Слово дев’ятнадцяте[1020] . Про різні одкровення і діяння[1021] , що бувають святим у різних образах 1 [1022] відрізняється від того, щоб людина через вивчення мудрості та працю розуму[1023] спрямовувала свої думки до пізнання певного сенсу[1024] , і дослідження, і духовного споглядання щодо якоїсь речі через блукання розуму[1025] . Бо сказано: «Одкровення є мовчання розуму»[1026] . І [це відбувається] не [так, що] завдяки старанню та людському розмірковуванню така людина продумує [певний] образ для здобуття знання [через нього], але це трапляється завдяки духовній дії, коли той, кому відкривається, в цей час не відчуває ні яких душевного помисла, ні чогось, що підлягає відчуттям, і не користується ними[1027] , і не усвідомлює їх. І це ми не з власного розуміння говоримо, але дізнатися це можна особливо з писань пророків, які, коли їм були одкровіння, оскільки [ці одкровіння] траплялися через нестяму[1028] , не відчували нічого з звичайних предметів і не користувалися думками за своєю волею[1029] . Не було в них і чуттєвого сприйняття, але їхній розум[1030] був цілком зосереджений лише на тому, що відкривалося їм у одкровенні. Саме так сталося з блаженним Петром, коли він зголоднів і піднявся на дах помолитися[1031] : як тільки почалося одкровіння, він уже не відчував ніякого голоду, але навіть спогад про їжу зник з його думки, бо він був у нестямі, як говорить Писання.
2 [1032] , світла всього світу. Говорить же він про вид і чин одкровень особливо в наступних писаннях: у трьох томах [тлумачень] на Буття, у двох – на Іова, в останньому [томі тлумачень] на дванадцять [пророків] і в тлумаченнях на Діяння і на Матфея[1033] .
Оскільки Писання згадує шість видів одкровень: перше — через відчуття, друге — через душевний зір, третє — через піднесення думки[1034] , четверте — у чині пророцтва, п’яте — в певному розумовому[1035] вигляді, шосте — немов уві сні. Ті [одкровення], що [відбуваються] через відчуття, поділяються на два різні [види]: одкровення через стихії[1036] і ті, що відбуваються без [участі чого-небудь] матеріального. До [одкровень] через стихії [належать ті, що мали місце] в кущі[1037] , у хмарі[1038] , у скрижалях[1039] та інші (що були видимі [не лише Мойсею, а й] народу), а також подібні до тих чудес, які щоденно відбуваються в усьому світі, – причини й властивості яких через одкровення пізнають святі, – а також справи, діяння та речі сокровенні або далекі, що деяким відкриваються, коли трапляються й відбуваються. [До одкровень], що [відбуваються] без [участі] матерії, належать явлення мужів Аврааму[1040] , ліствиця Якова[1041] і одкровення про скинію[1042] , – «дивись і чини за образом, що з’явилася тобі на горі»[1043] тощо, – а також те Божественне і вище за [всі] сяйва світло, що осяяло Павла на дорозі й засліпило його очі[1044] . Бо відомо, що, хоча це одкровення було видиме й сприймано відчуттями, так що навіть ті, хто були з ним, бачили й чули [його], проте це не було матеріальне одкровення, і те світло не було природним і складеним зі стихій, як і блаженний тлумач звіщає, даючи пояснення щодо цього [світла] в Діяннях, у тлумаченні цього оповідання, де сказано: «Люди ж, які йшли з Павлом, стояли в заціпенінні, бо чули голос, а нікого не бачили»[1045] . Тлумачачи «в заціпенінні», він каже наступне: «У мовчанні й без слів, охоплені сумнівом, оскільки чуттєво сприйняли голос, що говорив із ним, і бачили світло[1046] , яке йому явилося, наскільки могли його бачити, – щоб Савлу потім не здалося, що він вигадав те, що сталося і [так] на нього вплинуло, тоді як ніхто з тих, хто був із ним, не чув [цього] і не бачив, оскільки вони нікого не бачили»[1047] . Бо вони не бачили Іісуса, оскільки, як я сказав, і те, що явилося, не було світлом чуттєвим. Непостижиме ж почуття було дане йому нематеріальним чином через дію Божественну, подібно до видіння світла, так що він думав, що небеса відкрилися, і таке інше. Такі одкровення, які здійснювалися через посередництво тілесних почуттів, будучи вищими за змішання зі стихіями та будь-які чуттєві або людські події[1048] .
3 [1049] , наприклад: «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил»[1050] , або в одкровенні Єзекіїлеві[1051] з колесами й дивовижними подобами і звуком з коліс, подібним до звуку морського прибою[1052] , і славослів’ями, що лунали від херувимів із багатьма очима, котрі говорили: «Благословенна слава Господа від місця свого»[1053] . Наскільки ж ці одкровення тонші за ті чини, згадані раніше, відомо освіченим. [Сюди ж відноситься] і посудина, що з’явилася Петру, і тварини на ній, разом з іншими описаними речами[1054] . І хто хоче, може дізнатися це з Писань.
[До одкровень] же в піднесенні розуму [відноситься], наприклад: «Він був піднесений на третє небо і – в тілі, чи поза тілом, не знаю, – але він був піднесений у рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати»[1055] .
А [одкровення] пророцтва – це ті, що бували пророкам, котрі за багато століть пророкували майбутні [події], як і Валааму-віщуну дано було пророкувати багато [речей] у дусі пророцтва – навіть іще більш численні, аніж ті, про які провіщали пророки.
4 [1056] ; і: «Бог Господа Іісуса Христа, Отець слави, хай дасть вам духа премудрості й одкровення для пізнання Його, і хай просвітяться очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його, і яке багатство слави Його у святих, і як безмірна велич Його могутності в нас, віруючих»[1057] ; і інше, що було дано апостолові в одкровенні знання про [речі] світу майбутнього, і про чин воскресіння та зміну тіл людських[1058] , і так далі.Що ж до чину високих прозрінь, а також знання про природу Божу, як, наприклад, [сказане]: «Котрий є образ Бога невидимого»[1059] , через Котрого [Бог] і віки створив[1060] , – «то це відкрив нам Бог Духом Своїм»[1061] . І ще: «Ми частково знаємо й частково розуміємо»[1062] ; і: «На початку було Слово»[1063] ; і: «Ти – Христос, Син Бога живого»[1064] , і так далі.І: «Які незбагненні суди Його і недосліджені путі Його»[1065] ; і: «Той, Хто все творить за волею Своєю»[1066] ; і: «Всіх тримає Бог у непокорі, щоб усіх помилувати»[1067] , і так далі. Такі [наповнені] змістом знання[1068] про природу Божу, які через Духа були дані їм, щоб вони [могли] це пізнати й осягнути.
А [одкровення] у снах – це, наприклад, ті, що [дано було] Авімелеху[1069] , Йосифу[1070] , фараонові[1071] і Навуходоносору[1072] ; і коли з’явився ангел Господній уві сні Йосифу, чоловіку Марії[1073] , і так далі.
5 [1074] , відбуваються поза образами і свідомим сприйняттям. І це ясно показує Блаженний Толкователь у другому томі [Тлумачень] на Іова. Дивись же, наскільки більшими є ті [речі], які подаються в одкровенні знання і помислів, за допомогою розумного осягнення, і наскільки вищими є таємниці, які [дають нам] пізнання всього, що відноситься до Бога, ніж інші одкровення. Це – досконалість знання.
Потрібно усвідомлювати, також, і те, що одне є одкровення і дія [Божа], а інше – істина і знання, оскільки одкровення не є точним [знанням] про істину, а [лише] показує певні знаки та символи, що відповідають силі людини. Також і дії [Божі], і чудеса в тих одкровеннях не слід називати знанням та істиною: вони іменуються осяяння за дією [Божою][1075] . Адже від них неможливо отримати [пізнання] про передбачення[1076] Боже, або про незбагненність Його природи, або про різні властивості Його[1077] , або розуміння[1078] таємниць волі Його про людей, та інше, що досягається здоровим знанням про Нього. Отже, одне – це таємниці, яких у прозрінні[1079] про Божу природу досягає розум, а інше – певна дія, якою розум осяяний на деякий час. Тож не кожен, кому буває одкровення або до кого підноситься якась втішна дія, неодмінно також знає істину і [має] точне знання[1080] про Бога. Бо багато тих, кому були дані ці [стани], але які [вельми] по-дитячому сприймали Бога[1081] .
Слово двадцяте. Про відмінність мислительних сил розуму в дії одкровень і духовних бачень Божественне бачення є надчуттєве[1082] одкровення розуму. Божественне одкровення є приведення розуму в рух духовними прозріннями про Божество. Навіть природа ангельська не приводиться в рух сама по собі[1083] , без одкровення, яке від благодаті. Інше є приведення в рух одкровеннями про справи Божі, і інше – одкровеннями про природу Його сутності. Перше за природою подібне[1084] до чуттєвих [предметів], останнє ж не має ніякої схожості з розумом або чимось [із чуттєвого]. Це чистота, трійчаста за своїми складовими і своєю основою[1085] , як говориться. І навіть один із тисячі праведників не може удостоїтися цього піднесеного відчуття. Адже також і споглядання, що стосується втілення Господа нашого і Його одкровення у плоті, [походить], говорять, від божественного споглядання.
Справжнє бачення ангелів є приведення в рух розуму духовними помислами про те, що відноситься до них. Природу ж сил духовних без [допомоги] розуму нам бачити неможливо. Коли будь-хто удостоюється бачити їх у їхній власній природі та їхньому місці такими, якими вони є у своїй духовній тварності, він приводиться благодаттю в рух у розумі своєму до одкровення духовних помислів про них. Коли ж душа очищається і удостоюється бачити собі подібних, вона приймає їхнє знання, за допомогою цих очей[1086] . [Духовні сили] не є тілами, щоб їм, одним і тим самим, з’являтися [в різний час] по-різному [і] крім душевного бачення (яке є істинним спогляданням), тоді як вони не змінилися, тобто у видіннях не стали нижчими за свою природу. Зріння ж це [тобто бачення ангелів такими, якими вони є] неможливо здобути без другого очищення, [тобто очищення] розуму[1087] .
