ГЛАВА ДРУГА

Любочестя – любов великої вдячності

Любочесні люди – це благородні душі

– Герондо, що таке любочестя?

– А що написано в словнику? Такого поняття, як “любочестя”, нема в жодній іншій мові. Хоча в греків і є деякі недоліки, але вони отримали від Бога два дари: любочестя й відвагу, на все дивляться весело.

Слухайте, що написано в моєму словнику. Любочестя – це есенція доброти, любов великої вдячності, вся доброта й смиренність. Це чиста любов смиренної людини, що зовсім не шукає свого в тому, що вона робить. Її серце наповнене духовною витонченістю, сприйнятливістю й вдячністю до Бога й до образу Божого, людини.

Любочесні люди внутрішньо тануть від вдячності до Бога, яку всіляко виражають духовно, як чада Божі. Оскільки вони перебувають на Небі в царині славослів’я, то з радістю приймають і випробування. Прославляють Бога за них, так само, як і за благодіяння, і постійно приймають благословення Боже. Любочесні люди – благородні душі. Вони глибоко переживають найменше добро, яке їм роблять інші, і намагаються за нього відплатити, але, що б вони не зробили, відчувають, що цього замало. Вони ніколи не забувають зробленого їм добра.

– Той, хто по-справжньому любить свого благодійника, показує цим, що в нього є любочестя?

– Той, хто любить свого благодійника, не робить нічого. Але, на жаль, сьогодні навіть цього нема, рідко можна зустріти вдячну людину. Яке колись було в людей любочестя! Мої батьки розповідали мені, що якийсь австрійський підприємець, що мешкав в Аданах, врятував мого батька від турків. Потім він збанкрутів і вважав для себе образою далі залишатися в Аданах, але й в Австрію не хотів повертатися. Тоді мій батько, котрий ніколи не забував, що ця людина врятувала йому життя, прийняв його у свій дім у Фарасах і упокоїв його в старості.

– У любочестя, Герондо, є межа?

– Ні, межі немає. Це постійна велика нерозважливість… Духовна нерозважливість!

– Герондо, для любочестя потрібне розважання?

– Любочестя має і розважання, і сприйнятливість, і благородство… У ньому є все… Любочесна людина не наївна, вона може бути приниженою, але в ній перебуває Христос, тому що найприниженіший зі всіх – це Христос.

Христос радується нашому любочесному подвигу

– Герондо, скажіть кілька слів про те, як мені подвизатися.

– Мужність, відвага й любочестя! Працюй для Христа з любочестям. Христос у душі, яка має добре налаштування, волю до перемоги й любочестя, працює тихо й непомітно.

– Герондо, чому мене не наповнює молитва, хоча я й турбуюся про те, щоб точно виконувати всі свої чернечі обов’язки?

– Як же вона тебе може наповнити? Потрібно важіль повернути в інший бік. Подивися, скільки в духовному житті ти робиш розумом, а скільки серцем, наскільки керуєшся європейською пунктуальністю, а наскільки православним любочестям. За тим, що ми називаємо “послідовністю”, іноді ховається наш егоїзм, і він нас обкрадає. Здаватися послідовним, щоб інші думали, що в мене все добре. Однак тоді моє духовне життя перетворюється на один великий безлад. У всьому треба діяти з любочестям, тому що на цій частоті працюють Христос, Божа Мати і святі… Без любочестя не приходить Божественна Благодать.

