Слово дев’ятнадцяте¹⁰²⁰. Про різні одкровення і діяння¹⁰²¹, що бувають святим у різних образах

1. Чин одкровення¹⁰²²відрізняється від того, щоб людина через вивчення мудрості та працю розуму¹⁰²³спрямовувала свої думки до пізнання певного сенсу¹⁰²⁴, і дослідження, і духовного споглядання щодо якоїсь речі через блукання розуму¹⁰²⁵. Бо сказано: «Одкровення є мовчання розуму»¹⁰²⁶. І [це відбувається] не [так, що] завдяки старанню та людському розмірковуванню така людина продумує [певний] образ для здобуття знання [через нього], але це трапляється завдяки духовній дії, коли той, кому відкривається, в цей час не відчуває ні яких душевного помисла, ні чогось, що підлягає відчуттям, і не користується ними¹⁰²⁷, і не усвідомлює їх. І це ми не з власного розуміння говоримо, але дізнатися це можна особливо з писань пророків, які, коли їм були одкровіння, оскільки [ці одкровіння] траплялися через нестяму¹⁰²⁸, не відчували нічого з звичайних предметів і не користувалися думками за своєю волею¹⁰²⁹. Не було в них і чуттєвого сприйняття, але їхній розум¹⁰³⁰ був цілком зосереджений лише на тому, що відкривалося їм у одкровенні. Саме так сталося з блаженним Петром, коли він зголоднів і піднявся на дах помолитися¹⁰³¹: як тільки почалося одкровіння, він уже не відчував ніякого голоду, але навіть спогад про їжу зник з його думки, бо він був у нестямі, як говорить Писання.

2. І роз’яснення всього цього кожен може точно дізнатися з писань блаженного єпископа Феодора¹⁰³², світла всього світу. Говорить же він про вид і чин одкровень особливо в наступних писаннях: у трьох томах [тлумачень] на Буття, у двох – на Іова, в останньому [томі тлумачень] на дванадцять [пророків] і в тлумаченнях на Діяння і на Матфея¹⁰³³.

Оскільки Писання згадує шість видів одкровень: перше — через відчуття, друге — через душевний зір, третє — через піднесення думки¹⁰³⁴, четверте — у чині пророцтва, п’яте — в певному розумовому¹⁰³⁵ вигляді, шосте — немов уві сні. Ті [одкровення], що [відбуваються] через відчуття, поділяються на два різні [види]: одкровення через стихії¹⁰³⁶ і ті, що відбуваються без [участі чого-небудь] матеріального. До [одкровень] через стихії [належать ті, що мали місце] в кущі¹⁰³⁷, у хмарі¹⁰³⁸, у скрижалях¹⁰³⁹ та інші (що були видимі [не лише Мойсею, а й] народу), а також подібні до тих чудес, які щоденно відбуваються в усьому світі, – причини й властивості яких через одкровення пізнають святі, – а також справи, діяння та речі сокровенні або далекі, що деяким відкриваються, коли трапляються й відбуваються. [До одкровень], що [відбуваються] без [участі] матерії, належать явлення мужів Аврааму¹⁰⁴⁰, ліствиця Якова¹⁰⁴¹ і одкровення про скинію¹⁰⁴², – «дивись і чини за образом, що з’явилася тобі на горі»¹⁰⁴³ тощо, – а також те Божественне і вище за [всі] сяйва світло, що осяяло Павла на дорозі й засліпило його очі¹⁰⁴⁴. Бо відомо, що, хоча це одкровення було видиме й сприймано відчуттями, так що навіть ті, хто були з ним, бачили й чули [його], проте це не було матеріальне одкровення, і те світло не було природним і складеним зі стихій, як і блаженний тлумач звіщає, даючи пояснення щодо цього [світла] в Діяннях, у тлумаченні цього оповідання, де сказано: «Люди ж, які йшли з Павлом, стояли в заціпенінні, бо чули голос, а нікого не бачили»¹⁰⁴⁵. Тлумачачи «в заціпенінні», він каже наступне: «У мовчанні й без слів, охоплені сумнівом, оскільки чуттєво сприйняли голос, що говорив із ним, і бачили світло¹⁰⁴⁶, яке йому явилося, наскільки могли його бачити, – щоб Савлу потім не здалося, що він вигадав те, що сталося і [так] на нього вплинуло, тоді як ніхто з тих, хто був із ним, не чув [цього] і не бачив, оскільки вони нікого не бачили»¹⁰⁴⁷. Бо вони не бачили Іісуса, оскільки, як я сказав, і те, що явилося, не було світлом чуттєвим. Непостижиме ж почуття було дане йому нематеріальним чином через дію Божественну, подібно до видіння світла, так що він думав, що небеса відкрилися, і таке інше. Такі одкровення, які здійснювалися через посередництво тілесних почуттів, будучи вищими за змішання зі стихіями та будь-які чуттєві або людські події¹⁰⁴⁸.

3. Утім, ті, хто отримує їх, не охоплені нестямою розуму, як [у тому випадку, коли] одкровення відбувається за допомогою душевних очей і споглядається душею¹⁰⁴⁹, наприклад: «Бачив я Господа, Який сидить на престолі високому і величному, і краї риз Його наповнювали весь храм. Навколо Нього стояли серафими; у кожного з них по шість крил»¹⁰⁵⁰, або в одкровенні Єзекіїлеві¹⁰⁵¹з колесами й дивовижними подобами і звуком з коліс, подібним до звуку морського прибою¹⁰⁵², і славослів’ями, що лунали від херувимів із багатьма очима, котрі говорили: «Благословенна слава Господа від місця свого»¹⁰⁵³. Наскільки ж ці одкровення тонші за ті чини, згадані раніше, відомо освіченим. [Сюди ж відноситься] і посудина, що з’явилася Петру, і тварини на ній, разом з іншими описаними речами¹⁰⁵⁴. І хто хоче, може дізнатися це з Писань.

[До одкровень] же в піднесенні розуму [відноситься], наприклад: «Він був піднесений на третє небо і – в тілі, чи поза тілом, не знаю, – але він був піднесений у рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати»¹⁰⁵⁵.

А [одкровення] пророцтва – це ті, що бували пророкам, котрі за багато століть пророкували майбутні [події], як і Валааму-віщуну дано було пророкувати багато [речей] у дусі пророцтва – навіть іще більш численні, аніж ті, про які провіщали пророки.

4. [Одкровення] в піхнавально-духовному вигляді – це, наприклад, те, про що блаженний Павло говорить: «Молюся я, щоб ви наповнювалися пізнанням Бога в усякій мудрості й розумінні духовному»¹⁰⁵⁶; і: «Бог Господа Іісуса Христа, Отець слави, хай дасть вам духа премудрості й одкровення для пізнання Його, і хай просвітяться очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його, і яке багатство слави Його у святих, і як безмірна велич Його могутності в нас, віруючих»¹⁰⁵⁷; і інше, що було дано апостолові в одкровенні знання про [речі] світу майбутнього, і про чин воскресіння та зміну тіл людських¹⁰⁵⁸, і так далі.Що ж до чину високих прозрінь, а також знання про природу Божу, як, наприклад, [сказане]: «Котрий є образ Бога невидимого»¹⁰⁵⁹, через Котрого [Бог] і віки створив¹⁰⁶⁰, – «то це відкрив нам Бог Духом Своїм»¹⁰⁶¹. І ще: «Ми частково знаємо й частково розуміємо»¹⁰⁶²; і: «На початку було Слово»¹⁰⁶³; і: «Ти – Христос, Син Бога живого»¹⁰⁶⁴, і так далі.І: «Які незбагненні суди Його і недосліджені путі Його»¹⁰⁶⁵; і: «Той, Хто все творить за волею Своєю»¹⁰⁶⁶; і: «Всіх тримає Бог у непокорі, щоб усіх помилувати»¹⁰⁶⁷, і так далі. Такі [наповнені] змістом знання¹⁰⁶⁸ про природу Божу, які через Духа були дані їм, щоб вони [могли] це пізнати й осягнути.

А [одкровення] у снах – це, наприклад, ті, що [дано було] Авімелеху¹⁰⁶⁹, Йосифу¹⁰⁷⁰, фараонові¹⁰⁷¹ і Навуходоносору¹⁰⁷²; і коли з’явився ангел Господній уві сні Йосифу, чоловіку Марії¹⁰⁷³, і так далі.

5. Необхідно знати також і те, що всі одкровення, які Бог зробив для навчання людей і настанови їх про [різні] речі, відбуваються за посередництвом образів, особливо [якщо їх дано] тим, хто простий у знанні та убогий думками про істину. Ті ж [одкровення], які [даються] для заспокоєння і напоумлення когось, і для якоїсь розради і напоумлення відлюдника¹⁰⁷⁴, відбуваються поза образами і свідомим сприйняттям. І це ясно показує Блаженний Толкователь у другому томі [Тлумачень] на Іова. Дивись же, наскільки більшими є ті [речі], які подаються в одкровенні знання і помислів, за допомогою розумного осягнення, і наскільки вищими є таємниці, які [дають нам] пізнання всього, що відноситься до Бога, ніж інші одкровення. Це – досконалість знання.

Потрібно усвідомлювати, також, і те, що одне є одкровення і дія [Божа], а інше – істина і знання, оскільки одкровення не є точним [знанням] про істину, а [лише] показує певні знаки та символи, що відповідають силі людини. Також і дії [Божі], і чудеса в тих одкровеннях не слід називати знанням та істиною: вони іменуються осяяння за дією [Божою]¹⁰⁷⁵. Адже від них неможливо отримати [пізнання] про передбачення¹⁰⁷⁶ Боже, або про незбагненність Його природи, або про різні властивості Його¹⁰⁷⁷, або розуміння¹⁰⁷⁸ таємниць волі Його про людей, та інше, що досягається здоровим знанням про Нього. Отже, одне – це таємниці, яких у прозрінні¹⁰⁷⁹ про Божу природу досягає розум, а інше – певна дія, якою розум осяяний на деякий час. Тож не кожен, кому буває одкровення або до кого підноситься якась втішна дія, неодмінно також знає істину і [має] точне знання¹⁰⁸⁰ про Бога. Бо багато тих, кому були дані ці [стани], але які [вельми] по-дитячому сприймали Бога¹⁰⁸¹.

Слово двадцяте. Про відмінність мислительних сил розуму в дії одкровень і духовних бачень

Божественне бачення є надчуттєве¹⁰⁸² одкровення розуму. Божественне одкровення є приведення розуму в рух духовними прозріннями про Божество. Навіть природа ангельська не приводиться в рух сама по собі¹⁰⁸³, без одкровення, яке від благодаті. Інше є приведення в рух одкровеннями про справи Божі, і інше – одкровеннями про природу Його сутності. Перше за природою подібне¹⁰⁸⁴ до чуттєвих [предметів], останнє ж не має ніякої схожості з розумом або чимось [із чуттєвого]. Це чистота, трійчаста за своїми складовими і своєю основою¹⁰⁸⁵, як говориться. І навіть один із тисячі праведників не може удостоїтися цього піднесеного відчуття. Адже також і споглядання, що стосується втілення Господа нашого і Його одкровення у плоті, [походить], говорять, від божественного споглядання.

Справжнє бачення ангелів є приведення в рух розуму духовними помислами про те, що відноситься до них. Природу ж сил духовних без [допомоги] розуму нам бачити неможливо. Коли будь-хто удостоюється бачити їх у їхній власній природі та їхньому місці такими, якими вони є у своїй духовній тварності, він приводиться благодаттю в рух у розумі своєму до одкровення духовних помислів про них. Коли ж душа очищається і удостоюється бачити собі подібних, вона приймає їхнє знання, за допомогою цих очей¹⁰⁸⁶. [Духовні сили] не є тілами, щоб їм, одним і тим самим, з’являтися [в різний час] по-різному [і] крім душевного бачення (яке є істинним спогляданням), тоді як вони не змінилися, тобто у видіннях не стали нижчими за свою природу. Зріння ж це [тобто бачення ангелів такими, якими вони є] неможливо здобути без другого очищення, [тобто очищення] розуму¹⁰⁸⁷.

