Попередні відомості

Запитання: Що таке православно-християнський катехізис?
Відповідь: Православним катехізисом¹ називається наше навчання головних істин християнської віри, без яких людина не може називатися християнином, а отже, і не може спастися.

Чи достатньо для спасіння людини тільки запам’ятати ці істини віри?

Ні, недостатньо. Вчення Господа Іісуса Христа тільки тоді спасає нас, коли ми віруємо в це вчення. Він сам сказав: “Хто буде вірувати і охреститься, буде спасений; а хто не буде вірувати, буде осуджений” (Мк. 16:16).

Чи одна віра потрібна людині для спасіння?

Ні, для цього необхідно, щоб вона і жила так, як вчить її свята віра, тобто щоб вона творила в житті добрі справи. “Віра без діл мертва” (Як. 2:20).

Звідки бере Православна церква своє християнське вчення?

З Божественного одкровення, тобто з того, що Сам Бог відкрив про Себе людям, щоб вони знали Його волю і спаслися, виконуючи Його святий закон.

У якому вигляді дається людям це Божественне одкровення?

Божественне одкровення дається у двох видах. По-перше, в тому, як премудро влаштована земна природа, що оточує нас, а також і у властивостях душі самої людини з її розумом і вільною волею. Це перше одкровення Бога в природі називається одкровенням природним. Воно відкрите не тільки християнам, а й людям усіх інших вір. Адже кожна людина може спостерігати, скільки краси і стрункості в видимому світі, що оточує нас, як згідно і розумно діють у ньому закони і сили, дані йому Творцем.3 Так само і порівнюючи нашу душу з тваринами, рослинами, або з різними рідинами і камінням, ми бачимо, наскільки перевершує вона їх своїм розумом, вільною волею та іншими духовними властивостями. Тільки Бог, який Сам є Вседосконалий Дух, міг створити як усю природу, так і цю нашу розумну, вільну і безсмертну душу.

Який другий вид Божественного одкровення?

Другий вид одкровення Божественного називається надприродним, і дано було спочатку через патріархів і пророків, а потім через Сина Божого, Господа Іісуса Христа, що втілився, вчення Якого передали світові й записали апостоли. Ап. Павло тому писав до євреїв: “Бог, Котрий багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків, в останні ці дні говорив нам через Сина, Котрого поставив спадкоємцем усього, через Котрого і віки створив” (Євр. 1:1-2).

Де зберігається тепер Божественне одкровення?

Це Божественне одкровення, від часів апостолів і пророків, зберігається у Святій Христовій Церкві, яку тому Слово Боже назвало “стовп і утвердження істини” (1Тим. 3:15). А Церква ж зберегла та передала його всім людям за посередництвом а) Святого Письма та б) Священного Передання.

Що таке Святе Письмо?

Священним Писанням називаються книги (грецькою – Біблія), написані св. пророками й апостолами. Те, що записали пророки до Різдва Христового, називається книгами Старого Заповіту; те, що записали апостоли після Вознесіння Господа на небо, називається книгами Нового Заповіту.

Що міститься в книгах Старого Заповіту?

У книгах Старого Заповіту міститься, по-перше, Священна історія Старого Заповіту; по-друге – те вчення, що відкрито було людям від Бога через пророків до Різдва Христового.

Які книги передавали священну історію Старого Заповіту?

1.  П’ять книг, написаних пророком Мойсеєм: Буття, Вихід, Левит, Числ, Повторення Закону.4 Вони зберегли нам найдавнішу історію людства – від       створення світу й перших патріархів і закінчуючи виходом євреїв з Єгипту, їхніми сорокарічними мандрівками Аравійською пустелею і смертю             Мойсея.
2. Продовженням П’ятикнижжя Мойсеєвого є книга Ісуса Навина, що описує чудесне завоювання євреями землі Ханаанської, і книга Суддів, яка передає подвиги знаменитих суддів Ізраїлевих: Гедеона, Самсона, Самуїла тощо5.
3. Далі містяться в Старозавітній Біблії книжки, що передають історію царів Єврейських, починаючи від Саула і Давида і закінчуючи Седекією, за якого Єрусалим і храм Соломонів було зруйновано, і іудеїв відвели в полон Вавилонський. Такими є: 4 книги Царств і 2 книги Паралипоменон (тобто пропущене в тих 4-х книгах).
4. І, нарешті, 3 книги з часів після полону Вавилонського: Єздри, Неємії та Есфір. У книгах Ездри і Неємії описується повернення євреїв з полону і                     відновлення ними Єрусалима і храму.

У яких книгах розкривалося вчення Старозавітної церкви?

У так званих учительних і пророчих книгах. ВЧИТЕЛЬНИМИ книгами є: книга Йова;6 Псалтир і три книги Соломона: Притчі його, Еклезіаст (тобто “проповідник у зборах” – про те, що на землі все суєта, окрім закону Божого й виконання заповідей Його, та Пісня Пісень).7 З цих книг найважливіша – Псалтир,8 який складається зі 150 псалмів, написаних головним чином Давидом. Псалми ці – найкращий вид прославлення Бога і молитви Йому, і вони постійно вживаються і в нашому християнському богослужінні.

Ким написані книги пророчі?

ПРОРОЧІ книги написані чотирма великими і 12 малими пророками.9 Великі пророки – Ісая, Єремія, Єзекіл і Даниїл. Пророки старозавітні викривали євреїв за їхні відступи від віри, а праведників утішали пророцтвами про пришестя Христа Спасителя і про різні події з життя Його.10

Що міститься в книгах Нового Заповіту?

Із 27 книг Нового Заповіту перші п’ять – Євангеліє 4-х євангелістів і Дії св. апостолів – передають нам, в оповідній формі, Священну Історію Нового Заповіту про життя Господа Іісуса Христа та Його апостолів, а 22 книги – розкривають вчення нашої християнської віри. З них тільки одна остання книга – Апокаліпсис, тобто Об’явлення Іоанна Богослова, – є пророчою, тому що зображує останні долі світу і роду людського до часу другого пришестя Христового на землю і після цього. Решта книг (21) називаються НАУКОВИМИ: 7 соборних11 послань (тобто листів) апостолів: Якова (одне), Петра (два), Іоанна Богослова (три), Іуди (одне), і 14 послань ап. Павла: до Римлян, до Коринтян (два), до Галатів, до Ефесян, до Филип’ян, до Колосян, до Фессалонікійців (два), до Тимофія (два), до Тита, до Филимона і до Євреїв.

Яка головна книга у всій Біблії для нас, християн?

Чотириєвангеліє, тобто запис справжніх промов і справ Господа Іісуса Христа, переданих євангелістами: Матвієм, Марком, Лукою та Іваном. Книги, записані ними, названі Євангелієм, тобто доброю, радісною звісткою, тому що для людей не може бути кращої та радіснішої звістки, як звістка про нашого Божественного Спасителя та про вічне спасіння в Ньому.12

Чи в одній Біблії збереглося в церкві Божественне Одкровення, принесене на землю Спасителем?

Ні: крім Священного писання, Церква зберігає вчення Христове і у своєму Священному Переданні, дотримуватися якого заповідали нам апостоли нарівні зі Священним Писанням: “Отже, браття, стійте і держіть передання, яким ви навчились чи словом,  (тобто Свящ. Переданням), чи посланням нашим (тобто Свящ. Писанням нашим)” (2Сол. 2:15).

Що розуміється під ім’ям Священного Передання?

Під ім’ям Священного Передання мається на увазі те апостольське повчання, яке вони самі не записали, а передали Церкві або живою практикою (наприклад, коли звершували богослужіння й таїнства), або поуменно (“устами до вуст”), як неодноразово кажуть вони в посланнях: 2Ін. 1:1,12; 3Ін. 1:1,14. Згодом Церква в писаннях своїх святих отців і вчителів і в книгах богослужбових усе це записала і зберігає незмінно.

Про християнську віру

Де стисло і точно викладено основне і суттєве вчення нашої віри?

У Символі (тобто нібито прапорі, зразку) віри, який складено на 1 і 2 вселенських соборах13 і тому називається нікео-цареградським. Він ділиться за своїм змістом на 12 частин або членів і читається так:

1. Вірую в Єдиного Бога, Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого.

2. І в Єдиного Господа Іісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного, що від Отця народився перше всіх віків. Світло від Світла, Бога істинного від Бога істинного, рожденного, не сотворенного, Єдиносущного з Отцем, що через Нього все сталося.

3. Він для нас, людей, і для нашого спасіння зійшов з небес, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і став людиною.

4. І розп’ятий був за нас при Понтії Пилаті, і страждав, і був похований.

5. І воскрес на третій день, як було написано.

6. І зійшов на небо і сидить праворуч Отця.

7. І знову Прийде у славі судити живих і мертвих, і Царству Його не буде кінця.

8. І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що Йому з Отцем і Сином однакове поклоніння і однакова слава, що говорив через Пророків.

9. В Єдину, Святу, Соборну і Апостольську Церкву.

10. Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів.

11. Чекаю воскресіння мертвих

12. і життя будучого віку. Амінь.

1-й член Символу віри

Що означає вірити в Бога?

Вірити в Бога означає всім серцем визнавати, що Бог існує, і понад усе ставити Волю Його і той закон, який Він дав людям у Блаженственному Одкровенні. Ап. Павло роз’яснює: “А без віри угодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає нагороду” (Євр. 11:6).

Чому додано слово (вірую) в єдиного Бога?

Для того, щоб відкинути хибне вчення язичників, які, вважаючи створіння за Бога, думали, що богів багато.14

Яке поняття про Істоту Божу дає нам Одкровення Божественне?

Хоча саму Істоту Божу людина своїм обмеженим розумом осягнути не може, але в Євангелії Сам Господь сказав, що “Бог є дух” (Ін. 4:24), тобто Істота безтілесна, духовна, яка має розум і вільну волю, подібно до душі людини. І коли в Слові Божому приписуються Йому очі, руки й узагалі тілесні члени, то розуміти це треба символічно, як наочний образ і порівняння, застосовно до поняття людського, для позначення невидимих і духовних властивостей Божих.

Які властивості Істоти Божої відкрив Він нам у Слові Своєму?

Бог вічний, всюдисущий і всемогутній у тому, як Він є і як діє у світі. Він всезнаючий, всеправедний і всеблагий в усьому, і особливо стосовно людини; Він незмінний, всезадоволений і всеблаженний у Самому Собі.

Всі ці властивості ясно вказані у Свящ. Писанні Старого і Нового Заповіту. Так про ВІЧНІСТЬ у Псалтирі говориться: – “перш ніж з’явилися гори, і Ти утворив землю і всесвіт, і від віку до віку – Ти єси” (Пс. 39:3): не був, а ЄСИ – теперішній час, бо БОГ ЗАВЖДИ Є. Так і Мойсеєві на горі Хорив Він назвав Себе – Єговою, тобто Сущим.15

Подібно до цього в псалмі 32 ВСЕМОГУТНІСТЬ Божа відтіняється так: “бо сказав Він і сталось, наказав і з’явилось” (Пс. 32:9), бо світ Господь створив словом Своїм.16 Щодо ВСЕЗНАВІДОМОСТЬ БОЖОГО, то саме це слово взяте з послання Іоанна Богослова: “бо Бог більше серця нашого, і знає все” (1Ін. 3:20).

ПРАВОСУДдя Боже повніше і досконаліше завжди проявиться на Страшному Суді Його, коли він “кожному воздасть за діла його”, але й тепер ніколи і ні в чому немає упередженості та лицемірства у Бога (Діян. 10:34). І нарешті, Бог всезадоволений – у тому сенсі, що Він у Собі Самому має все, що потрібно для Нього, тож, всупереч поглядам язичників, не має потреби ні в кому і ні в чому. Це ясно вказував ап. Павло афінянам в ареопазі: Бог “і не потребує служіння людських рук, ніби маючи в чомусь потребу, Сам даючи усьому життя і дихання і все” (Діян. 17:25).

Якщо Бог скрізь, то як же кажуть, що Він на небесах або в храмі?

Бог скрізь, але на небесах є особлива присутність Його, бо там Він перебуває в особливо повному й тісному спілкуванні з праведниками й ангелами Своїми, або, як говориться в церковному вигуку священика, “у святих спочиває”, у них перебуває. Так і в храмі Він найбільше перебуває з нами, бо ми там самі душею з Ним, відкриваємо своє серце для таємничого впливу Його благодаті на нас. І в Євангелії Господь ясно сказав: “бо, де двоє чи троє зібрані в ім’я Моє, там Я посеред них” (Мф. 18:20).

Про яке з Лиць Святої Трійці йдеться в 1-му члені?

Про Перше Лице, бо сказано: “вірую в єдиного Бога Отця”. Щодо особистих властивостей у Триєдиному Богові, то ми всі християни віруємо, що Бог Отець не народжується і не виходить від іншої особи; Син Божий предвічно народжується від Отця; Дух Святий предвічно виходить від Отця.

Коли відкрилася людям таємниця Св. Трійці?

У Хрещенні Господа Іісуса Христа, коли 2-е Лице – Син Божий, що втілився, – приймав у Йордані хрещення від Іоанна; Бог Отець промовляв до Нього з неба: “І голос був з небес: Ти Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління” (Мк. 1:11), а Дух Святий у вигляді голуба сходив від Отця на Сина. Перед вознесінням, посилаючи апостолів на проповідь, Спаситель, як найголовніше, заповідав їм: “Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мф. 28:19).

У якому сенсі Бог іменується Вседержителем?

У тому сенсі, що Він єдиний у власному сенсі Цар і Владика на небі й на землі, все утримує у Своїй силі та Своїй владі. Тому-то й зображують Його з кулею, що позначає всесвіт, у руці. За заповіддю Господа, ми постійно прославляємо цю Його владу, особливо в словах: “яко Твоє Царство, і сила, і слава на віки віків. Амінь”.

Звідки взяті слова Символу: “Творця неба і землі, видимим же всім і невидимим”?

Так писав ап. Павло проти єретиків, які визнавали інших творців світу, окрім Бога: “Ним створене все, що на небесах і що на землі, видиме й невидиме,17 при чому тут видимим названо навколишній фізичний світ (на землі й на видимому небі), а невидимим – світ духовний, тобто АНГЕЛИ або безтілесні духи, обдаровані розумом, волею та могутністю.

У чому полягає служіння ангелів?

Вони невпинно славословлять Бога, є “вісниками” волі Його18 і взагалі допомагають людям у справі спасіння. Апостол писав: “Чи не всі вони є службові духи, що посилаються служити тим, які мають успадкувати спасіння?” (Євр. 1:14). І коли грішник навертається на шлях спасіння, то, за словом Євангелія, “на небесах більше буде радості за одного грішника, що кається” (Лк. 15:7).

Про якого ангела особливо повинен пам’ятати християнин?

Про свого АНГЕЛА-ХРАНИТЕЛЯ, який дається від Бога кожному, щоб охороняти нас від зла і від лиха та допомагати робити добро. Сам Господь сказав: “Дивіться, не зневажайте жодного з малих цих: бо кажу вам, що Ангели їх на небесах завжди бачать лице Отця Мого Небесного (Мф. 18:10)…”.

Як з’явилися духи злі?

Ангели всі були створені добрими, але вільними. Найстарший із них загордився і захотів бути рівним Богові, і третя частина ангелів відпала з ним, за що і були всі вони скинуті з неба. Занепалі ангели називаються бісами, і найстарший з них – Дияволом (тобто наклепником і звабником) і сатаною (супротивником, бо завжди він опирається Богу і вічній правді Його.19

Як передає книга Буття про створення світу видимого?

Створена Богом земля на початку була невидима і невлаштована. Потім Бог за 6 днів утворив (сформував) цей видимий світ так: 1-го дня Він створив світло; 2-го – твердь, або видиме небо; 3-го – відокремив суходіл від води й наказав землі проростити рослини; 4-го – сонце, місяць і зірки; 5-го – риб і птахів; 6-го – чотирилапих, що живуть на землі; і, нарешті, – людину. У 7-й день Господь спочив від справ Своїх, уже не творячи нового, чому і день цей названий суботою, що означає спокій.

Чим відрізнив Бог під час творіння людини?

Перед створенням людини єдиним велінням Святої Трійці: “Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою” (Бут. 1:26), і Господь дав їй не тільки тіло від землі, як іншим створінням, а й душу. У душі людини і полягає образ Божий, бо вона обдарована від Нього розумом, вільною волею і безсмертям. Господь поставив людину владикою всієї земної тварюки, і з ребра Адама створив дружину його Єву, щоб усі люди були одним тілом і за самою природою своєю схильні були любити й берегти одне одного.

Що відомо з книги Буття про життя перших людей?

В. Бог створив людей для блаженства, і поселив Адама і Єву в раю, тобто прекрасному саду, де вони і блаженствували. Життя перших людей у раю було блаженним – як по тілу, бо земля вирощувала їм усе потрібне і в найкращому вигляді, так і по душі, бо були вони невинні, не знали ані гріха, ані зла, ані страждань, і Сам Бог розмовляв із ними, як Отець. Щоб зміцнилася їхня воля в послуху Богові, Він дав їм заповідь стриманості: не вкушати від древа пізнання добра і зла, і попередив їх, що якщо вони його вкусять, то помруть смертю.

У чому полягав гріх прабатьків?

Адам і Єва переступили заповідь Божу і, скуштувавши заборонений плід, ЗМЕНИЛИ Бога і віддали перевагу послуху Його волі над своєю забаганкою і спокусою Диявола, який спокусив їх тим, що вони будуть, як боги. Цей гріх прабатьків перейшов від них за природним походженням і на все потомство їхнє, і називається гріхом первородним. Як із зараженого або отруєного джерела тече отруєна або заражена вода, так і від зараженого гріхом, і тому смертного, Адама походить заражене гріхом, і тому смертне, потомство. І це тим більше, що кожен із нас, його нащадків, безмірно збільшує свою спадкову гріховність власними особистими всілякими гріхами. Ап. Павло роз’яснює: “Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі согрішили” (Рим. 5:12).

Який наслідок гріховності людини?

