Передмова Читач, знайомий із переданням Православної Східної Церкви, легко побачить, що в пропонованих його увазі Досвідах викладено вчення святих Отців про науку з наук1, про чернецтво – вчення, застосоване до вимог сучасності. Головна риса, якою відрізняється діяльність стародавнього чернецтва від діяльності новітнього, полягає в тому, що ченці перших століть християнства були керовані натхненними боговдохновенними наставниками, а нині, – зауважує преподобний Ніл Сорський разом з іншими пізнішими Отцями, – ченці повинні найбільше керуватися Святим Письмом і писаннями “Отцівськими”, через крайнє збідніння живих посудин Божественної благодаті. Пояснення цього напрямку і необхідності в ньому становить основну думку Дослідів на всьому їхньому просторі.
 Статті, з яких складається моя книга, написані в різні часи, з різних причин, переважно з приводу аскетичних питань, що виникали в суспільстві ченців і боголюбних мирян, які перебували в духовному спілкуванні зі мною. Закінчуючи земну мандрівку, я визнав обов’язком моїм переглянути, виправити, поповнити, зібрати в єдине, і видати друковано всі статті, написані мною в сані архімандрита2. Вважав я обов’язком моїм зробити це з двох причин: по-перше, з тієї, що багато статей поширилися в рукописах із більшими або меншими похибками; по-друге, з тієї, що визнаю себе зобов’язаним представити християнській громаді звіт із спостереження за землею обітованою, де є духовні дари та блага, – із спостереження за чернечим життям, яким воно є у святому переданні Православної Східної Церкви та яким промисел Божий привів споглядати його в деяких живих представниках його.
 Потім залишається мені просити у читачів поблажливості до мого недоумкуватості і молитов за убогу душу мою.
 * * * 
 1 Преподобный Кассиан Римлянин. Слово о Скитских отцах и о рассуждении. Добротолюбие, ч. 4.
 2 Святий Іоанн Дамаскін, до кінця свого життя, усамітнившись у лаврі преподобного Сави, зібрав усе, написане ним протягом життя, ретельно переглянув і виправив, щоб надати творам своїм найбільшу виразність. Так вчинив чоловік, сповнений Божественної благодаті: тим паче виявився обов’язковим цей спосіб дії для укладача Аскетичних Досвідів. Четьї Мінеї, 4 грудня. Житіє святого Іоанна Дамаскіна.
 Про послідування Господу нашому Іісусу Христу “Хто Мені служить, хай Мені послідує” (Ін. 12:26 
 Назвавши Себе пастирем овець, Господь сказав, що “вівці голос його чують,… а вівці йдуть за ним, бо знають його голос” (Ін. 10:3-4 
 Щоб наслідувати Христа, треба знати голос Його. Вивчи Євангеліє, і зможеш життям твоїм наслідувати Христа.
 Хто, народившись по плоті, ввійде в “майбутнє життя” (Тит. 3:5 Ін. 10:9 
 “Хто Мені служить, хай Мені послідує; і де Я, там і слуга Мій буде. І хто Мені служить, того вшанує Отець Мій” (Ін. 12:26 Ін. 1:1 Ін. 10:38 1Ін. 4:15 
 “А хто Мені служить, того вшанує Отець Мій: тому, хто перемагає” світ і гріх, хто слідує за Мною в земному житті, “дам” у вічному житті “сісти Я дам на Моєму престолі зо Мною, як і Я переміг був, і з Отцем Своїм сів на престолі Його” (Об. 3:21 
 Зречення від світу передує слідуванню за Христом. Друге не має місця в душі, якщо не здійсниться в ній попередньо перше. “Хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе, і візьме хрест свій, і йде за Мною. Бо хто хоче душу свою зберегти, той загубить її; а хто загубить душу свою заради Мене і Євангелія, той збереже її” (Мк. 8:34-35 Лк. 14:26-27 
 Багато хто приступає до Господа – мало хто наважується піти за Ним. Багато хто читає Євангеліє, тішаться, захоплюються висотою і святістю вчення його, – мало хто наважується скерувати поведінку свою за правилами, які законопокладає Євангеліє. Господь, усім, хто приступає до Нього і бажає засвоїтися Йому, оголошує: “Якщо хто йде до Мене”, і не зречеться світу і себе, “не може бути Мій учень”.
 “Жорстоко є слово це”, говорили про вчення Спасителя навіть такі люди, які за зовнішністю були послідовниками Його, і вважалися учнями Його: “хто може Його послухати?” (Ін. 6:60 Ін. 6:63 Рим. 8:6 1Кор. 1:18 
 Гріх стільки засвоївся нам за посередництвом гріхопадіння, що всі властивості, всі рухи душі просякнуті ним. Відторгнення від гріха, що споріднився душі, стало відторгненням душі. Таке зречення душі необхідне для спасіння душі. Відторгнення єства, оскверненого гріхом, необхідне для засвоєння єства, оновленого Христом. Викидають із посудини всю їжу, коли вона отруєна отрутою; посудину ретельно вимивають, потім уже набирають у неї їжу, яка має піти у вживання. Їжа, отруєна отрутою, по всій справедливості і сама називається отрутою.
Щоб наслідувати Христа, попередньо зречемося свого розуму і своєї волі. І розум, і воля занепалого єства цілком пошкоджені гріхом; вони ніяк не примиряться з розумом і волею Божими. Робиться здатним до засвоєння собі розуму Божого той, хто відкине свій розум; робиться здатним до виконання волі Божої той, хто зречеться виконання своєї волі.
 Щоб наслідувати Христа, “візьмемо хрест свій”. Взяттям хреста свого названо добровільну, побожну покірність суду Божому, за всіх скорбот, які посилає і попускає промисел Божий. Нарікання і обурення при скорботах і напастях є зреченням від хреста. Наслідувати Христа може тільки той, хто “взяв хрест свій”: покірний волі Божій, який смиренно визнає себе гідним суду, засудження, покарання.
 Господь, який заповів нам самовідданість, зречення від світу і носіння хреста, дає нам силу виконувати заповідь Його. Той, хто зважився на виконання цього завіту і намагається виконувати його, негайно вбачає необхідність його. Вчення, яке здавалося жорстоким за поверхневого і помилкового погляду з плотського мудрування, є найрозумнішим, сповненим доброти: воно закликає загиблих до порятунку, убитих – до життя, похованих у пеклі – на небо.
 Ті, хто не наважується на довільне зречення від себе і від світу, насильно змушені зробити те й інше. Коли прийде невблаганна і непереборна смерть: тоді вони розстаються з усім, до чого були прив’язані: самовідданість простягають до того, що скидають із себе саме тіло своє, скидають його, кидають на землі на поживу черв’якам і тлінню.
 Самолюбство і прихильність до тимчасового і суєтного – плоди самообману, засліплення, душевної смерті. Самолюбство є збочена любов до себе. Божевільна і згубна ця любов. Самозакоханий, пристрасний до суєтного і швидкоплинного, до гріховних насолод – ворог самому собі. Він – самогубець: думаючи любити себе і догоджати собі, він ненавидить і губить себе, вбиває себе вічною смертю.
 Озирнімося, розважені, отуманені, обдурені метушнею! схаменемося, захоплені суєтою, позбавлені нею правильного самоаналізу! впораємося з досвідом, який безперестанку відбуваються перед очима нашими. Те, що відбувається перед нами, неодмінно здійсниться і над нами.
 Той, хто вжив усе життя на здобуття почестей, чи взяв їх із собою у вічність? Чи не залишив тут гучні титули, відзнаки, увесь блиск, яким він оточував себе? Чи не пішла у вічність єдино людина зі справами її, із засвоєними якостями під час земного життя?
 Той, хто використав життя на здобуття багатства, хто накопичив безліч грошей, придбав великі простори землі у своє володіння, влаштував різні установи, що дають щедрий дохід, жив у палатах, що сяють золотом і мармуром, роз’їжджав на чудових колісницях і конях, – чи взяв це у вічність? Ні! він залишив усе на землі, задовольнившись для останньої потреби тіла найменшою ділянкою землі, якої однаково потребують, якою однаково задовольняються всі мерці.
 Хто займався протягом земного життя плотськими розвагами й насолодами, проводив час із друзями в іграх та інших забавах, бенкетував за розкішною трапезою, – усувається нарешті самою необхідністю від звичного роду життя. Настає час старості, хворобливості, а за ними час розлучення душі з тілом. Тоді дізнається, але пізно, що служіння забаганкам і пристрастям – самообман, що життя для плоті й гріха – життя без сенсу.
 Прагнення до земного успіху, яке дивне, яке жахливе! Воно шукає з несамовитістю. Ледве знайде, як знайдене втрачає ціну, і пошуки збуджуються з новою силою. Нічим теперішнім воно незадоволене: воно живе одним майбутнім, воно жадає тільки – того, чого не має. Предмети бажання приманюють до себе серце шукача мрією і надією на задоволення: ошуканий, постійно ошуканий, він ганяється за ними на всьому терені земного життя, аж поки не захопить його неждана смерть. Як і чим пояснити цей пошук, що чинить з усіма подібно до нелюдського зрадника, і всіма володіє, захоплює всіх. У душах наших насаджено прагнення до нескінченних благ. Але ми впали, і засліплене падінням серце шукає в часі й на землі того, що існує у вічності й на небі.
 Доля, що спіткала батьків і братів моїх, спіткає і мене. Померли вони: помру і я. Залишу келію мою, залишу в ній і книги мої, і одяг мій, і письмовий стіл мій, за яким проводив я багато годин; залишу все, чого потребував або думав мати під час земного життя. Винесуть моє тіло з цих келій, в яких живу, ніби напередодні до іншого життя і країни; винесуть моє тіло, і віддадуть землі, що послужила початком для тіла людського. Точно те саме спіткає і вас, браття, які читаєте ці рядки. Помрете і ви: залишите на землі все земне; одними душами вашими вступите у вічність.
Душа людини набуває якостей, що відповідають її діяльності. Як у дзеркалі зображуються предмети, проти яких воно буде поставлено: так і душа закарбовується враженнями відповідно до своїх занять і справ, відповідно до своєї обстановки. У дзеркалі байдужому образи зникають під час віддалення предметів від дзеркала; у словесній душі враження залишаються. Вони можуть бути викреслені і замінені іншими, але для цього потрібні і праця, і час. Враження, що становлять надбання душі в годину смерті її, залишаються надбанням її на віки, служать запорукою або її вічного блаженства, або її вічного лиха.
 “Не можете служити Богові й мамоні” (Мф. 6:24 Мф. 6:24 
 Досвіди постійно стверджують справедливість того погляду на моральну хворобливість людей, який висловив всесвятий Лікар у наведених нами словах, сказаних із рішучою виразністю: за задоволенням марнославних і гріховних побажань завжди йде захоплення ними; за захопленням слідує полон, умертвіння для всього духовного. Ті, хто дозволив собі слідування своїм побажанням і плотському мудруванню, захопилися ними, поневолилися ними, забули Бога і вічність, витратили земне життя даремно, загинули погибеллю вічною.
 Немає можливості виконувати разом волю свою і волю Божу: від виконання першої виконання другої оскверняється, робиться непотрібним. Так запашне, дорогоцінне миро втрачає цінність свою від нікчемної домішки смороду. Тоді тільки, сповіщає Бог через великого Пророка, “благая земли снесте”, коли довільно “послушаете Мене. Аще же не хощете, ниже послушаете Мене, меч вы пояст: уста Господня глаголаша сия” (Іс. 1:19-20 
 Немає можливості здобувати розум Божий, перебуваючи в плотському мудруванні. “Помисли плотські, – сказав Апостол, – є смерть… помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, і не можуть” (Рим. 8:6-7 
 Зречемося душ наших, за заповітом Спасителя, щоб набути душі наші! Зречемося добровільно порочного стану, до якого вони приведені добровільною зреченістю від Бога, щоб отримати від Бога святий стан оновленого людського єства Богом, що втілився во плоті! Волю свою і волю демонів, якій підкорилася і з якою злилася наша воля, замінимо волею Божою, оголошеною нам в Євангелії; помисли плотські, спільне занепалим духам і людям, замінимо розумом Божим, сяйвом з Євангелія.
 Зречемося майна нашого, щоб здобути здатність наслідувати Господа нашого Іісуса Христа! Зречення від майна відбувається на підставі правильного поняття про нього. Правильне поняття про матеріальне майно дається Євангелієм (Лк. 16:1-31 Мф. 19:16-30 Лк. 11:41 
 Зречемося славолюбства і честолюбства! Не будемо ганятися за почестями і санами, вживати для здобуття їх способи недозволені і принизливі, пов’язані з нехтуванням закону Божого, совісті, блага ближніх. Такі способи найбільше вживаються для придбання земної величі шукачами її. Заражений і захоплений марнославством, ненаситний шукач людської слави нездатний до віри в Христа: “Як ви можете вірити?” – сказав Христос сучасним Йому честолюбцям, – “славу один від одного, а слави, яка від Єдиного Бога, не шукаєте?” (Ін. 5:44 
Полюбимо понад усе волю Божу; віддамо перевагу їй перед усім; все, що суперечить їй, зненавидимо ненавистю благочестивою і Богоугодною. Коли повстане пошкоджене гріхом єство наше проти євангельського вчення, висловимо ненависть до єства відкиданням побажань і вимог єства. Вираз ненависті чим буде рішучішим, тим рішучішою буде перемога над гріхом і над єством, яким володіє гріх; тим духовний успіх наш буде швидшим і міцнішим.
 Коли люди, близькі до нас по плоті, матимуть намір відволікти нас від наслідування волі Божій, виявимо до них святу ненависть, подібну до тієї, яку чинять вовкам ягнята, які не прикидаються вовками і не захищаються від вовків зубами3. Свята ненависть до ближніх полягає у збереженні вірності Богові, у несприйнятті порочної волі людей, хоч би ці люди і були найближчими родичами, у великодушному терпінні образ, що наносяться ними, у молитві за порятунок їхній, – аж ніяк не у лихослів’ї та не в споріднених з лихослів’ям діях, якими виражається ненависть єства занепалого, ненависть богопротивна.
 “Не думайте, – сказав Спаситель, – що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч,
 35 бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її” (Мф. 10:34-35 
 Пророк назвав землю місцем “пришестя свого” (Пс. 118:54 Пс. 38:13 
 Переконаємося, що ми – мандрівники на землі. Тільки з цього переконання ми можемо зробити розрахунок і розпорядження безпомилкові для земного життя нашого; тільки з цього переконання можемо дати йому напрямок правильний, вжити його на придбання блаженної вічності, не на порожнє й марнославне, не на згублення себе. Засліпило й засліплюють нас падіння наше! і примушені ми насильно, протягом довгого часу переконувати себе в найяскравіших істинах, які, за ясністю своєю, не потребують переконування.
 Мандрівник, коли зупиниться на шляху, в будинку для чужинців, не звертає на цей будинок особливої уваги. До чого увага, коли він прихистився в будинку на найкоротший час? Він задовольняється одним необхідним; намагається не витратити грошей, які йому потрібні на продовження шляху і на утримання в тому великому місті, в яке він прямує; недоліки і незручності переносить великодушно, знаючи, що вони – випадковість, на яку наражаються всі мандрівники, що непорушний спокій чекає на нього на тому місці, куди він прагне. Не прив’язується він серцем до жодного предмета в готелі, яким би предметом не здавався привабливим. Не втрачає він часу для сторонніх занять: йому потрібен він для здійснення важкої подорожі. Постійно заглиблений він у роздуми про чудову царську столицю, до якої попрямував, про ті значні перешкоди, які потрібно подолати, про засоби, які можуть полегшити подорож, про розбійницькі засідки, що навідують шлях, про нещасливу долю тих, кому не вдалося пройти цей шлях успішно, про щасливе становище тих, хто пройшов його з бажаним успіхом. Пробувши потрібний час у готелі, він дякує господареві його за надану йому гостинність, і, пішовши, забуває про готель або пам’ятає про нього поверхнево, бо холодне було до нього серце його.
Набудемо і ми такого ставлення до землі. Не розтратимо шалено здібностей душі й тіла; не принесемо їх у жертву марноті й тлінню. Збережемося від прихильності до тимчасового і матеріального, щоб вона не завадила нам придбати вічне, небесне. Захистимося від задоволення наших незадовільних і ненаситних забаганок, від задоволення яких розвивається наше падіння і досягає страшних розмірів. Захистимося від надмірностей, задовольняючись тільки істотно-потрібним. Спрямуємо всю увагу до очікуваного на нас загробного життя, що не має вже кінця. Пізнаємо Бога, який заповів нам пізнання Його і дарує це пізнання Своїм словом і Своєю благодаттю. Засвоїмося Богу протягом земного життя. Він надав нам найтісніше з’єднання з Собою, і дав на звершення цієї найбільшої справи термін – земне життя. Немає іншого часу, крім часу, визначеного земним життям, у який могло б відбутися чудесне засвоєння: якщо воно не здійсниться в цей час, то не здійсниться ніколи. Здобудемо дружбу небожителів, святих Ангелів і спочилих святих людей, щоб вони прийняли “у вічну кров” (Лк. 16:9 Пс. 118:105 
 Усунемо від себе всі неправдиві вчення і діяльність за ними: вівці Христові “За чужим же не йдуть, а тікають від нього, бо не знають чужого голосу” (Ін. 10:5 
 Наш пастир не тільки закликає нас голосом, а й керує Своїм способом життя: Він “перед вівцями Своїми ходить” (Ін. 10:4 1Пет. 2:21 Євр. 1:3 Мф. 25:34 
* * *
 3 (Мф. 10:16 
 4 Лествица.
 Про покаяння. “Настав час і наблизилось Царство Боже: покайтеся і віруйте в Євангеліє” (Мк. 1:15 Мф. 4:17 
 Коли гріх найбільше посилився у світі, – зійшов всесильний Лікар у світ. Він спустився в країну вигнання, в країну томлінь і страждань наших, що передують вічним мукам у пеклі, благовістить порятунок, відраду, зцілення всім людям, без усякого вилучення. “Покайтеся!”
 Сила покаяння ґрунтується на силі Божій: Лікар всемогутній, – і ліки, що подаються Ним, всемогутні.
 Тоді – під час проповіді Своєї на землі – Господь закликав до зцілення всіх тих, хто хворіє на гріх, не визнав жодного гріха незцілюваним. І тепер Він продовжує закликати всіх, обіцяє і дарує прощення всякого гріха, зцілення всякої гріховної недуги.
 О, мандрівники земні! О, ви всі, хто прагне або несеться широкою стежкою, під невгамовним галасом земних клопотів, веселощів і розваг, квітами, перемішаними з колючими тернинами, хто поспішає цією стежкою до кінця, усім відомого й усіма забутого, до похмурої домовини, до ще похмурішої й страшнішої вічності, зупиніться! Обтрусіть чари світу, що постійно утримують вас у полоні! Прислухайтеся до того, що сповіщає вам Спаситель, зверніть належну увагу на слова Його! “Покайтеся і віруйте в Євангеліє”, – каже Він вам, – “покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне.”
 Вкрай потрібно вам, земні мандрівники, звернути повну увагу на це істотно корисне, спасительне застереження: інакше ви досягнете труни, досягнете прага і брами вічності, не набувши жодного правильного поняття ні про вічність, ні про обов’язки того, хто вступає до неї, приготувавши собі в ній самі лише справедливі кари за ваші гріхи. Найтяжчий із гріхів – неувага до слів Спасителя, нехтування Спасителем. “Покайтеся!”
 Спокусливий, оманливий шлях земного життя: для початківців він видається нескінченним тереном, сповненим дійсності; для тих, хто його здійснив, – шляхом найкоротшим, обставленим порожніми сновидіннями. “Покайтеся!”
 І славу, і багатство, і всі інші тлінні надбання та переваги, на здобуття яких використовує все земне життя, всі сили душі й тіла, засліплений грішник, він повинен залишити в ті хвилини, коли насильно знімають із душі одяг її – тіло, коли душу ведуть невблаганні ангели на суд праведного Бога, їй невідомого, знехтуваного нею. “Покайтеся!”
 Трудяться, поспішають люди збагатити себе пізнаннями, але тільки пізнаннями несуттєвими, придатними лише для часу, що сприяють задоволенню потреб, зручностей і примх земного життя. Пізнання і діло, істотно потрібні, для яких єдине дароване нам земне життя – пізнання Бога і примирення з Ним за посередництвом Спасителя – ми цілком зневажаємо. “Покайтеся!”
 Браття! Вдивімося неупереджено, у світлі Євангелія, у земне життя наше. Воно нікчемне! всі блага його забираються смертю, а часто і набагато раніше смерті різними несподіваними обставинами. Негідні ці тлінні блага, що так скоро зникають, називатися благами! Швидше, вони – обмани, сітки. Ті, хто грузнуть у цих тенетах і обплутуються ними, позбавляються істинних, вічних, небесних, духовних благ, які приносяться вірою в Христа і слідуванням за Ним таємничим шляхом проживання євангельського. “Покайтеся!”
 У якому ми страшному засліпленні! Як очевидно доводиться цим засліпленням наше падіння! Ми бачимо смерть наших братів; ми знаємо, що і нам неодмінно і, можливо, дуже скоро належить вона, тому що ніхто з людей не залишився назавжди на землі; ми бачимо, що багатьом, і до смерті, змінює земний добробут, що перетворюється він часто на нещастя, схоже на щоденне куштування смерті. Незважаючи на це, стільки явне свідчення самого досвіду, ми ганяємося за одними тимчасовими благами, ніби за постійними, за вічними. На них одних звернена вся наша увага! забутий Бог! забута велична й водночас грізна вічність! “Покайтеся!”
 Змінять, браття, неодмінно змінять нам усі тлінні блага: багатіїв змінить їхнє багатство, славних – їхня слава, юних – їхня юність, мудреців – їхня мудрість. Тільки одне вічне, істотне благо може здобути людина під час мандрівки земної: істинне Богопізнання, примирення і з’єднання з Богом, що даруються Христом. Але для отримання цих верховних благ треба залишити життя гріховне, треба зненавидіти його. “Покайтеся!” “Покайтеся!” Що значить покаятися? Значить: зізнатися, покаятися в гріхах своїх, залишити гріхи свої, – відповідав деякий великий святий Отець на таке запитання, – і вже більше не повертатися до них5. Таким чином багато грішників перетворилися на святих, багато беззаконників на праведників. “Покайтеся!”, відкиньте від себе не тільки явні гріхи – вбивство, грабіжництво, розпусту, наклеп, брехню, а й згубні розваги, і насолоди тілесні, і мріяння злочинні, і думки беззаконні – все, все, забороненого Євангелієм. Колишнє і гріховне життя омийте сльозами щирого каяття.
Не скажи сам собі в зневірі і розслабленні душевному: “я впав у тяжкі гріхи; я набув довготривалим гріховним життям гріховні навички: вони звернулися з часом як би в природні властивості, зробили для мене покаяння неможливим “6. Ці похмурі думки навіює тобі ворог твій, якого ти ще не помічаєш і не розумієш7: він знає могутність покаяння, він і боїться, щоб покаяння не вирвало тебе з його влади, – і намагається відволікти тебе від покаяння, приписуючи Божому всемогутньому зціленню неміч.
 Установник покаяння – Творець твій, який створив тебе з нічого. Тим легше Він може відтворити тебе, перетворити твоє серце: зробити серце боголюбиве із серця гріхолюбного, зробити серце чисте, духовне, святе, із серця чуттєвого, плотського, зловмисного, хтивого.
 Браття! пізнаймо невимовну любов Божу до занепалого людського роду. Господь став людиною, щоб через втілення зробити для Себе можливим прийняття на Себе страт, заслужених людьми, і стратою Всесвятого спокутувати винних від страти. Що привабило Його до нас сюди, на землю, в країну нашого вигнання? Чи правди наші? Ні! Його привернув до нас той тяжкий стан, у який кинула нас наша гріховність.
 Грішники! підбадьоримося. Для нас, саме для нас, Господь здійснив велику справу свого втілення; на наші хвороби зглянувся Він із незбагненною милістю. Припинимо вагатися! Припинимо сумувати і сумніватися! Сповнені віри, старанності та вдячності приступимо до покаяння: за допомогою його примиримося з Богом. “Якщо беззаконник відвернеться від усіх беззаконь своїх, що створив, і збереже всі заповіді Мої, і зробить суд, правду й милість, то житиме життям, і не вмре: і не пом’януть його всі гріхи його, що він творив, але він у правді своїй, що він створив, живий буде” (Єз. 18:21-22 
 Будемо відповідати, за нашими слабкими силами, великій любові до нас Господа, як можуть відповідати любові Творця Його створіння, і створіння занепалі: покаймося! Покаємося не одними устами; засвідчимо наше покаяння не одними небагатьма, короткочасними сльозами, не однією зовнішньою участю в церковному Богослужінні, у виконанні церковних обрядів, чим задовольнялися фарисеї. Принесемо разом зі сльозами, із зовнішнім благочестям, і плід гідний покаяння: змінимо життя гріховне на життя євангельське. “Для чого вмирати вам, дім Ізраїлів!” (Єз. 18:31 
 “Для чого вмирати вам, дім Ізраїлів!” Від того остаточно гинуть християни вічною смертю, що весь час життя земного займаються одним порушенням обітниць хрещення, одним служінням гріху, вони гинуть від того, що не привертають жодної уваги до Слова Божого, яке сповіщає їм про покаяння. У передсмертні хвилини вони не вміють скористатися всемогутньою силою покаяння! Не вміють скористатися, тому що не отримали про християнство жодного поняття, або отримали поняття найнедостатніше і найплутаніше, яке слід назвати скоріше повним незнанням, ніж якимось пізнанням.
 “Живу Аз, говорить… Господь”, ніби змушений посилити запевнення перед невіруючими і збудити увагу в тих, хто не прислухається, – “Живу Я, говорить Господь Бог, не хочу смерті грішника, але щоб грішник відвернувся від шляху свого і живий був. Відверніться, відверніться від злих шляхів ваших; для чого вмирати вам, дім Ізраїлів?” (Єз. 33:11 
 Знав Бог неміч людей, знав, що вони і після хрещення будуть впадати в гріхи: з цієї причини Він встановив у Церкві своїй таїнство покаяння, яким очищаються гріхи, вчинені після хрещення. Покаяння має супроводжувати віру в Христа, передувати хрещенню в Христа; а після хрещення воно виправляє порушення обов’язків того, хто увірував у Христа і хрестився в Христа.
 Коли багато хто з Єрусалима і всієї Іудеї сходився до Іоанна, проповідника покаяння, на Йордан для хрещення, то сповідував йому гріхи свої, – сповідував не тому, зауважує деякий святий Писатель8, щоб святий Хреститель мав потребу знати гріхи тих, хто приходив до нього, а тому, що для міцності їхнього покаяння треба було з’єднати з почуттями жалю про спадання в гріхи сповідування гріхів.
 Душа, яка знає, що вона зобов’язана сповідувати гріхи свої, – каже той самий святий Отець, – цією самою думкою, ніби вуздою, утримується від повторення колишніх гріхів; навпаки того, несповідані гріхи, наче скоєні в темряві, зручно повторюються.
Сповідуванням гріхів розривається дружба з гріхами. Ненависть до гріхів – ознака істинного покаяння, – рішучості вести життя доброчесне.
 Якщо ти набув звички до гріхів, то частіше сповідуй їх, – і незабаром звільнишся з полону гріховного, легко і радісно будеш слідувати за Господом Іісусом Христом.
 Хто постійно зраджує друзів своїх, тому друзі робляться ворогами, віддаляються від нього, як від зрадника, який шукає їхньої вірної погибелі: хто сповідує гріхи свої, від того відступають вони, бо гріхи ґрунтуються й кріпляться на гордості занепалого єства, не терплять викриття й ганьби.
 Хто в надії на покаяння дозволяє собі грішити довільно і навмисно, той чинить у ставленні до Бога підступно. Того, хто грішить довільно і навмисно, в надії на покаяння, вражає несподівано смерть, і не дається йому часу, який він припускав присвятити чеснотам9.
 Таїнством сповіді рішуче очищаються всі гріхи, вчинені словом, справою, помислом. Для того, щоб викреслити з серця навички гріховні, вкорінені в нього довгим часом, потрібен час, потрібне постійне перебування в покаянні. Постійне покаяння полягає в постійному скорботі духу, в боротьбі з помислами і відчуттями, якими виявляє себе потаємна в серці гріховна пристрасть, в приборканні тілесних почуттів і утроби, в смиренній молитві, в частій сповіді.
 Браття! ми втратили довільним гріхом святу непорочність, недоторканну не тільки до справи гріховної, а й до пізнання зла, – непорочність, у духовному сяйві якої ми з’явилися в буття з рук Творця. Ми втратили і ту непорочність, яку здобули при відтворенні хрещенням; ми заплямували на шляху життя різними гріхами наші ризи, вибілені Відкупителем. Залишилася нам ще одна вода для омовіння – вода покаяння. Що буде з нами, коли ми знехтуємо і цим омовінням? Доведеться нам постати перед Богом із душами, спотвореними гріхом, – і грізно погляне Він на душу осквернену, засудить її у вогонь геєни.
 “Измыйтеся, – говорить Бог грішникам, – и чисти будите, отъимете лукавства от душ ваших пред очима Моима, престаньте от лукавств ваших. И приидите и стяжемся”. І прийдіть, і стяжемся”. Чим же закінчується цей суд Божий, суд покаяння, на який Бог невпинно закликає грішника, під час його земного життя? Коли людина усвідомить гріхи свої, наважиться на щире покаяння і виправлення: то вирішує Бог суд Свій з людиною таким рішенням: “Аще будут греси ваши яко багряное, яко снег убелю, аще будут яко червленное, яко волну убелю” (Іс. 1:16,18 
 Якщо ж християнин виявить зневагу до цього останнього, багатомилостивого покликання Божого: то сповіщається йому від Бога остаточна погибель. “Благодать Божа, – каже Апостол, – на покаяння тебе веде” (Рим. 2:4 Рим. 2:5-9 
 * * *
 5 Пимен Великий. Смот. Патерик Скитский.
 6 Преподобный Макарий Великий, Слово 7, гл. 2.
 7 Преподобный Макарий Великий, Слово 7, гл. 2.
 8 Святой Иоанн Лествичник. Слово 4.
 9 Исаак Сирский. Слово 90.
 Бачення Христа Чи хочеш побачити Господа Іісуса Христа? – “Піди і подивись” (Ін. 1:46 
 Господь Іісус Христос дав обітницю перебувати з учнями Своїми “до кінця віку” (Мф. 28:20 
Чи хочеш почути Христа? – Він говорить тобі Євангелієм. Не знехтуй Його спасительним голосом: ухилися від гріховного життя, і слухай з увагою вчення Христове, яке – життя вічне.
 Чи хочеш, щоб тобі з’явився Христос? Він навчає тебе, як це отримати. “Хто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той возлюблений буде Отцем Моїм; і Я полюблю його і явлюся йому Сам” (Ін. 14:21 
 Ти усиновлений Богу таїнством святого хрещення, ти вступив у найтісніше єднання з Богом таїнством святого причастя: підтримуй усиновлення, підтримуй єднання. Чистоту й оновлення, доставлені святим хрещенням, відновлюй покаянням, а єднання з Богом живи життям за Євангелієм і, якщо можливо, частим причащанням до святих Христових таїнств. “Перебувайте в Мені, і Я у вас” (Ін. 15:4 Ін. 15:10 Ін. 6:56 
 Бережися від мрійливості, яка може тобі уявити, що ти бачиш Господа Іісуса Христа, що ти Його торкаєшся, охоплюєш. Це – порожня гра пихатої, гордої зарозумілості! Це – згубне самообваження! (Цей рід самообваження святі аскетичні письменники називають “думкою”. Святий Іоанн Карпафійський визначає думку так: “Думка є вскормлення душі марнославством і марнославство розуму “11). Про цей рід самообману святий Апостол Павло говорить: “Хай ніхто не зваблює вас самовільною смиренномудрістю та служінням Ангелів, втручаючись в те, чого не бачив, безрозсудно величаючись тілесним своїм розумом” (Кол. 2:18 Притч. 26:12 
 Якщо ти проводиш життя гріховне, задовольняєш пристрасті, і водночас думаєш, що любиш Господа Іісуса Христа, то поблажливий учень Його, який лежав на Його пір’ї під час таємної вечері, докоряє тобі в самообманні. Він каже: “Хто говорить: я пізнав Його, але заповідей Його не виконує, той лжець і нема в ньому правди; а хто додержує слово Його, в тому істинно любов Божа здійснилася” (1Ін. 2:4-5 
 Якщо ти виконуєш гріховну волю твою, і тим порушуєш євангельські заповіді, то Господь Іісус Христос зараховує тебе до числа тих, хто не любить Його. “А хто не любить Мене, слів Моїх не виконує” (Ін. 14:24 
 Не кидайся нерозважливо, не розглянувши ретельно риз твоїх, у старому, сморідному лахмітті, на шлюб до Сина Божого, на з’єднання з Ним, хоча ти і покликаний на цей шлюб, на який покликаний кожен християнин. Є такі слуги в цього Домовладики, що зв’яжуть тобі руки й ноги, і ввергнуть у темряву непроглядну, чужу від Бога (Мф. 22:11-13 
 Слуги, владі яких віддається зухвалий, неочищений покаянням, пихатий зарозумілістю і зарозумілістю шукач любові та інших піднесених духовних станів, – демони, ангели відкинуті. Темрява непроглядна – сліпота духу людського, стан пристрасний, плотський. Гріх і занепалі духи панують у людині, що перебуває в цьому стані. Вона позбавлена моральної свободи: руки і ноги її зв’язані. Зв’язанням рук і ніг означає втрату здатності до богоугодного життя і до духовного процвітання. У цьому стані перебувають усі самозакохані. З цього тяжкого стану виходить людина зі свідомістю своєї омани, відкиданням її, вступом у спасительний терен покаяння.
 Важкий вихід із самообману. Біля дверей стоїть варта; двері замкнені великоваговими міцними замками і затворами; прикладена до них печатка пекельної безодні. Замки і затвори – гордість самообдурених, що глибоко таїться в серці, марнославство їхнє, яке є початковою причиною діяльності їхньої, лицемірство і лукавство, якими прикриваються гордість і марнославство, якими зодягаються вони в подобу благонаміреності, смиренності, святості. Печатка незламна – визнання дій самообману діями благодатними.
 Чи може той, хто перебуває в самоспокусі, в області брехні й обману, бути виконавцем заповідей Христових, які істина від Істини – Христа? Той, хто співчуває брехні, хто тішиться брехнею, хто засвоїв собі брехню, хто з’єднався з брехнею в дусі, чи може співчувати істині? Ні! він зненавидить її, стане несамовитим ворогом її і гонителем.
 Яким буде ваш стан; нещасні мрійники, які думали про себе, що ви провели земне життя в обіймах Божих, коли вразить вас вислів Спасителя: “Я ніколи не знав вас; відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня” (Мф. 7:23 
Істинний друг мій у Господі! Іди до Господа Іісуса Христа, наближайся до Нього шляхом євангельських заповідей; ними пізнавай Його; виконанням їх виявляй і доводь любов твою до Господа Іісуса. Він Сам явить тобі Себе, явить у день і годину, відомі Єдиному Йому. Разом із цим явленням проллє в серце твоє невимовну любов до Себе. Божественна любов – не щось, що власне належить занепалій людині: вона – дар Святого Духа (Рим. 5:5 
 Довір себе Господу, а не собі: це набагато надійніше. Він – Творець твій. Коли ти зазнав сумного падіння, Він для тебе прийняв людство, Себе віддав за тебе на страту, за тебе пролив кров Свою, Своє Божество доставив тобі: чого ж ще Він не зробить для тебе? Приготуйся для дарів Його очищенням себе: це твоя справа. Амінь.
 * * *
 10 Святого Петра Дамаскина, книга первая, статья: «О четвертом видении». Доброт, ч. 3.
 11 Иоанн. Карп. гл. 49. Доброт. Ч. 4
 12 Святого Григория гл. СХХVIII. Доброт. Ч. 1.
 Про читання Євангелія Під час читання Євангелія не шукай насолоди, не шукай захоплень, не шукай блискучих думок: шукай побачити непогрішно святу Істину.
 Не задовольняйся одним безплідним читанням Євангелія; намагайся виконувати його заповіді, читай його справами. Це – книга життя, і треба читати її життям.
 Не думай, що без причини найсвященніша з книг, Четвероєвангеліє, починається Євангелієм від Матвія, а закінчується Євангелієм від Іоанна. Матвій навчає більше, як виконувати волю Божу, і його настанови особливо до вподоби тим, хто тільки починає шлях Божий; Іоанн викладає образ з’єднання Бога з людиною, оновленою заповідями, що є доступним лише для тих, хто досяг успіху на шляху Божому.
 Розкриваючи для читання книгу – святе Євангеліє, згадай, що вона вирішить твою вічну долю. За нею ми будемо судимі, і, дивлячись і тому, якими були тут на землі по відношенню до неї, отримаємо в долю або вічне блаженство, або вічні кари (Ін. 12:48 
 Бог відкрив свою волю нікчемній пилинці – людині! Книга, в якій викладена ця велика і всесвята воля – у твоїх руках. Ти можеш і прийняти, і відкинути волю Творця і Спасителя твого, дивлячись на те, як тобі завгодно. Твої вічне життя і вічна смерть у руках твоїх: розсуди ж, скільки потрібно тобі бути обережною, розсудливою. Не грайся своєю долею вічною!
 Молись у сокрушенні духа Господу, щоб Він відкрив тобі очі бачити чудеса, сокровенні в законі Його (Пс. 118:18 Лк. 5:24 
 Читай Євангеліє з крайнім благоговінням і увагою. У ньому не вважай нічого маловажним, малодостойним розглядання. Кожна йота його випускає промінь життя. Нехтування життя – смерть.
 Читаючи про прокажених, розслаблених, сліпих, хромих і тих, що біснуються, яких зцілив Господь, думай, що душа твоя, що носить різноманітні язви гріха, що перебуває в полоні й у демонів, подібна до цих хворих. Навчайся з Євангелія віри, що Господь, який зцілив їх, зцілить і тебе, якщо ти будеш старанно благати Його про зцілення твоє.
 Зтяжи такий настрій душі, щоб тобі бути здатним до отримання зцілення. Здатні отримати його ті, хто зізнається у своїй гріховності, хто зважився залишити її (Ін. 9:39,41 Мф. 9:13 
 Бачення гріхів, бачення того падіння, в якому перебуває весь рід людський, є особливий дар Божий. Випроси собі цей дар, і зрозумілішою буде для тебе книга Небесного Лікаря – Євангеліє.
 Постарайся, щоб Євангеліє засвоїлося твоєму розуму і серцю, щоб розум твій, так би мовити, плавав у ньому, жив у ньому: тоді і діяльність твоя зручно стане євангельською. Цього можна досягти безперестанним побожним читанням, вивченням Євангелія.
 Преподобний Пахомій Великий, один зі славнозвісних стародавніх Отців, знав напам’ять святе Євангеліє і наставляв учням своїм, за одкровенням Божим, у неодмінний обов’язок вивчити його. Таким чином Євангеліє супроводжувало їх усюди, постійно керувало ними13.
 І нині чому б християнським вихователям не прикрасити пам’ять безневинної дитини Євангелієм, аніж засмічувати її вивченням Єзопових байок та інших нікчемностей?
 Яке щастя, яке багатство – здобуття Євангелія пам’яттю! Не можна передбачити переворотів і лих, що можуть трапитися з нами протягом земного життя. Євангеліє, що належить пам’яті, читається сліпим, в’язня супроводжує до в’язниці, розмовляє з хліборобом на ниві, зрошуваній його потом, наставляє суддю під час самої присутності, керує купцем на торгу, розважає хворого під час виснажливого безсоння й тяжкої самотності.
Не насмілюйся сам тлумачити Євангеліє та інші книги Святого Письма. Писання виголошене святими Пророками й Апостолами, виголошене не довільно, але за натхненням Святого Духа (2Пет. 1:21 
 Святий Дух, виголосивши через Пророків і Апостолів Слово Боже, витлумачив його через святих Отців. І Слово Боже, і тлумачення його – дар Святого Духа. Тільки це одне тлумачення приймає свята Православна Церква! Тільки це одне тлумачення приймають її справжні чада!
 Хто пояснює Євангеліє і все Писання самовільно: той цим самим відкидає тлумачення його святими Отцями, Святим Духом. Хто відкидає тлумачення Писання Святим Духом; той, без жодного сумніву, відкидає і саме Святе Письмо.
 І буває слово Боже, слово спасіння, для зухвалих тлумачів його, запах смертоносний на смерть, мечем двосічним, якими вони загартовують самі себе у вічну погибель (2Пет. 3:16 2Кор. 2:15-16 
 “Дивлюсь Я на вбогого та на розбитого духом, і на тремтячого над Моїм словом” (Іс. 66:2 
 Залиш гріховне життя, облиш земні пристрасті й насолоди, зречися душі своєї, тоді стане для тебе доступним і зрозумілим Євангеліє.
 “Хто ненавидить душу свою у світі цьому”, – сказав Господь – душі, для якої від падіння гріхолюбство стало нібито природним, нібито життям, – “збереже її в життя вічне” (Ін. 12:25 
 Для того, хто любить душу свою, для того, хто не наважується на самовіддачу, закрите Євангеліє: він читає букву; але слово життя, як Дух, залишається для нього під непроникною завісою. Коли Господь був на землі пресвятою плоттю, – багато хто бачив Його і, разом, не бачив. Що користі, коли людина дивиться тілесними очима, спільними в неї з тваринами, а нічого не бачить очима душі – розумом і серцем? І нині багато хто щодня читає Євангеліє, а разом ніколи не читали його, зовсім не знають його.
 Євангеліє, сказав деякий преподобний пустинножитель, розумом чистим читається; розуміється в міру виконання заповідей його самою справою. Але точного і досконалого розкриття Євангелія не можливо здобути в собі власними зусиллями: це – дар Христовий14.
 Дух Святий, вселившись в істинного і вірного служителя Свого, робить його і досконалим читачем, і істинним виконавцем Євангелія.
 Євангеліє є зображенням властивостей нової людини, яка – “Господь з неба” (1Кор. 15:47 
 Ви, які валяєтеся в смердючому і брудному болоті гріхів, знаходите в ньому насолоду! Підніміть голови ваші, погляньте на чисте небо: там ваше місце! Бог дає вам достоїнство богів; ви, відкидаючи це достоїнство, обираєте для себе інше: достоїнство тварин, – і найнечистіших. Схаменіться! Залиште болото смердюче; вичистіться сповіданням гріхів; умийтеся сльозами каяття; прикрасьтеся слізьми розчулення; підніміться від землі; зійдіть на небо: вас підніме туди Євангеліє. “Доки світло з вами” – Євангеліє, в якому сокровенний Христос, “віруйте у світло, щоб бути синами світла” (Ін. 12:36 
 * * *
 13 Житие Пахомия Великого. Vies des Peres des deserts d’Orient par le R. P. Michel-Andre-Manin. Знал Евангелие наизусть святой Тихон Воронежский.
 14 Преподобного Марка Подвижника о законе духовном гл. XXXII. Доброт, ч. 1.
 Про читання святих отців Бесіда і товариство ближніх дуже діє на людину. Бесіда і знайомство з науковцем повідомляє багато відомостей, з поетом – багато піднесених думок і почуттів, з мандрівником – багато знань про країни, про звичаї і звичаї народні. Очевидно: бесіда і знайомство зі святими повідомляють святість. “З праведним Ти чиниш праведно, з мужем непорочним — непорочно, з чистим — чисто” (Пс. 17:26-27 
 Відтепер, під час короткого земного життя, яке Писання не назвало навіть життям, а мандрівкою, познайомся зі святими. Ти хочеш належати на небі до їхнього товариства, хочеш бути учасником їхнього блаженства? відтепер вступи в спілкування з ними. Коли вийдеш із храмини тіла, – вони приймуть тебе до себе, як свого знайомого, як свого друга (Лк. 16:9 
 Немає ближчого знайомства, немає тіснішого зв’язку, як зв’язок єдністю думок, єдністю почуттів, єдністю мети (1Кор. 1:10 
 Де однодумність, там неодмінно і одностайність, там неодмінно одна мета, однаковий успіх у досягненні мети.
 Засвоюй собі думки і дух святих Отців читанням їхніх писань. Святі Отці досягли мети: спасіння. І ти досягнеш цієї мети за природним ходом речей. Як однодумний і однодушний святим Отцям, ти спасешся.
Небо прийняло у своє блаженне лоно святих Отців. Цим воно засвідчило, що думки, почуття, діяння святих Отців угодні йому. Святі Отці виклали свої думки, своє серце, образ своїх дій у своїх писаннях. Значить: яке вірне керівництво до неба, засвідчене самим небом, – писання Отців.
 Писання святих Отців усі складені за навіюванням або під впливом Святого Духа. Дивовижна в них згода, дивовижне помазання! Той, хто керується ними, має, без жодного сумніву, керівником Святого Духа.
 Усі води землі стікаються в океан, і, можливо, океан служить початком для всіх вод земних. Писання Отців з’єднуються всі в Євангелії; всі хиляться до того, щоб навчити нас точному виконанню заповідей Господа нашого Іісуса Христа; усіх їхнє і джерело, і кінець – святе Євангеліє.
 Святі Отці навчають, як приступати до Євангелія, як читати його, як правильно розуміти його, що сприяє, що перешкоджає розумінню його. І тому спочатку більше займайся читанням святих Отців. Коли ж вони навчать тебе читати Євангеліє: тоді вже переважно читай Євангеліє.
 Не вважай для себе достатнім читання одного Євангелія, без читання святих Отців! Це – думка горда, небезпечна. Краще нехай приведуть тебе до Євангелія святі Отці, як улюблене своє дитя, яке отримало попереднє виховання й освіту за допомогою їхніх писань.
 Багато, всі, які відкинули безумно, зарозуміло святих Отців, які приступили безпосередньо, зі сліпою зухвалістю, з нечистим розумом і серцем до Євангелія, впали в згубну оману. Їх відкинуло Євангеліє: воно допускає до себе одних смиренних.
 Читання писань отецьких – батько і цар усіх чеснот. З читання отцівських писань навчаємося істинного розуміння Священного Писання, віри правої, життя за заповідями євангельськими, глибокої поваги, яку треба мати до євангельських заповідей, словом сказати, – порятунку і християнської досконалості.
 Читання отцівських писань, після зменшення Духоносних наставників, стало головним керівником для охочих спастися і навіть досягти християнської досконалості15.
 Книги святих Отців, за висловом одного з них, подібні до дзеркала: дивлячись у них уважно і часто, душа може побачити всі свої недоліки.
 Знову – ці книги подібні до багатого зібрання лікарських засобів: у ньому душа може відшукати для кожної зі своїх недуг рятівне лікування.
 Говорив святий Епіфаній Кіпрський: “Один погляд на священні книги спонукає до благочестивого життя “16.
 Читання святих Отців має бути ретельним, уважним і постійним: невидимий ворог наш, який “ненавидить голос ствердження” (Притч. 11:15 
 Кожен обери собі читання Отців, що відповідає своєму способу життя. Пустельник нехай читає Отців, які писали про безмовність; чернець, що живе в гуртожитку, – Отців, які написали повчання для чернечих гуртожитків; християнин, який живе посеред світу, – святих Отців, які виголосили свої повчання взагалі для всього християнства. Кожен, у якому б званні не був, почерпай рясну настанову в писаннях Отців.
 Неодмінно потрібне читання, що відповідає способу життя. Інакше будеш наповнюватися думками, хоч і святими, але нездійсненними самою справою, що збуджують безплідну діяльність тільки в уяві та бажанні; справи благочестя, що відповідають твоєму способу життя, будуть вислизати з рук твоїх. Мало того, що ти зробишся безплідним мрійником, – думки твої, перебуваючи в безперестанному протиріччі з колом дій, неодмінно породжуватимуть у твоєму серці збентеження, а в поведінці невизначеність, обтяжливі, шкідливі для тебе і для ближніх. При неправильному читанні Священного Писання і святих Отців, легко можна ухилитися зі спасенного шляху в непрохідні хащі і глибокі прірви, що і сталося з багатьма. Амінь.
 * * *
 15 Преп. Нил Сорский. Правила.
 16 Алфавитный Патерик
 Про віддалення від читання книг, що містять у собі лжевчення Знову приношу тобі, вірний сину Східної Церкви, слово поради щирої, благої. Це слово не мені належить: воно святих Отців. Звідти всі мої поради.
Бережи розум і серце від вчення брехні. Не розмовляй про християнство з людьми, зараженими неправдивими думками; не читай книг про християнство, написаних лжевчителями.
 Істині присутній Дух Святий: Він – Дух Істини. Брехні присутній і сприяє дух диявола, який – брехня і отець брехні.
