Псалом 90

Пояснення Псалма 90

Хвалебна пісня Давида, не надписана в євреїв

Божественний Дух вустами Богоотця Давида розкриває в цьому псалмі велич діл Божих. Пророк показує невимовну користь від уповання на Бога і повноту благ, які містяться в ньому. Наставлені в таїнствах Христом перемагають невидимих ворогів: начальства і влади, світоправителів темряви віку цього, духів злоби піднебесних (див. Еф. 6:12), і самого ненависного сатану (Іоанн Златоуст, Афанасій, Феодорит).

Пс. 90:1.
«Живы́й в по́мощи Вы́шняго, в кро́ве Бо́га Небе́снаго водвори́тся.»
«Хто живе́ з допомо́гою Всеви́шнього, той під покро́вом Бо́га Небе́сного осели́ться.»

Пророчий дух ублажає (прославляє) людину, для якої допомогою і опорою є Сам Христос. Чи бачиш, яку відвагу має перед «Всевишнім» той, хто виконує Його заповіді? (Афанасій, Ісихій).

Пс. 90:2.
«Рече́т Го́сподеви: засту́пник мо́й еси́ и прибе́жище мое́, Бо́г мо́й, и упова́ю на Него́.»
«Він ска́же: “Ти Засту́пник мій і При́хисток мій, і упова́ю на Ньо́го”.»

Пс. 90:3.
«Я́ко То́й изба́вит тя́ от се́ти ло́вчи, и от словесе́ мяте́жна»
«Бо Він ви́зволить тебе́ від па́стки мисли́вців; і від сло́ва бенте́жного»

Давид з цього місця звертається до самого віруючого і підбадьорює його: Бог визволить тебе від «пастки мисливців» (таємних підступів супротивних сил) і від «слова бентежного» (образливого) (Феодорит, Афанасій). Є інше читання: «від погибельного мору».

Пс. 90:4.
«Плещма́ Свои́ма осени́т тя́, и под криле́ Его́ наде́ешися: ору́жием обы́дет тя́ и́стина Его́.»
«Плечи́ма Свої́ми покри́є тебе́; і під кри́лами Його́ ти наді́єшся; збро́єю огоро́дить тебе́ і́стина Його́.»

«Крилами» називає дію Промислу Божого, використовуючи образ птахів, які своїми крилами покривають пташенят. «Істина Його» – Христос Бог; «зброя» – Хрест Христовий. Як пташенята під крилом квочки, так увесь світ під «крилом» Господа; всіх і все Він зігріває – одних духовно, інших – матеріальним теплом. І як квочка чує писк і зітхання пташенят, які під нею, – так Господь чує таємні зітхання, наші молитви, бачить усі наші потреби (Златоуст, Феодорит, Іоанн Кронштадтський).

Пс. 90:5.
«Не убои́шися от стра́ха нощна́го, от стрелы́ летя́щия во дни́»
«Не боя́тимешся страху́ нічно́го, стріли́, що лети́ть уде́нь»

«Стрілою» назвав якусь нечисту силу, «ангела смерті» (Афанасій).

Пс. 90:6.
«От ве́щи во тьме́ преходя́шия, от сря́ща, и бе́са полу́деннаго.»
«Біди́, що в те́мряві хо́дить, напа́сті й бі́са полуде́нного.»

«Біда, що у темряві ходить» – це усілякий злий умисел, що проявляється там, де на нього не чекають; а «сряща» (напасть) «полуденна» – це явна і відкрита шкода. Зауваж, що демон «полуденний» збурив Давида, коли він після полуденного сну впав у гріх перелюбства. Інші отці «бісом полуденним» називають духа ліні і зневіри (акедії), що нападають у певні години, мов лихоманка на хвору душу, і розладнують її міцність. «Срящ» (напасть) – це всілякий непередбачений випадок, зустріч, напад (Златоуст, Афанасій, Касіян).

