Слово на воскресіння Лазаря
Знову сповіщу євангеліста Іоанна, тому що зручно [у нього] розглянути початок воскресіння. Адже ти щойно чув, що він сказав: “За шість днів до Великодня прийшов Ісус до Віфанії, де був Лазар померлий, якого Він воскресив із мертвих” (Ін. 12:1). Бачиш, як початок воскресіння став прообразом у Лазарі, і як це визнав віруючий народ? Народ визнав, а архієреї обурилися, перетворивши створене диво на привід для ненависті. Вони дійсно зненавиділи воскресіння Лазаря, тому що після воскресіння, про яке ти чув, вони вирішили вбити його. Бачиш надлишок ненависті? Вони замишляли вбити того, кого воскресив Господь, бо не зрозуміли, що якщо навіть вони вб’ють його, то Господу не важко буде знову воскресити друга. Вони радилися вбити Лазаря, бо ніщо так не вражало юдеїв, як воскресіння Лазаря. Тільки це чудо вони не могли обмовити. Вони обмовили зцілення сліпонародженого, кажучи: “Це він. Це не він. Схожий на нього” (Ін. 9:9)4.
Вони оббрехали воскресіння доньки Яіра, кажучи, що вона перебувала в глибокому сні й не була віддана досконалій смерті. Вони оббрехали воскресіння єдинородного сина вдови, кажучи, що він тільки прийняв на себе вигляд смерті і не був поглинений владою смерті. Вони оббрехали чудо із засохлою смоковницею, кажучи, що вона засохла від убогості ґрунту, а не за словом Господа. Вони оббрехали перетворення води на вино, кажучи, що це був жарт над тими, хто вже сп’янів на бенкеті й нічого не відчував.
Тільки воскресіння Лазаря вони не могли обмовити. Вони знали Лазаря. Він був відомий чоловік. Вони прийшли на поховання, вони бачили запечатану труну, вони, згідно зі звичаєм, на поминальному обіді втішали Марфу і Марію, сестер Лазаря. Вони знали, що вже рівно як чотири дні його поклали в труну, і що чотириденний мрець увесь зазнав розкладання: тіло зотліло, склади з кістками заклякли, жили ослабли, нутрощі розпалися, утроби спливли. Знаючи це, вони зніяковіли, коли побачили воскреслого Лазаря цілим, здоровим, досконалим, тільки-но створеним, сяючим поверненим життям. Вони ледь не знепритомніли, оскільки не знаходили слів для пояснення і не знали, як їм обмовити воскресіння Лазаря, оскільки Господь вчинив це.
Що означає “Господь учинив це”? Вислухай коротко. Коли Лазар природним чином залишив життя, то Господь, хоча по людству не був присутній у Віфанії, але Божеством був присутній скрізь і все Собою наповнював. Тому після чотирьох днів, як поховали Лазаря, прийшов Ісус до Віфанії, щоб здійснити воскресіння друга. Коли Марфа, сестра Лазаря, почула, що Господь прийшов до Віфанії, вона вибігла, поспішила, припала з проханням, приносячи належну шану. Бо, припавши, говорила Господу, вимовляючи такі слова: “Господи! якби Ти був тут, не помер би брат мій. Але й тепер знаю, що чого Ти попросиш у Бога, дасть Тобі Бог” (див. Ін. 11:21-22).
Але Господь, Сам будучи безоднею довготерпіння, відповів, сказавши: “Що ти говориш, Марфо? Господом називаєш Мене і не вважаєш за Господа? Хіба Я не був тут? Прояви трохи терпіння, бо незабаром ти дізнаєшся про це від брата свого, бо воскресне брат твій” (Ін. 11:23). “Пробачаю тебе, Марфо, бо ти сповнена печалі, – однаково, як якби Він їй сказав: “Хто помиляється, будучи сповнений добра”, – коли прийдеш до тями, то тоді розсудишся, бо воскресне брат твій” (Ін. 11:23). І після цього Марфа відповідно до того, як зазвичай кажуть люди, відповіла Господу: “Знаю, що воскресне… в останній день” (Ін. 11:24). На що Господь відповів їй: “Що ти малодушествуешь, Марфо? Що ти віддаляєш воскресіння на довгий час? З тобою говорить Саме Воскресіння, а ти міркуєш про воскресіння. Я є воскресіння і життя; хто вірує в Мене, той, хто помре, оживе, коли й помре” (Ін. 11:25).