 Той, хто читає книги лжевчителів, долучається неодмінно до лукавого, темного духу брехні. Це нехай не здасться тобі дивним, неймовірним: так стверджують світила Церковні – святі Отці. (“Ніхто нехай не читає, сказав священномученик Петро Дамаскін, того, що не служить на догоду Божому. Якщо ж і прочитає колись щось таке в необізнаності: то нехай спонукається швидше викреслити його з пам’яті читанням Божественних Писань і з них саме тих, що найбільше служать для спасіння душі її, за станом, якого вона досягла… Книги, які суперечать цьому нехай не читає. Яка потреба прийняти духа нечистого, замість Духа Святого? Хто в якому слові вправляється, той отримує властивість того слова, хоча цього і не бачать недосвідчені, як бачать ті, хто має духовну досвідченість”.)17.
 Якщо розум твій і серце нічим не списані, – нехай Істина і Дух напишуть на них заповіді Божі та Його вчення духовне.
 Якщо ж ти дозволив списати й покреслити скрижалі душі різноманітними поняттями та враженнями; не розбираючи розсудливо й обережно – хто письменник, що він пише: то вичисти написане письменниками чужими; вичисти покаянням і зреченням усього богопротивного.
 Письменником на твоїх скрижалях нехай буде єдиний перст Божий.
 Приготуй для цього письменника чистоту розуму і серця благочестивим, цнотливим життям: тоді під час молитов твоїх і під час читання священних книжок, непомітно, таємниче накреслюватиметься на скрижалях душі закон Духа.
 Тільки ті книги про релігію дозволено тобі читати, які написані святими Отцями вселенської Східної Церкви. Цього вимагає Східна Церква від чад своїх18.
 Якщо ж ти міркуєш інакше, і знаходиш веління Церкви менш ґрунтовним, ніж міркування твоє та інших, згодних з тобою: то ти вже не син Церкви, а суддя її.
 Ти назвеш мене одностороннім, не досить освіченим, ригористом? – Залиш мені однобічність мою і всі інші недоліки: бажаю краще в цих недоліках бути слухняним Східній Церкві, ніж в усіх уявних досконалостях бути розумнішим за неї, і тому дозволяти собі непослух їй, і відокремлення від неї. Істинним чадам Східної Церкви приємний буде голос мій.
 Вони знають, що той, хто хоче здобути небесну премудрість, повинен залишити свою власну, земну, хоч би якою б великою вона не була, зректися її, визнати її такою, якою вона і є, “буйством” (1Кор. 3:19 
 Земна мудрість – ворожнеча на Бога: вона Закону Божому не підкоряється, і не може підкорятися (Рим. 8:7 2Пет. 3:10 
 Свята Церква дозволяє читати книги лжевчителів тільки тим своїм членам, чиї думка і серцеві почуття зцілені й просвічені Святим Духом, які можуть завжди відрізнити від істинного добра зло, що прикидається добром і прикрите маскою добра.
 Великі угодники Божі, які пізнали неміч загальну для всіх людей, боялися отрути єресі та брехні, і тому з усілякою ретельністю уникали бесід з людьми, зараженими лжевченням і читанням єретичних книг19. Маючи перед очима падіння вченого Орігена, вправного в догоджені Арію, красномовного Несторія та інших багатих на мудрість світу, загиблих від самовпевненості й зарозумілості, вони шукали порятунку і здобули його у втечі від псевдовчення, у цілковитому послуху Церкві.
 Духоносні, святі пастирі та вчителі Церковні читали писання богохульних єретиків, змушені до такого читання необхідною потребою всього християнського суспільства. Вони словом сильним, словом духовним викривали омани, сповістили всім чадам Церкви приховану небезпеку в єретичних писаннях, прикриту чудовими найменуваннями святості та благочестя.
 Але мені і тобі необхідно берегтися від читання книг, складених лжеучителями. Кожному, хто не належить до Східної церкви, єдиної святої, хто писав про Христа, про християнську віру і моральність, належить ім’я лжеучителя.
 Скажи: як можливо дозволити тобі читання будь-якої книги, коли кожна книга, яку ти читаєш, веде тебе куди хочеш, – переконує погоджуватися на все, на що потрібна їй твоя згода, відкидати все, що їй потрібно, щоб ти відкидав?
 Досвід доводить, які згубні наслідки нерозбірливого читання. Скільки можна зустріти між чадами Східної Церкви понять про християнство найбільш плутаних, неправильних, таких, що суперечать вченню Церкви, які засуджують це святе вчення, – понять, засвоєних читанням книг єретичних!
Не ображайся, друже мій, на мої застереження, що навіюються бажанням тобі істинного блага. Батько, мати, добрий вихователь чи не будуть боятися за безневинне, недосвідчене немовля, коли воно захоче безперешкодно входити в кімнату, де між їстівними припасами безліч отрути?
 Смерть душі гірша за смерть тіла: тіло, що померло, воскресне, і часто смерть тіла буває причиною життя для душі; навпаки, душа, вмертвіла злом, – жертва вічної смерті. Душу може вбити одна думка, що містить у собі якийсь вид богохульства, тонкий, зовсім не помітний для незнаючих.
 Буде час, провіщав святий Апостол, “буде час, коли здорового вчення приймати не будуть, але за своїми примхами будуть вибирати собі вчителів, які б лестили слуху; і від істини відвернуть слух і навернуться до байок” (2Тим. 4:3-4 
 Не спокушайся гучним заголовком книги, що обіцяє навчити християнській досконалості того, кому потрібна ще їжа немовлят: не спокушайся ні чудовим видавництвом, ні живописом, силою, красою стилю, ні тим, що письменник – ніби святий, ніби той, хто довів свою святість численними чудесами.
 Лжевчення не зупиняється ні перед якою вигадкою, ні перед яким обманом, щоб байкам своїм дати вигляд істини, і тим зручніше отруїти ними душу.
 Лжевчення саме по собі – вже обман. Ним обманутий насамперед письменник, а не читач (2Тим. 3:13 
 Ознака книги істинно, істотно душекорисної – святий Письменник; член Східної Церкви, схвалений, визнаний святою Церквою. Амінь.
 * * *
 17 Святого Петра Дамаскина книга первая, статья о рассуждении. Доброт, ч. 3.
 18 Під час звершення таїнства сповіді належить запитувати того, хто кається, чи не читає він книг єретичних? Требник.
 19 Житие Пахомия. Patrologiae Tomus. LXXIII, cap. XLIV.
 Істина і Дух Не спокушайся зарозумілістю і вченням тих, спокушених зарозумілістю, які, нехтуючи істиною Церкви і Божественним одкровенням, стверджують, що істина може віщати в тобі самому без звуків слова, і наставляти тебе сама собою; якоюсь невизначеною і неясною дією. Це – вчення брехні та її наперсників20.
 Ознаки вчення брехні: темрява, невизначеність, думка21 і мрійлива, кров’яна і нервова насолода, яка слідує за нею і народжується нею. Вона приноситься тонкою дією марнославства і хтивості.
 Занепале людство приступає до святої істини вірою; іншого шляху до неї немає. Не спокушайся зарозумілістю і вченням тих, спокушених зарозумілістю, які, нехтуючи істиною Церкви і Божественним одкровенням, стверджують, що істина може віщати в тобі самому без звуків слова, і наставляти тебе сама собою; якоюсь невизначеною і неясною дією. Це – вчення брехні та її наперсників20.
 “Слово Боже – істина” (Ін. 17:17 Пс. 118:86 Пс. 115:2 
 Чи хочеш почути його, – почути духовний голос святої істини? – Навчися читати Євангеліє: від нього почуєш істину, у ньому побачиш істину. Істина відкриє тобі падіння твоє і узи брехні, узи самообману, якими невидимо зв’язана душа всякої людини, не оновленої Святим Духом.
 Тобі соромно зізнатися, занепалий горделюбець, гордий у самому падінні своєму, що ти мусиш шукати істини поза собою, що вхід для неї в твою душу – через слух та інші тілесні відчуття! Але це – незаперечна правда, що викриває, яким глибоким є наше падіння. Так глибоко, так страшно падіння наше, що для витягання нас із згубної прірви, Бог-Слово прийняв на себе людство, щоб люди з учнів диявола і брехні стали учнями Бога й Істини, за посередництвом Слова і Духа Істини звільнилися від гріховного рабства і навчилися всякої істини22.
 Ми такі грубі, такі чуттєві, що потрібно було, щоб Свята Істина піддалася нашим тілесним почуттям; потрібні були не тільки звуки слова, а й зцілення недужих, відчутні знамення на водах, деревах, хлібах, щоб ми, переконувані тілесними очима, могли хоч якось вгледіти Істину. Так затьмарилися наші очі душевні!
 “Ви не увіруєте, якщо не побачите знамень і чудес” (Ін. 4:48 
 І людина зізналася перед Господом, що знамення, видимі тілесними очима, привели її до віри, привели до бачення розумом. “Знаємо, – говорив він Господу, – Який прийшов від Бога; бо таких чудес, які Ти твориш, ніхто не може творити, якщо не буде з ним Бог” (Ін. 3:2 
Багато хто очима бачив Спасителя, бачив Його Божественну владу над всяким створінням у чудесах, які Він творив; багато хто вухами своїми чули Його святе вчення, чули самих бісів, які свідчать про Нього, але не пізнали Його, зненавиділи Його, зазіхнули на жахливий злодіяння – на боговбивство. Так глибоко, так страшно наше падіння, наше затьмарення.
 Здається: досить прочитати один розділ Євангелія, щоб пізнати Бога, який говорить у ньому. “Ти маєш слова життя вічного”, Господь і Бог наш, що з’явився нам у смиренному образі людини, “і ми увірували і пізнали, що Ти Христос, Син Бога Живого” (Ін. 6:68-69 
 Віщає Саме – істина: “якщо будете перебувати в слові Моєму, то ви істинно Мої учні, і пізнаєте істину, і істина визволить вас” (Ін. 8:31-32 
 Може говорити істина і всередині людини. Але коли це? Тоді, коли, за словом Спасителя, людина зодягнеться “силою з неба” (Лк. 24:49 Ін. 16:13 
 Якщо ж до явного пришестя Святого Духа – долі святих Божих – хто наважиться чути всередині себе істину, яка віщає, той лестить тільки своїй гордості, обманює себе; він скоріше чує голос того, хто говорив у раю: “будете як боги” (Бут. 3:5 
 Пізнавати істину з Євангелія і святих Отців, за допомогою читання причащатися Святого Духа, який живе в Євангелії і святих Отцях, – велике щастя.
 Вищого щастя, – щастя чути істину від самого Пресвятого Духа, я не гідний! я не здатний до нього! не здатний витримати його, зберегти його: посудина моя не готова, не закінчена і не укріплена. Вино Духа, якби було влите в нього, розірвало б його, і саме пролилося (Мф. 9:17 Лк. 18:7 1Кор. 3:2 
 Сотник визнав себе негідним прийняти Господа в дім свій, а просив, щоб прийшло в цей дім всемогутнє слово Господнє і зцілило отрока. Воно прийшло; відбулося знамення, відбулося зцілення отрока. Господь похвалив віру і смиренність сотника (Мф. 8:8-13 
 Говорили сини Ізраїлю святому вождю своєму і законодавцю, говорили з правильного поняття про велич Божества, з поняття, від якого народжується в людині свідомість і пізнання нікчемності людської: “Говори з нами ти, і ми послухаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали” (Вих. 20:19 
 Негідний Господа, негідний наслідування той, хто весь у сквернах і нечистотах, а дурною, гордовитою, мрійливою думкою думає бути в обіймах Пречистого, Пресвятого Господа, думає мати Його в собі та з Ним розмовляти, як із другом24.
 “Бог дуже страшний у зібранні святих, і грізний Він на ціле довкілля Своє!” (Пс. 88:8 Іс. 6 
 Досить, досить, якщо Слово Боже, істина зійде в дім душі за посередництвом слухання, або читання, і зцілить сина, тобто, тебе, який перебуває ще в дитячому віці щодо Христа, хоча за віком тілесним ти, можливо, вже прикрашений сивиною.
 Немає іншого доступу до Істини! “Як вірувати в Того, – каже Апостол, – про Кого не чули? як чути без проповідника? …віра від слухання, а слухання від слова Божого” (Рим. 10:14,17 
 Вірний Син Східної Церкви! Послухай поради дружньої, поради спасительної. Ти хочеш пізнати ґрунтовно шлях Божий, прийти цим шляхом до спасіння вічного? – Вивчай святу істину у Святому Письмі, переважно ж у Новому Завіті, і в писаннях святих Отців. Неодмінно потрібна при цій вправі й чистота життя: бо тільки чисті серцем можуть бачити Бога. Тоді станеш, у свій час, у міру відому й угодну Богові, учнем і наперсником святої Істини, причасником нерозлучного з Нею, що дається Нею, Святого Духа. Амінь.
* * *
 20 – Фомы Кемпийского «О Подражании Іісусу Христу», книга I, гл. 3, кв. III, гл. 2.
 21 ВВище сказано, що так названо святими Отцями відомий вид самообману, чому й ми утримуємо цю назву.
 22Ин.8:31; слич. Ін. 16:13 
 23 Подражание, кн. III, гл. 2.
 24 Подражание, кн. III, гл. 1.
 Про любов до ближнього Що може бути прекрасніше, приємніше за любов до ближнього?
 Любити – блаженство; ненавидіти – мука.
 Весь закон і пророки зосереджуються в любові до Бога і ближнього (Мф. 22:40 
 Любов до ближнього є стежка, що веде до любові до Бога: бо Христос благоволив таємничо зодягнутися в кожного ближнього нашого, а у Христі – Бог (1 Ін.).
 Не подумай, найулюбленіший брате, щоб заповідь любові до ближнього була такою близькою до нашого занепалого серця: заповідь – духовна, а нашим серцем оволоділи плоть і кров; заповідь – нова, а серце наше – старе.
 Природна любов наша пошкоджена падінням; її потрібно умертвити – велить це Христос – і почерпнути з Євангелія святу любов до ближнього, любов у Христі.
 Властивості нової людини повинні бути всі нові; ніяка стара властивість не підходить їй.
 Не має ціни перед Євангелієм любов від руху крові та плотських почуттів.
 І яку може вона мати ціну, коли при розпалюванні крові дає клятву покласти душу за Господа, а через кілька годин, при охолодженні крові, дає клятву, що не знає Його? (Мф. 26:33,35,74 
 Євангеліє відкидає любов, що залежить від руху крові, від почуттів плотського серця. Воно говорить: “Не думайте, що Я прийшов принести мир на землю; не мир прийшов Я принести, а меч, бо Я прийшов розлучити сина з батьком його, і дочку з матір’ю її, і невістку із свекрухою її. І вороги людині – домашні її.” (Мф. 10:34-36 
 Святий Дух навчає любити ближнього свято. Любов, піднесена, яка живиться Святим Духом – вогонь. Цим вогнем гаситься вогонь любові природної, плотської, пошкодженої гріхопадінням25.
 “Той, хто говорить, що можна мати ту й іншу любов, спокушає сам себе”, сказав святий Іоанн Ліствичник26.
 У якому падінні наша природа? Той, хто за своєю природою здатний з палкістю любити ближнього, повинен засталяти себе, щоб любити його так, як велить любити Євангеліє.
 Найпалкіша природна любов легко перетворюється на відразу, на непримиренну ненависть (2Сам. 13:15 
 У яких язвах – наша любов природна! Яка тяжка на ній язва – пристрасть! Серце, наділене пристрастю, здатне на всяку несправедливість, на всяке беззаконня, аби тільки задовольнити хворобливу любов свою.
 “Обманливі шальки огида для Господа, а повна вага це Його уподоба” (Притч. 11:1 
 Природна любов доставляє коханому своєму одне земне; про небесне вона не думає.
 Вона ворогує проти Неба і Духа Святого; тому що Дух вимагає розп’яття плоті.
 Вона ворогує проти Неба і Духа Святого: тому що перебуває під управлінням духа лукавого, духа нечистого і загиблого.
 Приступимо до Євангелія, найулюбленіший брате, подивимося в це дзеркало! дивлячись у нього, скинемо ризи старі, в які вдягнуло нас падіння, прикрасимось ризою новою, яка приготована нам Богом.
 Риза нова – Христос. “Всі ви, що в Христа хрестилися, в Христа одяглися” (Гал. 3:27 
 Риза нова – Дух святий. “сповнитеся силою з неба” (Лк. 24:49 
 Одягаються християни у властивості Христові, дією всеблагого Духа.
 Можливе для християнина це вбрання. “Облечіться Господом нашим Іісусом Христом, і плоті догоджання не робіть у хтивості” (Рим. 13:14 
 Спершу, керуючись Євангелієм, відкинь ворожнечу, пам’яткозлобивість, гнів, осуд і все, що прямо протидіє любові.
 Євангеліє велить молитися за ворогів, благословляти тих, хто проклинає, творити добро тим, хто ненавидить, прощати ближньому все, що б він не зробив проти нас.
 Постарайся, бажаючий наслідувати Христа, виконувати всі ці заповіді самою справою.
 Дуже недостатньо: тільки із задоволенням прочитати веління Євангелія, і подивуватися високій моральності, яку вони в собі містять. На жаль, багато хто цим задовольняється.
 Коли приступиш до виконання велінь Євангелія: тоді із завзятістю чинитимуть опір цьому виконанню владики твого серця. Ці владики: твій власний тілесний стан, за якого ти підпорядкований плоті й крові, і занепалі духи, яким підвладна країна – тілесний стан людини.
 Плотське мудрування, його правда і правда занепалих духів зажадають від тебе, щоб ти не впустив гідності своєї та інших тлінних переваг, захистив їх. Але ти з мужністю витримай невидиму боротьбу, ведений Євангелієм, ведений Самим Господом.
Пожертвуй усім для виконання євангельських заповідей. Без такої пожертви ти не зможеш бути виконавцем їх. Господь сказав учням Своїм: “Якщо хто хоче йти за Мною, зречись себе” (Мф. 16:24 
 Коли з тобою Господь, – сподівайся на перемогу: Господь не може не бути переможцем.
 Випроси собі в Господа перемогу; випроси її постійною молитвою і плачем. І прийде несподівано дія благодаті в твоє серце: ти відчуєш раптово найсолодше захоплення духовною любов’ю до ворогів.
 Ще чекає на тебе боротьба! ще потрібно тобі бути мужнім! Поглянь на предмети твоєї любові: вони дуже тобі подобаються? до них дуже прив’язане твоє серце? – Зречися від них.
 Цього зречення вимагає від тебе Господь, законоположник любові, не для того, щоб позбавити тебе любові й коханих, а для того, щоб ти, відкинувши любов плотську, осквернену домішками гріха, став здатним прийняти любов духовну, чисту, святу, яка – верховне блаженство.
 Той, хто відчув любов духовну, з огидою дивитиметься на любов плотську, як на потворне спотворення любові.
 Як відректися від предметів любові, які ніби приросли до самого серця? – скажи про них Богові: “Вони, Господи, Твої; а я – хто? немічне створіння, що не має ніякого значення”.
 “Сьогодні я ще мандрую на землі, можу бути корисним для коханих моїх чимось; завтра, можливо, зникну з лиця її, і я для них – ніщо!”
 “Хочу, чи не хочу, – приходить смерть, приходять інші обставини, насильно відторгають мене від тих, яких я вважав моїми, і вони вже – не мої. Вони й не були по самій речі моїми; було якесь відношення між мною і ними; обманюючись цим відношенням, я називав, визнавав їх моїми. Якби вони були точно мої, – назавжди залишилися б належати мені”.
 “Створіння належать одному Творцеві: Він – їхній Бог і Владика. Твоє, Господь мій, віддаю Тобі: собі привласнив я їх неправильно і даремно.
 Для них вірніше бути Божими. Бог вічний, всюдисущий, всемогутній, безмірно благий. Тому, хто Його, Він – найвірніший, найнадійніший Помічник і Покровитель.
 Своє Бог дає людині: і робляться людині люди своїми, на час по плоті, на віки по духу, коли Бог благоволить дати цей дар людині.
 Справжня любов до ближнього ґрунтується на вірі в Бога: вона – в Бозі. “Усі були єдине, – проповідував Спаситель світу до Отця Свого, – як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони хай будуть в Нас єдине” (Ін. 17:21 
 Смирення і відданість Богу вбивають плотську любов. Значить: вона живе зарозумілістю і невір’ям.
 Роби, що можеш корисного і що дозволяє закон, твоїм коханим; але завжди доручай їх Богові, і сліпа, тілесна, нечітка любов твоя перетвориться мало-помалу на духовну, розумну, святу.
 Якщо ж любов твоя – пристрасть протизаконна, то відкинь її, як гидоту.
 Коли серце твоє не вільне, – це знак пристрасті.
 Коли серце твоє в полоні, – це знак пристрасті божевільної, гріховної.
 Свята любов – чиста, вільна, вся в Бозі.
 Вона – дія Святого Духа, що діє в серці в міру його очищення.
 Відкинувши ворожнечу, відкинувши пристрасті, відрікшись від тілесної любові, здобувай любов духовну; “Відступися від злого і добре чини” (Пс. 33:15 
 Віддавай шану ближньому як образу Божому, – шану в душі твоїй, невидиму для інших, явну лише для совісті твоєї. Діяльність твоя нехай буде таємничо відповідна твоєму душевному настрою.
 Віддавай шану ближньому, не розрізняючи віку, статі, стану, – і поступово почне з’являтися в серці твоєму свята любов.
 Причина цієї святої любові – не плоть і кров, не потяг почуттів, – Бог.
 Позбавлені слави християнства не позбавлені іншої слави, отриманої при створенні: вони – образ Божий.
 Якщо образ Божий буде ввергнутий у полум’я страшного пекла, і там я повинен шанувати його.
 Що мені по діло до полум’я, до пекла! Туди ввергнуть образ Божий за судом Божим: моя справа зберегти пошану до образу Божого, і тим зберегти себе від пекла.
 І сліпому, і прокаженому, і ушкодженому розумом, і немовляті, і кримінальному злочинцеві, і язичникові надам повагу, як образу Божому. Що тобі до їхніх немочей і недоліків! Спостерігай за собою, щоб тобі не мати нестачі в любові.
 У християнині віддай пошану Христу, Який сказав як настанову нам і ще скаже, вирішуючи нашу вічну долю: “Оскільки ви зробили це одному з цих братів Моїх менших, то зробили Мені” (Мф. 25:40 
 У поводженні твоєму з ближніми тримай у пам’яті цей вислів Євангелія, і станеш наперсником (улюбленцем) любові до ближнього.
 Наперсник любові до ближнього входить нею в любов до Бога.
 Але якщо ти думаєш, що любиш Бога, а в серці твоєму живе неприємна прихильність хоча б до однієї людини, то ти – в сумному самообдуренні.
“Хто каже: я люблю Бога, а брата свого ненавидить, той говорить неправду… І ми маємо від Нього таку заповідь, щоб той, хто любить Бога, любив і брата свого” (1Ін. 4:20-21 
 Прояв духовної любові до ближнього – ознака оновлення душі Святим Духом: “Ми знаємо, що ми перейшли зі смерті в життя, бо любимо братів; той, хто не любить брата, перебуває в смерті” (1Ін. 3:14 
 Досконалість християнства – у досконалій любові до ближнього.
 Досконала любов до ближнього – у любові до Бога, для якої немає досконалості, для якої немає кінця в досягненні успіху.
 Процвітання в любові до Бога – нескінченне: тому що “любов” є нескінченний “Бог” (1Ін. 4:16 
 Улюблений брате! Шукай розкрити в собі духовну любов до ближніх: увійшовши в неї, ввійдеш у любов до Бога, у ворота воскресіння, у ворота царства небесного. Амінь.
 * * *
 25 Лествица. Слово XV. гл. 3.
 26 Слово III, гл. 16
 Про любов до Бога. Люби Бога так, як Він заповів любити Його, а не так, як думають любити Його самозакохані мрійники.
 Не вигадуй собі захоплень, не приводь у рух своїх нервів, не розпалюй себе полум’ям матеріальним, полум’ям крові твоєї. Жертва сприятлива Богу – смирення серця, відчуття покірності духу. З гнівом відвертається Бог від жертви, яку приносять із самовпевненістю, з гордою думкою про себе, хоча б ця жертва була всеспаленням.
 Гордість приводить нерви в рух, розпалює кров, збуджує мрійливість, оживляє життя занепаду; смиренність заспокоює нерви, приборкує рух крові, знищує мрійливість, умертвляє життя занепаду, оживляє життя за Христа Іісуса.
 “Послух ліпший від жертви, покірливість краща від баранячого лою!” (1Сам. 15:22 
 Духовне місце, на якому одному заповідано приносити духовні жертви – смирення27.
 Господь відзначив вірними і точними ознаками люблячого і нелюблячого. Він сказав: “Хто любить Мене, той слово Моє виконуватиме… А хто не любить Мене, слів Моїх не виконує” (Ін. 14:23-24 
 Ти хочеш навчитися любові Божої? віддаляйся від усякої справи, слова, думки, відчуття, заборонених Євангелієм. Ворожістю твоєю до гріха, стільки ненависного для всесвятого Бога, покажи і доведи любов твою до Бога. Гріхи, в які трапиться впасти через неміч, лікуй негайним покаянням.
 Але краще старайся не допускати до себе і цих гріхів суворою пильністю над собою.
 Ти хочеш навчитися любові Божої? ретельно вивчай у Євангелії заповіді Господні і намагайся виконати їх самою справою, намагайся перетворити євангельські чесноти на навички, на якості твої. Властиво люблячому з точністю виконувати волю коханого.
 “Тому я люблю Твої заповіді більш від золота й щирого золота.
 128 Тому всі накази Твої уважаю за слушні, а кожну дорогу неправди ненавиджу!” (Пс. 118:127-128 
 Постійним ухиленням від зла і виконанням євангельських чеснот – у чому полягає все євангельське моральне вчення – досягаємо любові Божої. Цим же самим засобом перебуваємо в любові до Бога: “Якщо заповіді Мої виконаєте, будете перебувати в любові Моїй” (Ін. 15:10 
 Досконалість любові полягає в з’єднанні з Богом; успіх у любові пов’язаний з нез’ясовною духовною втіхою, насолодою і просвітленням. Але на початку подвигу учень любові повинен витримати жорстоку боротьбу із самим собою, із глибоко пошкодженим єством своїм: зло, яке стало природнім гріхопадінням єству, зробилося для нього законом, який воює і бунтує проти Закону Божого, проти закону святої любові.
 Любов до Бога ґрунтується на любові до ближнього. Коли викреслиться в тобі пам’яткозлобивість: тоді ти близький до любові. Коли серце твоє засяє святим, благодатним миром до всього людства: тоді ти при самих дверях любові.
 Але ці двері відчиняються одним тільки Духом Святим. Любов до Бога є дар Божий у людині, яка приготувала себе для прийняття цього дару чистотою серця, розуму і тіла. За ступенем приготування буває і ступінь дару: тому що Бог і в милості своїй – правосудний.
 Любов до Бога цілком духовна: “народжене від Духа є дух”. “Народжене від плоті є плоть” (Ін. 3:6 
Чуючи від Писання, що Бог наш вогонь (Євр. 12:29 Євр. 12:28-29 
 Природне кохання, кохання занепале, розпалює кров людини, приводить у рух її нерви, збуджує мрійливість; кохання святе прохолоджує кров, заспокоює і душу, і тіло, вабить внутрішню людину до молитовного мовчання, занурює її в захват смиренністю і солодкістю духовною.
 Багато подвижників, прийнявши природну любов за Божественну, розпалили кров свою, розпалили і мрійливість. Стан розпалювання переходить дуже легко в стан несамовитості. Тих, хто перебуває в розпалюванні та несамовитості, багато хто вважав сповненими благодаті та святості, а вони нещасні жертви самообману.
 Багато було таких подвижників у Західній Церкві, відтоді, як вона впала в папізм, у якому богохульно приписують людині Божественні властивості, і віддають людині поклоніння, що личить і притаманне єдиному Богові; багато цих подвижників написали книги зі свого розпаленого стану, у якому несамовите самозакоханість видавалося їм божественним коханням, у якому пригнічена уява малювала для них безліч видіння, що тішило їхнє самолюбство і гордість.
 Сину Східної Церкви! ухилися від читання таких книг, ухилилися від наслідування повчань самоспокушених. Керуючись Євангелієм і святими Отцями істинної Церкви, піднімайся зі смиренням до духовної висоти любові Божественної за посередництвом виконання заповідей Христових.
 Твердо знай, що любов до Бога є вищий дар Святого Духа, а людина тільки може приготувати себе чистотою і смиренням до прийняття цього великого дару, яким змінюються і розум, і серце, і тіло. Марна праця, безплідна вона і шкідлива, коли ми шукаємо передчасно розкрити в собі високі духовні обдарування: їх подає милосердний Бог у свій час, постійним, терплячим смиренним виконавцям євангельських заповідей. Амінь.
 * * *
 27 Алфавитный Патерик. Изречение преподобного Пимена Великого.
 28 Лествица, Слово 3 и Слово 15.
 Про піст Глава чеснот – молитва; їхня основа – піст.
 Піст є постійна помірність у їжі з розсудливою розбірливістю в ній.
 Горда людина! ти мрієш так багато і так високо про розум твій, а він – у досконалій і безперервній залежності від шлунка.
 Закон посту, будучи зовні законом для шлунка, по суті є законом для розуму.
 Розум, цей цар у людині, якщо бажає вступити в права свого самодержавства і зберегти їх, повинен насамперед підкоритися закону посту. Тільки тоді він буде постійно бадьорим і світлим; тільки тоді він може володарювати над побажаннями серця і тіла; тільки за постійної тверезості він може вивчати заповіді євангельські та дотримуватися їх. Основа чеснот – піст.
 Новоствореній людині, введеній у рай, дана єдина заповідь, заповідь про піст. Звичайно, дана одна заповідь тому, що вона була достатня для збереження первозданної людини в її непорочності.
 Заповідь не говорила про кількість їжі, а забороняла тільки якість. Нехай замовкнуть же ті, які визнають піст тільки в кількості їжі, а не в якості. Заглибившись у досвідчене вивчення посту, вони побачать значення якості їжі.
 Так важлива заповідь посту, оголошена Богом людині в раю, що разом із заповіддю виголошено погрозу стратою за порушення заповіді. Страта полягала в ураженні людей вічною смертю.
 І нині гріховна смерть продовжує вражати порушників святої заповіді посту. Той, хто не дотримується стриманості та належної розбірливості в їжі, не може зберегти ні незайманості, ні цнотливості, не може приборкувати гніву, віддається лінощам, зневірі та печалі, робиться рабом марнославства, оселею гордості, яку вводить у людину її тілесний стан, який з’являється найліпше від розкішної та ситої трапези.
 Заповідь посту відновлена або підтверджена Євангелієм. “Дивіться ж за собою, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом” (Лк. 21:34 
 Навпаки, піст вводить християнина в стан духовний. Очищений постом – смиренний духом, цнотливий, скромний, мовчазний, тонкий у почуттях сердечних і думках, легкий у тілі, здатний до духовних подвигів і умоглядів, здатний до прийняття Божественної благодаті.
 Плотська людина цілком занурена в гріховні насолоди. Вона хтива і по тілу, і по серцю, і по розуму, вона не здатна не тільки до духовної насолоди і до прийняття Божественної благодаті, а й до покаяння. Вона нездатна взагалі до духовних занять: вона прикута до землі, потонула в матеріальності, заживо – мертва душею.
“Горе вам, ситі нині! бо зголоднієте” (Лк. 6:25 
 Насущний хліб християн – Христос. Ненаситне насичення цим хлібом – ось пересичення і насолода спасительна, до якої запрошуються всі християни.
 Ненаситно насичуйся Словом Божим; ненаситно насичуйся виконанням заповідей Христових; ненаситно насичуйся трапезою, “приготувавши при моїх ворогах”, і впивайся “чаша то надмір пиття!” (Пс. 22:5 
 З чого почати нам, каже святий Макарій Великий29, які ніколи не займалися дослідженням сердець наших? Стоячи зовні, будемо достукатися молитвою і постом, як і Господь повелів: “Стукайте, і відчинять вам” (Мф. 7:7 
 Цей подвиг, який пропонує нам один із найбільших наставників чернецтва, був подвигом святих апостолів. Із середовища його вони сподоблялися чути віщання Духа. “Коли вони служили Господу й постили, Дух Святий сказав: відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх. Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.”. Тоді постившись і помолившись, і поклавши руки на них, відпустили їх” (Діян. 13:2-3 
 Дивовижне поєднання посту з молитвою! Молитва – безсила, якщо не заснована на пості, і піст – безплідний, якщо на ньому не створена молитва30.
 Піст відмежовує людину від плотських пристрастей, а молитва бореться з душевними пристрастями, і, перемігши їх, проникає весь склад людини, очищає її; в очищений словесний храм вона вводить Бога.
 Хто, не обробивши землі, засіває її: той губить зерна, і замість пшениці отримує терня. Так і ми, якщо будемо сіяти насіння молитви, не зменшивши плоті: то замість правди принесемо гріх. Молитва буде знищуватися і розкрадатися різними суєтними і порочними думками і мріями, осквернятися відчуттями хтивими. Плоть наша походить від землі, і, якщо не обробити її подібно до землі, ніколи не може принести плоду правди31.
 Навпаки, якщо хто обробить землю з великою ретельністю і витратами, але залишить її незасіяною: то вона густо вкривається куколем. Так, коли тіло буде стоншене постом, а душа не оброблятиметься молитвою, читанням, смиренномудрістю: тоді піст стає батьком численних кукіль – душевних пристрастей: зарозумілості, марнославства, зневаги32.
 Що таке – пристрасть об’їдання і пияцтва? Природне бажання їжі та пиття, що втратило правильність, вимагає набагато більшої кількості та різноманітної якості їх, ніж скільки потрібно для підтримання життя і сил тілесних, на які зайве харчування діє протилежно своєму природному призначенню, діє шкідливо, послаблюючи і знищуючи їх.
 Бажання їжі виправляється простою трапезою і утриманням від пересичення і насолоди їжею. Спершу треба залишити пересичення і насолоду: цим і витончується бажання їжі, і отримує правильність. Коли ж бажання стане правильним: тоді воно задовольняється простою їжею.
 Навпаки, бажання їжі, що задовольняється пересиченням і насолодою, притупляється. Для збудження його ми вдаємося до різноманітних смачних страв і напоїв. Бажання спершу видається задоволеним; потім робиться вибагливішим, і, нарешті, перетворюється на хворобливу пристрасть, яка шукає безперервної насолоди і пересичення, постійно перебуває незадоволеною.
 Маючи намір присвятити себе на служіння Богові, покладемо в основу подвигу нашого піст. Істотною якістю всякої основи має бути непохитна твердість: інакше неможливо встояти на ній будівлі, хай би яка будівля сама по собі не була міцною. І ми ніяк, ніколи, ні під яким приводом, не дозволимо собі порушити піст пересиченням, особливо ж пияцтвом.
 Найкращим постом визнають святі Отці вживання їжі один раз на день не досита. Такий піст не розслабляє тіла від абсолютного вживання їжі і не обтяжує його надмірністю їжі, до того ж зберігає його здатним до душевно-спасительної діяльності. Такий піст не становить жодної яскравої особливості, і тому той, хто поститься, не має причини для звеличування, до якого так схильна людина з приводу самої чесноти, особливо коли вона різко виставляється.
 Хто зайнятий тілесними працями або так слабкий тілом, що не може задовольнятися вживанням їжі один раз на день: той повинен їсти двічі. Піст для людини, а не людина для посту.
Але за усякого вживання їжі, і рідкісного, і частого, суворо забороняється пересичення: воно робить людину нездатною до духовних подвигів, і відчиняє двері іншим плотським пристрастям.
 Непомірний піст, тобто тривале зайве утримання в їжі, не схвалюється святими Отцями: від безмірної стриманості та виснаження, яке від неї походить, людина робиться нездатною до духовних подвигів, часто звертається до переїдання, часто впадає в пристрасть зверхності та гордості.
 Дуже важлива якість їжі. Заборонений райський плід, хоча був прекрасним на вигляд і смачним, але він згубно діяв на душу: дарував їй пізнання добра і зла, і тим знищував непорочність, у якій були створені наші праотці.
 І нині їжа продовжує сильно діяти на душу, що особливо помітно при вживанні вина. Така дія їжі ґрунтується на різноманітній дії її на плоть і кров, і на тому, що пари її і гази від шлунка піднімаються в мозок і мають вплив на розум.
 З цієї причини всі хмільні напої, особливо хлібні, забороняються подвижникові, як такі, що позбавляють розум тверезості, а відтак і перемоги в розумовому бою. Переможений розум, особливо хтивими помислами, що тішиться ними, позбавляється духовної благодаті; набуте багатьма і довготривалими працями втрачається за кілька годин, за кілька хвилин.
 Чернець аж ніяк не повинен вживати вина, сказав преподобний Пимен Великий33. Цьому правилу повинен слідувати і всякий благочестивий християнин, який бажає зберегти своє дівоцтво і цнотливість. Святі Отці слідували цьому правилу, а якщо і вживали вино, то вельми рідко і з найбільшою помірністю.
 Гарячлива їжа має бути вигнана з трапези стриманого, як така, що збуджує тілесні пристрасті. Такими є перець, імбир та інші прянощі.
 Найприродніша їжа – та, яку призначив людині Творець негайно після створення, – їжа з царства рослинного: Сказав Бог праотцям нашим: “Оце дав Я вам усю ярину, що розсіває насіння, що на всій землі, і кожне дерево, що на ньому плід деревний, що воно розсіває насіння, нехай буде на їжу це вам!” (Бут. 1:29 Бут. 9:3 
 Рослинна їжа є найкраща для подвижника. Вона найменше гарячить кров, найменше стомлює плоть; пари й гази, що відокремлюються від неї і йдуть у мозок, найменше діють на нього; нарешті, вона – найздоровіша, бо найменше виробляє слизу в шлунку. З цих причин, під час вживання її, з особливою зручністю зберігається чистота і бадьорість розуму, а з ними і його влада над усією людиною; під час вживання її слабкіше діють пристрасті, і людина більш здатна займатися подвигами благочестя.
 Рибні страви, особливо приготовані з великих морських риб, уже зовсім іншого ґатунку: вони відчутніше діють на мозок, насичують тіло, гарячать кров, наповнюють шлунок шкідливими слизами, особливо за частого і постійного вживання.
 Ці дії незрівнянно сильніші від вживання м’ясної їжі: вона вкрай насичує плоть, доставляючи їй особливу дебелість, гарячить кров; пари й гази її дуже обтяжують мозок. З цієї причини її зовсім не вживають ченці; вона – приналежність людей, що живуть посеред світу, завжди зайнятих посиленими тілесними працями. Але і для них постійне вживання її шкідливе.
 Як! вигукнуть тут уявні розумниці: м’ясна їжа дозволена людині Богом, і чи ви забороняєте вживання її? – На це ми відповідаємо словами Апостола: “Усе мені дозволено, та не все на користь; усе мені дозволено, та не все повчає” (1Кор. 10:23 
 Свята Церква мудрими установами і постановами своїми, дозволивши християнам, які живуть посеред світу, вживання м’яса, не допустила постійного вживання його, але розділила періоди м’ясоїдства термінами утримання від м’яса, термінами, коли витверезнюється християнин від свого м’ясоїдства. Такий плід постів може пізнати на собі досвідом кожен, хто їх дотримується.
 Для чернецтва заборонено вживання м’яса, дозволено вживання молочної їжі та яєць за днів вживання м’яса. У відомі періоди та дні їм дозволяється вживання риби. Але найбільший час вони можуть вживати тільки одну рослинну їжу.
 Рослинна їжа майже виключно вживається найревностнішими подвижниками благочестя, які особливо відчули в собі перебування Духа Божого (2Кор. 6:17 
 Правила посту встановлені Церквою з метою допомоги чадам її, як керівництво для всього християнського суспільства. При цьому наказано кожному розглядати себе за допомогою досвідченого і розважливого духовного батька, і не покладати на себе посту, що перевищує сили: бо, повторюємо, піст для людини, а не людина для посту; їжею, даною для підтримання тіла, не повинно руйнувати його.
“Якщо утримаєш черево, сказав святий Василій Великий, то зійдеш до раю; якщо ж не утримаєш, то будеш жертвою смерті “35. Під ім’ям раю тут слід розуміти благодатний молитовний стан, а під ім’ям смерті стан пристрасний. Благодатний стан людини, під час перебування її на землі, слугує запорукою вічного блаженства її в небесному Едемі; падіння у владу гріха і в стан душевної мертвості слугує запорукою падіння в пекельну прірву для вічної муки. Амінь.
 * * *
 29 Слово 1, гл. 4.
 30 Преподобный Марк Подвижник. Слово 8, о пощении и смирении.
 31 Там же.
 32 Там же.
 33 Алфавитный Патерик.
 34 Лествица. Слово 14, гл. XII.
 35 Преподобный Нил Сорский. Слово 5. Помысл чревообъядения.
 Про молитву. Стаття I Жебракам властиво просити, а збіднілій гріхопадінням людині властиво молитися.
 Молитва – звернення занепалої людини, що кається, до Бога. Молитва – плач занепалої людини, що кається, перед Богом. Молитва – вилив серцевих бажань, прохань, зітхань занепалої, вбитої гріхом людини перед Богом.
 Перше виявлення, перший рух покаяння – плач серця. Це – молитовний голос серця, що випереджає молитву розуму. І скоро розум, захоплений молитвою серця, починає народжувати молитовні думки.
 Бог є єдине джерело всіх істинних благ. Молитва є матір’ю і головою всіх чеснот36, як засіб і стан спілкування людини з Богом. Вона запозичує чесноти з джерела благ – Бога, – засвоює їх тій людині, яка молитвою намагається перебувати в спілкуванні з Богом.
 Шлях до Бога – молитва. Вимірювання здійснюваного шляху – різні молитовні стани, в які поступово входить той, хто молиться правильно і постійно.
 Навчися молитися Богу правильно. Навчившись молитися правильно, молися постійно, – і зручно успадкуєш спасіння. Спасіння приходить від Бога у свій час, з незаперечною сердечною звісткою про себе, тому, хто молиться правильно і постійно.
 Для правильності молитви треба, щоб вона приносилася з серця, наповненого убогості духу; з серця смиренного і пом’якшеного через бачення власної негідності. Всі інші стани серця, до поновлення його Духом Святим, визнавай – які вони є і точно є – невластивими грішнику, що кається, який благає Бога про прощення гріхів своїх і про звільнення – як із в’язниці і кайданів – з поневолення пристрастям.
 Мойсеєвим Законом наказано було ізраїльтянам тільки на одному, призначеному від Бога місці, приносити всі їхні жертви. І законом духовним призначено для християн одне духовне місце для принесення всіх їхніх жертв, особливо ж жертви з жертв – молитви. Це місце – смирення37.
 Не потрібні Богові наші молитви! Він знає, і перш прохання нашого, чого ми потребуємо; Він, Премилосердний, і на тих, хто не просить у Нього, виливає рясні щедроти. Нам необхідна молитва: вона засвоює людину Богу. Без неї людина чужа Богові, а що більше вправляється в молитві, то більше наближається до Бога.
 Молитва – причащання життя. Залишення її приносить душі невидиму смерть.
 Що повітря для життя тіла, то Дух Святий для життя душі. Душа за допомогою молитви дихає цим святим, таємничим повітрям.
 Коли піднімешся зі сну, – перша думка твоя нехай буде про Бога; самий початок думок твоїх, ще не закарбований ніяким марнославним враженням, принеси Богові. Коли відходиш до сну, коли готуєшся зануритися в цей образ смерті, – останні твої думки нехай будуть про вічність і про Бога, що царює в ній.
 Ангел відкрив деякому святому ченцеві наступний порядок думок у молитві, угодний Богові: “Початок молитви має складатися зі славослів’я Бога, з подяки Богові за незліченні благодіяння Його; потім ми маємо принести Богові щире сповідування гріхів наших, у скорботі духу, на закінчення можемо запропонувати, втім, з великим смиренням, благання Господа про наші потреби душевні та тілесні, надаючи побожно виконання та невиконання цих благань Його волі “38.
 Початкова причина молитви – віра: “Я вірив, коли говорив” (Пс. 115:1 
 “Усе, чого попросите в молитві, вірте, що одержите,– і буде вам” (Мк. 11:24 Лк. 18:1 
 Блаженна душа, яка молитвою невпинно стукає у двері милосердя Божого, і скаргами на “суперника” свого (Лк. 18:3 
Іноді негайно буває почуте наше прохання; іноді ж, за словами Спасителя, “Бог довготерпеливий до нас” (Лк. 18:7 
 Молитва, як бесіда з Богом, сама собою – високе благо, часто набагато більше за те, чого просить людина, – і милосердний Бог, не виконуючи прохання, залишає просителя за його молитвою, щоб він не втратив її, не залишив цього вищого блага, коли отримає просиме благо, набагато менше.
 Прохань, виконання яких пов’язане зі шкідливими наслідками, Бог не задовольняє; не задовольняє Він і тих прохань, які суперечать Його святій волі, суперечать Його премудрим, незбагненним долям.
 Всупереч визначенню Божому просив великий Мойсей Боговидець, щоб даровано йому було увійти в землю обітовану, і не був почутий (Повт. 3:26 2Сам. 12:16-17 
 Синам світу, які просять у Бога земних благ для задоволення тілесних бажань, сповіщає святий Апостол Яків: “Просите, і не отримуєте, тому що просите не на добро, а щоб ужити для пристрастей ваших” (Як. 4:3 
 Коли бажаємо з’явитися перед царем земним, то готуємося до цього з особливою ретельністю: вивчаємо, який має бути під час бесіди з ним настрій наших серцевих почуттів, щоб за поривом якогось почуття не захопитися словом або рухом, неприємним для царя; завчасно вигадуємо, що говорити йому, щоб говорити одне бажане, і тим привернути його до себе; дбаємо про те, щоб найпривабливіший зовнішній вигляд наш привернув його увагу до нас. Тим більше ми повинні зробити пристойне приготування, коли бажаємо постати перед Царем царів, і вступити молитвою в бесіду з Ним.
 “Людина дивиться на лице, а Господь дивиться на серце” (1Сам. 16:7 
 “Бог дивиться на серце”. Він бачить найпотаємніші, найтонші думки і відчуття наші; бачить все минуле і все майбутнє наше. Бог – всюдисущий. І тому стій на молитві твоїй, ніби ти стоїш перед Самим Богом. Точно ти стоїш перед Ним! ти стоїш перед Суддею твоїм і повновладним Владикою, від Якого залежить твоя доля в часі й у вічності. Використай твоє перебування перед Ним на облаштування твого благополуччя; не допусти, щоб це перебування, через недостойність свою, послужило для тебе причиною страт тимчасових і вічних. Маючи намір принести Богові молитву, відкинь всі думки і турботи земні. Не переймайся думками, які тоді прийдуть тобі, хоч би вони здавалися важливими, блискучими, потрібними. Віддай Боже Богу, а потрібне для тимчасового життя встигнеш віддати у свій час. Неможливо в один і той самий час працювати Богу молитвою, і займати розум думками і турботами сторонніми.
 Перед молитвою покажи в серці твоєму фіміамом страху Божого і святого благоговіння: подумай, що ти прогнівив Бога незліченними гріхами, які Йому очевидніші, ніж самій совісті твоїй: постарайся втихомирити Суддю смиренням. Остерігайся! Не збуди Його обурення недбалістю і зухвалістю: Він благоволить, щоб навіть найближчі до Нього, найчистіші ангельські Сили стояли перед Ним з усяким благоговінням і найсвятішим страхом (Пс. 88:8 
 Риза душі твоєї повинна сяяти білизною простоти. Нічого не повинно бути тут складного! не повинні домішуватися лукаві помисли і відчуття марнославства, лицемірства, прикидання, догоджання людині, зарозумілості, хтивості – цих темних і смердючих плям, якими буває вкритий душевний одяг молящихся фарисеїв.
 Замість перлів і алмазів, замість золота і срібла, прикрась себе цнотливістю, смиренномудрістю, слізьми лагідності й духовного розуму, а перш ніж отримаєш ці сльози, слізьми покаяння; прикрась себе дитячою, ангельською незлобивістю: ось дорогоцінне начиння! Коли побачить Цар царів на душі це оздоблення: схиляються до душі – Його милостиві погляди.