Бог є світло, а гріх є темрява. Разом вони бути не можуть. І тому праотці, які згрішили, були вигнані з раю і підпали під прокляття за свою гріховність, – опинившись під владою духа-згубника, Диявола: уся природа прийшла в розлад, і замість раю життя на землі зробилося юдолією (долиною) плачу. Людина стала схильною до хвороб і страждань, у поті чола свого мусила добувати собі хліб свій, а дружина – у хворобах народжувати своїх дітей. А закон смерті став загальним – як для людини, так і для очолюваної нею природи.

Чи припинялася діяльність Божественна у світі після того, як закінчилося творення світу і людини?

Ні, Сила Божа і тепер діє у світі – на благо всім створінням і, особливо, людині. Діяльність ця називається ПРОМИСЛОМ БОЖИЇМ.

Що таке – Промисел Божий?

Промислом Божим називається піклування Бога про світ і людину, за яким Господь зберігає і спрямовує встановлені в природі закони і сили, а коли цього буває недостатньо, чудово допомагає людям, особливо – у справі їхнього спасіння. Адже, справді: все добре в житті людини не випадково буває і не нами створюється, – а від Бога нам подається, як і сказано: “Всяке добре даяння і всякий досконалий дар сходить звище, від Отця світів” (Як. 1:17). Особливо нам, християнам, у Нагірній проповіді Господь говорить: “Погляньте на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть, не збирають в житниці; і Отець ваш Небесний годує їх. Чи ви ж не багато кращі за них?” (Мф. 6:26). Про цей же Промисел Божий говорить і весь псалом 90-й – “Хто живе під покровом Всевишнього”.

2-й і 3-й члени Символу віри

Як вчить нас наша віра про Особистість Спасителя нашого, Іісуса Христа?

Він є БОГОЛЮДИНА, так що в Ньому дві природи, а з ними і дві волі: Божественна і людська. За Божеством Він є Єдинородний і Єдиносущний Син Божий, тобто такий самий істинний Бог, як і Бог Отець.20 У великодньому Євангелії ми чуємо: “І Слово стало плоттю, і перебувало з нами, повне благодаті й істини; і ми бачили славу Його, славу, як Єдинородного від Отця” (Ін. 1:14). І Сам Іісус Христос сказав: “Я і Отець – єдине” (значить – ЄДИНОІСНУЮЧІ) (Ін. 10:30); звідси і слово ЄДИНОСУЩНИЙ. І, водночас, за людством, народившись від Пречистої Діви Марії, Він є такою ж людиною, як і ми, – в усьому подібний до нас, крім гріха. З’явившись на землі для Нового Заповіту, Він через ангела отримав ім’я ІІСУС (СПАСИТЕЛЬ, або – Лікар і Зцілитель), а через пророків – ХРИСТОС, що значить ПОМАЗАНИК.21

Чому до слова “народжена” додано “несотворена”?

Це сказано проти єретика Арія, який, принижуючи гідність Сина Божого, визнавав Його тільки найдосконалішим із творінь Божих. Проти нього ж додані й слова: “перш за всі віки”, бо Арій вчив, що Слово – Син Божий створений у часі, і була така пора, коли Його не було. Символ Віри і вказує, що Син Божий за своєю Божественною природою такий же ВІЧНИЙ БОГ, як і Бог Отець.22

На що вказують у Символі слова: “світла від світла”?

Ці слова допомагають нам наблизити до нашого розуміння таємницю святої Трійці. Дивлячись на сонце, ми бачимо в ньому світло; від цього світла народжується те світло, яке в сонячних променях розливається в небесному просторі і надходить на нашу землю; і в цьому ж світлі дається нерозривно і сонячна теплота. Так і у Святій Трійці: Бог Отець є вічне світло (1Ін. 1:5); від Нього народжується Син Божий, який також є вічне світло – нероздільне, однієї Божественної природи з Богом Отцем.

Яку думку містять слова: “Ним все сталося”?

Ту, яку також чуємо ми у великодньому Євангелії: “Все через Нього сталось (тобто Словом – Сином Божим) , і без Нього ніщо не сталось, що сталось” (Ін. 1:3), тобто що Бог Отець усе створив Сином Своїм, як вічною Премудрістю Своєю і Вічним Словом Своїм.

Як сказано в Символі: “що зійшов з небес”, коли Син Божий у Святій Трійці вічно перебуває на небі?

Божеством своїм Він не переставав перебувати на небі й у самі дні земного життя Свого. Але Божество Його раніше на землі було невидимим, а під час втілення з’явилося і у видимій людській істоті, і так нерозривно-особисто з’єдналося з нею, що тепер немає іншого Сина Божого, окрім Господа Іісуса Христа, що втілився.23

Відколи почали люди очікувати спасіння у Христі?

“Першоєвангеліє” про Спасителя було дано людям ще в раю, коли Бог обіцяв людям, що “насіння жінки зітре главу змія”, тобто Христос переможе і вб’є Диявола, який спокусив Адама і Єву з їхнім потомством (Бут. 3:15).24

Як підтримувалася в Старому Заповіті віра в прийдешнього Спасителя й очікування Його?

Через багато передбачень про Нього, які Бог давав віруючим через пророків. Вказано було – ЧАС, коли народиться Спаситель (коли відійде скіпетр від Юди і вождь від стегон його, за пророцтвом патріарха Якова (Бут. 49:10) і прийдуть до сповнення 70 седмиць пророка Даниїла – (Гл. 9), МІСЦЕ народження – Віфлеєм (у пророка Михея, як точно і послалися Єрусалимські первосвященики і книжники царю Іроду (Мф. 2:4-6); прор. Ісая передбачив народження Боголюдини ВІД ДІВИ (7, 14). Але особливо багато було пророцтв про страждання і смерть, а також воскресіння Спасителя: з них найбільш вражаючі описи страждань Його в 53 гл. Ісаї та 21 пс. Давида. Сюди приєднуються ще багато пророцтв у ПРООБРАЗАХ, напр. – мідного змія, жертвоприношення Ісаака, у всіх кривавих старозавітних жертвах, перебування Іони в утробі риби та ін.

Чому до слова “і втіленого “25 додано – “і вочеловечшася”?

Проти давніх єретиків, які або визнавали в Іісусі Христі одну плоть (без душі), або ж і плоть у Нього вважали примарною. Ні, Христос як був істинний Бог, так і – досконала людина, що складається з душі й тіла. Ап. Павло сказав точно про людську природу Спасителя: “Бо єдиний Бог, єдиний і посередник між Богом і людьми Людина Христос Іісус”, (1Тим. 2:5).

Чи може осягнути людина таємницю народження Спасителя?

Ні, народження Господа Іісуса Христа, як і Його воскресіння, будучи ясно і безперечно вказані в Євангелії, являють собою найбільші ЧУДА в усій історії світу, і цілком пояснюються лише БОГОМОЧЕЛОВЕЧЕСКОЮ ПРИРОДОЮ нашого Спасителя. Ця чудесність їх не тільки не приховується, але прямо і ясно вказується в Євангелії. Так, євангеліст Лука передає, що коли Діва Марія запитала ангела, який провістив їй народження Спасителя: “Марія ж сказала Ангелу: як же станеться це, коли Я мужа не знаю? Ангел сказав Їй у відповідь: Дух Святий зійде на Тебе, і cила Всевишнього осінить Тебе; тому і народжуване Святе наречеться Сином Божим” (Лк. 1:34-35).

Тому-то Діву Марію Православна церква іменує Богоматір’ю або БОГОРОДИЦІЄЮ, а також ПРИСНОДЄВОЮ, бо Вона перебувала і перебуває Дівою як до Різдва, так і під час і після народження Божественного Сина Її.

Пророк Ісая пророкував, що Вона народить не просто людину, як навчали єретики-несторіани, а саме БОГОЧЕЛОВЕЦЬКОГО: “Тому Господь Сам дасть вам знака: Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл що значить: з нами Бог” (Іс. 7:14).26 Ще ясніше назвала Її Богоматір’ю праведна Єлизавета, і до того ж не від себе, як людина, а “сповнившись Духа Святого”, коли вигукнула: “І звідки це мені, що Мати Господа мого прийшла до мене?” (Лк. 1:43)! Але ж сказати Богоматір або Богородиця – одне й те саме, і однаково означає, що народжений від Неї в самому народженні, був, як завжди є, істинний БОГ. Звідси Церква вчить, що і народження Його було пречистим і безболісним.

Як ще шанує Церква Матір Господа свого?

Вона ублажає Богородицю вище за всіх розумних створінь, називаючи її “чеснішою за херувимів і славнішою без порівняння за серафимів”.27

Які ще були свідчення про Христа, що говорили про те, що Він – Спаситель?

У ніч Різдва Христового про Нього свідчили пастухам віфлеємським ангели, залишивши навіки про Нього пісню: “слава в вишніх Богу”. У день Стрітення засвідчив про Нього праведний старець Симеон, який назвав Його “Владикою”, – “Світлом в одкровення язиком і славою народу Його Ізраїлю”. Іоанн Предтеча безлічі своїх слухачів про Нього сказав: “оцей Агнець Божий, що (вземляй) бере на себе гріхи світу”.

Але найголовніші свідчення про Іісуса Христа, єдині у вселюдській історії, було дано з неба, – від Самого Бога Отця: у день Хрещення, Преображення і Входу Господа до Єрусалиму, причому у двох перших ОТЕЦЬ назвав Його Своїм “Сином Улюбленим, у Якому Його благовоління”: “Того послухайте”, – додав Він учням на Фаворі.

Як може бути спасительним земне життя Господа Іісуса Христа?

Коли ми його наслідуємо: “Образ дав Я вам”, – сказав Господь, умивши ноги учням і цим давши приклад смирення і служіння ближньому: “Бо Я дав вам приклад, щоб і ви робили так само, як Я зробив вам” (Ін. 13:15). “Хто Мені служить, хай Мені послідує; і де Я, там і слуга Мій буде” (Ін. 12:26).

4-й, 5-й і 6-й члени Символу віри

Як міг страждати і померти Іісус Христос, будучи Богом?

Він страждав і помер не Божеством, а людством, і при цьому – не тому, що Він не міг уникнути страждань, а тому, що САМ ЗХВОРИВ СТРАЖАТИ, бо це було необхідно для порятунку грішного роду людського: “Тому любить Мене Отець, що Я життя Моє віддаю, щоб знов прийняти його. Ніхто не відбирає його від Мене, але Я Сам віддаю його. Маю владу віддати його і владу маю знов прийняти його. Цю заповідь Я одержав від Отця Мого” (Ін. 10:17-18). Так і заборонивши Петру захищати Його мечем, Господь йому вказав: “чи думаєш, що Я не можу тепер ублагати Отця Мого, і Він дасть Мені більш, як дванадцять легіонів Ангелів?” (Мф. 26:53).

У якому сенсі сказано в Символі “розіп’ятого за нас”?

Тут мається на увазі те, що Господь ХРЕСТНОЮ СВОЄЮ СМЕРТВЮ “стер главу змія” і ВИЗВОЛИВ НАС від гріха, прокляття і смерті.28

Чому окремо вказано ще: “і страждав, і був похований”?

Це сказано проти єретиків-докетів, які вчили, нібито розп’яття Іісуса Христа було примарним, і відтіняє нам, що і страждання, і смерть Спасителя були справжні.

Оскільки ми бачимо, що не всі спасаються, запитується: чи за всіх постраждав Христос?

Зі свого боку Він приніс Себе в жертву ЗА ВСІХ ЛЮДЕЙ і всім придбав благодать від Бога та істину, і тому всі віруючі отримують у таїнствах дари Св. Духа. Але вірити чи не вірити – надано свободі людини, “а хто не віритиме, той засуджений буде”, сказав, як ми знаємо, Господь (Мк. 17, 16).

Через що ще, крім таїнств, можемо ми брати участь у спасительних стражданнях і смерті Іісуса Христа?

Через живу сердечну віру в Нього, бо Він сказав: “Хто буде вірувати і охреститься, буде спасений; а хто не буде вірувати, буде осуджений” (Мк. 16:16). І, потім – через розпинання нашої гріховної плоті з її пристрастями і похотями, як і писав ап. Павло: “Але ті, котрі Христові, плоть свою розп’яли з пристрастями й похотями” (Гал. 5:24).

Як це буває?

Людина розпинає свою гріховну плоть, коли вона утримується від виконання її забаганок і пристрастей, і свідомо бореться з ними. Так чинять християни під час посту. Так чинить людина, схильна до пристрасті гніву, коли її роздратували і їй хочеться сварити кривдників або навіть заподіяти їм зло, але вона опирається такому бажанню, та, згадуючи, як Господь на хресті молився за Своїх ворогів, прощає своїм і навіть молиться за них: тут вона розпинає в собі пристрасть гніву.

Чим відрізняється воскресіння Іісуса Христа від чудес воскресіння, що відбувалися і в Новому, і в Старому Заповітах?

Усі чудеса воскресіння з мертвих відбувалися так, що померлого воскрешала до життя інша людина, – пророк, апостол, взагалі, угодник Божий. Господь Іісус Христос повстав із мертвих Сам, СИЛОЮ ПРИНАЛЕЖНОГО ЙОМУ БОЖЕСТВА, і вийшов із гробу, не відвалюючи каміння і не ламаючи прикладеної Синедріоном печатки (те й інше зроблено було вже ангелом). Тому тільки Христове воскресіння з мертвих називається ВОСКРЕСІННЯМ: всі інші (починаючи з найголовнішого – воскресіння Лазаря) іменуються воскресіннями.

Чи в такому точно тілі воскрес Христос, яке було в Нього в дні земного життя Його?

Хоча воскресле тіло Його було тим самим, у якому Він жив, постраждав і похований був у гробі, але властивості його так змінилися, що воно стало новим духовним, прославленим і вищим за земне. Це тіло проходило в кімнату, не відчиняючи дверей, і в Еммаусі – то було видимим учням, то стало тут же невидимим, не йдучи.

Чому день Воскресіння Христового свято – понад усе?

Так, Церква, радіючи, іменує його “єдиний субот (свят) Цар і Господь”, “свят свято і торжество з урочистостей”.29 Бо немає у світовій історії події важливішої та радіснішої за цю, бо воскресінням Своїм Господь переміг Диявола, ВМЕРТВОРУВАЛ СМЕРТЬ і дав роду людському вічне життя. “Але Христос воскрес з мертвих, первенець серед померлих” (1Кор. 15:20) (тобто у воскресінні Його – початок і воскресіння всіх померлих). Як в Адамі, нашому грішному праотці, всі ми померли, так у Христі, – новому нашому Родоначальнику, всі ми воскресаємо і оживемо.

Де був Своєю душею Господь від смерті на хресті й до Свого воскресіння?

Господь сходив душею Своєю в пекло, інакше – в’язницю, тобто пекло, для того, щоб і тих, хто перебуває там, врятувати й вивести з пекла, всіх тих, хто зустрів Його з вірою. Так, за словом церковної пісні “Адам воззвася, Єва свободися”, і вийшли з пекла не тільки праведники Старого Заповіту, а й грішники, які загинули за днів Ноя від потопу.30

Навіщо додано до 4-го і 5-го членів Символу “за писанням”?

Цим словом нагадується нам, що Іісус Христос і помер, і воскрес саме так, як пророчо було передбачено про Нього в книгах Старого Заповіту (див. опис 2-го і 3-го чл. Символу Віри).

Хто перший дізнався про воскресіння Іісуса Христа з мертвих?

Першими удостоїлися почути від ангелів, а потім і побачити на власні очі воскреслого Спасителя, дружини-мироносиці. Вони, рухомі любов’ю і побожним бажанням миропомазанням вшанувати Його Пречисте Тіло, прийшли до Його гробу, і тоді з’явилися їм спочатку ангели, а потім і Сам Господь. Бачили ангела і відчували землетрус і воїни, але вони дали підкупити себе і стали поширювати брехню про викрадення Тіла Іісуса Христа учнями. Потім Господь протягом 40 днів являвся учням Своїм, розмовляючи з ними про таємниці Царства Божого (Діян. 1:3).

Чим увінчалося і завершилося прославлення Іісуса Христа в Його воскресінні з мертвих?

Божественним Його вознесінням на небо, де Він вознісся праворуч (по праву сторону) Бога Отця, соцерковлюючись із Ним і клопочучи перед Ним, як Архієрей, за грішний рід людський. “Такого маємо ми Первосвященика, – писав ап. Павло до євреїв, – Котрий сів праворуч престолу величі на небесах” (Євр. 8:1).

Піднісся Спаситель на небо не Божеством, а ЛЮДИНОЮ, бо Божеством Він завжди перебував і перебуває на небі у Святій Трійці.

У якому сенсі нам розуміти слова: “вознісся праворуч Отця”?

Слова ці мають переносний, духовний сенс. По праву руку царя в урочистих прийомах сідав або гість-цар, або Спадкоємець Царя, – майбутній Цар. “Седящаго одесную Отця” і означає, що Господь Іісус Христос має однакову могутність і славу з Богом Отцем, ставши і в людстві Своєму царем неба і землі. “дана Мені всяка влада на небі і на землі” (Мф. 28:18) – сказав Він перед Своїм вознесінням на небо.

Відійшовши від землі на небо прославленим Тілом Своїм, чи залишив Господь землю без Своєї присутності?

Ні, видима Його присутність лише замінилася присутністю невидимою. Наведена Його промова перед вознесінням, – з нею і все Євангеліє від Матвія, закінчується словами: “і ось, Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь” (Мф. 28:20).31

7-й член Символу віри

Чи назавжди припинилося видиме перебування Спасителя з нами на землі?

Ні. Господь у Євангелії не раз обіцяв прийти вдруге на землю. І при самому вознесенні Його від землі на небо ангели сказали апостолам: “Цей Іісус, Котрий вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо”. (Діян. 1:11).

Чи друге пришестя Господа таке буде, як перше?