А що в образах споглядають [ангели] деякі люди, то це не істинне бачення, але чин домобудівництва вони здійснюють у служінні своєму[1088] , або вони являють себе [доступними] чуттєвому зору для розради й підкріплення простолюдинів. Навіть тим, хто не чисті, бувають такі видіння. Перший же чин [видінь доступний] людям просвітленим і тим, хто здобув знання[1089] – тим, хто, завдяки славетному подвижництву в мовчанні, піднесені до чину чистоти.
Слово двадцять перше. Про те, що трапляється в молитві з тими, хто живе в безмовності Хто [та людина], яка пізнала ці розрадні й солодкі колінопреклоніння, коли при безмовності язика серце мовчки вимовляє певне славослів’я, рух якого не переривається через насолоду, коли тіло спочиває на колінах і перебуває в безмовності? Блаженний, хто постійно вкушає від цих [переживань]. Але не відбуваються вони з волі [людини] або, коли їх шукають. Це часткова насолода, що подається на втіху тому, хто непорочно ходить перед Богом у безмовному житті. Якщо ж у всякій простоті він тримається цього [життя], докладаючи піклування про чистоту служіння свого, і, якщо гідне життя його, то через деякий час удостоїться він також і тих [станів], про які йшлося вище. А новоначальних у подвижництві, але тих, що мають тверду мету, благодать спочатку через читання привчає до цих і подібних [станів], приводячи помисел їхній від земних думок до себе. Трудяться вони, пильнують, моляться – і не втомлюються. Тим же, хто певною мірою вже навчений таємницям безмовності, дарується[1090] [духовне] сприйняття в молитві та службі.
Слово двадцять третє. Щодо мети бесіди про пізнання істини Усе чуттєве, справа або слово, є прояв чогось, прихованого всередині, якщо не [зовнішні] обставини[1091] послужили його причиною, але його діянню властива сталість. Але друге [тобто діяння з постійністю] таке, що може бути поставлене для воздаяння, перше ж [тобто зовнішні обставини] навряд чи підходить під оцінку. Доказом сили або слабкості вільної волі людини є вчинення добра або зла – не [зовнішні] обставини, а сталість перебування [в діянні][1092] . А [зовнішнім] обставинам дана влада простягатися іноді й понад свободу волі. Трапляються ж добрі та злі обставини з ким-небудь або для підкріплення, або для випробування, або для навчання, або як воздаяння: для підкріплення – добрі обставини, для випробування – ті, що здаються поганими, а для навчання та воздаяння – і ті, й інші. Не буває випадкових обставин[1093] ; випадково ні з ким не відбувається нічого ні хорошого, ні поганого. Є Направляючий, Який скеровує речі світу цього, і є хранитель у кожного з нас, у якого ніщо не залишається непоміченим і який не слабшає, але, навпаки, кожна обставина опікується цим призначеним хранителем. І в цих чотирьох видах [обставин] його піклування буває на користь.
Страсна молитва, з якою з’єднано життя, протилежне її страсності, змінюється на її якість і приносить користь, посилюючи й утверджуючи добро, а щодо зла – подаючи зміну, протилежну [йому][1094] . Тож не сумнівайся в тому, що я сказав: не буває обставин випадкових і без Направляючого. Якщо ж справді[1095] можливо молитві змінюватися разом зі станом і чином, тоді нам слід вірити, що в кожної обставини є Направитель. Блаженний той, хто співвідніс кожну обставину, що трапляється з ним, із її сокровенним змістом, дослідив її причину й побачив її Направителя.
У того, хто хоче бути мудрим по Богу, немає іншого способу, окрім як бути безумним для світу і ненавидіти людську славу. Дивовижна людина, що покриває презирством до себе[1096] велич свого ділання. Цій [людині] дивуються ангели.
Нехай у тебе в думках будуть хранителі праведності [і] мимовільні помилки, в яких іноді виявляються [навіть] обачні.
Не буває молитви, яку приймають так само швидко, як ту, якою будь-хто молиться про умиротворення тих, хто ворогує на нього, [і] за якої, коли він визнає за собою невігластво, без зволікання дається відповідь на прохання це.
Адже коли ти, виконавши належне і будучи обачним у тому, що належить тобі[1097] , бачиш свою немічну сутність[1098] і нікчемну свою душу очима своїми, і ненависна тобі людська слава, знай, що справді ти стоїш на шляху Божому. Коли ж ти відчуєш у собі [щось], що не збігається з цим[1099] , але, навпаки, навіть після ретельного дослідження себе[1100] побачиш, що тебе вражають нечестиві мрії, знай, що ти збіднів від істини і викрадений брехнею.
Слово двадцять четверте. Про те, що попускається [траплятися] з братом у келії його 1 [1101] , що [навіть], якщо хто дасть братові [в затворі] земне царство, то [і в цьому разі] в годину цю він не погодиться ні вийти зі своєї келії, ні щоб хтось постукав до нього. Час надбання настає для нього раптово, і іноді [навіть] у дні, які вважаються [днями] звільнення [від подвигу безмовності] і [вільного] входу та виходу [з келії], це раптово звершує в ньому благодать, [що буває явно] через сльози без міри, або в гостроті [відчуття] пристрастей, яка пронизує серце[1102] , або в певній раптовій радості[1103] , або в насолоді коліноприклонінь.
2 [1104] пасти вітер[1105] , за словом Писання[1106] , а благодать подіяла на нього[1107] там, і він негайно повернувся [назад у келію]. Отже, ніхто нехай не засуджує брата, коли в дні, в які за уставом він не зберігає безмовність[1108] , з ним трапляється те, що одного разу він припиняє церковну службу, – особливо, якщо він не з тих, хто відомий [своїм] недбалим ставленням або хто марнує себе в пустопорожніх бесідах[1109] , і, [якщо] він припинив її не через тілесну стомлюваність. Ви знаєте, брати мої, що наша праця є не тільки ця, яку виконують перед очима людей, але є в нас і ділання, приховане від очей людських, яке новоначальним і мирським не відоме. Адже вам відомо[1110] , що чернець перебуває під [Божественним] проводом[1111] і не владний над собою. Так і, якщо хтось із братів опиниться [біля келії] і спробує увійти[1112] до нього, а [той] не відповість йому, нехай він негайно повернеться, не засуджуючи брата свого. Адже він не знає, у чому перебуває [брат] в цей час. Келія ченця, за словом отців, є розколина в скелі, де Бог говорив із Мойсеєм. Цього не відають ті ченці, які не випробувані в праці, [яка буває] під час справжнього вкушання безмовності, і нехтують братами своїми, і судять [їх], намагаючись у всьому зрівняти їх із собою.
Буває також, що[1113] братові раптово посилається[1114] якесь, необхідне [для нього] боріння, так що він перебуває в небезпеці, а руки в нього складені на серці, щоб воно не вилетіло в нього. І впав він на обличчя своє, просячи в Бога [допомоги], і [в цей час] він не може чути людського голосу. Ті, кому доводилося перетинати море це[1115] , знають про ці зміни[1116] , і їм відомі вітри, що дмуть [там].
3 [1117] із серця його.
4 [1118] , які нікому з людей не відомі [і] які частіше, ніж сподівання, трапляються з ченцем у безмовності через сильні брані сатани, так що в келії своїй він має дім плачущих. Багаточисельні переміни моря цього, і хто знає труди його і велику кількість здійснюваної в ньому торгівлі[1119] , і чудові перлини в глибині його, і звірів, що піднімаються з нього! Блаженний той, хто протягом усієї подорожі своєї не задрімав до [самої] гавані виходу [з життя цього]. Немає такого, хто любив би що-небудь [мирське] і не збільшував би при цьому собі приводів [до падіння]. Ніхто не може бути зайнятий Божественними [речами], якщо він не віддалив [від себе] і не зневажив тимчасові [речі], зробившись далеким від честі світу і його насолоди, і, приліпившись до приниження Хреста, випиваючи щодня оцет і жовч від пристрастей, і людей, і демонів, і злиднів [своїх].
5 [1120] . Прагни за малою втіхою, яку здобуваєш працею на певний час[1121] , щоб сподобитися тобі великої розради, яка припиняє в цій обителі скорбот втому в тих, хто знайшов її. Не відкидай малого, щоб не позбутися тобі великого. Ніхто не бачив такого, хто поклав би м’ясо в рот дитині, що смокче молоко[1122] . За допомогою малого відчиняються двері для великого. Ти засмучуєш Бога, брате мій, бажаючи, щоб Він скеровував життя твоє не за чином [твоїм]. Велике довіряється кому-небудь, тільки якщо спочатку він був випробуваний у малому. Це поклади в серці своєму, брате мій, і в час, коли це виповниться[1123] , пом’яни моє слово[1124] , що будь-яку оселю, якої ти досягнеш завтра на цьому шляху доброчесності та знання істини, ти знайдеш славнішою та кращою, як порівняти з тими [оселями], в яких ти ночував учора. Отже, ти переселився і подивувався красі обителі, в яку ти увійшов сьогодні. Але краса цієї [обителі] поглинеться тією, що ти маєш зустріти завтра. Хто відчув солодкі зміни розуму[1125] ? Молися лише про те, щоб відкрилися перед тобою двері. Остерігайся збідніння надії. Не тирану ти служиш: служіння твоє – сладостному Господеві, Який, не взявши нічого в тебе, дав тобі все і, коли тебе не було зовсім[1126] , створив тебе, щоб ти був тим[1127] , що ти є, – хоча в цьому (що Він привів нас у буття) хто гідний благодаті Його?
6 [1128] , що дав нам пізнання всього, не тільки явного, а й таємного, щоб ми знали, що, [крім доступного нашому сприйняттю], істинне[1129] є щось, про що нам, не маючи знання про нього, потрібно запитувати Його[1130] ? І хто, сину смертних, навчив тебе, так що знання про цей предмет, хоча його немає в природі твоїй, підноситься[1131] [у тобі] за ревністю [твого] прохання про нього? Зовсім не проси розради, яка розташована за межами серця [і] яка є пізнання відмінностей[1132] . Піднімайся над усякою розрадою, служителями якої виступають почуття, щоб сподобитися тобі тієї розради, яку ти здобуваєш усередині[1133] . Чернець, який пішов у мирську розраду і не сподівається щодня втіхи Христової, є мертвець за життя.