А що в образах споглядають [ангели] деякі люди, то це не істинне бачення, але чин домобудівництва вони здійснюють у служінні своєму¹⁰⁸⁸, або вони являють себе [доступними] чуттєвому зору для розради й підкріплення простолюдинів. Навіть тим, хто не чисті, бувають такі видіння. Перший же чин [видінь доступний] людям просвітленим і тим, хто здобув знання¹⁰⁸⁹ – тим, хто, завдяки славетному подвижництву в мовчанні, піднесені до чину чистоти.

Слово двадцять перше. Про те, що трапляється в молитві з тими, хто живе в безмовності

Хто [та людина], яка пізнала ці розрадні й солодкі колінопреклоніння, коли при безмовності язика серце мовчки вимовляє певне славослів’я, рух якого не переривається через насолоду, коли тіло спочиває на колінах і перебуває в безмовності? Блаженний, хто постійно вкушає від цих [переживань]. Але не відбуваються вони з волі [людини] або, коли їх шукають. Це часткова насолода, що подається на втіху тому, хто непорочно ходить перед Богом у безмовному житті. Якщо ж у всякій простоті він тримається цього [життя], докладаючи піклування про чистоту служіння свого, і, якщо гідне життя його, то через деякий час удостоїться він також і тих [станів], про які йшлося вище. А новоначальних у подвижництві, але тих, що мають тверду мету, благодать спочатку через читання привчає до цих і подібних [станів], приводячи помисел їхній від земних думок до себе. Трудяться вони, пильнують, моляться – і не втомлюються. Тим же, хто певною мірою вже навчений таємницям безмовності, дарується¹⁰⁹⁰ [духовне] сприйняття в молитві та службі.

Слово двадцять третє. Щодо мети бесіди про пізнання істини

Усе чуттєве, справа або слово, є прояв чогось, прихованого всередині, якщо не [зовнішні] обставини¹⁰⁹¹ послужили його причиною, але його діянню властива сталість. Але друге [тобто діяння з постійністю] таке, що може бути поставлене для воздаяння, перше ж [тобто зовнішні обставини] навряд чи підходить під оцінку. Доказом сили або слабкості вільної волі людини є вчинення добра або зла – не [зовнішні] обставини, а сталість перебування [в діянні]¹⁰⁹². А [зовнішнім] обставинам дана влада простягатися іноді й понад свободу волі. Трапляються ж добрі та злі обставини з ким-небудь або для підкріплення, або для випробування, або для навчання, або як воздаяння: для підкріплення – добрі обставини, для випробування – ті, що здаються поганими, а для навчання та воздаяння – і ті, й інші. Не буває випадкових обставин¹⁰⁹³; випадково ні з ким не відбувається нічого ні хорошого, ні поганого. Є Направляючий, Який скеровує речі світу цього, і є хранитель у кожного з нас, у якого ніщо не залишається непоміченим і який не слабшає, але, навпаки, кожна обставина опікується цим призначеним хранителем. І в цих чотирьох видах [обставин] його піклування буває на користь.

Страсна молитва, з якою з’єднано життя, протилежне її страсності, змінюється на її якість і приносить користь, посилюючи й утверджуючи добро, а щодо зла – подаючи зміну, протилежну [йому]¹⁰⁹⁴. Тож не сумнівайся в тому, що я сказав: не буває обставин випадкових і без Направляючого. Якщо ж справді¹⁰⁹⁵ можливо молитві змінюватися разом зі станом і чином, тоді нам слід вірити, що в кожної обставини є Направитель. Блаженний той, хто співвідніс кожну обставину, що трапляється з ним, із її сокровенним змістом, дослідив її причину й побачив її Направителя.

У того, хто хоче бути мудрим по Богу, немає іншого способу, окрім як бути безумним для світу і ненавидіти людську славу. Дивовижна людина, що покриває презирством до себе¹⁰⁹⁶ велич свого ділання. Цій [людині] дивуються ангели.

Нехай у тебе в думках будуть хранителі праведності [і] мимовільні помилки, в яких іноді виявляються [навіть] обачні.

Не буває молитви, яку приймають так само швидко, як ту, якою будь-хто молиться про умиротворення тих, хто ворогує на нього, [і] за якої, коли він визнає за собою невігластво, без зволікання дається відповідь на прохання це.

Адже коли ти, виконавши належне і будучи обачним у тому, що належить тобі¹⁰⁹⁷, бачиш свою немічну сутність¹⁰⁹⁸ і нікчемну свою душу очима своїми, і ненависна тобі людська слава, знай, що справді ти стоїш на шляху Божому. Коли ж ти відчуєш у собі [щось], що не збігається з цим¹⁰⁹⁹, але, навпаки, навіть після ретельного дослідження себе¹¹⁰⁰ побачиш, що тебе вражають нечестиві мрії, знай, що ти збіднів від істини і викрадений брехнею.

Слово двадцять четверте. Про те, що попускається [траплятися] з братом у келії його

1. Часто трапляється так серед дня¹¹⁰¹, що [навіть], якщо хто дасть братові [в затворі] земне царство, то [і в цьому разі] в годину цю він не погодиться ні вийти зі своєї келії, ні щоб хтось постукав до нього. Час надбання настає для нього раптово, і іноді [навіть] у дні, які вважаються [днями] звільнення [від подвигу безмовності] і [вільного] входу та виходу [з келії], це раптово звершує в ньому благодать, [що буває явно] через сльози без міри, або в гостроті [відчуття] пристрастей, яка пронизує серце¹¹⁰², або в певній раптовій радості¹¹⁰³, або в насолоді коліноприклонінь.

2. Знаю я брата, який повісив ключ на двері келії, щоб замкнути [її] і піти¹¹⁰⁴пасти вітер¹¹⁰⁵, за словом Писання¹¹⁰⁶, а благодать подіяла на нього¹¹⁰⁷там, і він негайно повернувся [назад у келію]. Отже, ніхто нехай не засуджує брата, коли в дні, в які за уставом він не зберігає безмовність¹¹⁰⁸, з ним трапляється те, що одного разу він припиняє церковну службу, – особливо, якщо він не з тих, хто відомий [своїм] недбалим ставленням або хто марнує себе в пустопорожніх бесідах¹¹⁰⁹, і, [якщо] він припинив її не через тілесну стомлюваність. Ви знаєте, брати мої, що наша праця є не тільки ця, яку виконують перед очима людей, але є в нас і ділання, приховане від очей людських, яке новоначальним і мирським не відоме. Адже вам відомо¹¹¹⁰, що чернець перебуває під [Божественним] проводом¹¹¹¹ і не владний над собою. Так і, якщо хтось із братів опиниться [біля келії] і спробує увійти¹¹¹² до нього, а [той] не відповість йому, нехай він негайно повернеться, не засуджуючи брата свого. Адже він не знає, у чому перебуває [брат] в цей час. Келія ченця, за словом отців, є розколина в скелі, де Бог говорив із Мойсеєм. Цього не відають ті ченці, які не випробувані в праці, [яка буває] під час справжнього вкушання безмовності, і нехтують братами своїми, і судять [їх], намагаючись у всьому зрівняти їх із собою.

Буває також, що¹¹¹³ братові раптово посилається¹¹¹⁴ якесь, необхідне [для нього] боріння, так що він перебуває в небезпеці, а руки в нього складені на серці, щоб воно не вилетіло в нього. І впав він на обличчя своє, просячи в Бога [допомоги], і [в цей час] він не може чути людського голосу. Ті, кому доводилося перетинати море це¹¹¹⁵, знають про ці зміни¹¹¹⁶, і їм відомі вітри, що дмуть [там].

3. Буває ж, що в нього виникає помисел покаяння, і раптово колишні [справи] його збираються [перед його поглядом] разом із пам’яттю про його кінець і постають перед ним. І це яскраве сонце затьмарюється перед ним, і всякий спогад про світ стирається¹¹¹⁷із серця його.

4. Буває ж, що раптово повстають на нього хвилі, і корабель його зазнає небачені крушіння¹¹¹⁸, які нікому з людей не відомі [і] які частіше, ніж сподівання, трапляються з ченцем у безмовності через сильні брані сатани, так що в келії своїй він має дім плачущих. Багаточисельні переміни моря цього, і хто знає труди його і велику кількість здійснюваної в ньому торгівлі¹¹¹⁹, і чудові перлини в глибині його, і звірів, що піднімаються з нього! Блаженний той, хто протягом усієї подорожі своєї не задрімав до [самої] гавані виходу [з життя цього]. Немає такого, хто любив би що-небудь [мирське] і не збільшував би при цьому собі приводів [до падіння]. Ніхто не може бути зайнятий Божественними [речами], якщо він не віддалив [від себе] і не зневажив тимчасові [речі], зробившись далеким від честі світу і його насолоди, і, приліпившись до приниження Хреста, випиваючи щодня оцет і жовч від пристрастей, і людей, і демонів, і злиднів [своїх].

5. Старайся, брате мій, і будь як мудрий купець, несучи свою перлину і поневіряючись світом, – [старайся], щоб не спотворилася краса її сяйва. Остерігайся, щоб через розслабленість твою не була вона викрадена в тебе і в скорботі ти не ввійшов би в пекло¹¹²⁰. Прагни за малою втіхою, яку здобуваєш працею на певний час¹¹²¹, щоб сподобитися тобі великої розради, яка припиняє в цій обителі скорбот втому в тих, хто знайшов її. Не відкидай малого, щоб не позбутися тобі великого. Ніхто не бачив такого, хто поклав би м’ясо в рот дитині, що смокче молоко¹¹²². За допомогою малого відчиняються двері для великого. Ти засмучуєш Бога, брате мій, бажаючи, щоб Він скеровував життя твоє не за чином [твоїм]. Велике довіряється кому-небудь, тільки якщо спочатку він був випробуваний у малому. Це поклади в серці своєму, брате мій, і в час, коли це виповниться¹¹²³, пом’яни моє слово¹¹²⁴, що будь-яку оселю, якої ти досягнеш завтра на цьому шляху доброчесності та знання істини, ти знайдеш славнішою та кращою, як порівняти з тими [оселями], в яких ти ночував учора. Отже, ти переселився і подивувався красі обителі, в яку ти увійшов сьогодні. Але краса цієї [обителі] поглинеться тією, що ти маєш зустріти завтра. Хто відчув солодкі зміни розуму¹¹²⁵? Молися лише про те, щоб відкрилися перед тобою двері. Остерігайся збідніння надії. Не тирану ти служиш: служіння твоє – сладостному Господеві, Який, не взявши нічого в тебе, дав тобі все і, коли тебе не було зовсім¹¹²⁶, створив тебе, щоб ти був тим¹¹²⁷, що ти є, – хоча в цьому (що Він привів нас у буття) хто гідний благодаті Його?

6. О невимірна благодать! Хто в змозі прославити Його¹¹²⁸, що дав нам пізнання всього, не тільки явного, а й таємного, щоб ми знали, що, [крім доступного нашому сприйняттю], істинне¹¹²⁹є щось, про що нам, не маючи знання про нього, потрібно запитувати Його¹¹³⁰? І хто, сину смертних, навчив тебе, так що знання про цей предмет, хоча його немає в природі твоїй, підноситься¹¹³¹[у тобі] за ревністю [твого] прохання про нього? Зовсім не проси розради, яка розташована за межами серця [і] яка є пізнання відмінностей¹¹³². Піднімайся над усякою розрадою, служителями якої виступають почуття, щоб сподобитися тобі тієї розради, яку ти здобуваєш усередині¹¹³³. Чернець, який пішов у мирську розраду і не сподівається щодня втіхи Христової, є мертвець за життя.

