Слово дев’ятнадцяте 1020 . Про різні одкровення і діяння 1021 , що бувають святим у різних образах 1 1022 відрізняється від того, щоб людина через вивчення мудрості та працю розуму1023 спрямовувала свої думки до пізнання певного сенсу1024 , і дослідження, і духовного споглядання щодо якоїсь речі через блукання розуму1025 . Бо сказано: «Одкровення є мовчання розуму»1026 . І [це відбувається] не [так, що] завдяки старанню та людському розмірковуванню така людина продумує [певний] образ для здобуття знання [через нього], але це трапляється завдяки духовній дії, коли той, кому відкривається, в цей час не відчуває ні яких душевного помисла, ні чогось, що підлягає відчуттям, і не користується ними1027 , і не усвідомлює їх. І це ми не з власного розуміння говоримо, але дізнатися це можна особливо з писань пророків, які, коли їм були одкровіння, оскільки [ці одкровіння] траплялися через нестяму1028 , не відчували нічого з звичайних предметів і не користувалися думками за своєю волею1029 . Не було в них і чуттєвого сприйняття, але їхній розум1030 був цілком зосереджений лише на тому, що відкривалося їм у одкровенні. Саме так сталося з блаженним Петром, коли він зголоднів і піднявся на дах помолитися1031 : як тільки почалося одкровіння, він уже не відчував ніякого голоду, але навіть спогад про їжу зник з його думки, бо він був у нестямі, як говорить Писання.
2 1032 , світла всього світу. Говорить же він про вид і чин одкровень особливо в наступних писаннях: у трьох томах [тлумачень] на Буття, у двох – на Іова, в останньому [томі тлумачень] на дванадцять [пророків] і в тлумаченнях на Діяння і на Матфея1033 .
Оскільки Писання згадує шість видів одкровень: перше — через відчуття, друге — через душевний зір, третє — через піднесення думки1034 , четверте — у чині пророцтва, п’яте — в певному розумовому1035 вигляді, шосте — немов уві сні. Ті [одкровення], що [відбуваються] через відчуття, поділяються на два різні [види]: одкровення через стихії1036 і ті, що відбуваються без [участі чого-небудь] матеріального. До [одкровень] через стихії [належать ті, що мали місце] в кущі1037 , у хмарі1038 , у скрижалях1039 та інші (що були видимі [не лише Мойсею, а й] народу), а також подібні до тих чудес, які щоденно відбуваються в усьому світі, – причини й властивості яких через одкровення пізнають святі, – а також справи, діяння та речі сокровенні або далекі, що деяким відкриваються, коли трапляються й відбуваються. [До одкровень], що [відбуваються] без [участі] матерії, належать явлення мужів Аврааму1040 , ліствиця Якова1041 і одкровення про скинію1042 , – «дивись і чини за образом, що з’явилася тобі на горі»1043 тощо, – а також те Божественне і вище за [всі] сяйва світло, що осяяло Павла на дорозі й засліпило його очі1044 . Бо відомо, що, хоча це одкровення було видиме й сприймано відчуттями, так що навіть ті, хто були з ним, бачили й чули [його], проте це не було матеріальне одкровення, і те світло не було природним і складеним зі стихій, як і блаженний тлумач звіщає, даючи пояснення щодо цього [світла] в Діяннях, у тлумаченні цього оповідання, де сказано: «Люди ж, які йшли з Павлом, стояли в заціпенінні, бо чули голос, а нікого не бачили»1045 . Тлумачачи «в заціпенінні», він каже наступне: «У мовчанні й без слів, охоплені сумнівом, оскільки чуттєво сприйняли голос, що говорив із ним, і бачили світло1046 , яке йому явилося, наскільки могли його бачити, – щоб Савлу потім не здалося, що він вигадав те, що сталося і [так] на нього вплинуло, тоді як ніхто з тих, хто був із ним, не чув [цього] і не бачив, оскільки вони нікого не бачили»1047 . Бо вони не бачили Іісуса, оскільки, як я сказав, і те, що явилося, не було світлом чуттєвим. Непостижиме ж почуття було дане йому нематеріальним чином через дію Божественну, подібно до видіння світла, так що він думав, що небеса відкрилися, і таке інше. Такі одкровення, які здійснювалися через посередництво тілесних почуттів, будучи вищими за змішання зі стихіями та будь-які чуттєві або людські події1048 .
3 1049 , наприклад: «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил»1050 , або в одкровенні Єзекіїлеві1051 з колесами й дивовижними подобами і звуком з коліс, подібним до звуку морського прибою1052 , і славослів’ями, що лунали від херувимів із багатьма очима, котрі говорили: «Благословенна слава Господа від місця свого»1053 . Наскільки ж ці одкровення тонші за ті чини, згадані раніше, відомо освіченим. [Сюди ж відноситься] і посудина, що з’явилася Петру, і тварини на ній, разом з іншими описаними речами1054 . І хто хоче, може дізнатися це з Писань.
[До одкровень] же в піднесенні розуму [відноситься], наприклад: «Він був піднесений на третє небо і – в тілі, чи поза тілом, не знаю, – але він був піднесений у рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати»1055 .
А [одкровення] пророцтва – це ті, що бували пророкам, котрі за багато століть пророкували майбутні [події], як і Валааму-віщуну дано було пророкувати багато [речей] у дусі пророцтва – навіть іще більш численні, аніж ті, про які провіщали пророки.
4 1056 ; і: «Бог Господа Іісуса Христа, Отець слави, хай дасть вам духа премудрості й одкровення для пізнання Його, і хай просвітяться очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його, і яке багатство слави Його у святих, і як безмірна велич Його могутності в нас, віруючих»1057 ; і інше, що було дано апостолові в одкровенні знання про [речі] світу майбутнього, і про чин воскресіння та зміну тіл людських1058 , і так далі.Що ж до чину високих прозрінь, а також знання про природу Божу, як, наприклад, [сказане]: «Котрий є образ Бога невидимого»1059 , через Котрого [Бог] і віки створив1060 , – «то це відкрив нам Бог Духом Своїм»1061 . І ще: «Ми частково знаємо й частково розуміємо»1062 ; і: «На початку було Слово»1063 ; і: «Ти – Христос, Син Бога живого»1064 , і так далі.І: «Які незбагненні суди Його і недосліджені путі Його»1065 ; і: «Той, Хто все творить за волею Своєю»1066 ; і: «Всіх тримає Бог у непокорі, щоб усіх помилувати»1067 , і так далі. Такі [наповнені] змістом знання1068 про природу Божу, які через Духа були дані їм, щоб вони [могли] це пізнати й осягнути.
А [одкровення] у снах – це, наприклад, ті, що [дано було] Авімелеху1069 , Йосифу1070 , фараонові1071 і Навуходоносору1072 ; і коли з’явився ангел Господній уві сні Йосифу, чоловіку Марії1073 , і так далі.
5 1074 , відбуваються поза образами і свідомим сприйняттям. І це ясно показує Блаженний Толкователь у другому томі [Тлумачень] на Іова. Дивись же, наскільки більшими є ті [речі], які подаються в одкровенні знання і помислів, за допомогою розумного осягнення, і наскільки вищими є таємниці, які [дають нам] пізнання всього, що відноситься до Бога, ніж інші одкровення. Це – досконалість знання.
Потрібно усвідомлювати, також, і те, що одне є одкровення і дія [Божа], а інше – істина і знання, оскільки одкровення не є точним [знанням] про істину, а [лише] показує певні знаки та символи, що відповідають силі людини. Також і дії [Божі], і чудеса в тих одкровеннях не слід називати знанням та істиною: вони іменуються осяяння за дією [Божою]1075 . Адже від них неможливо отримати [пізнання] про передбачення1076 Боже, або про незбагненність Його природи, або про різні властивості Його1077 , або розуміння1078 таємниць волі Його про людей, та інше, що досягається здоровим знанням про Нього. Отже, одне – це таємниці, яких у прозрінні1079 про Божу природу досягає розум, а інше – певна дія, якою розум осяяний на деякий час. Тож не кожен, кому буває одкровення або до кого підноситься якась втішна дія, неодмінно також знає істину і [має] точне знання1080 про Бога. Бо багато тих, кому були дані ці [стани], але які [вельми] по-дитячому сприймали Бога1081 .
Слово двадцяте. Про відмінність мислительних сил розуму в дії одкровень і духовних бачень Божественне бачення є надчуттєве1082 одкровення розуму. Божественне одкровення є приведення розуму в рух духовними прозріннями про Божество. Навіть природа ангельська не приводиться в рух сама по собі1083 , без одкровення, яке від благодаті. Інше є приведення в рух одкровеннями про справи Божі, і інше – одкровеннями про природу Його сутності. Перше за природою подібне1084 до чуттєвих [предметів], останнє ж не має ніякої схожості з розумом або чимось [із чуттєвого]. Це чистота, трійчаста за своїми складовими і своєю основою1085 , як говориться. І навіть один із тисячі праведників не може удостоїтися цього піднесеного відчуття. Адже також і споглядання, що стосується втілення Господа нашого і Його одкровення у плоті, [походить], говорять, від божественного споглядання.
Справжнє бачення ангелів є приведення в рух розуму духовними помислами про те, що відноситься до них. Природу ж сил духовних без [допомоги] розуму нам бачити неможливо. Коли будь-хто удостоюється бачити їх у їхній власній природі та їхньому місці такими, якими вони є у своїй духовній тварності, він приводиться благодаттю в рух у розумі своєму до одкровення духовних помислів про них. Коли ж душа очищається і удостоюється бачити собі подібних, вона приймає їхнє знання, за допомогою цих очей1086 . [Духовні сили] не є тілами, щоб їм, одним і тим самим, з’являтися [в різний час] по-різному [і] крім душевного бачення (яке є істинним спогляданням), тоді як вони не змінилися, тобто у видіннях не стали нижчими за свою природу. Зріння ж це [тобто бачення ангелів такими, якими вони є] неможливо здобути без другого очищення, [тобто очищення] розуму1087 .