Пс. 90:7.
«Паде́т от стра́ны твоея́ ты́сяща, и тьма́ одесну́ю тебе́, к тебе́ же не прибли́жится»
«Впаде́ з твого́ бо́ку ти́сяча й бе́зліч право́руч від те́бе, а до те́бе не набли́зиться»

У вищому розумінні псалом вказує, що той, хто «живе з допомогою» Божою, буде піддаватися нападу з лівого боку («з боку) «тисяч» злих стріл – люті та похоті, а з правого («праворуч») – «тьмам» («безлічі»), тобто десяткам тисяч; бо на знищення того, що є праведне в нас, спрямована безліч лукавих сил. Диявол, знаючи, що багато хто не приймає гріхів явно, починає боротьбу проти них із таких речей, які видаються хорошими, але потім через них скидає людей у явне зло. Але «таємною рукою воює Господь проти Амалика з роду в рід» (Вих. 17:16). Бо не перестає Господь спасати тих, хто любить Його (Афанасій, Ісихій).

Пс. 90:8.
«Оба́че очи́ма твои́ма смо́триши, и воздая́ние гре́шников у́зриши.»
«Але́ очи́ма твої́ми поди́вишся і ка́ру грі́шників поба́чиш.»

Своїми «очима» ти побачиш перемогу над ворогами і справедливу відплату їм. «Кару грішників» мислених  духовно і сам побачиш після пильної молитви. Саме вона звільняє наш розум від будь-якої форми лукавих помислів і дає йому роспізнавати навіювання духовних супротивників та відчувати користь пильнування (Златоуст, Ісихій).

Пс. 90:9.
«Я́ко Ты́, Го́споди, упова́ние мое́, Вы́шняго положи́л еси́ прибе́жище Твое́.»
«Бо Ти, Го́споди, Упова́ння моє́; Всеви́шнього Ти встанови́в при́хистком Твої́м.»

Дух людини Божої та Дух пророчий, відповідаючи один одному, показують, скільки користі в надії на Бога. Бог тому так сильно піклується про вірного, що останній цілком віддався на волю Божу і поклав усе «уповання» на Нього: «бо Ти, Господи, Уповання моє». За це, – відповідає Пророк вірному, – ти сподобишся і піклування від Нього, оскільки «Всевишнього встановив ти прихистком твоїм» (Афанасій, Феодорит).

Пс. 90:10.
«Не прии́дет к тебе́ зло́, и ра́на не прибли́жится телеси́ твоему́»
«Не при́йде до Те́бе зло і ра́на не набли́зиться до ті́ла твого́»

Пс. 90:11.
«Я́ко А́нгелом Свои́м запове́сть о тебе́, сохрани́ти тя́ во все́х путе́х твои́х»
«Бо а́нгелам Свої́м запові́сть про те́бе, щоб вони́ зберіга́ли тебе́ на всіх шляха́х твої́х»

Пророк підбадьорює людину: біди не тільки не здолають її, але навіть не «наблизяться». Бог через «ангелів» відіб’є диявольські напади. Більше ніж людей соромся «ангелів», яких біля нас багато, і віддаляйся від усілякої ганебної дії. Під «ангелами» розумій також і богоносних мужів, які мають відання про Бога, керують нами й охороняють нас у житті від спокус, «бо уста священника бережуть знання, і закону шукають від уст його: бо ангелом Господа Вседержителя він є» (Мал. 2:7) (Златоуст, Феодорит, Ніл).

Пс. 90:12.
«На рука́х во́змут тя́, да не когда́ преткне́ши о ка́мень но́гу твою́»
«На ру́ки ві́зьмуть тебе́, щоб ти ніко́ли не спотика́вся об ка́мінь ного́ю твоє́ю»

Цей вислів і диявол застосував до Христа, але Господь, викриваючи його, сказав у відповідь: написано: «не спокушай Господа Бога твого» (Повт. 6:16; Мф. 4:7), бо Бог обіцяв допомогу не тому, хто спокушає, а тому, хто зазнає лиха; не марнославному, або тому, хто шукає порожньої слави, але тому, хто перебуває у крайній нужді. Під «каменем» можна розуміти будь-який гріх і будь-яку перешкоду чеснотам, а під «ногою» – душу людини (Златоуст, Пелусіот, Афанасій).