7 [1134] нерадивому на прохання, тому, хто сумує в зволіканні своєму. Нерадіння відводить просиме в молитві, тобто перешкоджає їй попросити [про що-небудь]. Зневіраже перериває [її], щоб вона не подовжувала прохання і не затримувалася в ньому. Очікування [майбутніх благ] надає[1135] терпіння і спонукає затриматися в молитві. Очікування [майбутніх благ] послаблює у членів тягар втоми, здатне воно і подати серцю спокій у скорботах його. Немає тягаря, тяжкість якого приємніша, ніж праця з очікуванням [майбутніх благ][1136] . Немає попутника, товариство якого більш жадане, ніж його[1137] [товариство]. [Навіть] в’язниця приємна для того, хто перебуває [в ній] з очікуванням [майбутніх благ][1138] . Зроби його своїм співрозмовником, о брате, що кається, і ти зробишся невразливим до всіх трудів подвигу твого. Якщо будеш ти в келії своїй, нехай воно буде з тобою. Якщо опинишся ти серед людей, затримай[1139] на ньому розум твій[1140] , і серце твоє абсолютно не буде блукати за чим-небудь зі всесвіту, світ [цей] і все, що в ньому, виявиться тобі чужим. І, якщо ти будеш спати, зроби його[1141] тим, що лежить поруч із тобою[1142] , і розмовляй із ним, поки ти будеш занурений у сон, і жоден нечистий помисел не наблизиться до серця твого, бо спілкування твоє нематеріальне. І там не може з’явитися нічого, що має ознаку матерії [і] виглядом її збуджує розум[1143] ; і бісівський помисел не в змозі проявити себе за межами матеріального вигляду[1144] .
8 [1145] , – Той звернеться [і] до прохання нашого за Своєю обіцянкою. Амінь.
Слово двадцять шосте. Проти тих, хто каже: «Якщо Бог благий, то чому Він це [зло і смерть] створив?» 1 [1146] :
2
3
4
5 [1147] волі від істини, а не позначення природи[1148] .
6 [1149] , – але, скоріше, як про смиренних, [тих,] хто харчується молоком перших отців, яких ми, начебто, для огляду зібрали [й] поставили перед собою згідно з поставленою нами метою: збагатитися знанням у сховищах [вчення], щоб пастися й харчуватися в них. Адже ми не забули, що не піднялися з чину учнів, поки ще мешкаємо в плоті.
7 [1150] у того, що було [раніше], щоб, за умови, що розумове осягнення[1151] природи – двоїсте за [своїм] призначенням, збагнути [потаємну] частину їхнього призначення, – і це є чин неодушевленних [речей та істот][1152] .
8 [1153] , тоді розум захоче безперестанку перебувати в ній[1154] . І, якщо ти хочеш виконати його[1155] бажання[1156] , спрямуйся до пізнання причини[1157] . Якщо ти раптово[1158] осягнеш її, як той, хто володіє здатністю розрізнення і не осліпленим поглядом[1159] , тобі буде неважко невпинно і безперешкодно насолоджуватися нею. Яка ж дія[1160] , звана «причиною»? Скажімо, точильний камінь нічого не додає до заліза, щоб привести його до блиску і сяйва, адже воно притаманне природі заліза[1161] . А що ж [він тоді робить]? Він скидає з нього іржу, яка найшла на нього через відсутність вживання. Таким же є й духовне споглядання про природу розуму. Приведи його до точильного каменю і виявиш, як він блищить під час служіння, зрівнюючись із сяйвом зірок. Адже цьому не передує [ніяка] дія[1162] ; припиняється ж [цей стан], коли [розум] перестає бути відстороненим[1163] .
Чому я говорю про псалмоспівування, а не про сердечну молитву і читання [Святого Письма]? – Там[1164] розум залучається із зусиллям, а з цими [молитвою і читанням] це не так. Адже вони вимагають незначної турботи, але самі ж потрібні для допомоги в псалмоспіві[1165] , і без них турбота про нього виявляється марною. Молитва і читання бувають тоді, коли завершиться [збирання в] запас того, що вже [є в нашому розпорядженні], і вони являють собою само собою зрозуміле[1166] доповнення до нього. Голод знає, як розпорядитися їжею, а припинити їсти він не погодиться[1167] .
9 [1168] потом його. Адже доти, доки він перш не проллє піт, він не насититься хлібом істини. Тіло, що трудиться, потіє і живить[1169] словесний[1170] розум, і це буває тоді, коли розум збідніє від звичайної і неприродної їжі[1171] .
10 [1172] волі. Бо свобода і незв’язаність є природною силою розумної здатності. Але в тому напрямку, куди вона схиляється і де залишається, [свобода] дає початок іншій силі, яка [вже] не в природі. Коли ця сила отримає початок, свобода буде ведена і підпорядкована [їй як] змушувачу[1173] і, щоб сказати достовірно, буде зв’язана і не владна над собою. Спочатку була зв’язана воля, зараз же зв’язане те, що підпорядковує волю. І про цей [наслідок свободи] я кажу, що він проявляється в обох напрямках [залежно від того,] чи правій стороні хто підпорядкує себе, чи дасть можливість лівій. Розум же, здатний бачити тонко, зможе в кожному з цих випадків, у яких виникає [ця] сила, що не в природі, побачити, як змушувач[1174] підпорядковує свободу. Я говорю не про силу, яка [буває] від звички і дуже важка, ту, яку називають «мучителем»[1175] . У будь-якому разі, звичка підпорядкована волі, хоча й важка справа – повстати проти неї[1176] . Ми знаємо дві сили і крім цієї, але [з них] одна підпорядковує волю, а інша зв’язує і [саму] природу. Вона здатна і змінити природу: відомо, що дія владна над природою у тих, хто випробував її.
11 [1177] і, що важливіше за все, для споглядання судів [Божих], що породжують [у недосвідченому розумі різні] думки про Бога.
12 [1178] , не в змозі прийняти тут[1179] повноту Божественної істини або пізнати всю волю Божу, яку Він має щодо роду словесних [істот], – доти, доки упертість не буде усунута, щоб природа не схилилася [до найгіршого] під час переживання цього[1180] .
13 [1181] , [є] незбагненність предвічного Божого помислу. Рівність же є явленням істини. Але, якщо тут [тобто в нинішньому віці] точну істину сприймає уперта природа, вона [природа] загине через збурення, які спричиняються [її] схильністю. Те, про що сказано: «О, глибина, і суди[1182] Його незбагненні», і «Хто пізнав розум Господній… »[1183] , та інше, що іноді проноситься[1184] в розумі, викликаючи здивування і розчулення[1185] , [і] назване деким – [Божественною] темрявою[1186] , народжується від цієї нерівності споглядання і мінливості думок про незбагненне дослідження судів Божих.
14 [1187] у віці, не підвладному схильності[1188] , тоді вона вже не буде знову боятися пізнання істини Божої – того, щоб не ухилитися [на шляху цього пізнання] ліворуч, через надію. Надія породжує зневагу і розсіяність помислів[1189] , а страху властиво зв’язувати схильність, щоб вона була приборканою. Цей самий страх ти знайдеш у душі своїй, споглядаючи зміну судів і віків, і нерівність життя [людей], і відмінності нагород, що даруються йому [життю] [неоднаково], зокрема і з цієї причини[1190] , і правди [Божої], що інколи виявляє себе, але з причини довготерпіння [Божого] приховується; і при спогляданні [життя] праведників і грішників, а також неспівмірних [життю] протилежних напастей, промислительно [що трапляються] з тими, хто має протилежний устрій[1191] . Коли розум споглядає[1192] це, тоді [благодатна] думка[1193] перебуває на всій душі, і звідси в ній народжується дослідження помислів, слів і вчинків, а також встановлення непорушних[1194] меж праведності Божої.
15 [1195] тій благій природі, і набуде вічного знання[1196] , що передує буттю всіх [речей], та іншого, що притаманне їй [Божественній природі], – одразу ж страх вирветься геть, і роздуми[1197] отримають опору[1198] у надії. Коли ж, знову ж таки, розум зійде звідти і простреться до світів та їхніх відмінностей, цей [описаний вище стан] втече звідси і дасть місце страху. Адже і це [Божественне] піклування, через яке розум у всі часи перебуває в спогляданні істини, не погоджується [надалі відкривати себе]. Тому інколи воно вириває з серця ту силу надії, що підноситься [в серці] від істинного споглядання, і попускає йому [розуму] знову зазнавати бентеження різноманітними думками, щоб він невпинно випробовував свої помисли та вчинки, чи праві вони, і знаходив ясність[1199] . Адже він не знає, як зустріне суд Божий, Якому слава на віки віків. Амінь.
Слово двадцять дев’яте. Про різні види премудрого [Божественного] домобудівництва 1200 , корисні 1201 для зростання тих, хто їх знає 1202 1 [1203] , як сказано [в Писанні], і в тому, що притаманне нам, ми навчаємося мудрувати про те, що притаманне Господу стосовно нас. Отець Істини поводиться з чадами Своїми різноманітно, від того ж, щоб показувати лице Своє однаково, єдинообразно й у всякий час[1204] , Він утримує Себе заради користі чад. Найбільше ж Він викрадає у допитливого погляду[1205] любов Свою. Адже у чина [Божественного одкровення є] завіса[1206] : [Бог] показує те, що не є Він, а те, що є Він, [Бог] приховує[1207] . І премудрий син зі змін [у діях], що трапляються по відношенню до нього, розуміє промисел Отця свого про нього, а разом з тим і розважливу любов Його. Правому мисленню[1208] дія істинної любові бачиться двоякою: з одного боку, у речах, що приносять насолоду, з іншого боку, у речах, що завдають страждання. Інакше кажучи, у Своєму задумі Він постійний на розраду возлюбленого Свого, але, знову ж таки, іноді й заподіює страждання через те, що сильно любить. Він і Сам страждає з ним, коли заподіює страждання. Однак, Він утримує Своє природне милосердя, коли воно приходить у збудження [побачивши людське страждання] – з побоювання шкоди, яка [настане] після цього. Любов спонукає [Його] стати спільником [людей та їхніх скорбот], але знання [наслідків] зміцнює Його в тому, щоб Він утримав милосердя[1209] [Своє]. Разом зі змінами у виборі [Його] буває й розмаїття видів премудрої любові [Його][1210] по відношенню до тих, хто сприймає це [Його] управління. Не будемо бажати від премудрого Друга [нашого] нерозумної[1211] любові. Немає різниці між тим, хто вбиває свого сина, даючи йому в їжу [тільки] мед, і тим, хто вбиває ножем.