7. Адже Бог милосердний, і Він любить давати, але хоче, щоб ми [самі] були приводом [до того]. Адже Він радіє, коли хто-небудь приносить Йому мудру молитву. Вона є знак, що [ця людина] почала зцілюватися від хвороби, коли забажала сокровенного. Хто зволікає, бачачи своє явне зцілення, той друг¹¹³⁴нерадивому на прохання, тому, хто сумує в зволіканні своєму. Нерадіння відводить просиме в молитві, тобто перешкоджає їй попросити [про що-небудь]. Зневіраже перериває [її], щоб вона не подовжувала прохання і не затримувалася в ньому. Очікування [майбутніх благ] надає¹¹³⁵ терпіння і спонукає затриматися в молитві. Очікування [майбутніх благ] послаблює у членів тягар втоми, здатне воно і подати серцю спокій у скорботах його. Немає тягаря, тяжкість якого приємніша, ніж праця з очікуванням [майбутніх благ]¹¹³⁶. Немає попутника, товариство якого більш жадане, ніж його¹¹³⁷ [товариство]. [Навіть] в’язниця приємна для того, хто перебуває [в ній] з очікуванням [майбутніх благ]¹¹³⁸. Зроби його своїм співрозмовником, о брате, що кається, і ти зробишся невразливим до всіх трудів подвигу твого. Якщо будеш ти в келії своїй, нехай воно буде з тобою. Якщо опинишся ти серед людей, затримай¹¹³⁹ на ньому розум твій¹¹⁴⁰, і серце твоє абсолютно не буде блукати за чим-небудь зі всесвіту, світ [цей] і все, що в ньому, виявиться тобі чужим. І, якщо ти будеш спати, зроби його¹¹⁴¹ тим, що лежить поруч із тобою¹¹⁴² , і розмовляй із ним, поки ти будеш занурений у сон, і жоден нечистий помисел не наблизиться до серця твого, бо спілкування твоє нематеріальне. І там не може з’явитися нічого, що має ознаку матерії [і] виглядом її збуджує розум¹¹⁴³; і бісівський помисел не в змозі проявити себе за межами матеріального вигляду¹¹⁴⁴.

8. З довготерпіння в молитві виявляється плід життя, і очікування [майбутніх благ] є помічником у молитві для тих, хто тримається його. Коли ти молишся, згадуй хлібороба, що сіє з надією. І Хто повертає багаторазово [примноженим] насіння хлібороба, що мече [його] з вірою, і возвеличив прохання про Царство Його та правду Його порівняно з [проханням про] тимчасові речі¹¹⁴⁵, – Той звернеться [і] до прохання нашого за Своєю обіцянкою. Амінь.

Слово двадцять шосте. Проти тих, хто каже: «Якщо Бог благий, то чому Він це [зло і смерть] створив?»

1. Гріх, геєна і смерть у Бога абсолютно не існують. Вони суть дії, а не природи¹¹⁴⁶:

2. адже гріх – плід волі, і було, коли його не було, і буде, коли його не стане;

3. а геєна є плід гріха, який одного разу отримає початок, тоді як її кінець не відомий;

4. смерть же є милосердна опіка Премудрості Творця, яке лише на певний час має владу над природою і в будь-якому разі припиниться.

5. «Сатана» – це ім’я, що стосується відхилення¹¹⁴⁷волі від істини, а не позначення природи¹¹⁴⁸.

6. Якщо ж, брате мій, ти знайдеш щось із цього також і в іншому місці, не думай про нас, як про тих, хто виставляє себе напоказ у тому, що належить іншим¹¹⁴⁹, – але, скоріше, як про смиренних, [тих,] хто харчується молоком перших отців, яких ми, начебто, для огляду зібрали [й] поставили перед собою згідно з поставленою нами метою: збагатитися знанням у сховищах [вчення], щоб пастися й харчуватися в них. Адже ми не забули, що не піднялися з чину учнів, поки ще мешкаємо в плоті.

7. Розрізнення є думкою природних помислів. Коли вони спрямовуватимуться природним шляхом у думках своїх, вони зустрічатимуться зі змінами стихій і світів, знаходячи інше призначення¹¹⁵⁰у того, що було [раніше], щоб, за умови, що розумове осягнення¹¹⁵¹природи – двоїсте за [своїм] призначенням, збагнути [потаємну] частину їхнього призначення, – і це є чин неодушевленних [речей та істот]¹¹⁵².

8. Коли ти зустрінешся з солодкістю словес богослужіння¹¹⁵³, тоді розум захоче безперестанку перебувати в ній¹¹⁵⁴. І, якщо ти хочеш виконати його¹¹⁵⁵бажання¹¹⁵⁶, спрямуйся до пізнання причини¹¹⁵⁷. Якщо ти раптово¹¹⁵⁸осягнеш її, як той, хто володіє здатністю розрізнення і не осліпленим поглядом¹¹⁵⁹, тобі буде неважко невпинно і безперешкодно насолоджуватися нею. Яка ж дія¹¹⁶⁰, звана «причиною»? Скажімо, точильний камінь нічого не додає до заліза, щоб привести його до блиску і сяйва, адже воно притаманне природі заліза¹¹⁶¹. А що ж [він тоді робить]? Він скидає з нього іржу, яка найшла на нього через відсутність вживання. Таким же є й духовне споглядання про природу розуму. Приведи його до точильного каменю і виявиш, як він блищить під час служіння, зрівнюючись із сяйвом зірок. Адже цьому не передує [ніяка] дія¹¹⁶²; припиняється ж [цей стан], коли [розум] перестає бути відстороненим¹¹⁶³.

Чому я говорю про псалмоспівування, а не про сердечну молитву і читання [Святого Письма]? – Там¹¹⁶⁴ розум залучається із зусиллям, а з цими [молитвою і читанням] це не так. Адже вони вимагають незначної турботи, але самі ж потрібні для допомоги в псалмоспіві¹¹⁶⁵, і без них турбота про нього виявляється марною. Молитва і читання бувають тоді, коли завершиться [збирання в] запас того, що вже [є в нашому розпорядженні], і вони являють собою само собою зрозуміле¹¹⁶⁶ доповнення до нього. Голод знає, як розпорядитися їжею, а припинити їсти він не погодиться¹¹⁶⁷.

9. Адже подвижнику солодкий хліб, що добувається¹¹⁶⁸потом його. Адже доти, доки він перш не проллє піт, він не насититься хлібом істини. Тіло, що трудиться, потіє і живить¹¹⁶⁹словесний¹¹⁷⁰ розум, і це буває тоді, коли розум збідніє від звичайної і неприродної їжі¹¹⁷¹.

10. Духовна чеснота є донькою чесноти волі і повелителькою¹¹⁷²волі. Бо свобода і незв’язаність є природною силою розумної здатності. Але в тому напрямку, куди вона схиляється і де залишається, [свобода] дає початок іншій силі, яка [вже] не в природі. Коли ця сила отримає початок, свобода буде ведена і підпорядкована [їй як] змушувачу¹¹⁷³і, щоб сказати достовірно, буде зв’язана і не владна над собою. Спочатку була зв’язана воля, зараз же зв’язане те, що підпорядковує волю. І про цей [наслідок свободи] я кажу, що він проявляється в обох напрямках [залежно від того,] чи правій стороні хто підпорядкує себе, чи дасть можливість лівій. Розум же, здатний бачити тонко, зможе в кожному з цих випадків, у яких виникає [ця] сила, що не в природі, побачити, як змушувач¹¹⁷⁴ підпорядковує свободу. Я говорю не про силу, яка [буває] від звички і дуже важка, ту, яку називають «мучителем»¹¹⁷⁵. У будь-якому разі, звичка підпорядкована волі, хоча й важка справа – повстати проти неї¹¹⁷⁶. Ми знаємо дві сили і крім цієї, але [з них] одна підпорядковує волю, а інша зв’язує і [саму] природу. Вона здатна і змінити природу: відомо, що дія владна над природою у тих, хто випробував її.

11. При змінах [у духовному устрої] сердець і неоднакових поняттях, які, як правило, народжуються з цих змін [і] які виникають у людських думках щодо судів Божих: [наприклад,] «свобода» і «несвобода», «життя» і «смерть», – дуже корисна нерівність споглядання. За допомогою цієї нерівності, закладеної серед [творіння], Він зберігає світ [уже] тисячі років. Ця нерівність дуже корисна для зміни життя [на] шляху смертності¹¹⁷⁷і, що важливіше за все, для споглядання судів [Божих], що породжують [у недосвідченому розумі різні] думки про Бога.

12. Багато сердець, коли увійде в них надія, подібні до того, хто прийняв смертельну отруту. Навіть у вірних і істинних синів з десятьма частинами любові, що є в них, змішані п’ять частин страху. Схильна природа, – навіть як у Павла і подібних до нього¹¹⁷⁸, не в змозі прийняти тут¹¹⁷⁹повноту Божественної істини або пізнати всю волю Божу, яку Він має щодо роду словесних [істот], – доти, доки упертість не буде усунута, щоб природа не схилилася [до найгіршого] під час переживання цього¹¹⁸⁰.

13. Що є рівність і нерівність? Нерівність споглядання, що буває в однієї [і тієї самої] душі мінливо і неоднаково¹¹⁸¹, [є] незбагненність предвічного Божого помислу. Рівність же є явленням істини. Але, якщо тут [тобто в нинішньому віці] точну істину сприймає уперта природа, вона [природа] загине через збурення, які спричиняються [її] схильністю. Те, про що сказано: «О, глибина, і суди¹¹⁸²Його незбагненні», і «Хто пізнав розум Господній… »¹¹⁸³, та інше, що іноді проноситься¹¹⁸⁴в розумі, викликаючи здивування і розчулення¹¹⁸⁵, [і] назване деким – [Божественною] темрявою¹¹⁸⁶, народжується від цієї нерівності споглядання і мінливості думок про незбагненне дослідження судів Божих.

14. Коли ж природа досягне своєї повноти¹¹⁸⁷у віці, не підвладному схильності¹¹⁸⁸, тоді вона вже не буде знову боятися пізнання істини Божої – того, щоб не ухилитися [на шляху цього пізнання] ліворуч, через надію. Надія породжує зневагу і розсіяність помислів¹¹⁸⁹, а страху властиво зв’язувати схильність, щоб вона була приборканою. Цей самий страх ти знайдеш у душі своїй, споглядаючи зміну судів і віків, і нерівність життя [людей], і відмінності нагород, що даруються йому [життю] [неоднаково], зокрема і з цієї причини¹¹⁹⁰, і правди [Божої], що інколи виявляє себе, але з причини довготерпіння [Божого] приховується; і при спогляданні [життя] праведників і грішників, а також неспівмірних [життю] протилежних напастей, промислительно [що трапляються] з тими, хто має протилежний устрій¹¹⁹¹. Коли розум споглядає¹¹⁹²це, тоді [благодатна] думка¹¹⁹³ перебуває на всій душі, і звідси в ній народжується дослідження помислів, слів і вчинків, а також встановлення непорушних¹¹⁹⁴ меж праведності Божої.

15. Коли ж розум відсічеться від цього і зійде виключно до [Божественної] сутності через зір того, що властиво¹¹⁹⁵тій благій природі, і набуде вічного знання¹¹⁹⁶, що передує буттю всіх [речей], та іншого, що притаманне їй [Божественній природі], – одразу ж страх вирветься геть, і роздуми¹¹⁹⁷отримають опору¹¹⁹⁸ у надії. Коли ж, знову ж таки, розум зійде звідти і простреться до світів та їхніх відмінностей, цей [описаний вище стан] втече звідси і дасть місце страху. Адже і це [Божественне] піклування, через яке розум у всі часи перебуває в спогляданні істини, не погоджується [надалі відкривати себе]. Тому інколи воно вириває з серця ту силу надії, що підноситься [в серці] від істинного споглядання, і попускає йому [розуму] знову зазнавати бентеження різноманітними думками, щоб він невпинно випробовував свої помисли та вчинки, чи праві вони, і знаходив ясність¹¹⁹⁹. Адже він не знає, як зустріне суд Божий, Якому слава на віки віків. Амінь.

Слово двадцять дев’яте. Про різні види премудрого [Божественного] домобудівництва¹²⁰⁰, корисні¹²⁰¹ для зростання тих, хто їх знає¹²⁰²

1. Усяка мудрість від Господа¹²⁰³, як сказано [в Писанні], і в тому, що притаманне нам, ми навчаємося мудрувати про те, що притаманне Господу стосовно нас. Отець Істини поводиться з чадами Своїми різноманітно, від того ж, щоб показувати лице Своє однаково, єдинообразно й у всякий час¹²⁰⁴, Він утримує Себе заради користі чад. Найбільше ж Він викрадає у допитливого погляду¹²⁰⁵любов Свою. Адже у чина [Божественного одкровення є] завіса¹²⁰⁶: [Бог] показує те, що не є Він, а те, що є Він, [Бог] приховує¹²⁰⁷. І премудрий син зі змін [у діях], що трапляються по відношенню до нього, розуміє промисел Отця свого про нього, а разом з тим і розважливу любов Його. Правому мисленню¹²⁰⁸дія істинної любові бачиться двоякою: з одного боку, у речах, що приносять насолоду, з іншого боку, у речах, що завдають страждання. Інакше кажучи, у Своєму задумі Він постійний на розраду возлюбленого Свого, але, знову ж таки, іноді й заподіює страждання через те, що сильно любить. Він і Сам страждає з ним, коли заподіює страждання. Однак, Він утримує Своє природне милосердя, коли воно приходить у збудження [побачивши людське страждання] – з побоювання шкоди, яка [настане] після цього. Любов спонукає [Його] стати спільником [людей та їхніх скорбот], але знання [наслідків] зміцнює Його в тому, щоб Він утримав милосердя¹²⁰⁹ [Своє]. Разом зі змінами у виборі [Його] буває й розмаїття видів премудрої любові [Його]¹²¹⁰ по відношенню до тих, хто сприймає це [Його] управління. Не будемо бажати від премудрого Друга [нашого] нерозумної¹²¹¹ любові. Немає різниці між тим, хто вбиває свого сина, даючи йому в їжу [тільки] мед, і тим, хто вбиває ножем.

