Благовірні князі Феодор Смоленський і чада його Давид і Константин, Ярославські чудотворці

День пам'яті (н. ст.)

Місяця березня на 5-й день — знайдення мощей / вересня на 19-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / у неділю перед 28 липня — Собор Смоленських святих (перехідне)

Святий благовірний князь Феодор Смоленський і Ярославський, на прозвище Чорний, народився в грізний для Русі час монгольської навали, близько 1237–1239 року. У Хрещенні він був наречений в ім’я святого великомученика Феодора Стратилата, якого особливо шанували руські князі-воїни.

Ратними подвигами судилося Богом прославитися і святому князю Феодору. 1239 року, коли молитвами Пресвятої Богородиці святий воїн-мученик Меркурій (пам’ять 24 листопада) врятував Смоленськ від Батиєвого полону, отрока Феодора в місті не було. Його вивезли й укрили на час війни в безпечному місці. Наступного, 1240 року помер його батько, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава, Смоленського і Київського († 1168 р.; пам’ять 14 березня).

Старші брати, спадкоємці, поділили між собою землі батька свого, виділивши молодшому, отроку Феодору, маленький Можайськ. Тут минуло його дитинство, тут навчався він Священного Писання, церковної служби та військового мистецтва.

1260 року святий князь Феодор одружився з Марією Василівною, донькою святого благовірного князя Василія Ярославського († 1249 р.; пам’ять 3 липня), і став князем Ярославським. У них народився син Михайло, але невдовзі святий Феодор овдовів. Він багато часу проводив у ратних трудах і походах, а сина його виховувала теща, княгиня Ксенія.

З часом князь Феодор опинився в Орді. Відзначившись ратними подвигами в осетинському поході разом з ординцями, благовірний князь викликав до себе особливу прихильність хана Менгу-Теміра. Він шанобливо ставився до Православної Церкви і видав перший ханський ярлик про церковну недоторканність митрополиту Кирилу. У літописі сказано: «А князя Феодора Ростиславича цар Менгу-Темір і цариця його вельми любили, і на Русь його не хотіли пустити заради мужності і краси обличчя його».

Три роки пробув святий Феодор в Орді. Зрештою «цар відпустив його з великою честю», і князь прибув до Ярославля. До цього часу дружина його, Марія, вже померла, у місті правила княгиня Ксенія з онуком Михайлом. Ярославці не прийняли князя, який повернувся з Орди: «Не прийняли його до града, а сказали йому: “Цей град — княгині Ксенії, і є у нас князь Михайло”».

Святий Феодор мав повернутися до Орди. Цариця, дружина хана Менгу-Теміра, «його любила дуже і хотіла дочку свою за нього віддати». Такий шлюб мав би для Русі велике значення. Хан довго не погоджувався на нього, вважаючи руських князів своїми «улусниками», тобто васалами, підданими. Видати дочку за руського князя означало визнати за ним рівну гідність. І ще важливіше: це означало для хана визнати перевагу православ’я, тому що перед Вінчанням потрібно було, щоб татарська царівна прийняла Святе Хрещення. Хан пішов на це. Так одружився святий Феодор з донькою могутнього хана, нареченою в Хрещенні Анною. «Цар же його вельми шанував і повелів йому сідати навпроти себе, побудував йому палац, дав князів і болярів на послух».

Там, в Орді, і народилися у святого Феодора Чорного його сини: святий благовірний князь Давид († 1321 р.) і святий благовірний князь Константин. Величезний вплив, який благовірний князь Феодор здобув в Орді, він використовував на славу Русі і Руської Церкви. Православ’я дедалі більше зміцнювалося серед татар, ординці засвоювали руські звичаї і благочестя. Руські купці, зодчі, майстри несли руську культуру на береги Дону, Волги, Уралу і далі до самої Монголії. Досі археологи знаходять православні ікони, хрести, лампади на всій території колишньої Золотої Орди.

Святий Феодор жив у Сараї до 1290 року. Тоді «прийшла йому звістка з Русі, від града Ярославля, що його син перший, князь Михайло, преставився». Давши князеві багаті дари і велику ратну дружину, хан відпустив його на Русь.

Знову прийнявши княжіння у Ярославлі, святий Феодор став ревно дбати про посилення й благоустрій свого міста і князівства. Особливу любов виявляв він до обителі Преображення Господнього. Слава його гриміла по всій Русі, всі князі шукали з ним дружби і союзу.

Не поривалися зв’язки святого Феодора Чорного і з його вітчизною, Смоленськом, хоча княжити йому там було непросто. Так, 1297 року святий Феодор ходив на Смоленськ, аби відновити свої законні права на Смоленське князювання, захоплене його племінником. Але взяти місто і стати знову Смоленським князем йому цього разу не судилося.

Невдовзі після того походу святий князь-воїн занедужав. 18 вересня 1299 року угодник Божий повелів перенести його до Спасо-Преображенського монастиря і прийняв чернечий постриг.

Під час самого закінчення обряду святий Феодор попросив перервати священнодійство. З благословення ігумена, виконуючи волю князя, який вмирав, його винесли на монастирський двір, куди зійшлося вже безліч ярославців. «І сповідався князь перед усім народом, якщо згрішив перед кимось або нелюбов тримав на когось. І хто перед ним згрішив і ворогував на нього — всіх благословив і простив і у всьому провину на себе взяв перед Богом і людьми». Лише після цього зважився смиренний воїн завершити свій незвичайний і нелегкий життєвий шлях прийняттям ангельського образу.

Всю ніч ігумен і братія молилися над святим князем. О другій годині ночі стали дзвонити до утрені. Напутствуваний Святими Тайнами Христовими, благовірний Феодор безмовно лежав на своєму чернечому ложі. Коли ченці почали третю «Славу» Псалтирі, він осінив себе хресним знаменням і віддав душу Господу.

Вигляд святого Феодора у гробі був незвичайний: «Дивовижно було бачити блаженного, котрий на одрі лежав не як померлий, а як живий сущий. Світилося обличчя його, подібно до сонячного проміння, чесними сивинами прикрашене, показуючи душевну його чистоту і незлобиве серце».

Після нього в Ярославлі правив його син, святий Давид († 1321 р.). Другий із його молодших синів, святий Константин, імовірно, спочив раніше.

Церковне шанування святого князя Феодора в Ярославській землі почалося незабаром після його смерті. У 1322–1327 роках з благословення і на замовлення єпископа Ростовського Прохора в пам’ять шанованого владикою святого Феодора було написано і прикрашено мініатюрами знамените Феодорівське Євангеліє. Єпископ Прохор був раніше ігуменом Спасо-Преображенського монастиря в Ярославлі. Вірогідно, він особисто знав святого князя, міг бути очевидцем його постригу і всенародного покаяння.

Історики думають, що найкращі мініатюри, вшиті в цей дорогоцінний рукопис, належали більш ранньому Євангелію, власником котрого був сам святий Феодор Чорний і котре він привіз з собою до Ярославля як благословення із рідного Смоленська.

5 березня 1463 року в Ярославлі відбулося знайдення мощей святого князя Феодора і чад його Давида та Константина.

Тропарі, кондаки, молитви та величання