Листи до ченців

Лист перший
про віддалення від світу

Возлюблені, по-перше, я бажаю вам спасіння від Господа, потім покажу вам різні способи віддалення від світу і навернення до Бога.

 

Люди, яким викладають істини євангельського вчення і яких Дух Божий закликає до святого і благочестивого життя, бувають троякого роду.

Одні, почувши слово спасіння, переконуються в істині його майже так само, як переконуються в істині слів іншої людини. Тому, не зволікаючи нітрохи, такі слідують за покликом Божим і намагаються узгодити життя своє з вченням євангельським. Так колись отець наш Авраам, почувши повеління Боже: піди з землі твоєї, від роду твого і з дому батька твого (і йди) у землю, яку Я покажу тобі (Бут. 12:1), охоче й негайно виконав це веління, тому став прикладом послуху для всіх, кому проповідується Євангеліє.

Цей спосіб віддалення від світу і навернення до Бога завжди залишений на вибір кожної людини. І нині, якщо хто відчиняє двері серця свого перед Божественною благодаттю, разом із цією благодаттю приймає запоруку майбутніх благ.

Інші запалюються до життя благочестивого тільки тому, що дізнаються з євангельського вчення про великі покарання, які очікують грішника в майбутньому житті, і про невимовне блаженство, яке обіцяно праведним. Страх зазнати перших (покарань) і надія отримати останнє (блаженство) спонукають їх виконувати волю Божу. Таким чином, закон Господній непорочний, душу оживляє (Пс. 18:8), а об’явлене слово Твоє просвітлює і врозумляє немовлят (Пс. 118:130).

Інші, зрештою, через розбещеність і грубість свого серця, через сильну і тривалу звичку до гріхів не можуть залишити порочне життя своє першими двома способами. Тому милосердний Бог вводить їх у біди й хвороби, щоб совість їхня прокинулася від гріховного сну, щоб тяжкі нещастя спонукали їх покаятися всім серцем у своєму беззаконні, піти за покликом Божим і стати учасниками в дарах духовних, так само як перший, і другий рід людей, що звертаються до Бога.

Отже, Бог трьома способами показує людям шлях спасіння, щоб вони могли засвоїти собі заслуги Відкупителя, Сина Божого.

Хто зовсім віддалився від світу й усім серцем навернувся до Бога, повинен набути духовної мужності й навчитися терпінню, щоб міг твердо стояти проти ворога й відбивати його напади.

Дух Святий спочатку зазвичай робить для нього легкими всі духовні подвиги, щоб розкаяння в гріхах не було для нього важким і неприємним. Він показує істинний шлях до благочестя, дедалі більше посилює в ньому дух покаяння, укріплює його в чеснотах, навчає приборкувати своє тіло й очищати своє серце – і таким чином робить його наслідником життя вічного.

Тіло вгамовується зазвичай довготривалими постами, бдінням і працею.

Якщо людина постійно плекає в собі дух покаяння і не перешкоджає дії Духа Божого, то важкі подвиги покаяння породжують у ній духовну втіху, і вона вже чітко відчуває, що прихильність до марних задоволень цього світу та повернення до життя порочного є згубними для неї. Тоді душевний погляд людини на предмети, що її оточують, просвітлюється, душа і тіло очищаються і в чистоті своїй діють узгоджено між собою.

Усе це здійснює Дух Святий, Який поступово винищує в людині її природне пошкодження, щоб повернути її до первісного стану, і щоб не залишилося в ній нічого, що власне належить її ворогу.

Коли душа людська відновлює первісну свою чистоту, то тіло вже втрачає своє панування над нею, бо тоді воно залежить від волі душі, яка й визначає йому правила стриманості в їжі й питті та управляє ним у всіх його діях, як каже апостол про себе: приборкую і поневолюю тіло моє (1Кор. 9:27).

Дії людського тіла, на мою думку, бувають троякого роду.

Одні належать до повсякденних занять, коли людина за допомогою тіла виконує всі свої зовнішні справи. Ці дії завжди залежать від волі душі.

Інші тілесні дії спонукають людину прагнути приємної і розкішної їжі та напоїв. Коли вона задовольняє це бажання, то надлишок крові та соків, що надходять від їжі, спричиняє збудження в тілі й викликає різні порочні бажання. Тому-то Господь наш Іісус Христос говорить Своїм учням: Дивіться ж за собою, щоб ваші серця не обтяжувались об’їданням та пияцтвом (Лк. 21:34); і апостол Павло забороняє: І не впивайтесь вином, від якого буває розпуста (Еф. 5:18).

Отож, кожен, хто віддаляється від світу і навертається до Бога, повинен дотримуватися суворої стриманості в їжі й питті, і, у такий спосіб, утихомирювати своє тіло, щоб у чистоті сумління можна було промовляти з апостолом Павлом: приборкую і поневолюю тіло моє (1Кор. 9:27).

Нарешті, інші дії в людському тілі походять від злих духів, які намагаються збити зі шляху чистоти тих, хто на нього став.

Якщо душа постійно виховує в собі дух покаяння і невпинно намагається суворо виконувати євангельські заповіді, то Дух Святий показує їй засоби для управління діями свого тіла або для цілковитого знищення їх. Але якщо людина не звертає уваги на заповіді Господні і не хоче їх дотримуватися, то її чуттєві бажання посилюються і поневолюють її душу під ярмо тілесних пристрастей, так що вона не знає, звідки зможе отримати собі допомогу.

Якщо ж людина звертається до Бога з молитвою про допомогу і в справах своїх намагається керуватися Духом Божим, то боротьба зі своїми пристрастями для неї стає духовним спокоєм і миром.

З усього сказаного мною видно, що істинні покаяння і звернення до Бога вимагають чистоти не тільки душевної, а й тілесної.

Людина, яка хоче піти подалі від світу, насамперед повинна звертатися до Бога з молитвою про Божественну допомогу. Дух Святий посилає Свою допомогу людині в міру її ревності до благочестя, в міру того, як сильно вона відчуває потребу в допомозі і бажає отримати її.

Коли Божественна благодать не знаходить перешкод своїм діям у серці людському, то вона поступово викорінює в ньому всі пристрасті – як ті, насіння яких ховається в людському тілі, так і ті, які народжуються безпосередньо в серці. Вона просвітлює погляди людини, щоб вони були світлі й чисті, і щоб у них не було нічого, що затьмарює або засліплює їх; виправляє слух її, щоб вона звертала його тільки на голос істини, а не на наклеп чи осуд, і щоб особливо спрямовувала його до ридань знедолених і нещасних; освячує і язик її, щоб вона завжди говорила істину, корисне й повчальне для інших. Бо людина часто впадає в багато гріхів тільки тому, що не приборкує свого язика. Про це апостол Яків так говорить: «коли хто з вас думає, що він побожний і не приборкує свого язика, а обманює своє серце, то побожність у того пуста» (Як. 1:26); і в іншому місці: «так і язик – невеликий член, але багато чинить» (Як. 3:5).

Коли людина укріпиться в благодаті, то звертає увагу на кожне слово своє, так щоби не видно було жодного чуттєвого бажання, але щоб усі її слова, як каже Соломон (Притч. 8:8), були з правдою, і ніщо в них не було супротивним або розбещеним, щоб язик її, як язик премудрих, зцілював інших (Притч. 12:18).

У порочної людини руки зазвичай слугують знаряддям для гріха; навпаки, у благочестивої людини, у якої всі справи освячуються внутрішньою її святістю, руки виражають піднесеність і прагнення духу її до неба, бо під час молитви вони спрямовані до неба.

Таким чином, на благочестивій людині виконуються слова Писання, сказані про сильну і святу молитву людей благочестивих: “піднесення рук моїх — як жертва вечірня” (Пс. 140:2).

Більше того, доброчинність і роздавання милостині є одним із необхідних обов’язків, виконанням якого освячуються руки праведних людей.

Людина, яка істинно віддалилася від світу й навернулася до Бога, виявляє сувору стриманість у їжі й питті. Вона ніколи не переймається прикладом тих, які не тримаються цієї чесноти так, як говорить про це Псалмопівець: «З гордим оком і неситим серцем не сяду за стіл» (Пс. 100:5). Бо така людина остерігається, щоб їжа і пиття не обтяжили її, і щоб нестриманість не ослабила її духовних сил, а отже, не підкорила владі ворога.

Тому людина, яка любить стриманість, виконує настанову апостола Павла: «Отже, чи ви їсте, чи п’єте, чи щось інше робите, все робіть на славу Божу» (1Кор. 10:31). Якщо виникають у ній плотські бажання, щоб збити її зі шляху правди, вона спокійно віддаляє їх і зберігає себе в чистоті. Її захистом, допомогою та зміцненням є Дух Святий, Який навчає її перемагати будь-яке зло і дає їй силу «умертвляти земні члени свої: блуд, нечистоту, пристрасть, злу похоть і користолюбство, що є ідолослужіння» (Кол. 3:5).

Зрештою, благочестива людина спрямовує на шлях істини і свої ноги, якщо вони ухилялися на шлях неправди. Але найбільше дотримується чистоти свого серця, зберігає благодать, що перебуває в ньому, і завжди спонукає його до виконання будь-якої доброї справи.

Отже, людина, яка бажає собі спасіння, намагається, щоб і душа, і тіло її були досконалі й покірні благодаті. Тіло її певним чином бере участь у силі і довершеності майбутнього блаженного тіла, яке відкриється у воскресінні мертвих.

Усе, досі сказане нами, відноситься до тих порочних побажань душі, які народжуються в ній через з’єднання з тілом. Ці побажання завжди прагнуть до того, щоб послабити душу і піддати її владі духа злоби.

У душі бувають й інші вади, як-от: гордість, ненависть, гнів, малодушність, недбальство та інші, подібні до цих.

Коли душа цілком віддається Богові, то Преблагий Бог дарує їй дух істинного покаяння й очищає її від усіх пороків, щоб дух злоби не мав можливості володарювати нею, бо він завжди намагається утримувати її в рабстві пристрастей і через те панувати над нею.

Якщо душа постійно підкоряється настановам Святого Духа й терпляче переносить труди покаяння, то Милосердний Творець дивиться прихильним оком на всі її подвиги, як-от: на довготривалий і суворий піст, бдіння, на роздуми під час читання слова Божого, на безперервну молитву, на щире та чисте служіння всім людям, на бідність духу. Преблагий Бог, врешті-решт, звільняє її від усіх спокус і дарує їй духовну розраду, бо Він Людинолюбець. Йому і Єдинородному Його Сину і Святому Духу має бути принесено славослів’я на віки віків. Амінь.

Лист другий
про Синайське законодавство, про воплочення Бога Слова та обов’язок виконувати заповіді Божі

Антоній возлюбленим дітям своїм бажає спасіння від Господа.

Возлюблені, Бог не в один якийсь час відкрив Себе людям, але відкриває Себе постійно і буде відкривати до кінця світу.

Отож, хто шукає Господа всім серцем і шукає так, як Він Сам навчає того в Своєму слові, тому Бог відкриває Себе і дає благодать Духа Свого Святого.

Людська душа, зодягнена в грубе і земне тіло, за свої гріхи втратила первісну досконалість і силу, вона померла і не могла вже повернути себе в первісний стан, а уподібнилася безсловесним створінням і більше почала служити творінню, ніж Творцеві. Саме тому Создатель усіх творінь, керуючись безмежною Своєю милістю, дав людині Свої спасительні й животворні закони, щоб вона, виконуючи їх, зробила себе гідною Його милості.

Отже, хто застосовує всю увагу і всі свої сили для того, щоб виконувати закон Божий, той отримує від Бога благодать. Бог дає йому дух усиновлення. Дух Божий навчає такого служити більше Творцеві, ніж творінню.

Бог, за нескінченною Своєю милістю бажаючи зміцнити нашу неміч, обрав нам законодавцем Мойсея. Господь  через Мойсея відкрив нам Свій закон і в такий спосіб поклав основу істинному Своєму дому – Церкві обраних, тому що Він захотів відновити рід людський у первісний його стан. Отже, Мойсей, поклавши основу дому Божого, почав будувати його, але, не закінчивши, помер.

Після Мойсея Бог Духом Своїм Святим посилав багатьох пророків, які продовжували будувати дім Божий на основі, покладеній від Мойсея; але й вони також, не закінчивши його, залишали земне життя своє і переходили в життя вічне.

Ці будівники Церкви Божої бачили, що вони ніяк не можуть зцілити застарілу хворобу, якою уражений був рід людський від гріха Адамового, та зрозуміли, що жодна істота не здатна її вилікувати. Але вони розуміли, що це може зробити лише Єдинородний Син Божий, Який є образом і цілковитою подобою сутності Отця і Яким створені всі створіння. Тож, у Ньому одному пророки бачили майбутнього Лікаря й Відкупителя роду людського. Тому кожен із них з подивом говорив: хіба немає бальзаму в Галааді? хіба немає там лікаря? Чому ж немає зцілення дочки народу мого? (Єр. 8:22). Лікували ми Вавилон, але не зцілився; залиште його (Єр. 51:9).

Отож, Бог Слово за невимовною любов’ю Своєю до нас прийшов на землю врятувати нас, і приготувати потрібне для переселення (Єз. 12:3). Тобто Той, Котрий будучи образом Божим, не вважав за посягання бути рівним Богові; але принизив Себе Самого, прийнявши образ раба, зробившись подібним до людей, і з вигляду став як чоловік; смирив Себе, був слухняним аж до смерті, і смерті хресної. Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Іісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і преісподніх, і всякий язик сповідував, що Господь Іісус Христос у славу Бога Отця (Флп. 2:6-11).

Отож, возлюблені, ви маєте твердо вірити, що Бог Отець по Своїй безмежній милості не пощадив Єдинородного Сина Свого, а видав Його за всіх нас (Рим. 8:32), щоб Він позбавив нас від гріхів наших. І Він змирився заради нас, зцілив нас Своїми ранами, словом сили Своєї зібрав нас до Себе з усіх кінців землі, з’єднав нас у Собі, воскресив і врятував нас від гріхів наших, показавши нам, що ми маємо бути святими членами Тіла Його, щоби бути спадкоємцями благ, які Він приготував для нас.