У той час як Господь говорив це, ледь не все місто Віфанія збіглося туди, куди прийшов Господь. Збіглися вони не для того, щоб стати свідками дива, а щоб посміятися, бо вони не мали надії, що воскресне чотириденний мрець. А що Господь? Так як Він побачив таку велику кількість народу, що зійшовся, і що вони гідні та здатні свідчити про того, кого Він воскресить, то, звертаючись до них, сказав: “Де поклали Лазаря?”
Невже не знав місце Владика кожного місця? Знав Він місце, але зробив так, щоб усі були змушені знову піти за Ісусом, щоб, побачивши на власні очі воскресіння, стати неложними вісниками. “Де… поклали його” (див. Ін. 11:34). І запитувані сказали Йому: “Іди й подивися” (див. Ін. 11:34). І поки Господь ішов і прагнув до гробу, народ, що йшов звідусіль, говорив між собою так: “Що бажає Він побачити на гробі Лазаря? Якщо Він Син Божий, то воскресить його. Бо щодо тих, недавно померлих, яких Він воскресив, ми нічого не знаємо. Та й звідки нам знати, чи були вони абсолютно віддані смерті? Воскресить його, і ми пізнаємо, що Він істинно Син Божий”.
Тому й Марфа, оточена такими промовами, підійшла до Господа і сама сказала: “Куди йдеш, Владико? Чому хочеш побачити гробницю Лазаря? Навіщо Ти збуджуєш нашу печаль? Навіщо пробуджуєш наш біль? Навіщо хочеш побачити гробницю? Ніякої користі не буде для Тебе, Владико; уже смердить, бо чотири дні як він у гробі” (Ін. 11:39). Але Господь каже Марфі: “Чи не казав Я тобі, що, коли віритимеш, то побачиш славу Божу” (Ін. 11:40). “Чи мені ти кажеш: Уже смердить (Ін. 11:39). Сестра твоя миро принесла Мені, а ти затьмарюєш пахощі своїм невір’ям. Хочу бачити гроб друга Мого”.
Сказавши це, Господь попрямував до гробу. І наблизившись до гробу, побачив печеру і камінь на ній і одразу розплакався. Яка необхідність у сльозах про того, кого Він мав намір воскресити? Він розплакався, але навіщо? Слухай із розумінням. Господь усе премудро влаштував: Він розплакався біля гробу, щоб зруйнувати підозріле упередження, яке мали про Нього ті, хто йшов [до гробу]. Тому люди, які йшли за Ним, щойно побачили, що Він розплакався, почали звертатися один до одного, відчуваючи знову те, що притаманне людині, і казати: “Дивись, як Він любив його” (Ін. 11:36).
Той, хто воскресив мерців і дарував прозріння сліпим, “хіба не міг… зробити, щоб і цей не вмер” (Ін. 11:37), якщо Він справді любив його? Але Господь, коли побачив, що вони ще по-людськи міркують, звернувся до них: “Мені, звичайно ж, легко було зберегти життя Лазареві, як, наприклад, Іллі та Єноху, але ніхто з вас не вважає, що життя Лазаря зберігається з Моєї волі. Тому Я дозволив смерті поглинути його, щоб ви чітко розуміли, що Я маю владу над життям і над смертю”. І негайно Господь сказав їм, як усі ви прекрасно знаєте: “Відваліть камінь” (Ін. 11:39). Наказує юдеям: “Відваліть камінь”.