А що в образах споглядають [ангели] деякі люди, то це не істинне бачення, але чин домобудівництва вони здійснюють у служінні своєму1088 , або вони являють себе [доступними] чуттєвому зору для розради й підкріплення простолюдинів. Навіть тим, хто не чисті, бувають такі видіння. Перший же чин [видінь доступний] людям просвітленим і тим, хто здобув знання1089 – тим, хто, завдяки славетному подвижництву в мовчанні, піднесені до чину чистоти.
Слово двадцять перше. Про те, що трапляється в молитві з тими, хто живе в безмовності Хто [та людина], яка пізнала ці розрадні й солодкі колінопреклоніння, коли при безмовності язика серце мовчки вимовляє певне славослів’я, рух якого не переривається через насолоду, коли тіло спочиває на колінах і перебуває в безмовності? Блаженний, хто постійно вкушає від цих [переживань]. Але не відбуваються вони з волі [людини] або, коли їх шукають. Це часткова насолода, що подається на втіху тому, хто непорочно ходить перед Богом у безмовному житті. Якщо ж у всякій простоті він тримається цього [життя], докладаючи піклування про чистоту служіння свого, і, якщо гідне життя його, то через деякий час удостоїться він також і тих [станів], про які йшлося вище. А новоначальних у подвижництві, але тих, що мають тверду мету, благодать спочатку через читання привчає до цих і подібних [станів], приводячи помисел їхній від земних думок до себе. Трудяться вони, пильнують, моляться – і не втомлюються. Тим же, хто певною мірою вже навчений таємницям безмовності, дарується1090 [духовне] сприйняття в молитві та службі.
Слово двадцять третє. Щодо мети бесіди про пізнання істини Усе чуттєве, справа або слово, є прояв чогось, прихованого всередині, якщо не [зовнішні] обставини1091 послужили його причиною, але його діянню властива сталість. Але друге [тобто діяння з постійністю] таке, що може бути поставлене для воздаяння, перше ж [тобто зовнішні обставини] навряд чи підходить під оцінку. Доказом сили або слабкості вільної волі людини є вчинення добра або зла – не [зовнішні] обставини, а сталість перебування [в діянні]1092 . А [зовнішнім] обставинам дана влада простягатися іноді й понад свободу волі. Трапляються ж добрі та злі обставини з ким-небудь або для підкріплення, або для випробування, або для навчання, або як воздаяння: для підкріплення – добрі обставини, для випробування – ті, що здаються поганими, а для навчання та воздаяння – і ті, й інші. Не буває випадкових обставин1093 ; випадково ні з ким не відбувається нічого ні хорошого, ні поганого. Є Направляючий, Який скеровує речі світу цього, і є хранитель у кожного з нас, у якого ніщо не залишається непоміченим і який не слабшає, але, навпаки, кожна обставина опікується цим призначеним хранителем. І в цих чотирьох видах [обставин] його піклування буває на користь.
Страсна молитва, з якою з’єднано життя, протилежне її страсності, змінюється на її якість і приносить користь, посилюючи й утверджуючи добро, а щодо зла – подаючи зміну, протилежну [йому]1094 . Тож не сумнівайся в тому, що я сказав: не буває обставин випадкових і без Направляючого. Якщо ж справді1095 можливо молитві змінюватися разом зі станом і чином, тоді нам слід вірити, що в кожної обставини є Направитель. Блаженний той, хто співвідніс кожну обставину, що трапляється з ним, із її сокровенним змістом, дослідив її причину й побачив її Направителя.
У того, хто хоче бути мудрим по Богу, немає іншого способу, окрім як бути безумним для світу і ненавидіти людську славу. Дивовижна людина, що покриває презирством до себе1096 велич свого ділання. Цій [людині] дивуються ангели.
Нехай у тебе в думках будуть хранителі праведності [і] мимовільні помилки, в яких іноді виявляються [навіть] обачні.
Не буває молитви, яку приймають так само швидко, як ту, якою будь-хто молиться про умиротворення тих, хто ворогує на нього, [і] за якої, коли він визнає за собою невігластво, без зволікання дається відповідь на прохання це.
Адже коли ти, виконавши належне і будучи обачним у тому, що належить тобі1097 , бачиш свою немічну сутність1098 і нікчемну свою душу очима своїми, і ненависна тобі людська слава, знай, що справді ти стоїш на шляху Божому. Коли ж ти відчуєш у собі [щось], що не збігається з цим1099 , але, навпаки, навіть після ретельного дослідження себе1100 побачиш, що тебе вражають нечестиві мрії, знай, що ти збіднів від істини і викрадений брехнею.
Слово двадцять четверте. Про те, що попускається [траплятися] з братом у келії його 1 1101 , що [навіть], якщо хто дасть братові [в затворі] земне царство, то [і в цьому разі] в годину цю він не погодиться ні вийти зі своєї келії, ні щоб хтось постукав до нього. Час надбання настає для нього раптово, і іноді [навіть] у дні, які вважаються [днями] звільнення [від подвигу безмовності] і [вільного] входу та виходу [з келії], це раптово звершує в ньому благодать, [що буває явно] через сльози без міри, або в гостроті [відчуття] пристрастей, яка пронизує серце1102 , або в певній раптовій радості1103 , або в насолоді коліноприклонінь.
2 1104 пасти вітер1105 , за словом Писання1106 , а благодать подіяла на нього1107 там, і він негайно повернувся [назад у келію]. Отже, ніхто нехай не засуджує брата, коли в дні, в які за уставом він не зберігає безмовність1108 , з ним трапляється те, що одного разу він припиняє церковну службу, – особливо, якщо він не з тих, хто відомий [своїм] недбалим ставленням або хто марнує себе в пустопорожніх бесідах1109 , і, [якщо] він припинив її не через тілесну стомлюваність. Ви знаєте, брати мої, що наша праця є не тільки ця, яку виконують перед очима людей, але є в нас і ділання, приховане від очей людських, яке новоначальним і мирським не відоме. Адже вам відомо1110 , що чернець перебуває під [Божественним] проводом1111 і не владний над собою. Так і, якщо хтось із братів опиниться [біля келії] і спробує увійти1112 до нього, а [той] не відповість йому, нехай він негайно повернеться, не засуджуючи брата свого. Адже він не знає, у чому перебуває [брат] в цей час. Келія ченця, за словом отців, є розколина в скелі, де Бог говорив із Мойсеєм. Цього не відають ті ченці, які не випробувані в праці, [яка буває] під час справжнього вкушання безмовності, і нехтують братами своїми, і судять [їх], намагаючись у всьому зрівняти їх із собою.
Буває також, що1113 братові раптово посилається1114 якесь, необхідне [для нього] боріння, так що він перебуває в небезпеці, а руки в нього складені на серці, щоб воно не вилетіло в нього. І впав він на обличчя своє, просячи в Бога [допомоги], і [в цей час] він не може чути людського голосу. Ті, кому доводилося перетинати море це1115 , знають про ці зміни1116 , і їм відомі вітри, що дмуть [там].
3 1117 із серця його.
4 1118 , які нікому з людей не відомі [і] які частіше, ніж сподівання, трапляються з ченцем у безмовності через сильні брані сатани, так що в келії своїй він має дім плачущих. Багаточисельні переміни моря цього, і хто знає труди його і велику кількість здійснюваної в ньому торгівлі1119 , і чудові перлини в глибині його, і звірів, що піднімаються з нього! Блаженний той, хто протягом усієї подорожі своєї не задрімав до [самої] гавані виходу [з життя цього]. Немає такого, хто любив би що-небудь [мирське] і не збільшував би при цьому собі приводів [до падіння]. Ніхто не може бути зайнятий Божественними [речами], якщо він не віддалив [від себе] і не зневажив тимчасові [речі], зробившись далеким від честі світу і його насолоди, і, приліпившись до приниження Хреста, випиваючи щодня оцет і жовч від пристрастей, і людей, і демонів, і злиднів [своїх].
5 1120 . Прагни за малою втіхою, яку здобуваєш працею на певний час1121 , щоб сподобитися тобі великої розради, яка припиняє в цій обителі скорбот втому в тих, хто знайшов її. Не відкидай малого, щоб не позбутися тобі великого. Ніхто не бачив такого, хто поклав би м’ясо в рот дитині, що смокче молоко1122 . За допомогою малого відчиняються двері для великого. Ти засмучуєш Бога, брате мій, бажаючи, щоб Він скеровував життя твоє не за чином [твоїм]. Велике довіряється кому-небудь, тільки якщо спочатку він був випробуваний у малому. Це поклади в серці своєму, брате мій, і в час, коли це виповниться1123 , пом’яни моє слово1124 , що будь-яку оселю, якої ти досягнеш завтра на цьому шляху доброчесності та знання істини, ти знайдеш славнішою та кращою, як порівняти з тими [оселями], в яких ти ночував учора. Отже, ти переселився і подивувався красі обителі, в яку ти увійшов сьогодні. Але краса цієї [обителі] поглинеться тією, що ти маєш зустріти завтра. Хто відчув солодкі зміни розуму1125 ? Молися лише про те, щоб відкрилися перед тобою двері. Остерігайся збідніння надії. Не тирану ти служиш: служіння твоє – сладостному Господеві, Який, не взявши нічого в тебе, дав тобі все і, коли тебе не було зовсім1126 , створив тебе, щоб ти був тим1127 , що ти є, – хоча в цьому (що Він привів нас у буття) хто гідний благодаті Його?
6 1128 , що дав нам пізнання всього, не тільки явного, а й таємного, щоб ми знали, що, [крім доступного нашому сприйняттю], істинне1129 є щось, про що нам, не маючи знання про нього, потрібно запитувати Його1130 ? І хто, сину смертних, навчив тебе, так що знання про цей предмет, хоча його немає в природі твоїй, підноситься1131 [у тобі] за ревністю [твого] прохання про нього? Зовсім не проси розради, яка розташована за межами серця [і] яка є пізнання відмінностей1132 . Піднімайся над усякою розрадою, служителями якої виступають почуття, щоб сподобитися тобі тієї розради, яку ти здобуваєш усередині1133 . Чернець, який пішов у мирську розраду і не сподівається щодня втіхи Христової, є мертвець за життя.