Тому, возлюблені браття, прошу вас іменем Господа нашого Іісуса Христа, розмірковуйте над цим великим благодіянням Божим до нас, тобто над тим, що Бог Слово в усьому уподібнився до нас, окрім гріха (Євр. 4:15). Як істоти розумні – уникайте зла та любіть добро, щоб у день останнього пришестя Сина Божого ви були вільними від гріха й осуду.

Хто намагається бути дійсно вільним від гріха і завчасно користується дарованим йому благодіянням Божим, той є істинним слугою Божим.

Перед Богом людину виправдовує не ім’я християнина, а святе життя, яке робить її гідною усиновлення Богом. Тому-то Господь наш Іісус Христос, знаючи, що учні Його гідні усиновлення Божого і просвітлення від Духа Святого, сказав їм: Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого (Ін. 15:15).

Так само і люди, які очистили душу свою від гріховної отрути і отримали благодать Святого Духа, кажуть про себе: Тому що ви не прийняли духа рабства, щоб знову жити в страсі, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!». Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми – діти Божі (Рим. 8:15-16).

Якщо ж ми стали чадами Божими, то й спадкоємцями Іісуса Христа.

Отже, ви маєте бути впевнені, що людині, яка не намагається всіма силами виявляти любов і подяку свою до Бога за Його благодіяння до нас, останнє пришестя Сина Божого буде не для порятунку й виправдання, а для погибелі її: для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворний на життя (2Кор. 2:16) і Іісус Христос, як сказав праведний Симеон, лежить на падіння і на вставання багатьох в Ізраїлі і на знак сперечання (Лк. 2:34).

Тому, улюблені браття, прошу вас ім’ям Господа нашого Іісуса Христа, турбуйтеся про спасіння своє, роздирайте серця ваші, а не одяг ваш, і наверніться до Господа Бога вашого (Йоїл. 2:13), і остерігайтеся, щоб не піддатися вам осуду, незважаючи на те, що ви зодягнулися в одяг покаяння. Бо настане колись час суду, коли Бог відплатить кожному за його діяння.

Я мав намір писати вам більше про благодіяння Божі, але, згадавши слова Писання: дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим (Притч. 9:9), відклав свій намір. Бажаю всім вам спасіння від Господа. Благодать Господа нехай буде завжди з вами, улюблені діти мої. Амінь.

Лист третій
про те, що в знак подяки Богу за дароване нам відкуплення ми повинні свідчити виконанням заповідей Божих

Діти мої, якщо людина, як істота розумна, не хоче піддатися осуду в останній день пришестя Господа нашого Іісуса Христа, то повинна намагатися дізнаватися про свої душевні недоліки та, якщо це можливо, виправляти їх; повинна також здобути глибоке й правильне розуміння про той шлях до спасіння, який Бог відкрив людині через Єдинородного Сина Свого, і про ті благодатні засоби, які Він запропонував людині для отримання в спадок вічних благ Його. Тому прошу вас іменем Господа нашого Іісуса Христа: виконуйте ревно обов’язки свої до Бога.

Якщо ви маєте здатність відрізняти істину від неправди, то можете бачити, що моє прохання випливає з істинної, духовної любові до вас. З цієї духовної любові до вас я бажав би називати вас не тілесними і земними іменами вашими, але іменами духовними, які, без сумніву, ви отримали від Бога. Бо кожен із вас, крім земного імені, повинен мати від Бога ім’я духовне, подібно до того, як Яків після нічної боротьби своєї з Ангелом під час сходу зорі отримав від Нього ім’я Ізраїль, що означає: “розум, що дивиться на Бога”.

Ви знаєте, що вороги благочестя завжди чинять опір поширенню істини і намагаються винищити її. Але Бог завжди від початку світу донині дбав про спасіння людини і буде дбати про нього до кінця світу. Отже, хто всім серцем бажає звернутися до Бога, того Сам Бог навчить, яким чином він повинен служити Йому.

Душа людська, будучи залишена самій собі, настільки слабка, що коли або дух злоби нападає на неї, або плотські бажання вимагають задоволення, вона рідко може опиратися і здебільшого поневолюється ними, тому що вона тісно з’єднана з тілом, хоча й безсмертна. Із цього ясно видно, що сама собою вона не може відновити себе в первісний стан. Тому Бог за нескінченною Своєю благістю Сам навчив людину, яким чином вона може догоджати Йому.

Бог – єдиний: тому і людина повинна служити Йому в єдності і в повноті свого духу. Якщо навіть і багато людей з’єднуються для служіння Богові, вони повинні мати один дух і одне серце, інакше піддадуться спокусам і приготують собі осуд.

Коли Бог побачив, що недуга Його створіння посилилася і що потрібен лікар для її зцілення, то послав до людей проповідників правди і благочестя.

Мойсей, найвидатніший з пророків і законодавців, був один з числа цих проповідників. Дух Божий, що діяв у Мойсеї, діяв і в інших святих пророках, які з’являлися після Мойсея, і які проповідували про Єдинородного Сина Божого.

І Іоанн, Предтеча Сина Божого, був також один із числа цих проповідників: від днів же Іоанна Хрестителя донині Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його, бо всі пророки і закон провіщали до Іоанна. (Мф. 11:12,13).

Усі ці проповідники, наділені силою Божою, бачили, що жодна створена істота не здатна вилікувати сильну й закоренілу хворобу роду людського, але що може це зробити тільки благодать Єдинородного Сина Божого. Тому-то Бог Отець нарешті й послав Сина Свого у світ для спасіння світу, бо тільки Він міг загоїти глибокі рани людського серця.

Отже, Бог Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас (Рим. 8:32), щоб позбавити нас від гріхів.

Син Божий приніс Себе в жертву за нас і цим жертвоприношенням зцілив нас від душевних хвороб, силою слова Свого зібрав нас з усіх кінців землі та з’єднав у Собі. Він відкрив душам нашим засіб для духовного воскресіння від гріховної смерті й показав нам, що ми є членами одного таємничого тіла, главою якого є Він Сам.

Отже, возлюблені в Господі, прошу вас, читайте наполегливо Святе Письмо і роздумуйте про прочитане. У ньому запропоновано вчення про наше спасіння. Міркуйте про смирення Господа нашого, Який прийняв образ раба і уподібнився до нас у всьому, крім гріха (Євр. 4:15).

Намагайтеся очистити своє серце від будь-якої нечистоти, щоб у день останнього пришестя Господа увійти вам у радість Його. Тільки цією чистотою ми можемо свідчити Йому подяку за Його благодіяння до нас.

Безумством проповіді Його ми стали мудрішими, злиднями Його збагатилися, неміччю Його зміцнилися. Він є Джерело нашого воскресіння. Він знищив владу смерті. Отже, ми тепер спокійні і не маємо потреби в явленні іншого спасителя у плоті.

Господь наш Іісус Христос визволив нас від рабства, позбавив нас від будь-якого зла і цілком відкрив нам Свою волю. Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого (Ін. 15:15). Оскільки Бог вирішив усиновити нас Собі, то через Духа Свого Святого Він відкрив нам, яким чином ми, Його сини, повинні служити Йому як своєму Отцю.

Я, раб Іісуса Христа, повідомляю вам, возлюблені, що, звертаючи увагу на духовний стан людей, які живуть у теперішньому часі, я не можу не відчувати як радості, так водночас і смутку, і не можу не плакати.

Багато хто вибрав одяг покаяння й усім серцем намагається догодити Богові – і в такий спосіб робиться гідним милосердя Божого, яке відкрилося пришестям Господа Іісуса Христа. І ці-то люди викликають у мені радість.

Інші – навпаки, віддаляються від благочестя і живуть за бажанням свого серця, за пристрастями своєї плоті. Пришестя Господа для них буде не на спасіння, а на осуд і загибель. І за цих-то я засмучуюся.

Інші, нарешті, будучи вже на шляху порятунку, через труднощі цього шляху ослабли, впали і, покинувши благочестя, уподібнилися до безсловесних тварин. І за цих-то я проливаю сльози. Пришестя Господа для них також буде не на виправдання, а на осуд.

Возлюблені в Господі, користуйтеся даним вам часом і приносьте невпинно серце своє в жертву Богові.

Возлюблені, я пишу вам так, як пишуть людям мудрим, які можуть розуміти слова Святого Письма. Хто розуміє слова Писання, той легко може пізнати Бога; а хто пізнає Бога, той пізнає і шляхи Його Промислу у спасінні людей.

Мене спонукає писати не земна, швидкоплинна, любов до вас, але любов духовна, яка ніколи не минає.

Возлюблені, не забувайте в молитвах своїх і мене, тому що і я благаю Господа Іісуса Христа, щоб Він звів і у ваші серця той вогонь, який Він прийшов звести на землю. Навчайтеся правильно розпоряджатися вашими тілами і свято виконувати ваші обов’язки.

Набувайте досвідченості розрізняти добро від зла, постійне від тимчасового, істинне від хибного.

Не чіпляйтеся до земних речей, бо Господь наш сказав: не збирайте собі скарбів на землі; також: не піклуйтеся про завтрашній день, бо завтрашній день сам піклуватиметься про своє. Досить для кожного дня своїх турбот. (Мф. 6:19,34).

Браття мої, коли вітер не хвилює море, то й не дуже досвідчені моряки можуть легко плавати, але коли вітер сильний і море хвилюється, то потрібна майстерність мореплавців, і в цьому випадку вона ясно відкривається. Навчіться з цього прикладу розумно користуватися спокійним часом і не слабшати в справах благочестя, щоб бути вправними мореплавцями під час земних хвилювань і вітрів.

Я міг би більше написати вам про це, але Писання говорить: дай наставляння мудрому, і він буде ще мудрішим; (Притч. 9:9).

Бажаю всім вам спасіння від Господа нашого Іісуса Христа, Якому має бути піднесено славослів’я завжди і на віки віків. Амінь.

Лист четвертий
про те, що суворе виконання закону Божого означає не рабство, а справжню свободу

Антоній возлюбленим дітям своїм бажає спасіння від Господа.

Я ніколи не перестаю згадувати про вас, члени Церкви Христової. Я люблю вас любов’ю істинною та духовною. Будь-яка інша любов нестійка і зникає, як вітер.

Діти мої, хто боїться Господа і виконує заповіді Його, той є справжнім рабом Божим. Але це рабство не виправдовує людину перед Богом. Воно є свободою синів Божих.

Апостоли Господа нашого Іісуса Христа ув’язнені були в кайдани і в темницю лише тому, що не хотіли бути невірними рабами Божими і намагалися зберегти духовну свободу. Так, апостол Павло говорить про себе: я, Павел, став в’язнем Іісуса Христа (Еф. 3:1).

Закон Божий піддає нас рабству, спасительному для нас. Він навчає нас стримувати пристрасті і виконувати те, чого вимагає доброчесність. Якщо ми постійно перебуваємо в цьому рабстві, то отримуємо свободу благодаті, тож і до нас відносяться слова Господа нашого Іісуса Христа, сказані учням Його: Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого (Ін. 15:15); і слова апостола Павла, сказані римлянам: тому що ви не прийняли духа рабства, щоб знову жити в страсі, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!» (Рим. 8:15).

Отже, пізнаймо любов Божу до нас і будемо відповідати їй своїми справами. Бог дав нам право бути синами і спадкоємцями Його і співучасниками спадку святих.

Возлюблені браття і співспадкоємці святих! Чесноти, яких вимагає від вас Бог, недалеко – вони у вас знаходяться. Ви знайдете їх у собі, коли не будете перейматися речами цього швидкоплинного світу, але будете слухати голос благодаті в своєму серці і слідувати йому. Благодать же, як ви знаєте, у лукаву душу не ввійде і не буде жити у тілі, поневоленому гріхом (Прем. 1:4).

Возлюблені, я пишу вам як людям мудрим, які мають правильне пізнання про самих себе.

Хто знає самого себе, той знає і Бога. Хто ж знає Бога, той воздає Йому належне поклоніння.

Ви знаєте самих себе; але хто знає себе, той не поринає в обставини часу, в якому живе, але завжди, і мислить, і діє згідно із законом Божим.

У наш час з’явився в Александрії Арій і вигадав нечестиве вчення про Єдинородного. Безначальному він поклав початок, Нескінченного і Необмеженого він зробив кінцевим і обмеженим.

Ми знаємо, що якщо людина зробить гріх проти іншої людини, можна благати Бога за неї і випросити їй прощення; але якщо людина згрішить проти Бога, то хто благатиме Бога за неї?

Арій зробив велике беззаконня. Гріх його непростимий, і осуд неминучий. Якби він мав правильне пізнання про самого себе, то язик його не став би говорити про те, що від людського розуму приховано. Отже, очевидно, що Арій не знав самого себе і тому наважився змінити і перекрутити таїнство вічного народження Єдинородного Сина Божого. Цьому вічному Сину Божому з Отцем Його і Святим Його Духом має бути піднесено славослів’я, повинні бути принесені честь і поклоніння завжди, нині і на віки віків. Амінь.

Лист п’ятий
про те, що і Ангели, і душі святих радіють на небі, коли людина виконує заповіді Божі

Антоній возлюбленим дітям своїм бажає спасіння від Господа.

Діти мої, святі й духовні ізраїльтяни! Я не називаю вас земними іменами вашими, тому що вони тимчасові, але називаю вас ізраїльтянами.

Я люблю вас любов’ю духовною і тому завжди молю за вас Бога, щоб Він просвітив ваш розум, щоб ви могли пізнати великі і численні благодіяння, які Він зробив роду людському.

Бог дає благодать Свою тим, хто просить у Нього. Отже, прошу вас, благайте Його невпинно вдень і вночі, щоб Він і вам явив Свою благість, послав вам допомогу Свою для полегшення ваших трудів покаяння і відкрив вам, що угодне Його святій волі.

