Авва Пімен Великий

1. Авва Пімен Великий ще змалку проявив особливу прихильність до чернецтва як до духовної науки, як до найвищої серед наук. Уважне вивчення його глибоких висловів, викладених із дивовижною простотою, свідчить про те, що він досяг найправильнішого самопізнання. До цього він дійшов при світлі Євангелія та завдяки благодаті Святого Духа, яка щедро освятила його блаженний подвиг.

У цьому подвигу він побачив у собі падіння людства, стан рабства й полону, у якому воно перебуває стосовно впалих духів, усвідомив загибель людства, його потребу в Спасителеві та те, що цим Спасителем є Господь і Бог наш Іісус Христос. Примушуючи впалу людську природу до виконання євангельських заповідей, преподобний Пімен досвідчив, що їх виконання, хоч і суперечить грішній волі та розуму людському, лікує наше єство від хвороби та отрути, спричинених падінням. Це лікування має ту рішучість і силу, яку може дати лише Божественне зцілення.

Жодне людське вчення, жодна мудрість не здатні вплинути на людину так, як євангельські заповіді, коли людина їх виконує. Вони змінюють розум, серце й тіло. У цю велику тайну проник преподобний Пімен, якого справедливо називають Великим. Він присвятив усе своє життя, усі сили душі й тіла розумному чернечому подвигу, звершенню душевному, надаючи тілесному подвигу значення лише настільки, наскільки це необхідно для сприяння духовному зростанню, але не на шкоду останньому й не для його самодостатності.

З повним самозреченням, відкинувши людську правду та нехтуючи людською думкою, Пімен всією душею прагнув виконувати Божу правду, відкриту в Євангелії. Він усував із себе й від тих, хто звертався до нього за порадами, усе, що могло порушити правильність самопізнання, яке дарує справжнє смирення, що пронизує й оживляє євангельське вчення.

Без правильного самопізнання погляд на ближніх, на доброчесність, на чернечий подвиг, на християнство неминуче буде помилковим або недостатнім у тій чи іншій мірі. Це підтверджується багатьма випадками, де проявлялися розбіжності між Піменом Великим і деякими його сучасниками – святими отцями за життям, але не завжди за розумінням.

Правильність і вірність подвигу, якого неухильно дотримувався преподобний Пімен, були засвідчені самим Богом, що дарував йому найбільші благодатні дари. Його вислови й спосіб мислення завжди визнавалися всіма святими ченцями як дорогоцінний, безцінний скарб, духовний заповіт і спадщина православного чернецтва.

Святий Пімен мав якусь особливу природну основність розуму, чужу легковажності, і природну розсудливість, позбавлену гордості. Ця рідкісна риса помітна також у преподобного Феодосія Печерського.

2. Авва Пімен жив у V столітті, коли чернецтво в Єгипті досягло найбільшого розквіту й досконалості. Ще будучи дитиною, Пімен мав бесіди з великими Отцями й напувався їхнім ученням. Він відвідував преподобного Павла, який був у дружніх стосунках із знаменитим пустельником Нітрійської пустелі Паісієм Великим.

Юнак загорівся бажанням побачити Великого і благав Павла допомогти йому в цьому. Павло вагався: «Ти ще молодий, дитино, – казав він Пімену. – Ми самі приходимо до Великого безмовника лише після довгих роздумів і тільки в разі нагальної потреби».

Однак Пімен благав дозволити йому хоча б супроводжувати Павла, обіцяючи, що не турбуватиме Великого, не входитиме до його келії, а задовільниться тим, що стоятиме зовні й почує лише звук його голосу. На таких умовах Павло погодився взяти юнака з собою.

Коли вони прийшли до Паїсія, Павло ввійшов до його келії, а Пімен залишився зовні. Паїсій, з любов’ю прийнявши Павла, одразу запитав про Пімена і наказав впустити його до себе.

Коли Пімен увійшов, Великий обійняв його, благословив і сказав Павлу: «Повір мені, улюблений Павле, це дитя врятує душі багатьох, і багато хто через нього сподобиться райських осель: з ним – рука Божа».

3. Відомо, що преподобний Пімен на початку свого чернечого шляху не перебував у послуху в якогось одного старця. Проте очевидно, що він старанно керувався порадами багатьох великих іноків, якими у ті благословенні часи був багатий Єгипет.

Одного разу Пімен пішов до старця, щоб запитати його про три помисли. Прийшовши, він несподівано забув один із трьох помислів. Після бесіди з старцем він повернувся до своєї келії. Але щойно він узявся за ключ, щоб відімкнути двері, як раптом згадав те, про що забув запитати. Не заходячи в келію, він залишив ключ у дверях і одразу ж повернувся до старця.

Старець запитав про причину його швидкого повернення. Пімен відповів: «Я взявся за ключ, щоб відімкнути келію, і раптом згадав про забутий помисел, тому, не заходячи всередину, повернувся до вас».

Відстань між їхніми келіями була дуже значною. Почувши це, старець сказав: «Ти – пастир ангелів, і твоє ім’я буде прославлене по всій землі Єгипетській».

Пімен – грецьке слово, яке означає «пастир».

4. Розповідали про авву Пимена, що він безмовствував у Скиті разом із двома братами по плоті. Молодший із них постійно ображав його. Одного разу Пімен сказав старшому братові: «Молодший порушує наше безмовне життя. Встаньмо й підемо звідси». Не кажучи нічого молодшому братові, вони залишили келію. Коли молодший брат помітив, що їх довго немає, вийшов подивитися, де вони, і побачив, що вони вже далеко. З криком він побіг за ними. Авва Пімен сказав старшому братові: «Зупинимося й зачекаємо брата, адже він трудиться, щоб нас наздогнати».

Коли молодший брат наздогнав їх, він запитав: «Куди ви йдете, залишивши мене?» Старець відповів йому: «Ми йдемо від тебе, бо ти руйнуєш наше життя». Молодший брат сказав на це: «Істинно, істинно кажу вам: куди б ви не пішли, я піду разом із вами».

Старець, бачачи його незлобивість, сказав старшому братові: «Він чинить так не зі злого наміру, але ворог використовує його як своє знаряддя». Після цього вони повернулися до своєї келії.

5. Молодший брат авви Пимена, Паїсій, завів знайомство з деякими монахами з інших келій, чим порушив бажання Пимена. Тоді Пімен пішов до авви Аммона й сказав йому: «Мій брат Паїсій завів дружбу з чужими, через що я не маю спокою».

Авва Аммон відповів йому: «Пімене! Невже ти ще живий? Іди до своєї келії й вважай у серці своєму, що вже минув рік, як ти перебуваєш у могилі».

6. Одного разу Паїсій посварився з одним із відвідувачів і навіть побився з ним до кровопролиття. Авва Пімен сидів поруч і не сказав жодного слова. У цей час до них прийшов авва Анув, найстарший серед братів за віком. Побачивши, що сталося, він звернувся з докором до авви Пимена за те, що той не спробував примирити посварених. Пімен відповів: «Вони – брати, і самі помиряться». Анув повторив свій докір, і тоді Пімен сказав: «Я повважав у серці своєму, що мене тут не було».

7. Коли авва Пімен та авва Анув пішли в пустелю, їхня мати дуже захотіла побачити синів. Вона часто приходила до їхньої келії, але завжди йшла, не досягнувши бажаного.

Одного разу, дочекавшись зручного моменту, вона несподівано з’явилася перед ними саме тоді, коли вони йшли до церкви. Побачивши матір, брати поспішили повернутися до келії та зачинили двері за собою.