7 1134 нерадивому на прохання, тому, хто сумує в зволіканні своєму. Нерадіння відводить просиме в молитві, тобто перешкоджає їй попросити [про що-небудь]. Зневіраже перериває [її], щоб вона не подовжувала прохання і не затримувалася в ньому. Очікування [майбутніх благ] надає1135 терпіння і спонукає затриматися в молитві. Очікування [майбутніх благ] послаблює у членів тягар втоми, здатне воно і подати серцю спокій у скорботах його. Немає тягаря, тяжкість якого приємніша, ніж праця з очікуванням [майбутніх благ]1136 . Немає попутника, товариство якого більш жадане, ніж його1137 [товариство]. [Навіть] в’язниця приємна для того, хто перебуває [в ній] з очікуванням [майбутніх благ]1138 . Зроби його своїм співрозмовником, о брате, що кається, і ти зробишся невразливим до всіх трудів подвигу твого. Якщо будеш ти в келії своїй, нехай воно буде з тобою. Якщо опинишся ти серед людей, затримай1139 на ньому розум твій1140 , і серце твоє абсолютно не буде блукати за чим-небудь зі всесвіту, світ [цей] і все, що в ньому, виявиться тобі чужим. І, якщо ти будеш спати, зроби його1141 тим, що лежить поруч із тобою1142 , і розмовляй із ним, поки ти будеш занурений у сон, і жоден нечистий помисел не наблизиться до серця твого, бо спілкування твоє нематеріальне. І там не може з’явитися нічого, що має ознаку матерії [і] виглядом її збуджує розум1143 ; і бісівський помисел не в змозі проявити себе за межами матеріального вигляду1144 .
8 1145 , – Той звернеться [і] до прохання нашого за Своєю обіцянкою. Амінь.
Слово двадцять шосте. Проти тих, хто каже: «Якщо Бог благий, то чому Він це [зло і смерть] створив?» 1 1146 :
2
3
4
5 1147 волі від істини, а не позначення природи1148 .
6 1149 , – але, скоріше, як про смиренних, [тих,] хто харчується молоком перших отців, яких ми, начебто, для огляду зібрали [й] поставили перед собою згідно з поставленою нами метою: збагатитися знанням у сховищах [вчення], щоб пастися й харчуватися в них. Адже ми не забули, що не піднялися з чину учнів, поки ще мешкаємо в плоті.
7 1150 у того, що було [раніше], щоб, за умови, що розумове осягнення1151 природи – двоїсте за [своїм] призначенням, збагнути [потаємну] частину їхнього призначення, – і це є чин неодушевленних [речей та істот]1152 .
8 1153 , тоді розум захоче безперестанку перебувати в ній1154 . І, якщо ти хочеш виконати його1155 бажання1156 , спрямуйся до пізнання причини1157 . Якщо ти раптово1158 осягнеш її, як той, хто володіє здатністю розрізнення і не осліпленим поглядом1159 , тобі буде неважко невпинно і безперешкодно насолоджуватися нею. Яка ж дія1160 , звана «причиною»? Скажімо, точильний камінь нічого не додає до заліза, щоб привести його до блиску і сяйва, адже воно притаманне природі заліза1161 . А що ж [він тоді робить]? Він скидає з нього іржу, яка найшла на нього через відсутність вживання. Таким же є й духовне споглядання про природу розуму. Приведи його до точильного каменю і виявиш, як він блищить під час служіння, зрівнюючись із сяйвом зірок. Адже цьому не передує [ніяка] дія1162 ; припиняється ж [цей стан], коли [розум] перестає бути відстороненим1163 .
Чому я говорю про псалмоспівування, а не про сердечну молитву і читання [Святого Письма]? – Там1164 розум залучається із зусиллям, а з цими [молитвою і читанням] це не так. Адже вони вимагають незначної турботи, але самі ж потрібні для допомоги в псалмоспіві1165 , і без них турбота про нього виявляється марною. Молитва і читання бувають тоді, коли завершиться [збирання в] запас того, що вже [є в нашому розпорядженні], і вони являють собою само собою зрозуміле1166 доповнення до нього. Голод знає, як розпорядитися їжею, а припинити їсти він не погодиться1167 .
9 1168 потом його. Адже доти, доки він перш не проллє піт, він не насититься хлібом істини. Тіло, що трудиться, потіє і живить1169 словесний1170 розум, і це буває тоді, коли розум збідніє від звичайної і неприродної їжі1171 .
10 1172 волі. Бо свобода і незв’язаність є природною силою розумної здатності. Але в тому напрямку, куди вона схиляється і де залишається, [свобода] дає початок іншій силі, яка [вже] не в природі. Коли ця сила отримає початок, свобода буде ведена і підпорядкована [їй як] змушувачу1173 і, щоб сказати достовірно, буде зв’язана і не владна над собою. Спочатку була зв’язана воля, зараз же зв’язане те, що підпорядковує волю. І про цей [наслідок свободи] я кажу, що він проявляється в обох напрямках [залежно від того,] чи правій стороні хто підпорядкує себе, чи дасть можливість лівій. Розум же, здатний бачити тонко, зможе в кожному з цих випадків, у яких виникає [ця] сила, що не в природі, побачити, як змушувач1174 підпорядковує свободу. Я говорю не про силу, яка [буває] від звички і дуже важка, ту, яку називають «мучителем»1175 . У будь-якому разі, звичка підпорядкована волі, хоча й важка справа – повстати проти неї1176 . Ми знаємо дві сили і крім цієї, але [з них] одна підпорядковує волю, а інша зв’язує і [саму] природу. Вона здатна і змінити природу: відомо, що дія владна над природою у тих, хто випробував її.
11 1177 і, що важливіше за все, для споглядання судів [Божих], що породжують [у недосвідченому розумі різні] думки про Бога.
12 1178 , не в змозі прийняти тут1179 повноту Божественної істини або пізнати всю волю Божу, яку Він має щодо роду словесних [істот], – доти, доки упертість не буде усунута, щоб природа не схилилася [до найгіршого] під час переживання цього1180 .
13 1181 , [є] незбагненність предвічного Божого помислу. Рівність же є явленням істини. Але, якщо тут [тобто в нинішньому віці] точну істину сприймає уперта природа, вона [природа] загине через збурення, які спричиняються [її] схильністю. Те, про що сказано: «О, глибина, і суди1182 Його незбагненні», і «Хто пізнав розум Господній… »1183 , та інше, що іноді проноситься1184 в розумі, викликаючи здивування і розчулення1185 , [і] назване деким – [Божественною] темрявою1186 , народжується від цієї нерівності споглядання і мінливості думок про незбагненне дослідження судів Божих.
14 1187 у віці, не підвладному схильності1188 , тоді вона вже не буде знову боятися пізнання істини Божої – того, щоб не ухилитися [на шляху цього пізнання] ліворуч, через надію. Надія породжує зневагу і розсіяність помислів1189 , а страху властиво зв’язувати схильність, щоб вона була приборканою. Цей самий страх ти знайдеш у душі своїй, споглядаючи зміну судів і віків, і нерівність життя [людей], і відмінності нагород, що даруються йому [життю] [неоднаково], зокрема і з цієї причини1190 , і правди [Божої], що інколи виявляє себе, але з причини довготерпіння [Божого] приховується; і при спогляданні [життя] праведників і грішників, а також неспівмірних [життю] протилежних напастей, промислительно [що трапляються] з тими, хто має протилежний устрій1191 . Коли розум споглядає1192 це, тоді [благодатна] думка1193 перебуває на всій душі, і звідси в ній народжується дослідження помислів, слів і вчинків, а також встановлення непорушних1194 меж праведності Божої.
15 1195 тій благій природі, і набуде вічного знання1196 , що передує буттю всіх [речей], та іншого, що притаманне їй [Божественній природі], – одразу ж страх вирветься геть, і роздуми1197 отримають опору1198 у надії. Коли ж, знову ж таки, розум зійде звідти і простреться до світів та їхніх відмінностей, цей [описаний вище стан] втече звідси і дасть місце страху. Адже і це [Божественне] піклування, через яке розум у всі часи перебуває в спогляданні істини, не погоджується [надалі відкривати себе]. Тому інколи воно вириває з серця ту силу надії, що підноситься [в серці] від істинного споглядання, і попускає йому [розуму] знову зазнавати бентеження різноманітними думками, щоб він невпинно випробовував свої помисли та вчинки, чи праві вони, і знаходив ясність1199 . Адже він не знає, як зустріне суд Божий, Якому слава на віки віків. Амінь.
Слово двадцять дев’яте. Про різні види премудрого [Божественного] домобудівництва 1200 , корисні 1201 для зростання тих, хто їх знає 1202 1 1203 , як сказано [в Писанні], і в тому, що притаманне нам, ми навчаємося мудрувати про те, що притаманне Господу стосовно нас. Отець Істини поводиться з чадами Своїми різноманітно, від того ж, щоб показувати лице Своє однаково, єдинообразно й у всякий час1204 , Він утримує Себе заради користі чад. Найбільше ж Він викрадає у допитливого погляду1205 любов Свою. Адже у чина [Божественного одкровення є] завіса1206 : [Бог] показує те, що не є Він, а те, що є Він, [Бог] приховує1207 . І премудрий син зі змін [у діях], що трапляються по відношенню до нього, розуміє промисел Отця свого про нього, а разом з тим і розважливу любов Його. Правому мисленню1208 дія істинної любові бачиться двоякою: з одного боку, у речах, що приносять насолоду, з іншого боку, у речах, що завдають страждання. Інакше кажучи, у Своєму задумі Він постійний на розраду возлюбленого Свого, але, знову ж таки, іноді й заподіює страждання через те, що сильно любить. Він і Сам страждає з ним, коли заподіює страждання. Однак, Він утримує Своє природне милосердя, коли воно приходить у збудження [побачивши людське страждання] – з побоювання шкоди, яка [настане] після цього. Любов спонукає [Його] стати спільником [людей та їхніх скорбот], але знання [наслідків] зміцнює Його в тому, щоб Він утримав милосердя1209 [Своє]. Разом зі змінами у виборі [Його] буває й розмаїття видів премудрої любові [Його]1210 по відношенню до тих, хто сприймає це [Його] управління. Не будемо бажати від премудрого Друга [нашого] нерозумної1211 любові. Немає різниці між тим, хто вбиває свого сина, даючи йому в їжу [тільки] мед, і тим, хто вбиває ножем.