Діти мої, ми живемо немов у домі розбійників, і кайдани смерті обтяжують нас. Отже, оберігайте себе від будь-якого зла, не давайте заснути очам (вашим) і задрімати повікам (вашим) (Пс. 131:4), приносьте себе Богові в жертву живу, святу, благоугодну (Рим. 12:1), очищайте своє серце від усякого гріха, тому що тільки чисті серцем… Бога побачать (Мф. 5:8).

Возлюблені, якщо ви будете ретельно виконувати заповіді Господні, то святі на небі будуть радіти за вас. Бо радість і спокій їхні доти не можуть бути досконалі, доки ми не досягнемо духовної досконалості. І Ангели Божі радітимуть за вас у день славного пришестя Господа нашого Іісуса Христа. Ваше святе життя принесе втіху і радість і мені, недостойному рабу Божому, в цьому земному, тлінному моєму житті.

Я знаю, що святі на небі засмучуються, коли бачать наші лінощі й легковажність у справах благочестя. Вони зі сльозами возносять молитви до Творця про наше спасіння, і Він, прислухавшись до слізних молитов їхніх, охороняє нас від спокус злих духів. Коли ж святі бачать, що ми постійно дотримуємося заповідей Божих і зростаємо в духовному житті, то в радості возносять за нас подяку Богові, і Бог милостиво дивиться на наші добрі діла і дає нам благодатні дари Свої.

Господь наш Іісус Христос ніколи не позбавляє Своєї допомоги і заступництва тих людей, які проводять святе життя, як я вже й писав вам про це раніше. Отже, будемо дякувати Господу за Його нескінченну до нас милість, будемо говорити з Псалмопівцем: “Що віддам Господу за все, що Він воздав мені?”. (Пс. 115:3).

Діти мої, будьте уважні до наступних слів моїх і дотримуйтесь їх.

Хто не зненавидить усім серцем порочних бажань, що народжуються від гріховного тіла, і не буде чинити їм опір усіма силами своїми, хто не спрямує назавжди розуму свого до Отця Небесного, той не здобуде спасіння. Але хто докладає всіх зусиль для того, щоб подолати і викорінити в собі будь-яку схильність до гріха, того труди нарешті будуть благословенні Богом. Бог нарешті пошле в серце його Свій нематеріальний, невидимий і духовний вогонь, який спалить і винищить у ньому всі пристрасті тілесні й очистить розум його від усіх порочних думок. Дух Господа нашого Іісуса Христа вселиться в ньому і буде показувати йому, у чому полягає справжнє служіння Отцю Небесному.

Але доки людина слідує потягу плотських бажань, доти вона є ворог Бога, Ангелів і всіх святих Божих.

Тому прошу вас іменем Господа нашого Іісуса Христа: турбуйтеся про своє спасіння і здобуття життя вічного. Остерігайтеся, щоб короткий час земного життя вашого не викрав у вас блаженної вічності, щоб тлінне тіло не позбавило вас невимовної радості світлого Царства Небесного і не віддалило вас від співбесіди з Ангелами.

Возлюблені, душа моя сумує і дух мій відчуває смуток, коли я уявляю собі, що нам дана свобода обирати добро і наслідувати чесноти святих, а ми впиваємося пристрастями своїми, як впиваються вином; ми не хочемо пробудити свої душі від сну, прагнути до небесної слави, наслідувати справи святих і йти їхніми слідами, щоб разом з ними отримати вічний спадок.

Возлюблені, не тільки ми, а й усі світлі, розумні, святі Небесні Сили створені для того, щоб прославляти Бога, Творця їхнього. Одні з духовних Сил, як-то: Ангели, Архангели, Престоли і Господства, – безперестанку славословлять Бога, а інші, як-то: сатана, дияволи і князі надземні, зробили себе ворогами Божими і позбулися небесної слави. Але як ті, так і інші – творіння Пресвятої Трійці, Отця і Сина та Святого Духа. Світлі Небесні Сили отримали від Бога різні найменування відповідно до властивостей і справ їхніх. Ті з них, які більш піднеслися в духовній досконалості, – більш прославлені від Бога, Якого слава і велич вічні. Амінь.

Лист шостий
про те, що духи злоби завжди намагаються звести благочестивих людей зі шляху чесноти і про те, що смирення необхідне для спасіння

Антоній возлюбленим дітям своїм, що живуть в арсинойських монастирях{1}, і всім, які навернулися до Бога всім серцем своїм, бажає спасіння від Господа.

Діти мої, ви – справжні ізраїльтяни. Благодать, що діє у вас, показує вам шлях до вічного блаженства.

Але для отримання цього блаженства ви повинні безперестанку чинити опір силі гріха, зменшувати і винищувати в собі її, повинні готувати себе Богові на жертву чисту і святу, щоби стати гідними милосердя Божого благоутробного, яким відвідав нас Схід з неба (Лк. 1:78).

Духовна наша природа з висоти слави і гідності своєї впала в безодню безслав’я і приниження, але Милосердний Бог навідав її Своєю милістю, давши нам спасительні закони за допомогою раба Свого Мойсея та інших пророків.

Особливим і найяскравішим чином Бог відкрив нам благість Свою в Єдинородному Сині Своєму, Якого Він послав до нас на землю.

Цей вічний Син Божий є істинним Первосвященником, істинним Лікарем, Який може зцілити всі наші хвороби. Він взяв на Себе наше тіло і за наші гріхи віддав Себе в жертву Богові. Наша неміч була причиною того, що Він прийняв на Себе образ немочі; наша духовна бідність спонукала Його зодягнутися в образ бідності; наша смертність піддала Його принизливій смерті. Він зазнав за нас жорстоких мук, і Його смерть оживила нас.

Отже, ми всіма силами повинні намагатися, щоб усі святі раділи за нас на небі, щоб і сіяч і жнець разом раділи (Ін. 4:36). Коли ми буваємо легковажними, святі засмучуються за нас і возносять до Бога молитви за наше спасіння.

Діти мої, я перебуваю у великому занепокоєнні через вас. Я знаю, що і святі на небі беруть велику участь у вас. Вони невпинно зі сльозами возносять молитви до Бога, щоб Він зміцнив вас у подвигах благочестя.

Отже, намагайтеся наслідувати їхнє земне життя. Святі бачили, що в незбагненному втіленні Сина Божого Бог відкрив нескінченне милосердя Своє до людського роду, бачили всі труди, які зробив Син Божий для нашого спасіння; вони знали також і всі зусилля й підступність духовного ворога нашого, які він використовує для загибелі нашої, і тому безперервною молитвою, бдінням і постійним виконанням Божих заповідей вони намагалися стати гідними любові Божої.

І вас прошу я, возлюблені діти мої: розмірковуйте про великі благодіяння, даровані нам Спасителем нашим.

Через нашу схильність до гріха і згоду з волею ворога Божого, батька брехні, ми з істот розумних стали нерозумними, – але благодать Божа визволила нас від падіння нашого і відкрила нам джерело мудрості в Дусі Божому.

Діти мої, ви повинні знати, що злі духи численними і різноманітними способами намагаються звести нас зі шляху благочестя.

Але якщо вони бачать, що ми вже знаємо небезпеку, яка виникає від гріха, не дозволяємо панувати над собою пристрастям своїм, бережемо себе від тих порочних справ, до яких вони намагаються нас привернути, і взагалі відкидаємо всі їхні згубні навіювання, – то залишають нас і не наважуються більше приступати до нас.

Злі духи знають, що коли Бог попускає їм спокушати віддану Йому людину, – то через те приготує їм більшу кару. Вони вже впевнені, що їхні муки неминучі, що їхнє відпадіння від Бога і ворожнеча проти Нього зробили їх спадкоємцями пекла.

Возлюблені діти мої, я і вдень, і вночі благаю за вас Господа, щоб Він відкрив очі вашого серця, щоб ви могли бачити всі підступності злих духів і всю їхню ненависть до вас; щоб укріпив ваше серце в духовному бдінні, дав вам дух мудрості й навчив вас приносити себе Йому в жертву живу, чисту й святу і постійно оберігати себе від улесливих та згубних навіювань злих духів.

Вони різними способами намагаються привернути нас до гріха. Вони приховують як свою ненависть до нас, так і ворожі дії проти нас, навіюють нам богохульні думки, змушують сумніватися в істинах віри, щоб привести нас до невір’я, затьмарюють наш розум, породжують у нашому серці порочні бажання, приводять нас до зневіри та розпачу. Також злі духи розпалюють наш гнів, народжують та укріплюють у нас схильність засуджувати інших, але завжди виправдовувати самих себе. Вони навчають нас злословити наших ближніх, лагідно та приязно говорити з тими, до яких ми, по їхньому ж навіюванню, відчуваємо сильну ненависть, показують нам зовнішні недоліки ближнього, але приховують від нас наше внутрішнє розбещення, розпалюють між нами чвари й незгоди, коли ми, за їхнім навіюванням, вважаємо себе кращими за інших.

Крім цього, вони спонукають нас вдаватися до таких справ, які перевищують наші сили, і відхиляють нас від виконання того, що для нас, і корисно, і потрібно. Коли ми повинні плакати, вони спонукають нас сміятися; коли ми повинні радіти, вони виробляють у нашому серці печаль.

Словом, вони завжди намагаються спокусити нас зі шляху правди і підкорити своїй владі.

Багато потрібно часу, щоб перерахувати всі пороки і гріхи, до яких вони намагаються залучити нас; скажу тільки, що якщо ми і трохи попустимо їм запанувати над нами, то насіння зла, яке вони посіють у нашому серці, укорениться, зросте і примножиться, і ми станем їхньою здобиччю та підготуємо собі страшне покарання.

Отже, ми повинні невпинно звертатися з молитвою до милості Небесного Отця нашого, щоб Він зміцнив нас Своєю силою і Своєю Божественною допомогою сприяв нам у всіх наших справах. Бо злі духи всі свої сили використовують для того, щоб погубити нас.

Діти мої, людина, яка, бачачи в собі деякі досконалості, пишається ними і намагається виправдати себе своїми справами, далека від Бога. Марнославство, самовпевненість і самовдоволення роблять людину житлом духа злоби, який і наповнює її душу порочними думками і бажаннями, і використовує її тіло як знаряддя гріха. Пристрасті панують над гордою людиною, тому що вона не віддалила від себе смиренням духів злоби, які збуджують пристрасті.

Отже, ми повинні набувати знань про ворожі вчинки злих духів проти нас і за допомогою Божою відхиляти або знищувати їх.

Спокуси, що виникають від цих духів, тим небезпечніші для нас, що духи невидимі й діють не тілесним, а духовним чином. Ми не можемо бачити їх, як бачимо наше тіло, але вони – бачать нас. Коли вони вселяють у нашу душу богопротивні думки, то через це ніби вселяються в нас і стають видимими в нашому тілі. Діти мої, не давайте їм місця в собі і не дозволяйте їм приступати до вас, щоб не накликати гніву Божого на себе і не подати їм нагоди до радості та висміювання вас.

Будьте уважні до настанов моїх. Злі духи знають, що взаємна настанова підкріплює віруючих у боротьбі з ними. Але спокуси від злих духів неминучі. Бо ми до цілковитого відокремлення від тіла не можемо бути абсолютно вільні від схильності до гріха.

До того ж, коли злі духи хочуть спокусити нас, ми не бачимо їх перед собою, так як бачимо людину, що стоїть перед нами, і тому не можемо віддалятися від них. Злі духи бувають видимі тільки в наших гріхах.

Вони – істоти духовні, але істоти, що віддалилися від Бога й отримали різні імена відповідно до їхніх беззаконних властивостей і справ. Імена ці такі: сатана, диявол, веєльзевул, князь влади надземної та інші, подібні до цих.

А імена Небесних Сил такі: Архангели, Престоли, Господства, Влади, Херувими, Серафими та інші. Імена ці дані їм за постійне і вірне виконання волі їхнього Творця.

Подібним чином і люди, які, тілом живучи на землі, духом жили на небі, відомі під ім’ям патріархів, царів, священників, суддів і апостолів. Імена ці дані людям за їхні благочестиві справи і виконання заповідей Божих. Але всі ці святі люди походять від одного й того самого Адама і мали таке саме тіло і душу за сутністю своєю, які маємо і ми.

Діти мої, всі люди походять від одного початку, і тому хто грішить проти ближнього свого, той грішить проти самого себе, хто робить зло ближньому своєму, той робить зло душі своїй.

Хоч би якими великими були гріхи беззаконної людини, вони анітрохи не принижують святості Божої. Вони завжди роблять нещасною саму людину. Так само хоч би якими великими були чесноти людини, вони анітрохи не збільшують святості Божої. Та й чи можуть бути настільки великими чесноти людини, щоб вона прославляла ними Бога відповідно до нескінченної Його величі, щоб приносила Йому пошану і служіння, гідні Його святості та благості?

Тлінність нашого тіла перешкоджає нам служити Богові гідним Його чином.

Отже, ми повинні всі свої сили використовувати для того, щоб добрими справами і любов’ю один до одного примножувати в собі благодать Божу. Ми не повинні любити тільки самих себе, щоб не стати здобиччю ворога.

Ми повинні насамперед намагатися пізнати самих себе. Хто має правильне пізнання про самого себе, той має правильне пізнання і про створіння, які Бог створив із нічого; той знає також і гідність розумного й безсмертного духу людського, ув’язненого тимчасово у тлінному тілі, щоб у ньому вдосконалювати себе в чеснотах.

Хто знає це, той знає, що необхідно любити Бога, а хто любить Бога, той любить усіх.

Возлюблені діти мої, любіть один одного щиро.

Тіло, в яке ви зодягнені, робіть жертовником, кладіть на цей жертовник усі нечисті думки і, піднісши серце і розум свій до Бога, просіть Його, щоб Він послав вам зверху Свій нематеріальний вогонь і знищив ним усе, що ви поклали на жертовник вашого тіла. Тоді священники Ваалові втечуть від вас, як втекли колись від пророка Іллі. Тоді відкриється для вас і Небесне Божественне джерело, з якого проллється на вас духовний дощ – благодать Духа Утішителя.