Мати стала перед дверима й зі сльозами благала їх вийти. Тоді авва Анув підійшов до авви Пимена й сказав: «Що нам робити з нашою матір’ю, яка плаче перед дверима?» Авва Пімен підійшов до дверей і, почувши її плач, не відчиняючи, сказав: «Чому ти так плачеш і кричиш, адже старість уже виснажила тебе?»

Вона, впізнавши голос сина, ще голосніше закричала: «Я хочу бачити вас, моїх синів! Що в цьому такого? Хіба я не ваша мати? Хіба не я народила вас? Хіба не я вигодувала вас своїми грудьми? Я вже вся в сивині! Коли я почула твій голос, – усе моє єство здригнулося!»

Пімен відповів їй: «Чи хочеш ти побачити нас тут, чи у вічному житті?». Вона сказала: «А якщо я не побачу вас тут, то чи побачу там?» Пімен сказав: «Якщо ти з благодушністю відмовишся від зустрічі тут, то напевно побачиш нас там».

Ці слова втішили її, і вона пішла з радістю, кажучи: «Якщо я напевно побачу вас там, то вже не хочу бачити тут».

8. Паїсій, брат авви Пимена, знайшов невеликий глечик із золотими монетами. Він сказав старшому братові своєму, авві Ануфу: – Ти знаєш, що слово авви Пимена дуже суворе. Давай підемо і збудуємо собі келію в іншому місці, щоб жити там у спокої та мовчанні. Авва Анув відповів йому: – У нас немає коштів, щоб побудувати келію.

Тоді Паїсій розповів йому про свою знахідку. Це дуже засмутило авву Анува, який зрозумів, що ця знахідка може стати причиною духовної загибелі Паїсія. Проте він сказав: – Ходімо, збудуємо келію на тому боці річки.

Авва Анув узяв у Паїсія глечик із золотими монетами й заховав його у свій капюшон. Коли вони переправлялися через річку і були посередині її, авва Анув вдав, що спіткнувся, і впустив глечик із монетами у воду. Зробивши це, він почав журитися, а авва Паїсій утішав його, кажучи: – Не журися, авво, через золото. Ходімо знову до нашого брата.

Вони повернулися і жили у мирі.

9. Один брат попросив поради у авви Пимена. Старець сказав йому: – Доки котел гарячий від вогню, який палає під ним, жодна муха чи інша гадина не наважується торкнутися його. Але коли котел охолоне, усі гадюки сміливо сідають на нього. Так само і з монахом: доки він перебуває в духовному подвигу, ворог не може знайти можливості перемогти його.

Такою є властивість розумної молитви: вона, наповнюючи людину, закриває вхід для всіх гріховних думок. Коли ж ум молитовника впадає в розслаблення і зневіру, тоді гріховні помисли легко входять, перемагають і захоплюють подвижника. З цієї причини особливо важливо для того, хто практикує розумну молитву, постійно зберігати ум у бадьорості та тверезості, не дозволяючи собі нічого, що може привести до розслаблення ума: ні багатослів’я, ні зайвих турбот, ні розваг і розсіяності, ні надмірності в їжі, питті чи сні, ні уваги до справ людських і цього світу.

10. Преподобний Пимен Великий говорив: Для монаха найважливіше – постійно зберігати тверезий ум.

11. Він також казав: – Початок зла – чутка.

Під “чуткою” тут маються на увазі розсіяність, багатослів’я, пустослів’я, зайва турботливість, виходи з келії – стан, протилежний мовчанню, стан, що руйнує тверезість і самоспоглядання.

12. Одного разу авва Ісаак сидів поруч із аввою Піменом. У цей час пролунав спів півня, і авва Ісаак запитав авву Пімена: – Авво, тут є півні? Пімен відповів йому: – Ісаак! Навіщо ти змушуєш мене говорити про це? Ти та подібні до тебе чують півнів, а той, хто зберігає тверезість ума, не звертає на це уваги.

Такою є властивість розумного подвигу: через нього поступово посилюється тверезість і самоспоглядання, аж доки подвижник не досягає такої міри, що втрачає чутливість до всього матеріального, що його оточує. Він, чуючи, не чує, і бачачи, не бачить того, що діється навколо нього.

13. Авва Пімен, авва Анув та їхні брати, всього п’ятеро, сини однієї матері, прийняли чернецтво у Скиті. На цю пустелю напало варварське плем’я мазиків: вони розорили житла монахів і вбили багатьох із отців.

Серед убитих був і преподобний Мойсей Мурин. Пімен і його брати врятувалися втечею зі Скиту. Вони прийшли до місця, яке називалося Ференуф, і всі семеро оселилися тимчасово у порожньому язичницькому храмі, щоб обговорити вибір місця для постійного проживання.

При цьому авва Анув сказав авві Пімену: – Зроби милість, ти і брати, виконайте моє прохання: протягом цього тижня житимемо кожен окремо у мовчанні, не збираючись для розмов.

Авва Пімен відповів: – Зробимо за твоїм бажанням. Вони так і вчинили.

У храмі стояла кам’яна статуя. Анув щоранку вставав і кидав камінням у обличчя статуї, а ввечері підходив до неї та просив пробачення. Так він робив увесь тиждень. У суботу брати зібралися разом, і авва Пімен сказав авві Ануфу:

– Бачив я, авво, що ти весь цей тиждень кидав камінням у обличчя статуї, а потім кланявся їй і просив пробачення. Той, хто вірить у Христа, не має кланятися ідолу. Старець відповів: – Я зробив це заради вас. Коли, як ви бачили, я кидав камінням у обличчя статуї, чи сказала вона щось? Чи розгнівалася вона? Авва Пімен відповів: – Ні. Анув: – Знову ж, коли я просив у неї пробачення, чи засмутилася вона? Чи сказала: “Не пробачаю”?

Авва Пімен відповів: – Ні. На це сказав авва Анув: – Так і ми, семеро братів, якщо бажаємо жити разом, повинні бути подібними до цієї статуї, яка не обурюється гнівом від образ, нанесених їй, і не впадає в гординю від виявленого їй смирення. Якщо ж ви не хочете поводитися таким чином, то ось: у цього храму четверо дверей – нехай кожен іде, куди хоче, і обирає собі місце для проживання, яке йому до вподоби.

Брати впали ниць перед аввою Ануфом, дали обіцянку дотримуватися його поради, і прожили разом у великому смиренні та терпінні багато років, з єдиною метою – прагнення до християнської досконалості. Уночі вони спали чотири години, чотири години присвячували псалмоспіванню, а чотири – рукоділлю. Удень до шостої години вони поперемінно молилися та працювали, виготовляючи різні речі з пальмового листя. До дев’ятої години займалися читанням, а після цього готували собі їжу, збираючи дикі трави.

– Згодом, – розповідав авва Пімен, – ми провели все наше життя в трудах, підкоряючись розпорядженням авви Ануфа. Одному з нас він доручив ведення господарства: ми їли те, що було приготоване, і ніхто з нас не дозволяв собі сказати: «Дай мені чогось іншого» або «Я цього не хочу». Так ми провели все наше життя в мовчанні й мирі.

Життя авви Пимена Великого проходило у невеликій громаді, що складалася з його рідних братів. Постійно перебуваючи з ними, він залишався у внутрішній самотності й досяг досконалості через постійне й ревне тверезіння, уникаючи всього, що могло б порушити його духовне діяння.