2 [1212] , особливо, коли він перебуває у нас у підпорядкуванні, то чи не варто нам дати Богові сповнити праведність Його розважливої любові до нас – хоча б подібно до [тих вищеназваних] змін, які ми здатні проявляти[1213] по відношенню до наших друзів? Це важко перетерпіти, я також знаю це, однак, це корисно. [Гріховна] схильність змусила тебе потребувати цього[1214] , якщо й не для відплати за те, що вже [ти зробив поганого], то, в будь-якому разі, з опасіння майбутнього [твого гріха]. Скорботні випадки [бувають] для внутрішнього зростання, як допоміжні ліки, для нерівності тіл [і душ][1215] .
Серед створених істот[1216] все, що не має складності, протікає поза боротьбою, йдеться про тілесних чи про безтілесних. Докладання зусиль[1217] може бути тільки за нерівності, а нерівність – у складних [істот], через пов’язану двійчатість [тіла і душі]. І, якщо навіть серед нескладних і простих істот [є такі, що] є і називаються такими, що мають схильність, то і це [відноситься] цілком до правої [сторони][1218] , а не в сенсі прикладання зусиль[1219] , якщо вони не мають досвіду в тому іншому [тобто в тілесному способі життя], а пристрасні вони [тільки] у ставленні до добра. Адже їхня схильність пов’язана гострою любов’ю, а де любов, там немає боротьби і немає страху. При цьому, вони владні над [своєю] самістю[1220] , відповідно до якої[1221] і говориться про те, що у них можлива схильність [до добра][1222] , через яку вони особливо удостоюються похвали.
3 [1223] , там і звершення добра й зла[1224] не вимагає відплати[1225] . Природа ж не отримує відплати. Нагорода призначається за битву, а про перемогу не говорять за відсутності змагання. Коли буде забрана[1226] протилежність, тоді разом із нею припиниться й свобода.
4 [1227] словесність[1228] буде зв’язана як у людей, так і в ангелів. Словесність – це не чуттєва думка. Адже саме[1229] через розумність[1230] словесність володіє двома власними [речами], тобто двома [своїми] силами: словесною і розумною. Перша припиниться зовсім, а другою, тобто розумною, увінчається природа, але й вона буде тоді зв’язаною. Цей зв’язок не буде насильницьким, а навпаки – це солодке примушення буде в насолоді. Іноді й зараз [це буває] таємничим у тих, хто досяг тонкості[1231] , проте через зміну[1232] , а у перших розумних [істот][1233] – і в незмінності, наскільки це можливо, хоча вони й недосконалі. Що таке «незмінність» і «недосконалі»?[1234] Є таємниці, які їм неможливо прийняти до визначеного часу. Тому вони недосконалі – не тому, що через зміну володіють тим, у чому зараз перебувають. Такого в них зовсім немає, а понад те [їм властиві] сталість, а не зміна. А якщо й зміна, то до того, що їх перевершує. Отже, зміна буває: у них[1235] – найвищим перетворенням[1236] , а в нас – припиненням [усіх думок][1237] через неміч плоті.
Слово тридцять перше. Про те, в якому бою більше праці, або, скоріше, [більше] небезпека падіння Неможливо перемогти злі помисли, пов’язані з плотськими прагненнями, хіба що[1238] з трудом. Дехто їх[1239] назвав подвійною зброєю[1240] проти нас. І вони не припиняться[1241] за ситості від хліба і води, і сну, і наближення до речей, що викликають рух у почуттях. Краще звільнитись від життя і відсутність сорому, пов’язаного з ними[1242] . Коли те, що має [трапитися][1243] , подбає про нас, дія плоті відстане від членів.
Неможливо дбати про чуттєве і [при цьому] виправити наші власні пристрасті[1244] . Бо без печалі в моліннях і безперестанних поклонів нам неможливо привернути до себе милість. І необхідно бути постійним як у цьому, так і в тому. Без зусилля в малому неможливо уникнути великих зол.
Слово сорок дев’яте. Про понурий морок, що буває під час безмовності в тих, хто проводить життя, [сповнене] духовного зн ання 1 [1245] . Хоч би [духовні] думки наші й були холодні та похмурі, побільше перебуваймо в колінопреклонінні. Навіть якщо в цей час серце наше мертве, і немає в нас навіть молитви, і ми не знаємо, що сказати, бо навіть не йдуть до нас ні слова прохання, ні [слова] моління, – то й за таких обставин[1246] нехай будемо безперервно поваленими на обличчя наше, хоч і будучи безмовними.
2 [1247] , взиваючи до Нього з болем [серцевим], але очікуємо, що Він за власним бажанням подасть нам [те, чого ми хочемо]. Він же наперед передбачає привід [до того], щоб ми приступили до Нього [самі], через те, що Він залишає нас перебувати в скруті. І в тому, що Він зволікає врятувати нас, щоб ми провели більше часу в проханні нашому біля дверей Його, Він заздалегіть передбачає для нас допомогу.
3 [1248] , заспокоюємося, припиняємо [моління], віддаємо себе тяжкості, лінощам і зневірі й холонемо сильніше за воду. У всіх злих [обставинах] і спокусах, що трапляються з тобою зсередини чи ззовні, ось перед тобою шлях молитви. Впади ниць, хоча б на одну добу, благаючи Бога у стражданні серця, і Бог, Який є милосердним і благим, бачачи, що ти благаєш Його в скорботі серця, не забариться подати [тобі] утіху й полегшення, хіба що ти просиш [Його] поза [правильним] шляхом. І все своє життя ти можеш чинити так. Ти здобудеш і втратиш, і знову будеш благати у скорботі, і Він подасть тобі, і знову [отримане] відійде від тебе. Зараз із тобою сталася якась [обставина], і ти думаєш, що це остання межа, а варто тобі попросити про нього годину-дві – і його [вже] нема. Так відбувається ця подорож, не занепадай духом.
4
Слово п’ятдесят четверте. Про ос еніння 1
2 [1249] . Інший [вид осеніння мається на увазі] в [словах]: «Десниця Твоя, Господи, осінить мене»[1250] , що є проханням про допомогу; так само, як: «Я осіню це місто і визволю його»[1251] .
Отже, ми розуміємо, що є два види дії в осенінні, яке приходить до людей від Бога: одне – таємниче і розумово, інше – діяльно. Перше є освячення, що приймається завдяки Божественній благодаті, тобто, коли за дією Духа Святого освячується людина тілом і душею, як було з Єлисаветою, Іоанном [Хрестителем] і блаженною Марією, благословенною поміж жінок, – хоча останнє непорівнянне з іншими [видами освячення] і вище [за те, що дається] чину тварних [істот].
Але звернемося до часткового [осеніння], яке трапляється з іншими святими, немов із членами тіла.
Таємничий вид осеніння, який відбувається з деякими святими, є дієвим видом, що осіняє розум, і, коли цього осеніння удостоюється людина, розум буває охоплений нестямою і розширеним певним Божественним одкровенням. Поки ця дія осіняє розум, людина піднята над думками душевних помислів, завдяки причастю Духа Святого. Це те, про що говорить апостол до ефесян у формі молитви, бо він хотів навчити їх цієї таємниці, коли казав: «Щоб Бог Господа нашого Іісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості та одкровення для пізнання Його, і просвітив очі серця вашого»[1252] . А для чого це? «Щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його і яке багатство славної спадщини Його для святих, і яка безмірна велич могутності Його в нас, віруючих»[1253] .
3 [1254] , її удостоюються ті, хто здобув освячення розуму від Духа, завдяки їхньому святому і доброчесному способу життя.
Інший вид осяяння є той, що впізнається через дію; це розумова сила, що захищає людину, і що носиться над нею[1255] постійно, і відганяє від неї все шкідливе, що може наблизитися до її тіла або душі. Невидимо відчувається вона розумом, який осяяний і володіє знанням, за допомогою ока віри. На досвіді пізнають її святі, як написано: «Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх»[1256] , і «Багато скорбот у праведника, та від усіх них визволить його Господь»[1257] .
Слово п’ятдесят шосте. Прекрасні розмірковування про людське життя 1 [1258] про них вона постійно тривожиться, і через них сперечається з людьми, і в кожному з них[1259] безумно вловлюється цим потягом. Коли ж розуміння[1260] сповнюється тонким розмірковуванням[1261] про майбутній вік, у ньому постійно виникає незрівнянний помисел[1262] , і те, що є для нього невидимим, [ця людина] очікує з надією, забуваючи про тутешнє, а іноді забуває й самого себе, будучи поглинутою [Божественними] роздумами, і у своїх помислах зневажає видиме. [І] так, подібно до помислу, також і [тілесне] ділання[1263] залишається поза увагою, доки він піклується про ті [речі майбутнього віку]. Змішана любов[1264] , що розрізняє[1265] осіб, стирається в неї, і однакове дбайливе ставлення[1266] невидимо утверджується в душі її. І щодо цих людських [речей] почуття пам’яті[1267] поступово викрадається у розуму його[1268] , і помисли[1269] про сокровенні [речі] множаться в ньому, і посилюються, і перемагають тілесні помисли. І відтепер у ньому припиняється тлінне, наскільки це може витримати природа[1270] , і, якби властива всім пам’ять[1271] [про свою природу] не пробуджувала в ньому час від часу потребу в чомусь, чим не слід повністю зневажати, розуміння[1272] надовго залишалося б у тих майбутніх [справах], у переповненому розмірковуванні про них[1273] . І через це[1274] він стає безумним для всієї земної мудрості, позбавленим пам’яті й нерозумним з точки зору[1275] людського знання.