Ні, першого разу він приходив у приниженні, народився у вертепі, жив, як останній бідняк, не маючи, де голову прихилити. Другого ж разу Він прийде так, як і вознісся, У СЛАВІ, і всі святі ангели з Ним, і ЯК ЦАР, ЗНЕСЕСЯДЕТЬСЯ НА ПРЕСТОЛ СЛАВИ СВОЄЇ (Мф. 25:31 ). Так і мета пришестя Його буде інша. Першого разу прийшов Він ПОСЛІДУВАТИ і, заснувавши Свою Церкву, дати в ній СПАСІННЯ всім, хто увірує в Нього. Вдруге Він прийде “СУДИТИ живих і мертвих” – для відплати кожному за ділами його. “Не дивуйтесь цьому, бо настає час, коли всі, хто в гробах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло – у воскресіння суду.”. (Ін. 5:28-29).

Як будемо ми судимі на Страшному Суді Христовому?

Совість кожної людини відкриється, немов би оголиться перед усіма, і виявляться тоді не тільки всі справи, які хто зробив за все своє земне життя, а й усі сказані нами слова, і взагалі все те, що ми накопичили у своїй душі, живучи на землі. “Кажу ж вам, що за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь в день суду: бо за слова свої будеш виправданий і за слова свої будеш осуджений” (Мф. 12:36-37).32

Чи скоро прийде Господь судити нас?

Це невідомо, бо Він Сам говорив, що прийде несподівано, як ЗЛОДІЙ ВНІЧЧЮ, і застане людей непідготовленими та безтурботними, як потоп за Ноя і загибель Содому і Гоморри за Лота. І тому нам, віруючим, Він заповів жити так, щоб завжди бути готовими зустріти Його (Мф. 24:36 і далі).

Зобразивши це наочно в притчі про 10 дів, Він закінчив її словами: “Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли Син Людський прийде” (Мф. 25:1-13).

Чи не відкриті нам деякі ознаки близькості 2-го пришестя Христового?

Так, особливо у 24-ій главі Євангелія від Матвія (і їй паралельних, 13-му у Марка та 21-му у Луки), Господь вказав ці ознаки Свого 2-го пришестя. Так, менше буде тоді віри й любові між людьми, навпаки – більше беззаконь і пороків, примножаться війни та міжусобна боротьба; лиха впадуть на землю. Євангеліє буде проповідувано всім народам, і, нарешті, прийде антихрист, тобто противник Христа, якого визнає весь грішний світ. Антихрист себе лише визнаватиме і перед усіма проголошуватиме богом, намагатиметься винищити із землі всяку віру, і особливо християнство, але Христос, що з’явився, вб’є його Духом уст Своїх (2 Сол., 2 гл.).

Звідки взяті слова: “і Царству Його не буде кінця”?

З промови архангела Гавриїла в день Благовіщення до Діви Марії: “і царствуватиме (Божественний Син Її)  над домом Якова повік, і Царству Його не буде кінця” (Лк. 1:33).

Що таке царство Христове?

Царство Христове є, по-перше, весь світ, по-друге, всі віряни на землі, і по-третє, всі прославлені угодники Божі на небі. Перше царство називається ЦАРСТВОМ ПРИРОДИ, друге – ЦАРСТВОМ БЛАГОДАТИ, а третє – ЦАРСТВОМ СЛАВИ. Два перші царства при 2-му пришесті Спасителя закінчаться; блаженному ж царству слави не буде кінця.

8-й член Символу віри

Як викладено в Символі віри християнське вчення про Святу Трійцю?

У 1-му члені йдеться про БОГА ОТЦЯ, з 2-го і до 7-го – про БОГА СИНА, Господа Іісуса Христа, і у 8-му – про Бога ДУХА СВЯТОГО. І Дух Святий названий, як і Син, ГОСПОДОМ у тому сенсі, що Він – істинний Бог, рівний Отцю і Сину. У цьому ж сенсі ми сповідуємо Його: “Іже (Котрого) з Отцем і Сином поклоняємось і славляємось”, тобто – що Йому личить таке саме поклоніння і така сама слава, як і Отцю, і Сину.33

Чи називається Дух Святий у Священному Писанні Богом?

Так, так Його назвав ап. Петро в кн. Діянь: “Ананіє! Навіщо ти попустив сатані вкласти в серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю?” і роз’яснив: “Ти сказав неправду не людям, а Богові”. (Діян. 5:3-4).

У якому сенсі іменується Дух Святий животворящим?

У тому ж сенсі, як називаємо ми Його в молитві “Царю небесний” “життя подателем”, тобто що Він, разом з Отцем і Сином, дає всім творінням життя, особливо ж духовне життя нам, християнам. Уже на початку світу, як тільки створені були небо і земля, “і Дух Божий ширяв над поверхнею води” (Бут. 1:2). Ми ж, християни, отримуємо Його в таїнстві хрещення, як Господь і сказав: “хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже” (Ін. 3:5).

Чи можна до слів “що від Отця походить” додавати і від Сина?

Ні. Особиста властивість Духа Святого те, що Він походить від Бога Отця, як від Нього народжується 2-ге Лице – Син Божий. І цю властивість Третього Лиця Святої Трійці точно вказав Сам Господь Іісус Христос, коли сказав: “Коли ж прийде Утішитель, Якого Я пошлю вам від Отця,  (мається на увазі день П’ятидесятниці), Дух істини, Який (ІЖЕ) від Отця виходить, Він буде свідчити про Мене ” (Ін. 15:26). Наше читання – “иже от Отца исходящего” з буквальною точністю і передає цю істину, і саме так, як встановили читати отці 2-го вселенського собору. Цей собор для того і зібрався, щоб, відкинувши єресь Македонія, який принижував Божественну гідність Духа Святого, точно викласти православне вчення про Нього).34

Який сенс мають слова: “глаголавшаго пророки”?³⁵

Це сказано на докір стародавнім і новим псевдовчителям, які відкидали Святе Письмо Старого Заповіту. Символ Віри і вказує нам, що книги Старого Заповіту, написані через пророків, – написані ними за натхненням від Духа Святого.36 Так за натхненням від Духа Святого проповідували й писали книги свої й апостоли, але так як ніхто з вірян у цьому не сумнівався, то про це і не згадано в Символі віри.37

Як Дух Святий допомагає нам отримувати спасіння?

Від дня П’ятидесятниці, коли Дух Святий видимим чином, в особі апостолів та ін. вірян, був поданий Христовій Церкві,38 Він перебуває в Ній і подається в Її святих ТАЇНСТВАХ за щирою й ревною молитвою вірян. “Хіба ж не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?” (1Кор. 3:16). А щоб ми не сумнівалися, що за молитвою нам справді дається Дух Божий, Сам Господь у Євангелії сказав: “Отже, якщо ви, будучи лихими, вмієте добрі дари давати дітям вашим, то тим більше Отець Небесний дасть Духа Святого тим, хто просить у Нього” (Лк. 11:13). І таким чином, для того, щоб людині мати в собі благодать Духа Святого, потрібно належати до Його Святої Церкви, де Дух Святий перебуває.

9-й член Символу віри

Що ми називаємо Церквою?

Церква є від Бога встановлене товариство християн, з’єднаних між собою однією Православною вірою, одним законом Божим, однією законною ієрархією (священством) і одними таїнствами. Про цю нашу єдність і писав ап. Павло: “Одне тіло і один дух, як ви й покликані до однієї надії покликання вашого; один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас” (Еф. 4:4-6).

Як можна вірувати в Церкву, яка тут на землі, у видимому світі, коли вірять у те, що невидиме?

Церква Христова, перебуваючи на землі, важлива для нас головним чином своєю НЕВИДИМОЮ, ДУХОВНОЮ СТОРОНОЮ, як царство благодаті Св. Духа, що перебуває в ній. Але і сама Церква у своєму складі має і невидимих членів, якою є, перш за все, Її Божественний Глава – Господь Іісус Христос і всі святі Його, а також і ангели, так що Церква – одна, як земна, так і небесна.39

Чи може Церква Христова стати безблагодатною?

Окремі члени можуть позбутися благодаті Св. Духа через свої гріхи, якщо залишаються наполегливо-неугодними, і особливо тоді, коли вони впадають у єресі й розколи. Але вся Церква не може, тому що Глава Її – Христос, “сповнений благодаті та істини”, а тому й Тіло Своє – Церкву – наповнює цією благодаттю та істиною. “і все підкорив під ноги Йому, і поставив Його вище всього, главою Церкви, яка є тіло Його, повнота Того, Хто наповнює все у всьому.” (Еф. 1:22-23), говорить ап. Павло. “Я збудую Церкву Мою, і ворота пекла  – тобто жодні сили і засоби зла і брехні – не здолають її” (Мф. 16:18), бо ми вже знаємо, що Він Сам обіцяв вічно перебувати з нею.40

Чи можемо ми прийняти в Церкви іншу підставу й іншого главу, крім Іісуса Христа?

Ні, єдиним “наріжним каменем”, тобто основою Церкви, у слові Божому називається ТІЛЬКИ ХРИСТОС, і ніхто більше; а про всіх без винятку апостолів сам ап. Павло писав однаково християнам так: “будучи утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа” (Еф. 2:20).41

У якому сенсі Церква називається Соборною?

Церква називається Соборною, інакше – кафолічною або вселенською, в тому сенсі, що вона не обмежується жодним місцем, народом, ні часом, але містить у собі віруючих усіх місць, часів і народів. Це, на противагу вузько-національній Церкві Старозавітній, і відтіняв ап. Павло, коли писав, що в нашій Христовій Церкві, “де нема ні елліна, ні іудея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скіфа, раба, вільного, “, як немає і чоловічої статі, і жіночої: “нема чоловічої статі, ні жіночої, бо всі ви – одне в Христі Іісусі” (Кол. 3:11; Гал. 3:28). Так само точно і всі раніше живі християни, нині померлі, зі смертю тіла аж ніяк не виходять зі складу Церкви, але перебувають у ній (якщо тільки не відпали від віри).

У якому стані перебувають ці душі, у світі загробному?

Душі праведних – на небі, у світлі та спокої, бо для них уже розпочинається вічне блаженство; душі ж грішних – у пеклі, у протилежному до цього стані.

Чи можна допомогти цим останнім душам, які перебувають у мороці пекла?

Так, якщо вони померли з вірою, але не встигли принести плодів, гідних покаяння. Самі померлі на тому світі вже не можуть покаятися і змінитися. І віряни, які належать до земної Церкви, цього царства благодаті, допомагають їм молитвою, особливо коли вона з’єднується з принесенням Безкровної жертви Христової (Літургії), і милостинею, яку звершують на згадку про них. Ці молитви за померлих ґрунтуються на споконвічному переказі Церкви і на прикладі Іуди Маккавея, який приніс жертву за своїх воїнів, що згрішили і загинули в бою (2Мак. 12:43). Поминання покійних завжди входило до складу Літургії, починаючи з найдавніших (Якова та ін.).

На чому ґрунтується наше вірування, що святі й до страшного суду вже перебувають на небі?

Ап. Павло свідчив про себе: “маю бажання визволитися (від тіла) і бути з Христом” (Флп. 1:23). Так і праведний Лазар, як сказав Господь у притчі, щойно помер, віднесений був ангелами на лоно Авраамове (Лк. 16:22). Таким чином, зараз же після нашої смерті буває так званий Приватний суд, на якому і визначається, до загального Страшного Суду, загробна доля кожного. ” І як людям визначено один раз умерти, а потім суд”, писав ап. Павло (Євр. 9:27).

У чому виражається в Соборній Церкві спілкування між її членами, що живуть на землі, і угодниками Божими, які перебувають на небі?

У молитві віри й любові. Подвизаючись на землі, ми, віруючі християни, постійно відчуваємо потребу у вищій допомозі. І тому, підносячи наші слабкі молитви до Бога, просимо заступництва і сильної молитви за нас у Богоматері та Святих. Вони ж, стоячи на вищих щаблях наближення до Бога і вдосконалившись у християнській любові, своїми, посередницькими молитвами підкріплюють, натхненно одухотворяють і підносять перед Богом ці наші молитви. Євангеліст Іоанн Богослов в Апокаліпсисі бачив на небі ангела, якому “І прийшов інший Ангел, і став перед жертовником, тримаючи золоту кадильницю; і дано було йому багато фіміаму, щоб він з молитвами всіх святих поклав його на золотий жертовник, що перед престолом. І піднявся дим фіміаму з молитвами святих від руки Ангела перед Богом” (Одкр. 8:3-4).

Чи Богу до угодно таке наше звернення до Святих за їхньою посередницькою молитвою за нас?

Безсумнівно угодно. Господь Сам повелів цареві Авімелеху, який згрішив через незнання, просити молитися за нього Авраама (Бут. 20:7), а друзям Іова прямо сказав: “горить гнів Мій” на вас… нехай “раб Мій Іов помолиться за вас, бо тільки його обличчя Я прийму”. Праведників Він не раз називав “а Я назвав вас друзями” (Ін. 15:14), а ап. Яків засвідчує: “бо багато може посилена молитва праведного” (Як. 5:16).

Чому ми, православні християни, шануємо мощі святих і чудотворні ікони?

За християнським вченням, благодать Св. Духа освячує не тільки душі, а й тіла наші, які, як ми вже знаємо, за висловом ап. Павла, стають храмом Духа, що живе в нас (1Кор. 15:19). І ми бачимо, що кинутий у могилу прор. Єлисея мертвий юнак одразу ж воскрес, щойно торкнувся кісток пророка (2Царств. 13:21). У Єрусалимі християни покладали своїх хворих для їхнього зцілення на вулиці, щоб хоча ТІНЬ АП. ПЕТРА осяяла їх (Діян. 5:15). Подібним чином давали зцілення хустки й оперізання ап. Павла, коли їх клали на хворих (Діян. 19:12). І Господь, здійснюючи багато чудес і знамення через шановані ікони і мощі св. угодників, тим самим показує, що шанування їх не тільки не суперечить Його волі, а й прямо угодне Йому.

Чому істинна Христова Церква іменується святою?

Тому, що Вона освячена Господом Іісусом Христом через Його страждання і молитву за Неї, через віру в Його вчення і через таїнства. “Христос полюбив Церкву, писав ап. Павло, і віддав Себе за неї, щоб освятити Її, очистивши водяною купіллю за допомогою слова, щоб поставити Її собі славною Церквою, не маючи плями, чи вади, чи чогось такого, але щоб Вона була святою і непорочною” (Еф. 5:25-27).

Як може бути Церква святою, коли належать до неї люди грішні?

Святість Церкви йде не від нас, людей, а від Божественного Глави Її – Іісуса Христа і від благодаті Святого Духа, яка всеочищає і духовно-животворяща. Абсолютно і безумовно безгрішний один тільки Христос, ми ж “бо всі ми багато грішимо” (Як. 3:2). Але й самі великі грішники не заважають святості Церкви, якщо вони очищають себе покаянням. Нерозкаяні ж грішники, як мертві члени, відсікаються від Тіла Церкви – або видимим судом Її законної влади, або невидимим Судом Божим, і таким чином також не перешкоджають Церкві бути святою.

На що вказує найменування Церкви Апостольською?

Оскільки тепер багато християнських сповідань або церков, і всі вони вважають себе істинною Церквою Христовою, то ми, називаючи свою Церкву Апостольською, цим засвідчуємо, що саме наша Православна Церква незмінно й безперервно зберігає СПРАВЖНЮ АПОСТОЛЬСЬКЕ СПОВІДАННЯ в усьому: і в ученні, і в богослужінні, і загалом в усьому устрої своєму, в законах (канонах) своїх та своєму благодатному душпастирстві. Ми вже знаємо, що, за апостолом, віряни утверджуються (і повинні утверджуватися) “будучи утверджені на основі Апостолів і пророків, маючи наріжним каменем Самого Іісуса Христа” (Еф. 2:20). Знаємо й апостольську заповідь: “Отже, браття, стійте і держіть передання, яким ви навчились чи словом, чи посланням нашим”, при чому ап. Павло заповідав ім’ям Господа Іісуса Христа, – віддалятися від усякого брата, який поводиться безчинно, а не за переданням, яке прийняли від нас” (апостолів) (2Сол. 2:15,3:6).

Чим відрізняється наша Православна ієрархія42 від ієрархії сектантів і протестантських громад?

Усім відомо, що в цих громадах їхнє так зване священство бере початок від засновників їхніх громад, які з’явилися порівняно нещодавно: Лютера, Кальвіна, Міллера тощо, коли минуло понад 1500 років від заснування Церкви. Навпаки, наша ієрархія є справді апостольська, і веде початок свій від Самого Іісуса Христа, Котрий послав Своїх апостолів, і від зішестя на них Святого Духа. Відтоді, спадкоємно і без перерви, і поставляються законним порядком у Церкві, через єпископське висвячення в таїнстві Священства, всі члени нашої трьохчинної ієрархії (єпископи, пресвітери і диякони). “ВІН (Христос) поставив, свідчить ап. Павло, одних апостолами, інших пророками, інших євангелістами, інших ПАСТИРЯМИ ТА ВЧИТЕЛЯМИ – на звершення святих, на діло служіння, на творення Тіла Христового” (тобто Церкви) (Еф. 4:11-12). “І так, уважно ставтеся до себе і до всієї черідки, закликав ап. Павло пастирів Ефеса, “Отож пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров’ю Своєю” (Діян. 20:28).

Який устрій Православної Церкви в її окремих частинах?

Усі віряни – миряни складають парафії, що мають на чолі своїх парафіяльних пастирів – священиків. Усі парафії даного міста і його округу складають єпархії, якими керують єпископи. Вони і є спадкоємцями апостолів.43 Усі єпархії в даному народі становлять особливу помісну Церкву (Українську, Сербську, Румунську тощо), що управляється помісними соборами, маючи на чолі ієрархії патріарха або митрополита. Зрештою, всі помісні Церкви становлять одну Православну Кафоличну (Вселенську) Церкву, глава якої – Сам Іісус Христос, а на землі вся вона підпорядковується тільки Вселенському Собору. Голос Вселенського Собору – не тільки голос усієї Церкви, а й Духа Святого, який перебуває в ній, який “і оберігає її від усякої омани”.44 “Бо угодно Святому Духові і нам” (Діян. 15:28), – писав у своєму визначенні Апостольський Собор, за зразком якого і скликалися Вселенські Собори.