Святий Апостол дає дуже дієвий засіб для збереження душевного миру, мовчання і невід’ємної від них розумної молитви: Носіть тягарі один одного, і таким чином виконаєте закон Христовий.

Проте люди зазвичай прагнуть до протилежного: вони очікують від ближніх бездоганності й досконалості у доброчесності, чого людині не властиво і неможливо досягти. Крім того, їхні уявлення про доброчесність часто бувають недостатніми або навіть хибними. Таке нерозсудливе прагнення заважає серцю зосередитися на самоспогляданні та істинному смиренні, з яких витікають розумна молитва і внутрішнє мовчання. Це прагнення підтримує постійне хвилювання в серці та приносить уму багато сторонніх думок і фантазій.

У розлогій пустелі Скит поєднувалися різноманітні форми чернечого життя. Там існували і спільножиття, і життя по двоє чи троє, яке називали «царським шляхом», і відлюдництво або самотнє проживання. Із збережених оповідей про Пимена Великого очевидно, що за духовним успіхом він перевершував братів, і до нього для духовного повчання приходили іноки, хоча він, завжди смиренний, віддавав перевагу у всьому старшому брату своєму авві Ануфу. Ці оповіді дають підстави припускати, що з часом Пимен став на чолі спільножиття, ймовірно, після смерті Ануфа. В оповідях келія Пимена Великого іноді називається монастирем, що взагалі означає усамітнене помешкання.
14. Після розорення Скиту варварами, Пимен із братами своїми жив у різних місцях. В одному з таких місць брати сказали йому: «Підемо звідси, бо місцеві монастирі тривожать нас, і ми губимо свої душі. До того ж і діти своїм плачем порушують наше безмов’я». Авва Пимен відповів: «Ви хочете втекти звідси, щоб не чути ангельських голосів!»
Такий є плід розумної молитви. Вона, поступово зцілюючи гріховну хворобу серця, змінює його ставлення до навколишніх предметів і обставин. Серце починає дивитися на все через своє смирення і благість, через свою самозреченість, через свою мертвість для світу, через своє життя в Богові.
15. Якось до монастиря, в якому мешкав авва Пимен, прийшли пресвітери. У цей час авва Анув зайшов до нього й сказав: «Чи не запросити нам пресвітерів до нашої келії?» Сказавши це, він довго стояв, але Пимен йому нічого не відповів, і той вийшов засмучений. Ті, що сиділи поруч із Пименом, запитали його: «Отче, чому ти йому не відповів?» На це Пимен сказав їм: «Це не моя справа, бо я вже помер. Померлий не говорить. Не вважайте, що я живу з вами тут».
Практикуючий розумну молитву втрачає здатність займатися матеріальним через відсутність сердечного співчуття до нього і через незвичайно розвинене співчуття до духовного світу, доступ до якого відкривається через самозаглиблення.
16. Якось місцевий правитель взяв під варту одного з родичів авви Пимена. Інші родичі прийшли до авви й попросили його, щоб він пішов до правителя й заступився за ув’язненого. Авва відповів їм: «Дайте мені три дні, і тоді я піду». Протягом цих трьох днів він молився до Бога так: «Господи, не дай мені успіху в цій справі, інакше не дадуть мені залишитися тут, постійно залучаючи до мирських турбот». По закінченні трьох днів він прийшов до правителя, щоб заступитися за родича. Правитель сказав йому: «Авво, ти просиш за розбійника?» Отримавши таку відповідь, старець зрадів, що Бог не дав йому успіху в цій справі.
«Всяка милостиня, – говорить святий Ісаак Сірський безмовнику, – чи любов, чи милосердя, словом, усе, що зовні визнається справою заради Бога, але відволікає від безмовності, звертає твою увагу до світу, занурює тебе в турботи й клопоти, перериває пам’ять про Бога, розриває твої молитви, вводить у твої помисли сум’яття та коливання, заважає займатися читанням Божественних Писань, послаблює твоє внутрішнє пильнування, змушує тебе після входу в затвор виходити з нього, а після віддалення від людей – знову спілкуватися з ними, пробуджує в тобі поховані пристрасті, розпускає вуздечку, що стримувала твої почуття, оживляє твою мертвотність для світу, зводить тебе з висоти ангельського діяння до доброчинностей людських, – усе це, усі ці „правди“, нехай загинуть.
Виконання обов’язку любові до ближніх у задоволенні їхніх тілесних потреб належить до діяння мирян або ченців, недостатніх для досконалої безмовності, але таких, що у своїй безмовності перебувають у спілкуванні з ближніми, постійно дозволяючи собі виходи з келії й прийоми відвідувачів у ній. Це – зовсім не є діянням істинних безмовників».Неможливо виконувати обидва діяння одночасно: тілесне служіння ближнім і служіння молитвою та проповідуванням слова Божого, як про це сказали святі Апостоли (Діян. 6:2,4). Вони, доручивши іншим турботу про тілесні потреби братства, обрали для себе перебування в молитвах і слові Божому. Так само діяли й ченці, які досягли високих духовних успіхів. Загальний порядок для ченців полягає в тому, щоб новоначальні виконували Євангельські заповіді тілесно, поступово привчаючись до їх духовного виконання, а ті, що досягли успіху, виконували їх духовно, підносячись від самоспоглядання і досвідченого самопізнання до досвідченого Богопізнання й здобуваючи живе слово Боже через з’єднання молитвою в єдиний дух із Богом. Лише таке слово може приносити суттєву користь ближнім, змінювати й оновлювати їхні душі своєю благодатною силою і життям.
Це сказано для пояснення чернечого життя. Якщо Паїсію, сучасникові й рідному брату Пимена, здавалося, що його слова й діяння були жорстокими, то тим більше вони можуть здатися такими в наш час, коли духовні доброчесності забуті, зневажені, висміяні, коли поклоніння віддається лише тілесним доброчесностям, виконуваним у дусі світу, який є протилежним і ворожим до Євангелія.
Далі ми побачимо, якими дивовижними дарами Святого Духа було запечатано і засвідчено мудрування та життя Пимена. Це засвідчено Самим Богом.
17. Згодом інший правитель країни, почувши про блаженного Пимена, забажав побачити його і послав гінця з проханням дозволити відвідати його. Це дуже засмутило Пимена. Він розмірковував сам із собою: Якщо високопоставлені особи почнуть вітати та шанувати мене, очевидно, багато людей із народу теж почнуть стікатися до мене, а це неминуче порушить мою безмовність і приховане розумне діяння. До того ж, через дії лукавого демона, може відійти від мене благодать смирення, яку я прагнув здобути з юності своєї з великим трудом за Божою допомогою, а я потраплю в сіті марнославства.