2 [1276] про те, у чому помиляються люди, вона звертається до самої себе, [запитуючи], чи пробачено їх, і [міркуючи,] у чому кінцева доля людства[1277] , і яке зусилля [потрібне від людей], і яка омана, [і] чому. Про Павла говориться, що протягом трьох років у цих [духовних] думках, що оволоділи ним, його переповнювали сльози, і він був не в змозі зупинити[1278] їх. Цей помисел оволодіває людиною в потоці сліз, коли вона відчуває ту грядущу надію і [при цьому] звертає своє розуміння[1279] до цих [речей] цього віку, [розмірковуючи], наскільки ущербне душевне життя в порівнянні з тією надією, що приготована[1280] на віки у вічному житті. І в цьому стражданні вона стає мертвою для всіх минущих речей і пов’язаної з ними турботи, і в ній помирають усі пристрасті тіла й душі. Будемо пам’ятати про це, возлюблені мої, і знехтуємо, наскільки зможемо, цими земними [речами]. Так ми поступово наблизимося у своїх прагненнях до тих грядущих [дарів]. Але спершу слід смирити[1281] себе і поступово залишати поза увагою те, що перед очима, щоб крок за кроком відкласти це і таким чином просунутися вперед[1282] .
Тоді примножаться помисли[1283] і роздуми[1284] про ці [речі][1285] ; знайде людина спокій[1286] [від земних речей, ще перебуваючи] в цьому тілі в житті своєму. Так само й ті, хто рухається шляхом, якби не здійснювали щоденної ходи [своєї] вперед і не скорочували шлях свій, а стояли б на місці, то шлях, що стояв би перед ними, абсолютно б не скоротився і вони абсолютно не досягли б того місця, куди мали намір прийти. Подібний до них і предмет нашої розмови[1287] . Якщо ми не будемо потроху упокорювати себе, то ми опинимося зовсім не в силах позбутися властивих тілу [схильностей], щоб поглянути на Бога. Оскільки позбавлення від цих [тілесних схильностей] таке важке, то мудрість полягає в тому, щоб, одного разу піддавшись деяким із них, боротися, щоб не наблизитися до них. І так у [подвижника] збідніють навіть думки про них, і розуміння [його], знову ж таки, через зменшення піклування[1288] позбавляється навіть [здатності] споглядати на що-небудь інше. Я кажу не про те, що ми не повинні дбати про потрібне для нас – це є насильство, що звільняє природу від життя, – а [про те], що ми повинні не ставити цю [турботу про потрібне] на місце головного ділання, а Божественне ділання – на друге місце після нього, але, будучи частково причастними[1289] до цього [піклування про необхідне], залишити Богові піклування про це. Надію нашу покладемо на Бога більше, ніж на самих себе. І, якщо хтось наважиться навіть повністю знехтувати цією [турботою про потрібне] заради тих [Божественних речей], не думаю, що це буде божевільним, коли[1290] для всього цього ми маємо настанову в Писанні, і воно вчить нас бути мужніми в надії, як написано: «Господь близько. Не турбуйтесь ні про що»[1291] . І Давид каже: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе; багаті зубожіли і зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага»[1292] . І Господь заповідав нам, кажучи: «Не піклуйтеся ні про що, але примножуйте в самих собі думки про майбутні [блага], і ці земні [речі], які утрудняють [людину] через природну потребу, не збідніють у вас»[1293] . Бог, за благодаттю Своєю, нехай подасть нам, щоб любов Його зростала в нас, щоб у безперервній думці[1294] про неї ми забули світ і все, що належить йому, звільнившись[1295] від кайданів його. І замість багатьох кайдан [його] зв’яжімо себе кайданами єдиними, які не розриваються у тих, хто їх полюбив, – Царством горніх світів; [кайданами], якими і ми нехай зв’яжемося, щоб сподобитися таємниці [духовних] благ, межа яких уготована в майбутньому віці для тих, хто здобув їх тут; [кайданами], якими і ми нехай володіємо і якими нехай будемо охоплені в силі, [що виходить] від них, на віки віків. Амінь.
Слово сімдесят перше. Про дії, [що відбуваються] від благодаті 1 [1296] до неї. І відкриває їй силу дій[1297] Божих, і показує їй Божественний промисел, безперестанно співприсутній[1298] усьому в цьому творінні, і все в ньому звершує; а також [показує], як він завжди присутній людині, і в усілякі часи зберігає її від супротивників, коли вона не відчуває цього й не знає [про це], і спрямовує її на все, що стосується порятунку й миру душі її і тіла її і віднайдення життя її. А потім, та ж сама Божественна сила, яка все це робить[1299] , таємно показує людині саму себе – в розумовому осягненні одкровення її духовній природі, тобто розуму[1300] . Коли ж людина сподобиться прийняти цю силу в душі своїй, нічого більше не залишається в неї[1301] , окрім нестями, і тиші[1302] , і сліз, які витікають у всякий час, як вода, і з цього часу людина припиняє всі справи. І відтоді ти будеш бачити в цьому в усякий час споглядання сталості промислу Божого по відношенню до творіння рук Його. Розум, поглинений нестямою, заспокоєні почуття, немічна людина, повергнута на обличчя своє в молитві, бо немає в неї язика, щоб говорити, і, знову ж, [їй] недостатньо серця, щоб молитися, але від нестями це відбувається, навіть сама молитва припиняється[1303] . Це те припинення, яке краще діла [і яке буває], тільки коли людина умиротворюється у всіх своїх почуттях і думках, і безперервно падає на обличчя своє перед своїм Господом – до того, що й кістки його возносять хвалу Бога в тиші своїй, у цьому відомому припиненні усього, як сказав пророк: «Всі кості мої скажуть: Господи, хто подібний до Тебе?»[1304] .
2 [1305] виявиться в тебе[1306] у цей час зв’язаним і поваленим під ноги душі. За цим даром, як кажуть, людина сподобляється любові Божої і досконалого смирення. Цей самий дар, перш за все, куштується в безмовності, і неможливо, щоб ті, хто в праці і зберіганні [почуттів] перебували в досконалій[1307] безмовності, не знали його. Коли ж людина виходить з безмовності і звільняється[1308] [від неї], [цей дар] утримується[1309] від неї. Коли ж вона знову входить [у безмовність], і проявляє піклування про душу свою, і з рішучістю привертає [її] до звичайної праці[1310] , [цей дар] знову простягається до неї і показує свою силу душі. Нарешті, коли хто досягає повної досконалості, ця сила перебуває з ним[1311] і всередині, і зовні [стану безмовності]. І ні на годину не припиняє він стогонів і сліз, та іншого [подібного до цього], навіть якщо він ще не виконав у точності чинопослідування свого служіння[1312] . Навіть зараз є люди, які сподобилися цього [стану безмовності] по частинах, [і] з цього доступного їм часткового вони пізнають його власні [властивості]. Бо, коли хто-небудь спробував чашу вина з великого міха, звідси він пізнає його весь: [а саме], як це, коли й інші питимуть [вино з нього], частково або цілком. Той же, хто в повноті володіє [цією силою], не відразу знайдеться, хіба що з труднощами. Оскільки цією силою є дар зберігання безмовності, і оскільки немає того, хто мав би в цьому нашому понівеченому[1313] поколінні досконалу безмовність і повне зберігання [почуттів], то й від дарів його ми збідніли. Той же, хто отримав ці пізнання через запис, [зроблений] чорнилом, а на ділі вони [тобто ці пізнання] не перебувають при ньому в досвіді, подібний до людини, що тримає в руці своїй арфу з правильно налаштованими тугими струнами[1314] , а пальці її не вміють і не навчені бити по них і видавати мелодію[1315] для втіхи душі її; навпаки, вона придбала одну лише арфу, але разом із нею [вона] не [набула] мистецтва гри на ній, і вона потребує інших, хто грав би на ній перед нею й тішив би її. Не тоді радій, коли ти збагатишся знанням багатьох [речей], але тоді радій, коли те, що ти знаєш, виявилося при тобі на ділі. Бо перше[1316] без другого[1317] , поступово обертаючись назад, через бездіяльність ще й з’єднується з гордістю. Коли ж ти докладеш зусиль до другого, то в будь-якому разі й тим [першим] просвітишся без навчання. Око знання – досвід, і зростання його [тобто знання] – постійна праця.
3 [1318] душі твоєї: коли, спостерігаючи за самим собою, [ти бачиш, що] ти сповнений співчуття до всіх людей, і в жалості по відношенню до них твоє серце знемагає й горить, наче у вогні, – без розрізнення осіб. Коли через це в тобі постійно буде видно цей образ[1319] Отця Небесного, ти зможеш зрозуміти ступінь твого життя не з різних твоїх праць[1320] , а зі змін, які приймає твій розум[1321] . А тіло звикне омиватися сльозами, коли розум споглядатиме духовне, – [сльозами], що ллються з очей, немов розлиті потоки[1322] , і без примусу зрошують щоки, поза [власною] волею [людини]. Я ж знаю одну людину[1323] , яка, навіть у сні, була охоплена нестямою[1324] перед Богом у певному спогляданні через рясну кількість вечірнього читання, коли її душа була в оціпенінні[1325] в роздумах про це споглядання. Він нібито відчував, що довгий час у нього був [такий стан], що[1326] він розмірковував про думки свого сну і спостерігав за нестямою від такого бачення. Була ж глибока ніч, і він різко прокинувся[1327] від сну, коли сльози його розливалися, як вода, і стікали до його грудей[1328] . А його вуста були сповнені славослів’я, і серце його роздумувало про споглядання тривалий час у ненаситній насолоді. І від безмірної кількості сліз, що проливалися з його зіниць, і через заціпеніння[1329] душі своєї, яким були скуті всі члени його тіла і серце його, в якому билася певна насолода, він навіть не міг виконати за своїм звичаєм нічну службу, окрім, з трудом, якогось псалма ближче до ранку. І настільки здолала його безліч сліз і решта [з описаного тут][1330] , що виливався потік [з] очей його без його волі.