Коли ж ви отримаєте Божественні дари Духа, то не думайте, що здобули їх власними своїми справами, адже Небесні Сили завжди допомагають вам у ваших благочестивих подвигах.

Діти мої, я прошу вас: не знемагайте в трудах спасіння вашого, щоб і святі на небі, і я, недостойний раб Божий, раділи за вас, тому що, і ви, і я, і святі походите від одного й того самого Адама, і їх створив один і той самий Винуватець усіх створінь.

Хто знає самого себе, той знає, що душа людська безсмертна, що Господь наш Іісус Христос є істинний образ Бога Отця, що за подобою цього вічного образу Божого створені всі духовні розумні істоти. Оскільки Іісус Христос є главою тіла, главою Церкви, як каже апостол Павло (Кол. 1:12), то всі ми порізно члени і всі разом складаємо одне тіло в Іісусі Христі.

Не може, каже той самий апостол, око сказати руці: ти мені непотрібна; або так само голова ногам: ви мені непотрібні. Тому, чи страждає один член, з ним страждають усі члени; чи славиться один член, з ним радіють усі члени. (1Кор. 12:21,26).

Тому ми, як члени одного тіла, повинні один одного любити. Але хто любить брата свого, той любить і Бога (1Ін. 4:21), а хто любить Бога, той любить самого себе.

Діти мої, Бог обдарував нас вільною волею; тому Він і допускає злим духам спокушати нас, щоб ми самі могли боротися і перемагати їх. Але ви повинні пам’ятати, що в псалмі (Пс. 33:8) написано: Ангел Господній охороняє тих, що бояться Його, і визволяє їх.

Якщо ж людина не боїться Бога і не хоче виконувати закону Божого, то злі духи досить легко підкорюють її собі, і вона, за словами Писання, стає сином диявола. Диявол, будучи скинутий з неба в пекло за свою гордість, завжди шукає погибелі тих, котрі залишаються вірними Господу своєму, і намагається згубити їх у той самий спосіб, у який сам загинув, – тобто гордістю і честолюбством.

Злі духи знають, що хто любить брата свого, той любить і Бога. Тому вони розпалюють у серцях людей взаємну ненависть один до одного, так що людина іноді не може терпіти й присутності іншої людини і не може сказати їй жодного слова.

Діти мої, говорю вам, що серед людей, які присвятили себе служінню Богові, було чимало тих, хто вже далеко пройшов на шляху духовної досконалості, але, через свою необачність, впали й загинули.

Це не повинно бути для вас дивним, тому що якщо і ви будете пишатися та думати, що чесноти і святість ваша вже мають велику ціну перед Богом, якщо ви через самообман будете слабнути у виконанні добрих справ, то впадете в диявольську хворобу – в гордість і забуття самих себе. Ви думатимете, що вже близькі до Бога і перебуваєте у Його світлі, тим часом як перебуватимете в гріховній темряві.

Діти мої, що спонукало Господа нашого Іісуса Христа встати з вечері, зняти з Себе верхній одяг, узяти рушник, перев’язати його, налити воду в умивальник і вмити ноги Своїм учням? Що, якщо не бажання залишити нам приклад смирення?

Смирення є чеснотою, необхідною для кожного, хто бажає наблизитися до Бога. Бо гордість першою породила гріх. Вона скинула диявола з неба і вигнала Адама з раю.

Якщо людина не полюбить смирення всім серцем своїм, усіма думками, усім духом і всією душею, якщо не буде висловлювати смирення у всіх справах своїх, – не зможе наслідувати Царства Небесного.

Возлюблені діти мої, я і вдень і вночі молю Творця, щоб Він просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли мою любов до вас і впевнилися в необхідності святого життя для спасіння. Хто має правильне пізнання про самого себе і відчуває потребу у виправленні та вдосконаленні себе, той прагне до здобуття небесної слави. Хто знає свою гріховну смертність, той прагне до життя вічного.

Діти мої, я остерігаюся, щоб на шляху до небесних скарбів не виснажили вас труди покаяння і не зменшили у вас надії на досягнення вічних благ.

Я бажав би бачити вас і тут, на землі, в тлінному тілі моєму, – але я очікую вже переселення в ті блаженні обителі, де немає ні печалі, ні плачу, але де всі святі невпинно радіють. Там я сподіваюся побачити вас.

Ще багато про що я хотів би написати вам, возлюблені діти мої, але час вже закінчити лист мій і побажати всім вам порятунку від Господа нашого Іісуса Христа. Йому має бути піднесено славослів’я на віки віків. Амінь.

{1} Арсиноя – стародавнє місто Крокодилаполіс. Навколо міста було багато монастирів, насельники яких керувалися настановами Антонія Великого. Під час відвідин цих монастирів Руфіном і Палладієм у них спасалися вже до десяти тисяч ченців під керівництвом авви Серапіона, учня і друга преподобного Антонія. В обителях були настільки значні запаси, що арсинойським хлібом і плодами харчувалися не тільки місцеві бідняки, а й олександрійські.

Лист сьомий
про те, що благодіяння Божі до людини незліченні і що людина тільки посильною працею в чеснотах може свідчити Богові про свою вдячність

Адже ви знаєте благодать Господа нашого Іісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим ради вас, щоб ви збагатились Його убогістю (2Кор. 8:9), смиренням Його звеличимося, буйством Його умудримося, смертю Його оживемо. Тому і ми можемо говорити з апостолом: якщо ж і знали Христа по плоті, то тепер уже не знаємо. (2Кор. 5:16-17).

Возлюблені, ці слова мають багато значень, я міг би багато говорити вам про них, але час не дозволяє мені їх роз’яснювати.

Тепер, благословенні діти мої, по-перше, я бажаю вам спасіння від Господа, потім нагадую вам, що якщо ми хочемо наблизитися до Творця нашого, то повинні відповідно до духовного закону намагатися звільнити свої душі від пристрастей.

Наші неправедні справи, панування пристрастей над нами та безліч диявольських спокус послабили нас; наша душевна сила майже повністю зникла, і ми вже не можемо бачити переваги своєї духовної природи, тому що пристрасті панують над нами.

Ми не інакше можемо отримати спасіння, як тільки через Господа нашого Іісуса Христа. Бо апостол Павло написав, що як в Адамі всі померли, так у Христі всі отримують життя (1Кор. 15:2).

Отже, Господь наш Іісус Христос є Життям для всіх розумних створінь, створених за Його подобою. Він Сам є істинною подобою і незмінним образом Отця; але образ, видимий у створіннях, змінюється, і тому ми зазнали смерті, хоча духовна природа наша і безсмертна.

Народжуючись у тілі, ми вже стаємо житлом гріха.

Коли ми позбулися всіх сил і Бог Отець побачив наше безсилля, що ми не можемо терпіти Його явлення нам у власному й істинному Його образі, то послав до нас Єдинородного Сина Свого, Який прийняв наше тіло, відвідав Своє створіння й збагатив дарами Своїми святих Своїх служителів.

Отже, возлюблені діти мої, благаю вас моєю любов’ю до вас: зверніться до Господа всім серцем вашим і пам’ятайте, що всі діла наші, які ми з даною нам Божою поміччю приносимо Господу, аж ніяк не можуть бути рівними смиренню, якого Він зазнав за нас. Він не має потреби в нас. Він прийшов до нас не тому, що Його спонукало до того наше смирення перед Ним, але прийшов завдяки великій Своїй благості й незбагненній любові до нас. Він не вчинив з нами, як того вимагали наші гріхи, – але наказав місяцю і зіркам, щоб вони продовжували служити землі, темному житлу нашому, для користі нашого тіла. Окрім цього Він дав нам на служіння багато й такого, чого ми нашими тілесними очима бачити не можемо.

Але безліччю своїх гріхів ми віддалили від себе даних нам служителів. Що ми скажемо Господу в день суду над нами? Адже яких благодіянь не робив Він нам? Не патріархи трудилися за нас, не священники навчали нас, не судді й царі ходатайствували за нас, не апостоли зазнавали гоніння за нас, – але улюблений Син Божий і Слово померло за всіх нас.

Тому ми повинні очищати себе від гріхів, узгоджувати волю свою з волею Божою й освячувати всі почуття свої, що здатні чинити і добро, і зло; повинні безперестанку оновлюватися, щоб бути гідними відвідування Господа нашого Іісуса Христа, Який за Своїм милосердям до нас визволив нас із рабства і в усьому уподібнився до нас, окрім гріха (Євр. 4:15).

Але пришестя Його на землю – для одних стало спокусою, для інших – обернулося на користь, премудрість, зміцнення, воскресіння і життя.

Отже, діти мої, ви маєте знати, що прихід Господа для перших став засудженням, для останніх – життям. Про цих останніх пророк Єремія так говорить: Ось настають дні,— говорить Господь,— коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди новий завіт, Але ось завіт, який Я укладу з домом Ізраїлевим після тих днів,— говорить Господь: вкладу закон Мій у нутрощі їх і на серцях їхніх напишу його, і буду їм Богом, а вони будуть Моїм народом. І вже не будуть учити один одного, брат брата, і говорити: «пізнайте Господа», бо усі самі будуть знати Мене, від малого до великого,— говорить Господь,— тому що Я прощу беззаконня їхні і гріхів їхніх уже не пом’яну більше. (Єр. 31:31,33-34). А про перших апостол каже: всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом (Рим. 3:19). Хто пізнав Бога, але через безумство своє, яке не може приймати премудрості Божої, не захотів прославляти Його як Бога – той піддасться гніву Божому.

Діти мої! Кожен з нас добровільно віддав себе гріху; гріх посилився і, через безумство наше, почав панувати в нас. Щоб звільнити нас від влади його, Господь наш прийняв образ раба, виконав усі спасительні для нас Свої наміри і, зрештою, зазнав хресної смерті. Його Смерть і воскресіння поклали основу нашому воскресінню і знищили владу смерті, тобто диявола; і ми, віддаляючись від гріха та наслідуючи смиренність Господа, можемо стати справжніми учнями Його.

Возлюблені в Господі діти мої! Дух і тіло моє засмучується, коли уявляю, що ми вшановані іменами святих і вбрані в одяг, яким хвалимося перед невірними, але, незважаючи на це, нітрохи не прикрашаємося добрими справами. Я побоююся, щоб на нас не здійснилися слова апостола: що мають вигляд благочестя, сили ж його відреклися (2Тим. 3:5).

З любові моєї до вас я ніколи не перестаю молити за вас Бога, щоб ви пізнали перевагу таємничого життя в Бозі та вправлялися в справах, які б робили вас гідними невидимого спадку.

Возлюблені! Ви маєте знати, що помірне і відповідне волі Божій практикування добрих справ є нашим обов’язком, необхідним за самою властивістю природи нашої, і тому, хоч би якими великими були наші чесноти, їх ніколи не треба вважати надлишком нашої святості. Бо хто істинно служить Богові й усім серцем шукає Його, той робить це за обов’язком своїм. Але якщо людина зробить якийсь гріх, то піддається за це покаранню, тому що грішити – несумісно з гідністю духовної природи людини.

Я нічого не приховую від вас, що потрібно вам знати для спасіння вашого. Я нагадую тепер вам також і слова апостола, що тіло завжди противиться духу (Гал. 5:17).

Тому, якщо ви бажаєте проводити святе життя в Іісусі Христі, – мусите проганяти з серця свого всі нечисті бажання, що народжуються від тіла; повинні возносити молитви до Господа нашого Іісуса Христа, щоб Він Своїм милосердям і благістю оберіг вас від усіх нещасть і спокус, які походять від тіла. І отці наші апостоли зазнали страждань, але терпінням подолали силу ворога і винищили ідолослужіння. Господь ще заздалегідь укріпив їх для цього й утішив їх наступними словами: у світі будете мати скорботу, але мужайтесь: Я переміг світ. (Ін. 16:33). Пам’ятайте слово, яке Я сказав вам: раб не більший за господаря свого. Якщо Мене гонили, то гонитимуть і вас; якщо Моє слово підстерігали, будуть підстерігати і ваше. (Ін. 15:20).

Благословенні діти мої! Пам’ятайте і ви ці слова Господні, також і слова апостола Павла: бо думаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас (Рим. 8:18).

Я даю вам духовні настанови і зміцнюю дух ваш виключно з любові моєї до вас. Настанови мої короткі, тому що я знаю, що серце, яке намагається очистити себе від гріха, не має потреби в безлічі слів.

Улюблені й святі за духовною природою діти мої! Я радію в Господі за вас і бажаю, щоб ви все більше і більше пізнавали численні дари, які Бог посилає нам для нашого зміцнення й удосконалення в чеснотах, і щоб ви безперервно займалися вправами, що узгоджуються із властивістю душі людської, і уникали того, що не відповідає цій властивості.

Я, грішний, відкриваю вам про себе, що, коли Бог пробудив розум мій від сну смерті, все подальше, доволі довготривале, життя моє після цього було нічим іншим, як безперервним плачем і зітханням за мої гріхи, бо чим ми можемо віддячити Господу за все, що Він зробив для нас? Він наказав Ангелам Своїм служити нам; Він послав пророків Своїх, щоб вони пророкували нам; Він наказав апостолам, щоб вони проповідували нам; і, що найважливіше, Він послав до нас для спасіння Єдинородного Сина Свого. Тому, прошу вас, зберігайте в серці своєму страх Господній.

Іоанн, Предтеча Господній, хрестив водою тих, хто приходив до нього сповідатися в своїх гріхах. Його хрещення було приготуванням до хрещення Господа нашого Іісуса Христа, Який хрестить Духом Святим і вогнем, тобто, вогнем добрих справ.

Отже, будемо прагнути до очищення тіла і духа свого, щоб таким чином підготувати себе до прийняття хрещення Господа нашого Іісуса Христа і стати жертвою, угодною Богові.