– Герондо, постійне трезвіння стомлює…

– Стомлює, коли до нього домішується егоїзм, тому що тоді людина неприродно примушує себе. Але коли є присутнім любочестя, тоді подвиг здійснюється серцем, тоді він не стомлює, бо насолоджується любочестям. Ти, я думаю, відчуваєш труднощі в подвигу, тому що говориш: “Я маю робити те-то й те-то”. Так непомітно для тебе дисципліна відкриває вхід егоїзму: “Робити, щоб спастися”. Подвизатися треба не для того, щоб спастися, а щоб порадувати Христа. Якщо ти трудишся, щоб порадувати Христа, то подвиг твій буде легким і будеш відчувати в собі Божественну втіху. Зараз твій подвиг жорсткий, і в ньому нема втіхи. Христос – ніжний Батько, а не тиран. Христос радується нашому любочесному подвигу. Коли людина подвизається духовно з любочестям, то відчуває внутрішню радість, тому що Бог подає їй духовну насолоду. Зрозуміло, що любочесна людина ніколи не подвизається заради вигоди й насолоди. І навіть якщо Бог не відкриє їй Рай, вона не образиться, тому що не говорить: “Буду подвизатися, щоб опинитися в Раю, щоб жити добре й не мучитися в пеклі”, але не грішить через любочестя, тому що не хоче опинитися в пеклі й образити Христа, свого Благодійника. І якщо Христос їй скаже, що й у Раю їй доведеться терпіти муки, то вона все одно захоче бути там заради Христа.

Ворог любочестя – себелюбність

– Герондо, людина, котра володіє любочестям, завжди відрізняється самозреченням?

– Якщо в ній є чисте любочестя, то є й самовідданість. Чим менше в любові людини її власного “я”, тим більше любочестя вона здобуває. Там, де є себелюбність, нема любочестя, тому що ворог любочестя – себелюбність.

– Герондо, незважаючи на те, що працюю, якщо необхідно, по дванадцять-тринадцять годин на день, працюю сумлінно й любочесно, я обурююся, якщо мене просять зробити щось, що не було мною заплановане.

– Не називай це любочестям. Той, у кого є любочестя, не перечить, коли його просять про допомогу, й не говорить, скільки годин він працює. У монастирі, де я мешкав, той, хто працював більше за інших, намагався це приховати. Якийсь брат назбирав два мішки маслин, а говорив, що зібрав один кошик і що інший брат назбирав кілька мішків. Ось що значить любов. А тут варто запитати: “Хто зібрав маслини?” “Я”, – відповідає відразу сестра. Хай би вже краще вона їх не збирала. Якщо ви прийшли в монастир, щоб збирати похвалу, то мені вас жаль.

– Коли я бачу, що в нас багато роботи, то починаю метатися й відчуваю тягар.

– Коли б я був на твоєму місці, то примушував би себе зробити роботу й за іншу сестру. Коли я вчився на теслю, хазяїн взяв собі в помічники, крім мене, ще одного юнака. Він був старший і міцніший за мене, але ледачий. Хазяїн давав нам роботу, а той сидів склавши руки. “Що? Я буду заробляти для хазяїна гроші?” – обурювався він і нічого не робив. “Послухай, – казав я йому, – якщо хочеш навчитися, роби, що тобі кажуть!” Але це було даремно, і мені доводилося працювати і за себе, і за нього. “Принаймні, – говорив я, – якщо вже сидиш без роботи, то сідай на верстат і притискай дошки, а я буду їх пиляти, хоч не будемо витрачати час на те, щоб затискати дошки в лещата”. Але ж я міг би сказати й так: “Я свою роботу зробив, інше мене не хвилює”. Прийшов би хазяїн і став би сварити мого товариша: “Де твоя робота? Подивися на нього, він слабший за тебе, а зробив ось скільки!” Хіба мені було б приємно слухати, як іншого лають? Який сенс в тому, що мене хвалять, а іншого лають? В остаточному підсумку, мій напарник тільки сам собі зробив гірше, тому що так і не навчився теслярського ремесла, і йому потім довелося працювати не рубанком, а киркою. Людина, котра володіє любочестям, де б не опинилася, буде процвітати, тому що все, що вона робить, робить із любочестям. А людина, що не розвиває в собі любочестя, дане їй Богом, що б не робила, буде тупцювати на місці.

Раніше, бувало, ми дивилися на бідолашних тварин, на вола чи на коня: у парі одна тварина могла бути стараннішою, любочеснішою, а інша ледача, і сумлінна тягла за собою ледачу. І, зрештою, ледача йшла під сокирум’ясника. Знаєте, як шкода мені було одного буйвола! Ми запрягали разом трьох буйволів, і один з них, не дуже вже і сильний, так старався, так працював. Тягнув за собою й інших двох. Від напруження він, бідолашний, весь покривався потом. А якщо потім Христос вкаже нам на таку тварину й скаже: “Дивіться, він тягнув за собою двох інших, а що зробили ви?” – що ми відповімо? Ах, море, прийміть ближче до серця питання власного спасіння. Адже у вас стільки можливостей!