4 [1331] у славослів’ях, і піснеспівах, і читанні Священного Писання, оберігаючи себе від злих спогадів і від усякого огидного[1332] розмірковування, і наповнимо скарбницю нашу достатком усього прекрасного. І [тоді] нехай охопить[1333] нас сон, коли ми сповнені памятуванням про Бога і душа наша кипить у сильному тяжінні до благих [речей], з причини благодаті Божої, яка охопила нас уві сні й виливає на нас дар свій, навіть коли ми спимо, випробовуючи нас, чи чисте тіло наше від всякого роду скверни й чи очищено від мерзості рухи серця нашого. І з цієї причини сини влади темряви не зможуть стати близько навкруги нас – через меч і вістря благодаті, що оточують нас. А якщо вони, як їм того хочеться, застануть нас [у такому стані], що благодать віддалиться від нас, зневаживши нас і вивергнувши від себе наші душі, наче мляві неживі трупи, то тоді вони наблизяться до нас з усією своєю злістю й спокушатимуть нас усіма мерзенними й жахливими рухами за вабленням їхнього огидного бажання. І коли виявиться, що таке трапилося з нами під час нашого сну, ми одразу ж мусимо зрозуміти, і пригадати, і відчути, що цієї ночі Божественне осеніння[1334] віддалялося від нас. Як же біси не поглинули нас? Але Божественна воля, що тримає душу всякої плоті, так лише дозволяє [їм] наблизитися до нас, щоб підбадьорити нас і побачити наші душі. Неможливо, щоб вони наблизилися до нас, коли воно[1335] перебуває поблизу нас.
Слово сімдесят п’яте. Про сокровенні ступені, і сили, і дії в них Брате мій, нехай тобі буде достовірно відомо, що [якщо людина забажає набути цих духовних обдарувань]: звершення чудес, і передбачення майбутнього, і полегшення в спокусах, і відпочинок від битв, і перемога над кожною з пристрастей, і набуття кожної з чеснот, і тимчасова розрада, [яка походить] від благодаті, і чистота молитви, і горіння[1336] духу, і радість духовна, і всі інші просимі речі[1337] , які [тільки] є, заради кожної з яких людина докладе зусилля з благим наміром і зітханням сердечним, – щоразу Бог зглянеться на її бажання і, бачачи її намір і прагнення[1338] , подасть просиме і задовольнить його. Якщо ж хтось не повернув борг таємницям, що належать духу, які є рухами в духовній молитві та входженням розуму всередину завіси Святого святих і [для того лиш, щоб] відчувати спадок нетління, – то Бог не погодиться подати [просиме], якщо тільки весь світ не буде просити за нього. А [цей] борг стосовно них є чистота душі. Коли ж хто досягне чистоти від пристрастей, тоді ця чистота відкриє перед ним те, що око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило[1339] попросити того в молитві, – в той час, як на жодну мить не припиняються в неї таємниці й бачення духовні. І те, що сила весни зазвичай робить із природою землі, саме це робить благодать із душею за допомогою чистоти. Бо навіть до тонкого коріння, що росте в глибинах, [весняне тепло] посилає силу свою і, подібно до вогню, до сухості зігріває землю, щоб вона вивела скарби рослин, які Бог поклав у її природі, до радості творіння і до Своєї власної слави. Так благодать виводить назовні[1340] усю славу[1341] , яку Бог приховав у природі душі, і показує для неї її, і радує її красою. І коли вона побачить великі й невимовні скарби, які поклав у ній Бог, – а вони були сховані від неї забрудненим одягом пристрастей, і вона не знала, а зараз Він показав їх їй, що вона роздерла одяг пристрастей, – у любові Його вона полониться радістю своєю, [звільняючись] від земних [речей], і не згадує більше про плоть, що сховала від її погляду її власні красоти. Тоді вона споглядає в собі небесну красу, подібно до ясного дзеркала, яке, будучи рясно очищеним[1342] , показує красу облич. Бо святість личить святим. Будь-яка чеснота, яку б ти не назвав, і всяке служіння праведності, що виконується в ній, може відбуватися, і набуватися, і доводитися до повноти поза безмовністю, але в безпристрасності й чистоті поза безмовністю немає можливості[1343] бути досягнутими.
Слово сімдесят шосте 1344 . Короткі глави 1 [1345] , – не сказавши: «Поверх цієї старої одягніться в нову», адже він знає, що це неможливо. Дивись, як мудро він заповідає: він не сказав: «Одягніться в нову людину, оновлену у духовному знанні про Бога», але спершу він каже: «Відкиньте цю», а потім каже: «Одягніться в ту нову». Як і в іншому місці, він ясно сказав: «Плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, також і тління не успадкує нетління»[1346] . «Нетлінням» він називає знання того віку. «Тлінням», і «плоттю, і кров’ю» він називає тлінні пристрасті душі й тіла, місце руху яких – у плотському мудруванні. «Новою людиною» він називає чистоту. «Царством Божим» – піднесене і розумне споглядання благодатних рухів природніх світінь[1347] , увійти в яке дозволено тільки святій душі через її нетлінні рухи, які піднеслися над тлінням, плоттю і кров’ю.
Якщо не очищено найменшу зіницю твоєї душі, не смій затримати свій погляд на сонці, щоб не втратити тобі [і] звичайний зір[1348] і не бути кинутим у одне з тих розумово-осяжних місць, що є тартар, який представляє собою образ[1349] шеола. Це є темрява поза Богом, у якій ті, хто вийшли за межі природи в рухах свого розуму[1350] , блукають тією розумною природою, якою вони володіють. Тому й той, хто насмілився увійти в брудному одязі на бенкет, був призначений як кинутий у цю зовнішню тьму[1351] . Весільним бенкетом[1352] називається бачення духовного знання; тим, що приготовано на ньому[1353] , [називається] велика кількість[1354] Божественних таємниць, сповнених радості, і тріумфу, і втіхи душі; одягом бенкету називається вбрання чистоти, а брудним одягом[1355] – пристрасні рухи, що забруднюють душу; темрявою зовнішньої – [те, що перебуває] поза всякою насолодою від знання істини і Божественним спілкуванням[1356] . Бо той, хто, одягнувши ці[1357] шати, наважується уявити в своєму розумі[1358] висоту Божества і ввести, і помістити себе у внутрішні духовні споглядання того святого бенкету, що відкривається лише чистим, і, охоплений насолодою пристрастей, бажає долучитися до його[1359] насолоди, – той негайно поглинається, немов якимось навіюванням[1360] , і викидається звідти в місце, позбавлене сяйва, – те, що зветься шеолом і загибеллю, що є невіданням і відхиленням від Бога.
2 [1361] : «Те, що від Бога, приходить саме, якщо буде місце чисте й неосквернене». Те, що це «приходить саме», – [замість того] щоб сказати: для чистоти природно, щоб у ній засяяло небесне світло без нашого дослідження і праці. «У чистому серці закарбовується нове небо, вигляд якого – світло, місце якого духовне», – як і в іншому місці [сказано]: «Подібно до того, як камінь магніт за своєю природною силою має здатність притягувати[1362] до себе частинки заліза, так і духовне знання – для чистого серця»[1363] .
Хоча й передано з ретельністю істинними [наставниками], що в тутешньому житті немає думки, яка не піддалася б повному розкраданню через розбійництво пристрасних намірів, я кажу це з упевненістю – і я не боюся сили досвіду, – що той, хто вдягнений в одяг плачу в думках своїх, не тільки непереможний для пристрасних намірів або сильний у битві з ними, тобто вони взагалі не наважуються з’являтися [йому] в намірі на битву, але навіть і здалеку не наважуються вони проходити перед тим [місцем], де перебуває душа, в якій облаштовано дім скорботи в різноманітних стогонах за гріхи її. І, як сказано блаженним Яковом, у могилі вона[1364] влаштує проживання своє, поки знову не зустрінеться з возлюбленим Йосифом[1365] . Я не погоджуся сказати, що насолода пристрастей увійде туди, де є гіркота плачу. Я ж кажу, що справа плачу[1366] безпечна, і надійна, і вища за страх. Той, хто постійний у плачі через страх, а саме, що він не знає, де закінчиться його течія[1367] , – кращий за того, хто постійний у радісному житті, через те, що звідси він відчуває впевненість[1368] у своєму діланні. О [ти], чий град полонений внутрішніми пристрастями! Спорядься озброєнням плачу, і переслідуй їх, і визволи дітей твоїх із рук їхніх! Бо непереможна і надійна[1369] ця зброя і в усякий час, і випробувана сильними.
* * *
[1020] Нумерація слів у додатку дається за східносирійською версією.
[1021] Букв.: «Про розрізнення одкровень і дій».
[1022] Сир. gelyānā.
[1023] Сир. reʕyānā.
[1024] Букв.: «поглиблював свої рухи до певного прозріння».
[1025] Букв.: «через блукання розуму (pehyā d-madʕā) щодо цих [речей]».
[1026] Сир. madʕā. Джерело цитати нам невідоме.
[1027] Тобто помислами і почуттями.
[1028] Сир. temhā.
[1029] Букв.: «вольовими помислами».
[1030] Сир. hawnhon.
[1031] Див.: Діян. 10:10
[1032] Феодор Мопсуестійський.
[1033] Із цих згадуваних прп. Ісааком творів тільки «Тлумачення на дванадцять пророків» збереглося повністю (текст див. у PG 66, 123-632), решта ж збереглися тільки у фрагментах.
[1034] Сир. reʕyānā.
[1035] Сир. mestaklānā.
[1036] Тобто за допомогою окремих елементів матеріального світу.
[1037] Див.: Вих. 3:2
[1038] Див.: Вих. 40:24-28 Вих. 16:10,24:15-16,34:5
[1039] Див.: Вих. 32:15-16
[1040] Див.: Бут. 18:2
[1041] Див.: Бут. 28:12
[1042] Див.: Вих. 26:1
[1043] Вих. 27:7
[1044] Див.: Діян. 9:3-9
[1045] Порівн: Діян. 9:7
[1046] Букв.: «у світлі».
[1047] Зі слів прп. Ісаака не цілком зрозуміло, де закінчується цитата з Феодора Мопсуестійського і де починається його авторський текст.
[1048] Букв.: «видів діяльних, чуттєвих і людських [речей]».
[1049] Букв.: «за допомогою очей душі, у баченні ж душевному».