Прощення всіх, усіх без винятку образ, і найтяжчих – неодмінна умова успіху в молитві. “І коли стоїте на молитві, – велить Спаситель, – прощайте, якщо щось маєте на кого, щоб і Отець ваш Небесний простив вам провини ваші. Якщо ж не прощаєте, то і Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших” (Мк. 11:25-26 
 Помірне, розсудливе, постійне утримання від їжі та пиття робить тіло легким, очищає розум, дає йому бадьорість, а тому служить також приготуванням до молитви. Нестриманість чрева робить тіло важким, дебелим, озлобляє серце, затьмарює розум безліччю випаровувань і газів, які піднімаються зі шлунка в мозок. Ледве встане пересичений або насичений на молитву, – сонливість і лінощі нападають на нього, безліч грубих мрій малюються в його уяві, серце його не здатне прийти в розчулення.
 Наскільки шкідливе нестримання, стільки шкідливий, або ще більше, непомірний піст41. Слабкість тіла, що походить від малоїдіння, не дозволяє здійснювати молитов у належній кількості і з належною силою.
 Кількість молитви визначається для кожного способом життя його і кількістю сил душевних і тілесних. Дві лепти вдовиці, принесені нею в церкву, що становили все майно її, виявилися на терезах справедливого Бога більшими, ніж значні приношення багатих від надлишків їхніх. Так суди і про молитву: признач собі кількість її відповідно до сил твоїх, пам’ятай премудру настанову великого наставника подвижників: “якщо ти спонукаєш тіло немічне до справ, що перевищують сили його, то цим вкладаєш у душу твою затьмарення, і приносиш їй збентеження, а не користь42”.
 Від здорової і сильної статури стягується відповідна молитва. “Усяка молитва, сказав той самий великий Отець, під час якої не попрацює тіло, а серце не прийде до сокрушення, визнається недостиглим плодом: тому що – така молитва – без душі “43.
 Будучи зайнятий громадськими обов’язками, а якщо ти чернець, то послухами, і не маючи можливості приділяти на молитву стільки часу, скільки б ти хотів, не бентежся цим: служіння, яке законно і по совісті проходять, готує людину до ревної молитви, і замінює якістю кількість. Ніщо так не сприяє успіху в молитві, як совість, задоволена Богоугодною діяльністю. Виконання євангельських заповідей налаштовує розум і серце до “чистої”, сповненої розчулення молитви, а істинна молитва спрямовує мислити, відчувати, діяти, за заповідями Євангелія.
 Милосердя до ближніх і смиренність перед ними, що виражаються зовнішніми справами і живляться в душі, в сукупності з чистотою серця, переважно від блудних помислів і відчуттів, становлять основу і силу молитви44. Вони – ніби “крила” (Пс. 54:7 
 Душа молитви – увага45. Як тіло без душі мертве, так і молитва без уваги – мертва. Без уваги вимовлена молитва перетворюється на марнослів’я, і той, хто молиться, так долучається до тих, хто приймає “ім’я Боже даремно”.
 Вимовляй слова молитви неспішно; не дозволяй розуму блукати всюди, але зачиняй його в словах молитви46. Тісний і скорботний цей шлях для розуму, який звик мандрувати вільно по всесвіту; але шлях цей приводить до уваги. Хто скуштує велике благо уваги: той полюбить обмежувати розум на шляху, що веде до блаженної уваги.
 Увага є первісний дар Божественної благодаті, що посилається тому, хто трудиться і терпляче страждає в подвизі молитовному47.
 Благодатній увазі має передувати власне зусилля до уваги: остання має бути діяльним свідченням щирого бажання отримати першу. Власна увага охоплюється помислами і мріями, коливається від них; благодатна – сповнена твердості.
 Забороняй собі неуважність думок під час молитви, зненавидь мрійливість, відкинь піклування силою віри, вдаряй у серце страхом Божим, і зручно привчишся до уваги.
 Розум, що молиться, повинен перебувати в стані цілком істинному. Мріяння, яким би воно не було привабливим і пристойним, будучи власним, довільним вигадуванням розуму, виводить розум зі стану Божественної істини, вводить у стан самозаману і обману, а тому воно і відкидається в молитві.
 Розум, під час молитви, треба мати і з усією ретельністю зберігати безвидним, відкидаючи всі образи, що малюються у здатності уяви: тому що розум у молитві стоїть перед невидимим Богом, Якого неможливо уявити жодним речовим чином. Образи, якщо їх допустить розум у молитві, стануть непроникною завісою, стіною між розумом і Богом. “Ті, які в молитвах своїх не бачать нічого, бачать Бога”, сказав преподобний Мелетій Сповідник48.
Якщо б під час молитви твоєї представився тобі чуттєво або зобразився сам собою в тобі розумово, вид Христа, або Ангела, або якогось Святого, – словом, який би там не був образ, – ніяк не бери це явище за істинне, не зверни на нього жодної уваги, не вступай з ним у бесіду49. Інакше неодмінно піддасишся обману і найсильнішому пошкодженню душевному, що і сталося з багатьма. Людина, до оновлення її Святим Духом, нездатна до спілкування зі святими духами. Вона, перебуваючи ще в області духів занепалих, у полоні й у рабстві у них, здатна бачити тільки їх, і вони нерідко, помітивши в ній високу думку про себе та самозаманувшись, з’являються їй у вигляді Ангелів світлих, у вигляді Самого Христа, для згублення душі її.
 Святі ікони прийняті святою Церквою для спонукання благочестивих спогадів і відчуттів, а аж ніяк не для спонукання мрійливості. Стоячи перед іконою Спасителя, стій ніби перед Самим Господом Іісусом Христом, всюдисущим за Божеством, і іконою Своєю присутнім у тому місці, де вона знаходиться. Стоячи перед іконою Божої Матері, стій ніби перед Самою Пресвятою Дівою; але розум твій бережи невидимим: найбільша різниця бути в присутності Господа і стояти перед Господом, або уявляти Господа. Відчуття присутності Господньої наводить на душу спасительний страх, вводить у неї спасительне почуття благоговіння, а уява Господа і святих Його надає розуму немовби реалістичності, приводить його до хибної, гордої думки про себе – душу приводить до хибного стану, стану самозакоханості50.
 Високий стан – відчуття присутності Божої! Ним утримується розум від бесіди з чужими помислами, що наводять на молитовний наклеп; через нього рясно відчувається нікчемність людини; через нього є особлива пильність над собою, що береже людину від гріхів, навіть найдрібніших. Відчуття присутності Божої доставляється уважною молитвою. Багато сприяє набуттю його і побожне предстояння перед святими іконами.
 Слова молитви, натхненні увагою, проникають глибоко в душу, впорядковують, пронизують, так би мовити, серце, і виробляють у ньому розчулення. Слова молитви, здійснюваної з неуважністю, торкаються нібито тільки поверхні душі, не справляючи на неї ніякого враження.
 Увагу і розчулення визнають даром Святого Духа. Тільки Дух може зупинити хвилі розуму, що розбігаються всюди, сказав святий Іоанн Ліствичник51. Інший достоблаженний Отець сказав: “Коли з нами розчулення, тоді з нами Бог “52.
 Той, хто досяг постійної уваги і розчулення в молитвах своїх, досяг стану блаженств, званих у Євангелії “убогістю духу” і “плачем”. Він розірвав уже багато ланцюгів пристрастей, уже відчув сморід свободи духовної, уже носить у недрах своїх запоруку спасіння. Не залиш тісного, істинного молитовного шляху – і досягнеш священного спокою, таємничої суботи: у суботу не відбувається жодної земної справи, усуваються боротьба і подвиг; у блаженній безпристрасності, поза неуважності, душа чистою молитвою стоїть перед Богом, і спочиває в Ньому вірою в безмежну добру Його пристрасть, відданістю Його всесвятій волі.
 У подвижника молитви успіх у молитві спершу починає проявлятися особливою дією уваги: від часу до часу вона несподівано охоплює розум, укладає його в слова молитви. Потім вона стане набагато постійнішою і тривалішою: розум ніби приліпиться до слів молитви, потягнеться ними до з’єднання з серцем. Нарешті з увагою раптово поєднується розчулення, і зробить людину храмом молитви, храмом Божим.
 Принось Богу молитви тихі й смиренні, а не палкі й полум’яні. Коли станеш таємничим священнослужителем молитви: тоді зійдеш у Божу скинію, і звідти наповниш священним вогнем кадильницю молитовну. Вогонь нечистий – сліпе, речове розпалювання крові – заборонено приносити перед всесвятим Богом.
 Священний вогонь молитви, запозичений з Божої скинії – свята любов, що виливається в істинних християн Духом Святим (Рим. 5:5 
 Не шукай у молитві насолод: вони аж ніяк не властиві грішникові. Бажання грішника відчути насолоду є вже самообманом. Шукай, щоб ожило твоє мертве, скам’яніле серце, щоб воно розкрилося для відчуття гріховності своєї, свого падіння, своєї нікчемності, щоб воно побачило їх, зізналося в них із самовідданістю. Тоді з’явиться в тобі справжній плід молитви: справжнє покаяння. Ти волатимеш перед Богом, і будеш волати до Нього молитвою з лихого стану душі, який тобі раптово відкрився; будеш волати, як із в’язниці, як із труни, як із пекла.
Покаяння народжує молитву, і в сугубій кількості народжується від дочки своєї.
 Насолода в молитві – виняткова доля святих обранців Божих, оновлених Святим Духом. Хто захоплений поривами крові, захоплений марнославством і хтивістю, придумує сам собі насолоди: той перебуває в сумному самозакоханні. До такого вигадування дуже здатна душа, затьмарена життям по плоті, душа, обманута і обманювана своєю гордістю.
 Відчуття, що породжуються молитвою і покаянням, полягають у полегшенні совісті, у мирі душевному, у примиренні до ближніх і до обставин життя, у милості та співчутті до людства, в утриманні від пристрастей, у холодності до світу, у покорі Богові, у силі при боротьбі з гріховними помислами і потягами. Цими відчуттями – в яких, однак, смакування надії спасіння – будь задоволений. Не шукай передчасно високих духовних станів і молитовних захоплень. Вони зовсім не такі насправді, якими видаються нашій уяві: дія Святого Духа, від якого є високі молитовні стани, незбагненна для розуму плотського53.
 Навчися молитися від усієї думки твоєї, від усієї душі твоєї, від усієї сили твоєї. Спитаєш: що це означає? – Цього не можна інакше дізнатися, як досвідом. Намагайся постійно займатися уважною молитвою: уважна молитва дасть тобі вирішення питання блаженним досвідом.
 Тяжким, нудним, сухим видається молитовний подвиг для розуму, який звик займатися одними тлінними предметами. Насилу набувається навичка до молитви; коли ж набувається ця навичка, тоді вона стає джерелом безперестанної духовної розради.
 Молитва, як уже сказано вище, мати всіх чеснот: здобудь матір! з нею прийдуть і чада її в дім душі твоєї, зроблять його святилищем Божим.
 Перед початком усякої справи принось молитву Богові; нею привертай благословення Боже на справи твої, і нею суди справи твої: думка про молитву зупиняє від справ, противних заповідям Божим.
 Хто перед усякою справою і словом звертається молитвою до Бога за напоумленням, допомогою і благословенням: той здійснює життя своє нібито під поглядами Бога, під Його керівництвом. Звичка до такої поведінки зручна; нічого немає швидше за розум, сказав Великий Варсонофій, нічого немає зручніше, як підносити, за всякої потреби, що трапляється, розум до Бога54.
 У важких обставинах життя частіше молись до Бога. Правильніше вдаватися до молитов, ніж до порожніх міркувань слабкого людського розуму, міркувань, які здебільшого виявляються нездійсненними.
 Вірніше спертися вірою і молитвою на всемогутнього Бога, ніж – хиткими міркуваннями і припущеннями – на свій немічний розум.
 Не будь нерозважливим у проханнях твоїх, щоб не прогнівити Бога недоумкуватістю твоєю: той, хто просить у Царя царів чогось нікчемного, принижує Його. Ізраїльтяни, залишивши поза увагою чудеса Божі, здійснені для них у пустелі, просили виконання побажань утроби – “ще їхня їжа була в їхніх устах, а гнів Божий піднявся на них” (Пс. 77:30-31 
 Принось Богові прохання, співмірні з величчю Його. Просив у Нього Соломон премудрості; отримав її, і з нею безліч інших благ: тому що просив розсудливо. Просив у Нього Єлисей благодаті Святого Духа, сугубої перед великим учителем своїм, і прохання Його було прийнято.
 Той, хто шукає в молитві своїй тлінних земних благ, наводить проти себе обурення Небесного Царя. Ангели й Архангели – ці вельможі Його – дивляться на тебе під час молитви твоєї, дивляться чого просиш ти в Бога. Вони дивуються і радіють, коли бачать земного, який залишив свою землю і приносить прохання про отримання чого-небудь небесного; вони сумують, навпаки того, на того, хто залишив поза увагою небесне, і просить своєї землі і тління.
 Нам заповідано бути немовлятами злобою, а не розумом (1Кор. 14:20 
 Багатослівність (Мф. 6:7-8 Лк. 6:12 
Тривалість молитов угодників Божих – не від багатослівності, а від рясних духовних відчуттів, які є в них під час молитви, великою кількістю і силою цих відчуттів знищується, так би мовити, час, відтоді перетворюючись для святих Божих на вічність.
 Коли творець молитви досягне успіху у своєму блаженному подвигу: тоді розмаїття думок у псалмах та інших молитвослів’ях робиться невідповідним його устрою. Молитва митаря та інші найкоротші молитви задовільні виражають невимовне, велике бажання серця, і часто угодники Божі в такій молитві проводили багато годин, днів і років, не відчувши потреби в розмаїтті думок для сильної, зосередженої молитви своєї. (Ієромонах Серафим Саровський, чернець, який особливо досяг успіху в молитві, провів тисячу днів і тисячу ночей, стоячи на камені і волаючи до Господа: “Боже, милостивий буди мені грішному!”)57.
 Молитви, складені єретиками, вельми подібні до молитов язичників: у них багатослівність; у них земна краса слова; у них розпалювання крові; у них нестача покаяння; у них прагнення на шлюб Сина Божого просто з розпусту пристрастей; у них самовираження. Далекі вони від Духа Святого: віє з них смертоносна зараза духа темного, духа лукавого, духа брехні й погибелі.
 Велике заняття молитвою! Святі Апостоли для молитви і для служіння Слову відмовилися від служіння ближнім у тілесних їхніх потребах. “Не личить нам, – сказали вони, – залишивши слово Боже, піклуватися про столи… Ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слова” (Діян. 6:2,4 
 Заняття молитвою є вищим заняттям для розуму людського; стан чистоти, чужого від розваг, що доставляється розуму молитвою, є вищим його природним станом; піднесення його до Бога, чому початкова причина – чиста молитва, є стан надприродний58.
 У надприродний стан піднімаються тільки святі угодники Божі, оновлені Святим Духом, позбавлені старого Адама, зодягнені в Нового, здатні “відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, преображаємось у той же образ від слави до слави” дією Духа Господнього (2Кор. 3:18 Діян. 10:11 Діян. 10:3 Діян. 22:21 
 Молитва заповідана Господом, так як і покаяння. Кінець молитви, так само як і покаяння, вказаний один: вхід у царство небесне, у царство Боже, яке – всередині нас. “Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне” (Мф. 4:17 Лк. 17:21 Лк. 11:9-10,13 Лк. 18:7-8 
 Поспішай молитвою, спрагла спасіння душа, поспішай у слід Спасителя, супроводжуваного Його незліченними учнями. Клич слідом за Ним молитвою подібно до дружини Хананейської (Мф. 15:22-28 
 * * *
 36 Лествица. Заглавие слова 28-го. Преподобный Макарий Египетской. Слово 3. гл. 1.
 37 По объяснению преподобного Пимена Великого. Алфавитный Патерик.
 38 Лествица. Слово 28-е, гл. VII.
 39 Лествица. Слово 7, гл. 11.
 40 Слово 89
 41 Преподобный Кассиан. Слово о рассуждении. Добротолюбие, ч. 4-я.
 42 Св. Исаак Сирский. Слово 85.
43 Его же. Слово 11
 44 Святой Исаак Сирский. Слово 56 и 57-е.
 45 Преподобный Симеон Новый Богослов. Слово о трех образах молитвы. Добротолюбие, ч. 1.
 46 Лествица. Слово 28, гл. 17.
 47 Каллист и Игнатий Ксанфопулы. Добротолюбие, ч. 4, гл. 24.
 48 Сочинение “о молитве” сего угодника Божия помещено в книге «Класы», издаются в Оптиной пустыни.
 49 Преподобный Григорий Синаит. О прелести, главы зело полезные. Добротолюбие, ч. 1.
 50 Слово преподобного Симеона о трех образах молитвы.
 51 Лествица, Слово 28, гл. 17.
 52 Иеромонах Серафим Саровский.
 53 Святой Исаак Сирский. Слово 55.
 54 Ответ 216
 55 Эта статья и следующие за ней две заимствованы из 5-го слова святого Исаака Сирского.
 56 По объяснению блаженного Феофилакта Болгарского.
 57 Сказание о жизни и подвигах О. Серафима. Москва, издание 1844 года.
 58 Лествица. Слово 28.
 59 Святой Исаак Сирский. Слово XVI.
 Про молитву. Стаття II Святий, великий, душеспасительний подвиг молитви. Він – головний і перший між іночеськими подвигами. Всі інші подвиги – подвиги служебні цьому подвигу; приймаються вони для того, щоб подвиг молитви відбувався успішніше, щоб плоди молитви були ряснішими. “Керівник усякого благочестивого життя, – сказав преподобний Макарій Великий, – і вершина всіх добрих справ є постійне перебування в молитві “60.
 Яке людське становище може бути вищим, може зрівнятися з становищем людини, допущеної до бесіди з молитвою з Царем царів, із Богом богів, із Творцем і повновладним Владикою всіх видимих і невидимих, речових і духовних створінь?
 За важливістю вправи молитвою, ця вправа потребує значної попередньої підготовки61.
 Від тих, хто бажає приступити до Царя царів, Він вимагає угодних Йому способу думок і сердечного настрою, того способу думок і того сердечного настрою, за посередництвом яких наблизилися до Нього й догодили Йому всі праведники Старого й Нового Завітів (Лк. 1:17 
 Той, хто бажає приступити до Бога і засвоїтися Йому постійним перебуванням у молитві, озирнися! Досліди ретельно твій спосіб мислення: чи не заражений ти якимось лжевченням? Чи точно і без винятків дотримуватимешся вчення Східної Церкви, єдиної істинної, святої, апостольської? 62 Якщо хто “Якщо ж і церкви не послухає, то хай він буде тобі, як язичник і митар” (Мф. 18:17 
 Свідомість своєї гріховності, свідомість своєї немічності, своєї нікчемності – необхідна умова для того, щоб молитва була милостиво прийнята і почута Богом. Усі святі покладали в основу молитви свідомість і сповідання своєї гріховності та гріховності всього людства. Святість людини залежить від свідомості та сповідування цієї гріховності. Той, Хто дарує святість людям за покаяння їхнє, сказав: “Я прийшов покликати не праведників, а грішників до покаяння” (Мф. 9:13 
 Охочий зайнятися подвигом молитви! Перш, ніж приступиш до цього подвигу, постарайся пробачити кожному, хто засмутив, обмовляв, принижував тебе, кожному, хто заподіяв тобі хоч якесь зло. Той, перед ким ти маєш намір постати молитвою, наказує тобі: “Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши там дар твій перед жертовником і піди спершу примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій” (Мф. 5:23-24 
 Приготуй себе до молитви неупередженістю і безтурботністю. Від пристрастей – турботи. Утримувана пристрастями, розважаєма турботами, думка твоя не зможе неухильно прагнути молитвою до Бога. “Не можете служити Богові й мамоні: бо де скарб ваш, там буде й серце ваше. Отож не піклуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або у що одягтися? Шукайте ж спершу Царства Божого і правди Його, і все це додасться вам” (Мф. 6:24,21,31,33 
 Якщо терпиш злидні, або гнітять тебе скорботні обставини, або зловмислює на тебе і гонить тебе ворог твій: залиш без уваги – для того, щоб твоя увага під час молитви не була затьмарена жодною розвагою, жодним збентеженням, – залиш без уваги спогади й думки, які приносяться тобі, про убогість твою, про обставини твої, про ворога твого. Той, у кого в цілковитій владі і ти, і обставини твої, і ворог твій, каже улюбленим Своїм: “Хай не тривожиться серце ваше: віруйте в Бога, і в Мене віруйте” (Ін. 14:1 Мф. 6:6 
Полюбив подвиг молитви, возлюби усамітнення і матеріальної келії. Зачиняй двері її для себе і для інших. Терпляче терпи нудьгу затвору: вона не забариться замінитися найприємнішим почуттям. “Перебувай у келії твоїй, – сказали святі Отці, – вона навчить тебе всього “63, тобто чернечого життя, яке все зосереджується в молитві.
 Полюбив подвиг молитви, полюби мовчання: воно зберігає сили душі нероз’єднаними, здатними до постійної молитви у внутрішній кімнаті. Звичка до мовчання дає можливість до безмовної сердечної молитви і серед галасливого багатолюдства64.
 У жертву любові до молитви принеси насолоду почуттями і насолоди розумові, допитливість, цікавість; бережи душу твою від усіх зовнішніх вражень, щоб на ній закарбувався, за посередництвом молитви, Бог. Його всесвятий, невидимий, духовний Образ не терпить перебувати в душі, засміченій образами марнославного, матеріального, швидкоплинного світу.
 Не милуйся видимою природою, не займайся спогляданням красот її; не витрачай дорогоцінного часу і сил душі на набуття знань, які приносять науки людські65. І сили та час уживи на здобуття молитви, що священнодіє у внутрішній кімнаті. Там, у тобі самому, відкриє молитва видовище, яке приверне до себе всю твою увагу: вона принесе тобі пізнання, яких світ вмістити не може, про існування яких він не має навіть поняття.
 Там, у глибині серця, ти побачиш падіння людства, ти побачиш душу твою, вбиту гріхом, побачиш труну, побачиш пекло, побачиш демонів, побачиш ланцюги та кайдани, побачиш полум’яну зброю херувима, що стереже шлях до дерева життя і забороняє людині вхід до обителі раю, – побачиш багато інших таємниць, сокровенних від світу і від синів світу66. Коли відкриється це видовище, – прикуються до нього твої погляди; ти охолонеш до всього тимчасового і тлінного, якому співчував досі.
 “Нині, або завтра помремо”, – сказав святий Андрій ченцеві67, відволікаючи його від прив’язаності до матеріального та пояснюючи нерозсудливість такої прив’язаності. Дуже вірні слова! Дуже правильне зображення невизначеного терміну нашого земного життя! Не сьогодні, так завтра помремо. Нічого немає легше, як померти. Найтриваліше життя, коли прийдемо до кінця його, виявляється найкоротшою миттю. Навіщо ж займатися тим, що за потребою мусимо будемо залишити назавжди, залишити вельми скоро. Краще молитвою вивчити себе, вивчити життя і світ, що очікують на нас, у яких ми залишимося навічно.
 Усамітнення в келії і пустеля – обитель молитви. “Той, хто скуштував молитви, – сказав святий Іоанн Ліствичник, – тікатиме від багатолюдства: хто, як не молитва, робить любителя свого, подібно до онагру пустельнолюбного, вільним від потреби в суспільстві” 68? Якщо хочеш посвятити душу твою у справу молитви: віддали себе від бачення світу, відмовся від суспільства людського, від бесід і від звичайного прийняття друзів у твою келію, навіть під приводом любові. Усунь від себе все, чим переривається і обурюється твоя таємнича бесіда з Богом69. Перебувай на землі і в суспільстві людському, як мандрівник. Ти – мандрівник. Земля – готель. Невідомий час, у який будеш покликаний. Заклик неминучий і невідворотний; відмовитися або чинити опір неможливо. Приготуй себе святою молитвою до радісного виходу з готелю.
 Молитва присвячує людину Богові. З невимовною заздрістю і ненавистю дивляться на її дію занепалі ангели, які перейшли через занепад від засвоєння Богові до страшної, божевільної ворожнечі до Нього. Різноманітними спокусами вони намагаються похитнути того, хто молиться, відвернути від спасенного подвигу, вирвати в нього те процвітання і блаженство, які, безсумнівно, принесуть подвиг. А тому той, хто бажає присвятити себе вправі молитвою, повинен завчасно приготуватися до скорбот, щоб не дивуватися і не бентежитися, коли вони спіткають його, щоб мужньо протистояти їм силою віри і терпіння70.
 Демони вражають ченця, який перебуває в молитві, хворобами тілесними, пригнічують убогістю, браком уваги й допомоги людських, як вони вразили й пригнічували багатохворобливого Йова, з Божого попущення. Але ми, подібно до цього праведника, благословимо й подякуємо Богові за попущене Ним, сповнене демонами71; славослів’ям і подякою Богу, що здійснили всесвяту волю Божу, оголошену нам Святим Божим Духом: “За все дякуйте: бо така про вас воля Божа у Христі Іісусі” (1Сол. 5:18 
 Демони навчають людей озброюватися на чинителя молитви, засуджувати його за дивакуватість поведінки, за убогість корисної діяльності, – звинувачувати в ледарстві, лицемірстві та марнославстві, – приписувати йому наміри злі й підступні, дії порочні, – порушувати та обурювати його мовчанку, – примушувати до занять, протилежних його місцю проживання, сполученим з розвагою, неуважністю, з порушенням сердечного миру. Знаючи початкову причину цих спокус, будемо молитися за заповітом Євангелія і за заповітом святих Отців за ближніх наших, які грішать у незнанні та через захоплення; підступи демонів зруйнує Бог.
Спокушаючи нас ззовні, демони лиходійствують і всередині нас. Коли підемо на самоту, почнемо займатися молитвою: вони спонукають нас до різноманітних гріховних побажань, яких досі ми не відчували, – хвилюють наше серце незліченними гріховними думками та мріями, які до цього часу ніколи не з’являлися розуму нашому: роблять вони це з тією метою, щоб ми, збентежені та зневірені, як ті, хто не бачить жодної користі від молитовного подвигу й усамітнення, залишили їх72. Ця дія бісів, для подвижників, нових у подвигу, видається власною дією душі: невидимі, лукаві вороги наші, вчиняючи злодіяння, разом хочуть сховатися, щоб вихід із тенет, розставлених людині, був для неї неможливим, розлад і загибель неминучими 73.
 Як демони визнають вельми важливим для себе приховати себе від людини, так для людини дуже важливо зрозуміти, що вони – початкові творці гріха, джерело наших спокус, а не ближні наші, не ми, коли проводимо життя в служінні Богові, – не якийсь випадок. Побачивши ворогів, поступово навчимося, під керівництвом слова Божого, пильно спостерігати за ними і за собою, з твердістю чинити опір їм. “Смиріться, – наставляє нас верховний Апостол, – під міцну руку Божу, щоб підніс вас в свій час.
 7 Усі турботи ваші покладіть на Нього, бо Він піклується про вас. Будьте тверезі, пильнуйте, бо противник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти. Станьте проти нього міцною вірою” (1Пет. 5:6-9 
 Ця боротьба, ці напади демонів на тих, хто спасається, і на тих, хто молиться, попущені Самим Богом, – суть наслідки нашого добровільного падіння, під час якого ми підкорили себе владі демонів. Підкоримося правосудному про нас визначенню Бога і підхилимо голову під усі удари скорбот і хвороб, якими благоволило б Богові карати нашу гріховність і наші гріхи в тимчасовому житті, щоб позбавити нас від заслужених нами вічних скорбот і хвороб. Бог, попускаючи нам спокуси і віддаючи нас дияволу, не перестає промишляти про нас; караючи, не перестає робити благодійні вчинки для нас. “Вірний Бог, Котрий не попустить вам, щоб ви були спокушені над силу, але в час спокушування дасть і полегшення, щоб ви могли перенести” (1Кор. 10:13 
 Допущення демонам спокушати нас необхідне для нашого успіху: протидіючи нашій молитві, вони змушують нас навчитися особливо вправному вживанню цього меча. Мечем молитви руйнується вогняний меч херувима, що стереже шлях до дерева життя, і переможець стає причасником життя вічного75. За невимовною премудрістю Божою “сприяє зле благому наміром не благим “76. Коли на самоті нашій і під час вправляння молитвою раптово закиплять у нас пристрасні відчуття і рухи, нападуть на нас люті помисли, постануть нам у звабливій бадьорості гріховні мрії: це знак пришестя ворогів. Тоді – не час зневіри; не час розслаблення: час подвигу. Опираймося ворогам посиленою молитвою до Бога, і Він розсіє, прожене ворогів наших77.
 У невидимій брані не завжди і не скоро стаємо переможцями: перемога – дар Божий, що дарується подвижникові Богом у свій час, відомий єдиному Богові, який визначається єдиним Богом. Самі перемоги бувають потрібними для нас. Тут маються на увазі перемоги, що походять від немочі та гріховності нашої, а не від зміненого бажання. Перемоги попускаються нам для нашого смирення, для того, щоб ми побачили й вивчили занепад нашого єства, визнали потребу в Спасителі, увірували в Нього та сповідували Його78.
 За таких перемог невидимі вороги наші вкладають нам сором через перемогу, а через сором – розслаблення в молитовному подвигу, недовіру до нього, думка про залишення його і про перехід до доброї діяльності серед людського суспільства. Не вдамося в обман! Із самовідверженням і безсоромністю відкриємо нашу рану перед всеблагим і всемогутнім Лікарем нашим, який заповів це спасительне для нас безсором’я і обіцяв увінчати його помстою суперникам нашим (Лк. 18 
 Наша сором’язливість при перемогах чужа сенсу: вона – зла насмішка над нами ворогів наших. Чи здатен цей лист смоковничний – сором’язливість з її засобами – приховати гріх людини від Бога, який все бачить? Бог бачить гріх і без сповідування гріха. Він шукає сповіді лише для того, щоб вилікувати. Якщо він заповідав Апостолу Своєму прощати брата, який згрішив і кається, “сім разів” на день: тим паче Сам виконає це над нами, які безперестанку приносять Йому молитву і покаяння (Лк. 17:4 
Звернімо ретельну увагу на наступне: чи не двоєдушність наша зміцнює ворогів наших у боротьбі з нами? Чи не вона є причиною частих перемог наших? Чи не самі ми зміцнюємо владу і вплив наших ворогів над нами, виконуючи їхню волю виконанням наших плотських побажань, потягів, пристрастей? Чи не гнівимо ми цим Бога, чи не віддаляємо Його від себе? Чи не діє в нас миролюбність, яка залишає за нами зовнішність служителів Бога, яка забирає істотну гідність Божих рабів, яка робить по суті ворогами Бога (Як. 4:4-5 Як. 1:8 Об. 3:16 Лк. 14:33 Гал. 5:24 
 Нікчемна, по-видимому, пристрасть, безневинна, по-видимому, любов до якого-небудь предмета, одухотвореного або неживого, скидають розум і серце з неба, скидають їх на землі між незліченними гадами і плазунами великого життєвого моря (Пс. 103:25 Мф. 19:21,16:24 Мк. 10:21 
 Необхідно спершу зректися матеріального майна, розлучитися зі світом, зректися його: тільки після вчинення цього зречення християнин може угледіти свій внутрішній полон, темницю, пута, рани, умертвіння душі81. Боротьба зі смертю, що живе в серці, що здійснюється за посередництвом молитви, під керівництвом Слова Божого, є розп’яттям, є загибеллю душі для спасіння душі. (Мк. 8:35 
 Молитву з’єднай із розсудливим постом: з’єднання цих двох духовних озброєнь заповідано нам Самим Господом для вигнання із себе демонів (Мк. 9:29 Мф. 6:17 Кол. 3:12-13 
 Чи хочеш засвоїтися Богу молитвою? Засвоюй серцю милість, якою заповідано нам уподібнюватися небесному Отцю (Лк. 6:36 Мф. 5:48 Мф. 5:45 
 Коли від душі пробачиш усім ближнім гріхи їхні: тоді відкриються тобі твої власні гріхи. Ти побачиш, скільки потребуєш милосердя Божого, скільки потребує його все людство: ти заплачеш перед Богом про себе і про людство.
 Святі Отці поєднують всі труди ченця, все життя його в “плач”. Що означає “плач” ченця? Це – його “молитва “85.
 Святий “Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо, про що молитися як слід, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними” (Рим. 8:26 Рим. 8:27 1Кор. 2:11 Ін. 14:26 Рим. 8:26 
Якщо Святий Дух, вселившись у нас, плаче за нас: тим більше ми, до прийняття в себе цього Всесвятого Мандрівника, повинні плакати за себе. Якщо стан наш, після оновлення нас Святим Духом, гідний плачу, – гідний плачу за свідченням Самого Духа, – то тим більше він гідний плачу в старості своїй, у падінні своєму, наданий самому собі. Плач має бути невід’ємною якістю молитви нашої, її постійним, нерозлучним супутником і помічником, її душею.
 Хто поєднує з молитвою плач: той подвизається за вказівкою Самого Бога, подвизається правильно, законно. Свого часу він пожне рясний плід: радість достовірного спасіння. Хто усунув з молитви плач: той трудиться всупереч встановленню Божому, той не отримає ніяких плодів. Мало цього, пожне терни зарозумілості, самообману, погибелі.
 Браття! Не дозволимо обдурити себе думкою помилковою, смішною, нерозважливою, згубною: не кинемося шукати насолод під час молитви нашої! Не притаманна грішникам благодатна насолода; їм притаманний плач: пошукаємо його старанно, пошукаємо цього скарбу – ключа до всіх духовних скарбів.
 Той, хто не має плачу, перебуває в хибному становищі: він обманутий своєю гордістю.
 Святі Отці називають плач вождем у духовному подвигу. Він повинен керувати всіма нашими благочестивими помислами, направляти їх до істинної мети. Думка, не пройнята плачем і не керована ним – думка помилкова87.
 Преподобний Пимен Великий сказав: “Все життя ченця має бути плачем. Це – шлях покаяння, даний нам Писанням і Отцями, які сказали: плачте! Іншого шляху, крім плачу, немає “88.
 Інший великий Отець сказав: “Якщо хочеш догодити Богові, вийди зі світу, відокремся від землі, залиш створіння, приступи до Творця і з’єднайся з Богом “молитвою і плачем””89.
 Ченці, які живуть у велелюдних монастирях і бажають здобути молитовний плач, повинні звертати особливу увагу на умертвіння своєї волі. Якщо вони будуть відсікати її і не звертатимуть уваги на гріхи, взагалі на поведінку ближніх; то набудуть і молитву, і плач. Помисли, збираючись у серці, збуджують у ньому молитву і печаль за Богом, а печаль ця виробляє сльози90.
 За страшної убогості нашого часу в наставниках істинної молитви, виберемо собі в керівника і наставника плач. Він і навчить молитви, і охоронить від самообману. Усі, хто відкинув плач, відлучив його від молитви своєї, впали в самообмаження. Це стверджують святі Отці91.
 Той, хто досяг за допомогою плачу чистої молитви, пам’ятає під час молитви тільки Бога і гріховність свою. Смерть і суд, що має негайно настати після смерті, представляються йому такими, що настали. Вона стоїть перед серцевим відчуттям перед Суддею неупередженим і невблаганним у кінцевий день суду, перед Суддею, Який ще може бути вблаганий і може прийняти особу того, хто плаче, на суді, встановленому й започаткованому молитвою. Він завчасно жахається, дивується, тремтить, плаче, стогне, щоб уникнути даремних жаху, трепету, здивування, ридання, розпачу, які породить у відкинутих грішниках остаточний вирок прогніваного навіки Бога. Він засуджує себе, щоб не бути засудженим; визнає себе злочинцем, гідним усіх страт, щоб відхилити від себе страти; сповідує грішником, щоб отримати праведність від правиці Бога, який дає цю праведність тільки всім грішникам, котрі зізнаються та розкаюються в гріховності.
 Заповідує Господь: “Просіть, і дано буде вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам”. Тут сказана не одноразова дія, а постійна; повеління поширюється на все земне життя людини. “Бо кожний, хто просить, одержує, і хто шукає, знаходить, і хто стукає, тому відчинять… Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього” (Лк. 11:9-10,13 Мк. 13:35-36 
 Неможливо, зауважує святий Іоанн Ліствичник, навчити молитви того, хто бажає навчитися їй, одними словами93. Вчителі її – досвід і плач. У скорботі і смиренні духу почнемо подвиг молитви, вступимо під керівництво плачу: Сам Бог, “дає молитву тому, хто молиться” (1Сам. 2:9 Мф. 11:28-30 Пс. 33:12 Притч. 15:27 Пс. 18:10 Пс. 88:8 
* * *
 60 Слово 3, гл. 1.
 61 Лествица. Слово 28, гл. III.
 62 Требник. Последование Исповедания.
 63 Алфавитный Патерик. Преподобный Арсений Великий.
 64 Святой Исаак Сирский. Слово 41.
 65 Святого Иоанна Карпафийского, гл. 13. Добротолюбие, ч. 4-я.
 66 Преподобного Макария Великого, Слово 1, гл. 1. Слово 7, гл. 1.
 67 Четьи-Минеи 2 октября.
 68 Лествица. Слово 27, гл. 56.
 69 Заимствовано из 56-го Слова святого Исаака Сирского.
 70 Преподобный Нил Синайский. О молитве. Добротолюбие, ч. 4-я.
 71 Иов. Главы 1 и 2-я.
 72 Преподобный Нил Сорский, Слово 3-е.
 73 Преподобный Макарий Великий, Слово 7-е, гл. 31.
 74 Преподобный Макарий Великий, Слово 4, гл. 7.
 75 Одкр. 2:7; Преподобный Макарий Великий, Слово 4, гл. 5.
 76 Преподобный Макарий Великий, Слово 4, гл. 6.
 77 Приклад боротьби з повсталими пристрастями можна бачити в житії святої Іустини. Четьї-Мінеї, 2 жовтня.
 78 Преподобный Нил Сорский, Слово 3.
 79 Преподобный Авва Дорофей. Поучение 11-е, о еже скоро отсекати страсти.
 80 Преподобный Нил Синайский. О молитве, гл. XVII.
 81 Преподобный Макарий Египетский. Беседа 21, гл. 2, 3.
 82 Досвіди такої боротьби і розп’яття бачимо в описах житій преподобного Антонія Великого, преподобного Макарія Єр петського та інших святих ченців.
 83 Благовестник.
 84 Святой Исаак Сирский, Слово 1-е.
 85 Святой Исаак. Слово 21-е.
 86 Преподобный Макарий Великий. Слово 6, гл. 11. Слово 7, гл. 12.
 87 Преподобный Симеон Новый Богослов. Слово 6.
 88 Алфавитный Патерик.
 89 Алфавитный Патерик. Сисой Великий.
 90 Руководство к духовной жизни преподобных Варсонофия Великого и Иоанна Пророка, ответ 282-й.
 91 Преподобного Григория Синаита о прелести, идеже и о иных многих предлогах. Добротолюбие, ч. 1.
 92 Благовестник.
 93 Слово XXVIII, гл. LXIV
 94 Лествица. Слово 28, гл. II.
 Вісім головних пристрастей з їхніми підрозділами та галузями Запозичено зі святих отцівських писань
  Ненажерливість, пияцтво, незбереження і дозвіл постів, потаємне вживання їжі, ласощі, загалом порушення стриманості. Неправильна і зайва любов до плоті, її живота і спокою, з чого складається самолюбство, від якого незбереження вірності до Бога, Церкви, чеснот і людей.
  Блудне розпалювання, блудні відчуття і побажання тіла, блудні відчуття і побажання душі та серця (скоктання), прийняття нечистих помислів, бесіда з ними, насолода ними, потурання їм, повільне в них. Блудні мріяння і полонення. Осквернення істицанням. Незбереження почуттів, особливо дотику, у чому зухвалість, що губить усі чесноти. Лихослів’я і читання хтивих книг. Гріхи блудні природні: блуд і перелюб. Гріхи блудні протиприродні: малодушність, чоловіколюбство, худоболюбство і їм подібні.
  Любов до грошей, узагалі любов до майна рухомого й нерухомого. Бажання збагатитися. Роздуми про засоби до збагачення. Мріяння про багатство. Побоювання старості, ненавмисних злиднів, хворобливості, вигнання. Скупість. Користолюбство. Невір’я Богові, ненадіяння на Його промисел. Пристрасті або хвороблива зайва любов до різних тлінних предметів, що позбавляє душу свободи. Захоплення суєтними турботами. Любов до подарунків. Привласнення чужого. Лихоманка. Жорстокосердість до бідної братії і до всіх нужденних. Крадіжка. Злодійство.
  Запальність, прийняття сердитих помислів; мріяння гніву й помсти, обурення серця люттю, затьмарення нею розуму: непристойний крик, суперечка, лайливі, жорстокі й колючі слова, удар, штовхання, убивство. Пам’ятозлобивість, ненависть, ворожнеча, помста, обмовляння, осуд, обурення й образа ближнього.
  Засмучення, туга, відсікання надії на Бога, сумнів в обітницях Божих, невдячність Богові за все, що трапляється, малодушність, нетерплячість, несамоприборкання, скорбота на ближнього, нарікання, зречення від хреста, замах зійти з нього.
  Лінощі до всякої доброї справи, особливо до молитви. Залишення церковного і келейного правила. Залишення безперестанної молитви і душекорисного читання. Неуважність і поспішність у молитві. Нехтування. Неблагоговіння. Неробство. Зайве заспокоєння сном, лежанням і всякого роду блаженством. Переходження з місця на місце. Часті виходи з келії, прогулянки і відвідування друзів. Багатослів’я. Жарти. Кощуни. Залишення поклонів та інших подвигів тілесних. Забуття гріхів своїх. Забуття заповідей Христових. Недбальство. Полон. Позбавлення страху Божого. Жорстокість. Нечуття. Відчай.
  Шукання слави людської. Хвастощі. Бажання і шукання земних почестей. Любов до красивого одягу, екіпажів, прислуги та келійних речей. Увага до краси свого обличчя, приємності голосу та інших якостей тіла. Прихильність до наук і мистецтв, що гинуть в цьому столітті, прагнення досягти успіху в них для придбання тимчасової, земної слави. Сором сповідувати гріхи свої. Приховування їх перед людьми і отцем духовним. Лукавство. Слововиправдання. Прекослів’я. Складання свого розуму. Лицемірство. Брехня. Лестощі. Людиноугодництво. Заздрість. Приниження ближнього. Мінливість вдачі. Удавання. Безсовісність. Нрав і життя бісівське.
 Зневага до ближнього. Перевага себе перед усіма. Зухвалість. Затьмарення, дебелість розуму і серця. Закріплення їх до земного. Хула. Невір’я. Зачарування. Лжеіменний розум. Непокора Закону Божому і Церкві. Наслідування своєї плотської волі. Читання книг єретичних, розпусних і суєтних. Непокора владі. Колюче глузування. Залишення христоподібного смирення і мовчання. Втрата простоти. Втрата любові до Бога і ближнього. Хибна філософія. Єресь. Безбожництво. Невігластво. Смерть душі.
 Такі недуги, такі язви, що становлять собою велику язву, старість старого Адама, яка утворилася з його падіння. Про цю велику язву говорить святий пророк Ісая: “Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав’язувані, і оливою не порозм’якшувані” (Іс. 1:6 Бут. 2:17 Рим. 7:23-24 Бут. 6:3 1Кор. 15:50 
 Розглядаючи велику мою язву, дивлячись на вмертвіння моє, сповняюся гіркої печалі! Не розумію, що мені робити? – Чи наслідуватиму приклад старого Адама, який, побачивши наготу свою, поспішав сховатися від Бога? Чи стану, подібно до нього, виправдовуватися, покладаючи провину на провини гріха? Даремно – ховатися від Всевидячого! Даремно – виправдовуватися перед Тим, “Переможеш, коли судитимешся зі мною” (Пс. 50:6 
 Одягнуся ж замість смоковницького листя в сльози покаяння; замість виправдання принесу щиру свідомість. Одягнений у покаяння і сльози, постану перед Богом моїм. Але де знайду Бога мого? Чи в раю? Я вигнаний звідти, – і херувим, що стоїть при вході, не впустить мене! Самим тягарем плоті моєї я прикутий до землі, моєї темниці!
 Грішний нащадок Адама, підбадьорися! Засяяло світло у в’язниці твоїй: Бог спустився в дольну країну твого вигнання, щоб звести тебе у втрачену тобою твою гірську вітчизну. Ти хотів знати добро і зло: Він залишає тобі це знання. Ти хотів стати “як Бог”, і від цього став душею подібним до диявола, тілом подібним до худоби і звірів: Бог, з’єднуючи тебе із Собою, робить тебе богом по благодаті. Він прощає тобі гріхи. Цього мало! Він вилучає корінь зла з душі твоєї, саму заразу гріховну, отруту, ввергнену в душу дияволом, і дарує тобі ліки на весь шлях твого земного життя, для зцілення від гріха, хоч би скільки разів ти заразився ним, через неміч твою. Це ліки – сповідування гріхів. Чи хочеш позбутися старого Адама, ти, який святим хрещенням уже зодягнений у Нового Адама, але власними беззаконнями встиг оживити в собі старість і смерть, заглушити життя, зробити його напівмертвим? Чи хочеш ти, поневолений гріхом, ваблений до нього насильством навички, повернути собі свободу і праведність? – занурся в смирення! Переможи марнославний сором, що навчає тебе лицемірно і лукаво прикидатися праведним і тим зберігати, зміцнювати в собі смерть душевну. Вивергни гріх, вступи у ворожнечу з гріхом щирою сповіддю гріха. Це лікування має передувати всім іншим; без нього лікування молитвою, сльозами, постом і всіма іншими засобами буде недостатнім, незадовільним, неміцним. Піди, гордовитий, до духовного батька твого, – біля ніг його знайди милосердя Отця Небесного! Одна, одна сповідь щира і часта може звільнити від гріховних навичок, зробити покаяння плідним, виправлення міцним і істинним.
 У коротку хвилину розчулення, в яку відкриваються очі розуму для самопізнання, яка приходить так рідко, написав я це для докору собі, для умовляння, нагадування, настанови. А ти, хто з вірою і любов’ю до Христа прочитаєш ці рядки і, можливо, знайдеш у них щось корисне для себе, принеси серцевий подих і молитву за душу, яка багато постраждала від хвиль гріховних, яка бачила часто перед собою потоплення і погибель і знаходила відпочинковий відпочинок в одному притулок: у сповідуванні своїх гріхопадінь.
  * * *
 95 Преподобный Авва Дорофей. Поучение 1-е.
 Про чесноти, протилежні восьми головним гріховним пристрастям Утримання від зайвого вживання їжі та пиття, особливо від вживання в надмірності вина. Точне дотримання постів, встановлених Церквою. Приборкання плоті помірним і постійним однаковим вживанням їжі, від чого починають слабшати взагалі всі пристрасті, а особливо самолюбство, що полягає в безсловесній любові до плоті, до живота і спокою її.
  Ухилення від усякого роду блудних справ. Ухилення від хтивих бесід і читання, від вимови поганих, хтивих, двозначних слів. Зберігання почуттів, особливо зору і слуху, а ще більше дотику. Скромність. Відкидання помислів і мрій блудних. Мовчання. Безмовність. Служіння хворим і калікам. Згадування про смерть і пекло. Початок цнотливості – непохитний розум від блудних помислів і мрій: досконалість цнотливості – чистота, що бачить Бога.
  Задоволення себе одним необхідним. Ненависть до розкоші та насолоди. Милосердя до жебраків. Любов до убогості євангельської. Надія на промисел Божий. Дотримання Христових заповідей. Спокій і свобода духу. Безтурботність. М’якість серця.
  Ухилення від гнівливих помислів і від обурення серця люттю. Терпіння. Послідування Христу, який закликає учня свого на хрест. Мир сердечний. Тиша розуму. Твердість і мужність християнські. Невідчуття образ. Незлобивість.
  Відчуття падіння, спільного всім людям, і власної убогості духовної. Нарікання про них. Плач розуму. Болісне розбиття серця. Легкість совісті, благодатна розрада і радість, що прозябають від них. Надія на милосердя Боже. Подяка Богу в скорботах, покірне їх перенесення від зору безлічі гріхів своїх. Готовність терпіти. Очищення розуму. Полегшення від пристрастей. Умертвіння світу. Бажання молитви, усамітнення, послуху, смирення, сповідання гріхів своїх.
  Старанність до всякої доброї справи. Неліниве виправлення церковного і келійного правила. Увага при молитві. Ретельне спостереження за всіма справами, словами і думками своїми. Крайня недовірливість до себе. Безперестанне перебування в молитві і Слові Божому. Благоговіння. Постійне пильнування над собою. Зберігання себе від багатого сну, зніженості, марнослів’я, жартів і гострих слів. Любов до нічних бдінь, поклонів та інших подвигів, що дають бадьорість душі. Рідкісне, за можливістю, вихід із келії. Спогад про вічні блага, бажання й очікування їх.
