Двадцять шість преподобномучеників Зографських

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 10-й день

Історія мученицької смерті цих святих пов’язана з історичною добою, коли візантійський імператор Михаїл Палеолог у 1261 році завоював Константинополь. Імператор сподівався об’єднати Східну і Західну Церкви так, щоб панувала остання. Палеолог намагався залучити до свого задуму підданих, проте народ був проти такого церковного злиття.

Проти виступали і насельники Афону. Афоніти відправили імператорові послання, у якому пояснили свою позицію: неприйняття першості і верховенства Папи та його поминання, а також особливостей Євхаристії і Символу віри, в якому Дух Святий виходить «і від Сина». Святогірці назвали імператора Михаїла єретиком і вмовляли його облишити думку про таку церковну єдність.

Палеолог не послухався святогірців. Ліонська унія була прийнята 1274 році, а тих, хто виступав проти неї, переслідували і карали. 1278 року був виданий указ про насильне запровадження унії.

У Римі ставилися до Михаїла з недовірою, оскільки знали про його байдужість. Папа Римський постійно виставляв нові вимоги, щоб повністю підкорити собі православ’я. У свою чергу, Православна Церква оголосила Михаїла відлученим.

Імператор жорстоко переслідував православних, саджав у в’язницю навіть своїх родичів. Однак усі його намагання утвердити унію залишалися безуспішними.

Імператор помер у 1282 році неподалік від міста Веррії під час військового походу. Його поховали без царських почестей.

Під час насильницького введення унії всі західні правителі-католики вирішили піти на Константинополь, щоб скинути Михаїла Палеолога. Дорогою до Константинополя вони відвідали Святу Гору і стали переслідувати афонітів. Вони прийшли до Великої Лаври і запропонували насельникам перейти в католицизм. Налякані ченці погодилися приєднатися до них, чим звільнили обитель. Пізніше ченці були покарані Богом.

Потім латиняни прийшли до Іверону. Жителі монастиря відмовилися приймати католицизм. Найстарших насельників посадили в корабель, який потім затопили. Молодих ченців забрали в полон і відправили до Італії, після чого продали іудеям.

Після цього латиняни прийшли до Ватопеда. І тут насельники відмовилися перейти в католицизм, стверджуючи, що «краще Христу догодити, аніж антихристу». Католики повісили афонітів. Місце, де це сталося, називається «Фурковуні», тобто шибеницька гора.

Потім латиняни прийшли до Зографу. Настоятелем тоді був ігумен Фома. Неподалік від обителі жив старець, який, дізнавшись про набіг єретиків, молився перед іконою Божої Матері. Коли він співав акафіст, на одному із рядків «радуйся», він почув голос, який виходив від ікони: «Радуйся і ти, старче! Швидше біжи звідси, щоб не спіткало тебе нещастя. Повідай братам обителі, аби замкнулися, тому що богопротивні римляни напали на це Мною обране місце і вже близько». Старець запитав: як він може залишити її образ тут? Цариця Небесна веліла не дбати про це, а якнайшвидше вирушати до обителі.

Старець розповів насельникам монастиря про те, що сказала йому Богородиця. Тоді ж ікона дивовижним чином перенеслася і зупинилася над монастирською брамою.

Ігумен укріпляв братію, благословив постраждати за Христа. Деякі ченці покинули монастир і сховалися в печерах, а решта разом з ігуменом замкнулися у вежі. Мучителі вимагали, щоб вони вийшли назовні. Святі відмовилися. Вони запропонували латинянам: «Перейдіть від зла до добра, щоб не піддати своїх душ мукам вічним». Проте ті підпалили монастир зі всіх боків. Святі молилися Господу.

Мученики померли 23 жовтня (за новим стилем) 1280 року. Їх було двадцять шість, із них двадцять два були ченцями і чотири були мирянами. Імена мирян невідомі, а ченців звали: Фома, Варсонофій, Кирил, Михей, Симон, Іларіон, Яків, Іов, Кіпріан, Савва, Яків, Мартиніан, Косма, Сергій, Міна, Іосиф, Іоанник, Павло, Антоній, Євфимій і Парфеній.

У 1873 році на місці страждання святих було встановлено пам’ятник. Опівночі, коли читали «житіє і страждання святих», почувся у храмі легкий шум і над церквою з’явився вогняний стовп, який освячував обитель та околиці сильним світлом. Цей стовп перемістився від церкви до пам’ятника і став круглим. Видіння тривало п’ятнадцять хвилин, його бачили багато святогірців і прочан.

Тропарі, кондаки, молитви та величання