Дух Утішитель, Який сходить на того, кого хрестять, викликає в його серці розкаяння в гріхах, відновлює його в первісний стан і дає йому право на вічний спадок. За свідченням апостола Павла, всі, хто у Христа хреститься, у Христа зодягаються і отримують благодать Святого Духа (Гал. 3:27). Як раб, так і вільний, як чоловіки, так і жінки, отримавши цю благодать, уже полишають ті порочні бажання, що народжуються від тіла; приймають вчення Святого Духа; отримують вічний спадок Царства Небесного та поклоняються Отцю духом і істиною.

Діти мої! З вас ніхто не повинен сумніватися, що в день останнього пришестя Господа нашого Іісуса Христа буде проведений Суд над усіма людьми. Перше пришестя Господа нашого провістило нам Суд останнього пришестя, якщо ми не виконуватимемо заповідей Господніх.

Ви також повинні знати, що всі люди, одягнені в Духа Божого, безперестанку моляться за нас до Господа, щоб ми з’єдналися з Ним і стали учасниками того спадку, який був наданий нам у нашому первісному стані, і щоб ми зодяглися в первісний духовний одяг, який ми втратили через непослух.

Небесний Отець нам усім, одягненим у Божественний Дух Його, відкриває Свою безмежну благість до людського роду й спонукає виконувати такі слова Писання: утішайте, утішайте народ Мій,— говорить Бог ваш; говоріть до серця Єрусалима (Іс. 40:1-2).

Я прошу Бога, який навідав створіння милістю Своєю, щоб Він дав вам мудрість, знання, благодать і здатність розуміти написане мною, щоб ви знали подані вам заповіді Божі й безперестанку очищали своє серце.

Улюблені в Господі діти мої! Я також молю Господа, щоб Він прийняв і молитви, які я підношу до Нього за ваше спасіння. Йому вічно має бути принесено славослів’я. Амінь.

Лист восьмий
про те, що благодать Святого Духа необхідно здобувати чистотою серця і суворим християнським життям

Возлюблені в Господі! Я пишу вам, як зазвичай пишуть дітям, яких дуже люблять їхні батьки. Якщо плотські діти бувають слухняні своїм батькам і охоче виконують їхні накази, – то батьки люблять їх усім серцем і віддають перевагу їм, а не дітям неслухняним. Якщо у батьків з’явиться якась красива або цікава річ – то вони віддають її слухняним і добрим дітям своїм.

Якщо тілесні батьки так чинять із дітьми своїми, то тим більше духовні батьки люблять слухняних дітей своїх, які намагаються наслідувати їх своїми справами.

Тому-то, возлюблені в Господі, я люблю вас усім серцем моїм і бажав би бути у вас завжди, бачити і благословляти вас. Я бачу, що ви віддані мені, наслідуєте мене ділами своїми і істинно навернулися до Бога. Ви завжди перебуваєте в серці моєму, і я день і ніч благаю за вас Бога мого, щоб Він і вам послав ті дари, які Він дав мені тільки з благості Своєї, а не за мої заслуги. Ці дари становлять велике багатство, дане мені Господом нашим, і я молю Його, щоб Він і вас збагатив ними.

Але найбільше я бажаю і молю Бога день і ніч про те, щоб ви були в одному місці зі мною, коли я вийду з тіла цього. Господь наш від самого юнацтва мого до цього дня прислухався до молитов моїх, і я впевнений, що Він з милосердя Свого виконає і цю молитву мою.

Діти мої, я пишу це вам через сильну любов серця мого до вас, тому що ви справами благочестя в усьому намагаєтеся наслідувати мене. Ви маєте знати, що й Господь наш Іісус Христос, з великої любові до Своїх учнів, сказав їм: Я вже не називаю вас рабами, бо раб не знає, що робить господар його; а Я назвав вас друзями, тому що сказав вам усе, що чув від Отця Мого (Ін. 15:15).

Отже, поміркуйте про це уважно: Господь наш Іісус Христос, чи не тому молився за Своїх учнів, щоб вони були там само, де Він Сам буде (Ін. 17:23-24) – тому, що вони були друзями й синами Його?

Так само і я молюся за вас, возлюблені мої, щоб усім нам бути в тому місці, де немає жодних скорбот, ні хвороб, ні темряви, ні злих духів, але де є невпинна радість, світло, вічне життя, вічні вінці та багато чого іншого, чого язик людський просто не може висловити. Усе це триватиме там на віки віків.

Діти мої! Моліть Господа, щоб Він прискорив і полегшив мій шлях до вас, щоб мені провести у вас деякий час. Я впевнений, що моє пришестя послужить для вашого навчання і примножить вашу радість. Я і сам буду радіти, коли прийду до вас, щоб примножити вашу радість і сприяти вашому зростанню у вірі.

Тоді я відкрию вам багато чого, про що тепер у листі не можу писати до вас. Зрадіє за вас і мати ваша Сарра, тобто моя душа, яка будучи сповнена любові до вас, породила у вас Божественний дух і невпинно бажає вашої досконалості.

Це бажання змушує мене молити Бога, щоб Він дав і вам той вогняний Божественний Дух Свій, який я прийняв від Нього. Якщо й ви хочете здобути цього Духа так, щоб Він перебував у вас завжди, то принесіть у жертву Богові своє тіло, намагайтеся здобути смиренність серця, вдень і вночі підносьте думки свої на небо і шукайте цього вогняного Духа чистотою серця. Тоді ви отримаєте Його.

Таким чином отримав цього Духа Ілля Фесвітянин, Єлисей та інші пророки. Не сумнівайтеся в отриманні Його, не думайте і не кажіть: як ми можемо Його отримати?! Ці сумніви, діти мої, не повинні входити в серця ваші. Шукайте Духа в праведності серця – і ви неодмінно отримаєте Його. Я батько ваш – своїми молитвами намагаюся сприяти вам в Його отриманні. Я знаю, що ви досконалі і здатні до цього. Хто проводить таке життя, яке ви проводите, тому посланий буде Дух Божий назавжди і на всю вічність.

Утім, я знаю декого, хто, отримавши цього Духа, втратили Його, тому що перестали вдосконалювати себе у святості.

Возлюблені мої! Я бажаю бачити вас через чистоту серця вашого і прошу вас: моліться Господу невпинно, уважно й усім серцем вашим за дарування вам Духа Його, і ви отримаєте Його.

Цей Дух вселяється тільки в серця чисті. Коли Він житиме у вас, то відкриє вам високі таємниці і багато іншого, чого я не можу викласти пером і чорнилом на папері. Він викорінить у вас страх, який ви відчуваєте іноді до людей, звірів та інших речей. Він буде для вас, і вдень, і вночі джерелом небесної радості, і ви в тілі цьому житимете, ніби на небі. Тоді ви будете молити Бога не тільки за свої душі, а й за інші, бо хто має цього Духа, той уже не має потреби молитися за себе, але – за інших.

Це бачимо ми на прикладі Моісея. Він, прийнявши цього Духа, так молився Богові за народ свій: прости їм гріх їхній, а якщо ні, то згладь і мене з книги Твоєї, в яку Ти вписав (Вих. 32:32). Такою ж є молитва і всіх святих, та інших людей, які досягли високого ступеня досконалості і яких назвати імена я не можу. Ви самі маєте мудрість і знаєте їх.

Я молюся за вас вдень і вночі, щоб і в вас була та сама повнота Духа, яку прийняли всі святі.

Возлюблені діти мої! Коли я писав лист цей до вас, то Дух Божий спонукав мене написати вам наприкінці дещо і про вогняний Дух цей, і про Божественну любов. Але коли я з Божою допомогою прийду до вас, то скажу вам про цей Дух багато й іншого, щоб ви все знали про Нього. Як на початку листа цього я бажав вам благословення і спасіння від Господа, так і наприкінці його бажаю вам спасіння від любові Господньої за допомогою цього вогняного Духа, Якого, і я, і ви прийняли від Бога за Його благодаттю.

Нарешті, я благаю вас: не слідуйте ніколи плотській волі своїй, але щосили намагайтеся досягти духовного спокою, щоб дією Святого Духа оселялися між вами всі Небесні Сили та укріплювали вас у справах, що відповідають волі Святої Трійці, Отця й Сина та Святого Духа. Їй нехай буде вічно принесено славослів’я! Амінь!

Лист дев’ятий
про те, що важкі подвиги благочестя полегшуються благодаттю Божою, яку Бог посилає щиро відданим Йому

Возлюблені в Господі! Якщо людина любить Бога всім серцем, усіма думками, всім розумом і всією силою своєю, то здобуває страх Господній; від страху породжуються сльози, а від сліз – мужність. Душа, зміцнившись мужністю, в усьому приносить духовні плоди, і Бог, побачивши в ній ці плоди, привертає і підносить її до Себе, як пахощі чистого фіміаму. Тоді душа разом з ангелами насолоджується небесною радістю, тому що Бог викликає в ній цю радість і охороняє її на всіх шляхах її, щоб вона безперешкодно могла досягти місця спокою свого. Диявол, бачачи, що вона має всесильного охоронця, вже не може здолати її і тому боїться наближатися до неї.

Возлюблені в Господі діти мої! Я люблю вас і впевнений, що ви любите Бога, і тому прошу вас: намагайтеся здобути духовну мужність, щоб боялися вас злі духи, щоб труди ваші здавалися для вас легкими, і все Божественне стало для вас приємним.

Божественна любов солодша за мед. Багато ченців і дів, які присвятили себе на служіння Богові, не скуштувавши анітрохи насолоди Божественної любові й, не набувши Божественної мужності, думали, що вони вже знають смак першої й мають останню. Оскільки вони нітрохи не старалися над здобуттям сили Божої, то Бог і не дав їм її.

Хто намагається здобути її, тому Бог дає її по благодаті Своїй. Бог не дивиться на особу. Він дає Свою силу всім, хто виконує заповіді Його в різні часи і в різних народах.

Возлюблені у Христі! Я знаю, що ви любите Бога. Прагніть, щоб любов ця виходила з глибини вашого серця. Тоді моє серце зрадіє за вас, що ви будете здатні до отримання сили Божої. Решту вашого життя ви будете тоді проводити в радості й веселощах, і труди, які ви здійснюєте для Бога, будуть для вас легкими. Тому що духовна сила, яку дає Бог людині, спрямовує її на досягнення блаженного спокою й охороняє її, аж поки вона не вдосконалиться у всіх важливих чеснотах.

Діти мої! Якщо людина, перебуваючи у світлі Божому, зневажає, і славу, і безслав’я світу цього, ненавидить все, що в ньому, не дає спокою своєму тілу, очищає своє серце від усіх порочних думок, постує, проливає сльози вдень і вночі й возносить до Бога чисті молитви, то Бог дає їй Божественну силу Свою.

Благословенні діти мої! Намагайтеся здобути цю силу; за допомогою її ви легко і спокійно будете здійснювати свої справи. Вона породить у вас надію на Бога і виконає всі ваші прохання.

З любові моєї до вас я збирався багато писати до вас, але тепер вважаю достатнім і короткий лист цей. Я впевнений, що він принесе вам порятунок і радість, тому що я молю про це Господа Іісуса. Йому, Отцю Його і Святому Духу всі розумні створіння повинні вічно приносити славослів’я. Амінь!

Лист десятий
про те, що чеснота втрачає всю свою ціну і гідність від марнославства

Благословенні діти мої! Я пишу лист цей до вас для того, щоб донести до вас, що Бог прислухається до молитов тільки тих людей, які люблять і шукають Його всім серцем своїм.

Але Він не прислухається до молитов тих людей, які не звертають до Нього всього серця свого, але приліплюють його ще й до інших предметів, а в усіх справах своїх шукають слави й похвали більше від людей, ніж від Бога. Він гнівається на них, бо справи їхні марнославні. На них виконуються слова Псалмопівця: розсипле Бог кістки самовпевнених (Пс. 52:6), тому що Він гнівається на їхні вчинки, не звертає уваги на молитви і противиться їхнім зусиллям.

Справи їхні не оживлені вірою, бо марнославні. Тому сила Божа не діє в них і серце їхнє непостійне у виконанні всіх їхніх починань. Вони не вкушають Божественної насолоди, не відчувають духовної радості й міцності. Всі справи їхні, як тяжкий тягар, пригнічують їхню душу.

Багато хто і з тих людей, які присвятили себе служінню Богові, ще не набули тієї Божественної сили, що тішить душу, щоденно множить у ній радість і втіху, і викликає в ній Божественну теплоту. Їх засліплює дух марнославства, і всі справи їхні мають на меті похвалу людську.

Що ж до вас, улюблені мої, то, оскільки ви наважилися присвятити Богові всі плоди своїх трудів, намагайтеся віддалятися від духу марнославства та озброюйтеся проти нього, щоб Господь милостиво прийняв плоди ваші, і ви могли здобути ту силу небесну, яку Він дає обраним Своїм.

Возлюблені мої! Щодо вас моє серце спокійне, бо я знаю, що ви не маєте духа марнославства і невпинно опираєтеся йому, – і тому-то плоди ваші святі й чисті перед Богом. Продовжуйте опиратися духу цьому.

Коли людина робить добрі справи і починає займатися подвигами благочестя, то зазвичай приходить до неї цей дух, бере участь у справах її або намагається відхилити її від їх виконання. Оскільки він є дух злий, то завжди противиться тим людям, які хочуть бути істинно віруючими. Взагалі він перешкоджає їм робити будь-яку добру справу.

Багато є таких людей, які живуть істинно по вірі й чинять справи милосердя до бідних. Дух марнославства всі сили спрямовує на те, щоб опиратися їм. До когось він приходить під час самих трудів їхніх, знищує їхні плоди й у такий спосіб підштовхує їх полишати свої справи або навіює, щоб вони, займаючись чеснотами та виявляючи милість до ближніх, робили справи свої з марнославства.

Люди зазвичай вважають таких лицемірів праведними, тим часом як вони не мають жодних плодів спасіння. Вони подібні до тих диких смоковниць, які показують очам людини, що мають приємні плоди – але якщо їх зірвати та скуштувати, то виявляються гіркими.