  Страх Божий. Відчуття його під час молитви. Страх, що народжується під час особливо чистої молитви, коли особливо сильно відчуваються присутність і велич Божі, щоб не зникнути і не перетворитися на ніщо. Глибоке пізнання своєї нікчемності. Зміна погляду на ближніх, при чому вони, без жодного примусу, здаються таким, хто смирився, перевершує його в усіх відношеннях. Явище простодушності від живої віри. Ненависть до похвали людської. Постійне звинувачення і докоряння собі. Правота і прямота. Безпристрасність. Мертвість до всього. Розчулення. Пізнання таїнства, сокровенного в хресті Христовому. Бажання розіп’яти себе світу і пристрастям, прагнення до цього розп’яття. Відкидання і забуття улесливих звичаїв і слів, скромних з примусу, або наміру, або навику прикидатися. Сприйняття буйства євангельського. Відкидання премудрості земної, як непотрібної для неба. Презирство всього, що в людині високо і мерзенне перед Богом (Лк. 16:15 
  Зміна під час молитви страху Божого на любов Божу. Вірність до Господа, що доводиться постійним відкиданням усякого гріховного помислу і відчуття. Невимовний, солодкий потяг усієї людини любов’ю до Господа Іісуса Христа і до Святої Трійці, якій поклоняються. Бачення в ближніх образу Божого і Христа; випливаюче з цього духовного бачення надання переваги собі всіх ближніх і побожне шанування їх про Господа. Любов до ближніх братська, чиста, до всіх рівна, неупереджена, радісна, палаюча однаково до друзів і ворогів. Захоплення в молитву і любов розуму, серця і всього тіла. Невимовна насолода тіла радістю духовною. Задоволення духовне. Розслаблення тілесних членів під час духовної втіхи96. Бездіяльність тілесних почуттів під час молитви. Дозвіл від німоти серцевого язика. Припинення молитви від духовної насолоди. Мовчання розуму. Просвітлення розуму і серця. Молитовна сила, що перемагає гріх. Мир Христовий. Відступ усіх пристрастей. Поглинання всіх розумінь переважаючим розумом Христовим. Богослов’я. Пізнання істот безтілесних. Неміч гріховних помислів, що не можуть зобразитися в розумі. Солодкість і рясна розрада при скорботах. Зір влаштувань людських. Глибина смирення і найприниженішої про себе думки…Конец бесконечен!
* * * 
 96 Святой Исаак Сирский. Слово 44.
 Денний Апостол 1-го лютого 1840 року Деякий чернець, за незбагненними долями Божими, вступив у терені спокус. У день вступу його в цей терен, на літургії, читали 62 зачало 1-го соборного послання Петрового: “Улюблені! вогненої спокуси, що посилається вам для випробування, не цурайтеся, ніби пригоди для вас чужої” та ін. (1Пет. 4:12 1Пет. 4:17 
 Якщо наслідком цього суду є покарання: то воно є наслідком правосуддя. Якщо ж наслідком правосуддя є покарання: то воно є викриття винності; викриття – від Бога. Даремно ж вважаю себе праведним, несправедливо покараним, посилююся хитрими виправданнями, які сам у совісті моїй визнаю брехнею, вибачити себе, звинуватити людей. Самозванець-праведник! зверни погляди розуму на гріхи твої, невідомі людям, відомі Богові: і зізнаєшся, що суди Божі праведні, а твоє виправдання – безсоромне лукавство. З побожною покірністю віддай славослів’я суду Божому, і виправдай знаряддя, обрані Богом для твого покарання. Мир Христовий зійде в твоє серце. Цим миром примиришся з твоїми скорботами, – із самовіддачею віддаси волі Божій себе і все. Одне, одне піклування залишиться в тобі: піклування про найточніше, дійсне покаяння, що руйнує ворожнечу між людиною і Богом, засвоює людину Богові. Основа покаяння – свідомість, повна свідомість своєї гріховності.
 * * * 
 97 Иов. гл. 1 и 2-я. Преподобного Макария Великого. Слово 4-е, гл. 7.
 Роздуми про віру Говорю слова серця мого, тихо схвильованого радістю нетлінною і несказанною. Браття! припадіть чистою думкою до слів моїх, і насолодіться бенкетом духовним! Віра в Христа – життя. Той, хто харчується вірою, вкушає вже під час мандрівки земної життя вічне, призначене праведникам після закінчення цієї мандрівки. Господь сказав: “Хто вірує в Мене, має життя вічне” (Ін. 6:47 Пс. 49:7-8,12 1Кор. 4:7 Лк. 12:48 Пс. 15:8 2Сам. 16:10-12 Пс. 25:2 
1840 года, Сергиева Пустыня 
 * * * 
 98 Четьи-Минеи. 13 декабря.
 99 Преподобный Макарий Великий. Беседа XXXVII, гл. 2 и 4.
 Сад під час зими У 1829-му році проводив я зиму в Площанській пустелі 100. І понині там, у саду, стоїть відокремлена, дерев’яна келія, у якій я жив із моїм товаришем. У тиху погоду, у сонячні ясні дні, виходив я на ґанок, сідав на лавку, дивився на великий сад. Нагота його вкривалася сніговим покривалом; кругом усе – тихо, якийсь мертвий і величний спокій. Це видовище почало мені подобатися: задумливі погляди мимоволі спрямовувалися, приковувалися до нього, ніби виглядаючи в ньому таємницю.
 Одного разу сидів я, і дивився пильно на сад. Раптово впала завіса з очей душі моєї: перед ними відкрилася книга природи. Ця книга, дана для читання первозданному Адаму, книга, що містить у собі слова Духа, подібно до Божественного Писання. Яке ж вчення прочитав я в саду? – Вчення про воскресіння мертвих, вчення сильне, вчення зображенням дії, подібної до воскресіння. Якби ми не звикли бачити пожвавлення природи навесні, то воно здалося б нам цілком дивовижним, неймовірним. Не дивуємося від звички; бачачи диво, вже ніби не бачимо його! Дивлюся на оголені сучки дерев, і вони з переконливістю кажуть мені своєю таємничою мовою: “ми оживемо, вкриємося листям, запаморочимо, прикрасимося квітами й плодами: невже ж не оживуть сухі кістки людські під час весни своєї?”
 Вони оживуть, обтягнуться плоттю; у новому вигляді вступлять у нове життя і в новий світ. Як дерева, що не витримали лютості морозу, втратили сік життєвий, під час настання весни посікають, виносять із саду на паливо: так і грішників, які втратили життя своє – Бога, зберуть в останній день цього віку, на початку майбутнього вічного дня, і кинуть у невгасимий вогонь.
 Якби можна було знайти людину, яка б не знала перетворень, спричинених змінами пір року; якби привести цього мандрівника в сад, який велично спочиває взимку сном смертних, показати йому оголені дерева, і розповісти про ту розкіш, в яку вони вдягнуть навесні, то він, замість відповіді, подивився б на вас, і посміхнувся – такою нездійсненною байкою здалися б йому слова ваші! Так і воскресіння мертвих здається неймовірним для мудреців, які блукають у темряві земної мудрості, які не пізнали, що Бог всемогутній, що різноманітну премудрість Його можна споглядати, але не осягнути розумом створінь. Богу все можливо: чудес немає для Нього. Слабка думка людини: чого ми не звикли бачити, те видається нам справою нездійсненною, дивом неймовірним. Справи Божі, на які постійно і вже байдуже дивимося, – справи чудові, чудеса великі, незбагненні.
 І щороку повторює природа перед очима всього людства вчення про воскресіння мертвих, описуючи його перетворювальною, таємничою дією!
 1843 года, Сергиева Пустыня 
 * * * 
 100  Цей гуртожитковий монастир розташований в Орловській єпархії, між містами Севськом і Дмитрівськом, за 40 верст від кожного.
 Дерево зимою перед вікнами келії Зиму 1828-го року я провів у монастирі преподобного Олександра Свірського. Перед вікнами моєї келії стояло дерево, вкрите морозами, як скелет, вкритий смертю. Усамітнення витончує почуття, витончує думку; коло дії їх розширюється. Тим часом море, про яке святий Іоанн Ліствичник каже, що воно неодмінно має схвилюватися, хвилювалося101. Оголене дерево служило для мене втіхою: воно втішало мене надією оновлення душі моєї. “Гласом моїм”, гласом розуму мого, гласом серця мого, гласом тіла мого хворобливого, гласом немочей моїх, гласом падінь моїх “воззвах” (Пс. 141:2 Пс. 142:1 Пс. 141:7 Пс. 141:8 Пс. 141:8 Пс. 141:7 Пс. 142:4 Пс. 114:3 
Господи! не на мою силу сподіваюся: падіння мої навчають мене пізнавати неміч мою. Ти, Господи, уповання моє! Тоді тільки можу бути “в країні живих” (Пс. 114:9 Пс. 15:5 Пс. 141:8 
 * * * 
 101 Лествица. Слово 4, гл. ХL.
 Дума на березі моря Кому подібний християнин, що переносить скорботи земного життя, істинним духовним розумом? – Його можна уподібнити мандрівникові, який стоїть на березі моря, що хвилюється. Люто сиві хвилі підступають до ніг мандрівника і, вдарившись об пісок, розсипаються біля ніг його в дрібні бризки. Море, сперечаючись із вихором, реве, ставить хвилі, як гори, кипить, клекоче. Хвилі народжують і з’їдають одна одну; голови їхні увінчані білосніжною піною; море, вкрите ними, представляє одну неосяжну пащу страшного чудовиська, увінчану зубами. На це грізне видовище зі спокійною думою дивиться таємничий мандрівник. Одні очі його на море, а де думка його, де серце? думка його – у воротах смерті; серце – на суді Христовому. Тут він уже стоїть розумом, тут він стоїть відчуттям, тут його турботи, тут страх його: від цього страху біжить страх земних спокус. Вщухнуть вітри, вляжеться море. Де горбилися гнівні хвилі: там розстелиться нерухома поверхня стомлених бурею вод. Після посиленої тривоги вони заспокояться в мертвій тиші; у прозорому дзеркалі їх віддзеркалить вечірнє сонце, коли воно постане над Кронштадтом, і пустить промені свої вздовж Фінської затоки, на зустріч струменям Неви, до Петербурга. Мальовниче видовище, знайоме жителям Сергієвої пустині! Це небо, цей берег, ці будівлі скільки бачили увінчаних піною гордих, лютих хвиль? І всі вони пройшли, всі вляглися в тиші гробу і могили. І ті, що йдуть повз, йдуть, заспокояться також! Що так хитко, так нетривало, як вінці з піни вологої!
 Дивлячись із тихого монастирського притулку на житейське море, що піднімається бурею пристрастей, дякую Тобі, Царю і Боже мій! привів Ти мене в огорожу святої обителі! сховав мене “в таємниці лиця Твого від заколоту людського!” покрив мене “Ти їх від лихих язиків у наметі сховаєш!” (Пс. 30:21 Пс. 41:5 Пс. 55:12 
 1843 року. Сергієва Пустинь. 
 Молитва переслідуваного людьми Дякую Тобі, Господи і Боже мій, за все, що сталося наді мною! Дякую Тобі за всі скорботи і спокуси, які посилав Ти мені для очищення забруднених гріхами, для зцілення уражених гріхами, моїх душі і тіла!
 Помилуй і спаси ті знаряддя, які Ти вживав для мого лікування: тих людей, які завдавали мені образи. Благослови їх у цьому і майбутньому віці! Постав їм у чесноти те, що вони робили для мене! Признач їм із вічних Твоїх скарбів рясні нагороди.
 Що ж я приносив Тобі? Які благоугодні жертви? – Я приносив одні гріхи, одні порушення Твоїх Божественних заповідей. Прости мене, Господи, прости винного перед Тобою і перед людьми! Прости безмовного! Даруй мені впевнитися і щиро зізнатися, що я грішник! Даруй мені відкинути лукаві виправдання! Даруй мені покаяння! Даруй мені сокрушення серця! Даруй мені лагідність і смиренність! Даруй любов до ближніх, любов непорочну, однакову до всіх, і до тих, хто втішає, і до тих, хто ображає мене! Даруй мені терпіння у всіх скорботах моїх! Умертви мене для світу! Забери від мене мою гріховну волю, і насади в серці моєму Твою святу волю; нехай творю її єдину і справами, і словами, і думками, і почуттями моїми.
 Тобі за все личить слава! Тобі єдиному належить слава! Моє єдине надбання – сором обличчя і мовчання вуст. Предстоячи страшному суду Твоєму в убогій молитві моїй, не знаходжу в собі жодного доброго діла, жодної чесноти, і стою, лише обійнятий звідусіль незліченною безліччю гріхів моїх, нібито густою хмарою і туманом, з єдиною втіхою в душі моїй: зі сподіванням на необмежену милість і благість Твою. Амінь.
 Цвинтар Після багатьох років відсутності відвідав я те мальовниче село, в якому я народився. Давним-давно належить воно нашому прізвищу. Там – величний цвинтар, осяяний віковими деревами. Під широкими завісами дерев лежать прахи тих, хто їх насадив. Я прийшов на цвинтар. Пролунали над могилами пісні плачевні, пісні втішні священної панахиди. Вітер ходив верхівками дерев; шуміло їхнє листя; шум цей зливався з голосами священнослужителів, що співали.
 Почув я імена покійних – живих для мого серця. Перераховувалися імена: моєї матері, братів і сестер, моїх дідів і прадідів, які відійшли. Яке усамітнення на кладовищі! Яка дивовижна, священна тиша! Скільки спогадів! Яке дивне, багаторічне життя! Я слухав натхненним, божественним піснеспівам панахиди. Спершу охопило мене одне почуття печалі; потім воно почало полегшуватися поступово. До закінчення панахиди тиха розрада замінила собою глибокий сум: церковні молитви розчинили живий спогад про померлих духовною насолодою. Вони сповіщали воскресіння, що чекає на померлих! вони сповіщали життя їхнє, привертали до цього життя блаженство.
 Могили праотців моїх огороджені колом вікових дерев. Широко розкинуті гілки утворили покров над могилами: під покровом спочиває численне сімейство. Лежать тут прахи багатьох поколінь. Земля, земля! змінюються на поверхні твоїй покоління людські, як на деревах листя. Мило зеленіють, втішно, невинно шумлять ці листочки, які приводить у рух тихий подих весняного вітру. Прийде на них осінь: вони пожовтіють, спадуть із дерев на могили, зотліють на них. При настанні весни інші листочки красуватимуться на гілках, і так само – тільки протягом короткої череди своєї, так само зів’януть, зникнуть. Що наше життя? Майже те саме, що життя листка на дереві!
 “20 Травня 1844 року. Село Покровське, Вологодської губернії”.
 Голос із вічності (дума на могилі) У сутінках тихого літнього вечора стояв я, задумливий і самотній, на могилі мого друга. Того дня відбулося поминання про нього; того дня сімейство його довго залишалося на могилі. Майже не чути було слів між присутніми: чутно було одні ридання. Ридання переривалися глибоким мовчанням; мовчання переривалося риданнями. І довго змінювалися ридання мовчанням, мовчання риданнями.
 Стояв я, задумливий і самотній, на могилі; стояв, осінений враженнями дня. Раптово оволоділо мною несподіване, дивовижне натхнення. Ніби почув я голос покійного! – Загробну промову його, таємничу бесіду, дивовижну проповідь, якою зобразилася вона в душі моїй, поспішаю накреслити трепетною рукою.
 “Батько мій! мати моя! дружина моя! сестри мої! У чорному одязі, вдягнуті в глибокий смуток і тілом, і душею, злилися ви до моєї самотньої могили, – з пониклими головами, оточили її. Безмовно, одними думками і почуттями, ви розмовляєте з безмовним жителем труни. Серця ваші – фіали невиліковного смутку. Потоки сліз ллються з очей ваших; слідом за потоками, що пролилися, народжуються нові слізні потоки: печалі немає дна, сльозам немає кінця”.
 “Немовлята – діти мої! і ви тут біля каменю могильного, біля каменю надгробного! І на ваших оченятах навернулися сльози, а серце ваше не знає, про що плачуть очі, що наслідують очі батька мого, очі моєї матері. Ви милуєтеся каменем надгробним, каменем, що світиться, гранітом дзеркальним; ви милуєтеся написом із букв золотих; а вони – цей граніт і цей напис – провісники вашого раннього сирітства”.
 “Батько мій! мати моя! дружина моя! рідні та друзі мої! що стоїте ви так довго над моєю могилою, над холодним каменем, який холодно стоїть на варті могили? Давно вже охололо моє бездиханне тіло; за вироком всемогутнього Творця воно повертається у свою землю, розсипається на порох. Які тяжкі думи охоплюють вас, утримують на могилі моїй?… Служителі вівтаря принесли біля неї молитву за упокій мій, виголосили мені вічну пам’ять про Бога, що спасає і заспокоює мене. Вони відійшли від могили мовчазної: підіть і ви. Вам потрібен спокій після подвигів душі й тіла, змучених, понівечених скорботою”.
 “Ви не йдете!… ви тут!… ви прикуті до місця мого поховання! У мовчанні, що розповідає більше, ніж скільки може сказати найпишніше красномовство, – з душею, для якої немає пояснення, – із серцем, у якому великою кількістю почуттів поглинається визначеність почуттів, ви не відступаєте від могили, закарбованої на багато століть, від каменя – пам’ятника байдужого. Що треба вам?… Чи не очікуєте ви з-під каменю, з надр могили похмурої, мого голосу?”
 “Немає цього голосу! Віщаю одним мовчанням. Мовчання, тиша непорушна – надбання цвинтаря до самої труби воскресіння. Прахи мерців говорять без звуків, яких потребує слово земне: тлінням здійсненим вони виголошують гучну проповідь, переконливе застереження до бентежників, шукачів тління, які галасують на земній поверхні”.
“І є ще в мене голос! І говорю з вами, і відповідаю на ваші нез’ясовні думи, на ваші невисловлені й невимовні запитання. Послухайте мене! Відрізните мій голос у загальному голосі, яким говорить вічність до часу! – Голос вічності один, – незмінний, непорушний. У ній немає непостійності, мінливості: у ній день – один, серце – одне, думка – одна. Той, хто з’єднує все в єдине – Христос. Звідти голос – один”.
 “У цьому голосі, яким промовляє вічність, у цьому голосі безмовному і водночас подібному до грому, розрізните мій голос! Невже ви, рідні мої, не впізнаєте мого голосу? Мій голос у загальному, єдиному голосі вічності, має свій окремий звук, як голос струни в загальному акорді багатострунного фортепіано”.
 “Віщав усім нам голос вічності, віщав з часів явлення нашого в буття. Віщав він нам, коли ми були ще нездатні прислухатися до нього; віщав він нам і в зрілому віці нашому, коли ми вже могли і повинні були прислухатися до нього, розуміти його. Голос вічності!… на жаль!… мало тих, хто прислухається до тебе в галасливому земному готелі! То перешкоджає слухати тебе дитинство наше; то перешкоджають слухати тебе турботи, розваги життєві. Але ти не замовкаєш. Говориш, говориш, – і, нарешті, через грізного посланця – смерть, вимагаєш і уважного, і неуважного слухача до звіту в увазі й послуху великим словам вічності”.
 “Щоб голос вічності мав для вас особливий відгомін, особливо здатний проникати у ваше серце, привертати до слова порятунку розум ваш, – Бог зарахував мене до тих, хто говорить з вічності. Мій голос злився в струнку згоду із загальним голосом великого невидимого світу. Для всіх мандрівників землі я – мертвий, безголосний, як і всі мерці, але для вас я – живий, і, мертвий, кажу слово порятунку більш відкрито, сильніше, ніж як сказав би його, залишаючись між вами й ганяючись разом із вами за примарами благ, якими тілість обманює та губить вигнанців із раю, яких поміщають на короткий час у земний готель для примирення з прогніваним ними Богом”.
 “Бог – милостивий, милостивий нескінченно. Якби було потрібним і корисним, – раптово з темряви могильної, з-під тяжкого каменю відгукнувся б я вам!…. Небо визнало приватний голос із вічності зайвим… І який голос із вічності вже незайвим, коли Бог благоволив, щоб не лише рівноангельні люди, а й Сам Єдинородний Син Його сповістив усесвіту волю Його, сповістив святі й суворі статути – блаженної для слухняних, страшної для непокірних – вічності? “У них є Мойсей і пророки; хай слухають їх.” (Лк. 16:29 Лк. 16:31 
 “Товариш мій – мрець, але ще з живим словом у вустах! Прийми від мене доручення і виконай його.
 Ось батько мій! ось мати моя! ось дружина моя! ось рідні мої! не можу говорити з ними інакше, як спільним голосом вічності. У цьому голосі вони чують звук і мого голосу… так, вони чують його!… але немає в мене окремого, окремого, мого слова… Товариш мій! будь моїм словом; зі спільної нашої скарбниці, зі священної вічності, скажи їм за мене коротке, найпотрібніше для них слово: “Земне життя – миттєве оманливе сновидіння. Вічність – неминуча. Є і тяжка вічність!… Зтягніть же вічність блаженну увагою, покорою всесвятому закону всесвятого Бога, – і приходьте до мене на вірну, нескінченну насолоду, кожен у свій, самим і єдиним Богом призначений час!”
 1848-го року, Сергієва Пустинь. Дума написана на кончину К. Ф. О-на, який з юних років був у близьких стосунках з архімандритом Ігнатієм Брянчаніновим.
 Вчення про плач Преп. Пимена Великого102 Брат запитав авву Пимена про те, яке повинно бути у ченця діяння. Авва відповідав: “Авраам, коли прийшов в обітовану землю, то купив собі труну, і з труни почав вступати у володіння Обітованою землею”. Брат запитав, яке має значення “труна”. Авва відповідав: “Це – місце плачу і ридання”.
 Наступний вислів також належить авві Пимену: “Плач – сугуб: робить і зберігає”.
 Брат запитав авву Пимена: “Що мені робити з пристрастями моїми, що збурюють мене?” Старець сказав йому: “Будемо всесильно плакати перед благодаттю Божою, доки вона не зробить милості з нами”.
 Брат запитав авву Пимена: “Що мені робити з гріхами моїми?” Старець сказав: “Той, хто бажає позбутися гріхів, що живуть у ньому, плачем позбувається їх, і той, хто бажає не впадати знову в гріхи, плачем уникає впадання в них. Це – шлях покаяння, відданий нам Писанням і Отцями, які сказали: плачте! іншого шляху, крім плачу, немає”.
Одного разу авва Пимен, проходячи Єгиптом, побачив жінку, яка сиділа на труні і гірко плакала. При цьому він сказав: “Якби з усього світу скупчилися до неї ті, хто втішає, то не відвернули б душі її від плачу. Так і монах повинен постійно мати в собі плач”.
 Одного разу преподобний Пимен ішов з аввою Анувом в околицях міста Діолка. Побачивши там жінку, яка мучилася і гірко плакала над могилою, вони зупинилися послухати її. Потім, дещо відійшовши, зустріли перехожого, і запитав його святий Пимен: “Що трапилося з цією жінкою? вона так гірко плаче”. Перехожий відповідав: “У неї померли чоловік, син і брат”. Тоді авва Пимен, звернувшись до авви Анува, сказав: “Кажу тобі: якщо людина не умертвить усіх плотських побажань своїх і не здобуде такого плачу, то не може бути ченцем. Усе житіє ченця – плач”.
 Сказав старець: “Плач становить повчання (душевне діяння, душевний подвиг) ченця. Якщо немає плачу, то неможливо зберегтися від розладу і збентеження”. Я відповідав: “Коли я в келії, тоді плач перебуває зі мною; якщо ж хто прийде до мене, або я вийду з келії, то вже не знаходжу його”. На це старець сказав: “Це тому, що плач не засвоївся тобі, але нібито даний у борг”. Я просив пояснити мені ці слова. Старець сказав: “Якщо людина потрудиться посилено над здобуттям плачу, то знаходить його в служіння собі, коли тільки захоче”.
 Брат запитав авву Пимена: “До чого має бути спрямована увага того, хто мовчить у келії? Старець відповідав: “Я – подібний до людини, яка загрузла в болоті по шию, має тягар на шиї, і волає до Бога: помилуй мене!” Помилуй мене! це – вираз плачу, що проник у душу. Плач, коли досягне розвитку, не може вбиратися в багатодумність і багатослів’я: він задовольняється для вираження неосяжного духовного відчуття самою короткою молитвою.
 Брат запитав авву Пимена про чернече служіння. Старець сказав: “Коли Бог відвідає нас закликом у вічність: тоді що стурбує нас?” – Брат відповідав: “Гріхи наші”. Старець сказав: “Отже! Увійдемо в келії наші; усамітнившись у них, згадаємо гріхи наші, і Господь послухає нас”. Тут треба розуміти не поверхневий, холодний спогад про гріхи і про гріховність свою, а спогад, сполучений із покаянням, із плачем.
 Коли помер авва Арсеній Великий, святий Пимен при звістці про смерть Великого, розплакавшись, сказав: “Блаженний ти, авва Арсеній! тому що ти плакав про себе в житті цьому. Той, хто не плаче тут, буде вічно плакати. Неможливо не плакати, або тут довільно, або мимоволі там, у муках”.
 * * *
 102 Алфавітний Патерик, літери П. і А.
 Про сльози Сльози – природні занепалому людському єству. До падіння воно не знало сліз, – відома йому була одна найчистіша насолода райським блаженством. Воно втратило це блаженство: йому залишено сльози, як вираз співчуття до блаженства, як свідоцтво падіння, як свідоцтво стану під гнівом прогніваного Божества, як надія повернути коли-небудь блаженство. Вірна ця надія: тому що співчуття до блаженства не викреслене з єства. Вірна ця надія: тому що нарікання про втрату небесного блаженства не може бути задоволене жодним тимчасовим задоволенням; воно, залишаючись незадоволеним, очікує на задоволення, сповіщає про існування задоволення. У сльозах таємниче живе розрада, і в плачі – радість. Людина, в якому б не була земному благополуччі, на якій би висоті не стояла, в якому б достатку не плавала, зустрічає і переживає такі хвилини, години і дні, в які потребує розради, яку приносять сльози, – розради в іншій розраді не знаходить. Кожен з нас лише вступає в країну нашого вигнання і томління, в країну страждань і плачу, як і ознаменовує цей вступ, початок свого існування, жалібним криком. “Блаженна людина, що в Тобі має силу свою”, ознаменоване сльозами під час молитви його! Такими є невидимі, духовні “блаженні, що в їхньому серці дороги до Тебе, ті, що через долину Плачу переходять, чинять її джерелом, і дощ ранній дає благословення!” нам плач і сльози. Ті, хто очищає себе плачем і сльозами, “Вони ходять від сили до сили, і показуються перед Богом у Сіоні” – у дусі людському, приготованому до прийняття Бога справжнім покаянням (Пс. 83:6-8 Пс. 125:5-6 
 Сльози, як властивість занепалого єства, заражені недугою падіння, як і всі інші властивості. Інший буває особливо схильний до сліз за природою і за будь-якої зручної нагоди проливає сльози: такі сльози називаються природними. Є й гріховні сльози. Гріховними сльозами називаються сльози, що проливаються через гріховні спонукання. Такі сльози в безлічі і з особливою легкістю проливають люди, віддані хтивості; сльози, подібні до сліз хтивих, проливають ті, хто перебуває в самозакоханні і спокусі; рясно ллються сльози з марнославства, лицемірства, удавання, догоджання людині. Нарешті, проливає їх злість: коли вона позбавлена можливості вчинити злодіяння, пролити людську кров, тоді вона проливає сльози. Ці сльози мав Нерон, у якому сучасні християни, через жорстокість його і ненависть до християнства, думали бачити антихриста103. До природних сліз належать сльози від засмучення; коли ж засмучення має характер гріховний, то сльози засмучення робляться сльозами гріховними. І природні, і гріховні сльози, негайно з появою їх, велиться нам святими Отцями перетворювати на богоугодні, тобто змінювати спонукання сліз: приводити собі на пам’ять гріхи наші, неминучу й невідому смерть, суд Божий, – і плакати за цими причинами104.
Дивна річ! ті, які за природною схильністю проливали потоки безструдних, безглуздих і безплідних сліз, також ті, які проливали їх за гріховними спонуканнями, коли захочуть плакати богоугодно, раптово бачать у собі надзвичайну сухість, не можуть видобути з очей жодної краплі сльози. З цього навчаємося, що сльози страху Божого і покаяння – це дар Божий, що для отримання їх треба подбати, по-перше, про здобуття причини їх.
 Причина сліз – зір і свідомість своєї гріховності. “Пливуть водні потоки з очей моїх, бо Твого Закону не додержують…” (Пс. 118:136 Мф. 5:3-4 
 Тому, хто здобув зір своєї гріховності, набув страху Божого, набув почуття покаяння і плачу, потрібно випросити в Бога дар сліз старанною молитвою. Так Асхань, дочка Халева, коли її віддали заміж і вона отримала в спадок ділянку землі, коли сіла на віслюка, щоб вирушити в дім чоловіка, то зі стогоном і криком почала просити в батька, щоб він до цієї ділянки додав ще й іншу, багату на воду. “Бо ти дав мені землю суху, то дай мені водні джерела.” (Суд. 1:15 
 Праця, що передує сльозам, полягає в розсудливому утриманні від їжі та пиття, у розсудливому пильнуванні, у нестяжаніі, у відволіканні уваги від усього, що нас оточує, у зосередженні її на самих собі. Святий Іоанн Ліствичник сказав у Слові про плач: “Покаяння є довільне позбавлення себе всякої тілесної втіхи “108. Святий Давид описує становище того, хто плаче, так: “Як трава та побите та висохло серце моє, так що я забував їсти хліб свій… Від зойку стогнання мого прилипли до тіла мого мої кості… Уподобився я пеликанові пустині, я став, як той пугач руїн! Я безсонний, і став, немов пташка самотня на дасі… Попіл я їм, немов хліб, а напої свої із плачем перемішую” (Пс. 101:5-8,10 
 Праця під час самого плачу і вилиття сліз полягає в спонуканні себе до них, у великодушному терпінні сухості й бездощів’я, якими іноді омрачається блаженний подвиг, після яких завжди нагороджується терплячий діяч рясним виливом сліз. Як земля, що довго чекала зрошення і нарешті отримала його в достатку, раптом вкривається ніжною, яскравою зеленню: так і серце, стомлене сухістю і потім пожвавлене слізьми, випускає з себе безліч духовних думок і відчуттів, прикрашених загальним кольором смирення. Творіння плачу, будучи нерозлучним із творенням молитви, вимагає тих самих умов для успіху, яких потребує і молитва. Вона потребує терплячого, постійного перебування в ній: потребує його і плач. Вона потребує стомлення тіла, виробляє знемогу тіла: виробляє цю знемогу і плач, потребуючи для того, щоб народитися, обтяження і стомлення тіла. “Змучився я від стогнання свого, щоночі постелю свою обмиваю слізьми, сльозами своїми окроплюю ложе своє!…” (Пс. 6:7 Пс. 37:9 1Сол. 5:21 
Дар “плачу” і “сліз” є один із найбільших дарів Божих, Він – дар, істотно потрібний нам для нашого спасіння. Дари пророцтва, прозорливості, чудотворення, суть ознаки особливого догоджання Богу і благовоління Божого, а дар розчулення і сліз є ознакою прийнятого або прийнятого покаяння. “Печаль думки є чесним даруванням Божим; той, хто має її і зберігає як належить, подібний до людини, що має в собі святиню. Тілесні подвиги без печалі думки подібні до тіла без душі “113. Сльози, що проливаються за гріхи, спочатку бувають гіркі, виливаються під час хвороби і томління духу, які дух повідомляє тілу. Мало-помалу починає з’єднуватися зі сльозами розрада, яка полягає в особливому спокої, у відчутті лагідності та смиренності; разом із цим сльози, пропорційно та згідно з тією втіхою, яку вони приносять, самі змінюються, втрачають значною мірою гіркоту, спливають безболісно або з меншою болючістю. Спочатку вони бувають мізерні, і приходять рідко; потім мало-помалу починають приходити частіше, і стають ряснішими. Коли ж дар сліз посилиться в нас Божою милістю, тоді приборкується внутрішня боротьба, вщухають помисли, починає діяти в особливому розвитку розумна молитва, або молитва духу, насичуючи й звеселяючи внутрішню людину. Тоді знімається покривало пристрастей з розуму, і відкривається йому таємниче вчення Христове. Тоді сльози перетворюються з гірких на солодкі. Тоді пробуджується в серці духовна розрада, якій нічого немає подібного між радощами земними, і яка відома тільки тим, хто вправляється в молитовному плачі і має дар сліз114. Тоді збувається обітниця Господа: “Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.” (Мф. 5:4 Пс. 114:6-8 Пс. 6:9-10 
 Мальовничо зображується в Плачі святого пророка Єремії душевний стан ченця, який побачив падіння єства людського, який не обманюється спокусами швидкоплинного світу, але цілком спрямував погляди душі на це падіння і в глибокій самоті вдався до глибокого плачу115. “І буває, – говорить Писання, – коли Ізраїль відведений у полон, і Єрусалим спустошений був, і сів Єремія, пророк, плачучи, Єремія сидів, і плакав риданням над Єрусалимом” (Плч. 1 Плч. 1:1 
 Пророком означає розум ченця, просвічений Одкровенним вченням Божим; великий город – це вся людина, створена Богом; жителі міста – властивості душі й тіла; язичники – це демони, які були принижені перед людиною до її падіння, стали її володарями після падіння її. У стані падіння перебуває і сам чернець, і всі люди: предмет плачу його він і всі люди. Але плаче чернець один, тому що він один у світлі Слова Божого бачить падіння людства; інші люди не бачать його, не беруть участі в плачі, плачу не розуміють, і того, хто плаче, вважають таким, що втратив розум. Плаче чернець один від імені свого і від імені всього людства, не маючи можливості відокремитися від людства за любов’ю до нього і за спорідненістю з ним; плаче чернець за себе і за все людство; оплакує він занепале створіння, усім спільне. Плаче він один на руїнах байдужих, серед розкиданого каміння, що лежить купами: руїни та каміння – образ людства, враженого нечуттям, людства, яке не відчуває й не розуміє свого падіння та вічної смерті, яке анітрохи не піклується про них. Плаче чернець один, і плач його зрозумілий єдиному Богу. “Плач плакав у ночі впродовж усього земного життя, і сльози його на долонях його, і нема втішника його від усіх, хто його любить: усі, хто товаришували з ним, відкинули його, і він був ворогом” (Плч. 1:2 Пс. 79:6 Пс. 55:9 Пс. 41:4 Пс. 93:19 Пс. 125:1-2 Єр. 46:27 
Слізний дар – це осяяння благодаті Божої – найбільше відвідує подвижників під час уважної молитви, будучи звичайним плодом її; іншим приходить він під час читання; іншим, під час якоїсь праці. Так преподобному Кирилу Білоезерському приходили сльози під час заняття в монастирській кухні. Дивлячись на речовий вогонь, він згадував незгасимий вогонь вічної муки і проливав сльози. Кирило, вважаючи, що в безмовності розчулення його посилиться, і сльози примножаться, бажав усамітнитися в келії. З Божого дозволу обставини доставили йому бажане, і що ж? з усуненням причини, що збуджувала розчулення і сльози, збідніли сльози, і Кирило просив настоятеля повернути його до вогню монастирської кухні119. Святі отці наказують перебувати в тому діланні, в якому приходять сльози: тому що сльози – плід, а мета чернечого життя – досягнення плоду тим засобом, яким угодне Богові доставити плід. – Преподобний Феодор Єнатський розповідав, що “він знав ченця, який мовчав у келії і мав рукоділлям плетіння мотузок. Коли цей чернець сидів і плів мотузку, займаючись розумною молитвою, то приходили йому сльози. Тоді він вставав для молитвослів’я; але при цьому сльози припинялися. Брат сідав, і брався за мотузку, зосереджуючи в собі думки, і сльози знову приходили. Так само, коли він сидів і читав, приходили сльози. Він вставав на молитву, і сльози негайно припинялися. Щойно він знову брався за книгу, – сльози поверталися”. З приводу цього Преподобний сказав: “Справедливий вислів святих Отців, що плач – учитель. Він навчає всяку людину, того, що їй корисно120”.
 Преподобний Феодор Єнатський казав: “”Всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом, а блудник проти власного тіла грішить” (1Кор. 6:18 Пс. 50:19 
 * * *
 103 Цю думку читаємо в діалогах Півночі Сулпіція, вміщених у бібліотеці Галланда і в повному курсі Патрології.
 104 Лествица. Слово 7. Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 105 Преподобных Варсонофия и Иоанна ответ 282.
 106 Слово 30
 107 Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 108 Слово VII, гл. 3
 109 Слово 8
 110 Там же.
 111 Преподобный Нил Сорский в Слове 2 называет молитву и плач духа «разумным вопитием и плачем».
 112 Лествица. Слово 7, гл. 60.
 113 Святой Исаак Сирский. Слово 89.
 114 Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 115 Преподобный Макарий Великий. Слово IV, гл. 19.
 116 Ответ XXXVIII.
 117 Святой Исаак Сирский. Слово LХV.
 118 Алфавитный Патерик и Достопамятные сказания, гл. ХХХIII.
 119 Четьї мінеї, 9 червня.
 120 Алфавитный Патерик.
 121 Алфавитный Патерик.
 122 Слово V, Гл. 33.
 123 Слово VII, гл. 64.
 124 Слово VII, гл. 70.
 125 Святой Исаак Сирский. Слово 59. – Лествица. Слово 7. – Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 Про молитву Іісусову Відділ I. Про молитву Іісусову взагалі Бесіда старця з учнем126. 
 Учень.  
 Старець.  
Мені розповідали старі ченці, що ще на початку нинішнього століття в Саровській пустині, ймовірно, і в інших упорядкованих Російських монастирях, кожному, хто вступав до монастиря, негайно викладали молитву Іісусову. Блаженний старець Серафим, який трудився в цій пустині і досяг великого успіху в молитві, постійно радив усім ченцям проводити уважне життя і займатися Іісусовою молитвою128. Відвідав його деякий юнак, який закінчив курс навчання в духовній семінарії, і відкрив старцю про намір свій вступити в чернецтво. Старець дав юнакові душеспасительні настанови. Серед них був заповіт навчатися молитви Іісусової. Говорячи про неї, старець додав: “Одна зовнішня молитва недостатня. Бог слухає розуму, а тому ті ченці, які не з’єднують зовнішньої молитви з внутрішньою, не є ченцями “129. Визначення дуже правильне! Чернець – значить усамітнений: хто не усамітнився в самому собі, той ще не усамітнений, той ще не чернець, хоча б і жив у найусамітненішому монастирі. Розум подвижника, який не усамітнився і не ув’язнився в собі, перебуває за необхідністю серед чуток і заколоту, які породжуються незліченними помислами, що мають до нього завжди вільний доступ, і сам хворобливо, без усякої потреби й користі, шкідливо для себе поневіряється по всесвіту. Усамітнення людини в самій собі не може відбутися інакше, як за посередництвом уважної молитви, переважно ж за посередництвом уважної молитви Іісусової.
 Учень.  
 Старец. Вона видається такою тільки за поверхневого погляду на неї; вона видається такою недостатньому розумінню великих духовних скарбів, сокровенних у християнстві. Блаженний Серафим виголосив не свою власну думку, він виголосив думку, що належить взагалі святим отцям, що належить православній Церкві. Говорить святий Ісихій Єрусалимський: “Той, хто зрікся всього життєвого, дружини, маєтку тощо, зробив ченцем лише зовнішню людину, а не внутрішню, яка – розум. Той – істинний чернець, хто відрікся від упереджених помислів: зручно може він зробити ченцем і зовнішню людину, коли захоче. Не малий подвиг зробити ченцем внутрішню людину. Чи є в сучасному поколінні монах, який абсолютно позбувся упереджених помислів і сподобився чистої, нематеріальної, безперервної молитви, що слугує ознакою внутрішнього ченця?” 130 Преподобний Агафон, чернець Єгипетського Скиту, коли його запитували, що важливіше, чи тілесний подвиг, чи подвиг внутрішній, відповідав: “Людина подібна до дерева; тілесний подвиг подібний до листка дерева, а внутрішній – до плоду. Але оскільки в Писанні сказано, що “всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь” (Лк. 3:9 
 Зберігання розуму, блюдіння розуму, тверезість, увага, розумне ділання, розумна молитва, це – різні найменування одного і того ж душевного подвигу, в різних видозмінах його. Душевний подвиг переходить, свого часу, в духовний. Духовний подвиг є той самий душевний, але вже осяяний Божественною благодаттю. Цей душевний або духовний подвиг Отці визначають так: “Увага є серцева, безперестанна безмовність, яка завжди і безперервно закликає Христа Іісуса, Сина Божого і Бога, дихає Ним, з Ним мужньо виступає проти ворогів, сповідується Йому, Єдиному, що має владу прощати гріхи “133. Простіше сказати – внутрішнім діланням, розумним, душевним діланням, розумною молитвою, тверезістю, зберіганням і блюдінням розуму, увагою називається одне й те саме: побожне, ретельне вправляння в молитві Іісусовій. Блаженний Никифор Афонський уподібнив ці найменування відрізаній частині хліба, яка, згідно з виглядом її, може бути названа і шматком, і скибкою, і укрухом134. Божественне Писання Старого Завіту законопокладає: “Над усе, що лише стережеться, серце своє стережи, бо з нього походить життя” (Притч. 4:23 Мф. 23:26 Мк. 7:20-23 Ін. 4:23-24 
Пам’ятаю: сучасні молодості моїй деякі благочестиві миряни, навіть із дворян, які проводили дуже просте життя, займалися Іісусовою молитвою. Цей дорогоцінний звичай нині, за загального ослаблення християнства і чернецтва, майже втрачено. Моління ім’ям Господа Іісуса Христа вимагає тверезого, суворо морального життя, життя мандрівника, вимагає полишення пристрастей, а нам стали потрібними неуважність, широке знайомство, задоволення наших численних забаганок, добродійники й добродійниці, “Іісус зник у народі, що був на тому місці” (Ін. 5:13 
 Учень. Наслідком сказаного чи не буде висновок, що без вправляння молитвою Іісусовою не виходить порятунок?
 Старець. Отці не говорять цього. Навпаки того, преподобний Ніл Сорський, посилаючись на священномученика Петра Дамаскіна, стверджує, що багато хто, не досягнувши безпристрасності, сподобився отримати відпущення гріхів і спасіння145. Святий Ісихій, сказавши, що без тверезості немає можливості уникнути гріха “в думках”, назвав блаженними і тих, які утримуються від гріха “на ділі”. Він назвав їх такими, що ґвалтують царство небесне146. Досягнення ж безпристрасності, освячення або, що те саме, християнської досконалості, без набуття розумної молитви неможливе, в цьому згодні всі Отці. Мета чернечого проживання полягає не тільки в досягненні спасіння, але, переважно, в досягненні християнської досконалості. Мета ця визначена Господом: “коли хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною” (Мф. 19:21 Мк. 10:21 Ін. 14:2 
 Учень. Напрямок сучасного чернецтва, за якого вправа молитвою Іісусовою трапляється дуже рідко, чи може послужити для мене виправданням і виправданням, якщо я не буду займатися нею?
 Старець. Повинність залишається повинністю, а обов’язок – обов’язком, хоча б кількість тих, хто невиконує, ще більше помножилася. Обітницю вимовляють усі. Ні безліч порушників обітниці, ні звичай порушення не дають законності порушенню. Мале те стадо, якому Отець Небесний благоволив дарувати царство (Лк. 12:32 Мф. 7:13-14 
 Учень. Чому називаєш ти тісним шляхом вправу молитвою Іісусовою?
 Старець. Як же не тісний шлях? Тісний шлях, у точному сенсі слова! Той, хто бажає зайнятися успішно молитвою Іісусовою, повинен захистити себе і ззовні, і всередині поведінкою найрозсудливішою, найобережнішою: занепале єство наше готове щогодини зрадити нас, обманути нас; занепалі духи з особливою несамовитістю та підступністю наклепницьки наклепують вправу молитвою Іісусовою. Нерідко з нікчемної, на перший погляд, необережності, з недбалості й самовпевненості непомічених, виникає важливий наслідок, що має вплив на життя, на вічну долю подвижника, – “Коли б не Господь мені в поміч, то душа моя трохи була б не лягла в царство смерти!… Коли я кажу: Похитнулась нога моя, то, Господи, милість Твоя підпирає мене!” (Пс. 93:17-18 
 Підставою для вправ молитвою Іісусовою слугує поведінка розсудлива й обережна. По-перше, треба усунути від себе зніженість і насолоди плотські в усіх видах. Має задовольнятися їжею і сном постійно помірними, співрозмірними з силами і здоров’ям, щоб їжа і сон приносили тілу належне підкріплення, не роблячи непристойних рухів, що походять від надмірності, не роблячи знемоги, що походить від нестачі. Одяг, житло і всі взагалі речові приналежності мають бути скромні, на наслідування Христу, на наслідування Апостолам Його, на наслідування духу їхньому, на спілкування з духом їхнім. Святі Апостоли і справжні учні їхні не приносили ніяких жертв марнославству і метушливості, за звичаями світу, не входили ні в чому в спілкування з духом світу. Правильна, благодатна дія молитви Іісусової може прозябнути тільки з Духа Христового; прозябає і проростає вона винятково на одному цьому ґрунті. Зір, слух та інші почуття мають бути суворо збережені, щоб через них, як через браму, не увірвалися в душу супостати. Вуста і язик мають бути приборкані, ніби окуті мовчанням; марнослів’я, багатослів’я, особливо глузування, суперечки і лихослів’я – найлютіші вороги молитви. Від прийняття братів у свою келію, від ходіння в їхні келії треба відмовитися: треба перебувати терпляче у своїй келії, як у труні, з мерцем своїм – зі своєю душею, понівеченою, вбитою гріхом, – молити Господа Іісуса про помилування. З могили – келії – молитва піднімається на небо; у тій могилі, в яку ховається тіло після смерті, і в могилі пекельної, в яку скидається душа грішника, вже немає місця для молитви. У монастирі має перебувати мандрівником, не входячи в справи монастиря через самочинність, не заводячи ні з ким близького знайомства, захищаючись під час трудів монастирських мовчанням, відвідуючи постійно храм Божий, відвідуючи у випадках потреби келію духовного батька, обмірковуючи кожен вихід зі своєї келії, виходячи з неї тільки за вказівкою істотної потреби. Від цікавості й допитливості суєтних треба відмовитися рішуче, звернувши всю цікавість і всі вишукування на дослідження і вивчення шляху молитовного. Потребує цей шлях найретельнішого дослідження і вивчення: він – не тільки “шлях тісний”, а й шлях, що “вводить у життя” (Мф. 7:14 
Шлях істинної молитви стає незрівнянно тіснішим, коли подвижник вступить на нього діяльністю внутрішньої людини. Коли ж він вступить у ці тіснини і відчує правильність, спасенність, необхідність такого становища, коли праця у внутрішній клітці стане жаданою для нього, тоді стане жаданою і тіснота по зовнішньому життю, як така, що служить обителлю і сховищем внутрішньої діяльності. “Той, хто вступає розумом у подвиг молитви, повинен зректися і постійно зрікатися як усіх помислів і відчуттів занепалого єства, так і всіх помислів і відчуттів, які приносять занепалі духи, хоч би якими пристойними були ті й інші помисли та відчуття; він повинен йти постійно тісною стежкою найуважнішої молитви, не відхиляючись ані ліворуч, ані праворуч. Ухиленням наліво називаю залишення молитви розумом для бесіди з помислами суєтними і гріховними; ухиленням направо називаю залишення молитви розумом для бесіди з помислами, мабуть, благими. Чотирьох родів помисли і відчуття діють на того, хто молиться: одні з’являються з благодаті Божої, насадженої в кожному православному християнинові святим хрещенням, інші пропонуються Ангелом охоронцем, інші виникають із занепалого єства; нарешті, інші наносяться занепалими духами. Перших двох видів помисли, правильніше, спогади і відчуття сприяють молитві, пожвавлюють її, посилюють увагу і почуття покаяння, виробляють розчулення, плач серця, сльози, оголюють перед очима того, хто молиться, широту гріховності його і глибину падіння людського, сповіщають про неминучу ніким смерть, про невідомість години її, про неупереджений і страшний Божий суд, про вічну муку, яка за лютістю своєю перевищує збагнення людське. У помислах і відчуттях занепалого єства добро змішане зі злом, а в демонських зло часто прикривається добром, діючи, втім, іноді й відкритим злом. Останніх двох родів помисли і відчуття діють сукупно, через зв’язок і спілкування занепалих духів із занепалим людським єством, і першим плодом їхньої дії є високодумство, у молитві – неуважність. Демони, приносячи удавано духовні й високі розуміння, відволікають ними від молитви, виробляють марнославну радість, насолоду, самовдоволення, ніби від відкриття найтаємничішого християнського вчення. Слідом за демонським богослов’ям і філософією вторгаються в душу помисли і мріяння суєтні й пристрасні, розкрадають, знищують молитву, руйнують добрий устрій душі. За плодами розрізняються помисли і відчуття істинно благі від помислів і відчуттів уявно благих.