10-й член Символу віри

Про що йдеться в 10-му члені Символу Віри?

Про благодатні таїнства, що подаються в Церкві, яких сім: Хрещення, Миропомазання, Причастя, Покаяння, Священство, Шлюб і Єлеосвячення. Про хрещення особливо згадано тому, що в стародавній Церкві були суперечки, чи не потрібно вдруге хрестити тих, хто відпадає від Церкви в язичництво або в єресь, чому і сказано, щоб відкинути таку помилку: сповідую ЄДИНЕ хрещення.

Що таке таїнство?

Таїнствами ми називаємо такі священні дії, в яких під видимим чином подається людині невидима благодать або спасенний дар Святого Духа, особливий у кожному з семи таїнств. Усі таїнства встановлені в Церкві Господом Іісусом Христом через св. апостолів.

Що таке Хрещення?

Хрещення є Таїнство, в якому хрещений, під час триразового занурення тіла у воду, із закликом Отця і Сина та Святого Духа, помирає для життя тілесного, гріховного, і відроджується від Духа Святого в життя духовне, святе. “якщо хто не народиться від води і Духа, не може увійти в Царство Боже”, – сказав Господь до Никодима (Ін. 3:5), значить, хрещення є єдиними дверима, через які можна увійти в царство благодаті, тобто у Святу Церкву.

Як установив Господь таїнство хрещення?

Господь, посилаючи апостолів на проповідь в усьому світі після Свого воскресіння, наказав їм: “Йдіть же навчайте всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа” (Мф. 28:19), а вступаючи на громадське служіння, Сам Своїм прикладом освятив це таїнство, прийнявши хрещення в Йордані від Іоанна.

Що вимагається від того, хто бажає прийняти хрещення?

Покаяння і віра. Ап. Петро в день Зішестя Св. Духа сказав тим, хто увірував: “Покайтесь, і хай хреститься кожен з вас в ім’я Іісуса Христа для прощення гріхів; і приймете дар Святого Духа” (Діян. 2:38). ” Хто буде вірувати і охреститься, буде спасений” (Мк. 16:16), як уже ми знаємо, сказав Господь.

 Як же хрестять у нас немовлят?

Їх хрестять ЗА ВІРОЮ БАТЬКІВ і ПРИЙМАЧІВ, які приносять їх до купелі, як розслабленого принесли до Спасителя, і Він зцілив його, “БАЧИВШИ ВІРУ ЇХ”; (тих, що принесли) (Мк. 2:5). Хрещених хрещеників при хрещенні тому й називають хресний батько і мати; вони зобов’язані навчити свого хрещеника віри, коли буде він приходити у вік. Далі, хрещення в Новому Завіті замінило обрізання,45 і як обрізання відбувалося над немовлятами (у 8-й день), так над немовлятами ж відбувається і хрещення. І Церква прийняла звичай хрестити немовлят від перших століть, бо вже й апостоли, приймаючи тих, хто навертався до християнства, хрестили не тільки дорослих, що увірували, а й усю сім’ю їхню (Діян. 16:33 та ін.). І не можна не бачити в цьому звичаї відповідності велінню Самого Спасителя: “дозвольте дітям приходити до Мене і не забороняйте їм, бо таких є Царство Боже” (Мк. 10:14).

Чому не повторюється таїнство хрещення?

Тому, що воно є духовне народження: як тілом народиться людина одного разу, так і хрещення приймає одного разу.46

Що таке миропомазання?

Миропомазання є Таїнство, в якому віруючому, під час помазання освяченим миром частин тіла зі словами: “печатка дару Духа Святого”, подаються дари Святого Духа, які відновлюють та укріплюють його в житті духовному. “Втім, ви маєте помазання від Святого і знаєте все”, – писав про внутрішню дію цього таїнства ап. Іоанн Богослов (1Ін. 2:20). “Ви… відзначені обітованним Святим Духом”, писав ап. Павло (Еф. 1:13).47

Яким способом відбувається це Таїнство?

В. У перший час життя християнської Церкви, коли віруючих було небагато, апостоли самі звершували це Таїнство, і вживали для цього висвячення (Діян. 8:14-17). Але вже за тих же апостолів, коли збільшилася кількість віруючих, як і приватних церков з них, Таїнство Миропомазання стало відбуватися через помазання миром, як тепер, а тільки святе миро повинно бути освячуване лише єпископами, як спадкоємцями апостолів. При цьому чоло помазується для освячення розуму або думок, персі (груди) для освячення серця або бажань, очі, вуха і вуста – освячення почуттів, а руки і ноги для освячення справ і всієї поведінки християнина.

Що таке Таїнство Причастя?

Причастя є Таїнство, в якому вірянин, під виглядом хліба і вина, вкушає самого Тіла і Крові Іісуса Христа для найтіснішого з’єднання з Ним і для вічного життя. ” Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров в Мені перебуває, і Я в ньому”. “Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, має життя вічне, і Я воскрешу його в останній день” (Ін. 6:56 і 54).

Чим засвідчуємося ми, що Господь розумів тут ті Дари, які подаються нам у Причасті, а не Слово Свого вчення, як кажуть сектанти?

Тим, що на Таємній Вечері Спаситель і справді, взявши хліб, благословив його й освятив, і даючи апостолам, сказав: “прийміть, їжте, це є Тіло Моє, що за вас ломимо на відпущення гріхів”. Так само вчинив і з Чашею, сказавши: “пийте від неї всі – це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох виливається на відпущення гріхів48 , і до цього, встановлюючи нашу Літургію, додав: “це творіть на Мою пам’ять.49 І, таким чином, хліб і вино на Літургії, під час виголошення цих слів Христа, із прикликанням на них Св. Духа і благословенням їх, справді й істотно пропонуються та бувають: хліб – найсправжнісіньким Тілом Господнім, і вино – найчеснішою Кров’ю Господньою. Це і називається пресуществлением Св. Дарів.

У Старому Заповіті що утворило Таїнство Причащання?

Манна, яка падала євреям з неба в пустелі, і, особливо, – Агнець Великодній, якого вони заколювали та їли на згадку про порятунок від рабства в Єгипті, що означало порятунок вірних від полону Диявола. Тому-то і Хліб Таїнства називається в Літургії Агнцем.

Що потрібно від того, хто приступає до Таїнства Причастя?

Жива віра в дію цього таїнства, що виражається ним у словах Молитви перед Причастям,50 і очищення своєї совісті щирим покаянням, що поєднується з постом і молитвою. “Хай же випробовує себе людина, – наставляє ап. Павло, – і так хай їсть від хліба цього і п’є від чаші цієї,, Бо хто їсть і п’є недостойно, той їсть і п’є на осудження собі, не думаючи про Тіло Господнє”. І, далі, – про грізну дію цього Таїнства на тих, хто приймає його негідно, він додав: “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (1Кор. 11:28-30).

Як часто треба причащатися Св. Христових Тайн?

Стародавні християни причащалися кожного недільного дня. Однак, із сучасних християн зовсім небагато хто має таку чистоту життя, щоб бути постійно готовими приступити до такого великого Таїнства. І тому Церква закликає нас сповідуватися перед духовним отцем і причащатися Святих Таїн, за можливістю, у кожен із 4-х постів, і вже в усякому разі не рідше ніж один раз на рік.

Яку участь у Божественній Літургії можуть мати ті, хто, будучи присутніми за нею, не приступають цього разу до Святого причастя?

Не причащаючись тілесно, вони можуть і повинні брати участь у Літургії духовно: ревною молитвою, переживанням тих думок і почуттів, якими пройняті літургійні піснеспіви, сердечною вірою, а найбільше – живим і сердечним спогадом свого Спасителя та звершеної Ним справи нашого спасіння, бо Він і велів: “це творіть на Мій спомин”.

До яких пір буде відбуватися в Церкві Таїнство Причащання?

До самого другого пришестя: “бо – писав ап. Павло християнам, –  кожного разу, коли ви їсте хліб цей і п’єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте, доки Він прийде” (1Кор. 11:26).

Що таке Покаяння?

Покаяння є Таїнство, в якому той, хто сповідує гріхи свої, дозволяється від них видимим чином через священика, а невидимим – від Самого Господа Іісуса Христа.

Владу в’язати і вирішити, тобто прощати і не прощати, дав Своїм апостолам Господь, коли сказав: “що ви зв’яжете на землі, те буде зв’язане на небі, і що розв’яжете на землі, те буде розв’язане на небі” (Мф. 18:18). Так і в 1-му Своєму явищі після Воскресіння Спаситель, дунувши, сказав апостолам: “прийміть Духа Святого. Кому простите гріхи, тим простяться, на кому залишите, залишаться” (Ін. 20:22-23).

За якої умови християнин може отримати прощення гріхів?

Коли він щиро журиться про них, має намір виправити своє життя, від серця вірує в Христа і сподівається на Його милосердя.51

Із прощенням гріхів чи позбавляється людина від своїх гріховних схильностей і схильностей?

Ні, все життя християнина має бути боротьбою з гріхами і спокусами, щоб він вільним подвигом досягав моральної досконалості. “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його”, як закон нашого життя, вказав Господь (Мф. 11:12).

З чим поєднується покаяння в Православній Церкві?

Той, хто кається, перед сповіддю (за якою слідує Причастя) говіє, тобто протягом тижня посилено постить, відвідує Богослужіння і молиться, а також творить добрі справи і примиряється з усіма, хто його скривдив, а також з тими, хто його скривджений.

Чи всі гріхи прощаються тому, хто кається перед священиком?

Немає такого гріха, в якому людина кається і який перевищував би Милосердя Боже. Але в разі тяжких і особливо наполегливих гріхів, на того, хто кається, накладається так звана епітимія (заборона), щоб загладити в грішнику осквернення гріха і допомогти йому подолати гріховну звичку. Найчастіше вказується посилена молитва з колінопреклонінням, піст, а за особливо великі гріхи – відлучення від Святого Причастя на більш-менш тривалий термін.

Яке Таїнство іменується Священство?

Священство є Таїнство, в якому Дух Святий правильно обраного поставляє, через Святительське висвячення (хіротонія) здійснювати Таїнства, навчати вірі й пасти стадо Христове.

Про це-то Таїнство і нагадував ефеським пастирям ап. Павло, коли говорив їм: “Отож пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий поставив вас єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він придбав Собі Кров’ю Своєю” (Діян. 20:28). Тому пресвітери і називаються ще пастирями (єпископи – архіпастирями), бо вони повинні так само живити й напоїти своїх парафіян духовно, як пастирі своїх овець і взагалі стада живлять тілесно.

Які в Церкві ступені Священства?

Основних ступенів три: ДИЯКОНИ, які служать при Таїнствах і церковних службах, але самі не можуть звершувати їх; ПРЕСВІТЕРИ, які звершують церковні служби й таїнства, залежно від свого єпископа; і, нарешті, ЄПИСКОПИ, які не тільки можуть звершувати всі служби й таїнства, але дають через висвячення та іншим благодатний дар звершувати їх, тож без єпископів не може бути благодатного життя в церкві, – ані ієрархії, ані служб, ані Таїнств. Про єпископську владу рукоположення писав ап. Павло своїм учням-єпископам, а) Титу: “Для того я залишив тебе на Криті, щоб ти довершив недокінчене і поставив у всіх містах пресвітерів, як я тобі наказував” (Тит. 1:5); і б) Тимофію: “Рук ні на кого не клади поспішно, і не ставай учасником чужих гріхів. Бережи себе чистим” (1Тим. 5:22).52

У яких церквах зберігається нині законна ієрархія?

З тих церков, що існують нині, незаперечно законне священство має наша Православна Церква, яка, як ми вже знаємо, вже і з цієї причини іменується Апостольською. Спадкоємну від апостолів ієрархію має Римо-католицька; вірменська і деякі інші ДРЕВНІ Церкви. Безсумнівно НЕ МАЮТЬ законного священства всі сектантські та протестантські громади, оскільки в них немає єпископського, спадкоємного від апостолів, рукоположення.53

Що є шлюб?

Шлюб є Таїнство, в якому наречений і наречена дають обіцянку взаємної подружньої вірності перед священиком, а він благословляє їхній подружній союз на образ духовного союзу Христа з Церквою. “Отже, що Бог поєднав, того людина хай не розлучає” (Мф. 19:6), – сказав про шлюбний союз Спаситель. Звідси ми бачимо, що 1) – союз цей від Бога, і 2) страшний гріх у тих, хто зрадою цей союз руйнує. “Тому залишить чоловік батька свого і матір і приліпиться до жінки своєї і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю відносно Христа і Церкви” (Еф. 5:31-32).

Яке життя вище: шлюбне чи безшлюбне?

Невинність вища за шлюб, якщо хто в чистоті зберігає його й обирає для себе заради повнішого служіння Богові й ближньому.54 У такому сенсі ап. Павло і писав батькам: “Тому той, хто видає заміж свою дівчину, добре робить; а той, хто не видає, робить краще” (1Кор. 7:38).

Що таке єлеосвячення?

Єлеосвячення55 є Таїнство, в якому під час помазання тіла єлеєм56 призивається на хворого благодать Божа, що зцілює немочі тілесні й душевні. Сектанти і протестантські громади не мають цього таїнства, а тим часом воно особливо ясно і точно вказано апостолом: “Хто з вас хворий, хай покличе пресвітерів Церкви і хай помоляться над ним, помазавши його єлеєм в ім’я Господнє. І молитва віри зцілить хворого і підведе його Господь; і, якщо він гріхи вчинив, простяться йому” (Як. 5:14-15). Та й за днів Спасителя послані Ним на проповідь апостоли застосовували це Таїнство, бо, за словом євангеліста, вони “багатьох хворих мазали оливою і зціляли” (Мк. 6:13).

Про християнську надію

Що таке надія християнська?

Надія християнська є мир і заспокоєння нашого серця в Бозі, коли ми твердо впевнені, що Він невпинно дбає про наше спасіння, як і про необхідні земні блага, і дарує нам обіцяне Ним блаженство.

Запорука цієї надії – у Христі, Який тому від днів апостольських іменується “упованням (тобто саме надією) нашим”.57

До чого насамперед і найбільше відноситься надія християнська?

До того майбутнього кращого, блаженного життя, яке відкриється під час другого пришестя Спасителя на землю, і почнеться загальним воскресінням мертвих. Ап. Павло і писав: “І якщо ми тільки в цьому житті уповаємо на Христа, то ми нещасніші за всіх людей” Чому? Тому що, – каже він далі, – “Навіщо і ми повсякчас наражаємось на небезпеки?” (1Кор. 15:19 і 30). І справді, в той час, як інші цілком прагнуть влаштуватися тут, на землі, вигідніше, та приємніше, ми, християни, закликаємося нести хрест свій і йти тісними вратами. Але як Лазар євангельський за лиха цього життя “утішався” в житті загробному, так будемо утішатися і ми, якщо так само покірно приймемо всі випробування, які посилає або попускає терпіти нам Господь.

Де говориться найбільш виразно і сильно про це майбутнє блаженне життя?

В 11 і 12 членах Символу Віри, на початку яких дієслова “вірую” і “сповідую” замінюються відповідним присудком: “сподіваюся”, що означає – і очікую, і бажаю, щоб це було.

11-й і 12-й члени Символу віри

Що таке воскресіння мертвих, про яке йдеться в 11-му члені Символу Віри?

Повернення наших померлих тіл до життя, коли вони, знову з’єднавшись зі своїми душами, повстануть від землі в новому складі (елементах) і будуть духовні та вічно-безсмертні. “Бо тлінному цьому належить одягнутись у нетління, і смертному цьому одягнутись у безсмертя”. – “Сіється тіло душевне (наше теперішнє, – покладене в могилу), встає тіло духовне” (1Кор. 15:53 і 44), – подібне до того, яке мав Господь у Своїх явленнях після воскресіння. Ми вже знаємо, що саме тому Іісус Христос – новий Адам – називається “первістком із померлих”.58

Що буде з тим поколінням, яке доживе до моменту другого пришестя Христового на землю?

Їхні тіла миттєво зміняться, і з наших теперішніх грубих, важких, суто-земних тлінних тіл стануть, за подобою воскреслого Тіла Господнього, натхненними й витонченими, нетлінними й безсмертними. “Ось кажу вам тайну: не всі ми помремо, але всі змінимось раптом, в одну мить, при останній трубі; бо затрубить, і мертві воскреснуть нетлінними, а ми перемінимось” (1Кор. 15:51-52).

Як можуть повстати з мертвих тіла, коли вони в землі зотлівають і зникають ніби безслідно?

Це – таємниця, що пояснюється цілком всемогутністю Божою. Адже, справді: якщо Бог міг створити із землі людину, яка не була доти, то тим більше може він відновити те, що було. При цьому не забудемо того, що нові тіла відповідатимуть моральній природі наших душ, але ж душі не вмирають, а існують і після смерті тіла. Отже, тим легше цим душам покритися новим тілом, як новим одягом.

Апостол Павло зміцнює нашу віру в істину воскресіння тіл посиланням на те, що буває з посіяним зерном пшениці, ячменю тощо. Що буває з цим зерном? Воно зотліває, розкладається і зникає, як і наше тіло в могилі: але саме тоді й виростає з нього рослина і колос із новими зернами. “Те, що ти сієш, не оживе, якщо не помре” (1Кор. 15:36), – каже він. Так, бачимо ми, і в земній природі – не тільки є смерть після життя, а й життя після смерті.59

З чим поєднується воскресіння мертвих в історії землі?

З кінчиною цього видимого світу, бо і світ тоді з тлінного перетвориться на нетлінний, коли все тлінне згорить в останньому вогні, у якого буде особлива природа. Ап. Петро говорить про християн, що вони “котрі чекають і бажають пришестя дня Божого, коли палаючі небеса зруйнуються і розпалені стихії розтопляться? А втім, за Його обітницею, ми чекаємо нового неба і нової землі, на яких живе правда” (2Пет. 3:12-13).

Що таке ЖИТТЯ МАЙБУТНЬОГО ВІКУ?