2. Адже не личить премудрості Його однаково допомагати возлюбленому Його як під час хорошого здоров’я, так і під час хвороби. («Змінами» я називаю тут такі, які здійснює воля, – у виборі, притаманному [духовним] думкам, а не тілу). Отже, якщо ми здатні розподіляти ці часи [здоров’я і хвороби], виявляючи до когось любов із розрізненням [обставин]¹²¹², особливо, коли він перебуває у нас у підпорядкуванні, то чи не варто нам дати Богові сповнити праведність Його розважливої любові до нас – хоча б подібно до [тих вищеназваних] змін, які ми здатні проявляти¹²¹³по відношенню до наших друзів? Це важко перетерпіти, я також знаю це, однак, це корисно. [Гріховна] схильність змусила тебе потребувати цього¹²¹⁴, якщо й не для відплати за те, що вже [ти зробив поганого], то, в будь-якому разі, з опасіння майбутнього [твого гріха]. Скорботні випадки [бувають] для внутрішнього зростання, як допоміжні ліки, для нерівності тіл [і душ]¹²¹⁵.

Серед створених істот¹²¹⁶ все, що не має складності, протікає поза боротьбою, йдеться про тілесних чи про безтілесних. Докладання зусиль¹²¹⁷ може бути тільки за нерівності, а нерівність – у складних [істот], через пов’язану двійчатість [тіла і душі]. І, якщо навіть серед нескладних і простих істот [є такі, що] є і називаються такими, що мають схильність, то і це [відноситься] цілком до правої [сторони]¹²¹⁸, а не в сенсі прикладання зусиль¹²¹⁹, якщо вони не мають досвіду в тому іншому [тобто в тілесному способі життя], а пристрасні вони [тільки] у ставленні до добра. Адже їхня схильність пов’язана гострою любов’ю, а де любов, там немає боротьби і немає страху. При цьому, вони владні над [своєю] самістю¹²²⁰, відповідно до якої¹²²¹ і говориться про те, що у них можлива схильність [до добра]¹²²², через яку вони особливо удостоюються похвали.

3. Добро і зло є породженням свободи. Де бракує свободи¹²²³, там і звершення добра й зла¹²²⁴не вимагає відплати¹²²⁵. Природа ж не отримує відплати. Нагорода призначається за битву, а про перемогу не говорять за відсутності змагання. Коли буде забрана¹²²⁶протилежність, тоді разом із нею припиниться й свобода.

4. Тоді природа залишиться без змагання. Приготовано час для усунення свободи, після чого¹²²⁷словесність¹²²⁸буде зв’язана як у людей, так і в ангелів. Словесність – це не чуттєва думка. Адже саме¹²²⁹ через розумність¹²³⁰ словесність володіє двома власними [речами], тобто двома [своїми] силами: словесною і розумною. Перша припиниться зовсім, а другою, тобто розумною, увінчається природа, але й вона буде тоді зв’язаною. Цей зв’язок не буде насильницьким, а навпаки – це солодке примушення буде в насолоді. Іноді й зараз [це буває] таємничим у тих, хто досяг тонкості¹²³¹, проте через зміну¹²³², а у перших розумних [істот]¹²³³ – і в незмінності, наскільки це можливо, хоча вони й недосконалі. Що таке «незмінність» і «недосконалі»?¹²³⁴ Є таємниці, які їм неможливо прийняти до визначеного часу. Тому вони недосконалі – не тому, що через зміну володіють тим, у чому зараз перебувають. Такого в них зовсім немає, а понад те [їм властиві] сталість, а не зміна. А якщо й зміна, то до того, що їх перевершує. Отже, зміна буває: у них¹²³⁵ – найвищим перетворенням¹²³⁶, а в нас – припиненням [усіх думок]¹²³⁷ через неміч плоті.

Слово тридцять перше. Про те, в якому бою більше праці, або, скоріше, [більше] небезпека падіння

Неможливо перемогти злі помисли, пов’язані з плотськими прагненнями, хіба що¹²³⁸ з трудом. Дехто їх¹²³⁹ назвав подвійною зброєю¹²⁴⁰ проти нас. І вони не припиняться¹²⁴¹ за ситості від хліба і води, і сну, і наближення до речей, що викликають рух у почуттях. Краще звільнитись від життя і відсутність сорому, пов’язаного з ними¹²⁴². Коли те, що має [трапитися]¹²⁴³, подбає про нас, дія плоті відстане від членів.

Неможливо дбати про чуттєве і [при цьому] виправити наші власні пристрасті¹²⁴⁴. Бо без печалі в моліннях і безперестанних поклонів нам неможливо привернути до себе милість. І необхідно бути постійним як у цьому, так і в тому. Без зусилля в малому неможливо уникнути великих зол.

Слово сорок дев’яте. Про понурий морок, що буває під час безмовності в тих, хто проводить життя, [сповнене]  духовного знання

1. Під час потьмарення, найбільше допомагає колінопреклоніння; більше того, в тому самому, щоб ти не зміг приступити до цього [ділання] і втриматися в ньому, і полягає боротьба сатани. Тобі слід боротися з цим. Адже сатана знає допомогу, яка [буває від] колінопреклоніння, і тому докладає всіх зусиль своїх, щоб не дозволити тобі приступити [до цього ділання]. І, коли ти приступиш, щоб упасти на обличчя своє, він буде бентежити тебе. І навіть, якщо ти переможеш його і схилиш коліно, він заподіюватиме тобі скорботу, щоб ти не залишався в колінопреклонінні¹²⁴⁵. Хоч би [духовні] думки наші й були холодні та похмурі, побільше перебуваймо в колінопреклонінні. Навіть якщо в цей час серце наше мертве, і немає в нас навіть молитви, і ми не знаємо, що сказати, бо навіть не йдуть до нас ні слова прохання, ні [слова] моління, – то й за таких обставин¹²⁴⁶нехай будемо безперервно поваленими на обличчя наше, хоч і будучи безмовними.

2. Коли ми потребуємо якоїсь допомоги від Бога і [все ж] залишаємося без неї, ми не отримуємо її по справедливості. Бо ми не наближаємося до Бога вдень і вночі в молитві й гарячій ревності¹²⁴⁷, взиваючи до Нього з болем [серцевим], але очікуємо, що Він за власним бажанням подасть нам [те, чого ми хочемо]. Він же наперед передбачає привід [до того], щоб ми приступили до Нього [самі], через те, що Він залишає нас перебувати в скруті. І в тому, що Він зволікає врятувати нас, щоб ми провели більше часу в проханні нашому біля дверей Його, Він заздалегіть передбачає для нас допомогу.

3. Ми ж, коли трапляються з нами приводи [Божественної] допомоги¹²⁴⁸, заспокоюємося, припиняємо [моління], віддаємо себе тяжкості, лінощам і зневірі й холонемо сильніше за воду. У всіх злих [обставинах] і спокусах, що трапляються з тобою зсередини чи ззовні, ось перед тобою шлях молитви. Впади ниць, хоча б на одну добу, благаючи Бога у стражданні серця, і Бог, Який є милосердним і благим, бачачи, що ти благаєш Його в скорботі серця, не забариться подати [тобі] утіху й полегшення, хіба що ти просиш [Його] поза [правильним] шляхом. І все своє життя ти можеш чинити так. Ти здобудеш і втратиш, і знову будеш благати у скорботі, і Він подасть тобі, і знову [отримане] відійде від тебе. Зараз із тобою сталася якась [обставина], і ти думаєш, що це остання межа, а варто тобі попросити про нього годину-дві – і його [вже] нема. Так відбувається ця подорож, не занепадай духом.

4. Під час цього густого мороку, що налягає на душу, будемо остерігатися збідніння надії. Послухай, брате мій: мужайся, як жінка, що народжує перед переймами і як той, хто терпить тортури, щоб не вийти тобі з келії твоєї. Адже вельми [старанно], більше, ніж будь-що інше, ворог замишляє вивести тебе з келії твоєї під приводом нестерпності [страждання] під час боротьби. І все, що примушує тебе вийти назовні, [робиться тільки] заради того, щоб, залишаючись [у келії], ти не приступив до колінопреклоніння. Цієї справи він сильно боїться – більше, ніж чого б то не було.

Слово п’ятдесят четверте. Про осеніння

1. Хоча раніше ми вже говорили про це в іншому місці, коли випала слушна нагода, не буде втомливим для нас висвітлити цю тему додатково.

2. Осеніння є ім’я, що вказує на допомогу і заступництво, а також на отримання небесного дару, наприклад: «Дух Святий зійде, і сила Всевишнього осінить Тебе»¹²⁴⁹. Інший [вид осеніння мається на увазі] в [словах]: «Десниця Твоя, Господи, осінить мене»¹²⁵⁰, що є проханням про допомогу; так само, як: «Я осіню це місто і визволю його»¹²⁵¹.

Отже, ми розуміємо, що є два види дії в осенінні, яке приходить до людей від Бога: одне – таємниче і розумово, інше – діяльно. Перше є освячення, що приймається завдяки Божественній благодаті, тобто, коли за дією Духа Святого освячується людина тілом і душею, як було з Єлисаветою, Іоанном [Хрестителем] і блаженною Марією, благословенною поміж жінок, – хоча останнє непорівнянне з іншими [видами освячення] і вище [за те, що дається] чину тварних [істот].

Але звернемося до часткового [осеніння], яке трапляється з іншими святими, немов із членами тіла.

Таємничий вид осеніння, який відбувається з деякими святими, є дієвим видом, що осіняє розум, і, коли цього осеніння удостоюється людина, розум буває охоплений нестямою і розширеним певним Божественним одкровенням. Поки ця дія осіняє розум, людина піднята над думками душевних помислів, завдяки причастю Духа Святого. Це те, про що говорить апостол до ефесян у формі молитви, бо він хотів навчити їх цієї таємниці, коли казав: «Щоб Бог Господа нашого Іісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості та одкровення для пізнання Його, і просвітив очі серця вашого»¹²⁵². А для чого це? «Щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його і яке багатство славної спадщини Його для святих, і яка безмірна велич могутності Його в нас, віруючих»¹²⁵³.

3. Це один таємничий вид осеніння. Коли ця сила осіняє людину, удостоюється вона слави нового віку через одкровення – це доля, що випала на долю святих світла, про яких говорив блаженний Павло¹²⁵⁴, її удостоюються ті, хто здобув освячення розуму від Духа, завдяки їхньому святому і доброчесному способу життя.

Інший вид осяяння є той, що впізнається через дію; це розумова сила, що захищає людину, і що носиться над нею¹²⁵⁵ постійно, і відганяє від неї все шкідливе, що може наблизитися до її тіла або душі. Невидимо відчувається вона розумом, який осяяний і володіє знанням, за допомогою ока віри. На досвіді пізнають її святі, як написано: «Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх»¹²⁵⁶, і «Багато скорбот у праведника, та від усіх них визволить його Господь»¹²⁵⁷.