 О, як справедливо називають Отці вправу молитвою Іісусовою і тісним шляхом, і самовідданістю, і зреченням від світу! 149. Ці чесноти належать усякій уважній і побожній молитві, переважно ж молитві Іісусовій, чужій від тієї розмаїтості у формі та від того багатоголосся, що становлять приналежність псалмоспіву та інших молитовних слів150.
 Учень. З яких слів складається молитва Іісусова?
 Старець. Вона складається з таких слів: “Господи Іісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного”. Деякі Отці151 поділяють молитву, для новоначальних, на дві половини, і наказують від ранку, приблизно, до обіду говорити: “Господи, Іісусе Христе, помилуй мене”, а після обіду: “Сине Божий, помилуй мене”. Це – давній передання. Але краще привчитися, якщо то можна, до вимови цільної молитви. Поділ допущено з поблажливості до немочі немічних і новоначальних.
 Учень. Чи згадано про Іісусову молитву у Священному Писанні?
 Старець. Про неї йдеться у святому Євангелії. Не подумай, що вона – встановлення людське: вона – встановлення Божественне. Установив і заповів священну молитву Іісусову Сам Господь наш, Іісус Христос. Після Таємної Вечері, на якій створено найбільше з таїнств християнських – свята Євхаристія, Господь, у прощальній розмові з учнями Своїми, перед відходом на страшні страждання і хресну смерть для спокути ними людства загиблого, преподав найпіднесеніше вчення, і найважливіші, остаточні заповіді. Між цими заповідями Він дарував дозвіл і заповідь молитися Його ім’ям152. “Істинно, істинно кажу вам: чого тільки попросите Отця в ім’я Моє, дасть вам” (Ін. 16:23 Ін. 14:13-14 Ін. 16:24 Іс. 12:2-5 Іс. 26:8 Пс. 19:6,8 Пс. 88:16-17 
Учень. У чому полягає сила молитви Іісусової?
 Старець. У Божественному імені Боголюдини, Господа і Бога нашого, Іісуса Христа. Апостоли, як бачимо з книги Діянь їхніх і з Євангелія, звершували великі чудеса ім’ям Господа Іісуса Христа: зцілювали недуги, незцілювані засобами людськими, воскрешали мертвих, наказували бісам, виганяли їх з людей, якими вони одержимі. Одного разу, незабаром після вознесіння Господнього на небо, коли всі дванадцять Апостолів перебували ще в Єрусалимі, двоє з них, Петро та Іоанн, пішли для молитви в храм Єрусалимський. До воріт храму, званих червоними, щодня виносили кульгавого від народження, і клали на поміст: кульгавий не міг ні ходити, ні стояти. Покладений біля брами, страждалець просив у тих, хто входив до храму, милостиню, якою, як видно, харчувався. Коли Апостоли наблизилися до червоних воріт, – кульгавий спрямував до них погляди, очікуючи отримати милостиню. Тоді святий Петро сказав йому: “срібла й золота в мене нема; а що маю, те даю тобі: в ім’я Іісуса Христа Назорея встань і ходи” (Діян. 3:6 Діян. 3:12-13,16 Діян. 4:7,10,12 Діян. 4:19-20 Діян. 4:29-30 
 Учень. Дехто стверджує, що від вправ з Іісусовою молитвою завжди, або майже завжди настане спокуса, і дуже забороняють займатися цією молитвою.
 Старець. У засвоєнні собі такої думки і в такій забороні полягає страшне богохульство, полягає гідна жалю принадність. Господь наш, Іісус Христос, є єдиним джерелом нашого спасіння, єдиним засобом нашого спасіння; людське ім’я Його запозичило від Божества Його необмежену, всесвяту силу рятувати нас, як же ця сила, що діє на порятунок, ця єдина сила, що дарує порятунок, може викривитися й діяти на погибель? Це – чуже сенсу! це – безглуздість сумна, богохульна, душегубна! Ті, хто засвоїв собі такий образ думок, точно перебувають у бісівській омані, обмануті псевдоіменним розумом, який походить від сатани. Сатана підступно повстав проти всесвятого і чудового імені Господа нашого Іісуса Христа, використовує як своє знаряддя сліпоту і невігластво людські, оббрехав ім’я, “що вище над кожне ім’я, щоб перед Іісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних” (Флп. 2:9-10 Гал. 1:8 
Учень. Але старці, думку яких наведено мною, користуються особливою популярністю, визнаються багатьма за найдосвідченіших наставників у духовному житті.
 Старець. Апостол заповідав, правильніше, – заповідав вустами Апостола Святий Дух, – відкидати всяке вчення, незгодне з вченням, яке “благовістили” Апостоли; відкидати і тоді, коли б “Ангел з неба став благовіствувати” це незгодне вчення. “Ангел з неба став благовіствувати вам не те, що ми вам благовіствували, хай буде анафема. Як ми раніше казали, так і тепер ще говорю: хто благовіствує вам не те, що ви прийняли, хай буде анафема.”. (Гал. 1:8-9 
 Думка суспільства людей про наставника чернецтва не має жодного значення, якщо вчення цього наставника суперечить Священному Писанню і писанню святих Отців, якщо воно містить у собі богохульство. Чернецтво – наука з наук: треба знати її, щоб правильно оцінювати того, хто її викладає. Сказав преподобний Макарій Великий: “Багато хто з тих, хто представляється зовні праведними, вважаються справжніми християнами; але одним художникам, і з них тим, хто ґрунтовно знається на мистецтві, властиво дізнаватися, чи точно ці праведники мають знання та образ Царя, чи, можливо, викарбувано й напечатано на них підроблено знамення недоброзичливими людьми? Чи схвалять, чи відкинуть їхні вправні художники? Якщо ж не знайдеться вправних художників, то нікому і досліджувати злохитрих ділків, тому що і вони зодягнені в зовнішність ченців і християн “154. Блаженний Феофілакт Болгарський, пояснюючи слова Архангела Гавриїла про Іоанна Предтечу Господнього, що він “буде великий перед Господом” (Лк. 1:15 Ін. 15:18-25 
   Предисловие Читатель, знакомый с преданием Православной Восточной Церкви, легко усмотрит, что в предлагаемых его вниманию Опытах изложено учение святых Отцов о науке из наук1, о монашестве – учение, примененное к требованиям современности. Главная черта, которою отличается деятельность древнего монашества от деятельности новейшего, заключается в том, что монашествующие первых веков христианства были руководимы боговдохновенными наставниками, а ныне – замечает преподобный Нил Сорский согласно с другими позднейшими Отцами – монашествующие должны наиболее руководиться Священным Писанием и писаниями Отеческими, по причине крайнего оскудения живых сосудов Божественной благодати. Объяснение этого направления и необходимости в нем составляет основную мысль Опытов на всем их пространстве.
 Статьи, из которых состоит моя книга, написаны в разные времена, по разным причинам, преимущественно по поводу возникавших аскетических вопросов в обществе иноков и боголюбивых мирян, находившихся в духовном сношении со мною. Оканчивая земное странствование, я счел долгом моим пересмотреть, исправить, пополнить, собрать во едино, и издать печатно все статьи, написанные мною в сане архимандрита2. Счел я долгом моим сделать это по двум причинам: во-первых по той, что многие статьи распространились в рукописях с большими или меньшими погрешностями; во-вторых, по той, что признаю себя обязанным представить христианскому обществу отчет по согляданию мною земли обетованной, точащей духовные дары и блага, – по согляданию монашеской жизни, какою она является в святом предании Православной Восточной Церкви и какою промысл Божий привел созерцать ее в некоторых живых представителях ее.
 Затем остается мне просить у читателей снисхождения к моему скудоумию и молитв о убогой душе моей.
 * * *
 1 Преподобный Кассиан Римлянин. Слово о Скитских отцах и о рассуждении. Добротолюбие, ч. 4.
 2 Святой Иоанн Дамаскин, к концу своей жизни, уединившись в лавре преподобного Саввы, собрал все, написанное им в течение жизни, тщательно пересмотрел и исправил, чтоб доставить сочинениям своим наибольшую отчетливость. Так поступил муж, исполненный Божественной благодати: тем более оказался обязательным этот образ действования для составителя Аскетических Опытов. Четьи Минеи, 4 декабря. Житие святого Иоанна Дамаскина.
 О последовании Господу нашему Иисусу Христу «Аще кто мне служит, Мне да последствует» (Ін. 12:26 
 Назвав Себя пастырем овец, Господь сказал, что “овцы глас этого Пастыря слышат,… и овцы по Нем идут, яко ведят глас Его» (Ін. 10:3-4 
 Чтоб последовать Христу, надо ведать глас Его. Изучи Евангелие, и возможешь жизнию твоею последовать Христу.
 Кто, родившись по плоти, внидет в «пакибытие» (Тит. 3:5 Ін. 10:9 
 «Кто мне служит, Мне да последствует, и идеже есмь Аз, ту и слуга Мой будет: И аще кто Мне служит, почтит его Отец Мой» (Ін. 12:26 Ін. 1:1 Ін. 10:38 1Ін. 4:15 
 «Аще кто Мне служит, почтит его Отец Мой: побеждающему» мир и грех, последующему Мне в земной жизни, “дам” в вечной жизни «сести со Мною на престоле Моем, якоже и Аз победих, и седох со Отцем Моим на престоле Его» (Об. 3:21 
 Отречение от мира предшествует последованию за Христом. Второе не имеет места в душе, если не совершится в ней предварительно первое. “Иже хощет, – сказал Господь, – по Мне ити, да отвержется себе, и возмет крест свой, и по Мне грядет. Иже бо аще хощет душу свою спасти, погубит ю; а иже погубит душу свою Мене ради и Евангелия, той спасет ю» (Мк. 8:34-35 Лк. 14:26-27 
 Многие приступают к Господу – немногие решаются последовать Ему. Многие читают Евангелие, услаждаются, восхищаются высотою и святостью учения его, – немногие решаются направить поведение свое по правилам, которые законополагает Евангелие. Господь, всем приступающим к Нему и желающим усвоиться Ему, объявляет: «Аще кто грядет ко Мне», и не отречется от мира и от себя, «не может Мой быти ученик».
 «Жестоко есть слово сие», говорили об учении Спасителя даже такие человеки, которые по наружности были последователями Его, и считались учениками Его: «кто может Его послушати?» (Ін. 6:60 Ін. 6:63 Рим. 8:6 1Кор. 1:18 
 Грех столько усвоился нам при посредстве падения, что все свойства, все движения души пропитаны им. Отвержение греха, сроднившегося душе, соделалось отвержением души. Такое отвержение души необходимо для спасения души. Отвержение естества, оскверненного грехом, необходимо для усвоения естества, обновленного Христом. Выкидывают из сосуда всю пищу, когда она отравлена ядом; сосуд тщательно вымывают, потом уже влагают в него пищу, долженствующую поступить в употребление. Пища, отравленная ядом, по всей справедливости и сама называется ядом.
Чтоб последовать Христу, предварительно отречемся от своего разума и от своей воли. И разум и воля падшего естества вполне повреждены грехом; они никак не примирятся с разумом и волею Божиими. Соделывается способным к усвоению себе разума Божия тот, кто отвергнет свой разум; соделывается способным к исполнению воли Божией тот, кто отречется от исполнения своей воли.
 Чтоб последовать Христу, «возмем крест свой». Взятием креста своего названа добровольная, благоговейная покорность суду Божию, при всех скорбях, посылаемых и попускаемых промыслом Божиим. Ропот и негодование при скорбях и напастях есть отречение от креста. Последовать Христу может только «взявший крест свой»: покорный воле Божией, смиренно признающий себя достойным суда, осуждения, наказания.
 Господь, заповедавший нам самоотвержение, отречение от мира и ношение креста, дает нам силу исполнять заповедание Его. Решившийся на исполнение этого заповедания и старающийся исполнять его, немедленно усматривает необходимость его. Учение, представлявшееся жестоким при поверхностном и ошибочном взгляде из плотского мудрования, является самым разумным, преисполненным благости: оно воззывает погибших к спасению, убитых – к жизни, погребенных во аде – на небо.
 Нерешающиеся на произвольное отречение от себя и от мира, насильно вынуждаются совершить то и другое. Когда придет неумолимая и неотразимая смерть: тогда они расстаются со всем, к чему были привязаны: самоотвержение простирают до того, что скидают с себя самое тело свое, повергают его, отставляют на земле в снедь червям и тлению.
 Самолюбие и привязанность к временному и суетному – плоды самообольщения, ослепления, душевной смерти. Самолюбие есть извращенная любовь к себе. Безумна и пагубна эта любовь. Самолюбивый, пристрастный к суетному и преходящему, к греховным наслаждениям – враг самому себе. Он – самоубийца: думая любить себя и угождать себе, он ненавидит и губит себя, убивает себя вечною смертью.
 Осмотримся, развлеченные, отуманенные, обманутые суетою! опомнимся, упоенные суетою, лишенные ею правильного самовоззрения! справимся с опытами, которые непрестанно совершаются пред очами нашими. Совершающееся пред нами, непременно совершится и над нами.
 Тот, кто употребил всю жизнь на снискание почестей, взял ли их с собою в вечность? не покинул ли здесь громкие титулы, знаки отличия, весь блеск, которым он окружал себя? не пошел ли в вечность единственно человек с делами его, с усвоенными качествами во время земной жизни?
 Тот, кто употребил жизнь на снискание богатства, кто накопил множество денег, приобрел обширные пространства земли в свое владение, устроил различные учреждения, дающие обильный доход, жил в чертогах, сияющих золотом и мрамором, разъезжал на великолепных колесницах и конях, – взял ли это в вечность? Нет! он оставил все на земле, удовлетворившись для последней потребности тела малейшим участком земли, в котором одинаково нуждаются, которым одинаково удовлетворяются все мертвецы.
 Кто занимался в течение земной жизни плотскими увеселениями и наслаждениями, проводил время с друзьями в играх и других забавах, пировал за роскошною трапезою, – устраняется наконец самою необходимостью от привычного рода жизни. Наступает время старости, болезненности, а за ними час разлучения души с телом. Тогда узнается, но поздно, что служение прихотям и страстям – самообольщение, что жизнь для плоти и греха – жизнь без смысла.
 Стремление к земному преуспеянию, какое странное, какое чудовищное! Оно ищет с исступлением. Едва найдет, как найденное лишается цены, и искательство возбуждается с новою силою. Ничем настоящим оно недовольно: оно живет одним будущим, оно жаждет только – того, чего не имеет. Предметы желания приманивают к себе сердце искателя мечтою и надеждою удовлетворения: обманутый, постоянно обманываемый, он гоняется за ними на всем поприще земной жизни, доколе не восхитит его нежданная смерть. Как и чем объяснить это искательство, поступающее со всеми подобно бесчеловечному предателю, и всеми владеющее, увлекающее всех. В душах наших насаждено стремление к бесконечным благам. Но мы пали, и ослепленное падением сердце ищет во времени и на земле того, что существует в вечности и на небе.
 Участь, постигшая отцов и братий моих, постигнет и меня. Умерли они: умру и я. Оставлю келлию мою, оставлю в ней и книги мои, и одежды мои, и письменный стол мой, за которым проводил я многие часы; оставлю все, в чем нуждался или думал нуждаться во время земной жизни. Вынесут мое тело из этих келлий, в которых живу, как бы в преддверии к другой жизни и стране; вынесут мое тело, и предадут земле, послужившей началом для тела человеческого. Точно то же постигнет и вас, братия, которые читаете эти строки. Умрете и вы: оставите на земле все земное; одними душами вашими вступите в вечность.
Душа человека стяжавает качества, соответственные своей деятельности. Как в зеркале изображаются предметы, против которых оно будет поставлено: так и душа запечатлевается впечатлениями соответственно своим занятиям и делам, соответственно своей обстановке. В зеркале бесчувственном образы исчезают при удалении предметов от зеркала; в словесной душе впечатления остаются. Они могут быть изглаждаемы и заменяемы другими, но для этого требуется и труд и время. Впечатленья, составляющие достояние души в час смерти ее, остаются достоянием ее на веки, служат залогом или ее вечного блаженства, или ее вечного бедствия.
 «Не можете Богу работати и мамоне» (Мф. 6:24 Мф. 6:24 
 Опыты постоянно утверждают справедливость того воззрения на нравственную болезненность человеков, которое выразил всесвятый Врач в приведенных нами словах, сказанных с решительною определенностью: за удовлетворением суетных и греховных пожеланий всегда следует увлечение ими; за увлечением следует плен, умерщвление для всего духовного. Допустившие себе последование своим пожеланиям и плотскому мудрованию увлеклись ими, поработились им, забыли Бога и вечность, истратили земную жизнь напрасно, погибли погибелию вечною.
 Нет возможности исполнять вместе волю свою и волю Божию: от исполнения первой исполнение второй оскверняется, соделывается непотребным. Так благовонное, драгоценное миро утрачивает достоинство свое от ничтожной примеси смрада. Тогда только, возвещает Бог чрез великого Пророка, «благая земли снесте», когда произвольно «послушаете Мене. Аще же не хощете, ниже послушаете Мене, меч вы пояст: уста Господня глаголаша сия» (Іс. 1:19-20 
 Нет возможности стяжать разум Божий, пребывая в плотском мудровании. «Мудрование плотское, – сказал Апостол, – смерть есть… Мудрование плотское – вражда на Бога: закону бо Божию не покоряется, ниже бо может» (Рим. 8:6-7 
 Отречемся от душ наших, по завещанию Спасителя, чтоб приобрести души наши! отречемся произвольно от порочного состояния, в которое они приведены произвольным отречением от Бога, чтоб получить от Бога святое состояние обновленного человеческого естества вочеловечившимся Богом! Волю свою и волю демонов, которой подчинилась и с которою слилась наша воля, заменим волею Божиею, объявленною нам во Евангелии; мудрование плотское, общее падшим духам и человекам, заменим разумом Божиим, сияющим из Евангелия.
 Отречемся от имения нашего, чтоб стяжать способность последовать Господу нашему Иисусу Христу! Отречение от имения совершается на основании правильного понятия о нем. Правильное понятие о вещественном имуществе доставляется Евангелием (Лк. 16:1-31 Мф. 19:16-30 Лк. 11:41 
 Отречемся от славолюбия и честолюбия! Не будем гоняться за почестями и санами, употреблять к снисканию их способы непозволительные и унизительные, сопряженные с попранием закона Божия, совести, блага ближних. Такие способы наиболее употребляются для приобретения земного величия искателями его. Зараженный и увлекаемый тщеславием, ненасытный искатель человеческой славы, неспособен к вере во Христа: «како вы можете веровати», сказал Христос современным Ему честолюбцам, «славу друг от друга приемлюще, и славы, яже от единаго Бога, не ищете?» (Ін. 5:44 
Возлюбим превыше всего волю Божию; предпочтем ее всему; все, противное ей, возненавидим ненавистью благочестивою и Богоугодною. Когда восстанет поврежденное грехом естество наше против евангельского учения, выразим ненависть к естеству отвержением пожеланий и требований естества. Выражение ненависти чем будет решительнее, тем решительнее будет победа над грехом и над естеством, которым обладает грех; тем духовное преуспеяние наше будет быстрее и прочнее.
 Когда люди, близкие к нам по плоти, вознамерятся отвлечь нас от последования воле Божией, окажем к ним святую ненависть, подобную той, какую оказывают волкам агнцы, непретворяющиеся в волков и незащищающиеся от волков зубами3. Святая ненависть к ближним заключается в сохранении верности к Богу, в несоизволении порочной воле человеков, хотя бы эти человеки и были ближайшими родственниками, в великодушном терпении оскорблений, наносимых ими, в молитве о спасении их, – отнюдь не в злоречии и не в однородных злоречию действиях, которыми выражается ненависть естества падшего, ненависть богопротивная.
 “Не мните, – сказал Спаситель, – яко приидох воврещи мир на землю: не приидох воврещи мир, но меч. Приидох бо разлучити человека на отца своего, и дщерь на матерь свою, и невесту на свекровь свою» (Мф. 10:34-35 
 Пророк назвал землю местом «пришельствия своего» (Пс. 118:54 Пс. 38:13 
 Убедимся, что мы – странники на земле. Только из этого убеждения мы можем сделать расчет и распоряжение безошибочные для земной жизни нашей; только из этого убеждения можем дать ей направление верное, употребить ее на приобретение блаженной вечности, не на пустое и суетное, не на погубление себя. Ослепило и ослепляют нас падение наше! и принуждены мы насильно, в течение долгого времени убеждать себя в яснейших истинах, ненуждающихся, по ясности своей, в убеждении.
 Странник, когда остановится на пути, в странноприимном доме, не обращает на этот дом особенного внимания. К чему внимание, когда он приютился в доме на кратчайшее время? Он довольствуется одним необходимым; старается не истратить денег, которые ему нужны на продолжение пути и на содержание в том великом городе, в который он шествует; недостатки и неудобства претерпевает великодушно, зная что они – случайность, которой подвергаются все путешественники, что ненарушимое спокойствие ожидает его на том месте, куда он стремится. Не привязывается он сердцем ни к какому предмету в гостинице, как бы предмет ни казался привлекательным. Не теряет он времени для посторонних занятий: ему нужно оно для совершения многотрудного путешествия. Постоянно углублен он в размышление о великолепной царской столице, в которую направился, о тех значительных препятствиях, которые должно преодолеть, о средствах, могущих облегчить путешествие, о разбойничьих засадах, наветующих путь, о несчастной участи тех, которым не удалось совершить этот путь благополучно, о счастливейшем положении совершивших его с желанным успехом. Пробыв нужное время в гостинице, он благодарит хозяина ее за оказанное ему гостеприимство, и, ушедши, забывает о гостинице или помнит о ней поверхностно, потому что хладно было к ней сердце его.
Стяжем и мы такие отношения к земле. Не растратим безумно способностей души и тела; не принесем их в жертву суете и тлению. Охранимся от привязанности к временному и вещественному, чтоб она не воспрепятствовала нам приобрести вечное, небесное. Охранимся от удовлетворения наших неудовлетворимых и ненасытных прихотей, от удовлетворения которых развивается наше падение и достигает страшных размеров. Охранимся от излишеств, довольствуясь только существенно-нужным. Устремим все внимание к ожидающей нас загробной жизни, не имеющей уже конца. Познаем Бога, заповедавшего нам познание Его и дарующего это познание Своим словом и Своею благодатию. Усвоимся Богу в течение земной жизни. Он предоставил нам теснейшее соединение с Собою, и дал на совершение этого величайшего дела срок – земную жизнь. Нет другого времени, кроме времени, определяемого земною жизнию, в которое могло бы состояться чудное усвоение: если оно не совершится в это время, то не совершится никогда. Приобретем дружбу небожителей, святых Ангелов и почивших святых человеков, чтоб они приняли «в вечные кровы» (Лк. 16:9 Пс. 118:105 
 Устраним от себя все ложные учения и деятельность по ним: овцы Христовы “по чуждем гласе не идут, но бежат от него, яко не знают чуждаго гласа» (Ін. 10:5 
 Наш пастырь не только призывает нас гласом, но и руководствует Своим образом жизни: Он «пред овцами Своими ходит” (Ін. 10:4 1Пет. 2:21 Євр. 1:3 Мф. 25:34 
* * *
 3 (Мф. 10:16 
 4 Лествица.
   О покаянии. «Покайтеся и веруйте во Евангелие! покайтеся: приближися бо царство небесное» (Мк. 1:15 Мф. 4:17 
 Когда грех наиболее усилился в мире, – ниcшел всесильный Врач в мир. Он ниcшел в страну изгнания, в страну томлений и страданий наших, предшествующих вечному мучению в аде, благовествует избавление, отраду, исцеление всем человекам, без всякого изъятия. «Покайтеся!»
 Сила покаяния основана на силе Божией: Врач всемогущ, – и врачевство, подаваемое Им, всемогуще.
 Тогда – во время проповеди Своей на земле – Господь призывал к исцелению всех болезнующих грехом, не признал никакого греха неисцелимым. И теперь Он продолжает призывать всех, обещает и дарует прощение всякого греха, исцеление всякого греховного недуга.
 О, странники земные! о, вы все, стремящиеся или влекущиеся по широкому пути, при неумолкающем шуме земных попечений, развлечений и увеселений, по цветам, перемешанным с колючим тернием, спешащие по этому пути к концу, всем известному и всеми забываемому – к мрачному гробу, к еще более мрачной и страшной вечности, остановитесь! Отряхните обаяние мира, постоянно содержащее вас в плену! Прислушайтесь к тому, что возвещает вам Спаситель, обратите должное внимание на слова Его! «Покайтеся и веруйте во Евангелие», говорит Он вам, «покайтеся: приближися бо царствие небесное.»
 Крайне нужно вам, земные странники, обратить полное внимание на это существенно полезное, спасительное увещание: иначе вы достигните гроба, достигнете прага и врат вечности, не стяжав никакого правильного понятия ни о вечности, ни об обязанностях вступающего в нее, приготовив себе в ней одни справедливые казни за ваши грехи. Тягчайший из грехов – невнимание к словам Спасителя, пренебрежение Спасителем. «Покайтеся!»
 Льстив, обманчив путь земной жизни: для начинающих он представляется бесконечным поприщем, исполненным действительности; для совершивших его – путем самым кратким, обставленным пустыми сновиденьями. «Покайтеся!»
 И славу, и богатство, и все прочие тленные приобретения и преимущества, на стяжание которых употребляет всю земную жизнь, все силы души и тела, ослепленный грешник, он должен оставить в те минуты, в которые насильственно снимается с души одежда ее – тело, когда душа ведется неумолимыми ангелами на суд праведного Бога, ей неведомого, пренебреженного ею. «Покайтеся!»
 Трудятся, торопятся люди обогатить себя познаниями, но только познаниями маловажными, годными лишь для времени, способствующие для удовлетворения нуждам, удобствам и прихотям земной жизни. Познание и дело, существенно нужные, для которых единственно дарована нам земная жизнь – познание Бога и примирение с Ним при посредстве Искупителя – мы вполне презираем. «Покайтеся!»
 Братия! Всмотримся беспристрастно, при свете Евангелия, в земную жизнь нашу. Она ничтожна! все блага ее отнимаются смертью, а часто и гораздо раньше смерти различными неожиданными обстоятельствами. Недостойны эти тленные, так скоро исчезающие блага, называться благами! Скорее, они – обманы, сети. Увязающие в этих сетях, и опутывающиеся ими, лишаются истинных, вечных, небесных, духовных благ, доставляемых верою во Христа и последованием Ему по таинственному пути жительства евангельского. «Покайтеся!»
 В каком мы страшном ослеплении! Как очевидно доказывается этим ослеплением наше падение! Мы видим смерть наших братий; мы знаем, что и нам непременно и, может быть, очень скоро предлежит она, потому что никто из человеков не остался навсегда на земле; мы видим, что многим, и прежде смерти, изменяет земное благополучие, что превращается оно часто в злополучие, похожее на ежедневное вкушение смерти. Несмотря на это, столько явное свидетельство самого опыта, мы гоняемся за одними временными благами, как бы за постоянными, за вечными. На них одних обращено все наше внимание! забыт Бог! забыта величественная и вместе грозная вечность! «Покайтеся!»
 Изменят, братия, непременно изменят нам все тленные блага: богачам изменит их богатство, славным их слава, юным их юность, мудрецам их мудрость. Только одно вечное, существенное благо может стяжать человек во время странствования земного: истинное Богопознание, примирение и соединение с Богом, даруемые Христом. Но для получения этих верховных благ надо оставить жизнь греховную, надо возненавидеть ее. «Покайтеся!» «Покайтеся!» Что значит покаяться? значит: сознаться, раскаяться в грехах своих, оставить грехи свои – отвечал некоторый великий святой Отец на такой вопрос – и уже более не возвращаться к ним5. Таким образом многие грешники претворились в святых, многие беззаконники в праведников. «Покайтеся!», отвергните от себя не только явные грехи – убийство, грабительство, блуд, клевету, ложь, но и пагубные развлечения, и наслаждения плотские, и мечтания преступные, и помышления беззаконные – все, все, воспрещаемое Евангелием. Прежнюю и греховную жизнь омойте слезами искреннего раскаяния.
Не скажи сам себе в унынии и расслаблении душевном: «я впал в тяжкие грехи; я стяжал долговременною греховною жизнью греховные навыки: они обратились от времени как бы в природные свойства, сделали для меня покаяние невозможным»6. Эти мрачные мысли внушает тебе враг твой, еще не примечаемый и не понимаемый тобою7: он знает могущество покаяния, он и боится, чтоб покаяние не исторгло тебя из его власти, – и старается отвлечь тебя от покаяния, приписывая Божию всемогущему врачевству немощь.
 Установитель покаяния – Творец твой, создавший тебя из ничего. Тем легче Он может воссоздать тебя, претворить твое сердце: соделать сердце Боголюбивое из сердца грехолюбивого, соделать сердце чистое, духовное, святое, из сердца чувственного, плотского, злонамеренного, сладострастного.
 Братия! познаем неизреченную любовь Божию к падшему человеческому роду. Господь вочеловечился, чтоб чрез вочеловечение соделать для Себя возможным принятие на Себя казней, заслуженных человеками, и казнью Всесвятого искупить виновных от казни. Что привлекло Его к нам сюда, на землю, в страну нашего изгнания? Правды ли наши? Нет! Его привлекло к нам то бедственное состояние, в которое ввергла нас наша греховность.
 Грешники! ободримся. Для нас, именно для нас, Господь совершил великое дело своего вочеловечения; на наши болезни призрел Он с непостижимою милостию. Престанем колебаться! престанем унывать и сомневаться! Исполненные веры, усердия и благодарности приступим к покаянию: посредством его примиримся с Богом. «Беззаконник аще обратится от всех беззаконий своих, яже сотворил, и сохранит вся заповеди Моя, и сотворит суд, правду и милость, жизнию поживет, и не умрет: вся согрешения его, елика сотворил, не помянутся ему, но в правде своей, юже сотворил, жив будет» (Єз. 18:21-22 
 Будем соответствовать, по нашим слабым силам, великой любви к нам Господа, как могут соответствовать любви Создателя Его твари, и твари падшие: покаемся! Покаемся не одними устами; засвидетельствуем наше покаяние не одними немногими, кратковременными слезами, не одним наружным участием в церковном Богослужении, в исполнении церковных обрядов, чем довольствовались фарисеи. Принесем вместе со слезами, с наружным благочестием, и плод достойный покаяния: изменим жизнь греховную на жизнь евангельскую. «Вскую умираете, доме израилев!» (Єз. 18:31 
 «Вскую умираете, доме израилев!» От того окончательно гибнут христиане вечною смертью, что во все время жизни земной занимаются одним нарушением обетов крещения, одним служением греху, они гибнут от того, что не удостаивают ни малейшего внимания Слово Божие, возвещающее им о покаянии. В самые предсмертные минуты они не умеют воспользоваться всемогущею силою покаяния! Не умеют воспользоваться, потому что не получили о христианстве никакого понятия, или получили понятие самое недостаточное и сбивчивое, которое должно быть названо скорее полным незнанием, нежели каким-нибудь познанием.
 «Живу Аз, глаголет… Господь» как бы вынужденный усилить уверение пред неверующими, и возбудить внимание в невнимающих – «живу Аз, глаголет… Господь: не хощу смерти грешника, но еже обратитися нечестивому от пути своего, и живу быти ему… Вскую умираете, доме израилев?» (Єз. 33:11 
 Ведал Бог немощь человеков, ведал, что они и по крещении будут впадать в согрешения: по этой причине Он установил в Церкви своей таинство покаяния, которым очищаются грехи, совершенные после крещения. Покаяние должно сопутствовать вере во Христа, предшествовать крещению во Христа; а после крещения оно исправляет нарушение обязанностей уверовавшего во Христа и крестившегося во Христа.
 Когда многие из Иерусалима и всей Иудеи сходились к Иоанну, проповеднику покаяния, на Иордан для крещения, то исповедовали ему грехи свои, – исповедовали не потому, замечает некоторый святой Писатель8, чтоб святой Креститель имел нужду знать согрешения приходивших к нему, но потому, что для прочности их покаянья нужно было соединить с чувствами сожаления о впадении в грехи исповедание грехов.
Душа, знающая, что она обязана исповедать грехи свои – говорит тот же святой Отец, – этою самою мыслию, как бы уздою, удерживается от повторения прежних согрешений; напротив того неисповеданные грехи, как бы совершенные во мраке удобно повторяются.
 Исповедыванием грехов расторгается дружба с грехами. Ненависть к грехам – признак истинного покаяния, – решимости вести жизнь добродетельную.
 Если ты стяжал навык к грехам, то учащай исповедь их, – и вскоре освободишься из плена греховного, легко и радостно будешь последовать Господу Иисусу Христу.
 Кто постоянно предает друзей своих, тому друзья делаются врагами, удаляются от него, как от предателя, ищущего их верной погибели: кто исповедует грехи свои, от того отступают они, потому что грехи основываются и крепятся на гордости падшего естества, не терпят обличения и позора.
 Кто в надежде на покаяние позволяет себе согрешать произвольно и намеренно, тот поступает в отношении к Богу коварно. Грешащего произвольно и намеренно, в надежде на покаяние, поражает неожиданно смерть, и не дается ему времени, которое он предполагал посвятить добродетели9.
 Таинством исповеди решительно очищаются все грехи, соделанные словом, делом, помышлением. Для того, чтоб изгладить из сердца навыки греховные, вкоренившиеся в него долгим временем, нужно время, нужно постоянное пребывание в покаянии. Постоянное покаяние состоит в постоянном сокрушении духа, в борении с помыслами и ощущениями, которыми обнаруживает себя сокровенная в сердце греховная страсть, в обуздании телесных чувств и чрева, в смиренной молитве, в частой исповеди.
 Братия! мы потеряли произвольным грехом святую непорочность, неприкосновенную не только делу греховному, но и познанию зла, – непорочность, в духовном сиянии которой мы явились в бытие из рук Создателя. Мы потеряли и ту непорочность, которую получили при воссоздании крещением; мы запятнали на пути жизни различными грехами наши ризы, убеленные Искупителем. Осталась нам еще одна вода для омовения – вода покаяния. Что будет с нами, когда мы пренебрежем и этим омовением? Придется нам предстать Богу с душами, обезображенными грехом, – и грозно воззрит Он на душу оскверненную, осудит ее в огнь геенны.
 “Измыйтеся, – говорит Бог грешникам, – и чисти будите, отъимете лукавства от душ ваших пред очима Моима, престаньте от лукавств ваших. И приидите и стяжемся». Чем же оканчивается этот суд Божий, суд покаяния, на который Бог непрестанно призывает грешника, во время его земной жизни? Когда человек сознает грехи свои, решится на искреннее покаяние и исправление: то решает Бог суд Свой с человеком следующим решением: «Аще будут греси ваши яко багряное, яко снег убелю, аще будут яко червленное, яко волну убелю» (Іс. 1:16,18 
 Если же христианин окажет пренебрежение к этому последнему, многомилостивому призванию Божию: то возвещается ему от Бога окончательная погибель. «Благость Божия, – говорит Апостол, – на покаяние тя ведет» (Рим. 2:4 Рим. 2:5-9 
 * * *
 5 Пимен Великий. Смот. Патерик Скитский.
 6 Преподобный Макарий Великий, Слово 7, гл. 2.
 7 Преподобный Макарий Великий, Слово 7, гл. 2.
 8 Святой Иоанн Лествичник. Слово 4.
 9 Исаак Сирский. Слово 90.
   Видение Христа Хочешь ли увидеть Господа Иисуса Христа? – «Прииди и виждь» (Ін. 1:46 
 Господь Иисус Христос дал обетование пребывать с учениками Своими «до скончания века» (Мф. 28:20 
Хочешь ли услышать Христа? – Он говорит тебе Евангелием. Не пренебреги Его спасительным голосом: уклонись от греховной жизни, и слушай со вниманием учение Христово, которое – живот вечный.
 Хочешь ли, чтоб тебе явился Христос? Он научает тебя, как это получить. «Имеяй заповеди Моя: и соблюдаяй их, той есть любяй Мя: а любяй Мя, возлюблен будет Отцем Моим и Аз возлюблю его, и явлюся ему Сам» (Ін. 14:21 
 Ты усыновлен Богу таинством святого крещения, ты вступил в теснейшее единение с Богом таинством святого причащения: поддерживай усыновление, поддерживай единение. Чистоту и обновление, доставленные святым крещением, восстановляй покаянием, а единение с Богом питай жительством по Евангелию и по возможности частым причащением святым Христовым тайнам. «Будите во Мне и Аз в вас» (Ін. 15:4 Ін. 15:10 Ін. 6:56 
 Хранись от мечтательности, которая может тебе представить, что ты видишь Господа Иисуса Христа, что ты Его осязаешь, объемлешь. Это – пустая игра напыщенного, гордого самомнения! Это – пагубное самообольщение! (Этот род самообольщения святые аскетические писатели называют «мнением». Святой Иоанн Карпафийский определяет мнение так: «Мнение есть упитательство души тщеславием и суетное дмение ума»11). Об этом роде самообольщения святой Апостол Павел говорит: «Никто же вас да прельщает изволенным ему смиренномудрием и службою Ангелов, яже не уведе уча, без ума дмяся от ума плоти своея» (Кол. 2:18 Притч. 26:12 
 Если ты проводишь жизнь греховную, удовлетворяешь страстям, и вместе думаешь, что любишь Господа Иисуса Христа: то присный ученик Его, возлежавший на персях Его во время тайной вечери, обличает тебя в самообольщении. Он говорит: «Глаголяй, яко познах Его, и заповеди Его, не соблюдает, ложь есть, и в сем истины несть. А иже аще соблюдает слово Его поистине, в сем любы Божия совершенна есть» (1Ін. 2:4-5 
 Если ты исполняешь греховную волю твою, и тем нарушаешь евангельские заповеди: то Господь Иисус Христос причисляет тебя к числу нелюбящих Его. «Не любяй Мя, – говорит Он, – словес Моих не соблюдает» (Ін. 14:24 
 Не устремись безрассудно, не рассмотрев тщательно риз твоих, в ветхом, смрадном рубище, на брак к Сыну Божию, на соединение с Ним, хотя ты и призван на этот брак, на который призван каждый христианин. Есть такие слуги у этого Домовладыки, которые свяжут тебе руки и ноги, и ввергнут во тьму кромешную, чуждую Бога (Мф. 22:11-13 
 Слуги, власти которых предается дерзостный, неочищенный покаянием, напыщенный самомнением и высокоумием искатель любви и прочих возвышенных духовных состояний,-демоны, ангелы отверженные. Тьма кромешная – слепота духа человеческого, состояние страстное, плотское. Грех и падшие духи властвуют в человеке, находящемся в этом состоянии. Он лишен нравственной свободы: руки и ноги его связаны. Связанием рук и ног означается утрата способности к богоугодному жительству и к духовному преуспеянию. В этом состоянии находятся все самообольщенные. Из этого бедственного состояния выходит человек с сознанием своего заблуждения, отвержением его, вступлением в спасительное поприще покаяния.
 Труден выход из самообольщения. У дверей стоит стража; двери заперты тяжеловесными крепкими замками и затворами; приложена к ним печать адской бездны. Замки и затворы – гордость самообольщенных, глубоко таящаяся в сердце, тщеславие их, составляющее начальную причину деятельности их, лицемерство и лукавство, которыми прикрываются гордость и тщеславие, которыми облекаются они в личину благонамеренности, смирения, святости. Печать несокрушимая – признание действий самообольщения действиями благодатными.
 Может ли находящийся в самообольщении, в области лжи и обмана, быть исполнителем заповедей Христовых, которые истина от Истины – Христа? Сочувствующий лжи, услаждающийся ложью, усвоивший себе ложь, соединившийся с ложью в духе, может ли сочувствовать истине? Нет! он возненавидит ее, соделается исступленным врагом ее и гонителем.
Каково будет ваше состояние; несчастные мечтатели, мнившие о себе, что вы провели земную жизнь, в объятиях Божиих, когда поразит вас изречение Спасителя: «Николиже знах вас. Отыдите от Мене делающии беззаконие» (Мф. 7:23 
 Истинный друг мой о Господе! Иди к Господу Иисусу Христу, приближайся к Нему путем евангельских заповедей; ими познавай Его; исполнением их оказывай и доказывай любовь твою к Господу Иисусу. Он Сам явит тебе Себя, явит в день и час, известные Единому Ему. Вместе с этим явлением прольет в сердце твое несказанную любовь к Себе. Божественная любовь – не что-нибудь, собственно принадлежащее падшему человеку: она – дар Святого Духа (Рим. 5:5 
 Вверь себя Господу, а не себе: это гораздо надежнее. Он – Создатель твой. Когда ты подвергся горестному падению, Он для тебя принял человечество, Себя отдал за тебя на казнь, за тебя пролил кровь Свою, Свое Божество доставил тебе: чего же еще Он не сделает для тебя? Приготовься для даров Его очищением себя: это твое дело. Аминь.
 * * *
 10 Святого Петра Дамаскина, книга первая, статья: «О четвертом видении». Доброт, ч. 3.
 11 Иоанн. Карп. гл. 49. Доброт. Ч. 4
 12 Святого Григория гл. СХХVIII. Доброт. Ч. 1.
   О чтении Евангелия При чтении Евангелия не ищи наслаждения, не ищи восторгов, не ищи блестящих мыслей: ищи увидеть непогрешительно святую Истину.
 Не довольствуйся одним бесплодным чтением Евангелия; старайся исполнять его заповедания, читай его делами. Это – книга жизни, и надо читать ее жизнию.
 Не думай, что без причины священнейшая из книг, Четверо-Евангелие, начинается Евангелием от Матфея, а оканчивается Евангелием от Иоанна. Матфей научает более, как исполнять волю Божию, и его наставления особенно приличествуют начинающим путь Божий; Иоанн излагает образ соединения Бога с человеком, обновленным заповедями, что доступно одним преуспевшим на пути Божием.
 Раскрывая для чтения книгу – святое Евангелие, вспомни, что она решит твою вечную участь. По ней мы будем судимы, и, смотря и потому, каковы были здесь на земле по отношению к ней, получим в удел или вечное блаженство, или вечные казни (Ін. 12:48 
 Бог открыл свою волю ничтожной пылинке – человеку! Книга, в которой изложена эта великая и всесвятая воля – в твоих руках. Ты можешь и принять, и отвергнуть волю Создателя и Спасителя твоего, смотря по тому, как тебе угодно. Твои вечная жизнь и вечная смерть в руках твоих: рассуди же, сколько нужно тебе быть осторожну, благоразумну. Не играй своею участью вечною!
 Молись в сокрушении духа Господу, чтоб Он открыл тебе очи видеть чудеса, сокровенные в законе Его (Пс. 118:18 Лк. 5:24 
 Читай Евангелие с крайним благоговением и вниманием. В нем не сочти ничего маловажным, малодостойным рассматривания. Каждая йота его испущает луч жизни. Пренебрежение жизни – смерть.
 Читая о прокаженных, расслабленных, слепых, хромых и беснующихся, которых исцелил Господь, помышляй, что душа твоя, носящая многоразличные язвы греха, находящаяся в плену и у демонов, подобна этим больным. Научайся из Евангелия вере, что Господь, исцеливший их, исцелит и тебя, если ты будешь прилежно умолять Его о исцелении твоем.
 Стяжи такое расположение души, чтоб тебе быть способным к получению исцеления. Способны получить его сознающиеся в своей греховности, решившиеся оставить ее (Ін. 9:39,41 Мф. 9:13 
 Зрение грехов, зрение того падения, в котором находится весь род человеческий, есть особенный дар Божий. Испроси себе этот дар, и понятнее будет для тебя книга Небесного Врача – Евангелие.
 Постарайся, чтоб Евангелие усвоилось твоему уму и сердцу, чтоб ум твой, так сказать, плавал в нем, жил в нем: тогда и деятельность твоя удобно соделается евангельскою. Этого можно достичь непрестанным благоговейным чтением, изучением Евангелия.
 Преподобный Пахомий Великий, один из знаменитейших древних Отцов, знал наизусть святое Евангелие и вменял ученикам своим, по откровению Божию, в непременную обязанность выучить его. Таким образом Евангелие сопутствовало им повсюду, постоянно руководило их13.
 И ныне отчего бы христианским воспитателям не украсить памяти невинного дитяти Евангелием, чем засорять ее изучением Езоповых басней и прочих ничтожностей?
Какое счастие, какое богатство – стяжание Евангелия памятию! Нельзя предвидеть переворотов и бедствий, могущих случиться с нами в течение земной жизни. Евангелие, принадлежащее памяти, читается слепым, узнику сопутствует в темницу, говорит с земледельцем на ниве, орошаемой его потом, наставляет судию во время самого присутствия, руководит купца на торгу, увеселяет больного во время томительной бессонницы и тяжкого одиночества.
 Не дерзай сам истолковывать Евангелие и прочие книги Священного Писания. Писание произнесено святыми Пророками и Апостолами, произнесено не произвольно, но по внушению Святого Духа (2Пет. 1:21 
 Святой Дух, произнесший чрез Пророков и Апостолов Слово Божие, истолковал его чрез святых Отцов. И Слово Божие и толкование его – дар Святого Духа. Только это одно истолкование принимает святая Православная Церковь! Только это одно истолкование принимают ее истинные чада!
 Кто объясняет Евангелие и все Писание произвольно: тот этим самым отвергает истолкование его святыми Отцами, Святым Духом. Кто отвергает истолкование Писания Святым Духом; тот, без всякого сомнения, отвергает и самое Священное Писание.
 И бывает слово Божие, слово спасения, для дерзких толкователей его, вонею в смерть, мечем обоюдоострым, которыми они закалают сами себя в вечную погибель (2Пет. 3:16 2Кор. 2:15-16 
 «На кого воззрю, токмо на кроткаго и молчаливаго и трепещущаго словес Моих» (Іс. 66:2 
 Оставь греховную жизнь, оставь земные пристрастия и наслаждения, отрекись души своей, тогда сделается для тебя доступным и понятным Евангелие.
 «Ненавидяй души своея в мире сем», сказал Господь – души, для которой, от падения, грехолюбие соделалось как бы природным, как бы жизнию – «в живот вечный сохранит ю» (Ін. 12:25 
 Для любящего душу свою, для того, кто не решается на самоотвержение, закрыто Евангелие: он читает букву; но слово жизни, как Дух, остается для него под непроницаемою завесою. Когда Господь был на земле пресвятою плотию, – многие видели Его и, вместе, не видели. Что пользы, когда человек смотрит телесными очами, общими у него с животными, а ничего не видит очами души – умом и сердцем? И ныне многие ежедневно читают Евангелие, и вместе никогда не читали его, вовсе не знают его.
 Евангелие, сказал некоторый преподобный пустынножитель, умом чистым читается; понимается по мере исполнения заповеданий его самым делом. Но точного и совершенного раскрытия Евангелия не возможно стяжать в себе собственными усилиями: это – дар Христов14.
 Дух Святой, вселившись в истинного и верного служителя Своего, соделывает его и совершенным читателем и истинным исполнителем Евангелия.
 Евангелие есть изображение свойств нового человека, который – «Господь с небесе» (1Кор. 15:47 
 Вы, которые валяетесь в смрадном и грязном болоте грехов, находите в нем наслаждение! Подымите главы ваши, взгляните на чистое небо: там ваше место! Бог дает вам достоинство богов; вы, отвергая это достоинство, избираете для себя другое: достоинство животных, – и самых нечистых. Опомнитесь! Оставьте болото зловонное; вычиститесь исповеданием грехов; умойтесь слезами раскаяния; украсьтесь слезами умиления; подымитесь от земли; взойдите на небо: вас возведет туда Евангелие. «Дондеже свет имате» Евангелие, в котором сокровен Христос, «веруйте во свет, да сынове Света – Христа будете” (Ін. 12:36 
 * * *
 13 Житие Пахомия Великого. Vies des Peres des deserts d’Orient par le R. P. Michel-Andre-Manin. Знал Евангелие наизусть святой Тихон Воронежский.
 14 Преподобного Марка Подвижника о законе духовном гл. XXXII. Доброт, ч. 1.
   О чтении святых отцов Беседа и общество ближних очень действует на человека. Беседа и знакомство с ученым сообщает много сведений, с поэтом – много возвышенных мыслей и чувствований, с путешественником – много познаний о странах, о нравах и обычаях народных. Очевидно: беседа и знакомство со святыми сообщают святость. «С преподобным преподобен будеши, и с мужем неповинным неповинен будеши, и с избранным избран будеши» (Пс. 17:26-27 
 Отныне, во время краткой земной жизни, которую Писание не назвало даже жизнию, а странствованием, познакомься со святыми. Ты хочешь принадлежать на небе к их обществу, хочешь быть участником их блаженства? отныне поступи в общение с ними. Когда выйдешь из храмины тела, – они примут тебя к себе, как своего знакомого, как своего друга (Лк. 16:9 
Нет ближе знакомства, нет теснее связи, как связь единством мыслей, единством чувствований, единством цели (1Кор. 1:10 
 Где единомыслие, там непременно и единодушие, там непременно одна цель, одинаковый успех в достижении цели.