Те життя, яке почнеться після воскресіння мертвих і Страшного Суду Христового, і яке для тих, хто вірує, хто любить Бога і чинить добро, буде настільки блаженним, що ми тепер цього блаженства й уявити не можемо. Апостол так і каже, що і око не бачило, і вухо не чуло, і не приходило на серце людини те, що приготував Господь тим, хто любить Його (1Кор. 2:9; Рим. 8:18).

На чому буде засноване це майбутнє блаженство?

На спогляданні Бога у світлі та славі й на найтіснішому з’єднанні з Ним, як це обіцяно вже в 6-й заповіді блаженства: “блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать”. – “Бог був все у всьому” (1Кор. 15:28).

Чи одне духовне блаженство очікує на нас, чи в ньому братиме участь і тіло?

Майбутнє блаженство богоспілкування в основі буде духовним, але в ньому братиме участь і наше тіло. І тому-то, хоча вже й тепер усі померлі праведники блаженствують своїми душами на небі, але оскільки тіла в них там ще немає, то це їхнє блаженство неповне, і називається передпочатковим. “бо всім нам належить стати перед судилище Христове, щоб кожному одержати відповідно до того, що він робив, живучи в тілі, добре чи погане” (2Кор. 5:10), – писав св. ап. Павло. “сіється в приниженні, – говорить він про поховання тіла, – встає у славі; сіється в немочі, встає у силі” (1Кор. 15:43).

Чи всі однаково будуть блаженствувати?

Ні, будуть різні ступені блаженства, відповідно до того, хто скільки подвизався тут у вірі, любові та добрих справах. Так, за притчею Спасителя про міни, тому, хто придбав на гріш 10 грошів, дається в управління 10 міст, а тому, хто придбав на свою міну п’ять грошів, – п’ять міст, а потім першому віддають і ту гріш, яку відібрали від ледачого егоїста, що зав’язав на хустину (Лк. 19:10 і 26). І ап. Павло пише: “Інша слава сонця, інша слава місяця, інша зірок; і зірка від зірки різниться у славі. Так і при воскресінні мертвих: сіється у тління, встає в нетлінні” (1Кор. 15:41-42).

Що ж буде з нечестивцями, які відкинули Божий закон правди й любові?

Вони будуть віддані вічній смерті, успадкувавши муки в непроглядній (зовнішній) темряві, де буде плач і скрегіт зубів, спалювані пекельним вогнем разом із Дияволами. “ідіть від Мене”,60 прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. І  підуть ці на вічні муки, а праведники в життя вічне” (Мф. 25:41 і 46).

Ця доля спіткає не всіх грішників, бо, за словом Спасителя, “всякий гріх і хула відпустяться людині”, а тільки “синів супротиву”, про гріх яких сказано, що він, “не відпустять ні в цьому віці, ні в майбутньому”. 61 І вони самі винні у своїй загибелі – “за те, що вони не прийняли любові істини для свого спасіння” (2Сол. 2:10), і зробилися завзятими й непокірливими “цапинами”, які завжди опираються Богові та Його святому закону, як опирається Йому сатана.

Яку користь приносять нам роздуми про смерть, воскресіння, Страшний Суд, вічне блаженство і вічні муки, які очікують на нас?

Ту користь, що людина під впливом цих думок починає правильно ставитися до земного свого життя. Пам’ятаючи про неміцність земних благ, вона відрікається від пристрасті до них і надією на майбутню відплату втішається в пережитих тут поневіряннях і лихах. Вона намагається жити для Бога і для вічності, і утримуючись від гріхів, у чистоті утримувати душу і тіло. А так і відбувається спасіння людини. Справедливо тому сказав древній мудрець: “згадуй останню твою, – і навіки не згрішиш” (Сир. 7:39).

Про молитву

Якими засобами набувається людиною християнська спасительна надія?

Такими засобами визнаються: а) молитва і б) заповіді блаженства, коли серце людини переймається тим настроєм, який передається в них.

Що таке молитва?

Молитва є побожна бесіда людини з Богом, що з’єднується з устремлінням нашого розуму і серця до Нього. За змістом своїм ця молитва буває – по-перше, славослів’ям або прославлянням Бога, коли ми пам’ятаємо й усвідомлюємо Божественні досконалості та зворушено вихваляємо їх; по-друге, подякою, коли ми згадуємо незліченні благодіяння Бога любові, особливо виявлені Ним у справі нашого спасіння, і дякуємо Йому за них, і, нарешті, – 3) проханням, коли ми благаємо Його про допомогу у своїх духовних і тілесних потребах.

З двох сторін молитви, зовнішньої і внутрішньої, яка видається важливішою?

Звичайно, внутрішній бік, який виражається в тому, що людина молиться розумом своїм, а найбільше – серцем. Тому-то буває угодною Богу і така молитва, яка відбувається про себе, без зовнішніх знаків і слів. Навпаки, одна зовнішня молитва, що виражається у вимові слів і зовнішніх діях, які з’єднуються з ними, (напр., хресному знаменням і поклонах), але без молитви внутрішньої, не тільки недостатня, а й прямо прогнічує Бога. Про таку лицемірну молитву наводив у Євангелії Сам Господь слова пророка: “наближаються до Мене люди ці устами своїми, і шанують Мене язиком, а серце їхнє далеко від Мене; але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським” (Мф. 15:8-9; Іс. 29:13). Але повна, і для нас, людей, що складаються з душі й тіла, необхідна молитва, – та, в якій зливаються обидві ці сторони: і внутрішня, і зовнішня, так, щоб, за словом Господа, “Бо від повноти серця говорять уста” (Мф. 12:34). Ап. Павло і закликає нас “прославляти Бога не тільки в душах, а й у тілах наших, які (також) є  Божі” (1Кор. 6:20). Прикладом у цьому випадку є Сам Спаситель, Який, молячись, підносив очі до неба, і схиляв коліна і обличчя Своє на землю.

Молитва Господня

Яка молитва є зразком для всіх християнських молитов?

МОЛИТВА “ОТЧЕ НАШ”, яка називається МОЛИТВОЮ ГОСПОДНЬОЮ, бо її дав нам Сам Господь Іісус Христос:

1. Отче наш, Ти, що є на небесах.
2. хай святиться ім’я Твоє;
3. хай прийде Царство Твоє;
4. хай буде воля Твоя і на землі, як на небі.
5. Хліб наш насущний дай нам на цей день;
6. і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим;
7.  і не введи нас у спокусу,
8. Але визволи нас від лукавого. (Мф. 6:9-13).
9. Бо Твоє є царство і сила, і слава, повік. Амінь.

Вона поділяється на призивання, сім прохань і славослів’я.

Закликання і три перші прохання

Чим відрізняється наше звернення до Бога в призиванні цієї молитви?

Ми не називаємо Його тут ні Господи, ні Боже, як зазвичай, а прямо – “Отче наш” – “Отець наш”. Цим ми показуємо, що приходимо до Нього на молитву, як до нашого люблячого Отця, і, отже, самі звертаємося до Нього, як віддані Йому діти.

Звернення це – чи для всіх людей, чи для нас, християн?

Так, саме, головним чином, для нас, християн, бо у Великодньому Євангелії говориться: “А тим, котрі прийняли Його, віруючим в ім’я Його, дав силу дітьми Божими бути, які не від крові, не від хотіння плоті, не від хотіння чоловічого, а від Бога народилися” (Ін. 1:12-13).

Чому ми говоримо: “наш”, “нас”, “нам”, коли ми частіше читаємо цю молитву, як кажуть, поодинці?

Християнин і тоді, коли молиться за себе, завжди має усвідомлювати себе членом Христової Церкви, бажати й просити від Бога блага всім, а тоді вже – і собі самому.

Як треба розуміти слова: іже єси на небесах?

Небо тут мається на увазі духовне, де Бог перебуває з ангелами і святими Своїми. Починаючи цими словами молитву Господню, ми повинні відмовитися від усього земного і тлінного і спрямувати розум і серце “горе” (з наголосом на “е”) – до небесного, вічного і Божественного.

Про що просимо ми Бога, коли говоримо в 1-му проханні: нехай святиться ім’я Твоє?

Ім’я Боже позначає сутність або силу Божу: “що сотворив Мені велич Сильний, і святе ім’я Його” оспівала Богоматір у пісні, “величає душа Моя Господа” (Лк. 1:49 і 46). Але ім’я Боже може святитися і в людях, особливо в нас, християнах, бо і сама ця назва дає нам ім’я – від Христа. “Святиться” ім’я Боже тоді, коли ми, маючи в думках і в серці це ім’я, так живемо, як вимагає цього Правда Божа і Святість Його, бо таким життям ми прославляємо у світі Бога, як нашого Отця. А далі, тоді й інші, бачачи наше добре життя, прославляють Бога і приймають Святий закон Його. – “Так хай сяє світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного”, – заповів Господь, назвавши Своїх вірних “Ви є світло світу” (Мф. 5:16 і 14).

Про яке Царство Боже говоримо ми, коли молимо Бога у 2-му проханні: “нехай прийде Царство Твоє”?

Про царство Благодаті, або про Церкву Христову, щоб поширювалася і набула чинності серед нас, людей, які живуть на землі, рід людський і нині являє собою, за притчею Спасителя, ниву, де переплелися й перемішалися між собою пшениця й бур’яни (Мф. 13:24-31), як у різних громадах людських (не тільки в народах, а й у церквах), так і в серці кожної людини. Ми й просимо, щоб пшениця Божа примножувалася й очищалася, а бур’яни  зникали, щоб царство Диявола запустіло, а Боже царство переборювало й у народах християнських зростало. Просимо ми тут і про вічне Христове ЦАРСТВО СЛАВИ, щоб воно скоріше приходило і пізнане було в усій величі і красі його.

Що висловлюємо ми в словах 3-го прохання: нехай буде воля Твоя?

Цим виявляємо ми свою повну відданість Волі Отця Небесного, так, щоб усе, що з нами трапляється і що самі ми робимо, – відбувалося не так, як нам хочеться, а як це завгодно Богові. Як і кажуть у всяких випробуваннях люди щиро віруючі: “нехай буде в усьому Його Свята Воля”. І як ще ми часто закінчуємо свої єктенії (моління) в церкві: “…самі собі, і один одному, і все життя наше (життя наше) Христу Богу віддамо”.

Чому християнину властиво так бажати і просити?

Тому, що самі ми часто грішимо у своїх бажаннях, і нерідко хотіли б того, що не тільки не корисно, а й прямо шкідливо для нашої душі і для справи спасіння нашого. А Бог, як Всезнаючий, завжди знає, що справді потрібно нам, і, водночас, як Отець Всеблагого, завжди готовий нам це дарувати, і водночас більше дарує нам, аніж ми просимо в моліннях своїх.

Чому додаємо ми в 3-му проханні: яко на небесах, і на землі?

Тому що на небі ангели Божі і святі угодники, всі без винятку, утвердившись у добрі, завжди і в усьому виконують волю Божу. Таким чином, на цьому початку Молитви Господньої, від закликання і до 3-го прохання, ми звертаємо свою увагу на те, що є найголовнішим для світу і Церкви, та молитовно просимо у свого Небесного Отця: щоб земля наша справді ставала царством Божим, де б в усьому здійснювалась, саме панувала, свята воля Його, а люди, як вірні – і раби, і чада Господні, самим життям своїм прославляли “пречесне й пишнуле” 62 ім’я Його.

4-е Прохання

Чим відрізняється 4-те від усіх інших прохань?

Четверте прохання – єдине в молитві Господній, де ми просимо Бога про речове і земне, тоді як усі інші прохання – про духовне.

Що таке хліб насущний?

Необхідний для існування. Крім власного хліба, і взагалі, простої їжі, тут мається на увазі і все інше, необхідне для тілесного життя: одяг, житло тощо. Але не можна молитися тут про багатство і розкіш, а в усьому, що понад потрібне, треба віддати себе на волю Божу і, якщо дано буде, дякувати Богові, а не буде дано, – не дбати.

Навіщо додано: “даждь нам днесь”, тобто на нинішній день?

Щоб ми не обтяжували свого серця надмірними турботами й побоюваннями, і не сподівалися в тому на себе, а завжди сподівалися на Бога. “Отож не піклуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або у що одягтися?, – сказав у нагірній проповіді Господь, – бо всього цього шукають язичники; бо Отець ваш Небесний знає, що ви маєте потребу в усьому цьому” (Мф. 6:32-34).

Що ще просять благочестиві християни під ім’ям насущного хліба?

Небесного хліба, яким є Тіло і Кров Христові, а також і Слово Боже. Ними живить себе християнин і в душі своїй. “Бо Плоть Моя істинно є їжа, і Кров Моя істинно є пиття.” (Ін. 6:55).

5-те, 6-те і 7-ме прохання молитви Господньої

Що мається на увазі в 5-му проханні під ім’ям “борги наші”?

Наші гріхи. Безсумнівно, всі ми є, коли грішимо, боржниками перед правосуддям Божим, тому що, як усе, що маємо, ми одержали від Бога, так повинні все і віддавати Йому, тобто все підкоряти Його закону і Його волі: але цього головного нашого обов’язку і не виконує ніхто з нас.

А хто наші боржники?

Інші люди, коли вони не роблять нам того, до чого всіх людей зобов’язує наш євангельський закон, особливо – коли замість любові вони виявляють ворожнечу й образи.

Чому ми можемо і повинні сподіватися на можливість прощення для нас боргів, тобто гріхів?

Тому, що це прощення виклопотав грішному людському роду Спаситель наш, Іісус Христос. Ап. Іоанн Богослов, закликаючи нас64 не грішити, далі пише: “то ми маємо ходатая перед Отцем, Іісуса Христа, праведника, Він є умилостивлення за гріхи наші, і не тільки за наші, але і за гріхи усього світу” (1Ін. 2:1-2).

За якої умови Спаситель обіцяв нам пробачити наші гріхи?

Тоді, коли ми САМІ ПРОЩАЄМО ЇХ ІНШИМ, як і читаємо: – “яко ж і ми залишаємо боржникам нашим”. Інакше – самі ми не отримаємо прощення. І цю умову Господь поставив настільки важливою, що давши в Нагірній проповіді текст молитви Отче наш, Він далі додає: ” Бо якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний, а коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6:14-15). Тому-то уважні до себе, християни, йдучи на молитву, примиряються в серці (а за можливості – і назовні, попросивши вибачення в скривджених ними) з кривдниками своїми. Добре це робити під час вигуку літургії: “Возлюбимо один одного”. Але найбільше зобов’язані ми прощати, і найтяжчі образи і прикрощі, які важко пробачити, в пору говіння – перед сповіддю і Причастям.65

Що розуміється в 6-му проханні під ім’ям “спокуси”?

Стан спокуси, коли щось тягне нас на гріх, і ми легко можемо впасти в нього. Такі спокуси йдуть і діють на нас із трьох сторін. По-перше, від плоті нашої, в якій гніздиться безліч гріховних схильностей і потягів, – починаючи від спадкових, нам природжених, і закінчуючи тим болотом гріховних звичок, які самі ми собі наживаємо. По-друге, від світу, який, за висловом апостолів, “що весь світ лежить у злі” (1Ін. 5:19). Тут спокушають нас інші люди, коли вони, грішачи самі, і нас на цей гріх спокушають (так, через спокусу від інших людей, привчаються багато хто – сваритися, пити горілку, курити тощо). В 3-х, від Диявола, який є головним джерелом гріхів, і діє – то через нашу плоть та інших людей, а то й сам, безпосередньо, головним образам, – коли мав справу з праведними (згадайте спокусу Іісуса Христа в пустелі та історію багатостраждального Йова).

Про що просимо ми словами: “не введи нас у спокусу”?

Цими словами ми смиренно сповідуємо свою моральну слабкість і нестійкість перед спокусами і спокусами. Ми тут просимо Бога допомогти нам; або, визволити, вивести з такого стану спокуси; або ж, якщо нам належить її випробувати, щоб нам вийти з неї очищеними і укріпленими в добрі, то щоб Він підтримав нас у боротьбі зі спокусами і не допустив нас до падіння.

Про що просимо ми в словах: “избави нас от лукавого”?

Тут ми просимо взагалі зберегти нас від зловмисностей лукавого духа – диявола, вся мета якого – губити людей і по душі, і по тілу їхньому. Ап. Петро так і пише: “Будьте тверезі, пильнуйте, бо противник ваш диявол ходить, як рикаючий лев, шукаючи, кого б пожерти” (1Пет. 5:8).

Для чого до Молитви Господньої приєднано Спасителем славослів’я?

По-перше, за духом правди, ми, просячи собі від Отця Небесного милостей, потрібних нам, повинні віддавати Йому справедливе прославлення; по-друге, слова – ЯКО ТВОЄ Є ЦАРСТВО… значать російською мовою: АБЕЗ ТИХ УСПЕХІВ, ТОМУ ЧОМУ Тобі належать царство, і сила, і слава на віки віків. Таким чином, словами цими ми зміцнюємося в християнській надії – що все прохане нами дано буде нам, бо перебуває в Його силі і владі, і належить до Його слави. Так і словом “амінь”, що означає: “істинно так”, або “нехай буде так”, ми свідчимо, що все викладене в Молитві Господній, як і в Символі віри, що також закінчується словом амінь, ми приймаємо цілковито вірою та без жодних сумнівів.

Про Заповіді Блаженства

Що треба приєднати до молитви, щоб досягти бажаного блаженства?

Власний подвиг для досягнення християнської досконалості. Про необхідність такого подвигу говорив Господь у відомих нам словах: “Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11:12). І ще: “Що ж ви зовете Мене: Господи! Господи! – а не робите того, що Я кажу?!” (Лк. 6:46).

Де такі подвиги в Євангелії нам вказані?

У дев’яти заповідях блаженства, які коротко вказують нам головні християнські чесноти:

1.  Блаженні убогі духом, бо тих є Царство Небесне.
2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
3. Блаженні кроткі, бо вони успадкують землю.
4. Блаженні голодні і спраглі на правду, бо вони наситяться.
5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
8. Блаженні гнані за правду, бо тих є Царство Небесне.
9. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас і гонитимуть і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи через Мене. Радуйтесь і веселіться, бо велика ваша нагорода на небесах: так гнали і пророків, які були до вас (Мф. 5:3-12).