Марнославні люди абсолютно подібні до цих дерев. Зазвичай про таких людей думають, що вони приносять плоди, вельми приємні для Господа, тим часом як вони не мають їх. Бог зрештою засушує їх, бо не бачить у них ніяких плодів. Він позбавляє їх невимовної насолоди Свого Божества.

Але ви, діти мої, відганяйте від себе духа марнославства, чиніть опір йому і перемагайте його. Для підкріплення вашого Бог пошле вам силу Свою. Вона перебуватиме з вами і буде допомагати вам. Вона викликатиме у вас духовну завзятість до добра і духовну теплоту.

Якщо хтось із вас має цю теплоту, то я молю Бога, щоб вона залишалася в ньому вічно. Теплота ця не швидкоплинна і не подібна до теплоти земної. Немає нічого у світі ціннішого за неї. Якщо ж хто з вас не відчуває в собі цієї теплоти, той повинен прагнути її здобути. Вона дається тому, хто посилено шукає її.

Вона подібна до вогню, що ховається в іскрах. Якщо людина захоче зварити якісь овочі на вогні, то роздмухує його, аж поки він не розгориться, після чого вогонь уже набуває природної своєї сили і спричиняє у воді кипіння.

Так само і ви, діти мої, якщо помітите, що душі ваші від лінощів і недбальства охолоджуються, намагайтеся зігріти і пробудити їх сльозами покаяння. Духовна теплота повернеться до вас, проникне в глибину ваших душ, і ви, прийнявши тоді сутність цієї теплоти і змінившись у ній, будете кипіти добрими справами. Так, Давид, помітивши, що душа його охолола й стала тяжкою, говорив: і впав у мені дух мій, стривожилось у мені серце моє. Я згадую дні давні, розмірковую про всі діла Твої і в творінні рук Твоїх повчаюся. До Тебе простягаю руки мої: душа моя, як земля безводна, перед Тобою. (Пс. 142:4-6).

Зверніть увагу, улюблені мої, на вчинок Давида. Він, розуміючи, що серце його охололо, горював від того, аж поки знову не прокинулася теплота в його серці так, що він нарешті промовляв до Бога: Готове серце моє, Боже, (готове серце моє). (Пс. 107:2). Давид молитвами і покаянням, які він приносив Богові день і ніч, повернув прихильність Божу до себе.

Подібним чином і ви робіть і будьте єдинодушними в служінні Богові чистим серцем. Божественне світло і теплота полегшать вам це служіння, і Бог відкриє вам великі таємниці, які не можуть бути пояснені словами.

Я зі свого боку благаю Бога, щоб Він зберіг у цілості ваше тіло, душу і дух, аж поки не переведе вас в оселю Свого милосердя, в те місце, в якому живуть святі отці наші. Радійте радістю Господа, Якого слава вічна. Амінь.

Лист одинадцятий
про те, що до досконалості християнина входить і духовна уміння розрізняти добро від зла, істину від брехні

Благословенні діти мої! Ви маєте знати, що я пишу до вас як до дітей, любих мені, гідних благословення і спадщини Царства Небесного.

Оскільки ви стали гідними небесної спадку, то повинні невпинно, і вдень, і вночі, згадувати про синів Царства Небесного, якщо тільки хочете бути разом з ними. Невпинний спогад про це зробить вас гідними того, що Бог охоронятиме вас від усякого зла, і ви навчитеся розрізняти добро від зла, обирати те, що для вас корисніше, і в такий спосіб прагнути здобути блага, які уготовані праведним.

Оскільки ви, діти мої, мені вельми любі й стали синами Царства Небесного, то я безперестанку благаю Бога про вас, щоб Він дав вам благодать бути проникливими, мудрими й розрізняти добро від зла.

Ця благодать, за словами апостола Павла, є тверда їжа для досконалих. Досконалі – це ті, у кого почуття навиком привчені розрізняти добро і зло (Євр. 5:14), і котрі через те стали синами Царства і отримали Божественне усиновлення. Вони мають мудрість і вміння розрізняти добре від лихого в усіх справах своїх, тож їх не може обманути ні людина, ні диявол.

Диявол часто пропонує зло під виглядом добра – і багатьох ошукує, бо вони не мають мудрості й уміння розпізнавати обман.

Блаженний Павло так писав до ефесян про це, коли вони вже зробилися духовно вільними й стали синами Царства Небесного: святим і вірним у Христі Іісусі, які перебувають у Єфесі: Тому і я, почувши про вашу віру в Христа Іісуса і про любов до всіх святих, безперестанно дякую за вас Богові, згадуючи вас в молитвах моїх, щоб Бог Господа нашого Іісуса Христа, Отець слави, дав вам Духа премудрості і одкровення для пізнання Його, і просвітив очі серця вашого, щоб ви зрозуміли, в чому полягає надія покликання Його і яке багатство славної спадщини Його для святих (Еф. 1:1,15-18). Святий Павло знав, що цей досвід і мудрість належать до числа тих нескінченний багатств, які Бог має намір дати всім тим, хто істинно увірував у Нього, тому і писав до ефесян з надзвичайної своєї любові до них.

Також: для цього я преклоняю коліна свої перед Отцем Господа нашого Іісуса Христа, від Котрого іменується всякий рід на небесах і на землі, щоб дав вам, по багатству слави Своєї, міцно утвердитися Духом Його у внутрішній людині, вірою вселитися Христові в серця ваші, щоб ви, вкорінені і утверджені в любові, могли зрозуміти з усіма святими, що є ширина і довгота, і глибина і висота (Еф. 3:14-18).

Діти мої! Зверніть увагу на цього великого апостола. Він, знаючи, наскільки велике те багатство духовне, про яке не мали й гадки ефесяни, котрі стали його синами через віру, благав про них Бога, щоб Він повідомив їм таку саму кількість цього багатства, яку він сам мав, тобто щоб дав їм духовну мудрість і здатність відрізняти добро від зла, що в справі віри вельми важливо. Він молив про це Бога через велику любов свою до ефесян. Він знав, що якщо вони отримають цей дар від Бога, то не відчуватимуть жодних труднощів у своїх справах, не матимуть жодного страху, день і ніч насолоджуватимуться Господньою радістю, і виконання справ їхніх буде для них вельми приємне; Бог відкриє їм великі таємниці майбутнього віку, яких не можна пояснити плотською мовою.

Возлюблені в Господі діти мої! Я вдень і вночі проливаю багато сліз в молитвах моїх до Бога, щоб Він послав вам мудрість і здатність розрізняти істину від неправди, щоб цей дар перебував у вас постійно й примножувалася в усьому слава ваша, щоб нарешті дав вам багато й іншого, чого ви тепер не знаєте.

Я, отець ваш, молю за вас Бога, щоб Він посприяв вам досягти тієї міри досконалості, яка визначена для істинно віруючого.

Багато ченців і дів, які присвятили себе на служіння Богові, ще не досягли цієї міри. Якщо ви хочете досягти досконалості, – то віддаляйтеся від усіх людей, які тільки носять на собі ім’я ченців і дів, що присвятили себе на служіння Богові, але не мають мудрості і здатності правильно міркувати про різні речі.

Якщо ви будете спілкуватися з ними, то вони перешкоджатимуть вам прагнути до досконалості та знищать у вас духовну теплоту, якої вони самі не мають, але замість якої в них перебуває холод, бо вони живуть за своїми чуттєвими бажаннями.

Отже, якщо вони прийдуть до вас і говоритимуть вам про речі цього віку, які приємні їхній порочній волі, то не слухайте їх, бо в апостола Павла написано: Духа не вгашайте. Пророцтва не зневажайте (1Сол. 5:19-20).

Діти мої! Дух згасає марнослів’ям і багатьма іншими речами, які порахувати тепер я не можу. Але, віддаляючись від таких людей, ви нітрохи не виявляйте до них презирства, а намагайтеся допомагати їм, утім, так, щоб не мати з ними сполучень: інакше вони віддалять вас від шляху істини.

Мир Господа нашого нехай вселиться в лагідні душі ваші, улюблені діти мої. Господу нехай буде вічно принесена слава і честь від усіх створінь. Амінь.

Лист дванадцятий
про те, що взаємна любов, яка з’єднує духовних батьків і дітей, має бути сильнішою за взаємну любов, яка з’єднує батьків і дітей плотських

Возлюблені мої в Господі! Любов Божа завжди готова відвідувати душі наші й допомагати в чеснотах тим людям, які не звертають думок серця свого на предмети марнославні, але безперестанку згадують про церкву первістків (Євр. 12:23). Оскільки цей спогад є наслідком дії Духа Божого, то Він же і молиться за них, бо вони стали синами Його, і Він народив їх духовно.

І я також безперестанку вдень і вночі згадую про вас у молитвах моїх і прошу Господа нашого, щоб Він зміцнив вашу віру, примножив ваші чесноти, утвердив вашу мудрість і вміння розрізняти істину від неправди і дарував вам духовної мужності більше, ніж ви маєте. Я невпинно молюся за вас, тому що я народив вас у Христі і ви стали моїми синами.

Так і апостол Павло, народивши духовно Тимофія, написав до нього такі слова: безперестанно згадую про тебе в молитвах моїх вдень і вночі, і бажаю бачити тебе, згадуючи про сльози твої, щоб мені сповнитися радістю, (2Тим. 1:3-4).

Діти мої, зверніть увагу на цього апостола. Він займався такими трьома предметами в роздумах про Тимофія, якого народив духовно і який став його сином: по-перше, вдень і вночі згадував про нього, по-друге, молився про нього, по-третє, хотів бачити його.

Головним чином і я, улюблені мої, люблячи вас за правоту серця вашого, в міркуванні про вас роблю те саме, що робив апостол Павло в міркуванні своєму: я згадую про вас, молюся за вас і бажаю бачити вас.

Усе це я роблю тому, що пізнаю труди ваші, зітхання ваше, скорботу серця вашого, велике терпіння і лагідність вашу, і всі ваші подвиги благочестя, якими ви постійно і мудро займаєтеся. Бо кожен, хто практикується в справах Божих, повинен практикуватися в них під керівництвом духа мудрості, тому що апостол Павло сказав: бо дав нам Бог духа не страху, (2Тим. 1:7), а духа мудрості й силу любові. Тому Господь наш, від кожного з нас вимагатиме звіту в тому, чи були справи наші натхненні духовною мудрістю.

Діти мої, я прошу Господа, щоб Він полегшив вам, щоб знову мені прийти до вас і бачити вас. Я знаю, що і ви бажаєте бачити мене так само, як я вас.

Ви знаєте, що на землі ніщо не може зрівнятися з любов’ю батьків до дітей і дітей до батьків: і ті, й інші завжди бажають бачити одне одного.

Якщо ж тілесні батьки і діти мають настільки сильну любов один до одного, то чи не набагато більшу любов мають один до одного батьки і діти духовні? Оскільки духовні батьки більш значущі, ніж батьки плотські, то перші завжди зі страхом Божим і любов’ю до Бога бажають бачити дітей своїх.

До того ж відомо, що любов батьків до дітей сильніша за любов дітей до батьків. Тому божественний апостол Павло і сказав коринфянам: уста наші відкриті до вас, корінфяни, серце наше розширене. Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно. (2Кор. 6:11-12).

Так само і моя любов до вас, діти, сильніша за вашу любов до мене, тому що ви діти мої.

Отже, будемо разом молити Бога, щоб Він дозволив нам бачити одне одного. Я впевнений, що пришестя моє до вас принесе вам велику радість і втіху, як і апостол колись говорив про те ж саме римлянам: бо я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам деякий духовний дар для вашого утвердження, тобто втішитися з вами спільною вірою, вашою і моєю. (Рим. 1:11-12). Прийшовши до вас, я розповім вам багато того, чого тепер письмово відкрити не можу і що послужить до вашого спасіння від Господа Іісуса Христа. Йому має бути вічно принесена слава, честь, поклоніння і хвала. Амінь.

Лист тринадцятий
про те, що таємниці Царства Небесного відкриваються тільки тим, які досягли високого ступеня духовної досконалості, і що ці люди в останній день Суду будуть судити світ

Ви знаєте, возлюблені мої в Господі, що будь-яка людина, чи то чоловічої, чи жіночої статі, має здатність любити або Божественне, або людське. Люди святі люблять Божественне, люди плотські люблять плотське.

Оскільки ви обрали Божественне, то я люблю вас усім моїм духом. Ви маєте в собі Бога і стоїте на високому ступені досконалості; і я завжди благаю Бога за вас, щоб у ваших божественних серцях примножувалася любов до Бога і відкрилися вам великі тайни Божі, які я не можу пояснити словами, тому що вони дуже високі. Вони абсолютно далекі від усього, що є у цьому світі.

Вони не відкриваються душам нечистим, але відкриваються тим людям, які очистили серця свої від усього нечистого і повністю віддалилися від гріховних справ цього тимчасового світу; вони відкриваються тим людям, які зненавиділи і світ цей, і душі свої, взяли хрест, пішли за Господом і в усьому намагаються виконувати волю Його. Тому в них вселилося Божество і дарувало їм духовну насолоду і радість, які живлять і плекають їхні душі.

Бо як дерева не можуть рости, якщо їх не живитимуть водою, так і душа не може зростати й підноситися в чеснотах, якщо не буде пити небесну радість. Навпаки, ті душі, які прийняли в себе Духа Божого і напоєні небесною радістю, мають силу зростати, якщо тільки свято зберігають у собі дари Божі. Хоча ці душі й перебувають ще в тілі, але їм уже відкриті таємниці Царства Небесного. Вони мають такий доступ до Бога, що Він виконує всі їхні прохання.

Возлюблені й шановні мої, я безперестанку молю Бога, щоб ви досягли тієї міри досконалості, в якій ви можете знати незліченні й нескінченні багатства Царства Божого.

Я знаю, що деякі з ченців і дів досягли цього ступеня досконалості. Для таких приготовлені місця, на які вони сядуть судити в останній день Суду. Я знаю деяких, хто в наш час досяг цього ступеня усиновлення Богові.