Розміркувавши так, він відмовився від зустрічі з правителем і не прийняв його. Це засмутило правителя, і він сказав своєму оточенню: «Те, що я не удостоївся побачити людину Божу, приписую своїм гріхам».
Проте бажання побачити святого старця стало для правителя ще сильнішим. Він вигадав наступний спосіб, щоб домогтися зустрічі: наказав схопити сина сестри блаженного Пимена та посадити його у в’язницю. Правитель сказав своїм наближеним: «Передайте святому старцю, щоб він не засмучувався через мій вчинок. Племінник його буде негайно звільнений із в’язниці, якщо старець прийде до мене. Однак вина юнака така, що він не може бути звільнений без покарання».
Мати юнака, сестра святого Пимена, почувши про це, пішла в пустелю, де жив її брат. Вона стала перед дверима його келії, зі сльозами та риданням благала його піти до правителя і попросити за її сина. Але блаженний Пимен не лише не відповів їй нічого, а навіть не відчинив дверей і не вийшов до неї. Тоді вона почала ображати його: «Жорстокий, – кричала вона, – нечестивець, безсердечний! Як тебе не зворушує мій гіркий плач? У мене один син, і той у небезпеці загинути!»
Тоді старець наказав братові, який прислуговував йому, передати їй: «Пимен дітей не народжував, тому і не має скорботи про них».
Правитель, почувши про це, сказав своїм друзям: «Передайте йому, щоб він принаймні написав до мене листа, і я звільню його племінника».
Тоді, переконаний багатьма, старець написав до правителя наступне: «Нехай ваша шляхетність ретельно розслідує провину ув’язненого, і якщо він зробив щось, гідне смерті, нехай помре, щоб насильницькою смертю очистити свій злочин у нинішньому віці та уникнути вічної муки в геєні. Якщо ж він не зробив нічого, гідного смертної кари, розпорядіться відповідно до законів».
Правитель, отримавши цей лист, негайно звільнив юнака з в’язниці.
18. Одного разу велика кількість старців прийшла до авви Пимена. Один із його родичів мав сина, у якого через хворобу, викликану дияволом, обличчя скривилося і повернулося назад. Батько юнака, побачивши зібрання старців, привів сина до келії авви Пимена й сидів зовні, плачучи. Один із старців випадково вийшов із келії й запитав: – Чому ти плачеш? – Я родич авви Пимена, – відповів чоловік. – Бачиш, яке нещастя трапилося з моїм сином! Я хотів привести його до старця, але побоявся, бо він навіть бачити нас не хоче. Тепер, коли я побачив, що тут зібралися ви, осмілився прийти. Авво! Змилуйся наді мною, як знаєш: введи дитину до келії, і помоліться за нього.
Старець узяв хлопчика, увійшов із ним до келії й виявив розсудливість у цій справі. Він не привів юнака прямо до авви Пимена, а почав із молодших старців, підводячи хлопчика до кожного й просячи осінити його хресним знаменням. Коли всі по черзі знаменували його, старець підвів хлопця й до авви Пимена. Авва не хотів допустити його до себе, але старці почали просити: – Що зробили всі, зроби й ти.
Тоді авва Пимен, зітхнувши, встав, помолився й сказав: – Боже, зціли створіння Твоє, щоб не володів ним ворог!
Він осінив його хресним знаменням, і юнак одразу зцілився. Хлопчика повернули батькові здоровим.
19. Авва Іоанн розповів: – Одного разу ми прийшли із Сирії до авви Пимена, бажаючи спитати його про нечулість серця. Старець не знав грецької мови, а перекладача тоді не було. Бачачи нашу печаль, старець раптом почав говорити грецькою: Вода за своєю природою м’яка, а камінь твердий. Але якщо над каменем повісити жолоб, і вода крапля за краплею стікатиме по ньому, то камінь поступово пробиватиметься. Так само і Слово Боже м’яке, а наше серце тверде. Але якщо людина часто слухає Слово Боже, її серце відкривається для страху Божого.
Ці дві розповіді наведені після описів відречення авви Пимена від світу, яке може здатися дивним плотському розумінню. Водночас вони передують оповідям, що більше зображають його духовний подвиг. Великі благодатні дарування, виявлені в Пимені через обставини, свідчать про те, наскільки угодними Богові були його помисли, образ думок і життя.
Цей духовний подвиг особливо важливий, бо він застосовний до життя сучасних ченців, як був застосовний до чернецтва всіх часів. Це невід’ємний і цінний подвиг, що зосереджує увагу ченця на внутрішньому діянні, роблячи його незалежним від зовнішніх обставин.
20. Один брат запитав авву Пимена: – Про що маю думати, перебуваючи у келії? Старець відповів: – Я подібний до людини, яка загрузла у болоті по шию, із тягарем на плечах, і волає до Бога: «Помилуй мене».
Цими словами описується внутрішнє діяння Пимена Великого. Усе воно зосереджувалося у молитовному плачі: «Помилуй мене!» – це вираз плачу, що проникнув у душу. Коли плач досягає своєї вершини, він не потребує багатомислення чи багатослів’я, а задовольняється короткою молитвою.
21. Авва Пимен говорив братії: – Запевняю вас: куди скинуть сатану, туди скинуть і мене.
Це висловлювання є плодом духовного бачення відкинених духів і того зв’язку, у який людина вступила з ними через своє падіння. Це відкриття преподобному стало можливим завдяки глибокому й правильному самопізнанню, до якого він прийшов через Слово Боже, розумне діяння і Божу благодать.
22. Розповідав авва Ісак: «Одного разу я сидів біля авви Пимена й побачив, що він перебуває в стані духовного піднесення. Я вклонився йому до землі, просячи розповісти, де був його розум. Змушений відкрити свою таємницю, він сказав: “Мій розум перебував біля хреста Спасителя в ті хвилини, коли біля нього стояла Богородиця Марія й плакала; мені б хотілося завжди плакати так само”».
Преподобний Пимен любив плач! Спершу плач очищає від гріхів, а потім починає час від часу підносити очищену людину до духовних видінь, змінюючи її розум, змінюючи почуття душі й тіла благодатним оновленням, яке не можна пояснити за межами тілесного мислення. Воно перевищує всі стани, властиві занепалій природі.
Сльози грішника, що кається, який приносить покаяння через усвідомлення своїх гріхів, супроводжуються гіркотою серця та болісним впливом на тіло. Натомість сльози очищеної людини, що приносить покаяння у смиренні, – солодкі для душі, вони навіть живлять тіло. Святий Ісак Сирін називає думки й почуття, з яких виникають ці сльози й які їх супроводжують, “країною радості”.
Такі сльози змінюють навіть зовнішній вигляд людського обличчя. Аскет входить у сльози розради – свідків Божої милості, у сльози гіркого покаяння за гріхи, сльози болю через власну гріховність, своє падіння, поневолення духам відкинутим, спілкування з ними, відчуження від Бога, привласнення ворожнечі до Бога.
23. Брат запитав авву Пимена: – Який труд повинен виконувати чернець?
Авва відповів: «Авраам, коли прийшов у землю обітовану, купив собі гроб і з гроба почав входити у володіння обітованою землею». Брат знову запитав: – Яке значення має гроб? Авва пояснив: «Це місце плачу й ридання».
Кожен чернець повинен так облаштувати своє життя, щоб воно нагадувало життя в гробі. Для цього потрібно уникати марного спілкування, зайвих виходів із келії, багатослів’я, втручання в чужі справи, а особливо — засудження й злослів’я, лінощів, мрійливості та суєтних думок. Звільнення від цих гріхів дозволяє зосереджуватися на собі й займатися уважною молитвою. А уважна молитва народжує умиління, плач і сльози.