2 1212 , особливо, коли він перебуває у нас у підпорядкуванні, то чи не варто нам дати Богові сповнити праведність Його розважливої любові до нас – хоча б подібно до [тих вищеназваних] змін, які ми здатні проявляти1213 по відношенню до наших друзів? Це важко перетерпіти, я також знаю це, однак, це корисно. [Гріховна] схильність змусила тебе потребувати цього1214 , якщо й не для відплати за те, що вже [ти зробив поганого], то, в будь-якому разі, з опасіння майбутнього [твого гріха]. Скорботні випадки [бувають] для внутрішнього зростання, як допоміжні ліки, для нерівності тіл [і душ]1215 .
Серед створених істот1216 все, що не має складності, протікає поза боротьбою, йдеться про тілесних чи про безтілесних. Докладання зусиль1217 може бути тільки за нерівності, а нерівність – у складних [істот], через пов’язану двійчатість [тіла і душі]. І, якщо навіть серед нескладних і простих істот [є такі, що] є і називаються такими, що мають схильність, то і це [відноситься] цілком до правої [сторони]1218 , а не в сенсі прикладання зусиль1219 , якщо вони не мають досвіду в тому іншому [тобто в тілесному способі життя], а пристрасні вони [тільки] у ставленні до добра. Адже їхня схильність пов’язана гострою любов’ю, а де любов, там немає боротьби і немає страху. При цьому, вони владні над [своєю] самістю1220 , відповідно до якої1221 і говориться про те, що у них можлива схильність [до добра]1222 , через яку вони особливо удостоюються похвали.
3 1223 , там і звершення добра й зла1224 не вимагає відплати1225 . Природа ж не отримує відплати. Нагорода призначається за битву, а про перемогу не говорять за відсутності змагання. Коли буде забрана1226 протилежність, тоді разом із нею припиниться й свобода.
4 1227 словесність1228 буде зв’язана як у людей, так і в ангелів. Словесність – це не чуттєва думка. Адже саме1229 через розумність1230 словесність володіє двома власними [речами], тобто двома [своїми] силами: словесною і розумною. Перша припиниться зовсім, а другою, тобто розумною, увінчається природа, але й вона буде тоді зв’язаною. Цей зв’язок не буде насильницьким, а навпаки – це солодке примушення буде в насолоді. Іноді й зараз [це буває] таємничим у тих, хто досяг тонкості1231 , проте через зміну1232 , а у перших розумних [істот]1233 – і в незмінності, наскільки це можливо, хоча вони й недосконалі. Що таке «незмінність» і «недосконалі»?1234 Є таємниці, які їм неможливо прийняти до визначеного часу. Тому вони недосконалі – не тому, що через зміну володіють тим, у чому зараз перебувають. Такого в них зовсім немає, а понад те [їм властиві] сталість, а не зміна. А якщо й зміна, то до того, що їх перевершує. Отже, зміна буває: у них1235 – найвищим перетворенням1236 , а в нас – припиненням [усіх думок]1237 через неміч плоті.
Слово тридцять перше. Про те, в якому бою більше праці, або, скоріше, [більше] небезпека падіння Неможливо перемогти злі помисли, пов’язані з плотськими прагненнями, хіба що1238 з трудом. Дехто їх1239 назвав подвійною зброєю1240 проти нас. І вони не припиняться1241 за ситості від хліба і води, і сну, і наближення до речей, що викликають рух у почуттях. Краще звільнитись від життя і відсутність сорому, пов’язаного з ними1242 . Коли те, що має [трапитися]1243 , подбає про нас, дія плоті відстане від членів.
Неможливо дбати про чуттєве і [при цьому] виправити наші власні пристрасті1244 . Бо без печалі в моліннях і безперестанних поклонів нам неможливо привернути до себе милість. І необхідно бути постійним як у цьому, так і в тому. Без зусилля в малому неможливо уникнути великих зол.
Слово сорок дев’яте. Про понурий морок, що буває під час безмовності в тих, хто проводить життя, [сповнене] духовного зн ання 1 1245 . Хоч би [духовні] думки наші й були холодні та похмурі, побільше перебуваймо в колінопреклонінні. Навіть якщо в цей час серце наше мертве, і немає в нас навіть молитви, і ми не знаємо, що сказати, бо навіть не йдуть до нас ні слова прохання, ні [слова] моління, – то й за таких обставин1246 нехай будемо безперервно поваленими на обличчя наше, хоч і будучи безмовними.
2 1247 , взиваючи до Нього з болем [серцевим], але очікуємо, що Він за власним бажанням подасть нам [те, чого ми хочемо]. Він же наперед передбачає привід [до того], щоб ми приступили до Нього [самі], через те, що Він залишає нас перебувати в скруті. І в тому, що Він зволікає врятувати нас, щоб ми провели більше часу в проханні нашому біля дверей Його, Він заздалегіть передбачає для нас допомогу.
3 1248 , заспокоюємося, припиняємо [моління], віддаємо себе тяжкості, лінощам і зневірі й холонемо сильніше за воду. У всіх злих [обставинах] і спокусах, що трапляються з тобою зсередини чи ззовні, ось перед тобою шлях молитви. Впади ниць, хоча б на одну добу, благаючи Бога у стражданні серця, і Бог, Який є милосердним і благим, бачачи, що ти благаєш Його в скорботі серця, не забариться подати [тобі] утіху й полегшення, хіба що ти просиш [Його] поза [правильним] шляхом. І все своє життя ти можеш чинити так. Ти здобудеш і втратиш, і знову будеш благати у скорботі, і Він подасть тобі, і знову [отримане] відійде від тебе. Зараз із тобою сталася якась [обставина], і ти думаєш, що це остання межа, а варто тобі попросити про нього годину-дві – і його [вже] нема. Так відбувається ця подорож, не занепадай духом.
4
Слово п’ятдесят четверте. Про ос еніння 1
2 1249 . Інший [вид осеніння мається на увазі] в [словах]: «Десниця Твоя, Господи, осінить мене»1250 , що є проханням про допомогу; так само, як: «Я осіню це місто і визволю його»1251 .
Отже, ми розуміємо, що є два види дії в осенінні, яке приходить до людей від Бога: одне – таємниче і розумово, інше – діяльно. Перше є освячення, що приймається завдяки Божественній благодаті, тобто, коли за дією Духа Святого освячується людина тілом і душею, як було з Єлисаветою, Іоанном [Хрестителем] і блаженною Марією, благословенною поміж жінок, – хоча останнє непорівнянне з іншими [видами освячення] і вище [за те, що дається] чину тварних [істот].
Але звернемося до часткового [осеніння], яке трапляється з іншими святими, немов із членами тіла.
Таємничий вид осеніння, який відбувається з деякими святими, є дієвим видом, що осіняє розум, і, коли цього осеніння удостоюється людина, розум буває охоплений нестямою і розширеним певним Божественним одкровенням. Поки ця дія осіняє розум, людина піднята над думками душевних помислів, завдяки причастю Духа Святого. Це те, про що говорить апостол до ефесян у формі молитви, бо він хотів навчити їх цієї таємниці, коли казав: «Щоб Бог Господа нашого Іісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості та одкровення для пізнання Його, і просвітив очі серця вашого»1252 . А для чого це? «Щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його і яке багатство славної спадщини Його для святих, і яка безмірна велич могутності Його в нас, віруючих»1253 .
3 1254 , її удостоюються ті, хто здобув освячення розуму від Духа, завдяки їхньому святому і доброчесному способу життя.
Інший вид осяяння є той, що впізнається через дію; це розумова сила, що захищає людину, і що носиться над нею1255 постійно, і відганяє від неї все шкідливе, що може наблизитися до її тіла або душі. Невидимо відчувається вона розумом, який осяяний і володіє знанням, за допомогою ока віри. На досвіді пізнають її святі, як написано: «Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх»1256 , і «Багато скорбот у праведника, та від усіх них визволить його Господь»1257 .
Слово п’ятдесят шосте. Прекрасні розмірковування про людське життя 1 1258 про них вона постійно тривожиться, і через них сперечається з людьми, і в кожному з них1259 безумно вловлюється цим потягом. Коли ж розуміння1260 сповнюється тонким розмірковуванням1261 про майбутній вік, у ньому постійно виникає незрівнянний помисел1262 , і те, що є для нього невидимим, [ця людина] очікує з надією, забуваючи про тутешнє, а іноді забуває й самого себе, будучи поглинутою [Божественними] роздумами, і у своїх помислах зневажає видиме. [І] так, подібно до помислу, також і [тілесне] ділання1263 залишається поза увагою, доки він піклується про ті [речі майбутнього віку]. Змішана любов1264 , що розрізняє1265 осіб, стирається в неї, і однакове дбайливе ставлення1266 невидимо утверджується в душі її. І щодо цих людських [речей] почуття пам’яті1267 поступово викрадається у розуму його1268 , і помисли1269 про сокровенні [речі] множаться в ньому, і посилюються, і перемагають тілесні помисли. І відтепер у ньому припиняється тлінне, наскільки це може витримати природа1270 , і, якби властива всім пам’ять1271 [про свою природу] не пробуджувала в ньому час від часу потребу в чомусь, чим не слід повністю зневажати, розуміння1272 надовго залишалося б у тих майбутніх [справах], у переповненому розмірковуванні про них1273 . І через це1274 він стає безумним для всієї земної мудрості, позбавленим пам’яті й нерозумним з точки зору1275 людського знання.