Слово п’ятдесят шосте. Прекрасні розмірковування про людське життя

1. Скільки б людина не наближалася у своєму житті до цього світу, у ній утверджується потяг до [чуттєвих] речей, і в роздумах¹²⁵⁸про них вона постійно тривожиться, і через них сперечається з людьми, і в кожному з них¹²⁵⁹безумно вловлюється цим потягом. Коли ж розуміння¹²⁶⁰ сповнюється тонким розмірковуванням¹²⁶¹ про майбутній вік, у ньому постійно виникає незрівнянний помисел¹²⁶², і те, що є для нього невидимим, [ця людина] очікує з надією, забуваючи про тутешнє, а іноді забуває й самого себе, будучи поглинутою [Божественними] роздумами, і у своїх помислах зневажає видиме. [І] так, подібно до помислу, також і [тілесне] ділання¹²⁶³ залишається поза увагою, доки він піклується про ті [речі майбутнього віку]. Змішана любов¹²⁶⁴, що розрізняє¹²⁶⁵ осіб, стирається в неї, і однакове дбайливе ставлення¹²⁶⁶ невидимо утверджується в душі її. І щодо цих людських [речей] почуття пам’яті¹²⁶⁷ поступово викрадається у розуму його¹²⁶⁸, і помисли¹²⁶⁹ про сокровенні [речі] множаться в ньому, і посилюються, і перемагають тілесні помисли. І відтепер у ньому припиняється тлінне, наскільки це може витримати природа¹²⁷⁰, і, якби властива всім пам’ять¹²⁷¹ [про свою природу] не пробуджувала в ньому час від часу потребу в чомусь, чим не слід повністю зневажати, розуміння¹²⁷² надовго залишалося б у тих майбутніх [справах], у переповненому розмірковуванні про них¹²⁷³. І через це¹²⁷⁴ він стає безумним для всієї земної мудрості, позбавленим пам’яті й нерозумним з точки зору¹²⁷⁵ людського знання.

2. Блаженна людина, що сподобилася цього! Сльози з очей її не припиняються, коли, згадуючи¹²⁷⁶про те, у чому помиляються люди, вона звертається до самої себе, [запитуючи], чи пробачено їх, і [міркуючи,] у чому кінцева доля людства¹²⁷⁷, і яке зусилля [потрібне від людей], і яка омана, [і] чому. Про Павла говориться, що протягом трьох років у цих [духовних] думках, що оволоділи ним, його переповнювали сльози, і він був не в змозі зупинити¹²⁷⁸їх. Цей помисел оволодіває людиною в потоці сліз, коли вона відчуває ту грядущу надію і [при цьому] звертає своє розуміння¹²⁷⁹ до цих [речей] цього віку, [розмірковуючи], наскільки ущербне душевне життя в порівнянні з тією надією, що приготована¹²⁸⁰ на віки у вічному житті. І в цьому стражданні вона стає мертвою для всіх минущих речей і пов’язаної з ними турботи, і в ній помирають усі пристрасті тіла й душі. Будемо пам’ятати про це, возлюблені мої, і знехтуємо, наскільки зможемо, цими земними [речами]. Так ми поступово наблизимося у своїх прагненнях до тих грядущих [дарів]. Але спершу слід смирити¹²⁸¹ себе і поступово залишати поза увагою те, що перед очима, щоб крок за кроком відкласти це і таким чином просунутися вперед¹²⁸².

Тоді примножаться помисли¹²⁸³ і роздуми¹²⁸⁴ про ці [речі]¹²⁸⁵; знайде людина спокій¹²⁸⁶ [від земних речей, ще перебуваючи] в цьому тілі в житті своєму. Так само й ті, хто рухається шляхом, якби не здійснювали щоденної ходи [своєї] вперед і не скорочували шлях свій, а стояли б на місці, то шлях, що стояв би перед ними, абсолютно б не скоротився і вони абсолютно не досягли б того місця, куди мали намір прийти. Подібний до них і предмет нашої розмови¹²⁸⁷. Якщо ми не будемо потроху упокорювати себе, то ми опинимося зовсім не в силах позбутися властивих тілу [схильностей], щоб поглянути на Бога. Оскільки позбавлення від цих [тілесних схильностей] таке важке, то мудрість полягає в тому, щоб, одного разу піддавшись деяким із них, боротися, щоб не наблизитися до них. І так у [подвижника] збідніють навіть думки про них, і розуміння [його], знову ж таки, через зменшення піклування¹²⁸⁸ позбавляється навіть [здатності] споглядати на що-небудь інше. Я кажу не про те, що ми не повинні дбати про потрібне для нас – це є насильство, що звільняє природу від життя, – а [про те], що ми повинні не ставити цю [турботу про потрібне] на місце головного ділання, а Божественне ділання – на друге місце після нього, але, будучи частково причастними¹²⁸⁹ до цього [піклування про необхідне], залишити Богові піклування про це. Надію нашу покладемо на Бога більше, ніж на самих себе. І, якщо хтось наважиться навіть повністю знехтувати цією [турботою про потрібне] заради тих [Божественних речей], не думаю, що це буде божевільним, коли¹²⁹⁰ для всього цього ми маємо настанову в Писанні, і воно вчить нас бути мужніми в надії, як написано: «Господь близько. Не турбуйтесь ні про що»¹²⁹¹. І Давид каже: «Покладайся на Господа у скорботах твоїх, і Він підтримає тебе; багаті зубожіли і зголодніли, а ті, що шукають Господа, не будуть позбавлені всякого блага»¹²⁹². І Господь заповідав нам, кажучи: «Не піклуйтеся ні про що, але примножуйте в самих собі думки про майбутні [блага], і ці земні [речі], які утрудняють [людину] через природну потребу, не збідніють у вас»¹²⁹³. Бог, за благодаттю Своєю, нехай подасть нам, щоб любов Його зростала в нас, щоб у безперервній думці¹²⁹⁴ про неї ми забули світ і все, що належить йому, звільнившись¹²⁹⁵ від кайданів його. І замість багатьох кайдан [його] зв’яжімо себе кайданами єдиними, які не розриваються у тих, хто їх полюбив, – Царством горніх світів; [кайданами], якими і ми нехай зв’яжемося, щоб сподобитися таємниці [духовних] благ, межа яких уготована в майбутньому віці для тих, хто здобув їх тут; [кайданами], якими і ми нехай володіємо і якими нехай будемо охоплені в силі, [що виходить] від них, на віки віків. Амінь.

Слово сімдесят перше. Про дії, [що відбуваються] від благодаті

1. Постійно відзначай [те, що відбувається] в душі твоїй і спостерігай, і коли ти відчуєш у собі, що Божественний промисел почав відкривати себе душі, зрозумій звідси, що ти близький до гавані чистоти. Адже, коли людина починає підніматися від пристрастей, негайно ця свята сила приліплюється до душі і не віддаляється від неї ні вдень, ні вночі, і показує їй Божественне домобудівництво. І адже [все], що відбувається таємно і наяву в людини і в [усьому] творінні віку цього, аж до [найменшого] з усього, що є, [аж до] «так» і «ні», відкриває душі ця сила, що приліпилася¹²⁹⁶до неї. І відкриває їй силу дій¹²⁹⁷Божих, і показує їй Божественний промисел, безперестанно співприсутній¹²⁹⁸ усьому в цьому творінні, і все в ньому звершує; а також [показує], як він завжди присутній людині, і в усілякі часи зберігає її від супротивників, коли вона не відчуває цього й не знає [про це], і спрямовує її на все, що стосується порятунку й миру душі її і тіла її і віднайдення життя її. А потім, та ж сама Божественна сила, яка все це робить¹²⁹⁹, таємно показує людині саму себе – в розумовому осягненні одкровення її духовній природі, тобто розуму¹³⁰⁰. Коли ж людина сподобиться прийняти цю силу в душі своїй, нічого більше не залишається в неї¹³⁰¹, окрім нестями, і тиші¹³⁰², і сліз, які витікають у всякий час, як вода, і з цього часу людина припиняє всі справи. І відтоді ти будеш бачити в цьому в усякий час споглядання сталості промислу Божого по відношенню до творіння рук Його. Розум, поглинений нестямою, заспокоєні почуття, немічна людина, повергнута на обличчя своє в молитві, бо немає в неї язика, щоб говорити, і, знову ж, [їй] недостатньо серця, щоб молитися, але від нестями це відбувається, навіть сама молитва припиняється¹³⁰³. Це те припинення, яке краще діла [і яке буває], тільки коли людина умиротворюється у всіх своїх почуттях і думках, і безперервно падає на обличчя своє перед своїм Господом – до того, що й кістки його возносять хвалу Бога в тиші своїй, у цьому відомому припиненні усього, як сказав пророк: «Всі кості мої скажуть: Господи, хто подібний до Тебе?»¹³⁰⁴.

2. З усіх пристрастей вищезгаданий біс гордості насамперед¹³⁰⁵виявиться в тебе¹³⁰⁶у цей час зв’язаним і поваленим під ноги душі. За цим даром, як кажуть, людина сподобляється любові Божої і досконалого смирення. Цей самий дар, перш за все, куштується в безмовності, і неможливо, щоб ті, хто в праці і зберіганні [почуттів] перебували в досконалій¹³⁰⁷ безмовності, не знали його. Коли ж людина виходить з безмовності і звільняється¹³⁰⁸ [від неї], [цей дар] утримується¹³⁰⁹ від неї. Коли ж вона знову входить [у безмовність], і проявляє піклування про душу свою, і з рішучістю привертає [її] до звичайної праці¹³¹⁰, [цей дар] знову простягається до неї і показує свою силу душі. Нарешті, коли хто досягає повної досконалості, ця сила перебуває з ним¹³¹¹ і всередині, і зовні [стану безмовності]. І ні на годину не припиняє він стогонів і сліз, та іншого [подібного до цього], навіть якщо він ще не виконав у точності чинопослідування свого служіння¹³¹². Навіть зараз є люди, які сподобилися цього [стану безмовності] по частинах, [і] з цього доступного їм часткового вони пізнають його власні [властивості]. Бо, коли хто-небудь спробував чашу вина з великого міха, звідси він пізнає його весь: [а саме], як це, коли й інші питимуть [вино з нього], частково або цілком. Той же, хто в повноті володіє [цією силою], не відразу знайдеться, хіба що з труднощами. Оскільки цією силою є дар зберігання безмовності, і оскільки немає того, хто мав би в цьому нашому понівеченому¹³¹³ поколінні досконалу безмовність і повне зберігання [почуттів], то й від дарів його ми збідніли. Той же, хто отримав ці пізнання через запис, [зроблений] чорнилом, а на ділі вони [тобто ці пізнання] не перебувають при ньому в досвіді, подібний до людини, що тримає в руці своїй арфу з правильно налаштованими тугими струнами¹³¹⁴, а пальці її не вміють і не навчені бити по них і видавати мелодію¹³¹⁵ для втіхи душі її; навпаки, вона придбала одну лише арфу, але разом із нею [вона] не [набула] мистецтва гри на ній, і вона потребує інших, хто грав би на ній перед нею й тішив би її. Не тоді радій, коли ти збагатишся знанням багатьох [речей], але тоді радій, коли те, що ти знаєш, виявилося при тобі на ділі. Бо перше¹³¹⁶ без другого¹³¹⁷, поступово обертаючись назад, через бездіяльність ще й з’єднується з гордістю. Коли ж ти докладеш зусиль до другого, то в будь-якому разі й тим [першим] просвітишся без навчання. Око знання – досвід, і зростання його [тобто знання] – постійна праця.

3. Нехай це буде для тебе ясним знаком незамутненості¹³¹⁸душі твоєї: коли, спостерігаючи за самим собою, [ти бачиш, що] ти сповнений співчуття до всіх людей, і в жалості по відношенню до них твоє серце знемагає й горить, наче у вогні, – без розрізнення осіб. Коли через це в тобі постійно буде видно цей образ¹³¹⁹Отця Небесного, ти зможеш зрозуміти ступінь твого життя не з різних твоїх праць¹³²⁰, а зі змін, які приймає твій розум¹³²¹. А тіло звикне омиватися сльозами, коли розум споглядатиме духовне, – [сльозами], що ллються з очей, немов розлиті потоки¹³²², і без примусу зрошують щоки, поза [власною] волею [людини]. Я ж знаю одну людину¹³²³, яка, навіть у сні, була охоплена нестямою¹³²⁴ перед Богом у певному спогляданні через рясну кількість вечірнього читання, коли її душа була в оціпенінні¹³²⁵ в роздумах про це споглядання. Він нібито відчував, що довгий час у нього був [такий стан], що¹³²⁶ він розмірковував про думки свого сну і спостерігав за нестямою від такого бачення. Була ж глибока ніч, і він різко прокинувся¹³²⁷ від сну, коли сльози його розливалися, як вода, і стікали до його грудей¹³²⁸. А його вуста були сповнені славослів’я, і серце його роздумувало про споглядання тривалий час у ненаситній насолоді. І від безмірної кількості сліз, що проливалися з його зіниць, і через заціпеніння¹³²⁹ душі своєї, яким були скуті всі члени його тіла і серце його, в якому билася певна насолода, він навіть не міг виконати за своїм звичаєм нічну службу, окрім, з трудом, якогось псалма ближче до ранку. І настільки здолала його безліч сліз і решта [з описаного тут]¹³³⁰, що виливався потік [з] очей його без його волі.