Бачиш, як усе мудро Він влаштував, представивши їх вірними свідками воскресіння Лазаря. Відваліть камінь. Учням звелів словом гори переставляти, але чому ж Сам не відвалив камінь? Але Він, як уже сказали, все премудро влаштувавши на користь юдеїв, вимовив: “Відваліть камінь”, – щоб від самого запаху похованого вони зрозуміли, що він піддався розкладанню і не вкрадений. Відваліть камінь. І після того як вони з наріканням відвалили камінь – тому що їх пронизав різкий запах від мерця – так от, після того як вони відвалили камінь, Господь гучним голосом сказав: “Лазарю! йди геть” (Ін. 11:43). Владика закликає, і ніхто не перекословить. “Лазар! іди геть. Запевни Марфу, сестру твою, бо Я наказую і не прошу. Лазар! йди геть. Перш Я низвів тебе, тепер виходь: у тобі зачаток, а в Мені виконання. Лазар! йди геть”. Але ти, о друже, хоча й чуєш: “Лазар! йди геть”, – не думай, що Господь сказав багато слів.
Один раз сказав і воскресив того, кого створив, причому Він не плакав, як Ілля, і не мав нестачі, як Єлисей. Єдиним словом розбудив сплячого, сказавши: “Лазарю, йди геть” (Ін. 11:43). Одне слово і чудове диво. Тільки Господь виголосив: “Лазарю! йди геть” (Ін. 11:43), – і одразу ж тіло сповнилося життям, волосся знову відросло, пропорції тіла стали належним чином співвідноситися, жили знову наповнилися чистою кров’ю. Пекло, уражене в самі надра, відпустило Лазаря. Душа Лазаря, знову повернута і покликана святими ангелами, з’єдналася з власним тілом. І найбільше славно було те, що він безперешкодно йшов, хоча ноги й обличчя його були з усіх боків оповиті похоронними пеленами. Тому Господь рішуче наказав присутньому народу, сказавши: “Розв’яжіть його, нехай іде” (Ін. 11:44).
Дивись на передбачливість Господа і як Він премудро всім керує. На запевнення присутніх сказав: “Розв’яжіть його, нехай іде” (Ін. 11:44). Подібно до того, як ви самі відвалили камінь і показали труну, і відчули нюхом, точно так само розв’яжіть похоронні пелени. З одного боку, дотримуєтеся благословення, з іншого боку, є свідками. Якщо архієреї і фарисеї не повірять, що Лазар воскрес, то покажіть похоронні пелени, уявіть пане, як розслаблений показав одр. А ми, тримаючи в руках пальмові гілки, виголосимо: “Осанна на висоті, благословенний прийдешній в ім’я Господнє” (Мк. 11:9-10). Йому слава і сила з Всесвятим і Животворящим Духом нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
Переклад: Данило Д.
Вновь возвещу евангелиста Иоанна, потому что удобно [у него] рассмотреть начаток воскресения. Ведь ты только что слышал, что он сказал: «За шесть дней до Пасхи пришел Иисус в Вифанию, где был Лазарь умерший, которого Он воскресил из мертвых» (Ін. 12:1). Видишь, как начаток воскресения стал прообразом в Лазаре, и как это признал верующий народ? Народ признал, а архиереи вознегодовали, превратив сотворенное чудо в повод для ненависти. Они действительно возненавидели воскресение Лазаря, потому что после воскресения, о котором ты слышал, они решили убить его. Видишь избыток ненависти? Они замышляли убить того, кого воскресил Господь, потому что не поняли, что если даже они убьют его, то Господу не трудно будет вновь воскресить друга. Они совещались убить Лазаря, потому что ничто так не уязвляло иудеев, как воскресение Лазаря. Только это чудо они не могли оклеветать. Они оклеветали исцеление слепорожденного, говоря: “Это он. Это не он. Похож на него» (Ін. 9:9)4.
Они оклеветали воскрешение дочери Иаира, говоря, что она находилась в глубоком сне и не была предана совершенной смерти. Они оклеветали воскрешение единородного сына вдовы, говоря, что он только принял на себя вид смерти и не был поглощен властью смерти. Они оклеветали чудо с засохшей смоковницей, говоря, что она засохла от скудости почвы, а не по слову Господа. Они оклеветали превращение воды в вино, говоря, что это была шутка над теми, кто уже опьянел на пиру и ничего не чувствовал.