24. Брат запитав авву Пимена: – Що робити зі своїми пристрастями, які бентежать мене? Старець відповів: «Будемо щосили плакати перед благістю Божою, поки вона не змилується над нами».
25. Брат запитав авву Пимена:
– Що мені робити зі своїми гріхами? Старець відповів:
– Той, хто хоче позбутися гріхів, позбувається їх плачем, а той, хто хоче не впадати знову у гріхи, плачем уникає нового падіння. Це – шлях покаяння, переданий нам Писанням і Отцями, які сказали: “Плачте! Іншого шляху, окрім плачу, немає”.
26. Авва Пимен сказав: – Плач – подвійний: він і очищає, і оберігає.
27. Одного разу авва Пимен йшов з аввою Анувом околицями міста Діолка. Побачивши там жінку, яка страждала й гірко плакала біля могили, вони зупинилися послухати її. Відійшовши трохи далі, зустріли перехожого й запитали його, що сталося з тією жінкою і чому вона так гірко плаче. Перехожий відповів: – У неї померли чоловік, син і брат. Тоді авва Пимен, звертаючись до авви Анува, сказав: – Кажу тобі: якщо людина не умертвить усі свої тілесні бажання й не здобуде такого плачу, вона не може бути монахом. Все життя монаха – це плач.
Це означає: без набуття плачу неможливо зосередитися, усамітнитися в собі, неможливо здобути справжнє сердечне безмовство, яке визволяє від усіх пристрастей. Монах означає «усамітнений», і лише той справді усамітнений, хто усамітнений у самому собі.
28. Брат запитав авву Пимена про монашеське ділання. Старець відповів: – Коли Бог покличе нас у вічність, що тоді нас тривожитиме? Брат відповів: – Наші гріхи. Старець сказав: – Тож увійдемо до наших келій; усамітнившись у них, пригадаємо наші гріхи, і Господь почує нас.
Тут йдеться про згадування своїх гріхів, яке поєднане з плачем за них.
29. Коли помер авва Арсеній Великий, святий Пимен, почувши про його кончину, зі сльозами сказав: – Блаженний авва Арсеній! Бо ти плакав за себе ще за життя! Неможливо не плакати – або тут добровільно, або невільно у муках аду.
30. Авва Пимен Великий сказав: Давид написав Іоаву (своєму воєначальнику, що осаджував столицю Аммонітян): «Підсиль війну свою проти міста, та й розвали його! (2Сам. 11:25)!» (2Сам. 11:25). Іоав також сказав своїм воїнам: «Будьмо мужніми, і станьмо міцно за народ наш та за міста нашого Бога, а Господь нехай зробить, що добре в очах Його (2Сам. 10:12)!» (2Сам. 10:12).
Перше сказано про те, щоб ми з наполегливістю боролися проти гріха, незважаючи на невдачі та поразки у цій боротьбі. Друге – щоб ми мужньо очищали наші природні властивості від гріховних домішок і намагалися звільнитися від рабства гріху, незважаючи на всю складність цього подвигу.
31. Брат сказав авві Пимену: – Я бачу, що де б я не був, завжди знаходжу допомогу. Старець відповів: – Тим, хто тримає меч у своїх руках, Бог допомагає протягом усього їхнього життя. Якщо будемо відважними, то Він виявить до нас милість.
32. Авва Пимен сказав: – Не відкривай своєї совісті тому, до кого не тяжіє твоє серце.
33. Брат запитав авву Пимена: – Що мені робити зі смущеннями, які турбують мене? Старець відповів йому: – Будемо гаряче плакати перед благістю Божою, доки Він не змилується над нами.
34. Авва Пімен сказав: «Коли Давид боровся з левом, він хапав його за горло. Так само і ми, якщо будемо утримувати горло і черево, то з Божою допомогою переможемо невидимого лева».
35. Ще сказав: «Лукавство людей (тобто демонів) приховане позаду них: тому потрібно серцеве пильнування».
36. Авва Пімен сказав: «Три головні діла є необхідними: боятися Бога, молитися та робити добро ближньому».
37. Ще сказав: «Відверни очі твої, щоб не бачити марноти» (Пс. 118:37), бо звільнення очей вбиває душу».
38. Ще сказав: «Як зброєносець царя завжди готовий перед ним: так і душа має бути завжди готовою протистояти блудному демону».
39. Один брат запитав авву Пімена, кажучи: «Що мені робити? Я страждаю від блудної та гнівної пристрастей». Старець відповів: «На це питання Давид дав відповідь, коли сказав, що лева він перемагав і умертвляв, а ведмедя душив (1Сам. 17:35). Це означає: гнів потрібно відганяти й знищувати, а плотське бажання душити стриманістю».
40. Сказав авва Пімен: «Писання говорить: «Що бачили очі твої, про те й говори» (Притч. 25:8), але я кажу вам: навіть якщо ваші руки щось доторкнули, не свідчіть про це». Для підтвердження цього авва навів такий випадок: один брат був обманутий: він побачив свого ближнього, який, як йому здалося, грішив із жінкою. Довго він боровся зі своїми помислами. Нарешті, піддавшись, підійшов до них і штовхнув їх ногою, кажучи: «Перестаньте!» Але тоді виявилося, що це були два пшеничні снопи, що лежали один на одному».
41. Дехто з отців запитав авву Пімена, кажучи: «Якщо ми побачимо брата, що грішить, чи повинні ми сказати йому про це?» Старець відповів їм: «Що стосується мене, то якщо я матиму потребу пройти мимо і побачу його грішним, я пройду мимо, нічого йому не кажучи».
42. Прийшли деякі старці до авви Пімена й сказали йому: «Якщо ми побачимо брата, що дрімає в церкві, чи велиш розбудити його, щоб він не дрімав під час чування?» Він відповів їм: «Що стосується мене, то якщо я побачу свого брата, що дрімає, покладу його голову на свої коліна й заспокою його».
43. Один брат запитав авву Пімена: «У чому полягає покаяння у гріху?» Старець відповів: «У тому, щоб більше не чинити цього гріха. Непорочними й праведними називаються ті, хто залишив свої гріхи й став праведним».
44. Ще сказав: «Усе, що понад міру, – від демонів».
45. На запитання про слова з Писання: «Я приятель всім, хто боїться Тебе (Пс. 118:63)!» (Пс. 118:63), старець відповів: «Дух Святий говорить це про Себе».
46. Один брат прийшов до авви Пімена й у присутності багатьох, що сиділи там, похвалив іншого брата, сказавши, що той ненавидить лукавство. Авва Пімен запитав його, що означає ненавидіти лукавство? Брат збентежився й, не знаючи, що відповісти, поклонився старцеві, кажучи: «Поясни мені це». Старець сказав: «Ненавидіти лукавство – це коли людина зненавидить свій гріх і виправдає свого брата».
47. Інший брат запитав авву Пімена про спокуси від помислів. Він відповів: «Той, хто перебуває в такому стані, подібний до людини, яка має вогонь зліва від себе, а посудину з водою справа: коли вогонь починає горіти, вона бере воду з посудини й гасить його. Вогонь – це насіння ворога, а вода – це смиренне віддання себе перед Богом».
Цей спосіб боротьби з гріховними помислами дуже дієвий і може використовуватися, коли монах перебуває наодинці у своїй келії. Його з успіхом застосовувала преподобна Марія Єгипетська.
48. Він сказав: «Ми та наші брати – як дві картини. Коли людина розглядає, осуджує та докоряє себе, тоді перед нею підноситься гідність її брата; коли ж людина бачить у собі заслуги, тоді її брат здається їй недосконалим».
49. Ще сказав: «Якщо будемо шукати спокою, то він утікатиме від нас; якщо ж будемо втікати від спокою, то він сам наздожене нас».

