...

Тлумачення на послання до Галатів святого апостола Павла

Зміст
УкраїнськаРосійська

Передмова

Вступ і майже все послання сповнене сильного обурення: бо постійна поблажливість до учнів, які потребують догани, не властива вчителю. І Сам Господь робить те саме: похваливши Петра, потім його засуджує (Мф. 16:17,23), і учнів називає нерозумними (Мф. 15:16). Так і Павло, вдаючись до суворості і в інших посланнях, як наприклад, до Коринфян, особливо вдається до неї в Посланні до Галатів. Причина цього наступна. Ті, хто увірували з іудеїв, частково тримаючись отецького закону, а частково прагнучи бути вчителями, навіювали галатам, що треба обрізуватися і дотримуватися суботи та новомісячних днів, оскільки учні Петра не забороняли цього. І, дійсно, вони не забороняли, але не тому, щоб так вчили, а поблажливо ставлячись до немочі тих, хто увірував з іудеїв, яким вони і проповідували. А Павло, проповідуючи язичникам, не мав потреби в такому поблажливості. Коли дійсно було потрібно, і сам він робив поступки: обрізав Тимофія і сам прийняв назорейство за законом. Але ошуканці, не кажучи про причини, з яких і учні Петра, і самі вони робили це, бентежили простодушних, і в провину Павлу ставили саме те, що він то обрізає, то відкидає обрізання, і проповідує в одному місці одне, в іншому – інше, і взагалі не повинно наче б то вірити Павлові, який не бачив Христа, не Його учень, а апостолів, а що слід дотримуватися тих, що були з Петром, як самовидців. З цієї-то причини, запалившись духом, він пише це послання, і насамперед спрямовує свою промову проти того, що вони говорили, підриваючи його гідність, – саме, що інші – учні Христові, а він – апостолів. Тому він і починає таким чином.

 

Глава перша

Предисловие

Вступление и почти все послание исполнено сильного негодования: ибо постоянная снисходительность к ученикам, требующим выговора, не свойственна учителю. И Сам Господь делает то же: похвалив Петра, потом его порицает (Мф. 16:17,23), и учеников называет неразумными (Мф. 15:16). Так и Павел, прибегая к строгости и в других посланиях, как например, к Коринфянам, особенно прибегает к ней в Послании к Галатам. Причина этому следующая. Уверовавшие из иудеев, отчасти держась отеческого закона, а отчасти домогаясь быть учителями, внушали галатам, что должно обрезываться и соблюдать субботы и новомесячия, так как ученики Петра не запрещали этого. И, действительно, они не запрещали, но не потому, чтобы так учили, а снисходя к немощи уверовавших из иудеев, которым они и проповедовали. А Павел, проповедуя язычникам, не имел нужды в таком снисхождении. Когда действительно было нужно, и сам он делал уступки: обрезал Тимофея и сам принял назорейство по закону. Но обманщики, не говоря о причинах, по которым и ученики Петра, и сами они делали это, смущали простодушных, и в вину Павлу ставили именно то, что он то обрезывает, то отвергает обрезание и проповедует в одном месте одно, в другом – другое, и вообще не должно будто бы верить Павлу, который не видел Христа, не Его ученик, а апостолов, но что должно держаться бывших с Петром, как самовидцев. По этой-то причине, воспылав духом, он пишет это послание, и прежде всего направляет свою речь против того, что они говорили, подрывая его достоинство, – именно, что прочие – ученики Христовы, а он – апостолов. Поэтому он и начинает таким образом.

 

Глава первая