Только воскресение Лазаря они не могли оклеветать. Они знали Лазаря. Он был известный муж. Они пришли на погребение, они видели запечатанный гроб, они, согласно обычаю, на поминальном обеде утешали Марфу и Марию, сестер Лазаря. Они знали, что уже ровно как четыре дня он положен в гроб, и что четверодневный мертвец весь подвергся разложению: тело истлело, составы с костьми окоченели, жилы ослабли, внутренности распались, чрево истекло. Зная это, они смутились, когда увидели воскресшего Лазаря целым, здравым, совершенным, только что созданным, сияющего возвращенной жизнью. Они едва не лишились чувств, поскольку не находили слов для объяснения и не знали, как им оклеветать воскресение Лазаря, поскольку Господь учинил это.
Что значит «Господь учинил это»? Выслушай вкратце. Когда Лазарь естественным образом оставил жизнь, то Господь, хотя по человечеству не присутствовал в Вифании, но Божеством присутствовал везде и все Собою наполнял. Поэтому после четырех дней, как погребли Лазаря, пришел Иисус в Вифанию, чтобы совершить воскрешение друга. Когда Марфа, сестра Лазаря, услышала, что Господь пришел в Вифанию, она выбежала, поспешила, припала с просьбой, принося подобающее почтение. Потому что, припав, говорила Господу, произнося такие слова: «Господи! если бы Ты был здесь, не умер бы брат мой. Но и теперь знаю, что чего Ты попросишь у Бога, даст Тебе Бог» (см. Ін. 11:21-22).
Но Господь, Сам будучи бездной долготерпения, ответил, сказав: «Что ты говоришь, Марфа? Господом называешь Меня и не считаешь за Господа? Разве Я не был здесь? Прояви немного терпения, ибо вскоре ты узнаешь об этом от брата своего, ибо воскреснет брат твой» (Ін. 11:23). «Прощаю тебя, Марфа, потому что ты преисполнена печали, – все равно, как если бы Он ей сказал, – кто ошибается, будучи полон блага, – когда придешь в себя, тогда образумишься, ибо воскреснет брат твой» (Ін. 11:23). И после этого Марфа в соответствии с тем, как обычно говорят люди, ответила Господу: «Знаю, что воскреснет… в последний день» (Ін. 11:24). На что Господь ответил ей: «Что ты малодушествуешь, Марфа? Что ты удаляешь воскресение на долгое время? С тобой говорит Само Воскресение, а ты рассуждаешь о воскресении. Я есмь воскресение и жизнь; верующий в Меня, если и умрет, оживет» (Ін. 11:25).
В то время как Господь говорил это, едва не весь город Вифания сбежался туда, куда пришел Господь. Сбежались они не для того, чтобы стать свидетелями чуда, а чтобы посмеяться, потому что они не имели надежды, что воскреснет четверодневный мертвец. А что Господь? Так как Он увидел такое множество сошедшегося народа, и что они достойны и способны свидетельствовать о том, кого Он воскресит, обращаясь к ним, сказал: «Где положили Лазаря?»
Неужели не знал место Владыка каждого места? Знал Он место, но сделал так, чтобы все были вынуждены вновь последовать за Иисусом, чтобы, увидев воочию воскресение, стать неложными вестниками. «Где… положили его» (см. Ін. 11:34). И вопрошаемые сказали Ему: «Иди и посмотри» (см. Ін. 11:34). И пока Господь шел и стремился к гробу, следовавший отовсюду народ говорил между собой так: «Что желает Он увидеть на гробе Лазаря? Если Он Сын Божий, то воскресит его. Ибо относительно тех, недавно умерших, которых Он воскресил, мы ничего не знаем. Да и откуда нам знать, были ли они совершенно преданы смерти? Воскресит его, и мы познаем, что Он истинно Сын Божий».
Оттого и Марфа, окруженная такими речами, подошла к Господу и сама сказала: «Куда идешь, Владыка? Почему хочешь увидеть гробницу Лазаря? Зачем Ты возбуждаешь нашу печаль? Зачем пробуждаешь нашу боль? Зачем хочешь увидеть гробницу? Никакой пользы не будет для Тебя, Владыка; уже смердит, ибо четыре дня как он во гробе» (Ін. 11:39). Но Господь говорит Марфе: «Не сказал ли Я тебе, что, если будешь веровать, увидишь славу Божию» (Ін. 11:40). «Мне ли ты говоришь: Уже смердит (Ін. 11:39). Сестра твоя миро принесла Мне, а ты помрачаешь благоухание своим неверием. Хочу видеть гроб друга Моего».