50. Ще сказав: «Якщо принизиш себе, то знайдеш спокій: бо той, хто докоряє себе, зберігає терпіння в будь-яких обставинах».
51. Авва Пімен сказав: «Ми впадаємо в багато спокус через те, що не зберігаємо свого місця. Хіба не бачимо, що хананейська жінка прийняла ім’я, яке їй дали, і що Спаситель утішив її (Мф. 15:27 і далі)? Так само не бачимо, що Авігея сказала Давидові: «На мені самій… ця провина! (1Сам. 25:24)», і що Давид, почувши ці слова, полюбив її. Авігея – образ душі, а Давид – Бога: якщо душа звинувачуватиме себе перед Богом, то Бог полюбить її».
52. Один брат запитав авву Пімена: «Що таке – високе оправдання (Лк. 16:15)?» Старець відповів: «Перестань оправдовувати себе – і знайдеш спокій».
53. Авва Пімен сказав авві Ісаку: «Відкинь оправдання – і будеш спокійним у короткі дні свого земного мандрування».
54. Авва Пімен сказав: «Людині завжди потрібні смирення й страх Божий, так само, як дихання, яке входить і виходить через її ніздрі».
55. Він сказав: «Той, хто живе з братами, повинен бути подібним до кам’яного ідола: коли його докоряють, він не повинен гніватися; коли його прославляють, він не повинен підноситися».
56. Авва Пімен сказав: «Якщо людина досягне того стану, про який Апостол сказав: «Для чистих все чисте» (Тит. 1:15), то побачить себе гіршою за все творіння». Брат запитав його: «Як я можу вважати себе гіршим за вбивць?» Старець відповів: «Якщо людина досягне душевного устрою, про який говорить Апостол, і побачить людину, що вчинила вбивство, то скаже: він вчинив цей гріх один раз, а я вбиваю щоденно (себе і ближніх гріхами)».
57. Брат запитав про те ж саме авву Анува, переказавши йому слова авви Пімена.
Авва Анув сказав: «Якщо людина досягне стану такої чистоти й побачить гріхи свого брата, то її праведність поглине їх». Брат запитав: «Яка це праведність?» Старець відповів: «Це постійне звинувачення самого себе».
58. Авва Пімен сказав: «Воля людини (її бажання, сама сила прагнення, пошкоджена гріхопадінням) є мідною стіною між нею і Богом; вона – камінь, що протистоїть волі Божій. Якщо людина залишить свою волю, то цим вона діяльно говорить: «і з Богом своїм проберусь через мур. Бог мій, непорочний шлях Його» (Пс. 17:30-31). Але коли виправдання підпорядковується волі людини, тоді вона розбещується (відхиляється від Божого шляху) і гине».
59. Брат запитав авву Пімена: «Я знайшов місце, яке має всі зручності для монашого життя. Благослови мені оселитися там». Старець сказав: «Оселися там, де ти не будеш завдавати шкоди своєму братові».
60. Авва Пімен сказав: «Учити ближнього так само суперечить смиренномудрості, як і викривати його».
61. Він сказав: «Корисно уникати причин до гріха. Людина, яка перебуває близько до нагоди до гріха, подібна до того, хто стоїть на краю глибокої ями: ворог легко скине її туди, коли тільки захоче. Той же, хто віддалений від нагод до гріха, подібний до того, хто стоїть далеко від ями: коли ворог буде тягти його до ями, то він має час і можливість протистояти, взивати до Бога, і Бог допоможе йому».
Причинами гріха або нагодами до гріха, на думку святого Ісаака Сиріна, є: жінки, вино, майно, влада й тому подібне. Це, за словами святого Ісаака, не є власне гріхами, але вони ведуть до гріхів.
62. Авва Пімен, одного разу йдучи в Єгипті, побачив жінку, яка сиділа на гробі й гірко плакала. Побачивши це, він сказав: «Якщо з усього світу зберуться до цієї жінки ті, хто втішає, вони не зможуть відвернути її від плачу. Так само і монах завжди повинен мати в собі плач».
63. Сказав авва Пімен: «Якби не прийшов Навузардан (начальник охоронців вавилонського царя Навуходоносора), храм Господній не був би спалений. Так само, якщо не прийде тілесний спокій, розум не зазнає поразки в боротьбі з невидимим ворогом».
64. Розповіли авві Пімену про одного монаха, що він не п’є вина. На це авва сказав: «Монаху зовсім не слід пити вина».
65. Авва Пімен сказав: «Якщо не відняти насичення хлібом, душа жодним іншим засобом не може бути приведена до смирення».
66. Розповів авва Пімен, що брат запитав авву Памво: «Чи корисно хвалити ближнього?» – і старець відповів: «Корисніше нічого не говорити про нього».
67. Він сказав: «Якщо людина буде пам’ятати слова Писання: “Бо зо слів своїх будеш виправданий, і зо слів своїх будеш засуджений» (Мф. 12:37), то знайде, що краще мовчати, ніж говорити».
68. Сказав авва Пімен: «Коли димом проганяють бджіл з вулика, тоді збирають солодкий плід їхньої праці. Так і тілесний спокій виганяє страх Божий із душі й губить усі її добрі діла».
69. Брат запитав авву Пімена: «Якщо я побачу гріх свого брата, чи корисно приховати цей гріх?» Старець відповів: «Коли ми прикриваємо гріхи братів, Бог покриває наші гріхи. А коли ми виявляємо гріх брата, тоді і Бог відкриває наші гріхи».
70. Брат сказав авві Пімену: «Якщо я побачу брата, про якого чув, що він у падінні, то неохоче приймаю його до своєї келії. А брата, який має добре ім’я, приймаю з радістю». Старець відповів йому: «Якщо ти робиш добро доброму брату, то для того, хто впав, зроби вдвічі більше, бо він немічний».
В одному монастирі жив пустельник на ім’я Тимофій. Настоятель монастиря, дізнавшись, що один із братів впав у спокусу, запитав поради у Тимофія, що робити з цим братом. Пустельник порадив вигнати його з монастиря. Коли брата вигнали, його спокуса перейшла на Тимофія, і він опинився в небезпечному становищі.
Тимофій зрозумів причину цієї спокуси й почав із плачем звертатися до Бога: «Згрішив я, прости мені!» І почув голос: «Тимофію! Знай, що Я допустив цю спокусу на тебе саме за те, що ти знехтував братом під час його спокуси».
71. В одному монастирі один із братів впав у гріх. У тих краях жив пустельник, який не виходив зі своєї келії багато років. Настоятель монастиря прийшов до старця й розповів про брата, який впав у спокусу. Старець повелів вигнати його з обителі. Брат, залишивши монастир, зайшов у пещеру й там віддався плачу.
Одного разу повз нього проходили брати, які йшли до авви Пімена. Вони почули плач брата, зайшли до печери й знайшли його в великій скорботі. Вони благали його йти з ними до авви Пімена, але він відмовився, сказавши: «Залиште мене, хай я помру тут».
Брати, прийшовши до авви Пімена, розповіли йому про це. Авва попросив їх повернутися до брата й передати: «Авва Пімен кличе тебе». Той брат прийшов. Побачивши його в скорботі, старець встав, обійняв його, зустрів із великою теплотою й запросив розділити трапезу.
Тим часом авва Пімен послав одного зі своїх учнів до пустельника зі словами: «Давно я бажав побачити тебе, почувши про твоє життя, але через нашу спільну неміч досі не зустрічався з тобою. Тепер, за волею Божою й за цією потребою, прошу тебе прийти сюди, щоб ми побачилися».
Пустельник, який ніколи не виходив зі своєї келії, почув це запрошення й сказав собі: «Якби Бог не відкрив цього старцеві, він не послав би за мною». Він підвівся й пішов до авви Пімена. Вони зустрілися з великою радістю, привітали один одного й сіли разом. Тоді авва Пімен розповів притчу: «У деякому місці жили двоє людей, і кожен мав мертвого. Один із них залишив свого мертвого й пішов плакати над мертвим іншого». Ці слова зворушили пустельника, і він зрозумів свій вчинок.
Авва Пімен сказав йому: «Високий, високий! Ти на небі, а я на землі».
72. Сказав авва Пімен: «Багато хто говорить про досконалість, але мало хто досягає її насправді».
73. Брат запитав авву Пімена: «Що мені робити? Я мовчу у своїй келії, але не можу знайти спокою». Старець відповів: «Не засуджуй, не осуджуй і не обмовляй нікого, і Бог дасть тобі спокій: ти будеш мовчати без тривог і хвилювань».
74. Сказав авва Пімен: «Оберігання себе, уважність у всьому й розсудливість – це три засоби, якими душа здобуває спасіння».
75. Сказав авва Пімен: «Людину, яка грішить і кається, я ставлю вище за ту, яка не грішить і не кається. Перша має добрі думки, визнаючи себе грішною, а друга має думки хибні й згубні для душі, вважаючи себе праведною».
76. Брат сказав авві Пімену: «Я засмучуюся й хочу залишити місце свого проживання». Старець запитав його: «Чому?» Брат відповів: «До мене доходить чутка про одного брата, яка шкодить моїй душі». Старець сказав: «Ця чутка – несправедлива». Брат відповів: «Отець, я впевнений, що вона справедлива, бо той, хто передав її, заслуговує довіри». Старець сказав: «Він не заслуговує довіри. Якби був вірним, він не передавав би злої чутки». Брат відповів: «Я бачив спокусу своїми очима». Старець підняв із землі маленький сучок і запитав: «Що це?» Брат сказав: «Це сучок». Потім старець указав на брусок, що тримав дах хижі, й запитав: «А це що?» Брат відповів: «Це брусок».