Жодне минуле століття не мало нестачі в таких людях, котрі досягли цієї досконалості, і майбутні віки також матимуть таких не тільки з-поміж чоловіків, а й з-поміж жінок.

Коли вони в останній день Суду сядуть на місця, то кожен із них судитиме людей свого часу. Це право дано буде їм за те, що вони подолали всі перешкоди, щоб бути досконалими, бо досконалі будуть судити світ.

Цього-то і я прошу вам від Бога вдень і вночі, тобто щоб ви досягли тієї міри досконалості, яка б зробила вас здатними в день Суду судити людей вашого часу.

Це прохання і бажання моє виникає від великої любові моєї до вас, якої ні я, ні ви не можете пояснити словами. Я люблю вас, як любив апостол Павло фессалонікійців, які стали синами його. Так ми, з прихильності до вас, – говорив він їм, – зажадали передати вам не тільки благовістя Боже, але й душі наші, тому що ви стали нам любі (1Сол. 2:8). Сподіваючись, що Бог благоволить мені ще в цьому тілі бачити вас і принести до вас радість за ту радість, яку ви приносите мені, я послав до вас улюбленого сина мого. Господь, бачачи, що я люблю вас, як батько дітей своїх, під час відсутності моєї Сам буде для вас втіхою і радістю, Сам дасть вам духовну силу і мир у вашому усамітненні. Цей мир є те вічне Царство, яке ви сподіваєтеся отримати благодаттю Господа нашого Іісуса Христа, Якого слава і величність вічні. Амінь.

Лист чотирнадцятий
про те, що кожна людина повинна виявляти Богові синівський послух, щоб отримати від Нього батьківське благословення

Діти, я люблю вас духовно, тому що ви приготували себе до Царства Небесного і вблагали Бога, щоб Він був для вас Тим самим, Ким Він є для вашого отця, щоб Він переселив вас на те саме місце, куди переселиться ваш отець, щоб дав вам те ж саме благословення, яке дав вашому отцеві, і, зрештою, щоб удостоїв вас тієї ж самої слави, якої удостоїв вашого отця.

Ви за послух стали синами Божими і отримали благословення за допомогою істинного усиновлення, тому що слухняні діти за правом спадку зазвичай отримують від батьків своїх багатство, благословення і навіть їхні чесноти. Молитви, які возносять слухняні діти до Бога, подібні до молитов їхніх батьків: вони роблять їх спадкоємцями чеснот, якими прикрашаються їхні батьки.

Так, молитви Якова в усьому подібні були до молитов його батьків, і тому благословення Боже, дане батькам його, перейшло і на нього, і він удостоївся бачити ту духовну ліствицю, якою піднімалися й спускалися ангели. Але до того, як він отримав благословення своїх батьків, не бачив жодного ангела; отримавши ж батьківське благословення, побачив ангелів і був благословенний ними.

Справжні й розсудливі діти знають, що вони не можуть мати жодної чесноти, якщо не отримають благословення від своїх батьків. Тому вони намагаються чинити послух батькам і просять їх, щоб вони благословили їх, бо батьківське благословення дає їм змогу бачити полки ангелів і через те зміцнитися назавжди в чесноті.

Так апостол Павло баченням Ангелів утвердився в любові до Іісуса Христа. Хто відлучить нас від любові Божої, – говорив він, – скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Бо я впевнений, що ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Начала, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні інше яке творіння не може відлучити нас від любові Божої в Христі Іісусі, Господі нашому (Рим. 8:35,38-39).

Дивіться, улюблені мої, як ті люди, які утвердилися в любові до Бога, нічим не можуть бути віддалені від Бога. Я бажаю, щоб і ви були подібні до апостола Павла.

З великої любові моєї до вас, я бажаю бачити вас і безперестанку прошу Бога, щоб благословення, дане як духовним отцям вашим, так і мені, негідному рабу Божому, перейшло і до вас, щоб і ви прикрасилися всіма духовними чеснотами й залишок свого життя проводили у повній радості. Бо хто не має цих чеснот, той не насолоджується і небесною радістю.

Діти мої, знайте, що заповіді не тяжкі й не складні: вони приносять істинне світло й безперестанну радість тим людям, які виконують їх. Повторюю вам, що я безперестанку молюся за вас, щоб ви були разом зі мною там, де я буду, – тому що ви мої діти і в усьому покірні мені. І Господь наш Іісус Христос, коли побачив, що учні Його в усьому покірні Йому, так молився до Отця Свого за них: Отче! котрих Ти дав Мені, хочу, щоб там, де Я, і вони були зі Мною; бо слова, які Ти дав Мені, Я передав їм, і вони прийняли І за них Я посвячую Себе, щоб і вони були освячені істиною Я в них, і Ти в Мені. Щоб (вони) були єдине, як і Ми єдине. (Ін. 17:24,8,19,23,22).

Діти мої, ви бачите, що Господь наш Іісус Христос молився про Своїх учнів, щоб вони були там же, де Він Сам буде. Він просив Отця Свого, щоб Він зберігав їх від усякого зла, доки вони не переселяться в місце спокою, – молився за них тому, що вони були друзями Його.

Знайте, що і я молю Бога за вас, щоб Він зберігав вас від будь-якого зла, доки ви не переселитеся в місце спокою, і щоб дарував вам благословення батьків наших. Якщо ви отримаєте це благословення, то благодать Божа примножиться у вас.

Яків, отримавши благословення, бачив ангелів на шляху до Месопотамії, і Бог благословив його як за послух, який він надавав батькам, так і тому, що батьки його були благословенні. Яків бачив ангелів віч-на-віч і одного з них доти утримував при собі, аж поки не отримав від нього благословення, яким після благословив і синів своїх.

Так само і я, нікчемний, благаю Бога мого, Якому донині служу від юності моєї, щоб Він благословив вас, і щоб ви і духом, і тілом були подібні до батька нашого Якова, котрий був збагачений благословенням Божим. Зрештою, ви повинні знати, що батько наш Яків, будучи в Месопотамії, згадав про батьків своїх, вирушив на свою батьківщину і, боячись свого брата, послав до нього назустріч дари не тому, щоб брат мав нужду в них, оскільки був дуже багатий, а щоб знищити ворожнечу, яку мав до нього брат його, та щоб здобути благословення батьків своїх. Він знав, що сила батьківського благословення вельми велика, як сказано про це і в Святому Письмі: бо благословення батька утверджує доми дітей (Сир. 3:9).

Возлюблені мої, ви будете приносити мені радість, якщо пам’ятатимете про мою нікчемність і згадуватимете про плотських батьків своїх, щоб благословення їхнє було завжди дійсним у вас. Ви повинні пам’ятати все, сказане мною вам. Мир Господа нехай збереже серця ваші, і благодать Його нехай буде вам помічницею. Йому всі розумні створіння повинні вічно возносити славослів’я. Амінь.

Лист п’ятнадцятий
про те, що чесноти – плоди духовного життя, а гріхи – плоди духовної смерті

Благословенні діти мої, перш за все я молю Бога, щоб Він дарував вам невидиме, бо видиме тимчасове, а невидиме вічне (2Кор. 4:18). Я молю Бога за вас, бо бачу ваші живі й розумні плоди і тому, що ви стали спадкоємцями Бога Слова й учасниками дарів Його. Тому серце моє тішиться за вас, так як тішиться і Бог за тих людей, які приносять плоди живі й розумні, і робить їх спадкоємцями й учасниками дарів Своїх.

Навпаки, ті люди, чиї плоди мертві, не будуть учасниками в Його дарах. Він викриє їх у неправді, як Він колись пророкові наказав викрити іудеїв у беззаконнях їхніх. Волай голосно – сказав Він пророкові, – піднеси голос твій, подібно до труби, і вкажи народу Моєму на беззаконня його, і дому Якова— на гріхи його. Вони щодня шукають Мене і хочуть знати шляхи Мої, ніби народ, який живе праведно і не полишає законів Бога свого; вони запитують Мене про суди правди, бажають наближення до Бога: «Чому ми постимося, а Ти не бачиш? смиряємо душі свої, а Ти не знаєш?»— Ось, у день посту вашого ви виконуєте волю вашу і вимагаєте тяжких трудів від інших. Ось, ви поститеся для сварок і суперечок і для того, щоб жорстокою рукою бити інших; ви не поститеся у цей час так, щоб голос ваш був почутий на висоті. Чи такий той піст, який Я обрав, день, в який томить людина душу свою, коли гне голову свою, як трос­тину, і підстилає під себе руб’я і попіл? Чи це назвеш постом і днем, угодним Господу? Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; (Іс. 58:1-6).

Діти мої, описані тут гріхи – це мертві плоди. Бог не звертає уваги на молитви тих людей, які роблять ці гріхи. Він викриє їх у неправді. І Святе Євангеліє говорить нам такі слова про гріхи людські: якщо світло, що в тобі, темрява, то яка ж тоді темрява?. (Мф. 6:23). Також і пророк від імені Божого говорить: вся праведність наша— як забруднений одяг; (Іс. 64:6).

Отже, улюблені діти мої, знаючи, в чому полягають мертві плоди, остерігайтеся вирощувати їх, щоб вони не заподіяли шкоди вашим живим і розумним плодам. Я старанно молю Бога за вас, щоб Він оберіг ваші плоди від ушкодження, примножив їх як для власної вашої користі й радості, так і для добра ваших ближніх і бідних людей і безперестанку вдосконалював ваші святі чесноти й істинні плоди, аж поки ви не переселитеся з оселі цієї в те місце, де немає ні хвороби, ні прикрощів, ні зла, а де є радість, втіха, слава, вінці, чисті плоди, собор святих, вічний спадок та інші блага, яких не бачило того око і вухо не чуло, і на серце людині не приходило (1Кор. 2:9).

Благословенні діти мої, я бажаю, щоб ви постійним і сердечним виконанням справ Господніх відповідали моїм молитвам про вас і моїй великій любові до вас.

Окрім цього, я прошу Господа, щоб Він у теперішній небезпечний час зміцнював вас благодаттю Своєю, зберігав у всій цілості ваше тіло, душу і дух, подавав вам мудрість Свою, оберігав вас від усіх обманів віку цього, дарував вам мир і радість і віддаляв вас від тих згубних і мертвих плодів, чиїм насінням є марнославство й тілесна лінь.

Нехай вселиться у всіх вас мир Іісуса Христа, Господа нашого, Якого слава вічна. Амінь.

 

Лист шістнадцятий
про те, що святі люди, які згадуються в Старому і Новому Завітах, у всіх своїх справах показували глибоке смирення перед Богом і що ми повинні бути подібні до них

Возлюблені діти мої, я хочу трохи розповісти вам про життя святих і праведних отців, яких Бог возвеличив за їхнє смирення і постійний спогад про колишню їхню бідність. Він дав їм славу і багатство, тому що вони покорялися всім серцем перш, ніж Він возвеличив їх.

Я спершу розповідатиму вам про праотця Авраама, якого Бог від бідності підняв до багатства, від невідомості – до слави. Втім, багатство і слава ці були земні.

Збагатившись і прославившись, Авраам не забував своєї бідності, але жив у наметах, у чому наслідували його Ісаак і Яків. Авраам, хоча мав і велике багатство, як-от: золото, срібло, рабів, рабинь і худобу, і міг скрізь збудувати собі величезні палати, але, знаючи, що, якщо завжди пам’ятатиме про свою колишню бідність, ніколи не забуде про великі добродіяння, зроблені йому Богом, тому і не збудував собі багатого будинку, а жив у наметах.

У нагороду за цю смиренність Сам Бог з’явився йому з двома Ангелами, коли він сидів біля Мамврійського дуба.

Коли Авраам хотів пригостити Господа нашого і Ангелів Його, то, щоб не забути благодіянь Божих, наданих йому за смиренність і убогість його, він не наказував жодному рабу своєму виконувати те, що треба було для пригощання відвідувачів. Він сам, будучи у глибокій старості своїй, маючи вже понад сто років, пішов до своїх отар, приніс теля і заколов його. Тоді він сам поспішно пішов до Сари і велів їй взяти три міри чистого борошна, замісити його і зробити пироги, тим часом як раби і рабині його готові були виконувати його накази. Потім, коли подав їжу Гостям своїм, сам прислуговував Їм, як бідний, у якого немає рабів.

Господь, бачачи його смиренність, відкрив Себе йому, виконав бажання його мати сина і сказав йому: Я знову буду в тебе у цей же час (у наступному році), і буде син у Сарри, дружини твоєї (Бут. 18:10). Це пророцтво здійснилося, і в Авраама народився син Ісаак.

Ісаак був дуже багатий, але в серці своєму був бідний, так що жителі землі Ханаанської втішали його, як бідного; але він не сварився з ними, і тому багатство його примножилося більше, ніж багатство їхнє.

Так само і Яків, отримавши від батька свого Ісаака благословення і маючи намір вирушити до Месопотамії, нічого не взяв із багатств батька свого, але вирушив бідним, з однією палицею і їжею, потрібною в дорозі. Під час подорожі, лягаючи спати, він клав камінь під голову. За цю смиренність і добровільну бідність Бог все більше і більше збагачував його в домі дядька його Лавана.

Бажаючи повернутися в дім батька свого, Яків, хоча вже був і багатий, не забував колишньої бідності своєї, але завжди любив її і згадував про неї. я з посохом моїм перейшов цей Йордан, говорив Він Богові, а тепер у мене два стани (Бут. 32:10). Він любив бідність до самої смерті своєї.

При смерті, спершись на кінець свого посоха, він говорив дітям своїм, що оточували його: «Діти мої, дивлячись на велике багатство своє, не забувайте колишньої вашої бідності». Він завжди носив у руці своїй посох, щоб, бачачи велике багатство в себе, не загордитися ним і завжди пам’ятати те рабство, у якому він перебував, будучи в домі дядька свого Лавана, тому що тоді він пас отари його й носив у руці посох.