4. Будемо ж старатися і ми, брати мої, і коли в нас з’явиться бажання поспати, задовго [до сну] будемо розмірковувати¹³³¹у славослів’ях, і піснеспівах, і читанні Священного Писання, оберігаючи себе від злих спогадів і від усякого огидного¹³³²розмірковування, і наповнимо скарбницю нашу достатком усього прекрасного. І [тоді] нехай охопить¹³³³ нас сон, коли ми сповнені памятуванням про Бога і душа наша кипить у сильному тяжінні до благих [речей], з причини благодаті Божої, яка охопила нас уві сні й виливає на нас дар свій, навіть коли ми спимо, випробовуючи нас, чи чисте тіло наше від всякого роду скверни й чи очищено від мерзості рухи серця нашого. І з цієї причини сини влади темряви не зможуть стати близько навкруги нас – через меч і вістря благодаті, що оточують нас. А якщо вони, як їм того хочеться, застануть нас [у такому стані], що благодать віддалиться від нас, зневаживши нас і вивергнувши від себе наші душі, наче мляві неживі трупи, то тоді вони наблизяться до нас з усією своєю злістю й спокушатимуть нас усіма мерзенними й жахливими рухами за вабленням їхнього огидного бажання. І коли виявиться, що таке трапилося з нами під час нашого сну, ми одразу ж мусимо зрозуміти, і пригадати, і відчути, що цієї ночі Божественне осеніння¹³³⁴ віддалялося від нас. Як же біси не поглинули нас? Але Божественна воля, що тримає душу всякої плоті, так лише дозволяє [їм] наблизитися до нас, щоб підбадьорити нас і побачити наші душі. Неможливо, щоб вони наблизилися до нас, коли воно¹³³⁵ перебуває поблизу нас.

Слово сімдесят п’яте. Про сокровенні ступені, і сили, і дії в них

Брате мій, нехай тобі буде достовірно відомо, що [якщо людина забажає набути цих духовних обдарувань]: звершення чудес, і передбачення майбутнього, і полегшення в спокусах, і відпочинок від битв, і перемога над кожною з пристрастей, і набуття кожної з чеснот, і тимчасова розрада, [яка походить] від благодаті, і чистота молитви, і горіння¹³³⁶ духу, і радість духовна, і всі інші просимі речі¹³³⁷, які [тільки] є, заради кожної з яких людина докладе зусилля з благим наміром і зітханням сердечним, – щоразу Бог зглянеться на її бажання і, бачачи її намір і прагнення¹³³⁸ , подасть просиме і задовольнить його. Якщо ж хтось не повернув борг таємницям, що належать духу, які є рухами в духовній молитві та входженням розуму всередину завіси Святого святих і [для того лиш, щоб] відчувати спадок нетління, – то Бог не погодиться подати [просиме], якщо тільки весь світ не буде просити за нього. А [цей] борг стосовно них є чистота душі. Коли ж хто досягне чистоти від пристрастей, тоді ця чистота відкриє перед ним те, що око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людини не приходило¹³³⁹ попросити того в молитві, – в той час, як на жодну мить не припиняються в неї таємниці й бачення духовні. І те, що сила весни зазвичай робить із природою землі, саме це робить благодать із душею за допомогою чистоти. Бо навіть до тонкого коріння, що росте в глибинах, [весняне тепло] посилає силу свою і, подібно до вогню, до сухості зігріває землю, щоб вона вивела скарби рослин, які Бог поклав у її природі, до радості творіння і до Своєї власної слави. Так благодать виводить назовні¹³⁴⁰ усю славу¹³⁴¹, яку Бог приховав у природі душі, і показує для неї її, і радує її красою. І коли вона побачить великі й невимовні скарби, які поклав у ній Бог, – а вони були сховані від неї забрудненим одягом пристрастей, і вона не знала, а зараз Він показав їх їй, що вона роздерла одяг пристрастей, – у любові Його вона полониться радістю своєю, [звільняючись] від земних [речей], і не згадує більше про плоть, що сховала від її погляду її власні красоти. Тоді вона споглядає в собі небесну красу, подібно до ясного дзеркала, яке, будучи рясно очищеним¹³⁴², показує красу облич. Бо святість личить святим. Будь-яка чеснота, яку б ти не назвав, і всяке служіння праведності, що виконується в ній, може відбуватися, і набуватися, і доводитися до повноти поза безмовністю, але в безпристрасності й чистоті поза безмовністю немає можливості¹³⁴³ бути досягнутими.

Слово сімдесят шосте¹³⁴⁴. Короткі глави

1. Блаженний Павло вчить нас, кажучи: «Відкиньте стару людину, і одягніться в нову, створену за Богом в праведності і святості істини.»¹³⁴⁵, – не сказавши: «Поверх цієї старої одягніться в нову», адже він знає, що це неможливо. Дивись, як мудро він заповідає: він не сказав: «Одягніться в нову людину, оновлену у духовному знанні про Бога», але спершу він каже: «Відкиньте цю», а потім каже: «Одягніться в ту нову». Як і в іншому місці, він ясно сказав: «Плоть і кров успадкувати Царства Божого не можуть, також і тління не успадкує нетління»¹³⁴⁶. «Нетлінням» він називає знання того віку. «Тлінням», і «плоттю, і кров’ю» він називає тлінні пристрасті душі й тіла, місце руху яких – у плотському мудруванні. «Новою людиною» він називає чистоту. «Царством Божим» – піднесене і розумне споглядання благодатних рухів природніх світінь¹³⁴⁷, увійти в яке дозволено тільки святій душі через її нетлінні рухи, які піднеслися над тлінням, плоттю і кров’ю.

Якщо не очищено найменшу зіницю твоєї душі, не смій затримати свій погляд на сонці, щоб не втратити тобі [і] звичайний зір¹³⁴⁸ і не бути кинутим у одне з тих розумово-осяжних місць, що є тартар, який представляє собою образ¹³⁴⁹ шеола. Це є темрява поза Богом, у якій ті, хто вийшли за межі природи в рухах свого розуму¹³⁵⁰, блукають тією розумною природою, якою вони володіють. Тому й той, хто насмілився увійти в брудному одязі на бенкет, був призначений як кинутий у цю зовнішню тьму¹³⁵¹. Весільним бенкетом¹³⁵² називається бачення духовного знання; тим, що приготовано на ньому¹³⁵³, [називається] велика кількість¹³⁵⁴ Божественних таємниць, сповнених радості, і тріумфу, і втіхи душі; одягом бенкету називається вбрання чистоти, а брудним одягом¹³⁵⁵ – пристрасні рухи, що забруднюють душу; темрявою зовнішньої – [те, що перебуває] поза всякою насолодою від знання істини і Божественним спілкуванням¹³⁵⁶. Бо той, хто, одягнувши ці¹³⁵⁷ шати, наважується уявити в своєму розумі¹³⁵⁸ висоту Божества і ввести, і помістити себе у внутрішні духовні споглядання того святого бенкету, що відкривається лише чистим, і, охоплений насолодою пристрастей, бажає долучитися до його¹³⁵⁹ насолоди, – той негайно поглинається, немов якимось навіюванням¹³⁶⁰, і викидається звідти в місце, позбавлене сяйва, – те, що зветься шеолом і загибеллю, що є невіданням і відхиленням від Бога.

2. Адже сказано¹³⁶¹: «Те, що від Бога, приходить саме, якщо буде місце чисте й неосквернене». Те, що це «приходить саме», – [замість того] щоб сказати: для чистоти природно, щоб у ній засяяло небесне світло без нашого дослідження і праці. «У чистому серці закарбовується нове небо, вигляд якого – світло, місце якого духовне», – як і в іншому місці [сказано]: «Подібно до того, як камінь магніт за своєю природною силою має здатність притягувати¹³⁶²до себе частинки заліза, так і духовне знання – для чистого серця»¹³⁶³.

Хоча й передано з ретельністю істинними [наставниками], що в тутешньому житті немає думки, яка не піддалася б повному розкраданню через розбійництво пристрасних намірів, я кажу це з упевненістю – і я не боюся сили досвіду, – що той, хто вдягнений в одяг плачу в думках своїх, не тільки непереможний для пристрасних намірів або сильний у битві з ними, тобто вони взагалі не наважуються з’являтися [йому] в намірі на битву, але навіть і здалеку не наважуються вони проходити перед тим [місцем], де перебуває душа, в якій облаштовано дім скорботи в різноманітних стогонах за гріхи її. І, як сказано блаженним Яковом, у могилі вона¹³⁶⁴ влаштує проживання своє, поки знову не зустрінеться з возлюбленим Йосифом¹³⁶⁵. Я не погоджуся сказати, що насолода пристрастей увійде туди, де є гіркота плачу. Я ж кажу, що справа плачу¹³⁶⁶ безпечна, і надійна, і вища за страх. Той, хто постійний у плачі через страх, а саме, що він не знає, де закінчиться його течія¹³⁶⁷, – кращий за того, хто постійний у радісному житті, через те, що звідси він відчуває впевненість¹³⁶⁸ у своєму діланні. О [ти], чий град полонений внутрішніми пристрастями! Спорядься озброєнням плачу, і переслідуй їх, і визволи дітей твоїх із рук їхніх! Бо непереможна і надійна¹³⁶⁹ ця зброя і в усякий час, і випробувана сильними.

* * *

¹⁰²⁰ Нумерація слів у додатку дається за східносирійською версією.

¹⁰²¹ Букв.: «Про розрізнення одкровень і дій».

¹⁰²² Сир. gelyānā.

¹⁰²³ Сир. reʕyānā.

¹⁰²⁴ Букв.: «поглиблював свої рухи до певного прозріння».

¹⁰²⁵ Букв.: «через блукання розуму (pehyā d-madʕā) щодо цих [речей]».

¹⁰²⁶ Сир. madʕā. Джерело цитати нам невідоме.

¹⁰²⁷ Тобто помислами і почуттями.

¹⁰²⁸ Сир. temhā.

¹⁰²⁹ Букв.: «вольовими помислами».

¹⁰³⁰ Сир. hawnhon.

¹⁰³¹ Див.: Діян. 10:10.

¹⁰³² Феодор Мопсуестійський.

¹⁰³³ Із цих згадуваних прп. Ісааком творів тільки «Тлумачення на дванадцять пророків» збереглося повністю (текст див. у PG 66, 123-632), решта ж збереглися тільки у фрагментах.

¹⁰³⁴ Сир. reʕyānā.

¹⁰³⁵ Сир. mestaklānā.

¹⁰³⁶ Тобто за допомогою окремих елементів матеріального світу.

¹⁰³⁷ Див.: Вих. 3:2.

¹⁰³⁸ Див.: Вих. 40:24-28. Порівн. також: Вих. 16:10,24:15-16,34:5 та ін..

¹⁰³⁹ Див.: Вих. 32:15-16.

¹⁰⁴⁰ Див.: Бут. 18:2.

¹⁰⁴¹ Див.: Бут. 28:12.

¹⁰⁴² Див.: Вих. 26:1 і далі.

¹⁰⁴³ Вих. 27:7.

¹⁰⁴⁴ Див.: Діян. 9:3-9.

¹⁰⁴⁵ Порівн: Діян. 9:7.

¹⁰⁴⁶ Букв.: «у світлі».

¹⁰⁴⁷ Зі слів прп. Ісаака не цілком зрозуміло, де закінчується цитата з Феодора Мопсуестійського і де починається його авторський текст.

¹⁰⁴⁸ Букв.: «видів діяльних, чуттєвих і людських [речей]».

¹⁰⁴⁹ Букв.: «за допомогою очей душі, у баченні ж душевному».

¹⁰⁵⁰ Порівн: Іс. 6:1-2.

¹⁰⁵¹ Див.: Єз. 1:1-28.

¹⁰⁵² Букв.: «звуку моря».

¹⁰⁵³ Порівн: Єз. 3:12.