Старець сказав: «Запам’ятай: твої гріхи – це брусок, а гріхи брата твого – цей маленький сучок».
77. Один брат із місця, де жив авва Пімен, якось вирушив у інший край. Там він відвідав одного пустельника, якого дуже любили й до якого часто приходили. Брат розповів йому про авву Пімена. Почувши про його спосіб життя, пустельник забажав побачити авву.
Коли брат повернувся до Єгипту, через деякий час пустельник вирушив до нього, бо дізнався від брата про його місце проживання. Зустрівши гостя, брат дуже зрадів його несподіваному приходу. Пустельник попросив брата: «Зроби милість, проведи мене до авви Пімена».
Брат погодився й пішов із ним до старця, попередивши того про візитера: «Це великий чоловік, дуже шанований у своєму краї. Я розповів йому про тебе, і він прийшов, бажаючи побачити тебе».
Авва Пімен прийняв гостя радо. Після взаємних привітань вони сіли. Гість почав говорити про духовні та небесні речі, цитуючи Писання. Але авва Пімен відвернув обличчя й не відповідав йому. Пустельник, побачивши, що старець не вступає з ним у розмову, засмутився, вийшов і сказав брату: «Я даремно подолав такий далекий шлях. Я прийшов до старця, а він не хоче навіть говорити зі мною». Брат повернувся до авви Пімена й запитав: «Авво, цей великий чоловік прийшов заради тебе. Чому ти не говориш із ним?» Старець відповів: «Він із високих і говорить про небесне, а я з низьких і говорю про земне. Якби він почав говорити зі мною про душевні недуги, я відповів би йому, але він говорить про духовне, а цього я не знаю».
Брат пішов до гостя й сказав йому: «Старець не любить говорити з Писання, але якщо хтось говорить із ним про пристрасті, він відповідає». Почувши це, пустельник розчулився, повернувся до авви Пімена й сказав: «Авво, що мені робити? Мене долають тілесні пристрасті». Старець, звернувшись до нього з радісним обличчям, сказав: «Нині благословенне твоє пришестя! Відкрий свої вуста про ці речі й наповнися благодаттю». Пустельник отримав велике повчання й сказав: «Це справді істинний шлях». Він повернувся у свій край, дякуючи Богові за те, що сподобився зустріти такого святого.
78. Сказав авва Пімен: «Яка користь будувати доми для інших, але свій зруйнувати?»
79. Сказав: «Яка користь братися за вивчення ремесла, але так і не навчитися йому?»
80. Один брат сказав авві Пімену: «Я зробив великий гріх і хочу каятися протягом трьох років». Старець відповів: «Це занадто багато». Брат запропонував: «Тоді протягом одного року». Старець сказав: «І це багато». Тоді брат сказав: «Отці встановлюють на покаяння сорок днів». Старець відповів: «І це багато. Я переконаний, що якщо той, хто згрішив, щиро розкається від усього серця й більше не буде впадати в той гріх, Бог прийме його покаяння за три дні».
81. Авва Ісая запитав авву Пімена про блудні помисли. Авва відповів: «Якщо скриню, наповнену одягом, залишити без уваги й не перебирати, то одяг у ній за рік зотліє. Те саме відбувається і з помислами: якщо їх не виконувати насправді, то вони зотліють і зникнуть протягом року».
82.Той же знову запитав про те саме. Старець сказав: «Якщо зібрати змій і скорпіонів, покласти їх у посудину і запечатати, то вони за рік помруть. Так само й злі помисли, навіяні демонами, зникають через терпіння».
83. Авва Йосиф запитав його: «Як слід постувати?» Авва Пімен відповів: «Я віддаю перевагу тому, хто щодня їсть потроху, але не досита». Авва Йосиф знову запитав: «Коли ти був молодим, чи постував ти через день?»
Старець відповів: «Я їв один раз на три дні, чотири або навіть тиждень, але старці, будучи міцними, все це випробували й визнали найкориснішим щоденне вживання їжі, але не досита. Вони передали нам цей «царський шлях» як найзручніший».
84. Один брат запитав авву Пімена: «Що робити з неспокоєм, який мене охоплює?»
Старець відповів: «Коли на човнах не буває попутного вітру, моряки використовують довгу мотузку з лямкою, яку надягають на груди, і тягнуть човен, поки Бог не пошле вітру. Якщо ж починається буря, вони виходять на берег і забивають кіл, щоб прив’язати човен і не дати йому перекинутися. Цей кіл символізує самоукорення – здатність визнавати й осуджувати себе».
85. Сказав авва Пімен: «Не обирай для свого життя місця, де можуть бути заздрісники, інакше ти втратиш можливість духовного зростання».
86. Один брат запитав: «Отче, якщо людина впаде в гріх, а потім повернеться до доброчесного життя, чи буде їй прощено гріх?». Старець відповів: «Бог заповідав людям чинити так. Тим більше Сам Він так чинить. Він заповідав апостолу Петру прощати братові своєму “сімдесят разів по сім” (Мф. 18:22)».
87. Брат запитав: «Що означає «гніватися на брата даремно» (Мф. 5:22)?» Старець відповів: «Даремним є будь-який гнів через образу, якою б великою вона не була. Навіть якщо брат вибив тобі праве око або відтяв руку, і ти розгнівався на нього, то це гнів марний. Гніватись можна лише на того, хто намагається відлучити тебе від Бога».
88. Брат запитав: «Чому моя душа перемагається помислами?» Старець відповів: «Тому апостол і говорить: «у великому домі є сосуди не тільки золоті і срібні, але й дерев’яні та глиняні; і одні у почесному, а інші у низькому вживанні. Отже, хто буде чистий від цього, той буде сосудом на честь, освяченим і благопотрібним Владиці, придатним на всяке добре діло” (2Тим. 2:20-21)». Брат запитав: «Як це пояснюється?» Старець відповів: «Дім – це весь світ. Посудини – люди. Золоті посудини – це досконалі люди, срібні – ті, що досягли успіху, дерев’яні й глиняні – ті, чия духовна робота дуже мала. “Хто очистить себе від цього”, тобто навіть від найменшого осуду, той стане посудиною на честь, корисною своєму Владиці, приготовленою на всяке добре діло».
Таке пояснення дав великий отець монахові безмовнику, виходячи з глибокого розуміння діяльності безмовника. Життя безмовника, на вигляд — бездоганне та святе, схиляє людину, яка ще не оновлена Божественною благодаттю, до суворого осуду ближніх. Для поверхневого й невігласького судження воно видається таким, але насправді це життя є іншим. Воно сповнене важких спокус, викликаних нашестям гріховних помислів, уявлень і відчуттів; воно сповнене невидимих гріхів, ухилень і падінь. Це природний наслідок гріхопадіння, яке охоплює все людство.
Це допускається Промислом Божим, щоб уберегти тих, хто вступив на шлях безмовності, і тих, хто навчається в ньому, від гордині, а також щоб навчити їх смирення. Тільки на смиренні можна звести істинне духовне зростання.
Безмовник, який перебуває під тиском спокус і потерпає в хвилях думок, постійно звертаючись до Божого милосердя, здобуває переконання, що вся надія на спасіння полягає лише в Божому милосерді, в Спасителі. Він здобуває у своєму серці запоруку милосердя до ближніх.
Безмовник усвідомлює, що його обов’язок — співчувати братам, які піддаються різноманітним гріхам, а не осуджувати їх. Для судження гріхів людських існують інші покликання; служіння безмовника — це плач перед Богом і клопотання за свої гріхи та немочі, за гріхи та немочі всього людства.
Доки серце безмовника не звільниться від осудження ближніх, доки він не зануриться в благість і не зодягнеться в неї (Кол. 3:12), доти воно не зможе звільнитися від жорстокості й перебувати в умилінні, яким перемагаються всі демонські помисли.
89. Сказав авва Пімен: «Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя, Боже (Пс. 41:2). Це тому, що олені в пустелі поїдають багато змій, а зміїна отрута викликає в них сильний жар. Тоді вони поспішають до води, щоб питтям угамувати цей жар. Так само і монахи, що живуть у пустелі, горять від отрути злих демонів і прагнуть настання суботи й недільного дня, щоб прийти до джерел води — до Тіла і Крові Господньої — і очиститися від гірких напоїв ворога.
90. Авва Пімен сказав: «Корисна досвідченість, бо вона робить людину майстерною».
91. Сказав: «Людина — це та, яка пізнала саму себе».
92. Ще сказав: «Людина, яка навчає, але не виконує на ділі того, чого вона навчає, подібна до колодязя, який напуває й очищує всіх, а сам залишається з усією нечистотою та брудом, що потрапили до нього».
93. Знову сказав: «Один чоловік здається мовчазним, але його серце засуджує інших, і праця такого марна. Інший говорить від ранку до вечора, але перебуває в мовчанні, бо говорить лише те, що корисне для душі».
94. Сказав: «Рівні між собою такі три: той, хто правильно безмовствує, той, хто хворіє та дякує Богові, і той, хто перебуває у нелицемірному послуху. У цих трьох одне діяння».
95. Ще сказав: «Зло не знищує зла. Але якщо хтось робить тобі зло, роби йому добро, щоб добром перемогти зло».
96. Сказав: «Не є монахом той, хто нарікає; не є монахом той, хто відповідає злом на зло; не є монахом той, хто гнівається».