 Усвой себе мысли и дух святых Отцов чтением их писаний. Святые Отцы достигли цели: спасения. И ты достигнешь этой цели по естественному ходу вещей. Как единомысленный и единодушный святым Отцам, ты спасешься.
 Небо приняло в свое блаженное недро святых Отцов. Этим оно засвидетельствовало, что мысли, чувствования, деяния святых Отцов благоугодны ему. Святые Отцы изложили свои мысли, свое сердце, образ своих действий в своих писаниях. Значит: какое верное руководство к небу, засвидетельствованное самим небом, – писания Отцов.
 Писания святых Отцов все составлены по внушению или под влиянием Святого Духа. Чудное в них согласие, чудное помазание! Руководствующийся ими имеет, без всякого сомнения, руководителем Святого Духа.
 Все воды земли стекаются в океан, и, может быть, океан служит началом для всех вод земных. Писания Отцов соединяются все в Евангелии; все клонятся к тому, чтоб научить нас точному исполнению заповеданий Господа нашего Иисуса Христа; всех их и источник и конец – святое Евангелие.
 Святые Отцы научают, как приступать к Евангелию, как читать его, как правильно понимать его, что содействует, что препятствует к уразумению его. И потому сначала более занимайся чтением святых Отцов. Когда же они научат тебя читать Евангелие: тогда уже преимущественно читай Евангелие.
 Не сочти для себя достаточным чтение одного Евангелия, без чтения святых Отцов! Это – мысль гордая, опасная. Лучше пусть приведут тебя к Евангелию святые Отцы, как возлюбленное свое дитя, получившее предварительное воспитание и образование посредством их писаний.
 Многие, все, отвергшие безумно, кичливо святых Отцов, приступившие непосредственно, с слепою дерзостию, с нечистым умом и сердцем к Евангелию, впали в гибельное заблуждение. Их отвергло Евангелие: оно допускает к себе одних смиренных.
 Чтение писаний отеческих – родитель и царь всех добродетелей. Из чтения отеческих писаний научаемся истинному разумению Священного Писания, вере правой, жительству по заповедям евангельским, глубокому уважению, которое должно иметь к евангельским заповедям, словом сказать, – спасению и христианскому совершенству.
 Чтение отеческих писаний, по умалении Духоносных наставников, соделалось главным руководителем для желающих спастись и даже достигнуть христианского совершенства15.
 Книги святых Отцов, по выражению одного из них, подобны зеркалу: смотрясь в них внимательно и часто, душа может увидеть все свои недостатки.
 Опять – эти книги подобны богатому собранию врачебных средств: в нем душа может приискать для каждого из своих недугов спасительное врачевство.
 Говорил святой Епифаний Кипрский: «Один взор на священные книги возбуждает к благочестивой жизни»16.
 Чтение святых Отцов должно быть тщательное, внимательное и постоянное: невидимый враг наш, «ненавидящий глас утверждения» (Притч. 11:15 
 Каждый избери себе чтение Отцов, соответствующее своему образу жизни. Отшельник пусть читает Отцов, писавших о безмолвии; инок живущий в общежитии, – Отцов, написавших наставления для монашеских общежитий; христианин, живущий посреди мира, – святых Отцов, произнесших свои поучения вообще для всего христианства. Каждый, в каком бы звании ни был, почерпай обильное наставление в писаниях Отцов.
 Непременно нужно чтение, соответствующее образу жизни. Иначе будешь наполняться мыслями, хотя и святыми, но неисполнимыми самым делом, возбуждающими бесплодную деятельность только в воображении и желании; дела благочестия, приличествующие твоему образу жизни, будут ускользать из рук твоих. Мало того, что ты сделаешься бесплодным мечтателем, – мысли твои находясь в беспрестанном противоречии с кругом действий, будут непременно рождать в твоем сердце смущение, а в поведении неопределенность, тягостные, вредные для тебя и для ближних. При неправильном чтении Священного Писания и святых Отцов, легко можно уклониться с спасительного пути в непроходимые дебри и глубокие пропасти, что и случилось со многими. Аминь.
* * *
 15 Преп. Нил Сорский. Правила.
 16 Алфавитный Патерик
   Об удалении от чтения книг, содержащих в себе лжеучение Опять приношу тебе, верный сын Восточной Церкви, слово совета искреннего, благого. Это слово не мне принадлежит: оно святых Отцов. Оттуда все мои советы.
 Храни ум и сердце от учения лжи. Не беседуй о христианстве с людьми, зараженными ложными мыслями; не читай книг о христианстве; написанных лжеучителями.
 Истине соприсутствует Дух Святой: Он – Дух Истины. Лжи соприсутствует и содействует дух диавола, который – ложь и отец лжи.
 Читающий книги лжеучителей, приобщается непременно лукавому, темному духу лжи. Это да не покажется тебе странным, невероятным: так утверждают светила Церковные – святые Отцы. («Никто да не читает, сказал священномученик Петр Дамаскин, не служащего к угождению Божию. Если же и прочтет когда что таковое в неведении: то да подвизается скорее изгладить его из памяти чтением Божественных Писаний и из них именно тех, которые наиболее служат ко спасению души его, по состоянию, которого он достиг… Противных же сему книг никак да не читает. Какая нужда принять духа нечистого, вместо Духа Святого? Кто в каком слове упражняется, тот получает свойство того слова, хотя этого и не видят неопытные, как видят имеющие духовную опытность».)17.
 Если ум твой и сердце ничем не исписаны, – пусть Истина и Дух напишут на них заповеди Божии и Его учение духовное.
 Если же ты позволил исписать и исчеркать скрижали души разнообразными понятиями и впечатлениями; не разбирая благоразумно и осторожно – кто писатель, что он пишет: то вычисти написанное писателями чуждыми; вычисти покаянием и отвержением всего богопротивного.
 Писателем на твоих скрижалях да будет един перст Божий.
 Приготовь для этого писателя чистоту ума и сердца благочестивою, целомудренною жизнью: тогда при молитвах твоих и при чтении священных книг, неприметно, таинственно будет начертываться на скрижалях души закон Духа.
 Только те книги о религии позволено тебе читать, которые написаны святыми Отцами вселенской Восточной Церкви. Этого требует Восточная Церковь от чад своих18.
 Если же ты рассуждаешь иначе, и находишь повеление Церкви менее основательным, нежели рассуждение твое и других, согласных с тобою: то ты уже не сын Церкви, а судия ее.
 Ты назовешь меня односторонним, не довольно просвещенным, ригористом? – Оставь мне односторонность мою и все прочие недостатки: желаю лучше при этих недостатках быть послушным Восточной Церкви, нежели при всех мнимых совершенствах быть умнее ее, и потому позволять себе непослушание ей, и отделение от нее. Истинным чадам Восточной Церкви приятен будет голос мой.
 Они знают, что хотящий получить небесную премудрость, должен оставить свою собственную, земную, как бы она велика ни была, отречься от нее, признать ее, какова она и есть, “буйством” (1Кор. 3:19 
 Земная мудрость – вражда на Бога: она Закону Божию не покоряется, и не может покоряться (Рим. 8:7 2Пет. 3:10 
 Святая Церковь позволяет читать книги лжеучителей только тем своим членам, которых мысль и сердечные чувства исцелены и просвещены Святым Духом, которые могут всегда отличить от истинного добра зло, притворяющееся добром и прикрытое личиною добра.
 Великие угодники Божии, познавшие немощь общую всем человекам, страшились яда ереси и лжи, и потому со всевозможным тщанием убегали бесед с людьми, зараженными лжеучением и чтением еретических книг19. Имея пред очами падение ученейшего Оригена, искусного в любопрении Ария, красноречивого Нестория и других богатых мудростью мира, погибших от самонадеянности и самомнения, они искали спасения и обрели его в бегстве от лжеучения, в точнейшем послушании Церкви.
 Духоносные, святые пастыри и учители Церковные читали писания богохульных еретиков, вынуждаемые к такому чтению необходимою нуждою всего христианского общества. Они словом сильным, словом духовным обличали заблуждения, возвестили всем чадам Церкви скрытую опасность в еретических писаниях, прикрытую великолепными наименованиями святости и благочестия.
 Но мне и тебе необходимо охраняться от чтения книг, сочиненных лжеучителями. Всякому, не принадлежащему Восточной церкви, единой святой, писавшему о Христе, о христианской вере и нравственности, принадлежит имя лжеучителя.
 Скажи: как возможно позволить тебе чтение всякой книги, когда каждая, читаемая тобою книга, ведет тебя куда хочет, – убеждает соглашаться на все, на что нужно ей твое согласие, отвергать все, что ей нужно, чтоб ты отвергал?
Опыт доказывает, как гибельны последствия безразборчивого чтения. Сколько можно встретить между чадами Восточной Церкви понятий о христианстве самых сбивчивых, неправильных, противоречащих учению Церкви, порицающих это святое учение, – понятий, усвоенных чтением книг еретических!
 Не оскорбись, друг мой, на мои предостережения, внушаемые желанием тебе истинного блага. Отец, мать, добрый воспитатель не будут ли страшиться за невинного, неопытного младенца, когда он захочет невозбранно входить в комнату, где между съестными припасами множество яду?
 Смерть души бедственнее смерти тела: умершее тело воскреснет, и часто смерть тела бывает причиною жизни для души; напротив того душа, умерщвленная злом – жертва вечной смерти. Душу может убить одна мысль, содержащая в себе какой-нибудь вид богохульства, тонкий, вовсе не приметный для незнающих.
 Будет время, предвозвещал святой Апостол, «егда здраваго учения не послушают, но по своих похотех изберут себе учители, чешеми слухом: и от истины слух отвратят и к баснем уклонятся» (2Тим. 4:3-4 
 Не прельщайся громким заглавием книги, обещающим преподать христианское совершенство тому, кому нужна еще пища младенцев: не прельщайся ни великолепным изданием, ни живописью, силою, красотою слога, ни тем, что писатель – будто святой, будто доказавший свою святость многочисленными чудесами.
 Лжеучение не останавливается ни пред каким вымыслом, ни пред каким обманом, чтоб басням своим дать вид истины, и тем удобнее отравить ими душу.
 Лжеучение само по себе – уже обман. Им обманут прежде читателя писатель (2Тим. 3:13 
 Признак книги истинно, существенно душеполезной – святой Писатель; член Восточной Церкви, одобренный, признанный святою Церковью. Аминь.
 * * *
 17 Святого Петра Дамаскина книга первая, статья о рассуждении. Доброт, ч. 3.
 18 При совершении таинства исповеди положено спрашивать кающегося, не читает ли он книг еретических? Требник.
 19 Житие Пахомия. Patrologiae Tomus. LXXIII, cap. XLIV.
   Истина и Дух Не обольщайся самомнением и учением тех, обольщенных самомнением, которые, пренебрегая истиною Церкви и Божественным откровением, утверждают, что истина может вещать в тебе самом без звуков слова, и наставлять тебя сама собою; каким-то неопределенным и неясным действием. Это – учение лжи и ее наперсников20.
 Признаки учения лжи: темнота, неопределительность, мнение21 и следующее за ним, рождаемое им мечтательное, кровяное и нервное наслаждение. Оно доставляется тонким действием тщеславия и сладострастия.
 Падшее человечество приступает к святой истине верою; другого пути к ней нет. «Вера от слуха, слух же глаголом Божиим» (Рим. 10:17 
 “Слово Божие – истина” (Ін. 17:17 Пс. 118:86 Пс. 115:2 
 Хочешь ли услышать его, – услышать духовный голос святой истины? – Научись читать Евангелие: от него услышишь истину, в нем увидишь истину. Истина откроет тебе падение твое и узы лжи, узы самообольщения, которыми невидимо связана душа всякого человека, не обновленного Святым Духом.
 Тебе стыдно сознаться, падший горделивец, гордый в самом падении своем, что ты должен искать истины вне себя, что вход для нее в твою душу – чрез слух и другие телесные чувства! Но это – неоспоримая правда, обличающая, как глубоко наше ниспадение. Так глубоко, так страшно ниспадение наше, что для извлечения нас из гибельной пропасти, Бог-Слово принял на себя человечество, чтоб человеки из учеников диавола и лжи соделались учениками Бога и Истины, при посредстве Слова и Духа Истины освободились от греховного рабства, и научились всякой истине22.
 Мы так грубы, так чувственны, что нужно было, чтоб Святая Истина подверглась нашим телесным чувствам; нужны были не только звуки слова, но и исцеления недужных, ощутительные знамения на водах, древах, хлебах, чтоб мы, убеждаемые телесными очами, могли сколько-нибудь усмотреть Истину. Так омрачились наши очи душевные!
 «Аще знамений и чудес не видите, не имате веровати» (Ін. 4:48 
 И человек сознался пред Господом, что знамения, зримые телесными очами, привели его к вере, привели к зрению умом. “Вем, – говорил он Господу, – яко от Бога пришел еси учитель: никто же бо может знамений сих творити,… аще не будет Бог с ним» (Ін. 3:2 
Многие очами видели Спасителя, видели Его Божественную власть над всею тварью в творимых Им чудесах; многие ушами своими слышали Его святое учение, слышали самих бесов, свидетельствующих о Нем; но не познали Его, возненавидели Его, посягнули на ужаснейшее злодеяние – на богоубийство. Так глубоко, так страшно наше падение, наше омрачение.
 Кажется: достаточно прочитать одну главу Евангелия, чтоб познать говорящего в нем Бога. «Глаголы живота вечного имаши», Господь и Бог наш, явившийся нам в смиренном виде человека, «и мы веровахом, и познахом, яко Ты еси Христос, Сын Бога живаго» (Ін. 6:68-69 
 Вещает Само – истина: «Аще вы пребудете в словеси Моем, воистину ученицы Мои будете. И уразумеете истину, и истина свободит вы» (Ін. 8:31-32 
 Может вещать истина и внутри человека. Но когда это? Тогда, когда, по слову Спасителя, человек облечется «силою свыше» (Лк. 24:49 Ін. 16:13 
 Если же прежде явственного пришествия Святого Духа – удела святых Божиих – кто возмнит слышать внутри себя вещающую истину, тот льстит только своей гордости, обманывает себя; он скорее слышит голос того, кто говорил в раю: «будете яко бози» (Бут. 3:5 
 Познавать истину из Евангелия и святых Отцов, посредством чтения причащаться живущему в Евангелии и святых Отцах Святому Духу – великое счастье.
 Высшего счастья, – счастья слышать истину от самого Пресвятого Духа я не достоин! я не способен к нему! не способен выдержать его, сохранить его: сосуд мой не готов, не окончен и не укреплен. Вино Духа, если б было влито в него, расторгло бы его, и само пролилось (Мф. 9:17 Лк. 18:7 1Кор. 3:2 
 Сотник признал себя недостойным принять Господа в дом свой, а просил, чтоб пришло в этот дом всемогущее слово Господа, и исцелило отрока. Оно пришло; совершилось знамение, совершилось исцеление отрока. Господь похвалил веру и смирение сотника (Мф. 8:8-13 
 Говорили сыны Израиля святому вождю своему и законодателю, говорили из правильного понятия о величии Божества, из понятия, от которого рождается в человеке сознание и познание ничтожества человеческого: «Глаголи ты с нами, и да не глаголет к нам Бог, да не… умрем» (Вих. 20:19 
 Недостоин Господа, недостоин подражания тот, кто весь в сквернах и нечистотах, а глупым, гордостным, мечтательным мнением думает быть в объятиях Пречистого, Пресвятого Господа, думает иметь Его в себе и с Ним беседовать, как с другом24.
 «Бог прославляем в совете святых, велий и страшен есть над всеми окрестными Его» (Пс. 88:8 Іс. 6 
 Довольно, довольно, если Слово Божие, истина взойдет в дом души при посредстве слышания, или чтения, и исцелит отрока, то есть, тебя, находящегося еще в младенческом возрасте по отношению к Христу, хотя по возрасту плотскому ты, может быть, уже украшен сединами.
 Нет другого доступа к Истине! «Како уверуют, – говорит Апостол, – егоже не услышаша? како же услышат без проповедующаго? …вера от слуха, слух же глаголом Божиим» (Рим. 10:14,17 
 Верный Сын Восточной Церкви! Послушай совета дружеского, совета спасительного. Ты хочешь познать основательно путь Божий, придти по этому пути к спасению вечному? – Изучай святую истину в Священном Писании, преимущественно же в Новом Завете, и в писаниях святых Отцов. Непременно нужна при этом упражнении и чистота жизни: потому что только чистые сердцем могут зреть Бога. Тогда сделаешься, в свое время, в мере известной и угодной Богу, учеником и наперсником святой Истины, причастником неразлучного с Нею, преподаемого Ею, Святого Духа. Аминь.
* * *
 20 – Фомы Кемпийского «О Подражании Иисусу Христу», книга I, гл. 3, кв. III, гл. 2.
 21 Выше сказано, что так назван святыми Отцами известный вид самообольщения, почему и мы удерживаем это название.
 22Ин.8:31; слич. Ін. 16:13 
 23 Подражание, кн. III, гл. 2.
 24 Подражание, кн. III, гл. 1.
   О любви к ближнему Что может быть прекраснее, насладительнее любви к ближнему?
 Любить – блаженство; ненавидеть – мука.
 Весь закон и пророки сосредоточиваются в любви к Богу и ближнему (Мф. 22:40 
 Любовь к ближнему есть стезя, ведущая в любовь к Богу: потому что Христос благоволил таинственно облечься в каждого ближнего нашего, а во Христе – Бог (1 Ин).
 Не подумай, возлюбленнейший брат, чтоб заповедь любви к ближнему была так близка к нашему падшему сердцу: заповедь – духовна, а нашим сердцем овладели плоть и кровь; заповедь – новая, а сердце наше – ветхое.
 Естественная любовь наша повреждена падением; ее нужно умертвить – повелевает это Христос – и почерпнуть из Евангелия святую любовь к ближнему, любовь во Христе.
 Свойства нового человека должны быть все новые; никакое ветхое свойство нейдет ему.
 Не имеет цены пред Евангелием любовь от движения крови и чувствовании плотских.
 И какую может она иметь цену, когда при разгорячении крови дает клятву положить душу за Господа, а чрез несколько часов, при охлаждении крови, дает клятву, что не знает Его? (Мф. 26:33,35,74 
 Евангелие отвергает любовь зависящую от движения крови, от чувств плотского сердца. Оно говорит: «Не мните яко приидох воврещи мир на землю: не приидох воврещи мир, но меч. Приидох бо разлучити человека на отца своего и дщерь на матерь свою, и невесту на свекровь свою. И врази человеку домашнии его» (Мф. 10:34-36 
 Святой Дух научает любить ближнего свято. Любовь, возженная, питаемая Святым Духом – огнь. Этим огнем погашается огнь любви естественной, плотской, поврежденной грехопадением25.
 «Говорящий, что можно иметь ту и другую любовь, обольщает сам себя», сказал святой Иоанн Лествичник26.
 В каком падении наше естество? Тот, кто по естеству способен с горячностью любить ближнего, должен делать себе необыкновенное принуждение, чтоб любить его так, как повелевает любить Евангелие.
 Пламеннейшая естественная любовь легко обращается в отвращение, в непримиримую ненависть (2Сам. 13:15 
 В каких язвах – наша любовь естественная! Какая тяжкая на ней язва – пристрастие! Обладаемое пристрастием сердце способно ко всякой несправедливости, ко всякому беззаконию, лишь бы удовлетворить болезненной любви своей.
 «Мерила льстивая мерзость пред Господем, вес же праведный приятен Ему» (Притч. 11:1 
 Естественная любовь доставляет любимому своему одно земное; о небесном она не думает.
 Она враждует против Неба и Духа Святого; потому что Дух требует распятия плоти.
 Она враждует против Неба и Духа Святого: потому что находится под управлением духа лукавого, духа нечистого и погибшего.
 Приступим к Евангелию, возлюбленнейший брат, поглядимся в это зеркало! глядясь в него, свергнем ризы ветхие, в которые облекло нас падение, украсимся ризою новою, которая приготовлена нам Богом.
 Риза новая – Христос. «Елицы во Христа крестистеся, во Христа облекостеся» (Гал. 3:27 
 Риза новая – Дух святой. «Облечетеся силою выше» (Лк. 24:49 
 Облекаются христиане в свойства Христовы, действием всеблагого Духа.
 Возможно для христианина это одеяние. «Облецытеся Господем нашим Иисус Христом, и плоти угодия не творите в похоти» (Рим. 13:14 
 Сперва, руководствуясь Евангелием, откинь вражду, памятозлобие, гнев, осуждение и все, что прямо противодействует любви.
 Евангелие велит молиться за врагов, благословлять клянущих, творить добро ненавидящим, оставлять ближнему все, что бы он ни сделал против нас.
 Постарайся, желающий последовать Христу, исполнять все эти заповедания самым делом.
 Очень недостаточно: только с удовольствием прочитать веления Евангелия, и подивиться высокой нравственности, которую они в себе содержат. К сожалению, многие этим удовлетворяются.
 Когда приступишь к исполнению велений Евангелия: тогда с упорством воспротивятся этому исполнению владыки твоего сердца. Эти владыки: твое собственное плотское состояние, при котором ты подчинен плоти и крови, и падшие духи, которым подвластная страна – плотское состояние человека.
Плотское мудрование, его правда и правда падших духов потребуют от тебя, чтоб ты не уронил чести своей и других тленных преимуществ, защитил их. Но ты с мужеством выдержи невидимую борьбу, водимый Евангелием, водимый Самим Господом.
 Пожертвуй всем для исполнения евангельских заповедей. Без такого пожертвования ты не возможешь быть исполнителем их. Господь сказал ученикам Своим: «Аще кто хощет по Мне ити, да отвержется себе» (Мф. 16:24 
 Когда с тобою Господь, – надейся на победу: Господь не может не быть победителем.
 Испроси себе у Господа победу; испроси ее постоянною молитвою и плачем. И придет неожиданно действие благодати в твое сердце: ты ощутишь внезапно сладостнейшее упоение духовною любовию ко врагам.
 Еще предстоит тебе борьба! еще нужно тебе быть мужественным! Взгляни на предметы твоей любви: они очень тебе нравятся? к ним очень привязано твое сердце? – Отрекись от них.
 Этого отречения требует от тебя Господь, законоположитель любви, не с тем, чтоб лишить тебя любви и любимых, но чтоб ты, отвергнув любовь плотскую, оскверненную примесью греха, соделался способным принять любовь духовную, чистую, святую, которая – верховное блаженство.
 Ощутивший любовь духовную, с омерзением будет взирать на любовь плотскую, как на уродливое искажение любви.
 Как отречься от предметов любви, которые как бы приросли к самому сердцу? – скажи о них Богу: «Они, Господи, Твои; а я – кто? немощное создание, не имеющее никакого значения».
 «Сегодня я еще странствую на земле, могу быть полезным для любимых моих чем нибудь; завтра, может быть, исчезну с лица ее, и я для них – ничто!»
 «Хочу, или не хочу, – приходит смерть, приходят прочие обстоятельства, насильственно отторгают меня от тех, которых я считал моими, и они уже – не мои. Они и не были по самой вещи моими; было какое-то отношение между мною и ими; обманываясь этим отношением, я называл, признавал их моими. Если б они были точно мои, – навсегда остались бы принадлежать мне».
 «Создания принадлежат одному Создателю: Он – их Бог и Владыка. Твое, Господь мой, отдаю Тебе: себе присвоил я их неправильно и напрасно.
 Для них вернее быть Божиими. Бог вечен, вездесущ, всемогущ, безмерно благ. Тому, кто Его, Он – самый верный, самый надежный Помощник и Покровитель.
 Свое Бог дает человеку: и делаются человеку человеки своими, на время по плоти, на веки по духу, когда Бог благоволит дать этот дар человеку.
 Истинная любовь к ближнему основана на вере в Бога: она – в Боге. «Вси едино будут, – вещал Спаситель мира ко Отцу Своему, – якоже Ты, Отче, во Мне, да и Аз в Тебе, да и тии в Нас едино будут» (Ін. 17:21 
 Смирение и преданность Богу убивают плотскую любовь. Значит: она живет самомнением и неверием.
 Делай, что можешь полезного и что позволяет закон, твоим любимым; но всегда поручай их Богу, и слепая, плотская, безотчетливая любовь твоя обратится мало-помалу в духовную, разумную, святую.
 Если же любовь твоя – пристрастие противозаконное, то отвергни ее, как мерзость.
 Когда сердце твое не свободно, – это знак пристрастия.
 Когда сердце твое в плену, – это знак страсти безумной, греховной.
 Святая любовь – чиста, свободна, вся в Боге.
 Она действие Святого Духа, действующего в сердце, по мере его очищения.
 Отвергнув вражду, отвергнув пристрастия, отрекшись от плотской любви, стяжи любовь духовную; «уклонися от зла, и сотвори благо» (Пс. 33:15 
 Воздавай почтение ближнему как образу Божию, – почтение в душе твоей, невидимое для других, явное лишь для совести твоей. Деятельность твоя да будет таинственно сообразна твоему душевному настроению.
 Воздавай почтение ближнему, не различая возраста, пола, сословия, – и постепенно начнет являться в сердце твоем святая любовь.
 Причина этой святой любви – не плоть и кровь, не влечение чувств, – Бог.
 Лишенные славы христианства не лишены другой славы, полученной при создании: они – образ Божий.
 Если образ Божий будет ввергнут в пламя страшное ада, и там я должен почитать его.
 Что мне за дело до пламени, до ада! Туда ввергнут образ Божий по суду Божию: мое дело сохранить почтение к образу Божию, и тем сохранить себя от ада.
 И слепому, и прокаженному, и поврежденному рассудком, и грудному младенцу, и уголовному преступнику, и язычнику окажу почтение, как образу Божию. Что тебе до их немощей и недостатков! Наблюдай за собою, чтоб тебе не иметь недостатка в любви.
 В христианине воздай почтение Христу, Который сказал в наставление нам и еще скажет при решении нашей участи вечной: «Еже сотвористе меньшему сих братий Моих, Мне сотвористе» (Мф. 25:40 
В обращении твоем с ближними содержи в памяти это изречение Евангелия, и соделаешься наперсником любви к ближнему.
 Наперсник любви к ближнему входит ею в любовь к Богу.
 Но если ты думаешь, что любишь Бога, а в сердце твоем живет неприятное расположение хотя к одному человеку: то ты – в горестном самообольщении.
 «Аще кто речет, – говорит святой Иоанн Богослов, – яко люблю Бога, а брата своего ненавидит, ложь есть… Сию заповедь имамы от Него, да любяй Бога любит и брата своего» (1Ін. 4:20-21 
 Явление духовной любви к ближнему – признак обновления души Святым Духом: “Мы вемы, – говорит опять Богослов, – «яко преидохом от смерти в живот, яко любим братию; не любяй бо брата пребывает в смерти» (1Ін. 3:14 
 Совершенство христианства – в совершенной любви к ближнему.
 Совершенная любовь к ближнему – в любви к Богу, для которой нет совершенства, для которой нет окончания в преуспеянии.
 Преуспеяние в любви к Богу – бесконечно: потому что “любовь” есть бесконечный “Бог” (1Ін. 4:16 
 Возлюбленный брат! Ищи раскрыть в себе духовную любовь к ближним: войдя в нее, войдешь в любовь к Богу, во врата воскресения, во врата царства небесного. Аминь.
 * * *
 25 Лествица. Слово XV. гл. 3.
 26 Слово III, гл. 16
   О любви к Богу. Люби Бога так, как Он заповедал любить Его, а не так, как думают любить Его самообольщенные мечтатели.
 Не сочиняй себе восторгов, не приводи в движение своих нервов, не разгорячай себя пламенем вещественным, пламенем крови твоей. Жертва благоприятная Богу – смирение сердца, сокрушение духа. С гневом отвращается Бог от жертвы, приносимой с самонадеянностью, с гордым мнением о себе, хотя б эта жертва была всесожжением.
 Гордость приводит нервы в движение, разгорячает кровь, возбуждает мечтательность, оживляет жизнь падения; смирение успокаивает нервы, укрощает движение крови, уничтожает мечтательность, умерщвляет жизнь падения, оживляет жизнь о Христе Иисусе.
 «Послушание пред Господом паче жертвы благи, и покорение паче тука овня» (1Сам. 15:22 
 Духовное место, на котором одном заповедано приносить духовные жертвы – смирение27.
 Господь отметил верными и точными признаками любящего и нелюбящего. Он сказал: «Аще кто любит Мя, слово Мое соблюдет… Не любяй Мя, словес Моих не соблюдает» (Ін. 14:23-24 
 Ты хочешь научиться любви Божией? удаляйся от всякого дела, слова, помышления, ощущения, воспрещенных Евангелием. Враждою твоею к греху, столько ненавистному для всесвятого Бога, покажи и докажи любовь твою к Богу. Согрешения, в которые случится впасть по немощи, врачуй немедленным покаянием.
 Но лучше старайся не допускать к себе и этих согрешений строгою бдительностью над собою.
 Ты хочешь научиться любви Божией? тщательно изучай в Евангелии заповедания Господа и старайся исполнить их самым делом, старайся обратить евангельские добродетели в навыки, в качества твои. Свойственно любящему с точностью исполнять волю любимого.
 «Возлюбих заповеди Твоя паче злата и топазия: сего ради ко всем заповедем Твоим направляхся, всяк путь неправды возненавидех» (Пс. 118:127-128 
 Постоянным уклонением от зла и исполнением евангельских добродетелей – в чем заключается все евангельское нравоучение – достигаем любви Божией. Этим же самым средством пребываем в любви к Богу: «аще заповеди Моя соблюдете, пребудете в любви Моей» (Ін. 15:10 
 Совершенство любви заключается в соединении с Богом; преуспеяние в любви сопряжено с неизъяснимым духовным утешением, наслаждением и просвещением. Но в начале подвига ученик любви должен выдержать жестокую борьбу с самим собою, с глубоко поврежденным естеством своим: зло, природнившееся грехопадением естеству, сделалось для него законом, воюющим и возмущающим против Закона Божия, против закона святой любви.
 Любовь к Богу основывается на любви к ближнему. Когда изгладится в тебе памятозлобие: тогда ты близок к любви. Когда сердце твое осенится святым, благодатным миром ко всему человечеству: тогда ты при самых дверях любви.
 Но эти двери отверзаются одним только Духом Святым. Любовь к Богу есть дар Божий в человеке, приготовившем себя для принятия этого дара чистотою сердца, ума и тела. По степени приготовления бывает и степень дара: потому что Бог и в милости своей – правосуден.
Любовь к Богу вполне духовна: «рожденное от Духа, дух есть». «Рожденное от плоти плоть есть» (Ін. 3:6 
 Слыша от Писания, что Бог наш огнь (Євр. 12:29 Євр. 12:28-29 
 Естественная любовь, любовь падшая, разгорячает кровь человека, приводит в движение его нервы, возбуждает мечтательность; любовь святая прохлаждает кровь, успокаивает и душу и тело, влечет внутреннего человека к молитвенному молчанию, погружает его в упоение смирением и сладостью духовною.
 Многие подвижники, приняв естественную любовь за Божественную, разгорячили кровь свою, разгорячили и мечтательность. Состояние разгорячения переходит очень легко в состояние исступления. Находящихся в разгорячении и исступлении многие сочли исполненными благодати и святости, а они несчастные жертвы самообольщения.
 Много было таких подвижников в Западной Церкви, с того времени как она впала в папизм, в котором богохульно приписываются человеку Божеские свойства, и воздается человеку поклонение, подобающее и приличествующее единому Богу; много эти подвижники написали книг из своего разгоряченного состояния, в котором исступленное самообольщение представлялось им божественною любовью, в котором расстроенное воображение рисовало для них множество видений, льстивших их самолюбию и гордости.
 Сын Восточной Церкви! уклонись от чтения таких книг, уклонись от последования наставлениям самообольщенных. Руководствуясь Евангелием и святыми Отцами истинной Церкви, восходи со смирением к духовной высоте любви Божественной чрез посредство делания заповедей Христовых.
 Твердо знай, что любовь к Богу есть высший дар Святого Духа, а человек только может приготовить себя чистотою и смирением к принятию этого великого дара, которым изменяются и ум, и сердце, и тело. Тщетен труд, бесплоден он и вреден, когда мы ищем преждевременно раскрыть в себе высокие духовные дарования: их подает милосердый Бог в свое время, постоянным, терпеливым смиренным исполнителям евангельских заповедей. Аминь.
 * * *
 27 Алфавитный Патерик. Изречение преподобного Пимена Великого.
 28 Лествица, Слово 3 и Слово 15.
   О посте Глава добродетелей – молитва; их основание – пост.
 Пост есть постоянная умеренность в пище с благоразумною разборчивостью в ней.
 Гордый человек! ты мечтаешь так много и так высоко о уме твоем, а он – в совершенной и непрерывной зависимости от желудка.
 Закон поста, будучи по наружности законом для чрева, в сущности есть закон для ума.
 Ум, этот царь в человеке, если желает вступить в права своего самодержавия и сохранить их, должен прежде всего подчиниться закону поста. Только тогда он будет постоянно бодр и светел; только тогда он может властвовать над пожеланиями сердца и тела; только при постоянной трезвенности он может изучать заповеди евангельские и последовать им. Основание добродетелей – пост.
 Вновь созданному человеку, введенному в рай, дана единственная заповедь, заповедь о посте. Конечно дана одна заповедь потому, что она была достаточна для сохранения первозданного человека в его непорочности.
 Заповедь не говорила о количестве пищи, а воспрещала только качество. Да умолкнут же те, которые признают пост только в количестве пищи, а не в качестве. Углубясь в опытное изучение поста, они увидят значение качества пищи.
 Так важна заповедь поста, объявленная Богом человеку в раю, что, вместе с заповедью, произнесена угроза казнью за нарушение заповеди. Казнь заключалась в поражении человеков вечною смертью.
 И ныне греховная смерть продолжает поражать нарушителей святой заповеди поста. Несоблюдающий умеренности и должной разборчивости в пище, не может сохранить ни девства, ни целомудрия, не может обуздывать гнева, предается лености, унынию и печали, делается рабом тщеславия, жилищем гордости, которую вводит в человека его плотское состояние, являющееся наиболее от роскошной и сытой трапезы.
 Заповедь поста возобновлена или подтверждена Евангелием. «Внемлите же себе, да не когда отягчают сердца ваша объядением и пьянством» (Лк. 21:34 
Напротив того, пост вводит христианина в состояние духовное. Очищенный постом – смирен духом, целомудрен, скромен, молчалив, тонок по чувствам сердечным и мыслям, легок по телу, способен к духовным подвигам и умозрениям, способен к приятию Божественной благодати.
 Плотской человек всецело погружен в греховные наслаждения. Он сладострастен и по телу, и по сердцу, и по уму, он не способен не только к духовному наслаждению и к приятию Божественной благодати, но и к покаянию. Он неспособен вообще к духовным занятиям: он пригвожден к земле, утонул в вещественности, заживо – мертв душою.
 «Горе вам, насыщеннии ныне: яко взалчете!» (Лк. 6:25 
 Насущный хлеб христиан – Христос. Ненасытное насыщение этим хлебом – вот пресыщение и наслаждение спасительное, к которому приглашаются все христиане.
 Ненасытно насыщайся Словом Божиим; ненасытно насыщайся исполнением заповедей Христовых; ненасытно насыщайся трапезою, «уготованною сопротив стужающих тебе», и упивайся «чашею державною» (Пс. 22:5 
 С чего начать нам, говорит святой Макарий Великий29, никогда не занимавшимся исследованием сердец наших? Стоя вне, будем стучаться молитвою и постом, как и Господь повелел: «Толцыте, и отверзется вам» (Мф. 7:7 
 Этот подвиг, который предлагает нам один из величайших наставников монашества, был подвигом святых апостолов. Из среды его они сподоблялись слышать вещания Духа. «Служащим им Господеви, – говорит писатель их деяний, – и постящимся, рече Дух Святой: отделите Ми Варнаву и Савла на дело, на неже призвах их. Тогда постившеся и помолившеся, и возложше руки на ня, отпустиша их» (Деян.13:2–3). Из среды подвига, в котором совокуплены были пост и молитва, услышалось повеление Духа о призвании язычников в христианство.
 Чудное совокупление поста с молитвою! Молитва – бессильна, если не основана на посте, и пост – бесплоден, если на нем не создана молитва30.
 Пост отрешает человека от плотских страстей, а молитва борется с душевными страстями, и, победив их, проникает весь состав человека, очищает его; в очищенный словесный храм она вводит Бога.
 Кто, не обработав земли, засевает ее: тот погубляет зерна, и вместо пшеницы пожинает терние. Так и мы, если будем сеять семена молитвы, не истончив плоти: то вместо правды плодопринесем грех. Молитва будет уничтожаться и расхищаться различными суетными и порочными помышлениями и мечтаниями, оскверняться ощущениями сладострастными. Плоть наша произошла от земли, и, если не возделать ее подобно земле, никогда не может принести плода правды31.
 Напротив, если кто обработает землю с великим тщанием и издержками, но оставит ее незасеянною: то она густо покрывается плевелами. Так, когда тело будет истончено постом, а душа не возделается молитвою, чтением, смиренномудрием: тогда пост делается родителем многочисленных плевелов – душевных страстей: высокоумия, тщеславия, презорства32.
 Что такое – страсть объядения и пьянства? Потерявшее правильность, естественное желание пищи и пития, требующее гораздо большего количества и разнообразного качества их, нежели сколько нужно для поддержании жизни и сил телесных, на которые излишнее питание действует противоположно своему естественному назначению, действует вредно, ослабляя и уничтожая их.
 Желание пищи выправляется простою трапезою и воздержанием от пресыщения и наслаждения пищею. Сперва должно оставить пресыщение и наслаждение: этим и изощряется желание пищи, и получает правильность. Когда же желание сделается правильным: тогда оно удовлетворяется простою пищею.
 Напротив того желание пищи, удовлетворяемое пресыщением и наслаждением, притупляется. Для возбуждения его мы прибегаем к разнообразным вкусным яствам и напиткам. Желание сперва представляется удовлетворенным; потом делается прихотливее, и, наконец, обращается в болезненную страсть, ищущую непрестанного наслаждения и пресыщения, постоянно пребывающую неудовлетворенною.
 Намереваясь посвятить себя на служение Богу, положим в основание подвига нашего пост. Существенное качество всякого основания должна быть непоколебимая твердость: иначе невозможно устоять на нем зданию, как бы здание само по себе не было прочно. И мы никак, никогда, ни под каким предлогом, не дозволим себе нарушить поста пресыщением, особенно же упивством.
Наилучшим постом признают святые Отцы употребление пищи однажды в день не досыта. Такой пост не расслабляет тела продолжительным неядением и не отягощает его излишеством пищи, притом сохраняет его способным к душеспасительной деятельности. Такой пост не представляет никакой яркой особенности, и потому постящийся не имеет причины к превозношению, к которому так склонен человек по поводу самой добродетели, особенно когда она резко выставляется.
 Кто занят телесными трудами или так слаб телом, что не может довольствоваться употреблением пищи однажды в день: тот должен вкушать дважды. Пост для человека, а не человек для поста.
 Но при всяком употреблении пищи, и редком и частом, строго воспрещается пресыщение: оно делает человека неспособным к духовным подвигам, и отворяет дверь другим плотским страстям.
 Неумеренный пост, т.е. продолжительное излишнее воздержание в пище, не одобряется святыми Отцами: от безмерного воздержания и происходящего от него изнеможения человек делается неспособным к духовным подвигам, часто обращается к объядению, часто впадает в страсть превозношения и гордости.
 Весьма важно качество пищи. Запрещенный райский плод, хотя был прекрасным на вид и вкусным, но он пагубно действовал на душу: сообщал ей познание добра и зла, и тем уничтожал непорочность, в которой были созданы наши праотцы.
 И ныне пища продолжает сильно действовать на душу, что особенно заметно при употреблении вина. Такое действие пищи основано на разнообразном действии ее на плоть и кровь, и на том, что пары ее и газы от желудка подымаются в мозг и имеют влияние на ум.
 По этой причине все охмеляющие напитки, особливо хлебные, возбраняются подвижнику, как лишающие ум трезвости, и тем победы в мысленной брани. Побежденный ум, особливо сладострастными помыслами, усладившийся ими, лишается духовной благодати; приобретенное многими и долговременными трудами теряется в несколько часов, в несколько минут.
 Монах отнюдь не должен употреблять вина, сказал преподобный Пимен Великий33. Этому правилу должен последовать и всякий благочестивый христианин, желающий сохранить свое девство и целомудрие. Святые Отцы следовали этому правилу, а если и употребляли вино, то весьма редко и с величайшею умеренностью.
 Горячительная пища должна быть изгнана с трапезы воздержника, как возбуждающая телесные страсти. Таковы перец, имбирь и другие пряности.
 Самая естественная пища – та, которая назначена человеку Создателем немедленно по создании – пища из царства растительного: Сказал Бог праотцам нашим: «Се, дах вам всякую траву семенную, сеющую семя, еже есть верху земли всея: и всякое древо, еже имать в себе плод семене семенного, вам будет в снедь» (Бут. 1:29 Бут. 9:3 
 Растительная пища есть наилучшая для подвижника. Она наименее горячит кровь, наименее утучняет плоть; пары и газы, отделяющиеся от нее и восходящие в мозг, наименее действуют на него; наконец она – самая здоровая, как наименее производящая слизей в желудке. По этим причинам, при употреблении ее, с особенною удобностью сохраняется чистота и бодрость ума, а с ними и его власть над всем человеком; при употреблении ее слабее действуют страсти, и человек более способен заниматься подвигами благочестия.
 Рыбные яства, особливо приготовленные из крупных морских рыб, уже совсем другого свойства: они ощутительнее действуют на мозг, тучнят тело, горячат кровь, наполняют желудок вредными слизями, особливо при частом и постоянном употреблении.
 Эти действия несравненно сильные от употребления мясной пищи: она крайне утучняет плоть, доставляя ей особенную дебелость, горячит кровь; пары и газы ее очень отягощают мозг. По этой причине она вовсе не употребляется монахами; она – принадлежность людей, живущих посреди мира, всегда занятых усиленными телесными трудами. Но и для них постоянное употребление ее вредно.
 Как! воскликнут здесь мнимые умницы: мясная пища разрешена человеку Богом, и вы ли воспрещаете употребление ее? – На это мы отвечаем словами Апостола: «Вся ми лет суть (т.е. все мне позволено), но не вся на пользу: вся ми лет суть, но не вся назидают» (1Кор. 10:23 
 Святая Церковь мудрыми учреждениями и постановлениями своими, разрешив христианам, живущим посреди мира, употребление мяс, не допустила постоянного употребления их, но разделила времена мясоядения временами воздержания от мяс, временами, в которые вытрезвляется христианин от своего мясоядения. Такой плод постов может узнать на себе опытом всякий соблюдающий их.
Для иночествующих запрещено употребление мяс, дозволено употребление молочной пищи и яиц во времена мясоядений. В известные времена и дни им разрешается употребление рыбы. Но наибольшее время они могут употреблять только одну растительную пищу.
 Растительная пища почти исключительно употребляется самыми ревностными подвижниками благочестия, особливо ощутившими в себе хождение Духа Божия (2Кор. 6:17 
 Правила поста установлены Церковью с целью вспоможения чадам ее, как руководство для всего христианского общества. При этом предписано каждому рассматривать себя с помощью опытного и рассудительного духовного отца, и не возлагать на себя поста, превышающего силы: потому что, повторяем, пост для человека, а не человек для поста; пищею, данною для поддержания тела, не должно разрушать его.
 «Если удержишь чрево, сказал святой Василий Великий, то взойдешь в рай; если же не удержишь, то будешь жертвою смерти»35. Под именем рая здесь должно разуметь благодатное молитвенное состояние, а под именем смерти состояние страстное. Благодатное состояние человека, во время пребывания его на земле, служит залогом вечного блаженства его в небесном Едеме; ниспадение во власть греха и в состояние душевной мертвости служит залогом ниспадения в адскую пропасть для вечного мучения. Аминь.
 * * *
 29 Слово 1, гл. 4.
 30 Преподобный Марк Подвижник. Слово 8, о пощении и смирении.
 31 Там же.
 32 Там же.
 33 Алфавитный Патерик.
 34 Лествица. Слово 14, гл. XII.
 35 Преподобный Нил Сорский. Слово 5. Помысл чревообъядения.
   О молитве. Статья I Нищим свойственно просить, а обнищавшему грехопадением человеку свойственно молиться.
 Молитва – обращение падшего и кающегося человека к Богу. Молитва – плач падшего и кающегося человека пред Богом. Молитва – излияние сердечных желаний, прошений, воздыханий падшего, убитого грехом человека пред Богом.
 Первое обнаружение, первое движение покаяния – плач сердца. Это – молитвенный голос сердца, предваряющий молитву ума. И скоро ум, увлеченный молитвою сердца, начинает рождать молитвенные помышления.
 Бог есть единый источник всех истинных благ. Молитва есть мать и глава всех добродетелей36, как средство и состояние общения человека с Богом. Она заимствует добродетели из источника благ – Бога, – усвояет их тому человеку, который молитвою старается пребывать в общении с Богом.
 Путь к Богу – молитва. Измерение совершаемого пути – различные молитвенные состояния, в которые постепенно входит молящийся правильно и постоянно.
 Научись молиться Богу правильно. Научившись молиться правильно, молись постоянно, – и удобно наследуешь спасение. Спасение является от Бога в свое время, с неоспоримым сердечным извествованием о себе, молящемуся правильно и постоянно.
 Для правильности молитвы надобно, чтоб она приносилась из сердца, наполненного нищеты духа; из сердца сокрушенного и смиренного. Все другие состояния сердца, до обновления его Духом Святым, признавай – каковы и точно они – несвойственными кающемуся грешнику, умоляющему Бога о прощении грехов своих и об освобождении – как из темницы и оков – из порабощения страстям.
 Моисеевым Законом предписано было израильтянам только на одном, назначенном от Бога месте, приносить все их жертвы. И законом духовным назначено для христиан одно духовное место для принесения всех их жертв, в особенности же жертвы из жертв – молитвы. Это место – смирение37.
 Не нужны Богу наши молитвы! Он знает, и прежде прошения нашего, в чем мы нуждаемся; Он, Премилосердый, и на непросящих у Него изливает обильные щедроты. Нам необходима молитва: она усвояет человека Богу. Без нее человек чужд Бога, а чем более упражняется в молитве, тем более приближается к Богу.
 Молитва – причащение жизни. Оставление ее приносит душе невидимую смерть.
 Что воздух для жизни тела, то Дух Святой для жизни души. Душа посредством молитвы дышит этим святым, таинственным воздухом.
 Когда восстанешь от сна, – первая мысль твоя да будет о Боге; самый начаток мыслей твоих, еще незапечатленный никаким суетным впечатлением, принеси Богу. Когда отходишь ко сну, когда готовишься погрузиться в этот образ смерти, – последние твои мысли да будут о вечности и о царствующем в ней Боге.
 Ангел открыл некоторому святому иноку следующий порядок мыслей в молитве, благоугодный Богу: “Начало молитвы должно состоять из славословия Бога, из благодарения Богу за бесчисленные благодеяния Его; потом мы должны принести Богу искреннее исповедание грехов наших, в сокрушении духа, в заключение можем предложить, впрочем с великим смирением, прошении Господу о наших нуждах душевных и телесных, предоставляя благоговейно исполнение и неисполнение этих прошений Его воле”38.
Начальная причина молитвы – вера: «веровах, темже возглаголах» (Пс. 115:1 
 «Вся елика аще молящеся просите, веруйте, яко приемлете: и будет вам» (Мк. 11:24 Лк. 18:1 
 Блаженна душа, которая молитвою непрестанно стучится в двери милосердия Божия, и жалобами на «соперника» своего (Лк. 18:3 
 Иногда немедленно бывает услышано наше прошение; иногда же, по словам Спасителя, «Бог долготерпит о нас» (Лк. 18:7 
 Молитва, как беседа с Богом, сама собою – высокое благо, часто гораздо большее того, которого просит человек, – и милосердый Бог, не исполняя прошения, оставляет просителя при его молитве, чтоб он не потерял ее, не оставил это высшее благо, когда получит просимое благо, гораздо меньшее.
 Прошений, исполнение которых сопряжено с вредными последствиями, Бог не удовлетворяет; не удовлетворяет Он и тех прошений, которые противны Его святой воле, противны Его премудрым, непостижимым судьбам.