Сказав это, Господь направился к гробу. И приблизившись к гробу, увидел пещеру и камень на ней и тотчас прослезился. Какая необходимость в слезах о том, кого Он намеревался воскресить? Он прослезился, но зачем? Слушай с пониманием. Господь все премудро устроил: Он прослезился у гроба, чтобы разрушить подозрительное предубеждение, которое имели о Нем последовавшие [к гробу]. Поэтому следовавшие за Ним люди как только увидели, что Он прослезился, начали обращаться друг к другу, испытывая вновь то, что свойственно человеку, и говорить: «Смотри, как Он любил его» (Ін. 11:36).
Воскресивший мертвецов и Даровавший прозрение слепцам «не мог ли… сделать, чтобы и этот не умер» (Ін. 11:37), если Он действительно любил его? Но Господь, когда увидел, что они еще по-человечески рассуждают, обратился к ним: «Мне, конечно же, легко было сохранить жизнь Лазарю, как, например, Илие и Еноху, но никто из вас не считает, что жизнь Лазаря сохраняется по Моей воле. Поэтому Я позволил смерти поглотить его, чтобы вы четко разумели, что Я имею власть над жизнью и над смертью». И тотчас Господь сказал им, как все вы прекрасно знаете: «Отвалите камень« (Ін. 11:39) . Повелевает иудеям: «Отвалите камень».
Видишь, как все мудро Он устроил, представив их верными свидетелями воскресения Лазаря. Отвалите камень. Ученикам повелел словом горы переставлять, но почему же Сам не отвалил камень? Но Он, как уже сказали, все премудро устроив на пользу иудеев, произнес: «Отвалите камень», – чтобы от самого запаха погребенного они поняли, что он подвергся разложению и не украден. Отвалите камень. И после того как они с ропотом отвалили камень – потому что их пронзил резкий запах от мертвеца – так вот, после того как они отвалили камень, Господь громким голосом сказал: «Лазарь! иди вон» (Ін. 11:43). Владыка призывает, и никто не прекословит. «Лазарь! иди вон. Удостоверь Марфу, сестру твою, потому что Я повелеваю и не прошу. Лазарь! иди вон. Прежде Я низвел тебя, теперь выходи: в тебе зачаток, а во Мне исполнение. Лазарь! иди вон». Но ты, о друг, хотя и слышишь: «Лазарь! иди вон», – не думай, что Господь изрек много слов.
Один раз сказал и воскресил того, кого создал, причем Он не плакал, как Илия, и не имел недостатка, как Елисей. Единственным словом разбудил спящего, сказав: «Лазарь! иди вон» (Ін. 11:43). Одно слово и превосходное чудо. Только Господь возгласил: «Лазарь! иди вон» (Ін. 11:43), – и тотчас тело исполнилось жизнью, волосы вновь произросли, пропорции тела пришли в надлежащее соотношение, жилы снова наполнились чистой кровью. Ад, пораженный в самые недра, отпустил Лазаря. Душа Лазаря, вновь возвращенная и призванная святыми ангелами, соединилась с собственным телом. И более всего славно было то, что он беспрепятственно шествовал, хотя ноги и лицо его были со всех сторон обвиты погребальными пеленами. Поэтому Господь решительно приказал присутствующему народу, сказав: «Развяжите его, пусть идет» (Ін. 11:44).
Смотри на предусмотрительность Господа и как Он премудро всем управляет. К уверению присутствующих сказал: «Развяжите его, пусть идет» (Ін. 11:44). Подобно тому, как вы сами отвалили камень и показали гроб, и ощутили обонянием, точно так же развяжите погребальные пелены. С одной стороны, соблюдаете благословение, с другой стороны, являетесь свидетелями. Если архиереи и фарисеи не поверят, что Лазарь воскрес, то покажите погребальные пелены, представьте сударь, как расслабленный показал одр. А мы, держа в руках пальмовые ветви, произнесем: «Осанна в вышних, благословен грядый во имя Господне» (Мк. 11:9-10). Ему слава и сила со Всесвятым и Животворящим Духом ныне и присно и во веки веков. Аминь.
* * *