2 1276 про те, у чому помиляються люди, вона звертається до самої себе, [запитуючи], чи пробачено їх, і [міркуючи,] у чому кінцева доля людства1277 , і яке зусилля [потрібне від людей], і яка омана, [і] чому. Про Павла говориться, що протягом трьох років у цих [духовних] думках, що оволоділи ним, його переповнювали сльози, і він був не в змозі зупинити1278 їх. Цей помисел оволодіває людиною в потоці сліз, коли вона відчуває ту грядущу надію і [при цьому] звертає своє розуміння1279 до цих [речей] цього віку, [розмірковуючи], наскільки ущербне душевне життя в порівнянні з тією надією, що приготована1280 на віки у вічному житті. І в цьому стражданні вона стає мертвою для всіх минущих речей і пов’язаної з ними турботи, і в ній помирають усі пристрасті тіла й душі. Будемо пам’ятати про це, возлюблені мої, і знехтуємо, наскільки зможемо, цими земними [речами]. Так ми поступово наблизимося у своїх прагненнях до тих грядущих [дарів]. Але спершу слід смирити1281 себе і поступово залишати поза увагою те, що перед очима, щоб крок за кроком відкласти це і таким чином просунутися вперед1282 .
Тоді примножаться помисли1283 і роздуми1284 про ці [речі]1285 ; знайде людина спокій1286 [від земних речей, ще перебуваючи] в цьому тілі в житті своєму. Так само й ті, хто рухається шляхом, якби не здійснювали щоденної ходи [своєї] вперед і не скорочували шлях свій, а стояли б на місці, то шлях, що стояв би перед ними, абсолютно б не скоротився і вони абсолютно не досягли б того місця, куди мали намір прийти. Подібний до них і предмет нашої розмови1287 . Якщо ми не будемо потроху упокорювати себе, то ми опинимося зовсім не в силах позбутися властивих тілу [схильностей], щоб поглянути на Бога. Оскільки позбавлення від цих [тілесних схильностей] таке важке, то мудрість полягає в тому, щоб, одного разу піддавшись деяким із них, боротися, щоб не наблизитися до них. І так у [подвижника] збідніють навіть думки про них, і розуміння [його], знову ж таки, через зменшення піклування1288 позбавляється навіть [здатності] споглядати на що-небудь інше. Я кажу не про те, що ми не повинні дбати про потрібне для нас – це є насильство, що звільняє природу від життя, – а [про те], що ми повинні не ставити цю [турботу про потрібне] на місце головного ділання, а Божественне ділання – на друге місце після нього, але, будучи частково причастними1289 до цього [піклування про необхідне], залишити Богові піклування про це. Надію нашу покладемо на Бога більше, ніж на самих себе. І, якщо хтось наважиться навіть повністю знехтувати цією [турботою про потрібне] заради тих [Божественних речей], не думаю, що це буде божевільним, коли1290 для всього цього ми маємо настанову в Писанні, і воно вчить нас бути мужніми в надії, як написано: «Господь близько. Не турбуйтесь ні про що»1291 . І Давид каже: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе; багаті зубожіли і зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага»1292 . І Господь заповідав нам, кажучи: «Не піклуйтеся ні про що, але примножуйте в самих собі думки про майбутні [блага], і ці земні [речі], які утрудняють [людину] через природну потребу, не збідніють у вас»1293 . Бог, за благодаттю Своєю, нехай подасть нам, щоб любов Його зростала в нас, щоб у безперервній думці1294 про неї ми забули світ і все, що належить йому, звільнившись1295 від кайданів його. І замість багатьох кайдан [його] зв’яжімо себе кайданами єдиними, які не розриваються у тих, хто їх полюбив, – Царством горніх світів; [кайданами], якими і ми нехай зв’яжемося, щоб сподобитися таємниці [духовних] благ, межа яких уготована в майбутньому віці для тих, хто здобув їх тут; [кайданами], якими і ми нехай володіємо і якими нехай будемо охоплені в силі, [що виходить] від них, на віки віків. Амінь.
Слово сімдесят перше. Про дії, [що відбуваються] від благодаті 1 1296 до неї. І відкриває їй силу дій1297 Божих, і показує їй Божественний промисел, безперестанно співприсутній1298 усьому в цьому творінні, і все в ньому звершує; а також [показує], як він завжди присутній людині, і в усілякі часи зберігає її від супротивників, коли вона не відчуває цього й не знає [про це], і спрямовує її на все, що стосується порятунку й миру душі її і тіла її і віднайдення життя її. А потім, та ж сама Божественна сила, яка все це робить1299 , таємно показує людині саму себе – в розумовому осягненні одкровення її духовній природі, тобто розуму1300 . Коли ж людина сподобиться прийняти цю силу в душі своїй, нічого більше не залишається в неї1301 , окрім нестями, і тиші1302 , і сліз, які витікають у всякий час, як вода, і з цього часу людина припиняє всі справи. І відтоді ти будеш бачити в цьому в усякий час споглядання сталості промислу Божого по відношенню до творіння рук Його. Розум, поглинений нестямою, заспокоєні почуття, немічна людина, повергнута на обличчя своє в молитві, бо немає в неї язика, щоб говорити, і, знову ж, [їй] недостатньо серця, щоб молитися, але від нестями це відбувається, навіть сама молитва припиняється1303 . Це те припинення, яке краще діла [і яке буває], тільки коли людина умиротворюється у всіх своїх почуттях і думках, і безперервно падає на обличчя своє перед своїм Господом – до того, що й кістки його возносять хвалу Бога в тиші своїй, у цьому відомому припиненні усього, як сказав пророк: «Всі кості мої скажуть: Господи, хто подібний до Тебе?»1304 .
2 1305 виявиться в тебе1306 у цей час зв’язаним і поваленим під ноги душі. За цим даром, як кажуть, людина сподобляється любові Божої і досконалого смирення. Цей самий дар, перш за все, куштується в безмовності, і неможливо, щоб ті, хто в праці і зберіганні [почуттів] перебували в досконалій1307 безмовності, не знали його. Коли ж людина виходить з безмовності і звільняється1308 [від неї], [цей дар] утримується1309 від неї. Коли ж вона знову входить [у безмовність], і проявляє піклування про душу свою, і з рішучістю привертає [її] до звичайної праці1310 , [цей дар] знову простягається до неї і показує свою силу душі. Нарешті, коли хто досягає повної досконалості, ця сила перебуває з ним1311 і всередині, і зовні [стану безмовності]. І ні на годину не припиняє він стогонів і сліз, та іншого [подібного до цього], навіть якщо він ще не виконав у точності чинопослідування свого служіння1312 . Навіть зараз є люди, які сподобилися цього [стану безмовності] по частинах, [і] з цього доступного їм часткового вони пізнають його власні [властивості]. Бо, коли хто-небудь спробував чашу вина з великого міха, звідси він пізнає його весь: [а саме], як це, коли й інші питимуть [вино з нього], частково або цілком. Той же, хто в повноті володіє [цією силою], не відразу знайдеться, хіба що з труднощами. Оскільки цією силою є дар зберігання безмовності, і оскільки немає того, хто мав би в цьому нашому понівеченому1313 поколінні досконалу безмовність і повне зберігання [почуттів], то й від дарів його ми збідніли. Той же, хто отримав ці пізнання через запис, [зроблений] чорнилом, а на ділі вони [тобто ці пізнання] не перебувають при ньому в досвіді, подібний до людини, що тримає в руці своїй арфу з правильно налаштованими тугими струнами1314 , а пальці її не вміють і не навчені бити по них і видавати мелодію1315 для втіхи душі її; навпаки, вона придбала одну лише арфу, але разом із нею [вона] не [набула] мистецтва гри на ній, і вона потребує інших, хто грав би на ній перед нею й тішив би її. Не тоді радій, коли ти збагатишся знанням багатьох [речей], але тоді радій, коли те, що ти знаєш, виявилося при тобі на ділі. Бо перше1316 без другого1317 , поступово обертаючись назад, через бездіяльність ще й з’єднується з гордістю. Коли ж ти докладеш зусиль до другого, то в будь-якому разі й тим [першим] просвітишся без навчання. Око знання – досвід, і зростання його [тобто знання] – постійна праця.
3 1318 душі твоєї: коли, спостерігаючи за самим собою, [ти бачиш, що] ти сповнений співчуття до всіх людей, і в жалості по відношенню до них твоє серце знемагає й горить, наче у вогні, – без розрізнення осіб. Коли через це в тобі постійно буде видно цей образ1319 Отця Небесного, ти зможеш зрозуміти ступінь твого життя не з різних твоїх праць1320 , а зі змін, які приймає твій розум1321 . А тіло звикне омиватися сльозами, коли розум споглядатиме духовне, – [сльозами], що ллються з очей, немов розлиті потоки1322 , і без примусу зрошують щоки, поза [власною] волею [людини]. Я ж знаю одну людину1323 , яка, навіть у сні, була охоплена нестямою1324 перед Богом у певному спогляданні через рясну кількість вечірнього читання, коли її душа була в оціпенінні1325 в роздумах про це споглядання. Він нібито відчував, що довгий час у нього був [такий стан], що1326 він розмірковував про думки свого сну і спостерігав за нестямою від такого бачення. Була ж глибока ніч, і він різко прокинувся1327 від сну, коли сльози його розливалися, як вода, і стікали до його грудей1328 . А його вуста були сповнені славослів’я, і серце його роздумувало про споглядання тривалий час у ненаситній насолоді. І від безмірної кількості сліз, що проливалися з його зіниць, і через заціпеніння1329 душі своєї, яким були скуті всі члени його тіла і серце його, в якому билася певна насолода, він навіть не міг виконати за своїм звичаєм нічну службу, окрім, з трудом, якогось псалма ближче до ранку. І настільки здолала його безліч сліз і решта [з описаного тут]1330 , що виливався потік [з] очей його без його волі.