¹⁰⁵⁴ Див.: Діян. 10:9-16.

¹⁰⁵⁵ Порівн.: 2Кор. 12:2-4.

¹⁰⁵⁶ Порівн.: Кол. 1:9.

¹⁰⁵⁷ Еф. 1:17-19 (цитується з незначними скороченнями).

¹⁰⁵⁸ Див.: 1Кор. 15:51-53.

¹⁰⁵⁹ 2Кор. 4:4; Кол. 1:15.

¹⁰⁶⁰ Євр. 1:2.

¹⁰⁶¹ 1Кор. 2:10.

¹⁰⁶² 1Кор. 13:9 (у синодальному перекладі: «частково знаємо і частково пророкуємо»).

¹⁰⁶³ Ін. 1:1.

¹⁰⁶⁴ Мф. 16:16.

¹⁰⁶⁵ Рим. 11:33.

¹⁰⁶⁶ Еф. 1:11.

¹⁰⁶⁷ Рим. 11:32.

¹⁰⁶⁸ Букв.: «такими є знання прозрінь», «такими є пізнання смислів».

¹⁰⁶⁹ Див.: Бут. 20:3.

¹⁰⁷⁰ Див.: Бут. 37:5.

¹⁰⁷¹ Див.: Бут. 41:1-7.

¹⁰⁷² Див.: Дан. 2:1.

¹⁰⁷³ Порівн.: Мф. 2:13.

¹⁰⁷⁴ Букв.: «особи самотньої», «іпостасі самотньої» (qnōmā īḥīḏāyā).

¹⁰⁷⁵ Букв.: «осенінням дії».

¹⁰⁷⁶ Термін mqadmūṯī daʕṯā соответствует греческому πρόγνωσις (передбачення).

¹⁰⁷⁷ Букв.: «про відмінність того, що властиво Йому».

¹⁰⁷⁸ Сир. sukkālā.

¹⁰⁷⁹ Сир. sukkālā.

¹⁰⁸⁰ Букв.: «точність знання».

¹⁰⁸¹ Букв.: «знали Бога, як діти», тобто недосконало.

¹⁰⁸² Букв.: «позачуттєве».

¹⁰⁸³ Букв.: «Те ж, щоб приводитися в рух самому по собі, не закладено навіть в ангельській природі».

¹⁰⁸⁴ Букв.: «отримує подобу».

¹⁰⁸⁵ Або: «за своїми частинами і своєю природою».

¹⁰⁸⁶ Тобто очей душі. У деяких рукописах стоїть: «бачення їхнє відбувається не за допомогою очей цих»; у цьому випадку «очей цих» має означати «тілесних очей».

¹⁰⁸⁷ В оригіналі: «без другого очищення розуму». Ми розуміємо це як «друге» очищення після «першого», яке є очищення душі.

¹⁰⁸⁸ Тобто, не будучи тілесними, ангели являють себе в тілесній подобі з поблажливості (ікономії) до слабкості людини, нездатної сприйняти їх такими, якими вони є за своєю духовною сутністю.

¹⁰⁸⁹ Букв.: «гностикам» (yaddūʕtānē).

¹⁰⁹⁰ Букв.: «буває».

¹⁰⁹¹ Сир. geḏšā, букв.: «випадок».

¹⁰⁹² Букв.: «Сила або слабкість волі доказується через вчинення добра або зла – не через обставини, але через сталість перебування [в них] доводиться свобода її [тобто волі]».

¹⁰⁹³ Сир. geḏšā d-šeḡmā.

¹⁰⁹⁴ Букв.: «зміна протилежного».

¹⁰⁹⁵ Сир. ʕȩn.

¹⁰⁹⁶ Сир. šīṭūṯ napšā.

¹⁰⁹⁷ Букв.: «у своєму» (b-ḏīlāḵ).

¹⁰⁹⁸ Сир. qnōmāḵ.

¹⁰⁹⁹ Сир. mšāḡnay men hāḏē.

¹¹⁰⁰ Сир. w-ḵаḏ teggoš yātāḵ.

¹¹⁰¹ Букв.: «серед денних годин».

¹¹⁰² Букв.: «що вопить в серці».

¹¹⁰³ Букв.: «у радості без причини».

¹¹⁰⁴ Букв.: «аби замкнути [її], щоб вийти».

¹¹⁰⁵ Тобто звільнитися від затвора і безмовності, і піти до інших братів.

¹¹⁰⁶ Див.: Ос. 12:1.

¹¹⁰⁷ Сир. sʕаrṯēh.

¹¹⁰⁸ Букв.: «не тримає канонічної безмовності».

¹¹⁰⁹ Букв.: «у порожні бесіди».

¹¹¹⁰ Сир. mрāsītton.

¹¹¹¹ Сир. mḏabrānūṯā.

¹¹¹² Букв.: «прийде, щоб увійти».

¹¹¹³ Букв.: «коли».

¹¹¹⁴ Букв.: «призначається, розподіляється».

¹¹¹⁵ Букв.: «ті, у кого був перетин цього моря».

¹¹¹⁶ Сир. šuḥlāpē.

¹¹¹⁷ В оригіналі всі дієслівні форми в цьому абзаці, крім «збираються», – минулого часу.

¹¹¹⁸ Букв.: «занурюється в потаємних падіннях».

¹¹¹⁹ Сир. tēˁḡurtēh, букв.: «торгівлі його».

¹¹²⁰ Бут. 37:35.

¹¹²¹ Букв.: «відповідно до часу його».

¹¹²² В оригіналі конструкція з топікалізацією.

¹¹²³ Букв.: «під час його»: «його» відноситься до «це», тобто до сказаного нижче про піднесення у все більш високі обителі.

¹¹²⁴ Букв.: «мене».

¹¹²⁵ Сир. reʕyānā.

¹¹²⁶ Точнішою відповідністю сирійському оригіналу (конструкція з kaḏ) був би церковнослов’янський зворот: «не сущу тебе совершенно».

¹¹²⁷ Букв.: «у тому».

¹¹²⁸ Букв.: «кого достатньо для восхвалень Його».

¹¹²⁹ В оригіналі емфатичне hu.

¹¹³⁰ Тобто мається на увазі пізнання містичних предметів, про саме існування яких людина може знати тільки з одкровення.

¹¹³¹ В оригіналі конструкція з топікалізацією.

¹¹³² Тобто друге природне споглядання.

¹¹³³ Букв.: «всередині цих».

¹¹³⁴ В оригіналі конструкція з топікалізацією.

¹¹³⁵ Сир. maqnē.

¹¹³⁶ Букв.: «з ним».

¹¹³⁷ Тобто очікування.

¹¹³⁸ Букв.: «приємна для перебування з ним [тобто з очікуванням майбутніх благ]».

¹¹³⁹ Букв.: «закріпи, зафіксуй».

¹¹⁴⁰ Сир. reʕyānāḵ.

¹¹⁴¹ Тобто «очікування майбутніх благ».

¹¹⁴² Сир. bar tešwīṯāḵ.

¹¹⁴³ Сир. reʕyānā.

¹¹⁴⁴ Букв.: «матеріальності вигляду».

¹¹⁴⁵ Див.: Мф. 6:33.

¹¹⁴⁶ Сир. qnōmē.

¹¹⁴⁷ Сир. masṭyānūtēh.

¹¹⁴⁸ Порівн.: Прп. Єфрем Сирін. Нісібінські гімни, 54. 9.

¹¹⁴⁹ Сир. b-da-ˀḥrānē.

¹¹⁵⁰ Сир. ḥšаḥtā.

¹¹⁵¹ Сир. b-sukkālā.

¹¹⁵² Йдеться про друге природне споглядання. Порівняйте з міркуванням про споглядання ангелів (тобто перше природне споглядання) у 20-му слові.

¹¹⁵³ Сир.: peṯgāmay tešmeštā. Як зрозуміло з подальшого тексту, йдеться про псалмоспів.

¹¹⁵⁴ Тобто в цій насолоді.

¹¹⁵⁵ Тобто розуму.

¹¹⁵⁶ Тобто бажання постійного перебування в насолоді молитви.

¹¹⁵⁷ Сир. ʕelṯā. Йдеться про причинно-наслідковий зв’язок між діями подвижника і станами його розуму.

¹¹⁵⁸ Сир. ḥarrīpāʕīṯ.

¹¹⁵⁹ Сир. ʔayḵ pārōšā dlā msammay.

¹¹⁶⁰ Термін «maʕbḏānā» буквально означає «те, що викликає дію».

¹¹⁶¹ Букв.: «адже для нього воно сутнісне».

¹¹⁶² Тобто причина сяйва міститься в самому розумі.

¹¹⁶³ Сир. kaḏ lā baṭṭīl. Отже, логіка прп. Ісаака така: завдяки точильному каменю, залізо починає сяяти, але точильний камінь – не причина цього сяйва: воно притаманне самій природі заліза, а камінь лише дає змогу проявитися цій властивості. Так само сяйво розуму притаманне самій його природі, богослужіння ж дозволяє відкритися цьому сяйву. Воно не викликається жодною спеціальною дією, а припиняється тоді, коли розум виходить зі стану нестями (термін baṭṭīl «він зникає, стає відстороненим» – стандартне в східносирійських містиків позначення припинення всіх рухів розуму в стані нестями).

¹¹⁶⁴ Тобто в псалмоспіві.

¹¹⁶⁵ Букв.: «в тому». Просторі зіставлення, в яких об’єкти порівняння виражаються лише анафорично, – характерна риса стилю прп. Ісаака Сиріна.

¹¹⁶⁶ Букв.: «вони є доповненням і [бувають] на ньому з нізвідки (lā men duḵ)», тобто не потребуючи додаткових підстав для свого існування.

¹¹⁶⁷ Тобто молитва і читання прийдуть самі собою, коли людина докладе належної праці до псалмоспіву. Вони будуть відбуватися природно і без зусиль, подібно до того, як куштування їжі, на відміну від її добування, вже не вимагає зусиль. Подібна думка неодноразово повторюється у прп. Ісаака, порів: «Те, що від Бога, приходить саме, якщо буде місце чисте і неосквернене» (цитата з “Аскетикону” авви Ісаї, які прп. Ісаак Сирін наводить у 2-му і в 76-му словах).

¹¹⁶⁸ Букв.: «який збирається».

¹¹⁶⁹ Сир. mṯarsē.

¹¹⁷⁰ Сир. mallālā.

¹¹⁷¹ Сир. tursāyā.

¹¹⁷² Сир. qṭīrāyā.

¹¹⁷³ Сир. qṭīrā.

¹¹⁷⁴ Сир. qṭīrā.

¹¹⁷⁵ Сир. tābōʕā, букв.: «допитувачем».

¹¹⁷⁶ Таким чином, коли прп. Ісаак говорить про те, що після добровільного вчинку завжди виникає якась сила, що сковує волю (тобто людина не владна над наслідками вчинку), він має на увазі не звичку, а щось глибше. Прп. Ісаак не дає назви цій силі, як він робить і в багатьох інших випадках (порів. слово 71).

¹¹⁷⁷ У 29-му слові прп. Ісаак докладно говорить про те, що нерівність (неоднаковість) дій Бога у світі сприяє виправленню людини.

¹¹⁷⁸ Букв.: «як Павло і подібні до нього».

¹¹⁷⁹ Тобто в нинішньому віці.

¹¹⁸⁰ Тобто при осягненні цієї Божественної таємниці.

¹¹⁸¹ Сир. lā dāmyāʕīṯ.

¹¹⁸² За синодальним перекладом: «судьби», тобто «судження».

¹¹⁸³ Рим. 11:33-34.

¹¹⁸⁴ Сир. bālqān.

¹¹⁸⁵ Букв.: «дивовижним чином і з зітханнями».

¹¹⁸⁶ Сир. ʕarpellā. Порівн.: Вих. 20:21. Діонісій Ареопагіт. Послання Дорофею Літургу, 5, 1, 1.

¹¹⁸⁷ Букв.: «коли прийде повнота природи».

¹¹⁸⁸ Тобто в «новому віці».

¹¹⁸⁹ Сир. tarʕīṯā.

¹¹⁹⁰ Тобто через неоднаковість житія. Букв.: «і звідси».

¹¹⁹¹ Сир. parșopē hālēn da-1-quḇlāyē, букв.: «ті особи, які до протилежних [речей]».