 В противность определению Божию просил великий Моисей Боговидец, чтоб даровано ему было войти в землю обетованную, и не был услышан (Повт. 3:26 2Сам. 12:16-17 
 Сынам мира, просящим у Бога земных благ для удовлетворения плотским вожделениям, возвещает святой Апостол Иаков: «Просите, и не приемлете, зане зле просите, да во сластех ваших иждивете» (Як. 4:3 
 Когда желаем предстать царю земному, то приготовляемся к этому с особенною тщательностью: изучаем, какое должно быть при беседе с ним настроение наших сердечных чувств, чтоб по порыву какого-нибудь чувства не увлечься в слово или движение, царю неприятное; заблаговременно придумываем, что говорить ему, чтоб говорить одно угодное, и тем расположить его к себе; заботимся о том, чтоб самый наружный вид наш привлек его внимание к нам. Тем более мы должны сделать приличное приготовление, когда желаем предстать Царю царей, и вступить молитвою в беседу с Ним.
 «Человек зрит на лице, Бог же зрит на сердце» (1Сам. 16:7 
 «Бог зрит на сердце». Он видит самые сокровенные, самые тончайшие помышления и ощущения наши; видит все прошедшее и все будущее наше. Бог – вездесущ. И потому стой на молитве твоей, как бы ты стоял пред Самим Богом. Точно ты стоишь пред Ним! ты стоишь пред Судьею твоим и полновластным Владыкою, от Которого зависит твоя участь во времени и в вечности. Употреби твое предстояние пред Ним на устроение твоего благополучия; не допусти, чтоб это предстояние, по недостоинству своему, послужило для тебя причиною казней временных и вечных. Намереваясь принести Богу молитву, отвергни все помышления и попечения земные. Не занимайся мыслями, которые тогда придут тебе как бы они ни казались важными, блестящими, нужными. Отдай Божие Богу, а нужное для временной жизни успеешь отдать в свое время. Не возможно в одно и тоже время работать Богу молитвою, и занимать ум помышлениями и попечениями посторонними.
 Пред молитвою покади в сердце твоем фимиамом страха Божия и святого благоговения: помысли, что ты прогневал Бога бесчисленными согрешениями, которые Ему явнее, нежели самой совести твоей: постарайся умилостивить Судью смирением. Остерегись! не возбуди Его негодования небрежением и дерзостью: Он благоволит, чтоб даже ближайшие к Нему, чистейшие ангельские Силы предстояли Ему со всяким благоговением и святейшим страхом (Пс. 88:8 
Риза души твоей должна сиять белизною простоты. Ничего не должно быть тут сложного! не должны примешиваться лукавые помыслы и ощущения тщеславия, лицемерства, притворства, человекоугодия, высокоумия, сладострастия – этих темных и зловонных пятен, которыми бывает испещрена душевная одежда молящихся фарисеев.
 Вместо жемчугов и алмазов, вместо золота и серебра, укрась себя целомудрием, смиренномудрием, слезами кротости и духовного разума, а прежде нежели получишь эти слезы, слезами покаяния; укрась себя младенческим, ангельским незлобием: вот драгоценная утварь! Когда увидит Царь царей на душе эту утварь: склоняются к душе – Его милостивые взоры.
 Прощение всех, всех без исключения обид, и самых тягчайших – непременное условие успеха в молитве. «Егда стоите молящеся, – повелевает Спаситель, – отпущайте аще что имате на кого: да и Отец ваш, иже есть на небесех, отпустит вам согрешения ваша. Аще ли же вы не отпущаете, ни Отец ваш, иже есть на небесех, отпустит вам согрешения ваша» (Мк. 11:25-26 
 Умеренное, благоразумное, постоянное воздержание от пищи и пития делает тело легким, очищает ум, дает ему бодрость, а потому служит также приготовлением к молитве. Невоздержание чрева соделывает тело тяжелым, дебелым, ожесточает сердце, потемняет ум множеством испарений и газов, восходящих из желудка в мозг. Едва встанет пресыщенный или насытившийся на молитву, – сонливость и леность нападают на него множество грубых мечтаний рисуются в его воображении, сердце его не способно придти в умиление.
 Сколько вредно невоздержание, столько вреден, или еще более, неумеренный пост41. Слабость тела, происходящая от малоядения, не позволяет совершать молитв в должном количестве и с должною силою.
 Количество молитвы определяется для каждого образом жизни его и количеством сил душевных и телесных. Две лепты вдовицы, принесенные ею в церковь и составлявши все имение ее, оказались на весах правосудного Бога большими, нежели значительные приношения богатых от избытков их. Так суди и о молитве: назначь себе количество ее соответственно силам твоим, помни премудрое наставление великого наставника подвижников: “если ты понудишь тело немощное на дела, превышающие силы его, то этим влагаешь в душу твою помрачение, и приносишь ей смущение, а не пользу42”.
 От здорового и сильного сложения взыскивается соответствующая молитва. “Всякая молитва, сказал тот же великий Отец, при которой не утрудится тело, а сердце не придет в сокрушение, признается не дозревшим плодом: потому что – такая молитва – без души”43.
 Будучи занят общественными обязанностями, а если ты инок, то послушаниями, и не имея возможности уделять на молитве столько времени, сколько бы ты хотел, не смущайся этим: законно и по совести проходимое служение приготовляет человека к усердной молитве, и заменяет качеством количество. Ничто так не способствует к преуспеянию в молитве, как совесть, удовлетворенная Богоугодною деятельностью. Исполнение евангельских заповедей настраивает ум и сердце к «чистой», исполненной умиления молитве, а истинная молитва направляет мыслить, чувствовать, действовать, по заповеданиям Евангелия.
 Милосердие к ближним и смирение пред ними, выражаемые наружными делами и питаемые в душе, в совокупности с чистотою сердца, преимущественно от блудных помыслов и ощущений, составляют основание и силу молитвы44. Они – как бы “крыле” (Пс. 54:7 
 Душа молитвы – внимание45. Как тело без души мертво, так и молитва без внимания – мертва. Без внимания произносимая молитва обращается в пустословие, и молящийся так сопричисляется к приемлющим «имя Божие всуе».
 Произноси слова молитвы неспешно; не позволяй уму скитаться повсюду, но затворяй его в словах молитвы46. Тесен и прискорбен этот путь для ума, привыкшего странствовать свободно по вселенной; но путь этот приводит ко вниманию. Кто вкусит великое благо внимания: тот возлюбит утеснять ум на пути, ведущем ко блаженному вниманию.
 Внимание есть первоначальный дар Божественной благодати, ниспосылаемый трудящемуся и терпеливо страждущему в подвиге молитвенном47.
 Благодатному вниманию должно предшествовать собственное усилие ко вниманию: последнее должно быть деятельным свидетельством искреннего желания получить первое. Собственное внимание обуревается помыслами и мечтаниями, колеблется от них; благодатное – преисполнено твердости.
Воспрещай себе рассеянность мыслей при молитве, возненавидь мечтательность, отвергни попечения силою веры, ударяй в сердце страхом Божиим, и удобно приучишься ко вниманию.
 Молящийся ум должен находиться в состоянии вполне истинном. Мечтание, как бы ни было приманчивым и благовидным, будучи собственным, произвольным сочинением ума, выводит ум из состояния Божественной истины, вводит в состояние самообольщения и обмана, а потому оно и отвергается в молитве.
 Ум, во время молитвы, должно иметь и со всею тщательностью сохранять безвидным, отвергая все образы, рисующиеся в способности воображения: потому что ум в молитве предстоит невидимому Богу, Которого невозможно представить никаким вещественным образом. Образы, если их допустит ум в молитве, соделаются непроницаемою завесою, стеною между умом и Богом. “Те, которые в молитвах своих не видят ничего, видят Бога”, сказал преподобный Мелетий Исповедник48.
 Если б во время молитвы твоей представился тебе чувственно или изобразился сам собою в тебе умственно, вид Христа, или Ангела или какого Святого, – словом сказать, какой бы то ни было образ, – никак не принимай этого явления за истинное, не обрати на него никакого внимания, не вступи с ним в беседу49. Иначе непременно подвергнешься обману и сильнейшему повреждению душевному, что и случилось со многими. Человек, до обновления его Святым Духом, неспособен к общению со святыми духами. Он, как находящийся еще в области духов падших, в плену и в рабстве у них, способен видеть только их, и они нередко, заметив в нем высокое мнение о себе и самообольщение, являются ему в виде Ангелов светлых, в виде Самого Христа, для погубления души его.
 Святые иконы приняты святою Церковью для возбуждения благочестивых воспоминаний и ощущений, а отнюдь не для возбуждения мечтательности. Стоя пред иконою Спасителя, стой как бы пред Самим Господом Иисусом Христом, вездесущим по Божеству, и иконою Своею присутствующим в том месте, где она находится. Стоя пред иконою Божией Матери, стой как бы пред Самою Пресвятою Девою; но ум твой храни безвидным: величайшая разница быть в присутствии Господа и предстоять Господу, или воображать Господа. Ощущение присутствия Господня наводит на душу спасительный страх, вводит в нее спасительное чувство благоговения, а воображение Господа и святых Его сообщает уму как бы вещественность, приводит его к ложному, гордому мнению о себе, – душу приводит в ложное состояние, состояние самообольщения50.
 Высокое состояние – ощущение присутствия Божия! Им удерживается ум от беседы с чуждыми помыслами, наветующими молитву; по причине его обильно ощущается ничтожество человека; по причине его является особенная бдительность над собою, хранящая человека от согрешений, даже самомалейших. Ощущение присутствия Божия доставляется внимательною молитвою. Много способствует к приобретению его и благоговейное предстояние пред святыми иконами.
 Слова молитвы, одушевляемые вниманием, проникают глубоко в душу, убодают, пронзают, так сказать, сердце, и производят в нем умиление. Слова молитвы, совершаемой с рассеянностью, касаются как бы только поверхности души, не производя на нее никакого впечатления.
 Внимание и умиление признаются даром Святого Духа. Только Дух может остановить волны ума, разбегающиеся повсюду, сказал святой Иоанн Лествичник51. Другой достоблаженный Отец сказал: “Когда с нами умиление, тогда с нами Бог”52.
 Достигший постоянного внимания и умиления в молитвах своих, достиг состояния блаженств, называемых в Евангелии «нищетою духа» и “плачем”. Он разорвал уже многие цепи страстей, уже обонял воню свободы духовной, уже носит в недрах своих залог спасения. Не оставь теснин истинного молитвенного пути – и достигнешь священного покоя, таинственной субботы: в субботу не совершается никакого земного дела, устраняются борьба и подвиг; в блаженном бесстрастии, вне рассеянности, душа чистою молитвою предстоит Богу, и упокоевается в Нем верою в бесконечную благость Его, преданностью Его всесвятой воле.
 В подвижнике молитвы преуспеяние в молитве сперва начинает проявляться особенным действием внимания: от времени до времени оно неожиданно объемлет ум, заключает его в слова молитвы. Потом оно сделается гораздо постояннее и продолжительнее: ум как бы прилепится к словам молитвы, влечется ими к соединению с сердцем. Наконец со вниманием внезапно сочетается умиление, и соделает человека храмом молитвы, храмом Божиим.
 Приноси Богу молитвы тихие и смиренные, а не пылкие и пламенные. Когда соделаешься таинственным священнослужителем молитвы: тогда взойдешь в Божию скинию, и оттуда наполнишь священным огнем кадильницу молитвенную. Огнь нечистый – слепое, вещественное разгорячение крови – воспрещено приносить пред всесвятого Бога.
Священный огнь молитвы, заимствуемый из Божией скинии – святая любовь, изливаемая в истинных христиан Духом Святым (Рим. 5:5 
 Не ищи в молитве наслаждений: они отнюдь не свойственны грешнику. Желание грешника ощутить наслаждение есть уже самообольщение. Ищи, чтоб ожило твое мертвое, окаменевшее сердце, чтоб оно раскрылось для ощущения греховности своей, своего падения, своего ничтожества, чтоб оно увидело их, созналось в них с самоотвержением. Тогда явится в тебе истинный плод молитвы: истинное покаяние. Ты возстенаешь пред Богом, и будешь вопиять к Нему молитвою из бедственного состояния души, тебе внезапно открывшегося; будешь вопиять, как из темницы, как из гроба, как из ада.
 Покаяние рождает молитву, и в сугубом количестве рождается от дщери своей.
 Наслаждение в молитве – исключительный удел святых избранников Божиих, обновленных Святым Духом. Кто увлекаемый порывами крови, увлекаемый тщеславием и сладострастием, сочиняет сам себе наслаждения: тот находится в горестном самообольщении. К такому сочинению очень способна душа, омраченная жительством по плоти, душа, обманутая и обманываемая своею гордостью.
 Ощущения, порождаемые молитвою и покаянием, состоят в облегчении совести, в мире душевном, в примирении к ближним и к обстоятельствам жизни, в милости и сострадании к человечеству, в воздержании от страстей, в хладности к миру, в покорности к Богу, в силе при борьбе с греховными помыслами и влечениями. Этими ощущениями – в которых однако же вкушение надежды спасения – будь доволен. Не ищи преждевременно высоких духовных состояний и молитвенных восторгов. Они совсем не таковы на самом деле, каковыми представляются нашему воображению: действие Святого Духа, от которого являются высокие молитвенные состояния, непостижимо для ума плотского53.
 Научись молиться от всего помышления твоего, от всей души твоей, от всей крепости твоей. Спросишь: что это значит? – Этого нельзя иначе узнать, как опытом. Старайся постоянно заниматься внимательною молитвою: внимательная молитва доставит тебе разрешение вопроса блаженным опытом.
 Тягостным, скучным, сухим представляется молитвенный подвиг для ума, привыкшего заниматься одними тленными предметами. С трудом приобретается навык к молитве; когда ж приобретается этот навык, тогда он делается источником непрестанного духовного утешения.
 Молитва, как уже сказано выше, мать всех добродетелей: стяжи мать! с нею придут и чада ее в дом души твоей, соделают его святилищем Божиим.
 Пред начинанием всякого дела приноси молитву Богу; ею привлекай благословение Божие на дела твои, и ею суди дела твои: помышление о молитве останавливает от дел, противных заповедям Божиим.
 Кто пред всяким делом и словом обращается молитвою к Богу о вразумлении, помощи и благословении: тот совершает жительство свое как бы, под взорами Бога, под Его руководством. Навык к такому поведению удобен; ничего нет быстрее ума, сказал Великий Варсонофий, ничего нет удобнее, как возводить, при всякой встречающейся нужде, ум к Богу54.
 В трудных обстоятельствах жизни учащай молитвы к Богу. Вернее прибегать к молитвам, нежели к пустым соображениям слабого человеческого разума, соображениям, которые по большей части оказываются несбыточными.
 Вернее опереться верою и молитвою на всемогущего Бога, нежели – шаткими соображениями и предположениями – на свой немощный разум.
 Не будь безрассуден в прошениях твоих, чтоб не прогневать Бога малоумием твоим: просящий у Царя царей чего-нибудь ничтожного уничижает Его. Израильтяне, оставив без внимания чудеса Божия, совершенные для них в пустыне, просили исполнения пожеланий чрева – «и еще брашну сущу во устех их, гнев Божий взыде на ня» (Пс. 77:30-31 
 Приноси Богу прошения, сообразные величию Его. Просил у Него Соломон премудрости; получил ее, и с нею множество других благ: потому что просил благоразумно. Просил у Него Елисей благодати Святого Духа, сугубой пред великим учителем своим, и прошение Его было принято.
 Ищущий в молитве своей тленных земных благ возбуждает против себя негодование Небесного Царя. Ангелы и Архангелы – эти вельможи Его – взирают на тебя во время молитвы твоей, смотрят чего просишь ты у Бога. Они удивляются и радуются, когда видят земного, оставившего свою землю и приносящего прошение о получении чего-нибудь небесного; они скорбят, напротив того, на оставившего без внимания небесное, и просящего своей земли и тления.
Нам заповедано быть младенцами злобою, а не умом (1Кор. 14:20 
 Многоглаголание (Мф. 6:7-8 Лк. 6:12 
 Продолжительность молитв угодников Божиих – не от многоглаголания, но от обильных духовных ощущений, которые являются в них во время молитвы, обилием и силою этих ощущений уничтожается, так сказать, время, отселе преобразуясь для святых Божиих в вечность.
 Когда делатель молитвы достигнет преуспеяния в своем блаженном подвиге: тогда разнообразие мыслей в псалмах и прочих молитвословиях делается несоответствующим его устроению. Молитва мытаря и другие кратчайшие молитвы удовлетворительные выражают невыразимое, обширное желание сердца, и часто угодники Божии в такой молитве проводили многие часы, дни и годы, не ощутив нужды в разнообразии мыслей для сильной, сосредоточенной молитвы своей. (Иеромонах Серафим Саровский, инок особенно преуспевший в молитве, препроводил тысячу дней и тысячу ночей, стоя на камне и вопия ко Господу: «Боже, милостив буди мне грешному!»)57.
 Молитвы, сочиненные еретиками, весьма сходствуют с молитвами язычников: в них многоглаголание; в них земная красота слова; в них разгорячение крови; в них недостаток покаяния; в них стремление на брак Сына Божия прямо из блудилища страстей; в них самообольщение. Чужды они Духа Святого: веет из них смертоносная зараза духа темного, духа лукавого, духа лжи и погибели.
 Велико занятие молитвою! Святые Апостолы для молитвы и для служения Слову отказались от служения ближним в телесных их потребностях. «Не угодно есть нам, – сказали они, – оставльшим слово Божие, служити трапезам… Мы в молитве и служении Слова пребудем» (Деян.6:2, 4), то есть, в беседе с Богом молитвою и в беседе о Боге с ближними, возвещая им Триипостасного Бога и вочеловечившегося Бога-Слово.
 Занятие молитвою есть высшее занятие для ума человеческого; состояние чистоты, чуждой развлечения, доставляемое уму молитвою, есть высшее его естественное состояние; восхищение его к Богу, чему начальная причина – чистая молитва, есть состояние сверхъестественное58.
 В сверхъестественное состояние восходят только святые угодники Божии, обновленные Святым Духом, совлекшиеся ветхого Адама, облекшиеся в Нового, способные «откровенным лицем души славу Господню взирать, преобразующиеся в той же образ от славы в славу» действием Духа Господня (2Кор. 3:18 
 Молитва заповедана Господом, так как и покаяние. Конец молитвы, так как и покаяния, указан один: вход в царство небесное, в царство Божие, которое – внутри нас. «Покайтеся, приближися бо царствие небесное» (Мф. 4:17 Лк. 17:21 Лк. 11:9-10,13 Лк. 18:7-8 
Спеши молитвою, жаждущая спасения душа, спеши в след Спасителя, сопровождаемого Его бесчисленными учениками. Зови вслед Его молитвою подобно жене Хананейской (Мф. 15:22-28 
 * * *
 36 Лествица. Заглавие слова 28-го. Преподобный Макарий Египетской. Слово 3. гл. 1.
 37 По объяснению преподобного Пимена Великого. Алфавитный Патерик.
 38 Лествица. Слово 28-е, гл. VII.
 39 Лествица. Слово 7, гл. 11.
 40 Слово 89
 41 Преподобный Кассиан. Слово о рассуждении. Добротолюбие, ч. 4-я.
 42 Св. Исаак Сирский. Слово 85.
 43 Его же. Слово 11
 44 Святой Исаак Сирский. Слово 56 и 57-е.
 45 Преподобный Симеон Новый Богослов. Слово о трех образах молитвы. Добротолюбие, ч. 1.
 46 Лествица. Слово 28, гл. 17.
 47 Каллист и Игнатий Ксанфопулы. Добротолюбие, ч. 4, гл. 24.
 48 Сочинение “о молитве” сего угодника Божия помещено в книге «Класы», издаются в Оптиной пустыни.
 49 Преподобный Григорий Синаит. О прелести, главы зело полезные. Добротолюбие, ч. 1.
 50 Слово преподобного Симеона о трех образах молитвы.
 51 Лествица, Слово 28, гл. 17.
 52 Иеромонах Серафим Саровский.
 53 Святой Исаак Сирский. Слово 55.
 54 Ответ 216
 55 Эта статья и следующие за ней две заимствованы из 5-го слова святого Исаака Сирского.
 56 По объяснению блаженного Феофилакта Болгарского.
 57 Сказание о жизни и подвигах О. Серафима. Москва, издание 1844 года.
 58 Лествица. Слово 28.
 59 Святой Исаак Сирский. Слово XVI.
   О молитве. Статья II Свят, велик, душеспасителен подвиг молитвы. Он – главный и первый между подвигами иноческими. Все прочие подвиги – подвиги служебные этому подвигу; приемлются они для того, чтобы подвиг молитвы совершался успешнее, чтобы плоды молитвы были обильнее. “Глава всякого благочестивого жительства, – сказал преподобный Макарий Великий, – и верх всех добрых дел есть постоянное пребывание в молитве”60.
 Какое человеческое положение может быть выше, может сравниться с положением человека, допущенного к беседе с молитвою с Царем царей, с Богом богов, с Творцом и полновластным Владыкою всех видимых и невидимых, вещественных и духовных тварей?
 По важности упражнения молитвою, это упражнение нуждается в значительном предварительном приуготовлении61.
 От желающих приступить к Царю царей Он требует благоугодных Ему образа мыслей и сердечного настроения, того образа мыслей и того сердечного настроения, при посредстве которых приблизились к Нему и благоугодили Ему все праведники Ветхого и Нового Заветов (Лк. 1:17 
 Желающий приступить к Богу и усвоиться Ему постоянным пребыванием в молитве, осмотрись! Исследуй тщательно твой образ мыслей: не заражен ли ты каким-либо лжеучением? В точности ли и без исключений последуешь учению Восточной Церкви, единой истинной, святой, апостольской?62 Если кто «Церковь преслушает, – сказал Господь ученику Своему, – буди тебе якоже язычник и мытарь» (Мф. 18:17 
 Сознание своей греховности, сознание своей немощи, своего ничтожества – необходимое условие для того, чтоб молитва была милостиво принята и услышана Богом. Все святые полагали в основание молитвы сознание и исповедание своей греховности и греховности всего человечества. Святость человека зависит от сознания и исповедания этой греховности. Тот, Кто дарует святость человекам за покаяние их, сказал: «Не приидох призвати праведники, но грешники на покаяние» (Мф. 9:13 
 Желающий заняться подвигом молитвы! Прежде, нежели приступишь к этому подвигу, постарайся простить всякому огорчившему, оклеветавшему, уничижившему тебя, всякому, причинившему тебе какое бы то ни было зло. Тот, пред кем ты намереваешься предстать молитвою, повелевает тебе: «Аще принесеши дар молитвы к горнему олтарю Царя царей, и ту помянеши, яко брат твой имать нечто на тя: остави ту дар твой пред олтарем, и шед прежде смирися с братом твоим, и тогда пришед принеси дар твой» (Мф. 5:23-24 
Приуготовь себя к молитве беспристрастием и беспопечением. От пристрастий – попечения. Удерживаемая пристрастиями, развлекаемая попечениями, мысль твоя не сможет неуклонно стремиться молитвою к Богу. «Не можете Богу работати и мамоне: идеже бо есть сокровище ваше, ту и сердце ваше будет. Не пецытеся, глаголюще: что ямы, или что пием, или чим одеждемся? Ищите прилежными, постоянными, исполненными умиления молитвами …царствия Божия и правды его, и сия вся приложатся вам» (Мф. 6:24,21,31,33 
 Если терпишь нищету, или угнетают тебя скорбные обстоятельства, или злоумышляет на тебя и гонит тебя враг твой: оставь без внимания – для того, чтоб твое внимание при молитве не было наветуемо никаким развлечением, никаким смущением – оставь без внимания приносимые тебе воспоминания и помышления о нищете твоей, о обстоятельствах твоих, о враге твоем. Тот, у кого в полной власти и ты, и обстоятельства твои, и враг твой, говорит возлюбленным Своим: «Да не смущается сердце ваше: веруйте в Бога, и в Мя веруйте» (Ін. 14:1 Мф. 6:6 
 Возлюбив подвиг молитвы, возлюби уединение и вещественной кельи. Затворяй двери ее для себя и для других. Терпеливо переноси скуку затвора: она не замедлит замениться приятнейшим чувством. “Пребывай в келье твоей, – сказали святые Отцы, – она научит тебя всему”63, т.е. монашескому жительству, которое все сосредоточивается в молитве.
 Возлюбив подвиг молитвы, возлюби молчание: оно сохраняет силы души неразъединенными, способными к постоянной молитве во внутренней клети. Навык к молчанию дает возможность к безмолвной сердечной молитве и среди шумящего многолюдства64.
 В жертву любви к молитве принеси наслаждение чувствами и наслаждения умственные, любознательность, любопытство; храни душу твою от всех внешних впечатлений, чтоб на ней напечатлелся, при посредстве молитвы, Бог. Его всесвятый, невидимый, духовный Образ не терпит пребывать в душе, засоренной образами суетного, вещественного, преходящего мира.
 Не любуйся видимой природою, не занимайся созерцанием красот ее; не трать драгоценного времени и сил души на приобретение познаний, доставляемых науками человеческими65. И силы и время употреби на стяжание молитвы, священнодействующей во внутренней клети. Там, в тебе самом, откроет молитва зрелище, которое привлечет к себе все твое внимание: она доставит тебе познания, которых мир вместить не может, о существовании которых он не имеет даже понятия.
 Там, в глубине сердца, ты увидишь падение человечества, ты увидишь душу твою, убитую грехом, увидишь гроб, увидишь ад, увидишь демонов, увидишь цепи и оковы, увидишь пламенное оружие херувима, стерегущего путь к древу жизни, возбраняющего человеку вход в обитель рая, – увидишь многие другие таинства, сокровенные от мира и от сынов мира66. Когда откроется это зрелище, – прикуются к нему твои взоры; ты охладеешь ко всему временному и тленному, которому сочувствовал доселе.
 “Ныне, или завтра умрем”, – сказал святой Андрей иноку67, отвлекая его от привязанности к веществу и объясняя безрассудство такой привязанности. Очень верные слова! Очень верное изображение неопределенного срока нашей земной жизни! Не сегодня, так завтра умрем. Ничего нет легче, как умереть. Самая продолжительная жизнь, когда придем к концу ее, оказывается кратчайшим мгновением. К чему же заниматься тем, что по необходимости должны будем оставить навсегда, оставить весьма скоро. Лучше молитвою изучить себя, изучить ожидающие нас жизнь и мир, в которых мы останемся навечно.
 Уединение кельи и пустыня – обитель молитвы. “Вкусивший молитвы, – сказал святой Иоанн Лествичник, – будет убегать многолюдства: кто, как не молитва, соделывает любителя своего, подобно онагру пустыннолюбивому, свободным от потребности в обществе” 68? Если хочешь посвятить душу твою в дело молитвы: удали себя от видения мира, откажись от общества человеческого, от бесед и от обычного принятия друзей в твою келью, даже под предлогом любви. Устрани от себя все, чем прерывается и возмущается твоя таинственная беседа с Богом69. Пребывай на земле и в обществе человеческом, как странник. Ты – странник. Земля – гостиница. Неизвестен час, в который будешь призван. Призыв неизбежен и неотвратим; отказаться или воспротивиться невозможно. Приготовь себя святою молитвою к радостному исшествию из гостиницы.
Молитва усвояет человека Богу. С невыразимою завистью и ненавистью взирают на ее действие падшие ангелы, перешедшие падением от усвоения Богу к страшной, безумной вражде к Нему. Разнообразными искушениями они стараются поколебать молящегося, отвратить от спасительнейшего подвига, исторгнуть у него то преуспеяние и блаженство, которые без сомнения доставятся подвигом. А потому желающий посвятить себя упражнению молитвой должен благовременно приготовиться к скорбям, чтоб не приходить в недоумение и смущение, когда они постигнут его, чтоб мужественно противостать им силою веры и терпения70.
 Демоны поражают инока, пребывающего в молитве, болезнями телесными, угнетают нищетою, недостатком внимания и помощи человеческих, как они поразили и угнетали многоболезненного Иова, по Божию попущению. Но мы, подобно этому праведнику, благословим и возблагодарим Бога за попущенное Им, исполненное бесами71; славословием и благодарением Бога совершившим всесвятую волю Божию, объявленную нам Святым Божиим Духом: «о всем благодарите: сие бо есть воля Божия о Христе Иисусе в вас» (1Сол. 5:18 
 Демоны подучают человеков вооружаться на делателя молитвы, осуждать его за странность поведения, за скудость полезной деятельности, – обвинять в праздности, лицемерстве и пустосвятстве, – приписывать ему намерения злые и коварные, действия порочные, – нарушать и возмущать его безмолвие, – принуждать к занятиям, противоположным его жительству, сопряженным с развлечением, рассеянностью, с нарушением сердечного мира. Зная начальную причину этих искушений, будем молиться по заповеди Евангелия и по завещанию святых Отцов о ближних наших, согрешающих в неведении и по увлечению; козни демонов разрушит Бог.
 Искушая нас извне, демоны злодействуют и внутри нас. Когда удалимся в уединение, начнем заниматься молитвою: они возбуждают в нас разнообразные греховные пожелания, каковых доселе мы не ощущали, – волнуют наше сердце бесчисленными греховными помышлениями и мечтаниями, которые до сего времени никогда не являлись уму нашему: делают они это с той целью, чтобы мы, приведенные в недоумение и уныние, как не видящие никакой пользы от молитвенного подвига и уединения, оставили их72. Это действие бесов, для подвижников, новых в подвиге, представляется собственным действием души: невидимые, злохитрые враги наши, совершая злодеяния, вместе хотят укрыться, чтоб исшествие из сетей, расставленных человеку, было для него невозможным, расстройство и погибель неизбежными 73.
 Как демоны признают весьма важным для себя скрыть себя от человека: так для человека очень важно понять, что они – начальные делатели греха, источник наших искушений, а не ближние наши, не мы, когда проводим жизнь в служении Богу, – не какой-нибудь случай. Усмотрев врагов, постепенно научимся, под руководством слова Божия, бдительно наблюдать над ними и над собою, с твердостью сопротивляться им. “Смиритеся, – наставляет нас верховный Апостол, – под крепкую руку Божию, да вы вознесет во время, всю печаль вашу возвергше нань, яко Той печется о вас. Трезвитеся, бодрствуйте, зане супостат ваш диавол, яко лев рыкая, ходит, иский кого поглотити, емуже противитеся тверди верою» (1Пет. 5:6-9 
 Эта борьба, эти нападения демонов на спасающихся и молящихся попущены Самим Богом, – суть следствия нашего произвольного падения, при котором мы подчинили себя власти демонов. Покоримся правосудному о нас определению Бога и подклоним главу под все удары скорбей и болезней, каковыми благоугодно будет Богу карать нашу греховность и наши согрешения во временной жизни, чтоб избавить нас от заслуженных нами вечных скорбей и болезней. Бог, попуская нам искушения и предавая нас диаволу, не престает промышлять о нас; наказуя, не престает благодетельствовать нам. “Верен Бог, – говорит Апостол, – иже не оставит вас искуситеся паче еже можете, но сотворит со искушением и избытие, яко возмощи вам понести» (1Кор. 10:13 
 Попущение демонам искушать нас необходимо для нашего преуспеяния: противодействуя нашей молитве, они вынуждают нас изучиться особенно искусному употреблению этого меча. Мечом молитвы сокрушается огненный меч херувима, стерегущего путь к древу жизни, и победитель соделывается причастником живота вечного75. По неизреченной премудрости Божией «содействует злое благому намерением не благим»76. Когда в уединении нашем и при упражнении молитвою внезапно закипят в нас страстные ощущения и движения, нападут на нас лютые помыслы, предстанут нам в обольстительной живости греховные мечтания: это знак пришествия врагов. Тогда – не время уныния; не время расслабления: время подвига. Воспротивимся врагам усиленною молитвою к Богу, и Он рассеет, прогонит врагов наших77.
В невидимой брани не всегда и не скоро соделываемся победителями: победа – дар Божий, даруемый подвижнику Богом в свое время, известное единому Богу и определяемое единым Богом. Самые побеждения бывают нужными для нас. Здесь разумеются побеждения, происходящие от немощи и греховности нашей, а не от изменившегося произволения. Побеждения попущаются нам к нашему смирению, для того, чтоб мы усмотрели и изучили падение нашего естества, признали необходимость в Искупителе, уверовали в Него и исповедали Его78.
 При таких побеждениях невидимые враги наши влагают нам стыд по причине побеждения, а по причине стыда расслабление в молитвенном подвиге, недоверие к нему, мысль о оставлении его и о переходе к благой деятельности посреди человеческого общества. Не вдадимся в обман! С самоотвержением и бесстыдством откроем нашу язву пред всеблагим и всемогущим Врачом нашим, заповедавшим это спасительное для нас бесстыдство и обетовавшим увенчать его отмщением соперникам нашим (Лк. 18 
 Наша стыдливость при побеждениях чужда смысла: она – злая насмешка над нами врагов наших. Способен ли этот лист смоковничный – стыдливость с ее средствами – сокрыть согрешение человека от всевидящего Бога? Бог видит грех и без исповедания греха. Он ищет исповедания единственно для того, чтоб уврачевать. Если он завещал Апостолу Своему прощать согрешившего и кающегося брата “седмижды” на день: тем более Сам исполнит это над нами, непрестанно приносящими Ему молитву и покаяние (Лк. 17:4 
 Обратим тщательное внимание на нижеследующее: не двоедушие ли наше укрепляет врагов наших в борьбе с нами? Не оно ли – причиною частых побеждений наших? Не сами ли мы упрочиваем власть и влияние наших врагов над нами, исполняя их волю исполнением наших плотских пожеланий, влечений, пристрастий? Не прогневляем ли мы этим Бога, не удаляем ли Его от себя? не действует ли в нас миролюбие, оставляющее за нами наружность служителей Бога, отъемлющее существенное достоинство Божиих рабов, соделывающее в сущности врагами Бога (Як. 4:4-5 Як. 1:8 Об. 3:16 Лк. 14:33 Гал. 5:24 
 Ничтожное по-видимому пристрастие, невинная по-видимому любовь к какому-нибудь предмету одушевленному или неодушевленному низводят ум и сердце с неба, повергают их на земле между бесчисленными гадами и пресмыкающимися пространного житейского моря (Пс. 103:25 Мф. 19:21,16:24 Мк. 10:21 
 Необходимо сперва отрешиться от вещественного имущества, расстаться с миром, отречься от него: только по совершении этого отречения христианин может усмотреть свой внутренний плен, темницу, узы, язвы, умерщвление души81. Борьба с живущею в сердце смертью, совершаемая при посредстве молитвы, под водительством Слова Божия, есть распятие, есть погубление души для спасения души. (Мк. 8:35 
 Молитву соедини с благоразумным постом: соединение этих двух духовных оружий заповедано нам Самим Господом для изгнания из себя демонов (Мк. 9:29 Мф. 6:17 Кол. 3:12-13 
Хочешь ли усвоиться Богу молитвою? Усвой сердцу милость, которою заповедано нам уподобляться небесному Отцу (Лк. 6:36 Мф. 5:48 Мф. 5:45 
 Когда от души простишь всем ближним согрешения их: тогда откроются тебе твои собственные согрешения. Ты увидишь, сколько нуждаешься в милосердии Божием, сколько нуждается в нем все человечество: ты восплачешь пред Богом о себе и о человечестве.
 Святые Отцы совмещают все делания инока, всю жизнь его в «плач». Что значит «плач» инока? Это – его «молитва»85.
 Святый “Дух, когда вселится в человека, ходатайствует о нас воздыхании неизглаголанными» (Рим. 8:26 Рим. 8:27 1Кор. 2:11 Ін. 14:26 Рим. 8:26 
 Если Святый Дух, вселившись в нас, плачет о нас: тем более мы, до приятия в себя этого Всесвятого Странника, должны плакать о себе. Если состояние наше, по обновлении нас Святым Духом, достойно плача, – достойно плача по свидетельству Самого Духа: тем более оно достойно плача в ветхости своей, в падении своем, предоставленное самому себе. Плач должен быть неотъемлемым качеством молитвы нашей, ее постоянным, неразлучным спутником и споспешником, ее душою.
 Кто соединяет с молитвою плач: тот подвизается по указанию Самого Бога, подвизается правильно, законно. В свое время он пожнет обильный плод: радость достоверного спасения. Кто устранил из молитвы плач: тот трудится в противность установлению Божию, тот не пожнет никаких плодов. Мало этого, пожнет терние самомнения, самообольщения, погибели.
 Братия! Не попустим обмануть себя мысли ложной, смешной, безрассудной, гибельной: не устремимся к исканию наслаждений при молитве нашей! Не свойственно грешникам благодатное наслаждение; им свойственен плач: поищем его всеусердно, поищем этого сокровища – ключа ко всем духовным сокровищам.
 Не имеющий плача находится в ложном положении: он обманут своей гордостью.
 Святые Отцы называют плач вождем в духовном подвиге. Он должен предводительствовать всеми нашими благочестивыми помышлениями, направлять их к истинной цели. Помышление, не проникнутое плачем и не руководимое им – помышление заблудшее87.
 Преподобный Пимен Великий сказал: “Все житие монаха должно быть плачем. Это – путь покаяния, преподанный нам Писанием и Отцами, которые сказали: плачьте! Другого пути, кроме плача, нет”88.
 Другой великий Отец сказал: “Если хочешь угодить Богу, изыди из мира, отделись от земли, оставь тварь, приступи к Творцу и соединись с Богом «молитвою и плачем”»89.
 Иноки, живущие в многолюдных монастырях и желающие стяжать молитвенный плач, должны обращать особенное внимание на умерщвление своей воли. Если они будут отсекать ее и не обращать внимания на грехи, вообще на поведение ближних; то приобретут и молитву, и плач. Помыслы, собираясь в сердце, возбуждают в нем молитву и печаль по Богу, а печаль эта производит слезы90.
 При страшной скудости нашего времени в наставниках истинной молитвы, изберем себе в руководителя и наставника плач. Он и научит молитве, и охранит от самообольщения. Все отвергшие плач, отлучившие его от молитвы своей, впали в самообольщение. Это утверждают святые Отцы91.
 Достигший посредством плача чистой молитвы, помнит во время молитвы только Бога и греховность свою. Смерть и суд, долженствующий немедленно наступить после смерти, представляются ему наступившими. Он предстоит сердечным ощущением пред Судьею нелицеприятным и неумолимым в конечный день суда, пред Судьею, Который еще может быть умолен и может принять лице плачущего на суде, установленном и предначатом молитвою. Он благовременно ужасается, недоумевает, трепещет, рыдает, стонет, чтоб избежать бесполезных ужаса, трепета, недоумения, рыдания, отчаяния, которые породит в отверженных грешниках окончательный приговор прогневанного навеки Бога. Он осуждает себя, чтоб не быть осужденным; признает себя преступником, достойным всех казней, чтоб отклонить от себя казни; исповедует грешником, чтоб получить праведность от десницы Бога, дающего эту праведность туне всем грешникам, сознающимся и раскаивающимся в греховности.
Заповедует Господь: «Просите и дастся вам: ищите, и обрящете: толцыте, и отверзется вам». Здесь сказано не однократное действие, но постоянное; повеление распространяется на всю земную жизнь человека. «Всяк бо просяй таким образом приемлет, и ищай обретает, и толкущему неотступно отверзется… Отец, Иже с небесе, даст Духа Святаго просящим у Него» (Лк. 11:9-10,13 Мк. 13:35-36 
 Невозможно, замечает святой Иоанн Лествичник, научить молитве желающего научиться ей, одними словами93. Учители ее – опыт и плач. В сокрушении и смирении духа начнем подвиг молитвы, вступим под руководство плача: Сам Бог, «даяй молитву молящемуся» (1Сам. 2:9 Мф. 11:28-30 Пс. 33:12 Притч. 15:27 Пс. 18:10 Пс. 88:8 
 * * *
 60 Слово 3, гл. 1.
 61 Лествица. Слово 28, гл. III.
 62 Требник. Последование Исповедания.
 63 Алфавитный Патерик. Преподобный Арсений Великий.
 64 Святой Исаак Сирский. Слово 41.
 65 Святого Иоанна Карпафийского, гл. 13. Добротолюбие, ч. 4-я.
 66 Преподобного Макария Великого, Слово 1, гл. 1. Слово 7, гл. 1.
 67 Четьи-Минеи 2 октября.
 68 Лествица. Слово 27, гл. 56.
 69 Заимствовано из 56-го Слова святого Исаака Сирского.
 70 Преподобный Нил Синайский. О молитве. Добротолюбие, ч. 4-я.
 71 Иов. Главы 1 и 2-я.
 72 Преподобный Нил Сорский, Слово 3-е.
 73 Преподобный Макарий Великий, Слово 7-е, гл. 31.
 74 Преподобный Макарий Великий, Слово 4, гл. 7.
 75 Об. 2:7 
 76 Преподобный Макарий Великий, Слово 4, гл. 6.
 77 Пример борьбы с восставшими страстями можно видеть в житии святой Иустины. Четьи-Минеи, 2 октября.
 78 Преподобный Нил Сорский, Слово 3.
 79 Преподобный Авва Дорофей. Поучение 11-е, о еже скоро отсекати страсти.
 80 Преподобный Нил Синайский. О молитве, гл. XVII.
 81 Преподобный Макарий Египетский. Беседа 21, гл. 2, 3.
 82 Опыты такой борьбы и распятия видим в жизнеописаниях преподобного Антония Великого, преподобного Макария Ег петского и других святых иноков.
 83 Благовестник.
 84 Святой Исаак Сирский, Слово 1-е.
 85 Святой Исаак. Слово 21-е.
 86 Преподобный Макарий Великий. Слово 6, гл. 11. Слово 7, гл. 12.
 87 Преподобный Симеон Новый Богослов. Слово 6.
 88 Алфавитный Патерик.
 89 Алфавитный Патерик. Сисой Великий.
90 Руководство к духовной жизни преподобных Варсонофия Великого и Иоанна Пророка, ответ 282-й.
 91 Преподобного Григория Синаита о прелести, идеже и о иных многих предлогах. Добротолюбие, ч. 1.
 92 Благовестник.
 93 Слово XXVIII, гл. LXIV
 94 Лествица. Слово 28, гл. II.
   Восемь главных страстей с их подразделениями и отраслями Заимствовано из святых отеческих писаний
 1.Чревообъядение 
 Объядение, пьянство, нехранение и разрешение постов, тайноядение, лакомство, вообще нарушение воздержания. Неправильное и излишнее любление плоти, ее живота и покоя, из чего составляется самолюбие, от которого нехранение верности к Богу, Церкви, добродетели и людям.
   Любодеяние   Блудное разжжение, блудные ощущения и пожелания тела, блудные ощущение и пожелание души и сердца (скоктание), принятие нечистых помыслов, беседа с ними, услаждение ими, соизволение им, медление в них. Блудные мечтания и пленения. Осквернение истицанием. Нехранение чувств, в особенности осязания, в чем дерзость, погубляющая все добродетели. Сквернословие и чтение сладострастных книг. Грехи блудные естественные: блуд и прелюбодеяние. Грехи блудные противоестественные: малакия, мужеложство, скотоложство и им подобные.
   Сребролюбие   Любление денег, вообще любление имущества движимого и недвижимого. Желание обогатиться. Размышление о средствах к обогащению. Мечтание богатства. Опасение старости, нечаянной нищеты, болезненности, изгнания. Скупость. Корыстолюбие. Неверие Богу, неупование на Его промысл. Пристрастия или болезненная излишняя любовь к разным тленным предметам, лишающая душу свободы. Увлечение суетными попечениями. Любление подарков. Присвоение чужого. Лихва. Жестокосердие к нищей братии и ко всем нуждающимся. Воровство. Разбой.
   Гнев   Вспыльчивость, приятие гневных помыслов; мечтание гнева и отмщения, возмущение сердца яростью, помрачение ею ума: непристойный крик, спор, бранные, жестокие и колкие слова, ударение, толкание, убийство. Памятозлобие, ненависть, вражда, мщение, оклеветание, осуждение, возмущение и обида ближнего.
   Печаль   Огорчение, тоска, отсечение надежды на Бога, сомнение в обетованиях Божиих, неблагодарение Богу за все случающееся, малодушие, нетерпеливость, несамоукорение, скорбь на ближнего, ропот, отречение от креста, покушение сойти с него.
   Уныние   Леность ко всякому доброму делу, в особенности к молитве. Оставление церковного и келейного правила. Оставление непрестанной молитвы и душеполезного чтения. Невнимание и поспешность в молитве. Небрежение. Неблагоговение. Праздность. Излишнее успокоение сном, лежанием и всякого рода негою. Перехождение с места на место. Частые выходы из кельи, прогулки и посещения друзей. Празднословие. Шутки. Кощуны. Оставление поклонов и прочих подвигов телесных. Забвение грехов своих. Забвение заповедей Христовых. Нерадение. Пленение. Лишение страха Божия. Ожесточение. Нечувствие. Отчаяние.
   Тщеславие   Искание славы человеческой. Хвастовство. Желание и искание земных почестей. Любление красивых одежд, экипажей, прислуги и келейных вещей. Внимание к красоте своего лица, приятности голоса и прочим качествам тела. Расположение к наукам и искусствам гибнущим сего века, искание успеть в них для приобретения временной, земной славы. Стыд исповедовать грехи свои. Скрытие их пред людьми и отцем духовным. Лукавство. Словооправдание. Прекословие. Составление своего разума. Лицемерие. Ложь. Лесть. Человекоугодие. Зависть. Уничижение ближнего. Переменчивость нрава. Притворство. Бессовестность. Нрав и жизнь бесовские.
   Гордость   Презрение ближнего. Предпочтение себя всем. Дерзость. Омрачение, дебелость ума и сердца. Пригвождение их к земному. Хула. Неверие. Прелесть. Лжеименный разум. Непокорность Закону Божию и Церкви. Последование своей плотской воле. Чтение книг еретических, развратных и суетных. Неповиновение властям. Колкое насмешничество. Оставление христоподражательного смирения и молчания. Потеря простоты. Потеря любви к Богу и ближнему. Ложная философия. Ересь. Безбожие. Невежество. Смерть души.
 Таковы недуги, таковы язвы, составляющие собою великую язву, ветхость ветхого Адама, которая образовалась из его падения. Об этой великой язве говорит святой пророк Исаия: «от ног даже до главы несть в нем целости: ни струп, ни язва, ни рана палящаяся: несть пластыря приложити, ниже елеа, ниже обязания» (Іс. 1:6 Бут. 2:17 Рим. 7:23-24 Бут. 6:3 1Кор. 15:50 
Рассматривая великую мою язву, взирая на умерщвление мое, исполняюсь горькой печали! Недоумеваю, что мне делать? – Последую ли примеру ветхого Адама, который, увидев наготу свою, спешил скрыться от Бога? Стану ли, подобно ему, оправдываться, возлагая вину на вины греха? Напрасно – скрываться от Всевидящего! Напрасно – оправдываться пред Тем, «Кто всегда побеждает, внегда судити Ему» (Пс. 50:6 
 Облекусь же вместо смоковничьих листьев в слезы покаяния; вместо оправдания принесу искреннее сознание. Облеченный в покаяние и слезы, предстану пред Бога моего. Но где найду Бога моего? В раю ли? Я изгнан оттуда, – и херувим, стоящий при входе, не впустит меня! Самою тягостью плоти моей я пригвожден к земле, моей темнице!
 Грешный потомок Адама, ободрись! Воссиял свет в темнице твоей: Бог нисшел в дольную страну твоего изгнания, чтоб возвести тебя в потерянное тобою твое горнее отечество. Ты хотел знать добро и зло: Он оставляет тебе это знание. Ты хотел сделаться “яко Бог”, и от этого сделался по душе подобным диаволу, по телу подобным скотам и зверям: Бог, соединяя тебя с Собою, соделывает тебя богом по благодати. Он прощает тебе грехи. Этого мало! Он изъемлет корень зла из души твоей, самую заразу греховную, яд, ввергнутый в душу диаволом, и дарует тебе врачевство на весь путь твоей земной жизни, для исцеления от греха, сколько бы раз ты ни заразился им, по немощи твоей. Это врачевство – исповедание грехов. Хочешь ли совлечься ветхого Адама, ты, который святым крещением уже облечен в Нового Адама, но собственными беззакониями успел оживить в себе ветхость и смерть, заглушить жизнь, соделать ее полумертвою? Хочешь ли ты, поработившийся греху, влекомый к нему насилием навыка, возвратить себе свободу и праведность? – погрузись в смирение! Победи тщеславный стыд, научающий тебя лицемерно и лукаво притворяться праведным и тем хранить, укреплять в себе смерть душевную. Извергни грех, вступи во вражду с грехом искренней исповедью греха. Это врачевание должно предварять все прочие; без него врачевание молитвой, слезами, постом и всеми другими средствами будет недостаточным, неудовлетворительным, непрочным. Поди, горделивый, к духовному отцу твоему, – у ног его найди милосердие Отца Небесного! Одна, одна исповедь искренняя и частая может освободить от греховных навыков, соделать покаяние плодоносным, исправление прочным и истинным.
