Благовірний Давид IV Відновник (Будівничий), цар Іверії та Абхазії

День пам'яті (н. ст.)

Місяця січня на 26-й день

Святий благовірний Давид IV Відновник (Будівничий), цар Іверії та Абхазії (1089–1125; за іншими джерелами 1084–1125) був видатним державним, культурним і церковним діячем Грузії. Благовірний цар був вихований своїм духівником, преподобним Арсенієм Ікалтойським, відомим богословом і вченим-енциклопедистом († 1127; пам’ять 6 лютого).

Найменування “Відновник” дав святому царю Давиду грузинський народ за його великі труди з відновлення Грузії та зміцнення Грузинської Православної Церкви. Грузія, що була безжально спустошена турками і страждала від міжусобиць, під скіпетром Давида Відновника об’єдналася в сильну централізовану державу. Грузинська Церква, у процвітанні якої цар бачив запоруку непорушності та єдності держави, була предметом його особливого піклування.

Святий Давид вирізнявся глибоким благочестям, свято шанував церковні канони і своєю владою охороняв їх та утверджував. З ініціативи святого Давида Відновника 1103 року було скликано Церковний Собор у Руїсі, постанови якого сприяли зміцненню канонічного життя Церкви та утвердженню церковного благочиння.

Людина високоосвічена, святий Давид заохочував розвиток наук. Він заснував Гелатську й Ікалтойську академії. За царювання святого Давида Відновника в Грузії було споруджено десятки храмів і монастирів, створювалися нові й розширювалися старі міста. Багато турбот приділяв благовірний цар добробуту й процвітанню грузинських обителей у Палестині та Синаї, Антіохії і на Святій Горі Афон. Коли святий Давид вирішив спорудити храм в ім’я великомученика Георгія, до допомоги якого він постійно вдавався у своїх визвольних битвах, то святий Георгій з’явився йому у видіннях і вказав місце спорудження храму.

Розуміючи миротворчість як виконання заповіді Господньої (Мф. 5:9), цар Давид примирив кипчацького хана Атрака з осетинами і встановив мир у Дар’яльській ущелині.

Патріотичні подвиги святого Давида не заважали йому звершувати подвиг духовний. З юних років святий мав основу премудрості — страх Божий (Притч. 1:7), який спонукав його до добрих діл і намірів. Улюбленим заняттям святого Давида було читання Святого Письма. Про його високу духовність свідчить складений ним “Покаянний канон”, що складається із дев’яти скорботних і зворушливих пісень.

Відчувши наближення смерті, святий цар Давид склав духовний заповіт. У ньому, передаючи управління країною своєму сину Димитрію, цар писав: “Нині Промислом Правосудного Бога відкликаюся я, а на царство спадкове закликається він… Усе звершив я силою Чесного Животворящого Древа і йому вручаю це Знамення, яке ощасливило мене”. Причастившись Святих Таїн, “зі славослов’ям на вустах він віддав свою душу Господу, на 53-му році життя, в суботу 24 січня 1125 року”.

Цар був похований у Гелатському монастирі, біля входу до прибрамної церкви. Через деякий час мощі його, прославлені знаменнями милості Божої, були перенесені під престол соборного храму.

Наприкінці XIII століття святий цар Давид IV Відновник був прославлений. Тоді ж йому було складено службу.