¹¹⁹² Сир. tāʔēr.

¹¹⁹³ Тобто дія Божа.

¹¹⁹⁴ Сир. ḥrīqē, букв.: «встановлених, фіксованих».

¹¹⁹⁵ Сир. hālēn d-.

¹¹⁹⁶ Сир. īḏaʕṯā mṯōmāytā.

¹¹⁹⁷ Сир. reʕyānā.

¹¹⁹⁸ Сир. mestmeḵ.

¹¹⁹⁹ Сир. zhīrūṯā.

¹²⁰⁰ Сир. mdabrānūtā.

¹²⁰¹ Букв.: «підходящих» (pāqḥāyē).

¹²⁰² Сир. mdabrānē.

¹²⁰³ Сир. 1:1.

¹²⁰⁴ Букв.: «від однаковості показування єдності Лиця [Свого] у всякий час».

¹²⁰⁵ Букв.: «для дослідження».

¹²⁰⁶ Сир. ʔаррау.

¹²⁰⁷ Сир. ḥāmel.

¹²⁰⁸ Сир. sukkālā.

¹²⁰⁹ Букв.: «їх» – за погодженням із формою мн. ч. raḥmē, «милосердя».».

¹²¹⁰ Букв.: «Разом зі змінами вибору Його – так і різноманітність видів премудрої любові».

¹²¹¹ Основне значення слова paqqīhā – «безбарвний, несмачний, зів’ялий».

¹²¹² Сир. ʔemmaṯy da-ḇ-puršānā neḥḥaḇ l-ʔnāš.

¹²¹³ Букв.: «давати».

¹²¹⁴ Тобто в проявах Божественної любові, що приносять страждання.

¹²¹⁵ Тобто для духовно-тілесних істот.

¹²¹⁶ Сир. ba-ʕbīḏē.

¹²¹⁷ Сир. ʕamīlūṯā.

¹²¹⁸ Тобто до добра.

¹²¹⁹ Сир. ʕammultānāʔīṯ.

¹²²⁰ Сир. yātā.

¹²²¹ Букв.: «з якої».

¹²²² Букв.: «йдеться про можливість для їхньої схильності».

¹²²³ Букв.: «цієї».

¹²²⁴ Букв.: «їх».

¹²²⁵ Букв.: «надмірно для воздаяння». Прп. Ісаак Сирін обігрує тут пару антонімів ḥassīrā, «бракує» – yattīrā, «рясний», «надмірний».

¹²²⁶ Букв.: «забирається з середовища».

¹²²⁷ Букв.: «звідси».

¹²²⁸ Сир. mlīlūṯā.

¹²²⁹ Слово «саме» відсутнє в оригіналі, але змінений порядок слів передбачає акцент на «через розумність».

¹²³⁰ Сир. yaddūʕtānūṯā.

¹²³¹ Сир. dallīlē.

¹²³² Сир. šunnāyā.

¹²³³ Тобто ангелів.

¹²³⁴ Букв.: «Що за буття у незмінності та недосконалих?»

¹²³⁵ Тобто в ангелів.

¹²³⁶ Тобто сходженням до вищого.

¹²³⁷ Тобто нестямою і безмовністю.

¹²³⁸ Букв.: «або».

¹²³⁹ Тобто злі помисли.

¹²⁴⁰ Можливо, мається на увазі, що ця зброя вражає як душу, так і тіло.

¹²⁴¹ Букв.: «немає припинення (šelyā) їх».

¹²⁴² Сир. w-lā behtṯā da-ḇhon.

¹²⁴³ Тобто смерть.

¹²⁴⁴ Сир. ḥaššē da-qnōman.

¹²⁴⁵ Букв.: «у цьому».

¹²⁴⁶ Букв.: «разом із таким».

¹²⁴⁷ Сир. ba-ḥpīṭūṯā wa-b-ḥammīmūṯā.

¹²⁴⁸ Тобто приводи, через які проявляється Божественна допомога.

¹²⁴⁹ Лк. 1:35.

¹²⁵⁰ Пс. 137:7.

¹²⁵¹ 2Царів. 19:34.

¹²⁵² Еф. 1:17-18.

¹²⁵³ Еф. 1:18-19.

¹²⁵⁴ Порівн.: Кол. 1:2.

¹²⁵⁵ Ужито те саме дієслово, що в Бут. 1:2 – «І Дух Божий носився над водою».

¹²⁵⁶ Пс. 33:8.

¹²⁵⁷ Пс. 33:20.

¹²⁵⁸ Сир. renyā.

¹²⁵⁹ Букв.: «у кожному з облич цих [людей]».

¹²⁶⁰ Сир. reʕyānā.

¹²⁶¹ Сир. hergā.

¹²⁶² Сир. renyā dlā dmū.

¹²⁶³ Сир. suʕrānā.

¹²⁶⁴ Сир. ḥubbā.

¹²⁶⁵ Букв.: «сповісниця».

¹²⁶⁶ Сир. reḥmtā ʔīḥīḏāytā. Йдеться про любов до всіх, без розрізнення осіб.

¹²⁶⁷ Сир. rḡeštā d-ʕuhdānā.

¹²⁶⁸ Сир. reʕyānēh.

¹²⁶⁹ Сир. renyā.

¹²⁷⁰ Букв.: «наскільки достатньо природі».

¹²⁷¹ Сир. duḵrānā d-ḡawwā.

¹²⁷² Сир. reʕyānā.

¹²⁷³ Тобто, якби не природна необхідність, подвижник не повернувся б зі стану нестями.

¹²⁷⁴ Тобто, через реалії майбутнього віку.

¹²⁷⁵ Букв.: «за оцінкою», «за критеріями».

¹²⁷⁶ Сир. b-ḏuḵrānā.

¹²⁷⁷ Букв.: «у чому зосереджений кінець людства».

¹²⁷⁸ Букв.: «завершити».

¹²⁷⁹ Сир. reʕyānēh.

¹²⁸⁰ Сир. nṭīr.

¹²⁸¹ Сир. ʕāșē.

¹²⁸² Букв.: «наблизитися перед собою».

¹²⁸³ Сир. renyā.

¹²⁸⁴ Сир. hergā.

¹²⁸⁵ Т. е. про майбутні блага.

¹²⁸⁶ Сир.: pāʔeš lēh barnāšā.

¹²⁸⁷ Букв.: «наш предмет».

¹²⁸⁸ Сир. renyā.

¹²⁸⁹ Букв.: «занурені».

¹²⁹⁰ Букв.: «де».

¹²⁹¹ Флп. 4:5-6.

¹²⁹² Порівн.: Пс. 54:23; Пс. 33:10.

¹²⁹³ Див.: Мф. 6:31-33.

¹²⁹⁴ Сир. renyā.

¹²⁹⁵ Букв.: «в звільнені».

¹²⁹⁶ Сир. d-naqqīp.

¹²⁹⁷ Букв.: «діяльності» (ʕāḇōḏūṯā).

¹²⁹⁸ Сир. naqqīpā.

¹²⁹⁹ Букв.: «яка є виконавицею всього цього».

¹³⁰⁰ Сир. madʕā.

¹³⁰¹ Сир. tuḇ layt lēh.

¹³⁰² Сир. šeṯqā.

¹³⁰³ Сир. baṭṭīlā.

¹³⁰⁴ Пс. 34:10.

¹³⁰⁵ Сир. yattīr men kulhon ḥaššē.

¹³⁰⁶ Букв.: «ти знайдеш його».

¹³⁰⁷ Букв.: «повністю (laḡmār) перебували».

¹³⁰⁸ Сир. ʔeḥaḏ šaryūṯā.

¹³⁰⁹ Букв.: «стискається» – на противагу наступному «простягається».

¹³¹⁰ Сир. pulḥānā.

¹³¹¹ Сир. naqqīplēh.

¹³¹² Сир. pulḥānēh.

¹³¹³ Сир. meṯqaṭʕā.

¹³¹⁴ Сир. da-mșabbaṯ wa-mṯaqqan b-mennē ḥīșāṯā.

¹³¹⁵ Букв.: «розрізнення звуків» (puršānē d-neʕmāṯā).

¹³¹⁶ Тобто знання духовного споглядання.

¹³¹⁷ Тобто досвіду.

¹³¹⁸ Сир. šapyūṯā.

¹³¹⁹ Сир. șurtā.

¹³²⁰ Букв.: «з розбіжностей у твоїх працях».

¹³²¹ Сир. madʕāk.

¹³²² Букв.: «що переповнюються з очей, немов з потоків».

¹³²³ На думку А. Венсінка, прп. Ісаак Сирін говорить тут про себе (Wensinck А. J. Mystic Treatises by Isaac of Nineveh. Amsterdam, 1923. P. XXI).

¹³²⁴ Сир. tahrā.

¹³²⁵ Сир. tammīhā.

¹³²⁶ Сир. ʔīṯ hwā lēh d-.

¹³²⁷ Сир. men šelyā nāḏ.

¹³²⁸ А. Венсінк звертає увагу на ту обставину, що прп. Ісаак Сирін спав сидячи (Ibid.).

¹³²⁹ Сир. bulhāyā.

¹³³⁰ Букв.: «і решта з іншого».

¹³³¹ Сир. nehroḡ.

¹³³² Сир. sanyā.

¹³³³ Букв.: «прийме».

¹³³⁴ Сир. magnānūṯā.

¹³³⁵ Тобто Божественне осеніння.

¹³³⁶ Букв.: «кипіння» (reṯḥā).

¹³³⁷ Сир. šeˀlātā.

¹³³⁸ Сир. yāʔīḇūṯēḥ.

¹³³⁹ Див.: 1Кор. 2:9.

¹³⁴⁰ Сир., 1-ḡelyā.

¹³⁴¹ У цих двох реченнях для поняття «слава» вжито різні, хоча й однокореневі, терміни: стосовно Бога використовується слово tešboḥtā «слава, прославлення» (тобто люди прославляють Бога, Котрий поклав у землю «скарби рослин»), стосовно ж душі використовується слово šḇīḥūṯā, яке вказує на «славу», як характеристику душі.

¹³⁴² Букв.: «в рясності, повноті очищення».

¹³⁴³ Сир. ʔaṯrā.

¹³⁴⁴ Уперше російською мовою було перекладено С. С. Аверінцевим (Аверинцев С. С. От берегов Босфора до берегов Евфрата. М., 1994. С. 279–281).

¹³⁴⁵ Порівн.: Еф. 4:22-24.

¹³⁴⁶ 1Кор. 15:50.

¹³⁴⁷ Сир. șemḥē ʔīṯyāyē.

¹³⁴⁸ Порівн.: Євагрій Понтійський. Гностичні сотниці, VI, 63.

¹³⁴⁹ Сир. ṭupsā, греч. τύπος.

¹³⁵⁰ Тобто ті, хто спрямувалися до надприроднього споглядання.

¹³⁵¹ Див.: Мф. 22:11-13.

¹³⁵² Див.: Мф. 22:2.

¹³⁵³ Див.: Мф. 22:4.

¹³⁵⁴ Слово «sḇīsūṯā» означає високий ступінь концентрації, густоту, щільність (CSD 356b).

¹³⁵⁵ Див.: Мф. 22:11.

¹³⁵⁶ Baytāyūṯā – загальність, приналежність, право бути «своїм» для кого-небудь.

¹³⁵⁷ Тобто брудні.

¹³⁵⁸ Сир. madʕā.

¹³⁵⁹ Тобто бенкету.

¹³⁶⁰ Сир. šraḡraḡyāṯā, букв.: «галюцинаціями». Ця думка продовжує міркування Євагрія (Гностичні сотниці, VI, 63), на яке вище вже робилася алюзія: людині зі слабким зором не можна дивитися на сонце, інакше фосфени завадять їй бачити навколишні предмети.

¹³⁶¹ Порівн.: Прп. Ісая Пустельник. Аскетикон, 6.

¹³⁶² Букв.: «володіє тим, що притягує».

¹³⁶³ Євагрій Понтійський. Гностичні сотниці, II, 34.

¹³⁶⁴ Тобто душа.

¹³⁶⁵ Порівн.: Бут. 37:35.

¹³⁶⁶ Букв.: «справа цього».

¹³⁶⁷ Букв.: «куди прийде кінець його течії».

¹³⁶⁸ Сир. saḇrā.

¹³⁶⁹ Сир. d-ṯuḵlānā.

Переклад: Шевчук М.