Таким чином, усі ці 9 висловів, хоча називаються заповідями, дано було лагідним і смиренним серцем Спасителем не як накази й повеління, а як догоди й заклики, щоб ми вільно й з любові, як діти Божі, виконували їх. Звідси, у кожному вислові містяться дві частини: 1) саме вчення, або заповідь, 2) відповідне догоджання або обіцянка нагороди.

1-ша, 2-га, 3-тя і 4-та Заповіді Блаженства

Що таке убогі духом?

Убогість духовна є вищим ступенем смирення, інакше – смиренномудрість. Убогий духом визнає, що він не має нічого свого доброго, а якщо щось добре і є, то це дано від Бога, – від нас же йдуть лише гріхи та падіння. Убогий духом визнає себе першим із грішників, як і ап. Павло каже: Христос прийшов ” у світ спасти грішників, серед яких я перший” (1Тим. 1:15).

Що обіцяв Господь убогим духом?

На противагу теперішній їхній убогості, Він обіцяв їм ЦАРСТВО НЕБЕЗПЕЧНЕ, з тими його благами, перед якими – ніщо всі скарби і блага земні. Це Царство дано буде їм у майбутньому житті; тепер же вони можуть його мати лише на початку, коли з безсумнівною вірою і надією очікують його.

Про який ПЛАЧ ідеться у 2-й заповіді блаженства?

Про плач духовний, коли людина щиро, саме до сліз, сумує про свою гріховну нечистоту й недостоїнство. Ми вже знаємо слова ап. Павла про цю скорботу: “Печаль заради Бога незмінне покаяння до спасіння “робить”, причому далі він додає: “а цього світу печаль66 смерть робить” (2Кор. 7:10).

Що обіцяв Господь тим, хто плаче?

Те, що вони Утішаться. При цьому розрада дається їм уже й тут, у земному їхньому житті; розрада благодатна, яка полягає в прощенні гріхів і в мирі совісті. Але повну розраду отримають вони там, “де немає хвороб, смутку і зітхання”, тобто в житті майбутньому, коли “витре Бог усяку сльозу з очей їхніх” (Одкр. 21:4).

Що таке КРОТІСТЬ, про яку йдеться в 3-й заповіді блаженства?

Кротість є тихим настроєм духу, сполученим з обережністю, щоб нікого не дратувати і самому нічим не дратуватися. Лагідні в житті протилежні насильникам, які саме силою домагаються свого, ображаючи іншого. У ставленні до Бога, християнська лагідність виражається в тому, що людина до кінця покірна Святій Волі Його і покірно переносить усі лиха і випробування. У ставленні до оточуючих – у незлобивості й поступливості, а так само і в тому, що людина абсолютно далека від усякої зарозумілості й марнославства.

Що обіцяв Господь “лагідним”?

Те, що вони – не ґвалтівники й кривдники, не ті, хто силою забирають в інших і прагнуть усе забрати собі, а саме лагідні й “успадкують землю”. З християнами в історії це вже й здійснилося. “Залізний” Рим усіма засобами своєї держави і навіть століттями кривавих гонінь хотів придушити й винищити християн з лиця землі: а лагідні християни тільки посилювалися і множилися, і успадковували ту саму землю, де гнали їх язичники, які, навпаки, зникли з історії, або самі прийняли Христову віру. Але справжня спадщина християн – “на землі живих” – у тій новій Землі, де, як ми знаємо, одна “правда живе” (2Пет. 3:13), і де не буде вже ані злоби, ані обманів, ані насильства (Об. 21:27,22:5).

Хто називається спраглими і спраглими правди в 4-й заповіді блаженства?

Ті, які хочуть і люблять творити добро, проте не вважають себе праведниками і не покладаються на свої добрі діла, а навпаки, визнають себе грішними і винними перед Богом. Вони голодують і жадають, тобто посилено бажають отримати очищення своєї гріховної нечистоти і благодатне виправдання через Іісуса Христа. “бо без Мене не можете робити нічого” сказав Сам Господь (Ін. 15:5).

Яке “насичення” обіцяно Господом тим що шукають істини і правди?

Як насичення тілесне приносить нам, по-перше, припинення почуття голоду і спраги, по-друге, підкріплення тіла їжею: так і насичення духовне позначає, по-перше, внутрішнє заспокоєння совісті грішника, по-друге, благодатне зміцнення його до ділання добра і наділення “силою Христовою”. “Усе можу в Іісусі Христі, Який мене зміцнює”, – сказав про це смиренний ап. Павло (Флп. 4:13). Втім, повне і досконале насичення душі християнина, яка не вгамовується нічим кінцевим і земним, дано буде тому, хто спраглий, вже в житті майбутньому, як і каже псалмоспівець: “А я в правді побачу обличчя Твоє, і, збудившись, насичусь Твоєю подобою” (Пс. 16:15).

5-та, 6-та і 7-та Заповіді Блаженства

Як виконується людиною 5-та заповідь – про те, щоб ми були “милостивими”?

“Різний образ милування (тобто по-різному можна милувати), каже св. Іоанн Златоуст, і широка заповідь ця”. Однак тут можна вказати головні види милості тілесної та милості духовної. Справи милості тілесної вказав нам Сам Іісус Христос, як-то, що спитають з нас на Страшному Суді: 1) спраглого нагодувати; 2) спраглого напоїти; 3) одягнути нагагого (і взагалі такого, хто не має потрібного одягу); 4) відвідати того, хто перебуває у в’язниці; 5) відвідати хворого та посильно посприяти його одужанню; 6) мандрівника прийняти у домівку та заспокоїти (Мф. 25:31-46). До цього ще додають: 7) – поховати незаможного.

Які види милості духовної?

1) Невігласа просвітити світлом Христової істини;

2) “повернув грішника з невірної путі його” (Як. 5:20);

3) порадою допомогти ближньому в скрутному становищі;

4) молитися за інших Богові, особливо за тих, що перебувають у дуже важкому становищі;

5) утішити сумного;

6) не відплачувати злом за зло, а навпаки – платити добром; і, нарешті,

7) – від серця прощати кривди.

Що обіцяно милостивим?

За Законом Божим правди, та сама милість до них самих від Бога, особливо – помилування від засудження за гріхи на приватному і Загальному Суді Божому.

Що таке чистота серця, про яку йдеться в 6-й заповіді?

Дехто плутає християнську чистоту серця з тією щирістю, яку також називають щиросердям, і яка полягає у відсутності лицемірства: коли людина не показує удавано таких добрих настроїв і почуттів, яких немає насправді в її серці. Однак, чистота серця, як християнська чеснота, вища за це. Вона набувається людиною через очищення свого життя не тільки від поганих справ і слів, а й самих внутрішніх думок, почуттів і бажань, а так само і від пристрасті до земних речей. Чистий серцем на все дивиться з точки зору євангельського закону, і разом з ап. Павлом може сказати: “і вже не я живу, а живе в мені Христос. А що нині живу в плоті, то вірою живу в Сина Божого, Котрий полюбив мене і віддав Себе за мене” (Гал. 2:20).

Як розуміти нагороду 6-ї заповіді: яко ті, що Бога побачать?

Серце людини порівнюється тут з оком (оком) людини. Тільки чисте, незасмічене нічим око може у нас бачити фізичне світло: так чисте око серця в змозі буде споглядати Бога віч-на-віч. Але оскільки споглядання Бога є першою причиною майбутнього блаженства, то, значить, і нагорода 6-ї заповіді обіцяє чистим серцям найвищий ступінь райського блаженства.67

У чому полягає подвиг миротворчості?

Миротворчість також є вищою християнською чеснотою, навіть вищою за лагідність, тому що миротворець не тільки сам не дратується і не свариться з іншими, а й інших ворогуючих всіляко намагається примирити між собою, нерідко з великими труднощами.

Як розуміти обіцянку 7-ї заповіді: “наречуться синами Божими”?

Словами цими вказується нам висота, як подвигу миротворців, так і – уготованої їм нагороди. Миротворці справою своєю наслідують Самого Єдинородного Сина Божого, Який для того й прийшов на землю, щоб примирити людину, яка згрішила, з правосуддям Божим і “мир Мій даю вам” (Ін. 14:27,26:33) відкупленому ним людству на землі. Оскільки миротворці продовжують справу Сина Божого, то їм і дається в обітниці ім’я Синів Божих, тож – де буде Він Сам, там, за словом Його, і такий вірний Йому “там і слуга Мій буде” (Ін. 12:26).

8-та і 9-та Заповіді Блаженства

Про який подвиг ідеться у 8-й і 9-й заповідях блаженства?

Про подвиг МУЧЕНИЦТВА і СПОВІДНИЦТВА. Ті, хто бажає вічного блаженства, мають бути готовими зазнати вигнання за правду і з радістю понести за ім’я Христове і за Святу Православну Віру ганьбу й наклеп, гоніння і переслідування, і, нарешті, саму смерть. Над апостолами, до яких найближчим чином ставилися ці заклики, і на ділі з буквальною точністю справдилися всі ці слова – і про гоніння, і про радість під час них. Всі вони багато постраждали за віру Христову, і померли мучениками.68 Послання апостольські сповнені закликами і до нас, християн, про благодушне і навіть радісне перенесення подібних випробувань і лих, причому ап. Павло навіть говорить: “Коли залишаєтесь без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9: Притому, коли ми, будучи покарані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?” (Євр. 12:8-9).

Яка нагорода обіцяна Спасителем тим, хто виконує ці останні заповіді блаженства?

“Велика ваша нагорода на небесах”, – каже він узагалі, сказавши в іншому місці: “Отож кожного, хто визнає Мене перед людьми, того визнаю і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:32).69 У 8-й заповіді сказано: “бо тих є Царство Небесне”, – у такій самій відповідності до їхнього подвигу, як ми бачили в 1-й заповіді. Із земної вітчизни і царства їх виганяють і за це дарується вище, – НЕБЕСНЕ ЦАРСТВО, з усіма його благами, з його вищим блаженством.

Про християнську любов

У чому має проявлятися в житті віра християнина?

У християнській любові та у відповідних цій любові добрих справах. Апостол Павло тому каже, що в справі Спасіння має силу тільки “а віра, яка діє любов’ю” (Гал. 5:6). Про те, що віра не повинна бути абстрактною, не може бути однією лише зовнішньою побожністю, ще ясніше писав ап. Яків: “Яка користь, браття мої, коли хто говорить, що він має віру, а діл не має? чи може ця віра спасти його? Так само й віра, якщо не має діл, сама по собі мертва” (Як. 2:14 і 16). Тим більше має бути живою християнська любов, виражаючись у виконанні того закону добра і любові, який залишив нам Господь у заповідях Своїх. “ТХто має заповіді Мої і дотримується їх, той любить Мене; а хто любить Мене, той возлюблений буде Отцем Моїм” (Ін. 14:21). Апостол любові, Іоанн Богослов, додає: “будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою” (Ін. 1 Посл. 3, 18).

Як дає Бог людині розпізнавати добрі справи від поганих?

Для цього Ним дано людям два закони: ВНУТРІШНІЙ, званий голосом совісті, і ЗОВНІШНІЙ, або заповіді Божі. На першого роду закон, закон внутрішній, вказував ап. Павло в язичників, котрі, як усім відомо, не мали писаного, від Бога даного, закону, і однак, за природою законне творять. “бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне роблять, то, не маючи закону, вони самі собі закон: вони показують, що справа закону в них написана в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну” (Рим. 2:14-15). Що стосується закону зовнішнього, то євреї прийняли його в Синайському законодавстві, коли Бог у вогні та хмарі дав їм 10 заповідей, принесених Мойсеєм на двох кам’яних скрижалях. Заповіді ці читаються так:

1. Я Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших богів передо Мною!
2. Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм.
3. Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно.
4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його.
5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі.
6. Не вбивай.
7. Не чини перелюбу.
8. Не кради.
9. Не свідчи на друга твого свідчення неправдивого.
10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого. (Вих. 20:2-17; Повт. 5:6 і 21).

Якщо заповіді ці дані народу єврейському, то чи повинні і ми керуватися ними у своєму житті?

Так, мусимо, бо, за своєю сутністю, вони виражають той самий внутрішній моральний закон, який, за словом ап. Павла, написаний у серцях людських і який було дано в письменах унаслідок потемніння совісті.70

1-ша і 2-га Заповіді Закону Мойсеєва

Що означають слова: “Я є Господь Бог твій“?

Словами цими Господь ніби вказує нам на Себе (ось Я твій Господь Бог твій), і в такий спосіб вказує на головний наш обов’язок – навчатися Богопізнання, як найважливішого з усіх знань. Знання ж про Бога, як ми вже бачили, найкраще і найточніше дається нам в одкровенні Божественному – як у Священному Писанні, особливо Нового Заповіту, так і в Священному Переданні. І взагалі, обов’язок Богопізнання вимагає від нас, щоб ми як читали книги, так і слухали бесіди – насамперед і найпотрібніше – релігійно-морального змісту.

Що пропонується нам у словах: “нехай не будуть тобі боги інші – хіба (крім) Мене”?

Тут заповідається нам шанувати Єдиного Істинного Бога і тільки в Нього одного вірити, – нікого і нічого не ставлячи поряд із Ним, і це навіть у думках і загалом потаємних внутрішніх переживаннях своїх.

Обов’язок Богошанування чого ще вимагає від нас?

По-перше, а) вірити в Бога, б) сподіватися на Бога, і в) любити Його.

По-друге: а) Боятися Бога, як пристойно християнам – не рабською, а синівською боязню, вважаючи гнів Його найбільшим для себе нещастям. “Страх Господній початок премудрості”, сказано в Писанні (Пс. 110:10; Притч. 9:10). б) Ходити перед Богом (як праведний Єнох), тобто ні на одну хвилину не забувати, що всі справи і все життя наше – перед всевидячими очима Божими, а тому постійно намагатися не гнівити Його своїми гріхами та нечистотами; в) коритися Богові, тобто завжди бути готовим виконати Його Святу волю, синівськи підкоряючи їй свої бажання.

І, нарешті, в 3-х, як ми говорили у відділі про молитву: прославляти і дякувати і сповідувати Його, беручи участь, особливо у свята, як у дні Божі, у церковному богослужінні.

Які найважливіші гріхи проти 1-ї заповіді?

Для зручності запам’ятовування, гріхи ці можна розподілити на такі 4 групи:

1. а) Безбожництво або атеїзм. Це гріх тих “безумців”, які кажуть у серці своєму: “Нема Бога” (Пс. 13:1);

б) багатобожжя (політеїзм) – коли замість Єдиного Істинного Бога визнають багатьох богів (наприклад: світила небесні, або божества давніх греків, слов’ян тощо);

в) невіра71 і відчай. У цьому останньому гріху люди, які навіть і не заперечують буття Божого, не вірять, однак, у Його Промисел про нас і зовсім не сподіваються отримати від Бога благодать і спасіння.

2. Єресь, розкол і сектантство. Усі ці останні види гріха проти 1-ї заповіді однаково являють собою відпадання від Святої Православної Церкви, – цього Тіла Христового, але розрізняються тим, що єретики та сектанти перекручують самі догмати, тобто основні істини нашої Православної віри, а розкольники відокремлюються від Церкви через обряди та через непослух Церкві.
3. а) Чари, коли, полишаючи віру в силу Божу, вірять таємним і, здебільшого, злим силам тварюк, і особливо, злих духів, і намагаються діяти ними;

б) марновірство або суєтна віра в різні прикмети (наприклад зустрічі, числа, розсипання солі тощо), а також у сни. На середині між чарами і забобонами стоїть спіритизм, як жалюгідна спроба якимось столоверчінням і блюдечком проникнути у світ духовний, таємничий;

в) лінощі – на молитву, на добре читання і на відвідування громадського Богослужіння.

4. а) Любов тварі до тварі більша, ніж до Бога (такими бувають багато земних прихильностей – і до людей, і навіть до тварин);

б) людиноугодництво, коли на догоду людям ідуть проти совісті, і закону Божого. ” Чи в людей я шукаю тепер благовоління, чи у Бога? чи людям я прагну догоджати? – запитав ап. Павло, і відповідає: – Якби я і нині догоджав людям, то не був би рабом Христовим” (Гал. 1:10);

в) людинодіяння, коли у скрутному становищі всю надію покладають на інших людей або на власні свої сили, а не на Бога. “Не сподівайтеся на князів, на синів людських, – співають у псалмі на літургії, – в яких нема порятунку” (Хвали, душе моя, Господа… Пс. 145:3).72

Чи не суперечить 1-й заповіді шанування Богоматері, ангелів і св. угодників Божих?

Православне шанування їх цілком узгоджується з духом цієї заповіді, бо ми (Ін. 15:14-15) шануємо їх не як Бога, а як друзів, саме угодників Божих, і, віддаючи їм честь, у них шануємо ту саму БЛАГОДАТЬ БОЖУ, яка в них живе і діє, і допомоги просимо через них у БОГА.

Що таке кумир, про який йдеться у 2-й заповіді?

Як у самому тексті заповіді зазначено, кумир або ідол є зображення якоїсь тварюки, небесної або земної, або тієї, що живе у воді, якій язичники замість Бога поклоняються і служать. І так, грішили і грішать проти цієї заповіді всі ідолопоклонники, яких особливо багато було до поширення християнства, і які шанують за Бога тварюку, створену Ним, наприклад, сонце, місяць і зірки, або якісь дерева і джерела, а ще частіше – самих ідолів, створених їхніми руками. Святе Письмо, особливо Старого Заповіту, наповнене викриттями такого ідолопоклонства.

Чи не суперечить цій заповіді шанування св. ікон?

