Благовірний князь Роман Олегович, Рязанський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 19-й день / червня на 10-й день — Собор Рязанських святих

Святий благовірний князь Роман (Олегович) Рязанський, у миру Ярослав, народився в 1237 році, незадовго до навали татар на Руську землю. Він походив із доблесного роду рязанських князів, які дбали про віру і благочестя. Святий князь Роман примножив чесноти своїх предків, прославивши Рязанську землю подвигом сповідництва.

Дитинство та юність святого князя Романа припали на найперший період монголо-татарського ярма, і це залишило відбиток на долі святого князя Романа, як і тисяч його сучасників. Тоді він був розлучений з батьками. Відомо, що його батько, святий князь Олег Ігорович, був узятий Батиєм у полон і повернувся на батьківщину в 1252 році.

Невідомо, як врятувався від татар юний князь Роман. Існує припущення, що його відвів до Мурома єпископ Рязанський і Муромський Євфросин Святогорець.

Позбавлений рідних і даху над головою, святий князь Роман з юності йшов до сповідницького подвигу шляхом скорбот і страждань. Виховання його було, за благочестивим руським звичаєм, церковне. Через читання Святого Письма в основу життя покладався страх Божий, початок премудрості. Лагідний князь з юності палав любов’ю до Христа і утверджувався в православній вірі. Благочестя й терпіння, любов до вітчизни та цілковита відданість волі Божій вирізняли майбутнього страстотерпця і сповідника.

Коли батько повернувся із татарського полону, благовірний князь був уже сімейною людиною. Його дружина княгиня Анастасія походила із роду великого князя Київського й вирізнялася щирою вірою і благодійністю. Троє синів, княжичі Феодор, Ярослав і Константин, виховувалися в благочесті й страху Божому.

20 березня 1258 року, після смерті князя Олега, який перед смертю прийняв чернечий постриг, благовірний князь Роман вступив на престол великого Рязанського князівства, яке тоді повільно оговтувалося від татарського погрому. Він прийняв управління князівством з надією на Промисел Божий і протягом дванадцяти важких років свого князювання зумів уберегти Рязанські землі від нових руйнувань.

Благовірний князь зі сльозами молився за свою батьківщину і намагався полегшити долю розореного народу. Словом і прикладом свого життя він надихав оточення на любов до рідної землі і Святої Церкви. Татарські збирачі данини, баскаки, злилися на святого князя, оскільки він постійно утримував їх від насильства і заступався за скривджених.

Одного разу один із баскаків доніс хану Менгу-Теміру, що благовірний князь Роман хулить хана і паплюжить його язичницьку віру. Знайшлися люди, які підтвердили наклеп, і хан викликав святого до Орди на суд.

Спокійно вислухав сумну звістку лагідний князь і став збиратися в Орду, на жаль сімейства і всіх жителів Рязані, які щиро його любили.

Вирушаючи до хана, благовірний князь Роман розділив між синами уділи свого князівства і причастився Святих Христових Таїн. В Орді святий князь, за словом літописця, «оправдался, но баскак наусти многи от князей татарских, и они начаша нудити его к вере их». І хан звелів, щоб для свого виправдання він прийняв їхню віру. У пориві благочестивого обурення і любові до віри Христової «он же глагола к ним: “Не достоит православным христианом, оставя веру свою православную, приимати веру басурманскую”. Тогда начаша его бити. Он же глаголаша: “Христианин есть, и воистину, христианская вера свята, а ваша татарская вера погана есть”».

Татари палали люттю і скреготали зубами на святого, але, бачачи непохитність, кинулися на нього й почали бити немилостиво. «Християнин я, — вигукував князь під ударами, — і свята воістину віра християнська!» Він хотів ще говорити, але йому заткнули рота і, закувавши ланцюгами, кинули до темниці.

У задушливому підземеллі, зв’язаний по руках і ногах, святий князь Роман слабшав тілом, але зміцнювався духом. Покірність Промислу Божому, яка була однією із основних чеснот його життя, підтримувала страждальця і давала йому нові сили для перенесення мук. Князь передчував, що на нього чекає, і тільки молився. Долю його вже вирішив хан: він дав татарам наказ умертвити благовірного князя Романа.

З грубою лайкою святого витягнули із темниці й повели на місце страти. Князь спокійно йшов на муку; на обличчі його відбивалося почуття християнської смиренності й душевного спокою. Сповідник Христовий не боявся померти за Нього, але не знав, що чекає на нього найжахливіша зі смертей, а саме смерть повільна.

Прийшовши на місце страти, святий востаннє вирішив випробувати силу свого слова над варварами і став докоряти їм за забобони та жорстокість, погрожував їм гнівом Божим. Йому відрізали язик, а потім піддали страшним мукам: викололи очі, обрізали губи. Благовірному князю також відрізали пальці рук і ніг, потім відсікли руки й ноги. Зрештою, мучителі здерли з його голови шкіру і пронизали його списом.

Таких страждань зазнав в Орді благовірний князь Рязанський Роман Олегович у 19-й день місяця липня 1270 року. Передання свідчить, що його святі мощі було таємно перенесено до Рязані і там із благоговінням віддано землі. Місце поховання залишилося невідомим.

Церковне шанування благовірного князя Романа в лику святих почалося одразу ж після його мученицької кончини. Сучасники називали його новим мучеником і порівнювали з великомучеником Яковом Персіянином († 421; пам’ять 27 листопада / 10 грудня). Літопис говорить про святого: «Придбав собі стражданням Царство Небесне і вінець прийняв від руки Господньої з родичем своїм, великим князем Чернігівським Михаїлом Всеволодовичем, пострадавши по Христі за православну християнську віру».

З 1854 року у день пам’яті святого Романа в Рязані відбуваються хресний хід і молебень. 1861 року в місті освячено храм на честь благовірного князя Романа. Нині в головному вівтарі рязанського кафедрального Борисоглібського собору є переносний престол, освячений в ім’я святого благовірного князя Романа Рязанського. Під час Божественної літургії в цьому соборі, окрім храмових і рядових тропарів, співають тропар страстотерпцю Роману, мудрому правителю Рязанської землі, молитовнику, сповіднику і захиснику православної віри.

Тропарі, кондаки, молитви та величання