 В краткую минуту умиления, в которую открываются очи ума для самопознания, которая приходит так редко, написал я это в обличение себе, в увещание, напоминание, наставление. А ты, кто с верою и любовью о Христе прочитаешь эти строки и, может быть, найдешь в них что-нибудь полезное себе, принеси сердечный вздох и молитву о душе, много пострадавшей от волн греховных, видевшей часто пред собою потопление и погибель, находившей отдохновение в одном пристанище: в исповедании своих грехопадений.
 * * *
 95 Преподобный Авва Дорофей. Поучение 1-е.
   О добродетелях, противоположных восьми главным греховным страстям  Воздержание    Удержание от излишнего употребления пищи и пития, в особенности от употребления в излишестве вина. Хранение точное постов, установленных Церковью. Обуздание плоти умеренным и постоянным одинаковым употреблением пищи, от чего начинают ослабевать вообще все страсти, а в особенности самолюбие, которое состоит в бессловесном люблении плоти, живота и покоя ее.
  Целомудрие    Уклонение от всякого рода блудных дел. Уклонение от сладострастных бесед и чтения, от произношения скверных, сладострастных, двумысленных слов. Хранение чувств, особенно зрения и слуха, а еще более осязания. Скромность. Отвержение помышлений и мечтаний блудных. Молчание. Безмолвие. Служение больным и увечным. Воспоминание о смерти и аде. Начало целомудрия – неколеблющийся ум от блудных помыслов и мечтаний: совершенство целомудрия – чистота, зрящая Бога.
  Нестяжание    Удовлетворение себя одним необходимым. Ненависть к роскоши и неге. Милосердие к нищим. Любление нищеты евангельской. Упование на промысл Божий. Последование Христовым заповедям. Спокойствие и свобода духа. Беспопечительность. Мягкость сердца.
  Кротость    Уклонение от гневливых помыслов и от возмущения сердца яростью. Терпение. Последование Христу, призывающему ученика своего на крест. Мир сердечный. Тишина ума. Твердость и мужество христианские. Неощущение оскорблений. Незлобие.
  Блаженный плач    Ощущение падения, общего всем человекам, и собственной нищеты духовной. Сетование о них. Плач ума. Болезненное сокрушение сердца. Прозябающие от них легкость совести, благодатное утешение и радование. Надежда на милосердие Божие. Благодарение Богу в скорбях, покорное их переношение от зрения множества грехов своих. Готовность терпеть. Очищение ума. Облегчение от страстей. Умерщвление миру. Желание молитвы, уединения, послушания, смирения, исповедания грехов своих.
 Трезвение    Усердие ко всякому доброму делу. Неленостное исправление церковного и келейного правила. Внимание при молитве. Тщательное наблюдение за всеми делами, словами и помышлениями своими. Крайняя недоверчивость к себе. Непрестанное пребывание в молитве и Слове Божием. Благоговение. Постоянное бодрствование над собою. Хранение себя от многого сна, изнеженности, празднословия, шуток и острых слов. Любление нощных бдений, поклонов и прочих подвигов, доставляющих бодрость душе. Редкое, по возможности, исхождение из кельи. Воспоминание о вечных благах, желание и ожидание их.
  Смирение    Страх Божий. Ощущение его при молитве. Боязнь, рождающаяся при особенно чистой молитве, когда особенно сильно ощущаются присутствие и величие Божии, чтоб не исчезнуть и не обратиться в ничто. Глубокое познание своего ничтожества. Изменение взора на ближних, при чем они, без всякого принуждения, кажутся так смирившемуся, превосходнее его по всем отношениям. Явление простодушия от живой веры. Ненависть к похвале человеческой. Постоянное обвинение и укорение себя. Правота и прямота. Беспристрастие. Мертвость ко всему. Умиление. Познание таинства, сокровенного в кресте Христовом. Желание распять себя миру и страстям, стремление к этому распятию. Отвержение и забвение льстивых обычаев и слов, скромных по принуждению, или умыслу, или навыку притворяться. Восприятие буйства евангельского. Отвержение премудрости земной, как непотребной для неба. Презрение всего, что в человеке высоко и мерзость пред Богом (Лк. 16:15 
  Любовь    Изменение во время молитвы страха Божия в любовь Божию. Верность к Господу, доказываемая постоянным отвержением всякого греховного помысла и ощущения. Несказанное, сладостное влечение всего человека любовью к Господу Иисусу Христу и к поклоняемой Святой Троице. Зрение в ближних образа Божия и Христа; проистекающее от этого духовного видения предпочтение себе всех ближних и благоговейное почитание их о Господе. Любовь к ближним братская, чистая, ко всем равная, беспристрастная, радостная, пламенеющая одинаково к друзьям и врагам. Восхищение в молитву и любовь ума, сердца и всего тела. Несказанное наслаждение тела радостью духовною. Упоение духовное. Расслабление телесных членов при духовном утешении96. Бездействие телесных чувств при молитве. Разрешение от немоты сердечного языка. Прекращение молитвы от духовной сладости. Молчание ума. Просвещение ума и сердца. Молитвенная сила, побеждающая грех. Мир Христов. Отступление всех страстей. Поглощение всех разумений превосходящим разумом Христовым. Богословие. Познание существ бестелесных. Немощь греховных помыслов, немогущих изобразиться в уме. Сладость и обильное утешение при скорбях. Зрение устроений человеческих. Глубина смирения и уничиженнейшего о себе мнения…
 Конец бесконечен!
 * * *
 96 Святой Исаак Сирский. Слово 44.
   Дневный Апостол 1-го Февраля 1840 года Некоторый инок, по неисповедимым судьбам Божиим, вступил в поприще искушений. В день вступления его в это поприще, на литургии, читали 62 зачало 1-го соборного послания Петрова: «Возлюблении, не дивитеся еже в вас раждежению ко искушению вам бываему» и проч. (1Пет. 4:12 1Пет. 4:17 
 Если следствием этого суда есть наказание: то оно есть следствие правосудия. Если ж следствием правосудия есть наказание: то оно есть обличение виновности; обличение – от Бога. Напрасно же считаю себя праведным, несправедливо наказываемым, усиливаюсь хитрыми оправданиями, которые сам в совести моей признаю ложью, извинить себя, обвинить людей. Самозванец-праведник! обрати взоры ума на грехи твои, неведомые человекам, ведомые Богу: и сознаешься, что суды Божии праведны, а твое оправдание – бесстыдное лукавство. С благоговейной покорностью воздай славословие суду Божию, и оправдай орудия, избранные Богом для твоего наказания. Мир Христов низойдет в твое сердце. Этим миром примиришься с твоими скорбями, – с самоотвержением предашь воле Божией себя и все. Одно, одно попечение останется в тебе: попечение о точнейшем, действительном покаянии, разрушающем вражду между человеком и Богом, усвояющем человека Богу. Основание покаяния – сознание, полное сознание своей греховности.
* * *
 97 Иов. гл. 1 и 2-я. Преподобного Макария Великого. Слово 4-е, гл. 7.
   Размышление о вере Изливаю глаголы сердца моего, тихо волнуемого радостью нетленною и несказанною. Братия! приникните чистою мыслию в слова мои, и насладитесь пиром духовным! Вера во Христа – жизнь. Питающийся верою, вкушает уже во время странствования земного жизнь вечную, назначенную праведникам по окончании этого странствования. Господь сказал: «Веруяй в Мя, имать живот вечный» (Ін. 6:47 Пс. 49:7-8,12 1Кор. 4:7 Лк. 12:48 Пс. 15:8 2Сам. 16:10-12 Пс. 25:2 
 1840 года, Сергиева Пустыня 
 * * *
 98 Четьи-Минеи. 13 декабря.
 99 Преподобный Макарий Великий. Беседа XXXVII, гл. 2 и 4.
   Сад во время зимы В 1829-м году проводил я зиму в Площанской пустыни 100. И поныне там, в саду, стоит уединенная, деревянная келлия, в которой я жил с моим товарищем. В тихую погоду, в солнечные ясные дни, выходил я на крыльцо, садился на скамейку, смотрел на обширный сад. Нагота его покрывалась снежным покрывалом; кругом все – тихо, какой-то мертвый и величественный покой. Это зрелище начало мне нравиться: задумчивые взоры невольно устремлялись, приковывались к нему, как бы высматривая в нем тайну.
 Однажды сидел я, и глядел пристально на сад. Внезапно упала завеса с очей души моей: пред ними открылась книга природы. Эта книга, данная для чтения первозданному Адаму, книга содержащая в себе слова Духа, подобно Божественному Писанию. Какое же учение прочитал я в саду? – Учение о воскресении мертвых, учение сильное, учение изображением действия, подобного воскресению. Если б мы не привыкли видеть оживление природы весною, то оно показалось бы нам вполне чудесным, невероятным. Не удивляемся от привычки; видя чудо, уже как бы не видим его! Гляжу на обнаженные сучья дерев, и они с убедительностью говорят мне своим таинственным языком: “мы оживем, покроемся листьями, заблагоухаем, украсимся цветами и плодами: неужели же не оживут сухие кости человеческие во время весны своей?”
Они оживут, облекутся плотью; в новом виде вступят в новую жизнь и в новый мир. Как древа, невыдержавшие лютости мороза, утратившие сок жизненный, при наступлении весны посекаются, выносятся из сада для топлива: так и грешники, утратившие жизнь свою – Бога, будут собраны в последний день этого века, в начатке будущего вечного дня, и ввергнуты в огнь неугасающий.
 Если б можно было найти человека, который бы не знал превращений, производимых переменами времен года; если б привести этого странника в сад, величественно покоящийся во время зимы сном смертным, показать ему обнаженные древа, и поведать о той роскоши, в которую они облекутся весною: то он вместо ответа, посмотрел бы на вас, и улыбнулся – такою несбыточною баснею показались бы ему слова ваши! Так и воскресение мертвых кажется невероятным для мудрецов, блуждающих во мраке земной мудрости, непознавших, что Бог всемогущ, что многообразная премудрость Его может быть созерцаема, но не постигаема умом созданий. Богу все возможно: чудес нет для Него. Слабо помышление человека: чего мы не привыкли видеть, то представляется нам делом несбыточным, чудом невероятным. Дела Божии, на которые постоянно и уже равнодушно смотрим, – дела дивные, чудеса великие, непостижимые.
 И ежегодно повторяет природа пред глазами всего человечества учение о воскресении мертвых, живописуя его преобразовательным, таинственным действием!
 1843 года, Сергиева Пустыня 
 * * *
 100 Этот общежительный монастырь находится в Орловской епархии, между городами Севском и Дмитровском, в 40 верстах от каждого.
   Древо зимою пред окнами келлии Зиму 1828-го года я провел в монастыре преподобного Александра Свирского. Пред окнами моей келлии стояло древо, разоблаченное морозами, как скелет, разоблаченный смертью. Уединение изощряет чувства, изощряет мысль; круг действия их расширяется. Между тем море, о котором святой Иоанн Лествичник говорит, что ему непременно должно взволноваться, волновалось101. Обнаженное древо служило для меня утешением: оно утешало меня надеждою обновления души моей. «Гласом моим», гласом ума моего, гласом сердца моего, гласом тела моего болезнующего, гласом немощей моих, гласом падений моих “воззвах” (Пс. 141:2 Пс. 142:1 Пс. 141:7 Пс. 141:8 Пс. 141:8 Пс. 141:7 Пс. 142:4 Пс. 114:3 
 Господи! не на мою силу уповаю: падения мои научают меня познавать немощь мою. Ты, Господи, упование мое! Тогда только могу быть «в стране, живых» (Пс. 114:9 Пс. 15:5 Пс. 141:8 
 * * *
 101 Лествица. Слово 4, гл. ХL.
   Дума на берегу моря Кому подобен христианин, переносящий скорби земной жизни, истинным духовным разумом? – Его можно уподобить страннику, который стоит на берегу волнующегося моря. Яростно седые волны подступают к ногам странника и, ударившись о песок, рассыпаются у ног его в мелкие брызги. Море, препираясь с вихрем, ревет, становит волны, как горы, кипит, клокочет. Волны рождают и снедают одна другую; главы их увенчаны белоснежною пеною; море, покрытое ими, представляет одну необъятную пасть страшного чудовища, унизанную зубами. На это грозное зрелище с спокойною думою смотрит таинственный странник. Одни глаза его на море, а где мысль его, где сердце? мысль его – во вратах смерти; сердце – на суде Христовом. Здесь он уже предстоит умом, здесь он предстоит ощущением, здесь его заботы, здесь страх его: от этого страха бежит страх земных искушений. Утихнут ветры, уляжется море. Где холмились гневные волны: там расстелется неподвижная поверхность утомленных бурею вод. После усиленной тревоги они успокоятся в мертвой тишине; в прозрачном зеркале их отразится вечернее солнце, когда оно встанет над Кронштадтом, и пустит лучи свои вдоль Финского залива, на встречу струям Невы, к Петербургу. Живописное зрелище, знакомое жителям Сергиевой пустыни! Это небо, этот берег, эти здания сколько видели увенчанных пеною гордых, свирепых волн? И все они прошли, все улеглись в тишине гроба и могилы. И идущие мимо идут, успокоятся также! Что так зыбко, так непродолжительно, как венцы из пены влажной!
Взирая из тихого монастырского пристанища на житейское море, воздвизаемое бурею страстей, благодарю Тебя, Царю и Боже мой! привел Ты меня в ограду святой обители! скрыл меня «в тайне лица Твоего от мятежа человеческого!» покрыл меня «в крове от пререкания язык!» (Пс. 30:21 Пс. 41:5 Пс. 55:12 
 1843 года. Сергиева Пустыня. 
   Молитва преследуемого человеками Благодарю Тебя, Господь и Бог мой, за все совершившееся надо мною! Благодарю Тебя за все скорби и искушения, которые посылал Ты мне для очищения оскверненных грехами, для исцелении изъязвленных грехами, моих души и тела!
 Помилуй и спаси те орудия, которые Ты употреблял для моего врачевания: тех людей, которые наносили мне оскорбления. Благослови их в этом и будущем веке! Вмени им в добродетели то, что они делали для меня! Назначь им из вечных Твоих сокровищ обильные награды.
 Что ж я приносил Тебе? Какие благоугодные жертвы? – Я приносил одни грехи, одни нарушения Твоих Божественнейших заповеданий. Прости меня, Господи, прости виновного пред Тобою и пред человеками! Прости безответного! Даруй мне увериться и искренно сознаться, что я грешник! Даруй мне отвергнуть лукавые оправдания! Даруй мне покаяние! Даруй мне сокрушение сердца! Даруй мне кротость и смирение! Даруй любовь к ближним, любовь непорочную, одинаковую ко всем, и утешающим и оскорбляющим меня! Даруй мне терпение во всех скорбях моих! Умертви меня для мира! Отъими от меня мою греховную волю, и насади в сердце мое Твою святую волю; да творю ее единую и делами, и словами и помышлениями, и чувствованиями моими.
 Тебе за все подобает слава! Тебе единому принадлежит слава! Мое единственное достояние – стыдение лица и молчание уст. Предстоя страшному суду Твоему в убогой молитве моей, не обретаю в себе ни единого доброго дела, ни единого достоинства, и предстою, лишь объятый отвсюду бесчисленным множеством грехов моих, как бы густыми облаком и мглою, с единым утешением в душе моей: с упованием на неограниченную милость и благость Твою. Аминь.
   Кладбище После многих лет отсутствия посетил я то живописное село, в котором я родился. Давно-давно принадлежит оно нашей фамилии. Там – величественное кладбище, осеняемое вековыми древами. Под широкими развесами дерев лежат прахи тех, которые их насадили. Я пришел на кладбище. Раздались над могилами песни плачевные, песни утешительные священной панихиды. Ветер ходил по вершинам дерев; шумели их листья; шум этот сливался с голосами поющих священнослужителей.
 Услышал я имена почивших – живых для моего сердца. Перечислялись имена: моей матери, братьев и сестер, моих дедов и прадедов отшедших. Какое уединение на кладбище! Какая чудная, священная тишина! Сколько воспоминаний! Какая странная, многолетняя жизнь! Я внимал вдохновенным, божественным песнопениям панихиды. Сперва объяло меня одно чувство печали; потом оно начало облегчаться постепенно. К окончанию панихиды тихое утешение заменило собою глубокую печаль: церковные молитвы растворили живое воспоминание о умерших духовным услаждением. Они возвещали воскресение, ожидающее умерших! они возвещали жизнь их, привлекали к этой жизни блаженство.
 Могилы праотцев моих ограждены кругом вековых дерев. Широко раскинувшиеся ветви образовали сень над могилами: под сенью покоится многочисленное семейство. Лежат тут прахи многих поколений. Земля, земля! сменяются на поверхности твоей поколения человеческие, как на деревьях листья. Мило зеленеют, утешительно, невинно шумят эти листочки, приводимые в движение тихим дыханием весеннего ветра. Придет на них осень: они пожелтеют, спадут с дерев на могилы, истлеют на них. При наступлении весны другие листочки будут красоваться на ветвях, и также – только в течение краткой чреды своей, также увянут, исчезнут. Что наша жизнь? Почти то же, что жизнь листка на древе!
 «20 Мая 1844 года. Село Покровское, Вологодской губернии» 
   Голос из вечности (дума на могиле) В сумраке тихого летнего вечера стоял я, задумчивый и одинокий, на могиле моего друга. В тот день совершено было поминовение о нем; в тот день семейство его долго оставалось на могиле. Почти не слышно было слов между присутствовавшими: слышны были одни рыдания. Рыдания прерывались глубоким молчанием; молчание прерывалось рыданиями. И долго сменялись рыдания молчанием, молчание рыданиями.
Стоял я, задумчивый и одинокий, на могиле; стоял, осененный впечатлениями дня. Внезапно овладело мною неожиданное, чудное вдохновение. Как будто услышал я голос почившего! – Загробную речь его, таинственную беседу, чудную проповедь, какою изобразилась она в душе моей, спешу начертать трепещущею рукою.
 “Отец мой! мать моя! супруга моя! сестры мои! В черных одеждах, облеченные в глубокую печаль и телом и душою, стеклись вы к моей одинокой могиле, – с поникшими главами, окружили ее. Безмолвно, одними помышлениями и чувствованиями, вы беседуете с безмолвствующим жителем гроба. Сердца ваши – фиалы неисцельной грусти. Потоки слез льются из очей ваших; вслед за потоками пролившимися рождаются новые слезные потоки: печали нет дна, слезам нет конца”.
 “Младенцы – дети мои! и вы здесь у камня могильного, у камня надгробного! И на ваших глазках навернулись слезки, а сердце ваше не знает, о чем плачут очи, подражающие очам отца моего, очам моей матери. Вы любуетесь камнем надгробным, камнем светящимся, гранитом зеркальным; вы любуетесь надписью из букв золотых; а они – этот гранит и эта надпись – провозвестники вашего раннего сиротства”.
 “Отец мой! мать моя! супруга моя! родные и друзья мои! что стоите вы так долго над моей могилой, над хладным камнем, хладно стоящем на страже гробовой? Давно уже охладело мое бездыханное тело; по приговору всемогущего Творца оно возвращается в свою землю, рассыпается в прах. Какие тяжкие думы объемлют вас, удерживают на могиле моей?… Служители алтаря принесли у ней молитву о упокоении моем, возгласили мне вечную память в спасающем и упокоевающем меня Боге. Они отошли от могилы безмолвной: уйдите и вы. Вам нужен покой после подвигов души и тела, измученных, истерзанных скорбью”.
 “Вы нейдете!… вы здесь!… вы приковались к месту моего погребения! В молчании, сказывающем более, нежели сколько может сказать самое пышное красноречие, – с душою, для которой нет объяснения, – с сердцем, в котором обилием чувств поглощается определенность чувств, вы не отступаете от могилы, запечатленной на многие веки, от камня – памятника бесчувственного. Что надо вам?… Не ожидаете ли вы из-под камня, из недр могилы мрачной, моего голоса?”
 “Нет этого голоса! Вещаю одним молчанием. Молчание, тишина нерушимая – достояние кладбища до самой трубы воскресения. Прахи мертвецов говорят без звуков, в которых нуждается слово земное: тлением осуществленным они возглашают громкую проповедь, убедительнейшее увещание к мятущимся, шумящим на земной поверхности искателям тления”.
 “И есть еще у меня голос! И говорю с вами, и отвечаю на ваши неизъяснимые думы, на ваши непроизнесенные и невыразимые вопросы. Послушайте меня! Отличите мой голос в общем голосе, которым говорит вечность ко времени! – Голос вечности один, – неизменяем, непреложен. В ней нет непостоянства, переменчивости: в ней день – один, сердце – одно, мысль – одна. Соединяющий все во едино – Христос. Оттуда голос – один”.
 “В этом голосе, которым говорит вечность, в этом голосе безмолвном и вместе подобном грому, отличите мой голос! Неужели вы, родные мои, не узнаете моего голоса? Мой голос в общем, едином голосе вечности, имеет свой отдельный звук, как голос струны в общем аккорде многострунного фортепиано”.
 “Вещал всем нам голос вечности, вещал с времен явления нашего в бытие. Вещал он нам, когда мы были еще неспособны внимать ему; вещал он нам и в зрелом возрасте нашем, когда мы уже могли и должны были внимать ему, понимать его. Голос вечности!… увы!… мало прислушивающихся к тебе в шумной земной гостинице! То препятствует внимать тебе младенчество наше; то препятствуют внимать тебе заботы, развлечения житейские. Но ты не умолкаешь. Говоришь, говоришь, – и, наконец, чрез грозного посланника – смерть, требуешь и внимательного, и невнимательного слушателя к отчету во внимании и послушании великим глаголам вечности”.
 “Чтоб голос вечности имел для вас особенный отголосок, особенно способный проникать в ваше сердце, привлекать к слову спасения ум ваш, – Бог причислил меня к говорящим из вечности. Мой голос слился в стройное согласие с общим голосом обширного невидимого мира. Для всех странников земли я – мертв, безгласен, как и все мертвецы, но для вас я – жив, и, мертвый, говорю слово спасения открытее, сильнее, нежели как сказал бы его, оставаясь между вами и гоняясь вместе с вами за призраками благ, которыми тление обманывает и губит изгнанников из рая, помещаемых на короткое время в земной гостинице для примирения с прогневанным ими Богом”.
“Бог – милостив, милостив бесконечно. Если б было нужным и полезным, – внезапно из тьмы могильной, из-под тяжкого камня отозвался бы я вам!… Небо признало частный голос из вечности излишним… И какой голос из вечности уже нелишний, когда Бог благоволил, чтоб не только равноангельные человеки, но Сам Единородный Сын Его возвестил вселенной волю Его, возвестил святые и строгие уставы – блаженной для послушных, страшной для непокорных – вечности? «Имут Моисея и пророки, да послушают их» (Лк. 16:29 Лк. 16:31 
 “Товарищ мой – мертвец, но еще с живым словом в устах! Прими от меня поручение и исполни его.
 Вот отец мой! вот мать моя! вот супруга моя! вот родные мои! не могу говорить с ними иначе, как общим голосом вечности. В этом голосе они слышат звук и моего голоса… да, они слышат его!… но нет у меня отдельного, частного, моего слова… Товарищ мой! будь моим словом; из общей нашей сокровищницы, из священной вечности, скажи им за меня краткое, нужнейшее для них слово: “Земная жизнь – мгновенное обманчивое сновидение. Вечность – неизбежна. Есть и бедственная вечность!… Стяжите ж вечность блаженную вниманием, повиновением всесвятому закону всесвятого Бога, – и приходите ко мне на верное, некончающееся наслаждение, каждый в свое, самим и единым Богом назначенное время!”
 1848-го года, Сергиева Пустыня. Дума написана на кончину К. Ф. О-на, бывшего с юных лет в близких отношениях с архимандритом  Игнатием Брянчаниновым . 
   Учение о плаче Преп. Пимена Великого 102 Брат вопросил авву Пимена о том, какое должно иметь иноку делание. Авва отвечал: “Авраам, когда пришел в обетованную землю, то купил себе гроб, и с гроба начал вступать во владение Обетованною землею”. Брат спросил, какое имеет значение «гроб». Авва отвечал: “Это – место плача и рыдания”.
 Следующее изречение также принадлежит авве Пимену: “Плач – сугуб: делает и хранит”.
 Брат вопросил авву Пимена: “Что мне делать со страстями моими, возмущающими меня?” Старец сказал ему: “Будем всеусильно плакать пред благостию Божиею, доколе она не сотворит милости с нами”.
 Брат вопросил авву Пимена: “Что мне делать с грехами моими?” Старец сказал: “Желающий избавиться от живущих в нем грехов, плачем избавляется от них, и желающий не впадать вновь в грехи, плачем избегает от впадения в них. Это – путь покаяния, преданный нам Писанием и Отцами, которые сказали: плачьте! другого пути кроме плача нет”.
 Однажды авва Пимен, проходя чрез Египет, увидел женщину, сидевшую на гробе и плакавшую горько. При этом он сказал: “Если б со всего мира стеклись к ней утешающие, то не отвлекли бы души ее от плача. Так и монах должен постоянно иметь в себе плач”.
 Однажды преподобный Пимен шел с аввою Анувом в окрестностях города Диолка. Увидев там женщину, терзающуюся и горько плачущую над могилою, они остановились послушать ее. Потом, несколько отошедши, встретили прохожего, и спросил его святой Пимен: “Что случилось с этою женщиною? она так горько плачет”. Прохожий отвечал: “У нее умерли муж, сын и брат”. Тогда авва Пимен, обратясь к авве Ануву, сказал: “Говорю тебе: если человек не умертвит всех плотских пожеланий своих и не стяжет такого плача, то не может быть монахом. Все житие монаха – плач”.
 Сказал старец: “Плач составляет поучение (душевное делание, душевный подвиг) инока. Если нет плача, то невозможно сохраниться от расстройства и смущения”. Я отвечал: “Когда я в келии, тогда плач пребывает со мною; если же кто придет ко мне, или я выйду из келии, то уже не обретаю его”. На это старец сказал: “Это оттого, что плач не усвоился тебе, но как бы дан взаймы”. Я просил объяснить мне эти слова. Старец сказал: “Если человек потрудится всеусильно о стяжании плача, то обретает его в служение себе, когда только захочет”.
 Брат вопросил авву Пимена: “К чему должно быть устремлено внимание безмолвствующего в келии? Старец отвечал: “Я – подобен человеку, погрязшему в болото по шею, имеющему бремя на шее, и вопиющему к Богу: помилуй меня!” Помилуй меня! это – выражение внедрившегося в душу плача. Плач, когда достигнет развития, не может облекаться в многомыслие и многословие: он довольствуется для выражения необъятного духовного ощущения самою краткою молитвою.
 Брат вопросил авву Пимена о монашеском делании. Старец сказал: “Когда Бог посетит нас призывом в вечность: тогда что озаботит нас?” – Брат отвечал: “Грехи наши”. Старец сказал: “Итак! Войдем в келии наши; уединившись в них, воспомянем грехи наши, и Господь послушает нас”. Здесь должно разуметь не поверхностное, холодное воспоминание о грехах и о греховности своей, но воспоминание, соединенное с покаянием, с плачем.
Когда скончался авва Арсений Великий, святой Пимен при вести о кончине Великого, прослезившись, сказал: “Блажен ты, авва Арсений! потому что ты плакал о себе в жизни сей. Не плачущий здесь, будет вечно плакать. Невозможно не плакать, или здесь произвольно, или невольно там, в муках”.
 * * *
 102 Алфавитный Патерик, буквы П. и А.
   О слезах Слезы – естественны падшему человеческому естеству. До падения оно не ведало слез, – ведомо ему было одно чистейшее наслаждение райским блаженством. Оно утратило это блаженство: ему оставлены слезы, как выражение сочувствия к блаженству, как свидетельство падения, как свидетельство состояния под гневом прогневанного Божества, как надежда возвратить когда-нибудь блаженство. Верна эта надежда: потому что сочувствие к блаженству не изглажено из естества. Верна эта надежда: потому что сетование о потере небесного блаженства не может быть удовлетворено никаким временным удовлетворением; оно, оставаясь неудовлетворенным, ожидает удовлетворения, возвещает существование удовлетворения. В слезах таинственно живет утешение, и в плаче – радость. Человек, в каком бы ни был земном благополучии, на какой бы высоте ни стоял, в каком бы обилии ни плавал, встречает и переживает такие минуты, часы и дни, в которые нуждается в утешении, доставляемом слезами, – утешения в другом утешении не находит. Каждый из нас лишь вступает в страну нашего изгнания и томления, в страну страданий и плача, как и ознаменовывает это вступление, начало своего существования, плачевным воплем. «Блажен муж, ему же есть заступление его у тебе», ознаменовываемое слезами при молитве его! Таковы невидимые, духовные «восхождения в сердце своем положи, преходя юдоль плачевную – земную жизнь, которую Ты назначил для покаяния: ибо благословение даст законополагаяй» нам плач и слезы. Очищающие себя плачем и слезами, «пойдут от силы в силу, и явится Бог богов в Сионе» – в духе человеческом, приуготовленном к приятию Бога истинным покаянием (Пс. 83:6-8 Пс. 125:5-6 
 Слезы, как свойство падшего естества, заражены недугом падения, подобно всем прочим свойствам. Иной бывает особенно склонен к слезам по природе и при всяком удобном случае проливает слезы: такие слезы называются естественными. Есть и греховные слезы. Греховными слезами называются слезы, проливаемые по греховным побуждениям. Такие слезы во множестве и с особенною легкостью проливаются людьми, преданными сладострастию; слезы, подобные слезам сладострастных, проливают находящиеся в самообольщении и прелести; льются обильно слезы из тщеславия, лицемерства, притворства, человекоугодия. Наконец, проливает их злоба: когда она лишена возможности совершить злодеяние, пролить человеческую кровь, тогда она проливает слезы. Эти слезы имел Нерон, в котором современные христиане, по жестокости его и ненависти к христианству, думали видеть антихриста103. К естественным слезам относятся слезы от огорчения; когда же огорчение имеет характер греховный, то слезы огорчения делаются слезами греховными. И естественные, и греховные слезы, немедленно по появлении их, повелевается нам святыми Отцами прелагать на богоугодные, то есть изменять побуждение слез: приводить себе на память согрешения наши, неизбежную и неизвестную смерть, суд Божий, – и плакать по этим причинам104.
 Чудное дело! те, которые по естественной наклонности проливали потоки беструдных, бессмысленных и бесплодных слез, также те, которые проливали их по греховным побуждениям, когда захотят плакать богоугодно, внезапно видят в себе необыкновенную сухость, не могут добыть из глаз ни одной слезной капли. Из этого научаемся, что слезы страха Божия и покаяния суть дар Божий, что для получения их надо позаботиться, во-первых, о стяжании причины их.
 Причина слез – зрение и сознание своей греховности. «Исходища водная изведосте очи мои, – говорит святой пророк Давид, – понеже не сохраних Закона Твоего» (Пс. 118:136 Мф. 5:3-4 
Стяжавшему зрение своей греховности, стяжавшему страх Божий, стяжавшему чувство покаяния и плача, нужно испросить у Бога дар слез прилежною молитвою. Так Асхань, дочь Халева, будучи отдана в замужество и получив в приданое участок земли, когда села на осла, чтобы отправиться в дом мужа, то с стенанием и воплем стала просить у отца, чтобы он к данному ей участку присовокупил и другой, обилующий водами. «На землю южную (сухую) отдал еси мя, да даси мне и исходища водная» (Суд. 1:15 
 Труд, предваряющий слезы, заключается в благоразумном воздержании от пищи и пития, в благоразумном бдении, в нестяжании, в отвлечении внимания от всего окружающего нас, в сосредоточении его к самим себе. Святой Иоанн Лествичник сказал в Слове о плаче: “Покаяние есть произвольное лишение себя всякого телесного утешения”108. Святой Давид описывает положение плачущего так: «Уязвлен бых яко трава, изсше сердце мое, яко забых снести хлеб мой. От гласа воздыхания моего прилпе кость моя плоти моей. Уподобихся неясыти пустынней, бых яко нощный вран на нырищи (развалине). Бдех, и бых яко птица особящаяся на зде (крове)… Пепел яко хлеб ядях, и питие мое с плачем растворях» (Пс. 101:5-8,10 
 Труд при самом плаче и излиянии слез состоит в понуждении себя к ним, в великодушном терпении сухости и бездождия, которыми иногда наветуется блаженный подвиг, после которых всегда награждается терпеливый делатель обильным излиянием слез. Как земля, долго ждавшая орошения и наконец получившая его в изобилии, вдруг покрывается нежною, яркою зеленью: так и сердце, истомившееся сухостью и потом оживленное слезами, испускает из себя множество духовных помышлений и ощущений, украшенных общим цветом смирения. Делание плача, будучи неразлучно с деланием молитвы, требует тех же условий для преуспеяния, в каких нуждается и молитва. Она нуждается в терпеливом, постоянном пребывании в ней: нуждается в нем и плач. Она нуждается в утомлении тела, производит изнеможение тела: производит это изнеможение и плач, нуждаясь для того, чтобы родиться, в утруждении и утомлении тела. «Утрудихся воздыханием моим, – говорит великий Делатель плача, – измыю на всяку нощь ложе мое, слезами моими постелю мою омочу» (Пс. 6:7 Пс. 37:9 1Сол. 5:21 
Дар “плача” и “слез” есть один из величайших даров Божиих, Он – дар, существенно нужный нам для нашего спасения. Дары пророчества, прозорливства, чудотворения, суть признаки особенного благоугождения Богу и благоволения Божия, а дар умиления и слез есть признак принятого или принимаемого покаяния. “Печаль мысли есть честное даяние Божие; имеющий ее и хранящий как должно, подобен человеку, имеющему в себе святыню. Телесные подвиги без печали мысли подобны телу без души”113. Слезы, проливаемые о грехах, сначала бывают горьки, изливаются при болезни и томлении духа, которые дух сообщает телу. Мало-помалу начинает соединяться со слезами утешение, состоящее в особенном спокойствии, в ощущении кротости и смирения; вместе с этим слезы, соразмерно и сообразно доставляемому утешению, сами изменяются, утрачивают в значительной степени горечь, истекают безболезненно или с меньшею болезнью. Сначала они бывают скудны, и приходят редко; потом мало-помалу начинают приходить чаще, и становятся обильнее. Когда же дар слезный усилится в нас Божиею милостью, тогда укрощается внутренняя борьба, утихают помыслы, начинает действовать в особенном развитии умная молитва или молитва духа, насыщая и увеселяя внутреннего человека. Тогда снимается покрывало страстей с ума, и открывается ему таинственное учение Христово. Тогда слезы претворяются из горьких в сладостные. Тогда прозябает в сердце духовное утешение, которому ничего нет подобного между радостями земными, и которое известно только упражняющимся в молитвенном плаче и имеющим дар слез114. Тогда сбывается обетование Господа: «Блаженни плачущии, яко тии утешатся» (Мф. 5:4 Пс. 114:6-8 Пс. 6:9-10 
 Живописно изображается в Плаче святого пророка Иеремии душевное состояние инока, узревшего падение естества человеческого, не обманываемого обольщеньями преходящего мира, но всецело устремившего взоры души на это падение и предавшегося в глубоком уединении глубокому плачу115. “И бысть, – говорит Писание, – повнегда в плен отведен бе Исраиль, и Иерусалим опустошен бяше, сяде Иеремия пророк плачущ, и рыдаше рыданием над Иерусалимом» (Плч. 1 Плч. 1:1 
 Пророком означается ум инока, просвещенный Откровенным учением Божиим; великий град – это весь человек, созданный Богом; жители города – свойства души и тела; язычники – это демоны, которые были унижены пред человеком до его падения, соделались его владыками по падении его. В состоянии падения находится и сам инок, и все человеки: предмет плача его он и все человеки. Но плачет инок один, потому что он один при свете Слова Божия видит падение человечества; прочие человеки не видят его, не принимают участия в плаче, плача не понимают, и плачущего считают лишившимся разума. Плачет инок один от лица своего и от лица всего человечества, не имея возможности отделиться от человечества по любви к нему и по родству с ним; плачет инок о себе и о всем человечестве; оплакивает он падшее естество, всем общее. Плачет он один на развалинах бесчувственных, среди разбросанных и лежащих кучами камней: развалины и камни – образ человечества, пораженного нечувствием, человечества, не ощущающего и не понимающего своих падения и вечной смерти, нисколько не заботящегося о них. Плачет инок один, и плач его понятен единому Богу. «Плача плакася в нощи во все время земной жизни, и слезы его на ланитах его, и несть утешаяй его от всех любящих его: вси дружащиися с ним, отвергошася его, быша ему врази» (Плч. 1:2 Пс. 79:6 Пс. 55:9 Пс. 41:4 Пс. 93:19 Пс. 125:1-2 Єр. 46:27 
Слезный дар – это осенение благодати Божией – наиболее посещает подвижников во время внимательной молитвы, будучи обычным плодом ее; иным приходит он во время чтения; другим, во время какого-либо труда. Так преподобному Кириллу Белоезерскому приходили слезы во время занятия в монастырской кухне. Смотря на вещественный огнь, он воспоминал неугасимый огнь вечной муки и проливал слезы. Кирилл, полагая, что в безмолвии умиление его усилится, и слезы умножатся, желал уединиться в келии. По смотрению Божию обстоятельства доставили ему желаемое, и что ж? с устранением причины, возбуждавшей умиление и слезы, оскудели слезы, и Кирилл просил настоятеля возвратить его к огню монастырской кухни119. Святые отцы повелевают пребывать в том делании, в котором приходят слезы: потому что слезы – плод, а цель монашеской жизни – достижение плода тем средством, которым благоугодно Богу доставить плод. – Преподобный Феодор Енатский сказывал, что “он знал инока, безмолвствовавшего в келии и имевшего рукоделием плетение веревок. Когда этот инок сидел и плел веревку, занимаясь умною молитвою, то приходили ему слезы. Тогда он вставал для молитвословия; но при этом слезы прекращались. Брат садился, и принимался за веревку, сосредоточивая в себе мысли, и слезы опять приходили. Равным образом, когда он сидел и читал, приходили слезы. Он вставал на молитву, и слезы немедленно прекращались. Только что он снова принимался за книгу, – слезы возвращались”. По поводу этого Преподобный сказал: “Справедливо изречение святых Отцов, что плач – учитель. Он научает всякого человека, тому, что ему полезно120”.
 Преподобный Феодор Енатский говаривал: “«Всяк грех, егоже аще сотворит человек, кроме тела есть: а блудяй во свое тело согрешает» (1Кор. 6:18 Пс. 50:19 
 * * *
 103 Это мнение читаем в диалогах Севера Сулпиция, помещенных в библиотеке Галланда и в полном курсе Патрологии.
 104 Лествица. Слово 7. Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 105 Преподобных Варсонофия и Иоанна ответ 282.
 106 Слово 30
 107 Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 108 Слово VII, гл. 3
 109 Слово 8
 110 Там же.
 111 Преподобный Нил Сорский в Слове 2 называет молитву и плач духа «разумным вопитием и плачем».
 112 Лествица. Слово 7, гл. 60.
 113 Святой Исаак Сирский. Слово 89.
 114 Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
 115 Преподобный Макарий Великий. Слово IV, гл. 19.
 116 Ответ XXXVIII.
 117 Святой Исаак Сирский. Слово LХV.
 118 Алфавитный Патерик и Достопамятные сказания, гл. ХХХIII.
 119 Четьи минеи, 9 июня.
 120 Алфавитный Патерик.
 121 Алфавитный Патерик.
 122 Слово V, Гл. 33.
 123 Слово VII, гл. 64.
 124 Слово VII, гл. 70.
 125 Святой Исаак Сирский. Слово 59. – Лествица. Слово 7. – Преподобный Нил Сорский. Слово 8.
   О молитве Иисусовой Отдел I. О молитве Иисусовой вообще Беседа старца с учеником 126 . 
 Ученик 
 Старец 
Мне сказывали старые монахи, что еще в начале нынешнего столетия в Саровской пустыни, вероятно и в других благоустроенных Российских монастырях, всякому поступавшему в монастырь немедленно преподавалась молитва Иисусова. Блаженный старец Серафим, подвизавшийся в этой пустыни и достигший великого преуспеяния в молитве, постоянно советовал всем инокам проводить внимательную жизнь и заниматься Иисусовою молитвою128. Посетил его некоторый юноша, окончивший курс учения в духовной семинарии, и открыл старцу о намерении своем вступить в монашество. Старец преподал юноше душеспасительнейшие наставления. В числе их было завещание обучаться молитве Иисусовой. Говоря о ней, старец присовокупил: “Одна внешняя молитва недостаточна. Бог внимает уму, а потому те монахи, которые не соединяют внешней молитвы со внутреннею, не суть монахи”129. Определение очень верное! Монах – значит уединенный: кто не уединился в самом себе, тот еще не уединен, тот еще не монах, хотя бы и жил в уединеннейшем монастыре. Ум подвижника, не уединившегося и не заключившегося в себе, находится по необходимости среди молвы и мятежа, производимых бесчисленными помыслами, имеющими к нему всегда свободный доступ, и сам болезненно, без всякой нужды и пользы, зловредно для себя скитается по вселенной. Уединение человека в самом себе не может совершиться иначе, как при посредстве внимательной молитвы, преимущественно же при посредстве внимательной молитвы Иисусовой.
 Ученик 
 Старец Лк. 3:9 
 Хранение ума, блюдение ума, трезвение, внимание, умное делание, умная молитва, это – различные наименования одного и того же душевного подвига, в различных видоизменениях его. Душевный подвиг переходит, в свое время, в духовный. Духовный подвиг есть тот же душевный, но уже осененный Божественною благодатью. Этот душевный или духовный подвиг Отцы определяют так: “Внимание есть сердечное, непрестанное безмолвие, всегда и непрерывно призывающее Христа Иисуса, Сына Божия и Бога, дышащее Им, с Ним мужественно ополчающееся против врагов, исповедающееся Ему, Единому, имеющему власть прощать грехи”133. Проще сказать – внутренним деланием, умным, душевным деланием, умною молитвою, трезвением, хранением и блюдением ума, вниманием называется одно и то же: благоговейное, тщательное упражнение в молитве Иисусовой. Блаженный Никифор Афонский уподобил эти наименования отрезанной части хлеба, которая, сообразно виду ее, может быть названа и куском, и ломтем, и укрухом134. Божественное Писание Ветхого Завета законополагает: «всяцем хранением блюди твое сердце; от сих бо исходища живота» (Притч. 4:23 Мф. 23:26 Мк. 7:20-23 Ін. 4:23-24 
Помню: современные молодости моей некоторые благочестивые миряне, даже из дворян, проводившие очень простую жизнь, занимались Иисусовою молитвою. Этот драгоценный обычай, ныне, при общем ослаблении христианства и монашества, почти утратился. Моление именем Господа Иисуса Христа требует трезвенной, строго нравственной жизни, жизни странника, требует оставления пристрастий, а нам сделались нужными рассеянность, обширное знакомство, удовлетворение нашим многочисленным прихотям, благодетели и благодетельницы, «Иисус уклонися, народу сущу на месте» (Ін. 5:13 
 Ученик 
 Старец Мф. 19:21 Мк. 10:21 Ін. 14:2 
 Ученик 
 Старец Лк. 12:32 Мф. 7:13-14 
 Ученик 
 Старец Пс. 93:17-18 
 Основанием для упражнения молитвою Иисусовою служит поведение благоразумное и осторожное. Во-первых, должно устранить от себя изнеженность и наслаждения плотские во всех видах. Должно довольствоваться пищею и сном постоянно умеренными, соразмерными с силами и здоровьем, чтоб пища и сон доставляли телу должное подкрепление, не производя непристойных движений, которые являются от излишества, не производя изнеможения, которое является от недостатка. Одежда, жилище и все вообще вещественные принадлежности должны быть скромные, в подражание Христу, в подражание Апостолам Его, в последование духу их, в общение с духом их. Святые Апостолы и истинные ученики их не приносили никаких жертв тщеславию и суетности, по обычаям мира, не входили ни в чем в общение с духом мира. Правильное, благодатное действие молитвы Иисусовой может прозябнуть только из Духа Христова; прозябает и произрастает оно исключительно на одной этой почве. Зрение, слух и прочие чувства должны быть строго хранимы, чтобы через них, как через врата, не ворвались в душу супостаты. Уста и язык должны быть обузданы, как бы окованы молчанием; празднословие, многословие, особливо насмешки, пересуды и злоречие суть злейшие враги молитвы. От принятия братий в свою келию, от хождения в их келии должно отказаться: должно пребывать терпеливо в своей келии, как в гробе, с мертвецом своим – со своею душею, истерзанной, убитой грехом – молить Господа Иисуса о помиловании. Из могилы – келии – молитва восходит на небо; в той могиле, в которую скрывается тело по смерти, и в могиле адской, в которую низвергается душа грешника, уже нет места для молитвы. В монастыре должно пребывать странником, не входя в дела монастыря по самочинию, не заводя ни с кем близкого знакомства, ограждаясь при трудах монастырских молчанием, посещая неупустительно храм Божий, посещая в случаях нужды келию духовного отца, обдумывая всякий выход из своей келии, выходя из нее только по указанию существенной надобности. От любопытства и любознательности суетных должно отказаться решительно, обратив все любопытство и все изыскания на исследование и изучение пути молитвенного. Нуждается этот путь в тщательнейшем исследовании и изучении: он – не только «путь тесный», но и путь «вводяй в живот» (Мф. 7:14 
Путь истинной молитвы соделывается несравненно теснее, когда подвижник вступит на него деятельностью внутреннего человека. Когда же он вступит в эти теснины, и ощутит правильность, спасительность, необходимость такого положения; когда труд во внутренней клети соделается вожделенным для него, тогда соделается вожделенною и теснота по наружному жительству, как служащая обителью и хранилищем внутренней деятельности. “Вступивший умом в подвиг молитвы, должен отречься, и постоянно отрекаться, как от всех помыслов и ощущений падшего естества, так и от всех помыслов и ощущений, приносимых падшими духами, сколько бы ни были благовидными те и другие помыслы и ощущения; он должен идти постоянно тесным путем внимательнейшей молитвы, не уклоняясь ни налево, ни направо. Уклонением налево называю оставление молитвы умом для беседы с помыслами суетными и греховными; уклонением направо называю оставление молитвы умом для беседы с помыслами, по-видимому, благими. Четырех родов помыслы и ощущения действуют на молящегося: одни прозябают из благодати Божией, насажденной в каждого православного христианина святым крещением, другие предлагаются Ангелом хранителем, иные возникают из падшего естества; наконец, иные наносятся падшими духами. Первых двух видов помыслы, правильнее, воспоминания и ощущения содействуют молитве, оживляют ее, усиливают внимание и чувство покаяния, производят умиление, плач сердца, слезы, обнажают пред взорами молящегося обширность греховности его и глубину падения человеческого, возвещают о неминуемой никем смерти, о безызвестности часа ее, о нелицеприятном и страшном суде Божием, о вечной муке, по лютости своей превышающей постижение человеческое. В помыслах и ощущениях падшего естества добро смешано со злом, а в демонских зло часто прикрывается добром, действуя впрочем иногда и открытым злом. Последних двух родов помыслы и ощущения действуют совокупно, по причине связи и общения падших духов с падшим человеческим естеством, и первым плодом действия их являются высокоумие, в молитве – рассеянность. Демоны, принося мнимо духовные и высокие разумения, отвлекают ими от молитвы, производят тщеславную радость, услаждение, самодовольство, как бы от открытия таинственнейшего христианского учения. Вслед за демонскими богословием и философией вторгаются в душу помыслы и мечтания суетные и страстные, расхищают, уничтожают молитву, разрушают благое устроение души. По плодам различаются помыслы и ощущения истинно благие от помыслов и ощущений мнимо благих.
 О, как справедливо называют Отцы упражнение молитвою Иисусовою и тесным путем, и самоотвержением, и отречением от мира!149. Эти достоинства принадлежат всякой внимательной и благоговейной молитве, по преимуществу же молитве Иисусовой, чуждой того разнообразия в форме и того многомыслия, которые составляют принадлежность псалмопения и прочих молитвословий150.
 Ученик 
 Старец 
 Ученик 
 Старец Ін. 16:23 Ін. 14:13-14 Ін. 16:24 Іс. 12:2-5 Іс. 26:8 Пс. 19:6,8 Пс. 88:16-17 
Ученик 
 Старец 
 Ученик 
 Старец Флп. 2:9-10 Гал. 1:8