4 1331 у славослів’ях, і піснеспівах, і читанні Священного Писання, оберігаючи себе від злих спогадів і від усякого огидного1332 розмірковування, і наповнимо скарбницю нашу достатком усього прекрасного. І [тоді] нехай охопить1333 нас сон, коли ми сповнені памятуванням про Бога і душа наша кипить у сильному тяжінні до благих [речей], з причини благодаті Божої, яка охопила нас уві сні й виливає на нас дар свій, навіть коли ми спимо, випробовуючи нас, чи чисте тіло наше від всякого роду скверни й чи очищено від мерзості рухи серця нашого. І з цієї причини сини влади темряви не зможуть стати близько навкруги нас – через меч і вістря благодаті, що оточують нас. А якщо вони, як їм того хочеться, застануть нас [у такому стані], що благодать віддалиться від нас, зневаживши нас і вивергнувши від себе наші душі, наче мляві неживі трупи, то тоді вони наблизяться до нас з усією своєю злістю й спокушатимуть нас усіма мерзенними й жахливими рухами за вабленням їхнього огидного бажання. І коли виявиться, що таке трапилося з нами під час нашого сну, ми одразу ж мусимо зрозуміти, і пригадати, і відчути, що цієї ночі Божественне осеніння1334 віддалялося від нас. Як же біси не поглинули нас? Але Божественна воля, що тримає душу всякої плоті, так лише дозволяє [їм] наблизитися до нас, щоб підбадьорити нас і побачити наші душі. Неможливо, щоб вони наблизилися до нас, коли воно1335 перебуває поблизу нас.
Слово сімдесят п’яте. Про сокровенні ступені, і сили, і дії в них Брате мій, нехай тобі буде достовірно відомо, що [якщо людина забажає набути цих духовних обдарувань]: звершення чудес, і передбачення майбутнього, і полегшення в спокусах, і відпочинок від битв, і перемога над кожною з пристрастей, і набуття кожної з чеснот, і тимчасова розрада, [яка походить] від благодаті, і чистота молитви, і горіння1336 духу, і радість духовна, і всі інші просимі речі1337 , які [тільки] є, заради кожної з яких людина докладе зусилля з благим наміром і зітханням сердечним, – щоразу Бог зглянеться на її бажання і, бачачи її намір і прагнення1338 , подасть просиме і задовольнить його. Якщо ж хтось не повернув борг таємницям, що належать духу, які є рухами в духовній молитві та входженням розуму всередину завіси Святого святих і [для того лиш, щоб] відчувати спадок нетління, – то Бог не погодиться подати [просиме], якщо тільки весь світ не буде просити за нього. А [цей] борг стосовно них є чистота душі. Коли ж хто досягне чистоти від пристрастей, тоді ця чистота відкриє перед ним те, що око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило1339 попросити того в молитві, – в той час, як на жодну мить не припиняються в неї таємниці й бачення духовні. І те, що сила весни зазвичай робить із природою землі, саме це робить благодать із душею за допомогою чистоти. Бо навіть до тонкого коріння, що росте в глибинах, [весняне тепло] посилає силу свою і, подібно до вогню, до сухості зігріває землю, щоб вона вивела скарби рослин, які Бог поклав у її природі, до радості творіння і до Своєї власної слави. Так благодать виводить назовні1340 усю славу1341 , яку Бог приховав у природі душі, і показує для неї її, і радує її красою. І коли вона побачить великі й невимовні скарби, які поклав у ній Бог, – а вони були сховані від неї забрудненим одягом пристрастей, і вона не знала, а зараз Він показав їх їй, що вона роздерла одяг пристрастей, – у любові Його вона полониться радістю своєю, [звільняючись] від земних [речей], і не згадує більше про плоть, що сховала від її погляду її власні красоти. Тоді вона споглядає в собі небесну красу, подібно до ясного дзеркала, яке, будучи рясно очищеним1342 , показує красу облич. Бо святість личить святим. Будь-яка чеснота, яку б ти не назвав, і всяке служіння праведності, що виконується в ній, може відбуватися, і набуватися, і доводитися до повноти поза безмовністю, але в безпристрасності й чистоті поза безмовністю немає можливості1343 бути досягнутими.
Слово сімдесят шосте 1344 . Короткі глави 1 1345 , – не сказавши: «Поверх цієї старої одягніться в нову», адже він знає, що це неможливо. Дивись, як мудро він заповідає: він не сказав: «Одягніться в нову людину, оновлену у духовному знанні про Бога», але спершу він каже: «Відкиньте цю», а потім каже: «Одягніться в ту нову». Як і в іншому місці, він ясно сказав: «Плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, також і тління не успадкує нетління»1346 . «Нетлінням» він називає знання того віку. «Тлінням», і «плоттю, і кров’ю» він називає тлінні пристрасті душі й тіла, місце руху яких – у плотському мудруванні. «Новою людиною» він називає чистоту. «Царством Божим» – піднесене і розумне споглядання благодатних рухів природніх світінь1347 , увійти в яке дозволено тільки святій душі через її нетлінні рухи, які піднеслися над тлінням, плоттю і кров’ю.
Якщо не очищено найменшу зіницю твоєї душі, не смій затримати свій погляд на сонці, щоб не втратити тобі [і] звичайний зір1348 і не бути кинутим у одне з тих розумово-осяжних місць, що є тартар, який представляє собою образ1349 шеола. Це є темрява поза Богом, у якій ті, хто вийшли за межі природи в рухах свого розуму1350 , блукають тією розумною природою, якою вони володіють. Тому й той, хто насмілився увійти в брудному одязі на бенкет, був призначений як кинутий у цю зовнішню тьму1351 . Весільним бенкетом1352 називається бачення духовного знання; тим, що приготовано на ньому1353 , [називається] велика кількість1354 Божественних таємниць, сповнених радості, і тріумфу, і втіхи душі; одягом бенкету називається вбрання чистоти, а брудним одягом1355 – пристрасні рухи, що забруднюють душу; темрявою зовнішньої – [те, що перебуває] поза всякою насолодою від знання істини і Божественним спілкуванням1356 . Бо той, хто, одягнувши ці1357 шати, наважується уявити в своєму розумі1358 висоту Божества і ввести, і помістити себе у внутрішні духовні споглядання того святого бенкету, що відкривається лише чистим, і, охоплений насолодою пристрастей, бажає долучитися до його1359 насолоди, – той негайно поглинається, немов якимось навіюванням1360 , і викидається звідти в місце, позбавлене сяйва, – те, що зветься шеолом і загибеллю, що є невіданням і відхиленням від Бога.
2 1361 : «Те, що від Бога, приходить саме, якщо буде місце чисте й неосквернене». Те, що це «приходить саме», – [замість того] щоб сказати: для чистоти природно, щоб у ній засяяло небесне світло без нашого дослідження і праці. «У чистому серці закарбовується нове небо, вигляд якого – світло, місце якого духовне», – як і в іншому місці [сказано]: «Подібно до того, як камінь магніт за своєю природною силою має здатність притягувати1362 до себе частинки заліза, так і духовне знання – для чистого серця»1363 .
Хоча й передано з ретельністю істинними [наставниками], що в тутешньому житті немає думки, яка не піддалася б повному розкраданню через розбійництво пристрасних намірів, я кажу це з упевненістю – і я не боюся сили досвіду, – що той, хто вдягнений в одяг плачу в думках своїх, не тільки непереможний для пристрасних намірів або сильний у битві з ними, тобто вони взагалі не наважуються з’являтися [йому] в намірі на битву, але навіть і здалеку не наважуються вони проходити перед тим [місцем], де перебуває душа, в якій облаштовано дім скорботи в різноманітних стогонах за гріхи її. І, як сказано блаженним Яковом, у могилі вона1364 влаштує проживання своє, поки знову не зустрінеться з возлюбленим Йосифом1365 . Я не погоджуся сказати, що насолода пристрастей увійде туди, де є гіркота плачу. Я ж кажу, що справа плачу1366 безпечна, і надійна, і вища за страх. Той, хто постійний у плачі через страх, а саме, що він не знає, де закінчиться його течія1367 , – кращий за того, хто постійний у радісному житті, через те, що звідси він відчуває впевненість1368 у своєму діланні. О [ти], чий град полонений внутрішніми пристрастями! Спорядься озброєнням плачу, і переслідуй їх, і визволи дітей твоїх із рук їхніх! Бо непереможна і надійна1369 ця зброя і в усякий час, і випробувана сильними.
* * *
1020 Нумерація слів у додатку дається за східносирійською версією.
1021 Букв.: «Про розрізнення одкровень і дій».
1022 Сир. gelyānā.
1023 Сир. reʕyānā.
1024 Букв.: «поглиблював свої рухи до певного прозріння».
1025 Букв.: «через блукання розуму (pehyā d-madʕā) щодо цих [речей]».
1026 Сир. madʕā. Джерело цитати нам невідоме.
1027 Тобто помислами і почуттями.
1028 Сир. temhā.
1029 Букв.: «вольовими помислами».
1030 Сир. hawnhon.
1031 Див.: Діян. 10:10
1032 Феодор Мопсуестійський.
1033 Із цих згадуваних прп. Ісааком творів тільки «Тлумачення на дванадцять пророків» збереглося повністю (текст див. у PG 66, 123-632), решта ж збереглися тільки у фрагментах.
1034 Сир. reʕyānā.
1035 Сир. mestaklānā.
1036 Тобто за допомогою окремих елементів матеріального світу.
1037 Див.: Вих. 3:2
1038 Див.: Вих. 40:24-28 Вих. 16:10,24:15-16,34:5
1039 Див.: Вих. 32:15-16
1040 Див.: Бут. 18:2
1041 Див.: Бут. 28:12
1042 Див.: Вих. 26:1
1043 Вих. 27:7
1044 Див.: Діян. 9:3-9
1045 Порівн: Діян. 9:7
1046 Букв.: «у світлі».