Аж ніяк ні, бо ікона прямо протилежна ідолу або кумиру. Кумири зображували якихось вигаданих, неіснуючих богів, наприклад, Юпітера, Венеру, Афродіту, Перуна, Молоха тощо, і в такий спосіб собою уявляли неправду.73 Навпаки, ікони зображують завжди правду – те, що насправді існувало й існує: найчастіше – Спасителя та Богоматір, апостолів, пророків та інших, що догодили своїм життям Богові та Ним прославлені, святих. Далі – язичник обожнював самі зображення, і для нього ідол справді був бог: “поклоняється йому”, – описував прор. Ісая: – “А останок його він за бога вчинив, за боввана свого, перед ним на коліна впадає та кланяється, йому молиться й каже: Рятуй же мене, бо ти бог мій” (Іс. 44:17). Навпаки, за православним вченням, іконі, самому зображенню, хоча б і святих, і Богоматері, і Самого Господа Іісуса Христа, молитися не можна, – вона тебе не почує. Молимося ж ми завжди – тій Особі, яка зображена на іконі, тож “честь від образу сходить до першообразу”, і розумом своїм ми дивимося в духовний світ – до Бога і Святих Його, в яких Він, як ми знаємо, “спочиває”. Особливо для неписьменних і простаків, “ікони – це книжки, написані замість літер обличчями і речовинами”.

Крім грубого ідолопоклонства, які ще гріхи проти 2-ї заповіді?

1. Лихолюбство, яке є ідолослужіння (Кол. 3:5), за висловом ап. Павла, тому що жадібна людина більше служить багатству, ніж Богові, тоді як істинний християнин у діланні своєму повинен бути безкорисливим і щедрим.
2. Обжерливість або ласощі, об’їдання і пияцтво. Про людей цього роду ап. Павло сказав, що “їхній бог – черево” (Флп. 3:19), – тоді як для істинного християнина піст із стриманістю також необхідні, як і молитва.74
3. Гордість і марнославство. Бо горда людина найвище і найдорожче цінує власні свої здібності та переваги, і, таким чином, вона – сама для себе ідол; марнославна ж прагне того, щоб і інші цього ідола шанували і прославляли. Наочний зразок такої гордості й марнославства показав цар Вавилонський Навуходоносор, який поставив собі золоту статую і вимагав, щоб усі йому поклонилися (Дан. гл. 3). Гордість і ще егоїзм – це два найголовніших і найкорінніших гріха не тільки в людей, а й у Диявола. Навпаки, ми вже знаємо, що корінна християнська чеснота – це смиренність, за якої і найдобріші справи християнин чинить потайки, щоб ліва рука не знала, що творить права (Мф. 6:3): тобто щоб і сам він не помічав і не надавав значення тому, що доброго зробив.

3-тя і 4-та Заповіді Закону Мойсеєва

Як буває те, що ім’я Боже вимовляється людиною всує?

Всує – даремно – вимовляється ім’я Боже, коли люди божаться і, взагалі, вживають його в розмовах метушливих і несерйозних, а тим паче – якщо вимовляється воно брехливо, або з повним порушенням належного благоговіння до Бога.

Які зокрема гріхи забороняються 3-ю заповіддю?

Найближчим чином забороняються:

1) божба, – коли легковажно вимовляється клятва у звичайних розмовах (найчастіше словом: “їй-Богу”);

2) неуважне ставлення до молитви, коли вимовляються або слухаються молитовні слова – механічно, без сенсу, і людина не тільки серцем не відчуває, а й свідомістю своєю не стежить за тим, що в них виражається;75

3) порушення обітниць, даних Богові, коли людина самою справою показує, що, коли вона щось обіцяла в ім’я Бога, вона говорила лише порожні слова, а не діло;

ще більш тяжкими гріхами проти цієї заповіді є:

4) богохульство або зухвалі, хульні слова і думки проти Бога;

5) блюзнірство, коли істини нашої віри і священні предмети люди перетворюють на жарт або навіть на наругу;

6) нарікання на Бога або скарги на Його провидіння, – нерідко у вигляді різких слів, наче протесту проти того, що з нами з волі Його відбувається;

7) помилкова клятва – коли люди брешуть, і брехню свою підтверджують клятвою;

і, нарешті, 8) клятвопорушення, коли порушують присягу, тобто не виконують справедливої і законної клятви.

Чи можна вживати нам клятву в приватних наших бесідах, хоча б і серйозного характеру?

Ні, це заборонено Спасителем, який сказав у Нагірній проповіді: “А Я кажу вам: не клянись зовсім: ні небом, бо воно престол Божий  Хай буде слово ваше: так, так; ні, ні; а що зверх цього, те від лукавого” (Мф. 5:34-37).

Чи припустима присяга, що вживається у справах державних (наприклад, на суді)?

Так, припустима, коли дається вона на вимогу законної влади, яка домагається, застосовуючи цю присягу, користі суспільної і правди у важливих і необхідних справах своїх. Сам Бог присягав Аврааму і Давиду;76 ап. Павло неодноразово закликав Бога у свідки справедливості своїх слів.

Що сказано у 4-й заповіді?

Четвертою заповіддю людям вірянам велено сьомий день, як свято, присвячувати на служіння Богові, а також трудитися по совісті в інші 6 днів. Святкуючи, ми повинні, по-перше, не працювати в ці дні, відкладаючи справи життєві на будні дні; по-друге, проводити свої свята благоговійно, відвідуючи богослужіння й удома посилюючи молитву, а також творячи добрі справи. Переважно в ці дні слід читати Слово Боже і, взагалі, книги змісту релігійно-морального.

Який день був святковим у Старому Заповіті?

Субота, яку євреї святкували і на спогад того, що цього дня Бог спочив (субота, по-єврейськи і означає спокій) від усіх справ Своїх, і особливо на спогад про їхній вихід із Єгипту (Повт. 5:15). Ми ж, християни, від днів апостольських, святкуємо ДЕНЬ ВОСКРЕСНИЙ, бо як ми вже знаємо, Воскресіння Христове є головне торжество нашої Христової віри. У новозавітних книгах ніде не вказано святкувати нам, християнам, суботу, і, навпаки, усюди згадується, як таке свято, перший день тижня, тобто неділя.77

Які ще дні, крім недільного, повинні святкувати ми, християни?

Свята, встановлені Святою Православною Церквою, особливо так звані двунадесяті, про які в попередніх класах ми вже вчили. У порядку церковному свята ці йдуть так (за старим стилем): 1) Різдво Богородиці (8 верес.); 2) Воздвиження Хреста Господнього (14 верес.); 3) Введення в храм Пр. Богородиці (21 листопада); 4) Різдво Христове (25 дек.); 5) Хрещення Господнє (6 січн.); 6) Стрітення Господнє (2 лют.); 7) Благовіщення Пр. Діви Марії (25 березня); 8) Вхід Господній до Єрусалима (за 6 днів до Великодня); 9) Вознесіння Господнє (на 40 день після Великодня); 10) Зішестя Св. Духа на апостолів (на 50 день після Великодня і наступної – Духів день); 11) Преображення Господнє (6 серп.); 12) Успіння Пр. Богородиці (15 серп.).

Чому поряд зі святами в Православній Церкві встановлено і пости?

Піст є часом утримання. Під час посту ми приборкуємо плоть свою, щоб її забаганки і потреби підпорядковувалися в нас потребам вищим, духовним, а не панували над ними і не придушували їх, як це зазвичай у нас буває.

У чому полягає піст?

У безумовній поміркованості й обмеженні себе в їжі та питті взагалі, і в утриманні від деяких (“скоромних”) видів їжі в пісні дні зовсім. В одні пости не їдять м’яса, яєць, молока, а в інші, суворіші, – і риби. При цьому з постом тілесним повинен з’єднуватися і – до того ж – вважається більш важливим – піст духовний, що полягає в посиленій молитві і в добрих справах.

Ким установлено піст?

Піст є, безсумнівно, переданням апостольським, і встановлений ним на виконання слів Іісуса Христа: “Прийдуть же дні, коли відбереться від них наречений, і тоді поститимуть у ті дні” (Мк. 2:20), а також для наслідування Йому Самому, бо Господь Власним прикладом освятив сорокаденний піст.

Які пости встановлені в Православній Церкві?

1. Великий піст або Свята Чотиридесятниця, що з’єднується зі Страсним тижнем (перед Великоднем) – найголовніший і найсуворіший із постів (тобто без риби).
2. Двотижневий піст перед святом Успіння Божої Матері, подібний до нього за суворістю (також не їдять риби);
3. Різдвяний піст  за 40 днів до Різдва Христового.
4. Петрів – апостольський піст, перед днем апостолів Петра і Павла (починається за тиждень після Трійці).

Крім багатоденних постів, є у нас ще одноденні.

Такі: середа і п’ятниця на кожній седмиці (середа – день зради Іуди, п’ятниця – день самого розп’яття), день Воздвиження Хреста Господнього (14 верес.), Усікновення голови Іоанна Хрестителя (29 авг.). Найсуворіші пісні дні, коли принаймні не їдять зовсім до вечора: Страсна П’ятниця і Святвечір’я78 під Різдво Христове і під Водохреща.

Хто грішить проти 4-ї заповіді?

1. Ті, хто зовсім не шанують свят, без поважних причин заповнюючи їх звичайними життєвими справами й турботами.79
2. Ті, хто замість християнського освячення цих днів (як сказано вище) просто проводить їх у неробстві та нічого-не-роботі, особливо ж якщо заповнює їх порожніми забавами та розвагами або ж об’їданням і пияцтвом.
3. А також ті, хто в будні шість днів лінується і не “робить”, як заповідано Богом.

5-та Заповідь Закону Мойсеєва

Що заповідається 5-ю заповіддю?

Шанувати батьків своїх, при чому ця повага виражається в таких видах:

1. Шанобливо і шанобливо обходитися з ними, і аж ніяк не грубити їм.
2. Підкорятися їм – не тільки в тих розпорядженнях, які нам подобаються, а й у тих, які здаються нам важкими і неприємними.
3. Годувати і доглядати їх, особливо під час хвороби і старості, бо це – тільки справедлива відплата їм за той догляд і турботи, якими вони оточували нас у дитинстві.
4. Поминати їх після смерті (як і за життя), і вірно виконувати їхній заповіт.

Крім батьків, кого ще повинні ми шанувати за 5-ю заповіддю?

Усіх тих, хто, заступаючи місце батьків, піклується про нас і сприяє благу нашому. А саме:

1. Пастирів Церкви своєї і вчителів;
2. Благодійників своїх, особливо тих, хто виховує нас замість батьків;
3. Начальників у різних відношеннях;
4. Старших за віком.

Як вчить Слово Боже ставитися до влади?

Слово Боже бачить у них слуг Божих, яким меч – символ їхньої влади – дано для того, щоб охороняти законний лад, громадський порядок і спокій. Треба молитися за них, щоб під їхнім захистом нам, християнам, проводити тихе благочестиве життя, а якщо вони до того ж – християни, то відзначати їх особливою повагою. “Всяка душа хай буде покірна вищій владі, бо нема влади не від Бога; існуючі ж власті від Бога встановлені. Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осудження” (Рим. 13:1-2). Згідно з цією настановою ап. Павла писав і ап. Петро: “Отож будьте покірні всякому людському начальству, заради Господа: чи цареві, як верховній владі, чи правителям, як від нього посланих для покарання злочинців і для похвали тим, хто робить добро” (1Пет. 2:13-14). І Сам Господь, як відомо, повелів: ” отже, віддавайте кесареве кесарю, а Боже Богові” (Мф. 22:21).

Як чинити нам, якщо влада або навіть і батьки накажуть робити те, що суперечить нашій вірі та закону Божому?

Безумовно, Бога потрібно ставити вище за всіх і за все, і ЙОГО ВОЛЮ тоді потрібно виконувати, а не волю людей, хоча б в інших випадках ми і були зобов’язані слухати їх: “Судіть, чи справедливо перед Богом – слухати вас більше, ніж Бога”, – сказали в подібному випадку апп. Петро та Іоанн своїй законній владі – Синедріону, коли він зажадав від апостолів не говорити і не вчити про ім’я Іісуса (Діян. 4:18-19).

Як ідеться у Святому Письмі про шанування наставників духовних?

“Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас некорисно” (Євр. 13:17).

6-та, 7-та і 8-та Заповіді Закону Мойсеєва

Що забороняється 6-ю заповіддю?

Убивство, або відібрання життя у ближнього яким би то не було чином. Таким чином, винними проти цієї заповіді є:

а) судді, які засуджують на смерть підсудного, якщо невинність його їм відома;

б) ті люди, які могли б позбавити ближнього від смерті, але не позбавляють його: наприклад, багатії, які допускають, що бідний помре з голоду, і не допомагають йому, коли він звернувся до них;

в) господарі і начальники, якщо вони тяготами, що перевищують сили, виснажують своїх службовців, або не вживають необхідних запобіжних заходів для збереження їхнього життя;80

г) ті, хто нестриманим життям та іншими вадами скорочують своє власне життя;

д) у наш час (кінець 2001 р.), незважаючи на те, що вчинення абортів є загальноприйнятим та узаконеним у багатьох країнах , аборти теж є УБИТТЯМИ. Причому в абортах винні багато людей: 1) самі жінки, які роблять аборт; 2) чоловіки, з вини і згоди яких відбулися вагітність та аборт; 3) влада, яка узаконила аборти; 4) лікарі та медсестри, які роблять аборти; 5) адміністрація госпіталів, у яких аборти відбуваються; 6) усі ті, хто знають про аборти і не виступають проти них, тобто мовчазно схвалюють.

Як Господь у Євангелії пояснив заповідь: не убий?

“Я кажу вам: усякий, хто гнівається на брата свого марно, підлягає суду;81 а хто скаже братові своєму: “рака”,82 підлягає синедріону (вищому суду); а хто скаже: «потвора», підлягає вогню пекельному” (Мф. 5:22).83

Як слід ставитися до самогубства?

Воно не менш гріховне, ніж звичайне вбивство, бо якщо противно природі, закони якої дані від Бога, вбити іншого, то ще більш противно природі вбити самого себе. Життя не є наша власність, але належить Богові, який дав його для добрих цілей. Правилами церкви належить свідомих самогубців позбавляти церковного поховання.

Яке ставлення Церкви до дуелі (поєдинку)?

Право вирішувати приватні чвари належить законній владі, дуель же є спосіб самому вирішувати справу, з небезпекою смерті. Звідси в дуелі потрійний гріх: самосуд, убивство і самогубство.

Який вид убивства відбувається і без заподіяння тілесної смерті?

Убивство духовне. Таким убивством – убивством самої душі людини, – є спокуса, коли хтось спокушає ближнього свого (особливо – юних і недосвідчених) у невір’я або розпусту, і взагалі в беззаконня, і тим втягує його в духовну загибель. Про тяжкість цього гріха Господь сказав так: “а хто спокусить одного з малих цих, віруючих у Мене, тому краще було б, якби повісили йому камінь млиновий на шию і потопили його в морській глибині” (Мф. 18:6).

Як потрібно розуміти вчення Спасителя – “не противитися злу”?

За зло особисте, заподіяне християнину, сам він не повинен і не може мститися, “дайте місце гніву Божому” (Рим. 12:19). Але в житті державному і громадському влада законна, що має меч від Бога, не тільки може, а й повинна бути “месник на покарання того, хто робить зло” (Рим. 13:4).

Як дивитися християнину на смертну кару і на вбивство на війні?

І те, й інше не мали б існувати в досконалому християнському суспільстві, і зникли б зовсім, якби люди почали жити по-християнськи. Але оскільки за наявного історичного ладу держави і суспільства, і страта смертна, і війни, з убивствами на них, є природним і поки що майже неминучим породженням, знівеченою гріхом, нашої природи, то як те, так і інше не є законозлочинним убивством – у тому випадку, коли перше (смертна кара) покладено за судом законною владою, а друге – убивство на війні – необхідна приналежність захисту “віри і вітчизни”, де доблесні воїни, “кладучи душу свою за други своя”, тим самим виконують вищий закон християнської любові (Ін. 15:13).

Що забороняється 7-ю заповіддю?

Усяке порушення цнотливості, інакше – усякий НЕЗАКОННИЙ БЛУДНИЙ СПІЛКУН, від якого більше, ніж від усякого іншого гріха, брудниться власне тіло людини й уся взагалі особистість її. “Уникайте блудодіяння; всякий гріх, що його чинить людина, є поза тілом, а блудник проти власного тіла грішить” (грішить проти власного тіла) (1Кор. 6:18).

Які види гріха противні 7-й заповіді?

1. Блуд, або незаконний плотський союз між чоловіком і жінкою, які не перебувають у шлюбі.
2. Перелюб, або зрада чистоті шлюбу з боку одного з подружжя.
3. Кровозмішення, або тілесний союз між особами, які перебувають у близькій спорідненості).84
4. Гомосексуалізм (педерастія і лесбіанство), у наш час (кінець 2001 р.) узаконений як шлюб у низці країн, також є блудом для християнина: “А хто лежатиме з чоловіком як із жінкою, гидоту вчинили обоє вони, будуть конче забиті, кров їхня на них” (Лев. 20:13). Також: Лев. 18:22; Рим. 1:26-28; 1Кор. 6:9-10.

Як пояснив 7-му заповідь Господь у Євангелії?

Він сказав: “то дивиться на жінку з похоттю, вже вчинив перелюб з нею в серці своєму” (Мф. 5:28). “Краще одружитися, ніж розпалюватися”, писав ап. Павло (1Кор. 7:9), і називав таке грубо-чуттєве прагнення “злою похоттю”.

Як оберігати себе від такого тонкого внутрішнього перелюбу?

Треба йти, навіть БІГАТИ, від усього, що може збудити в серці нечисті думки й почуття, як-то: кепських книг і картин, хтивих танців і пісень, “сальних анекдотів”, лихослів’я, безсоромних костюмів і рухів тіла, спокусливих видовищ тощо. Повинно за Євангелієм і не дивитися на те, що спокушає85. “Бо воля Божа є святість ваша, – каже ап. Павло, – щоб ви стримувалися від блуду, щоб кожний з вас міг утримувати свій сосуд у святості й честі, а не в пристрасті похотей, як язичники, що не знають Бога” (1Сол. 4:3-5).

Як думати нам про тих, хто, називаючись християнами, живуть, як багато хто тепер, у блуді?