[1050] Порівн: Іс. 6:1-2
[1051] Див.: Єз. 1:1-28
[1052] Букв.: «звуку моря».
[1053] Порівн: Єз. 3:12
[1054] Див.: Діян. 10:9-16
[1055] Порівн.: 2Кор. 12:2-4
[1056] Порівн.: Кол. 1:9
[1057] Еф. 1:17-19
[1058] Див.: 1Кор. 15:51-53
[1059] 2Кор. 4:4 Кол. 1:15
[1060] Євр. 1:2
[1061] 1Кор. 2:10
[1062] 1Кор. 13:9
[1063] Ін. 1:1
[1064] Мф. 16:16
[1065] Рим. 11:33
[1066] Еф. 1:11
[1067] Рим. 11:32
[1068] Букв.: «такими є знання прозрінь», «такими є пізнання смислів».
[1069] Див.: Бут. 20:3
[1070] Див.: Бут. 37:5
[1071] Див.: Бут. 41:1-7
[1072] Див.: Дан. 2:1
[1073] Порівн.: Мф. 2:13
[1074] Букв.: «особи самотньої», «іпостасі самотньої» (qnōmā īḥīḏāyā).
[1075] Букв.: «осенінням дії».
[1076] Термін mqadmūṯī daʕṯā соответствует греческому πρόγνωσις (передбачення).
[1077] Букв.: «про відмінність того, що властиво Йому».
[1078] Сир. sukkālā.
[1079] Сир. sukkālā.
[1080] Букв.: «точність знання».
[1081] Букв.: «знали Бога, як діти», тобто недосконало.
[1082] Букв.: «позачуттєве».
[1083] Букв.: «Те ж, щоб приводитися в рух самому по собі, не закладено навіть в ангельській природі».
[1084] Букв.: «отримує подобу».
[1085] Або: «за своїми частинами і своєю природою».
[1086] Тобто очей душі. У деяких рукописах стоїть: «бачення їхнє відбувається не за допомогою очей цих»; у цьому випадку «очей цих» має означати «тілесних очей».
[1087] В оригіналі: «без другого очищення розуму». Ми розуміємо це як «друге» очищення після «першого», яке є очищення душі.
[1088] Тобто, не будучи тілесними, ангели являють себе в тілесній подобі з поблажливості (ікономії) до слабкості людини, нездатної сприйняти їх такими, якими вони є за своєю духовною сутністю.
[1089] Букв.: «гностикам» (yaddūʕtānē).
[1090] Букв.: «буває».
[1091] Сир. geḏšā, букв.: «випадок».
[1092] Букв.: «Сила або слабкість волі доказується через вчинення добра або зла – не через обставини, але через сталість перебування [в них] доводиться свобода її [тобто волі]».
[1093] Сир. geḏšā d-šeḡmā.
[1094] Букв.: «зміна протилежного».
[1095] Сир. ʕȩn.
[1096] Сир. šīṭūṯ napšā.
[1097] Букв.: «у своєму» (b-ḏīlāḵ).
[1098] Сир. qnōmāḵ.
[1099] Сир. mšāḡnay men hāḏē.
[1100] Сир. w-ḵаḏ teggoš yātāḵ.
[1101] Букв.: «серед денних годин».
[1102] Букв.: «що вопить в серці».
[1103] Букв.: «у радості без причини».
[1104] Букв.: «аби замкнути [її], щоб вийти».
[1105] Тобто звільнитися від затвора і безмовності, і піти до інших братів.
[1106] Див.: Ос. 12:1
[1107] Сир. sʕаrṯēh.
[1108] Букв.: «не тримає канонічної безмовності».
[1109] Букв.: «у порожні бесіди».
[1110] Сир. mрāsītton.
[1111] Сир. mḏabrānūṯā.
[1112] Букв.: «прийде, щоб увійти».
[1113] Букв.: «коли».
[1114] Букв.: «призначається, розподіляється».
[1115] Букв.: «ті, у кого був перетин цього моря».
[1116] Сир. šuḥlāpē.
[1117] В оригіналі всі дієслівні форми в цьому абзаці, крім «збираються», – минулого часу.
[1118] Букв.: «занурюється в потаємних падіннях».
[1119] Сир. tēˁḡurtēh, букв.: «торгівлі його».
[1120] Бут. 37:35
[1121] Букв.: «відповідно до часу його».
[1122] В оригіналі конструкція з топікалізацією.
[1123] Букв.: «під час його»: «його» відноситься до «це», тобто до сказаного нижче про піднесення у все більш високі обителі.
[1124] Букв.: «мене».
[1125] Сир. reʕyānā.
[1126] Точнішою відповідністю сирійському оригіналу (конструкція з kaḏ) був би церковнослов’янський зворот: «не сущу тебе совершенно».
[1127] Букв.: «у тому».
[1128] Букв.: «кого достатньо для восхвалень Його».
[1129] В оригіналі емфатичне hu.
[1130] Тобто мається на увазі пізнання містичних предметів, про саме існування яких людина може знати тільки з одкровення.
[1131] В оригіналі конструкція з топікалізацією.
[1132] Тобто друге природне споглядання.
[1133] Букв.: «всередині цих».
[1134] В оригіналі конструкція з топікалізацією.
[1135] Сир. maqnē.
[1136] Букв.: «з ним».
[1137] Тобто очікування.
[1138] Букв.: «приємна для перебування з ним [тобто з очікуванням майбутніх благ]».
[1139] Букв.: «закріпи, зафіксуй».
[1140] Сир. reʕyānāḵ.
[1141] Тобто «очікування майбутніх благ».
[1142] Сир. bar tešwīṯāḵ.
[1143] Сир. reʕyānā.
[1144] Букв.: «матеріальності вигляду».
[1145] Див.: Мф. 6:33
[1146] Сир. qnōmē.
[1147] Сир. masṭyānūtēh.
[1148] Порівн.: Прп. Єфрем Сирін. Нісібінські гімни, 54. 9.
[1149] Сир. b-da-ˀḥrānē.
[1150] Сир. ḥšаḥtā.
[1151] Сир. b-sukkālā.
[1152] Йдеться про друге природне споглядання. Порівняйте з міркуванням про споглядання ангелів (тобто перше природне споглядання) у 20-му слові.
[1153] Сир.: peṯgāmay tešmeštā. Як зрозуміло з подальшого тексту, йдеться про псалмоспів.
[1154] Тобто в цій насолоді.
[1155] Тобто розуму.
[1156] Тобто бажання постійного перебування в насолоді молитви.
[1157] Сир. ʕelṯā. Йдеться про причинно-наслідковий зв’язок між діями подвижника і станами його розуму.
[1158] Сир. ḥarrīpāʕīṯ.
[1159] Сир. ʔayḵ pārōšā dlā msammay.
[1160] Термін «maʕbḏānā» буквально означає «те, що викликає дію».
[1161] Букв.: «адже для нього воно сутнісне».
[1162] Тобто причина сяйва міститься в самому розумі.
[1163] Сир. kaḏ lā baṭṭīl. Отже, логіка прп. Ісаака така: завдяки точильному каменю, залізо починає сяяти, але точильний камінь – не причина цього сяйва: воно притаманне самій природі заліза, а камінь лише дає змогу проявитися цій властивості. Так само сяйво розуму притаманне самій його природі, богослужіння ж дозволяє відкритися цьому сяйву. Воно не викликається жодною спеціальною дією, а припиняється тоді, коли розум виходить зі стану нестями (термін baṭṭīl «він зникає, стає відстороненим» – стандартне в східносирійських містиків позначення припинення всіх рухів розуму в стані нестями).
[1164] Тобто в псалмоспіві.
[1165] Букв.: «в тому». Просторі зіставлення, в яких об’єкти порівняння виражаються лише анафорично, – характерна риса стилю прп. Ісаака Сиріна.
[1166] Букв.: «вони є доповненням і [бувають] на ньому з нізвідки (lā men duḵ)», тобто не потребуючи додаткових підстав для свого існування.
[1167] Тобто молитва і читання прийдуть самі собою, коли людина докладе належної праці до псалмоспіву. Вони будуть відбуватися природно і без зусиль, подібно до того, як куштування їжі, на відміну від її добування, вже не вимагає зусиль. Подібна думка неодноразово повторюється у прп. Ісаака, порів: «Те, що від Бога, приходить саме, якщо буде місце чисте і неосквернене» (цитата з “Аскетикону” авви Ісаї, які прп. Ісаак Сирін наводить у 2-му і в 76-му словах).
[1168] Букв.: «який збирається».
[1169] Сир. mṯarsē.
[1170] Сир. mallālā.
[1171] Сир. tursāyā.
[1172] Сир. qṭīrāyā.
[1173] Сир. qṭīrā.
[1174] Сир. qṭīrā.
[1175] Сир. tābōʕā, букв.: «допитувачем».
[1176] Таким чином, коли прп. Ісаак говорить про те, що після добровільного вчинку завжди виникає якась сила, що сковує волю (тобто людина не владна над наслідками вчинку), він має на увазі не звичку, а щось глибше. Прп. Ісаак не дає назви цій силі, як він робить і в багатьох інших випадках (порів. слово 71).
[1177] У 29-му слові прп. Ісаак докладно говорить про те, що нерівність (неоднаковість) дій Бога у світі сприяє виправленню людини.
[1178] Букв.: «як Павло і подібні до нього».
[1179] Тобто в нинішньому віці.
[1180] Тобто при осягненні цієї Божественної таємниці.
[1181] Сир. lā dāmyāʕīṯ.
[1182] За синодальним перекладом: «судьби», тобто «судження».
[1183] Рим. 11:33-34
[1184] Сир. bālqān.
[1185] Букв.: «дивовижним чином і з зітханнями».
[1186] Сир. ʕarpellā. Порівн.: Вих. 20:21
[1187] Букв.: «коли прийде повнота природи».
[1188] Тобто в «новому віці».
[1189] Сир. tarʕīṯā.
[1190] Тобто через неоднаковість житія. Букв.: «і звідси».
[1191] Сир. parșopē hālēn da-1-quḇlāyē, букв.: «ті особи, які до протилежних [речей]».
[1192] Сир. tāʔēr.