97. Брат сказав авві Пімену: «Мені дуже докучають помисли, і я страждаю від них». Старець вивів його з келії на повітря і сказав: «Розпростри поли свого одягу і втримай вітри». Брат відповів: «Я не можу цього зробити». Тоді старець сказав: «Якщо ти не можеш зробити цього, то й не можеш заборонити помислам приходити. Але твоє завдання — протистояти їм».
98. Спитали преподобного Пимена Великого: «Що таке віра?» Він відповів: «Віра полягає в тому, щоб жити в смиренні та творити милість».
99. Авва Пімен говорив: «Будь-яке тілесне розслаблення (насолода, втіха) огидне перед Богом».
100. Авва Пімен сказав: «Один брат спитав авву Алонія: що значить упокорювати себе?» Старець відповів: «Вважати себе гіршим від безсловесних, знаючи, що вони не підлягають осуду».
101. Брат сказав авві Пімену: «Дай мені настанову». Старець відповів: «У Отців усі справи супроводжувалися плачем».
102. Він розповідав: «Якщо якийсь брат приходив до авви Іоанна Колова, авва наставляв його любові, про яку каже Апостол: «Любов довготерпить, милосердствує» (1Кор. 13:4) і далі».
103. Авва Пімен говорив: «Нема більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх» (Ін. 15:13). Якщо хтось чує образливе слово, і, маючи змогу відповісти таким самим, переможе себе і не скаже, або якщо хтось, будучи обманутим, перетерпить це і не мститиме обманщику, той кладе душу свою за ближнього».
104. Сказав авва Пімен: «Старайся з усіх сил, щоб не чинити зла нікому і мати чисте серце до всіх людей».
105. Авва Пімен говорив: «Якщо зберігатимеш мовчання, то знайдеш спокій скрізь, де б ти не жив».
106. Він сказав: «У яке б скрутне становище ти не потрапив, перемога в ньому — мовчання».
107. Сказав: «Земля, на якій Господь заповів приносити Йому жертви, є смиренномудрість».
108. Преподобний Пімен Великий сказав: «Чуйність, сердечне безмовство і розсудливість — ось три діяння душі».
Під іменем сердечного безмовства тут розуміється розумна молитва, яка звершується зі співчуттям і участю серця, без порушення розсіяністю або мрійливістю.
109. Брат запитав авву Пімена: «Як людина повинна проводити своє життя?» Старець відповів: «Бачимо Даниїла, на якого не знайшлося іншого обвинувачення, крім обвинувачення в служінні Богові».
110. Авва Пімен сказав: «Нестяжання, терпіння і розсудливість — це три діяння безмовного життя, як і Писання говорить: „А коли б серед неї були три мужі: Ной, Даниїл та Іов, вони в своїй справедливості врятували б лише свою власну душу, говорить Господь Бог“ (Єз. 14:14). Ной уособлює нестяжання, Іов — терпіння, Даниїл — розсудливість. Якщо ці три діяння будуть у людині, то Бог перебуватиме в ній».
111. Авва Пімен сказав: «Якщо людина не зненавидить двох пристрастей, то не зможе бути вільною від світу». Його запитали: «Яких?» Він відповів: «Тілесної насолоди і марної слави».
Тілесною насолодою Отці аскети називають усі види тілесного задоволення і розкоші, а марною славою — похвалу від людей.

⇦Попердній розділ

Наступний розділ⇨

Святитель Ігнатій (Брянчанінов) Отечник

Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
Отечник