Аж ніяк не спокушатися їхнім прикладом, бо надто тяжкий їхній гріх. Адже тіла наші, знаємо ми, суть “члени Христові і храми Святого Духа” (1Кор. 6:15-19), а “хто зруйнує храм Божий, того покарає Бог” (1Кор. 3:17) свідчить, стосовно цього випадку, ап. Павло. З такими закоренілими блудниками він навіть заповідує – не мати спілкування (1Кор. 5:2).

Що забороняється взагалі 8-ю заповіддю?

Крадіжка, як привласнення собі будь-яким чином того, що належить іншому. Найближчими різновидами цього гріха є:

1) грабіж, або відібрання чужої речі явно, насильством.

2) злодійство, або викрадення чужої речі таємно.

3) обман, або привласнення чого-небудь чужого хитрістю, – наприклад: коли дають фальшиву монету замість справжньої, поганий товар – видаючи за добрий; коли обмірюють і обважують, або приховують майно, щоб не платити боргів тощо.

Далі, такою ж крадіжкою, по суті, є:

4) хабарництво, або хабарництво, коли за хабарі то підвищують і влаштовують на службу негідних, то гноблять безневинних і виправдовують винних, а так само беруть ці хабарі за роботу, яку зобов’язані в цьому разі робити безплатно.

5) дармоїдство (дармоїдство), коли отримують плату за справу або за посаду, але обов’язків своїх не виконують, і в такий спосіб обкрадають тих, хто заплатить їм, або коли ледарі, здатні працювати, не бажають жити своєю працею, а вважають за краще жити милостинею.

6) лихоїмство (лихварство), коли люди, користуючись скрутним становищем ближнього, безжально наживаються його коштом: наприклад, коли кредитори обтяжують боржників своїх великими відсотками; власники виснажують тих, хто залежить від них, непомірними податками або непосильними роботами; багатії, під час голоду, з метою великої наживи продають хліб за завищеною ціною і т.п.

І, нарешті, два види гріха – з власного життя церковного:

7) святотатство,86 або привласнення собі того, що присвячено Богу і що належить Церкві.

8) симонія87 або духовне святотатство, коли священні посади одними купувалися, а іншими надавалися – за гроші.

9-та і 10-та Заповіді Закону Мойсеєва

Які гріхи забороняються 9-ю заповіддю?

1. Найближчим чином – неправдиве свідчення на суді, коли виправдовують або звинувачують когось, даючи свідчення під час суду, – не по правді, а через дружбу, або з ворожнечі, або за хабар.
2. Наклеп і взагалі всяка неправда, причому наклеп тоді є тяжчим гріхом, бо в ньому прагнуть заподіяти шкоду людині. Ап. Павло, забороняючи неправду, вказує вищу підставу, чому християни повинні говорити один одному тільки правду: “відкинувши неправду, говоріть правду кожний ближньому своєму, бо ми члени один одному” (Еф. 4:25). “Уста брехливі огида у Господа”, суворо і точно сказано було в Старому Завіті (Притч. 12:22).

Що забороняється 10-ю заповіддю?

Заздрість. Заздрість – сестра ненависті, і, подібно до неї, відчужує нас від інших людей і є почуттям, прямо протилежним християнському ставленню до ближніх. У християнській вірі всі ми мислимося братами між собою (“члени один одному”). І як у люблячій сім’ї ніхто один одному не заздрить, так має бути між нами і в християнській Церкві. З іншого боку, щоб вирвати самий корінь завести, християнин повинен привчити себе бути задоволеним своїм жеребом. Бог краще за всіх нас знає, що кому корисно, і Він розподіляє земні блага, і якщо ми в чомусь зазнаємо поневірянь, значить – так треба.88 Тут доречно нагадати заклик нашого Спасителя, який зворушує наше серце й утішає нас: “Прийдіть до Мене, всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас; візьміть іго Моє на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим; бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий” (Мф. 11:28-30).

* * *

1 Слово “катехізис” – грецьке і означає оголошення, тобто – усне наставляння. У стародавній Церкві всі язичники і євреї, які наверталися до християнської віри, не одразу допускалися до хрещення, а тільки навчившись цієї віри зі слів християнських наставників, і поки її вивчали, називалися “оголошеними”, а саме навчання їхнє – оголошення (“катехізис”).

2 І апостол Павло роз’яснює: “А без віри угодити Богові неможливо” (Євр. 11:6).

3 Ап. Павло римлянам роз’яснював про Бога: “Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі” (Рим. 1:20).

4 У цих п’яти книгах міститься той закон, який Господь дав на горі Синай через Мойсея єврейському народу. Євреї звуть їх – Тора, тобто закон. У нас ці книги називаються Законоположними.

5 До книги Суддів примикає невелика книга Рут, у якій передається історія благочестивої жінки Рут.

6 У книзі Йова передається, на початку і наприкінці (1-2 і 42 розділи), історія цього багатостраждального праведника, а з 3 і по 41 розділ – бесіди його з друзями.

7 Кн. Пісня пісень – шлюбна пісня, де під образом любові нареченого і нареченої зображується союз Христа з Його Церквою.

8 Псалтир – це великий музичний інструмент, у 10 струн, що нагадує арфу. Давид, коли співав свої псалми, то супроводжував їх грою на псалтирі, а звідси й саме зібрання 150 псалмів називається Псалтирем.

9 Імена малих пророків: Осія, Йоіл, Амос, Авдій, Іона, Михей, Наум, Авакум, Софонія, Аггей, Захарія, Малахія.

10 Хоча перелічених старозавітних книг 38, але євреї їх вважали 23, розташувавши за 22 літерами свого алфавіту. Але крім них у Біблії є ще 11 книг, які називаються неканонічними, і які також написані до Різдва Христового. З них найважливіші: кн. Премудрості – Соломона та Іісуса, сина Сирахова, кн. Товіт і 3 кн. Маккавейські.

11 “Соборними” вони називаються тому, що вони написані не одній якійсь церкві, а собору, тобто зборам церков. Їх ще називають окружними.

12 Тому-то в нас перед читанням Євангелія і після нього співають: “Слава Тобі; Господи, слава Тобі”.

13 Вселенських соборів сім: 1) Нікейський – 325 р., 2) Константинопольський 1-й – 381 р., 3) Ефеський – 431 р., 4) Хакідонський – 451 р., 5) Константинопольський 2-й – 553 р., 6) Константинопольський 3-й – 680 р. та 7) Нікейський 2-й – 787 р. Два перші собори було зібрано проти єретиків Арія і Македонія.

14 “Отож про вживання в їжу ідоложертовного ми знаємо, що ідол у світі ніщо, і що нема іншого Бога, крім Єдиного. Бо хоч і є так звані боги, чи на небі, чи на землі,– так як є багато богів і господарів багато,– але в нас один Бог Отець, від Котрого все, і ми для Нього, і один Господь Іісус Христос, через Котрого усе, і ми через Нього” (1Кор. 8:4-6).

15 Всюдисущість Божа наочно зображується Давидом так: “Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти! Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря” (Пс. 138:7-12).

16 Іоанн 1, 3; Пс. 32:6.

17 “чи престоли, чи господства, чи начальства, чи власті,– все Ним і для Нього створено” (Кол. 1:16).

18 Слово “ангел” і означає вісник.

19 Ап. Іуда говорить про занепалих духів: ” ангелів, які не зберегли свого достоїнства, але залишили своє житло, Він зберігає у вічних кайданах, під темрявою на суд великого дня” (6 ст.).

20 Так і в посланні своєму євангеліст Іоанн писав: “Знаємо також, що Син Божий прийшов і дав нам світло і розум, щоб ми пізнали Бога істинного і щоб були в істинному Сині Його Іісусі Христі: Цей є істинний Бог і життя вічне” (1Ін. 5:20).

21 Помазаниками в Старому заповіті називалися царі (як Давид), первосвященики (як Аарон), і пророки (як Єлисей). Господь Іісус названий Помазанцем у всіх трьох сенсах, бо Він є і Цар, і Первосвященик, і Пророк.

22 Так само і теплота, що завжди виходить від сонця, може вказувати на Духа Святого, що вічно виходить від Отця.

23 “Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський, Сущий на небесах”, – сказав Господь Никодиму (Ін. 3:13).

24 Пригадати тропар “Христос Воскрес”.

25 Пригадати: “І Слово стало плоттю”: (Ін. 1:14).

26 Див. Мф. 1:23: тобто, коли Він народиться, то люди про Нього скажуть: “з нами Бог”.

27 Херувими і серафими – найвищі і найближчі до Бога ангели.

28 “А як діти причетні плоті і крові, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерті, тобто диявола, і визволити тих, котрі страхом смерті все життя трималися в рабстві” (Євр. 2:14-15).

29 Слова великодніх пісень.

30 Ап. Петро говорить про Христа, що Він, “тому що і Христос, щоб привести нас до Бога, один раз постраждав за гріхи наші, праведник за неправедних, будучи умертвлений тілом, але оживши духом, яким Він і тим духам, що перебували у темниці, зійшовши, проповідав, які колись противилися Божому довготерпінню, що чекало їх за днів Ноя, коли будувався ковчег, у якому небагато, тобто вісім душ, спаслося від води” (1Пт. 3:18-20).

31 Обіцянку цю дав Господь своїй Церкві, яка тоді представлялася в особі апостолів.

32 Не менше будемо ми судимі й за приховані бажання та думки, як і писав ап. Павло: “Тому не судіть ніяк передчасно, аж доки не прийде Господь, Котрий освітить таємне у темряві і виявить сердечні наміри; і тоді кожному буде похвала від Бога” (1Кор. 4:5).

33 Тому-то Господь і заповів хрестити всіх: “в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа” – однаково в ім’я всіх трьох Осіб Святої Трійці (Мф. 28:19).

34 Наступний, Ефеський Всел. Собор, суворо заборонив робити будь-які додавання до тексту нашого Символу Віри.

35 Дієприкметник відмінка: “який говорив пророками”, тобто через пророків.

36 “Бо ніколи не було пророцтва з волі людської, а промовляли його святі Божі люди, яких просвіщав Дух Святий” (2Пет. 1:21).

37 Сам Господь сказав апостолам про їхню проповідь: “бо не ви будете говорити, а Дух Отця вашого говоритиме у вас” (Мф. 10:20).

38 За переказами, їх було 120 осіб на чолі з Богоматір’ю (пор. Діян. 1:16).

39  Ап. Павло тому писав євреям, які вступили в Церкву: “Але ви приступили до гори Сіону і до міста Бога живого, до Ієрусалима небесного і до безлічі Ангелів, до торжествуючого собору й церкви первістків, написаних на небесах, і до Судді всіх – Бога, і до духів праведників, які досягли досконалості; і до Ходатая нового завіту Іісуса, та до Крові кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева” (Євр. 12:22-24).

40 “І ось, Я з вами по всі дні до кінця віку. Амінь”. (Мф. 28:20).

41 Порівн. Одкр. 21:14.

42 Слово ієрархія означає священноначалля, тобто священнослужителі Церкви, інакше – духовенство.

43 Більш заслужені, такі, що мають більше честі, єпископи називаються архієпископами та митрополитами.

44 З послання Східних патріархів.

45 “У Ньому (у Христі) ви й обрізані обрізанням нерукотворним, скиданням гріховного тіла плоті, обрізанням Христовим, будучи поховані з Ним у хрещенні” (чому й потрібно хрестити через занурення, яке символізує поховання і воскресіння Христове). (Кол. 2:11-12).

46 Ще не повторюються: миропомазання, що буває зараз же за хрещенням, і священство – у кожному з 3-х чинів його.

47 Досить ясна вказівка на це таїнство міститься ще в наступних словах ап. Павла: “А утверджуючий нас з вами у Христі і Котрий помазав нас є Бог, Він і поклав печать на нас і дав запоруку Духа в серця нашіі” (2Кор. 1:21-22).

48 Ці слова, що відтворюють на Літургії Таємну Вечерю, передаються в Євангелії по частинах окремими євангелістами: Мф. 26:26-28; Мк. 14:22-24; Лк. 22:19-20; 1Кор. 11:24-25.

49 Там само – Лк. 22 і Кор. 11.

50 Молитва перед причастям у цей час учнями повторюється.

51 “Бо – каже ап. Павло, – те саме, що ви засмутились заради Бога, глядіть, яку викликало у вас щирість, які перепрошування, яке обурення на винуватого, який страх, яке бажання, яку ревність, яке покарання! У всьому ви показали себе чистими у цій справі” (2Кор. 7:10).

52 Щоб не поставити недостойних.

53 Є підстави визнати законною ієрархію англіканської, так званої Високої або Єпископальної Церкви, де в єпископстві не було перерви; а також може визнати Церква і так звану австрійську старообрядницьку ієрархію. Але питання це має бути вирішене голосом всієї нашої Церкви на Її Соборі. Примітка редактора цього видання: у наш час (кінець 2001 р.) жодна зі згаданих тут церков не може вважатися законною.

54 Про це Христос сказав: “не всі сприймають це слово, а кому дано: Хто може вмістити, хай вмістить” (Мф. 19:11-12).

55 Таїнство це називається “соборуванням”, бо здійснювати його належить собору (семи) священиків.

56 Єлей – лампадне (дерев’яне) масло.

57 Слава Тобі, Христе Боже, – вигукуємо ти при закінченні Богослужіння: “УПОВАННЯ НАШЕ – слава Тобі”.

58 “первенець серед померлих” – слов’янською – ще краще (1Кор. 15:20).

59 Один  проповідник митр. Філарет,   брав ще приклад із живої природи, вказуючи на гусениць, які ховаються в коконі, як у могилі, але на якийсь час. “Вмирає плазун черв’як, – говорив він, – воскресає крилатий метелик”.

60 Цим вказується на віддалення їх від Бога і від того блаженства богоспілкування, яке чекає на віруючих у райських обителях.

61 Цей страшний гріх називається ще “хула на Духа Святого”, як Духа істини.

62 Слова з вигуку священика на літургії: “і даждь нам”.

63 “Довіряє дню злоба його”, – слов’янською (Мф. 6:34).

64 Іоанн Богослов, апостол любові, називає тут усіх нас діти мої.

65 “Отже, коли ти принесеш дар твій до жертовника і там згадаєш, що брат твій має щось проти тебе, залиши там дар твій перед жертовником і піди спершу примирися з братом твоїм, і тоді прийди і принеси дар твій” (Мф. 5:23-24).

66 Наприклад, про втрату багатства або про земні невдачі.

67 Однак, і в теперішньому земному житті, коли людина очищає своє серце від брудних думок, почуттів і бажань, то вона робиться здатною любити і добре, і істину. І навпаки: брудне серце не цінує, і навіть не може зрозуміти нічого доброго і чистого. Не дарма старозавітний мудрець сказав: “у злохудожну душу не увійде премудрість” (Прем. 1:4).

68 Тільки ап. Іоанн Богослов був сповідником, але не зазнав мученицької кончини.

69 І далі Господь продовжує: ” а хто зречеться Мене перед людьми (як зрекається багато хто в наші дні із земних вигод), – зречусь того і Я перед Отцем Моїм Небесним” (Мф. 10:33).

70 “Для чого ж закон? Він даний пізніше заради злочинів” (Гал. 3:19).

71 Ті з невіруючих, які раніше вірили в Бога, а потім зрадили цій вірі, називаються “боговідступниками” (наприклад Юліан).

72 Суворо викривав цей гріх Бог через пр. Єремію: “ТТак говорить Господь: Проклятий той муж, що надію кладе на людину, і робить раменом своїм слабу плоть, а від Господа серце його відступає” (Єр. 17:5).

73 Справді, “вітер і порожнеча – боввани їхні” (Іс. 12:29).

74 “цей же рід виганяється тільки молитвою і постом”, сказав Господь про перемогу нашу над Дияволом (Мф. 17:21).

75 Дуже часто люди кажуть: “Господь”, “Боже”, – а про Бога в цей час зовсім не думають. Хрестяться, навіть при цьому вклоняються (і те, й інше – явно недбало, без жодного благоговіння, без простої уваги); усе це – гріх проти 3-ї заповіді.

76 Згадуючи це, ап. Павло писав: “Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню. Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив як посередництво клятву” (Євр. 6:16-17).

77 У 1-й день тижня зібралися віряни, які проводжали ап. Павла для переломлення хліба, тобто Літургії; в Апокаліпсисі прямо згадується день тижневий, тобто недільний (1, 10).

78 Від слова “сочиво” – варена пшениця з медом, яку вживають цього дня.

79 Тим, хто за службою буває зайнятий під час богослужінь у свята, рекомендується внутрішня молитва в цю пору під час занять (хоча краще їм домагатися місця, менш вигідного, але такого, що не настільки заважає їм у виконанні їхнього християнського обов’язку).

80 Наприклад на заводах і фабриках або в шахтах.

81 Як у Старому заповіті вбивця.

82 “Порожня людина” – з гордою зневагою до неї.

83 Так і ап. любові Іоанн Богослов каже: “Всякий, хто ненавидить брата свого, є людиновбивця” (1Ін. 3:15).

84 Є й інші види блуду, але ап. Павло радить і не називати їх нам, християнам (Еф. 5:3).

85 “Якщо ж праве око твоє спокушає тебе, вирви його і кинь від себе, бо краще для тебе, щоб загинув один з членів твоїх, ніж усе тіло твоє було вкинуте в геєну” (Мф. 5:29): вирвати, звичайно, волею, старанням своїм, а не рукою. Вищий і найкращий подвиг для молоді – сердечна чистота і цнотливість.

86 Тать, по-слов’янськи, – злодій.

87 Від імені Симона волхва, який хотів купити в апостолів дар Св. Духа за гроші (Діян. 8:18-19).

88 Бідність, поневіряння, хвороби та інші випробування – це і є та ті тісна брама, якою тільки, за вченням Господа, можна ввійти в істинне життя, бо протилежна – широка – брама веде неодмінно до погибелі (Мф. 7:3-14 ): але ж сліпі й нерозумні маси прагнуть до них. На всі ці лиха ми повинні дивитися, як на той хрест, який дається нам від Бога, і який ми повинні нести, тому що без цього ніхто не може бути учнем Христовим і називатися християнином (Лк. 14:27 ).

Переклад: Данило Д.