1047 Зі слів прп. Ісаака не цілком зрозуміло, де закінчується цитата з Феодора Мопсуестійського і де починається його авторський текст.
1048 Букв.: «видів діяльних, чуттєвих і людських [речей]».
1049 Букв.: «за допомогою очей душі, у баченні ж душевному».
1050 Порівн: Іс. 6:1-2
1051 Див.: Єз. 1:1-28
1052 Букв.: «звуку моря».
1053 Порівн: Єз. 3:12
1054 Див.: Діян. 10:9-16
1055 Порівн.: 2Кор. 12:2-4
1056 Порівн.: Кол. 1:9
1057 Еф. 1:17-19
1058 Див.: 1Кор. 15:51-53
1059 2Кор. 4:4 Кол. 1:15
1060 Євр. 1:2
1061 1Кор. 2:10
1062 1Кор. 13:9
1063 Ін. 1:1
1064 Мф. 16:16
1065 Рим. 11:33
1066 Еф. 1:11
1067 Рим. 11:32
1068 Букв.: «такими є знання прозрінь», «такими є пізнання смислів».
1069 Див.: Бут. 20:3
1070 Див.: Бут. 37:5
1071 Див.: Бут. 41:1-7
1072 Див.: Дан. 2:1
1073 Порівн.: Мф. 2:13
1074 Букв.: «особи самотньої», «іпостасі самотньої» (qnōmā īḥīḏāyā).
1075 Букв.: «осенінням дії».
1076 Термін mqadmūṯī daʕṯā соответствует греческому πρόγνωσις (передбачення).
1077 Букв.: «про відмінність того, що властиво Йому».
1078 Сир. sukkālā.
1079 Сир. sukkālā.
1080 Букв.: «точність знання».
1081 Букв.: «знали Бога, як діти», тобто недосконало.
1082 Букв.: «позачуттєве».
1083 Букв.: «Те ж, щоб приводитися в рух самому по собі, не закладено навіть в ангельській природі».
1084 Букв.: «отримує подобу».
1085 Або: «за своїми частинами і своєю природою».
1086 Тобто очей душі. У деяких рукописах стоїть: «бачення їхнє відбувається не за допомогою очей цих»; у цьому випадку «очей цих» має означати «тілесних очей».
1087 В оригіналі: «без другого очищення розуму». Ми розуміємо це як «друге» очищення після «першого», яке є очищення душі.
1088 Тобто, не будучи тілесними, ангели являють себе в тілесній подобі з поблажливості (ікономії) до слабкості людини, нездатної сприйняти їх такими, якими вони є за своєю духовною сутністю.
1089 Букв.: «гностикам» (yaddūʕtānē).
1090 Букв.: «буває».
1091 Сир. geḏšā, букв.: «випадок».
1092 Букв.: «Сила або слабкість волі доказується через вчинення добра або зла – не через обставини, але через сталість перебування [в них] доводиться свобода її [тобто волі]».
1093 Сир. geḏšā d-šeḡmā.
1094 Букв.: «зміна протилежного».
1095 Сир. ʕȩn.
1096 Сир. šīṭūṯ napšā.
1097 Букв.: «у своєму» (b-ḏīlāḵ).
1098 Сир. qnōmāḵ.
1099 Сир. mšāḡnay men hāḏē.
1100 Сир. w-ḵаḏ teggoš yātāḵ.
1101 Букв.: «серед денних годин».
1102 Букв.: «що вопить в серці».
1103 Букв.: «у радості без причини».
1104 Букв.: «аби замкнути [її], щоб вийти».
1105 Тобто звільнитися від затвора і безмовності, і піти до інших братів.
1106 Див.: Ос. 12:1
1107 Сир. sʕаrṯēh.
1108 Букв.: «не тримає канонічної безмовності».
1109 Букв.: «у порожні бесіди».
1110 Сир. mрāsītton.
1111 Сир. mḏabrānūṯā.
1112 Букв.: «прийде, щоб увійти».
1113 Букв.: «коли».
1114 Букв.: «призначається, розподіляється».
1115 Букв.: «ті, у кого був перетин цього моря».
1116 Сир. šuḥlāpē.
1117 В оригіналі всі дієслівні форми в цьому абзаці, крім «збираються», – минулого часу.
1118 Букв.: «занурюється в потаємних падіннях».
1119 Сир. tēˁḡurtēh, букв.: «торгівлі його».
1120 Бут. 37:35
1121 Букв.: «відповідно до часу його».
1122 В оригіналі конструкція з топікалізацією.
1123 Букв.: «під час його»: «його» відноситься до «це», тобто до сказаного нижче про піднесення у все більш високі обителі.
1124 Букв.: «мене».
1125 Сир. reʕyānā.
1126 Точнішою відповідністю сирійському оригіналу (конструкція з kaḏ) був би церковнослов’янський зворот: «не сущу тебе совершенно».
1127 Букв.: «у тому».
1128 Букв.: «кого достатньо для восхвалень Його».
1129 В оригіналі емфатичне hu.
1130 Тобто мається на увазі пізнання містичних предметів, про саме існування яких людина може знати тільки з одкровення.
1131 В оригіналі конструкція з топікалізацією.
1132 Тобто друге природне споглядання.
1133 Букв.: «всередині цих».
1134 В оригіналі конструкція з топікалізацією.
1135 Сир. maqnē.
1136 Букв.: «з ним».
1137 Тобто очікування.
1138 Букв.: «приємна для перебування з ним [тобто з очікуванням майбутніх благ]».
1139 Букв.: «закріпи, зафіксуй».
1140 Сир. reʕyānāḵ.
1141 Тобто «очікування майбутніх благ».
1142 Сир. bar tešwīṯāḵ.
1143 Сир. reʕyānā.
1144 Букв.: «матеріальності вигляду».
1145 Див.: Мф. 6:33
1146 Сир. qnōmē.
1147 Сир. masṭyānūtēh.
1148 Порівн.: Прп. Єфрем Сирін. Нісібінські гімни, 54. 9.
1149 Сир. b-da-ˀḥrānē.
1150 Сир. ḥšаḥtā.
1151 Сир. b-sukkālā.
1152 Йдеться про друге природне споглядання. Порівняйте з міркуванням про споглядання ангелів (тобто перше природне споглядання) у 20-му слові.
1153 Сир.: peṯgāmay tešmeštā. Як зрозуміло з подальшого тексту, йдеться про псалмоспів.
1154 Тобто в цій насолоді.
1155 Тобто розуму.
1156 Тобто бажання постійного перебування в насолоді молитви.
1157 Сир. ʕelṯā. Йдеться про причинно-наслідковий зв’язок між діями подвижника і станами його розуму.
1158 Сир. ḥarrīpāʕīṯ.
1159 Сир. ʔayḵ pārōšā dlā msammay.
1160 Термін «maʕbḏānā» буквально означає «те, що викликає дію».
1161 Букв.: «адже для нього воно сутнісне».
1162 Тобто причина сяйва міститься в самому розумі.
1163 Сир. kaḏ lā baṭṭīl. Отже, логіка прп. Ісаака така: завдяки точильному каменю, залізо починає сяяти, але точильний камінь – не причина цього сяйва: воно притаманне самій природі заліза, а камінь лише дає змогу проявитися цій властивості. Так само сяйво розуму притаманне самій його природі, богослужіння ж дозволяє відкритися цьому сяйву. Воно не викликається жодною спеціальною дією, а припиняється тоді, коли розум виходить зі стану нестями (термін baṭṭīl «він зникає, стає відстороненим» – стандартне в східносирійських містиків позначення припинення всіх рухів розуму в стані нестями).
1164 Тобто в псалмоспіві.
1165 Букв.: «в тому». Просторі зіставлення, в яких об’єкти порівняння виражаються лише анафорично, – характерна риса стилю прп. Ісаака Сиріна.
1166 Букв.: «вони є доповненням і [бувають] на ньому з нізвідки (lā men duḵ)», тобто не потребуючи додаткових підстав для свого існування.
1167 Тобто молитва і читання прийдуть самі собою, коли людина докладе належної праці до псалмоспіву. Вони будуть відбуватися природно і без зусиль, подібно до того, як куштування їжі, на відміну від її добування, вже не вимагає зусиль. Подібна думка неодноразово повторюється у прп. Ісаака, порів: «Те, що від Бога, приходить саме, якщо буде місце чисте і неосквернене» (цитата з “Аскетикону” авви Ісаї, які прп. Ісаак Сирін наводить у 2-му і в 76-му словах).
1168 Букв.: «який збирається».
1169 Сир. mṯarsē.
1170 Сир. mallālā.
1171 Сир. tursāyā.
1172 Сир. qṭīrāyā.
1173 Сир. qṭīrā.
1174 Сир. qṭīrā.
1175 Сир. tābōʕā, букв.: «допитувачем».
1176 Таким чином, коли прп. Ісаак говорить про те, що після добровільного вчинку завжди виникає якась сила, що сковує волю (тобто людина не владна над наслідками вчинку), він має на увазі не звичку, а щось глибше. Прп. Ісаак не дає назви цій силі, як він робить і в багатьох інших випадках (порів. слово 71).
1177 У 29-му слові прп. Ісаак докладно говорить про те, що нерівність (неоднаковість) дій Бога у світі сприяє виправленню людини.
1178 Букв.: «як Павло і подібні до нього».
1179 Тобто в нинішньому віці.
1180 Тобто при осягненні цієї Божественної таємниці.
1181 Сир. lā dāmyāʕīṯ.
1182 За синодальним перекладом: «судьби», тобто «судження».
1183 Рим. 11:33-34
1184 Сир. bālqān.
1185 Букв.: «дивовижним чином і з зітханнями».
1186 Сир. ʕarpellā. Порівн.: Вих. 20:21
1187 Букв.: «коли прийде повнота природи».
1188 Тобто в «новому віці».
1189 Сир. tarʕīṯā.
