Барська ікона Божої Матері

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 18-й день

За переданням, з XVII століття цей старовинний образ перебував на Поділлі в Барському чоловічому православному монастирі, зведеному в дрімучому лісі. Святиня зберігалася тут у дерев’яному храмі доти, доки монастир не було зруйновано і розорено поляками.

В XVIII столітті уніатські ченці відродили монастир у самому місті Барі. Про те, що ікона перебувала тут, свідчить літопис Барського чоловічого монастиря за 1723 рік.

1793 року місто Бар зі всім Поділлям увійшло до складу Росії, а 1837 року Барський уніатський монастир став православним. Через пів століття на згадку про цю подію Святішим Синодом було встановлено особливе шанування Барської ікони Божої Матері 1 / 14 жовтня, у день святкування Покрову Пресвятої Богородиці.

Благодатні знамення від святого образа стали відомі по всій українській землі. На його честь склали «Пісню Пресвятій Діві Богородиці, чудотворній Її іконі в Барі-граді» — молитовне звертання до Цариці Небесної.

До монастиря приходили безліч прочан, особливо у храмове свято Покрову Божої Матері. Монастирський священник на прохання паломників читав акафіст Пресвятій Богородиці перед чудотворним образом. Нерідкі були випадки, коли не лише православні, а й інославні — католики і лютерани — просили служити молебні перед Барською іконою Богоматері.

Одним із багатьох дивовижних благодатних знамень Барського чудотворного образа, відомості про які збереглися з минулих сторіч у монастирському літописі, є зцілення, що відбулося в 1885 році. Внучка священника міста Бара страждала на тяжку нервову хворобу. Рідні хворої зверталися до різних лікарів, але їхнє лікування й поради не давали результатів. І тільки коли відслужили молебень про здоров’я перед іконою Барської Богоматері, від недуги не залишилося й сліду.

Цей самий літопис описує інший випадок благодатного зцілення від святої ікони. Один селянин привіз до монастиря сина п’ятнадцяти років, хворого на нервовий розлад. Після молебню отрок заспокоївся і цілком здоровим виїхав додому. Це засвідчив його батько, який повернувся до монастиря, щоб піднести подячні молитви.

Після численних зцілень і дивовижної допомоги по молитві перед Барською іконою Богоматері в багатьох храмах і монастирях стали писати списки з шанованого образа.

У 1930-х роках Покровський, на той час уже жіночий монастир, безбожниками був закритий, а його насельниці вигнані. Чудотворний образ черницям монастиря вдалося врятувати, але дорогоцінну ризу довелося віддати представникам міської влади. Ікону монахині Серафима, Амвросія і Гавриїла сховали в підпіллі будинку в Барі, де вони оселилися після вигнання із обителі. Під спудом древній образ перебував до 90-х років ХХ століття.

Останньою охоронницею чудотворної святині стала матінка Гавриїла. Через старість вона вже не мала сил укривати ікону, тим більше що жадібні люди намагалися вкрасти її у неї і вивезти за кордон. Тому в лютому 1994 року черниця послала телеграму до села Дачне Одеської області протоієрею Володимиру Мінаєву. Вона написала: «Негайно приїдьте і заберіть ікону на зберігання до свого храму, а коли все затихне, прошу повернути її в монастир, який буде відбудований на честь ікони». У селі Дачне древню святиню встановили в окремій кімнаті будинку отця Володимира.

В 2000 році прийшов час віддавати ікону Божої Матері до міста Бар. Стародавня святиня Поділля була привезена до міста і хресним ходом принесена в Успенський собор, де її встановили в особливому кіоті біля іконостасу. Віряни потягнулися до чудотворного образа, з молитвою линучи до заступництва Цариці Небесної. Заговорили й про зцілення. Зокрема, після читання акафіста Пресвятій Богородиці прозрів сліпий хлопчик. Відбувалися й інші чудеса.

В 2002 році «Барська» ікона, яка потемніла від часу, обновилася. Посвітліли лики Божої Матері і Спасителя й стали видні руки та вінець на голові Богородиці.