отриманих від отця Іоанна Уманова. Пізніше до розповіді було включено свідчення про подальші знамення і зцілення, що були від неї.

Тропарі, кондаки, молитви та величання