Пс. 90:13.
«На а́спида и васили́ска насту́пиши, и попере́ши льва́ и зми́я.»
«На а́спида й василі́ска насту́пиш і попере́ш ле́ва й змі́я.»

У вищому розумінні «наступанням» на отруйних і хижих звірів Давид висловив перемогу над злом. Хто «попирає» гнів – той попирає «лева», бо лев вирізняється люттю; а хто «попирає» задоволення та нечестя – той попирає «аспида», «василіска» і дракона (змія), бо тілесне задоволення і будь-яке житейське зло справедливо порівнюється з гадами, що плазують по землі. Під «аспидом» і «василіском» мається на увазі крайнє лукавство: тому що «аспид» випускає смертельну отруту, а «василіск» завдає шкоди і своїм поглядом. За своєю лютістю «аспид» противиться всіляким заклинанням. «Василіск» (очкова змія) має вогненні очі й містить в оці отруту – як це кажуть і про людей заздрісних. Дракон (удав) – це величезний «змій»: ковтає людей, биків і волів; за своєю жахливою силою уособлює диявола (див. Одкр. 12:3-4). Давид згадав цих найбільш злих і сильних тварин, бажаючи показати, що людині, яку охороняє Бог, не можуть зашкодити жодні вороги, видимі й невидимі. Тисячі тих, хто полюбив пустельне життя, упованням на Бога уникли цих ворожих нападів, живучи разом зі звірами. І демон також є «аспид, василіск, лев» і «змій»; тому що всі шкідливі дії, які чинять ці звірі, і він у собі має (Златоуст, Феодорит, Григорій Нісський, Василій Великий, Афанасій, Кирил, Діодор).

Пс. 90:14.
«Я́ко на Мя́ упова́, и изба́влю и́: покры́ю и́, я́ко позна́ и́мя Мое́.»
«Оскі́льки на Ме́не він упова́в, Я спасу́ його́, покри́ю його́, бо він пізна́в ім’я́ Моє́.»

Це вже каже Бог – показуючи плід уповання – надію на Бога. Не обманюйся: надії на Бога передує труд для Бога і пролитий у творенні добра піт. Тільки «праведник, як лев, уповає» (Притч. 28:1). І як його постійне піклування присвячене Богу, так і Бог відплачує йому. Розслаблений і ледачий до свого діла не може мати такої надії.

Хто ж знає «ім’я Його»? Той, хто з кротістю підкорив Йому волю свого розуму, і хто належним чином Йому покірний; а не той, хто лише з чуток знає Його (Ісаак, Феодорит, Златоуст, Євсевій).

Пс. 90:15.
«Воззове́т ко Мне́, и услы́шу eго́: с ни́м е́смь в ско́рби, изму́ eго́, и просла́влю eго́»
«Покли́че Мене́, і ви́слухаю його́; з ним Я в скорбо́ті, ви́зволю його́ та просла́влю його́»

Пс. 90:16.
«Долгото́ю дне́й испо́лню eго́, и явлю́ eму́ спасе́ние Мое́.»
«Багатьма́ дня́ми спо́вню його́ і явлю́ йому́ спасі́ння Моє́.»

Це Господь так каже праведнику. Воістину, що може бути більшим за те блаженство, коли ми маємо Бога своїм Захисником у битві проти ворогів! Бо саме тоді найбільше і потрібно Йому бути при нас, коли оточують нас скорботи й лиха. Покірним і готовим на допомогу знаходить Бога той, хто «кличе» Його сильним душевним голосом.

О, слова, сповнені любові! О, слова, що вдихають найживіше уповання в того, хто молиться!.. У найскорботніші, найбезрадісніші хвилини Господь із нами. А ми думаємо, що ні, що Господь покинув нас. Мати не може досконало привабити в любов свою нашого серця, а Господь приваблює святими таїнствами та молитвою (Афанасій, Ісаак, Іоанн Кронштадтський).