У любочесних людей витончена совість, і Бог їм допомагає

– Герондо, людина, котра володіє любочестям, сама це розуміє?

– Ти володієш? Це відчувається, дорогенька! Людина приблизно знає про себе, хто вона є, отримує повідомлення, бо відчуває внутрішню тишу й мир. Але й володіючи любочестям, людина не вихваляється, не каже: “У мене є любочестя”. Адже в неї в голові завжди живе думка: “Мені потрібно ще більше любочестя”.

Людина любочесна – щира, не зважає на себе, проста, має смиренність. Все це дає мир їй самій, але явне і для інших, тому що вона має внутрішнє спілкування з іншими людьми й розуміє їх. І якщо тобі погано, а ти, щоб не засмучувати, будеш їй говорити: “У мене все відмінно”, вона зрозуміє, що тобі погано й постарається тебе не турбувати. У той час, як інша людина, хоча й бачить, що ти стомився й погано себе почуваєш, але тому що їй хочеться, щоб ти нею зайнявся, то вона почне казати: “Герондо, ти сьогодні виглядаєш краще, ніж минулого разу, бачу, що ти цілком здоровий!” І хоч було б щось серйозне. А людина любочесна, навпаки, навіть якщо їй дуже потрібно, скаже лише: «Герондо, не буду завдавати тобі клопотів, тільки благослови мене». Таку людину я тримаю довго, і на очі навертаються сльози. “Піду, Герондо, я бачу, що ти втомився”, – каже вона. Невже такій людині Бог не допоможе?

Є люди, які, будучи спонукувані любочестям, відразу розуміють, що корисно й що приємно іншому, у хорошому значенні, тому що постійно думають про інших, а не про себе. Деякі, хоча й не знають мене, відчувають, що мені потрібно, й присилають посилки, у яких є саме те, що мені в цей момент необхідно. Дивлячись на таку посилку, можна зрозуміти увесь внутрішній світ людини. Витонченість свідомості вбачається в кожній речі.

– Герондо, до Вас у келію іноді приходять люди дещо зухвалі й нахабні.

– Так, але користь дістають люди любочесні, які через свою скромність не хочуть мене турбувати. Минулого разу прийшов сюди батько сімейства. Ми бачилися з ним і окремо, приїжджав він і разом з дружиною й дітьми. Потім днів через три приїхав знову. У той момент я розмовляв з кимось, а за дверима чекала одна дівчина, котра спеціально прилетіла з Афін, щоб обговорити зі мною питання, яке її хвилювало. “Ви не дозволите мені поговорити з отцем п’ять хвилин?” – попросив він, і дівчина пропустила його вперед. Потім їй довелося чекати півтори години, поки вийде пан, що попросив пропустити його… на п’ять хвилин. Коли він вийшов, їй уже треба було поспішати в аеропорт, і вона сказала мені тільки: “Благослови мене, Герондо, я приїхала з Афін, щоб порадитися з тобою, але тепер уже не встигаю. Я відпросилася з роботи, і мені настав час їхати в аеропорт, щоб встигнути на літак”. Як же забутитаку людину! В остаточному підсумку тільки в широті душі знаходить людина допомогу від Бога.

– Герондо, коли любочесна людина живе з людьми непорядними, хіба вона не страждає?

– Сенс у тому, щоб показати своє любочестя в спілкуванні з людьми непорядними. У Євангелії говориться: “Коли ви любите тих, що вас люблять, яка вам заслуга…”

Люди любочесні й духовно сприйнятливі добровільно зазнають труднощів або через вчинки стосовно інших людей з любові до них, або через лукавство інших, але самі ніколи не прагнуть знайти справедливість у цьому суєтному житті. Люди любочесні в цьому житті розплачуються з усіма боргами, але отримують і допомогу від Бога і в іншому житті будуть мати велику винагороду.

← Слова. Том 5. Розділ другий. Частина 3/1

Слова. Том 5. Розділ другий. Частина 4/1 →