[1193] Тобто дія Божа.
[1194] Сир. ḥrīqē, букв.: «встановлених, фіксованих».
[1195] Сир. hālēn d-.
[1196] Сир. īḏaʕṯā mṯōmāytā.
[1197] Сир. reʕyānā.
[1198] Сир. mestmeḵ.
[1199] Сир. zhīrūṯā.
[1200] Сир. mdabrānūtā.
[1201] Букв.: «підходящих» (pāqḥāyē).
[1202] Сир. mdabrānē.
[1203] Сир. 1:1
[1204] Букв.: «від однаковості показування єдності Лиця [Свого] у всякий час».
[1205] Букв.: «для дослідження».
[1206] Сир. ʔаррау.
[1207] Сир. ḥāmel.
[1208] Сир. sukkālā.
[1209] Букв.: «їх» – за погодженням із формою мн. ч. raḥmē, «милосердя».».
[1210] Букв.: «Разом зі змінами вибору Його – так і різноманітність видів премудрої любові».
[1211] Основне значення слова paqqīhā – «безбарвний, несмачний, зів’ялий».
[1212] Сир. ʔemmaṯy da-ḇ-puršānā neḥḥaḇ l-ʔnāš.
[1213] Букв.: «давати».
[1214] Тобто в проявах Божественної любові, що приносять страждання.
[1215] Тобто для духовно-тілесних істот.
[1216] Сир. ba-ʕbīḏē.
[1217] Сир. ʕamīlūṯā.
[1218] Тобто до добра.
[1219] Сир. ʕammultānāʔīṯ.
[1220] Сир. yātā.
[1221] Букв.: «з якої».
[1222] Букв.: «йдеться про можливість для їхньої схильності».
[1223] Букв.: «цієї».
[1224] Букв.: «їх».
[1225] Букв.: «надмірно для воздаяння». Прп. Ісаак Сирін обігрує тут пару антонімів ḥassīrā, «бракує» – yattīrā, «рясний», «надмірний».
[1226] Букв.: «забирається з середовища».
[1227] Букв.: «звідси».
[1228] Сир. mlīlūṯā.
[1229] Слово «саме» відсутнє в оригіналі, але змінений порядок слів передбачає акцент на «через розумність».
[1230] Сир. yaddūʕtānūṯā.
[1231] Сир. dallīlē.
[1232] Сир. šunnāyā.
[1233] Тобто ангелів.
[1234] Букв.: «Що за буття у незмінності та недосконалих?»
[1235] Тобто в ангелів.
[1236] Тобто сходженням до вищого.
[1237] Тобто нестямою і безмовністю.
[1238] Букв.: «або».
[1239] Тобто злі помисли.
[1240] Можливо, мається на увазі, що ця зброя вражає як душу, так і тіло.
[1241] Букв.: «немає припинення (šelyā) їх».
[1242] Сир. w-lā behtṯā da-ḇhon.
[1243] Тобто смерть.
[1244] Сир. ḥaššē da-qnōman.
[1245] Букв.: «у цьому».
[1246] Букв.: «разом із таким».
[1247] Сир. ba-ḥpīṭūṯā wa-b-ḥammīmūṯā.
[1248] Тобто приводи, через які проявляється Божественна допомога.
[1249] Лк. 1:35
[1250] Пс. 137:7
[1251] 2Царів. 19:34
[1252] Еф. 1:17-18
[1253] Еф. 1:18-19
[1254] Порівн.: Кол. 1:2
[1255] Ужито те саме дієслово, що в Бут. 1:2
[1256] Пс. 33:8
[1257] Пс. 33:20
[1258] Сир. renyā.
[1259] Букв.: «у кожному з облич цих [людей]».
[1260] Сир. reʕyānā.
[1261] Сир. hergā.
[1262] Сир. renyā dlā dmū.
[1263] Сир. suʕrānā.
[1264] Сир. ḥubbā.
[1265] Букв.: «сповісниця».
[1266] Сир. reḥmtā ʔīḥīḏāytā. Йдеться про любов до всіх, без розрізнення осіб.
[1267] Сир. rḡeštā d-ʕuhdānā.
[1268] Сир. reʕyānēh.
[1269] Сир. renyā.
[1270] Букв.: «наскільки достатньо природі».
[1271] Сир. duḵrānā d-ḡawwā.
[1272] Сир. reʕyānā.
[1273] Тобто, якби не природна необхідність, подвижник не повернувся б зі стану нестями.
[1274] Тобто, через реалії майбутнього віку.
[1275] Букв.: «за оцінкою», «за критеріями».
[1276] Сир. b-ḏuḵrānā.
[1277] Букв.: «у чому зосереджений кінець людства».
[1278] Букв.: «завершити».
[1279] Сир. reʕyānēh.
[1280] Сир. nṭīr.
[1281] Сир. ʕāșē.
[1282] Букв.: «наблизитися перед собою».
[1283] Сир. renyā.
[1284] Сир. hergā.
[1285] Т. е. про майбутні блага.
[1286] Сир.: pāʔeš lēh barnāšā.
[1287] Букв.: «наш предмет».
[1288] Сир. renyā.
[1289] Букв.: «занурені».
[1290] Букв.: «де».
[1291] Флп. 4:5-6
[1292] Порівн.: Пс. 54:23 Пс. 33:10
[1293] Див.: Мф. 6:31-33
[1294] Сир. renyā.
[1295] Букв.: «в звільнені».
[1296] Сир. d-naqqīp.
[1297] Букв.: «діяльності» (ʕāḇōḏūṯā).
[1298] Сир. naqqīpā.
[1299] Букв.: «яка є виконавицею всього цього».
[1300] Сир. madʕā.
[1301] Сир. tuḇ layt lēh.
[1302] Сир. šeṯqā.
[1303] Сир. baṭṭīlā.
[1304] Пс. 34:10
[1305] Сир. yattīr men kulhon ḥaššē.
[1306] Букв.: «ти знайдеш його».
[1307] Букв.: «повністю (laḡmār) перебували».
[1308] Сир. ʔeḥaḏ šaryūṯā.
[1309] Букв.: «стискається» – на противагу наступному «простягається».
[1310] Сир. pulḥānā.
[1311] Сир. naqqīplēh.
[1312] Сир. pulḥānēh.
[1313] Сир. meṯqaṭʕā.
[1314] Сир. da-mșabbaṯ wa-mṯaqqan b-mennē ḥīșāṯā.
[1315] Букв.: «розрізнення звуків» (puršānē d-neʕmāṯā).
[1316] Тобто знання духовного споглядання.
[1317] Тобто досвіду.
[1318] Сир. šapyūṯā.
[1319] Сир. șurtā.
[1320] Букв.: «з розбіжностей у твоїх працях».
[1321] Сир. madʕāk.
[1322] Букв.: «що переповнюються з очей, немов з потоків».
[1323] На думку А. Венсінка, прп. Ісаак Сирін говорить тут про себе (Wensinck А. J. Mystic Treatises by Isaac of Nineveh. Amsterdam, 1923. P. XXI).
[1324] Сир. tahrā.
[1325] Сир. tammīhā.
[1326] Сир. ʔīṯ hwā lēh d-.
[1327] Сир. men šelyā nāḏ.
[1328] А. Венсінк звертає увагу на ту обставину, що прп. Ісаак Сирін спав сидячи (Ibid.).
[1329] Сир. bulhāyā.
[1330] Букв.: «і решта з іншого».
[1331] Сир. nehroḡ.
[1332] Сир. sanyā.
[1333] Букв.: «прийме».
[1334] Сир. magnānūṯā.
[1335] Тобто Божественне осеніння.
[1336] Букв.: «кипіння» (reṯḥā).
[1337] Сир. šeˀlātā.
[1338] Сир. yāʔīḇūṯēḥ.
[1339] Див.: 1Кор. 2:9
[1340] Сир., 1-ḡelyā.
[1341] У цих двох реченнях для поняття «слава» вжито різні, хоча й однокореневі, терміни: стосовно Бога використовується слово tešboḥtā «слава, прославлення» (тобто люди прославляють Бога, Котрий поклав у землю «скарби рослин»), стосовно ж душі використовується слово šḇīḥūṯā, яке вказує на «славу», як характеристику душі.
[1342] Букв.: «в рясності, повноті очищення».
[1343] Сир. ʔaṯrā.
[1344] Уперше російською мовою було перекладено С. С. Аверінцевим (Аверинцев С. С. От берегов Босфора до берегов Евфрата. М., 1994. С. 279–281).
[1345] Порівн.: Еф. 4:22-24
[1346] 1Кор. 15:50
[1347] Сир. șemḥē ʔīṯyāyē.
[1348] Порівн.: Євагрій Понтійський. Гностичні сотниці, VI, 63.
[1349] Сир. ṭupsā, греч. τύπος.
[1350] Тобто ті, хто спрямувалися до надприроднього споглядання.
[1351] Див.: Мф. 22:11-13
[1352] Див.: Мф. 22:2
[1353] Див.: Мф. 22:4
[1354] Слово «sḇīsūṯā» означає високий ступінь концентрації, густоту, щільність (CSD 356b).
[1355] Див.: Мф. 22:11
[1356] Baytāyūṯā – загальність, приналежність, право бути «своїм» для кого-небудь.
[1357] Тобто брудні.
[1358] Сир. madʕā.
[1359] Тобто бенкету.
[1360] Сир. šraḡraḡyāṯā, букв.: «галюцинаціями». Ця думка продовжує міркування Євагрія (Гностичні сотниці, VI, 63), на яке вище вже робилася алюзія: людині зі слабким зором не можна дивитися на сонце, інакше фосфени завадять їй бачити навколишні предмети.
[1361] Порівн.: Прп. Ісая Пустельник. Аскетикон, 6.
[1362] Букв.: «володіє тим, що притягує».
[1363] Євагрій Понтійський. Гностичні сотниці, II, 34.
[1364] Тобто душа.
[1365] Порівн.: Бут. 37:35
[1366] Букв.: «справа цього».
[1367] Букв.: «куди прийде кінець його течії».
[1368] Сир. saḇrā.
[1369] Сир. d-ṯuḵlānā.
Переклад: Шевчук М.