1190 Тобто через неоднаковість житія. Букв.: «і звідси».
1191 Сир. parșopē hālēn da-1-quḇlāyē, букв.: «ті особи, які до протилежних [речей]».
1192 Сир. tāʔēr.
1193 Тобто дія Божа.
1194 Сир. ḥrīqē, букв.: «встановлених, фіксованих».
1195 Сир. hālēn d-.
1196 Сир. īḏaʕṯā mṯōmāytā.
1197 Сир. reʕyānā.
1198 Сир. mestmeḵ.
1199 Сир. zhīrūṯā.
1200 Сир. mdabrānūtā.
1201 Букв.: «підходящих» (pāqḥāyē).
1202 Сир. mdabrānē.
1203 Сир. 1:1
1204 Букв.: «від однаковості показування єдності Лиця [Свого] у всякий час».
1205 Букв.: «для дослідження».
1206 Сир. ʔаррау.
1207 Сир. ḥāmel.
1208 Сир. sukkālā.
1209 Букв.: «їх» – за погодженням із формою мн. ч. raḥmē, «милосердя».».
1210 Букв.: «Разом зі змінами вибору Його – так і різноманітність видів премудрої любові».
1211 Основне значення слова paqqīhā – «безбарвний, несмачний, зів’ялий».
1212 Сир. ʔemmaṯy da-ḇ-puršānā neḥḥaḇ l-ʔnāš.
1213 Букв.: «давати».
1214 Тобто в проявах Божественної любові, що приносять страждання.
1215 Тобто для духовно-тілесних істот.
1216 Сир. ba-ʕbīḏē.
1217 Сир. ʕamīlūṯā.
1218 Тобто до добра.
1219 Сир. ʕammultānāʔīṯ.
1220 Сир. yātā.
1221 Букв.: «з якої».
1222 Букв.: «йдеться про можливість для їхньої схильності».
1223 Букв.: «цієї».
1224 Букв.: «їх».
1225 Букв.: «надмірно для воздаяння». Прп. Ісаак Сирін обігрує тут пару антонімів ḥassīrā, «бракує» – yattīrā, «рясний», «надмірний».
1226 Букв.: «забирається з середовища».
1227 Букв.: «звідси».
1228 Сир. mlīlūṯā.
1229 Слово «саме» відсутнє в оригіналі, але змінений порядок слів передбачає акцент на «через розумність».
1230 Сир. yaddūʕtānūṯā.
1231 Сир. dallīlē.
1232 Сир. šunnāyā.
1233 Тобто ангелів.
1234 Букв.: «Що за буття у незмінності та недосконалих?»
1235 Тобто в ангелів.
1236 Тобто сходженням до вищого.
1237 Тобто нестямою і безмовністю.
1238 Букв.: «або».
1239 Тобто злі помисли.
1240 Можливо, мається на увазі, що ця зброя вражає як душу, так і тіло.
1241 Букв.: «немає припинення (šelyā) їх».
1242 Сир. w-lā behtṯā da-ḇhon.
1243 Тобто смерть.
1244 Сир. ḥaššē da-qnōman.
1245 Букв.: «у цьому».
1246 Букв.: «разом із таким».
1247 Сир. ba-ḥpīṭūṯā wa-b-ḥammīmūṯā.
1248 Тобто приводи, через які проявляється Божественна допомога.
1249 Лк. 1:35
1250 Пс. 137:7
1251 2Царів. 19:34
1252 Еф. 1:17-18
1253 Еф. 1:18-19
1254 Порівн.: Кол. 1:2
1255 Ужито те саме дієслово, що в Бут. 1:2
1256 Пс. 33:8
1257 Пс. 33:20
1258 Сир. renyā.
1259 Букв.: «у кожному з облич цих [людей]».
1260 Сир. reʕyānā.
1261 Сир. hergā.
1262 Сир. renyā dlā dmū.
1263 Сир. suʕrānā.
1264 Сир. ḥubbā.
1265 Букв.: «сповісниця».
1266 Сир. reḥmtā ʔīḥīḏāytā. Йдеться про любов до всіх, без розрізнення осіб.
1267 Сир. rḡeštā d-ʕuhdānā.
1268 Сир. reʕyānēh.
1269 Сир. renyā.
1270 Букв.: «наскільки достатньо природі».
1271 Сир. duḵrānā d-ḡawwā.
1272 Сир. reʕyānā.
1273 Тобто, якби не природна необхідність, подвижник не повернувся б зі стану нестями.
1274 Тобто, через реалії майбутнього віку.
1275 Букв.: «за оцінкою», «за критеріями».
1276 Сир. b-ḏuḵrānā.
1277 Букв.: «у чому зосереджений кінець людства».
1278 Букв.: «завершити».
1279 Сир. reʕyānēh.
1280 Сир. nṭīr.
1281 Сир. ʕāșē.
1282 Букв.: «наблизитися перед собою».
1283 Сир. renyā.
1284 Сир. hergā.
1285 Т. е. про майбутні блага.
1286 Сир.: pāʔeš lēh barnāšā.
1287 Букв.: «наш предмет».
1288 Сир. renyā.
1289 Букв.: «занурені».
1290 Букв.: «де».
1291 Флп. 4:5-6
1292 Порівн.: Пс. 54:23 Пс. 33:10
1293 Див.: Мф. 6:31-33
1294 Сир. renyā.
1295 Букв.: «в звільнені».
1296 Сир. d-naqqīp.
1297 Букв.: «діяльності» (ʕāḇōḏūṯā).
1298 Сир. naqqīpā.
1299 Букв.: «яка є виконавицею всього цього».
1300 Сир. madʕā.
1301 Сир. tuḇ layt lēh.
1302 Сир. šeṯqā.
1303 Сир. baṭṭīlā.
1304 Пс. 34:10
1305 Сир. yattīr men kulhon ḥaššē.
1306 Букв.: «ти знайдеш його».
1307 Букв.: «повністю (laḡmār) перебували».
1308 Сир. ʔeḥaḏ šaryūṯā.
1309 Букв.: «стискається» – на противагу наступному «простягається».
1310 Сир. pulḥānā.
1311 Сир. naqqīplēh.
1312 Сир. pulḥānēh.
1313 Сир. meṯqaṭʕā.
1314 Сир. da-mșabbaṯ wa-mṯaqqan b-mennē ḥīșāṯā.
1315 Букв.: «розрізнення звуків» (puršānē d-neʕmāṯā).
1316 Тобто знання духовного споглядання.
1317 Тобто досвіду.
1318 Сир. šapyūṯā.
1319 Сир. șurtā.
1320 Букв.: «з розбіжностей у твоїх працях».
1321 Сир. madʕāk.
1322 Букв.: «що переповнюються з очей, немов з потоків».
1323 На думку А. Венсінка, прп. Ісаак Сирін говорить тут про себе (Wensinck А. J. Mystic Treatises by Isaac of Nineveh. Amsterdam, 1923. P. XXI).
1324 Сир. tahrā.
1325 Сир. tammīhā.
1326 Сир. ʔīṯ hwā lēh d-.
1327 Сир. men šelyā nāḏ.
1328 А. Венсінк звертає увагу на ту обставину, що прп. Ісаак Сирін спав сидячи (Ibid.).
1329 Сир. bulhāyā.
1330 Букв.: «і решта з іншого».
1331 Сир. nehroḡ.
1332 Сир. sanyā.
1333 Букв.: «прийме».
1334 Сир. magnānūṯā.
1335 Тобто Божественне осеніння.
1336 Букв.: «кипіння» (reṯḥā).
1337 Сир. šeˀlātā.
1338 Сир. yāʔīḇūṯēḥ.
1339 Див.: 1Кор. 2:9
1340 Сир., 1-ḡelyā.
1341 У цих двох реченнях для поняття «слава» вжито різні, хоча й однокореневі, терміни: стосовно Бога використовується слово tešboḥtā «слава, прославлення» (тобто люди прославляють Бога, Котрий поклав у землю «скарби рослин»), стосовно ж душі використовується слово šḇīḥūṯā, яке вказує на «славу», як характеристику душі.
1342 Букв.: «в рясності, повноті очищення».
1343 Сир. ʔaṯrā.
1344 Уперше російською мовою було перекладено С. С. Аверінцевим (Аверинцев С. С. От берегов Босфора до берегов Евфрата. М., 1994. С. 279–281).
1345 Порівн.: Еф. 4:22-24
1346 1Кор. 15:50
1347 Сир. șemḥē ʔīṯyāyē.
1348 Порівн.: Євагрій Понтійський. Гностичні сотниці, VI, 63.
1349 Сир. ṭupsā, греч. τύπος.
1350 Тобто ті, хто спрямувалися до надприроднього споглядання.
1351 Див.: Мф. 22:11-13
135 2 Див.: Мф. 22:2
1353 Див.: Мф. 22:4
1354 Слово «sḇīsūṯā» означає високий ступінь концентрації, густоту, щільність (CSD 356b).
1355 Див.: Мф. 22:11
1356 Baytāyūṯā – загальність, приналежність, право бути «своїм» для кого-небудь.
1357 Тобто брудні.
1358 Сир. madʕā.
1359 Тобто бенкету.
1360 Сир. šraḡraḡyāṯā, букв.: «галюцинаціями». Ця думка продовжує міркування Євагрія (Гностичні сотниці, VI, 63), на яке вище вже робилася алюзія: людині зі слабким зором не можна дивитися на сонце, інакше фосфени завадять їй бачити навколишні предмети.
1361 Порівн.: Прп. Ісая Пустельник. Аскетикон, 6.
1362 Букв.: «володіє тим, що притягує».
1363 Євагрій Понтійський. Гностичні сотниці, II, 34.
1364 Тобто душа.
1365 Порівн.: Бут. 37:35
1366 Букв.: «справа цього».
1367 Букв.: «куди прийде кінець його течії».
1368 Сир. saḇrā.
1369 Сир. d-ṯuḵlānā.
Переклад: Шевчук М.