Так само й Іосиф, царюючи над Єгиптом, не забував самого себе і не соромився відкрити фараонові, що брати його пасли стада. Якщо фараон покличе вас, говорив він братам своїм, і скаже: яке заняття ваше? то ви скажіть: ми, раби твої, скотарями були від юності нашої донині, (Бут. 46:33-34). Це зробив Іосиф для того, щоб не загордитися перед фараоном. Царство і багатство не засліпили його так, щоб він міг забути про колишню нікчемність і бідність свою.

Так само й Мойсей, найвеличніший із пророків, будучи усиновленим донькою фараоновою і маючи у владі своїй усі єгипетські скарби, не забував братів своїх, які походять від Авраама, якого Бог возвеличив за його смиренність і бідність. Мойсей наважився вести таке ж життя, яке вони вели: пішов з Єгипту і сорок років був чужинцем у землі Мадіамській. Там він пас овець і носив на собі свою їжу – хліб і воду.

Бог, бачачи велике його смирення, врешті-решт, сказав йому: отже, піди: Я пошлю тебе до фараона (царя Єгипетського); і виведи із Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевих (Вих. 3:10). Промовив же Мойсей до Господа: «Господи! пошли іншого, кого можеш послати,… людина я не красномовна… я тяжко говорю і недорікуватий (Вих. 4:13,10).

Хоча цими словами Мойсей і прогнівив Господа, але він вимовив їх тому, що зневажав себе, не хотів тієї честі, якої удостоював його Бог, і глибоко смирявся перед Ним.

Бог навіть жезл Мойсея обернув для нього на знак того, щоб він не забував бідності своєї, але щоб дякував Богові своєму. Бог наказав Мойсеєві творити чудеса жезлом, який він носив у руці своїй. Таким чином, Мойсей творив усі чудеса силою Божою за допомогою жезла свого, який до того ж нагадував йому і про його бідність. Жезлом він розділив море, жезлом зробив усі чудеса в Єгипті. Море ніколи раніше не було розділене. Здається, йому тоді повинно було розділитися і відкрити місце ізраїльтянам для переходу, коли перед ним з’явився стовп вогняний, що передував народу ізраїльському, але не так сталося. Бог повелів Мойсеєві, щоб він жезлом, який у нього був у руці, розділив море, тож якби під час цього дива серце Мойсеєве цим загордилося то він, дивлячись на жезл, який був у нього в руці, мав би пригадати, що це той самий жезл, яким він пас овець колись у пустелі, коли був чужинцем і бідним у Мадіамській землі, і коли не мав жодної слави. Жезл приносив Мойсеєві подвійну користь: по-перше, він показував славу Мойсея, бо цим жезлом він створив багато чудес; по-друге, нагадував йому колишню бідність його, щоб він не пишався в серці своєму, а казав: Сила, якою я творю чудеса, не моя, але Господня.

І Девора також нітрохи не загордилася, коли отримала від Бога владу керувати цілим народом. Вона пам’ятала жіночу стать свою і знала, що голова її чоловік. Тому, коли вона намірилася вразити Сисару, то покликала Варака і дала йому владу вести війська на війну, щоб напасти на Сисару.

І святий Варак не засліпився запропонованою йому честю і не забував, що перемога над ворогами залежить від Бога, але сказав Деворі: якщо підеш зі мною, піду (Суд. 4:8). Він знав, що Господь з нею і що Він їй дав силу перемогти ворога. Девора відповідала Вараку: «Якщо я піду з тобою, то слава перемоги не буде належати тобі, але після будуть говорити, що Сисара відданий в руки жінки».

Діти мої, звернемо увагу на смиренність і скромність Девори і Варака. Девора могла б сказати: «Господь дає мені славу перемоги; я не віддам її нікому», – але вона любила смиренність і пам’ятала свій жіночий стан. Так само і Варак, отримавши владу від Девори, міг би один іти на війну, щоб потім йому одному належала слава перемоги, і він міг би казати: «Я переміг Сисару», але він також полюбив смиренність, щоб здобути через те Божественну допомогу.

Гедеон також не загордився, коли Ангел Господній сказав йому: «Ось я посилаю тебе вразити царя мадіамського». Гедеон пам’ятав свою недостойність і, щоб уберегти себе від гордості, зізнавався перед Ангелом у своєму безсиллі й говорив йому: «Господи, нехай буде сила Твоя зі мною, щоб я міг визволити Ізраїль з рабства, народ цей пригноблений, а я молодший за всіх у домі батька мого, що належить до коліна Манассіїного». Хоча Ангел сказав йому: «Іди, я буду з тобою», проте Гедеон у смиренності серця свого не став легковажним, але просив в Ангела знака, який би показував необхідність і непорушність обов’язку, який покладають на нього, бо вважав себе негідним честі бути вождем Ізраїлю. Тому за допомогою і за сприяння Божого він переміг Мадіама, і незважаючи на це, потім він завжди пам’ятав свою колишню бідність і віддалявся гордості. Коли ізраїльтяни просили його, щоб він прийняв владу над ними, він покірно відповідав їм: ні я не буду володіти вами, ні мій син не буде володіти вами; Господь нехай володіє вами (Суд. 8:23). Таким чином, Гедеон не прийняв влади і не спокусився запропонованою йому честю.

Анна, мати пророка Самуїла, щороку приносила йому до храму одяг, який дозволяли пошити її статки; але відомо, що храм не вимагав, щоб мати пророка, який живе при храмі, приносила йому одяг, пошитий на власні її доходи. Анна робила це для того, щоб Самуїл, змалечку живучи при храмі й отримавши тут деякі одкровення, не подумав про себе, що він вже Ангел або Небесна Сила. Вона приносила йому одяг щороку, щоб він знав, чий він син, і пам’ятав своє походження і незнатність. Анна і сама була лагідна і смиренна.

Так само і Давид був лагідний і смиренний.

Возлюблені, будемо намагатися і ми, подібно до них, бути лагідними і смиренними.

Давид у молитві своїй до Бога говорив про себе: пом’яни, Господи, Давида і всю лагідність його (Пс. 131:1). Коли він пас овець батька свого, то Бог віддав перевагу йому перед усіма братами його і обрав його царем ізраїльському народу. Коли він хотів битися з Голіафом, то взяв три камені з потоку, поклав їх у сумку свою, взяв також палицю свою, якою пас овець, вийшов проти велетня Голіафа, вразив і з Божою поміччю переміг його. За це взятий був до двору Саула і був там у великій пошані. Незважаючи на це, він не кинув палиці й сумки своєї, але зберігав їх при собі, щоб водночас і зберігати смиренність, і залишити нам приклад для нашої настанови.

Нарешті, будучи помазаний єлеєм і ставши царем, він не забував колишньої бідності й незнатності своєї і нітрохи не пишався. Господи, говорив він у молитві своїй Богові, не зазнавалося серце моє, не підносилися гордо очі мої; я не входив у велике і дивне, недосяжне для мене. Чи не смиряв я душу свою, наче дитину, відлучену від грудей матері? Душа моя в мені жадає Тебе, як дитя грудей матері своєї. (Пс. 130:1-2). Цей псалом написав Давид, будучи вже царем. Він не забував своєї бідності, але говорив: я був найменшим серед братів моїх і наймолодшим у домі батька мого; пас овець батька мого (Пс. 151:1). Цими словами він весь світ навчає лагідності та смирення.

І пророк Ілля, створивши багато чудес і, нарешті, підносячись на небо в рай, не полишав своєї милоті, щоб серце його не загордилося безліччю чудес, які він зробив. Він кинув свою милоть учневі своєму Єлисею вже тоді, коли високо вознісся на вогняній колісниці. Ілля оперізувався шкіряним поясом, щоб пам’ятати свою бідність і, дивлячись на свій пояс, не забувати смирення.

Отці наші апостоли, супроводжуючи всюди Господа нашого Іісуса Христа, завжди пам’ятали також свою бідність. Наприклад, коли в Капернаумі від Господа нашого зажадали податі, то Він сказав верховному апостолу Петру: піди до моря, закинь вудку, і першу спійману рибу візьми, відкрий їй рота і знайдеш статир; візьми його і віддай їм за Мене і за себе (Мф. 17:27).

Діти мої, дивіться, апостол Петро не відмовився кинути вудку в море, щоб не забути своєї бідності і смирення, і Господь наш з тим наміром дав Петру цей наказ, щоб навчити нас смирення і показати нам, яким чином ми повинні осоромити диявола і загасити розпечені стріли його.

Не тільки згадані нами святі не забували своєї негідності й убогості, а й Сам Господь наш назвав Себе сином Давида і сказав про Себе: Син Людський не для того прийшов, щоб Йому служили, а щоб послужити (Мф. 20:28). Коли злі духи, вигнані Ним із людей, говорили Йому: Ти Христос, Син Божий, то Він забороняв їм казати це(Лк. 4:41). Також, зціливши прокаженого, Він сказав йому: гляди ж, нікому нічого не кажи (Мк. 1:44).

Господь наш смирявся для нас. Йому не потрібно було боятися гордості й марнославства, бо Він міг Божественність Свою відкривати скрізь, де Йому завгодно було, але смиренністю Своєю Він навчав і нас смиренності, щоб ми наслідували Його і не пишалися. Бо відомо, що ніхто не може мати істинного сердечного смирення, якщо душа його не буде дивитися на Господа як на образ досконалого смирення.

Діти мої, багато хто, мабуть, має смирення, але воно не є істинним і сердечним: вони здаються смиренними тільки зовні перед людьми, але не перед Богом.

Славу істинного смирення не можна придбати ні золотом, ні сріблом, ні міддю, не можна замінити її ні наближенням до царя земного, ні повагою від воєначальників і війська його.

Про святих і праведних отців наших оповідають нам, що вони все більше і більше намагалися смирятися, коли удостоювалися бачити Господа. Так оповідається про Іова, що він, побачивши Господа в бурі й хмарах (Йов. 38:1), побачивши Його відкритими очима серця свого й розмовляючи з Ним, назвав себе прахом і попелом і каявся, що розмовляв із Господом. ось, я нікчемний; що буду я відповідати Тобі? Руку мою покладаю на вуста мої. Один раз я говорив,— тепер відповідати не буду, навіть двічі, але більше не буду (Йов. 39:34-35).

Так само і пророк Ісая спершу викривав народ ізраїльський у гріхах його, але потім, коли побачив Господа Саваофа і Серафимів, які стоять біля Нього, почав смирятися більше, ніж раніше. горе мені! загинув я! бо я людина з нечистими вустами, і живу серед народу також з нечистими вустами,— і очі мої бачили Царя, Господа Саваофа (Іс. 6:5).

І учні Господа нашого Іісуса Христа колись їли й пили з Ним і не боялися говорити з Ним, – але коли Він преобразився на горі Фаворі, і коли змінився вигляд Його одягу, впали на обличчя свої, визнаючи свою недостойність і бідність, і побачили, що вони нічого не значать при славі Господа Іісуса.

Можна навести багато й інших подібних прикладів, що святі набагато більше смирялися, коли удостоювалися бачити славу Господа. Але й одна та дія, яку Господь наш вчинив у міркуванні учнів Своїх перед Своїми стражданнями, доволі ясно відкриває нам, що душа і на цьому світі може мати істинне смирення, якщо лише здалека дивитиметься на майбутню свою славу. Бо Святе Євангеліє говорить, що Господь наш Іісус Христос, знаючи, що Отець усе віддав у руки Його, встав із вечері, зняв із Себе верхній одяг і, взявши рушник, перепоясався. Потім влив воду в умивальницю і почав умивати ноги учням та витирати рушником, яким був підперезаний. Господь зробив це учням тому, що вони вже любили смирення.

Возлюблені в Господі, коли і ви удостоїтеся бачити славу Господа і дізнаєтеся про той спадок, що приготований вам на небі, не бажайте здобувати слави від людей, але постійно перебувайте в глибокому смиренні. Також не переходьте з одного місця на інше, для того, щоб набувати слави від людей, тому що ви тоді забудете колишню свою недостойність.

Я бачу, що деякі з ченців намагаються здобувати славу від людей, так що коли вони отримають її в одній общині ченців, то переселяються в іншу, щоб і там отримати її. Знайте, діти мої, що це погано, і не переходьте з однієї общини ченців в іншу, щоб здобути тільки славу від людей, а будьте простими серцем, як діти, і наслідуйте тих двох учнів Іоанна Хрестителя, які доти не полишали його й не шукали слави в іншого вчителя, аж поки зі свідоцтва Іоаннового не довідалися, що Господь Іісус Христос більший за Іоанна. Тоді вони вже пішли за Іісусом Христом і, як діти, стали Його учнями.

Так і ви завжди робіть, коли захочете перейти до іншого наставника, який більший за першого наставника вашого. Тоді на вас сповняться слова Писання: оновиться, подібно орляті, юність твоя (Пс. 102:5).

Діти мої, зізнавайтеся перед усіма, що ви грішники, і оплакуйте себе, коли зробите якусь погану справу. Після цього вселиться і діятиме у вас сила Господня, тому що Господь Милосердний: прощає гріхи тих людей, які звертаються до Нього, і не згадує про них. Але Він хоче, щоб самі люди пам’ятали гріхи свої, не забували їх і намагалися усвідомити їх, хоча вони вже й прощені їм.

Ви знаєте, що сталося з тим рабом, якому пан пробачив борг його, що складався в талантах. Коли він забув милість добродія свого і жорстоко вчинив з товаришем своїм, то пан знову зажадав від нього борг, який колись пробачив йому, бо раб цей не мав жалю до товариша свого і не хотів пробачити йому ста динаріїв, що становили дуже малу суму, порівняно з тією, що була йому самому пробачена (Мф. 18:23 і далі).

Мойсей також заповідав народу своєму, щоб він, оселившись у землі Ханаанській, не забував колишніх гріхів своїх.

І буде, говорив Мойсей народу, Коли введе тебе Господь, Бог твій, у землю, в яку ти йдеш, щоб оволодіти нею, там успадкуй її (Повт. 7:1); Бережися, щоб ти не забув Господа, Бога твого, не дотримуючи заповідей Його, і законів Його, і постанов Його, які сьогодні заповідаю тобі. Коли будеш їсти і насичуватися, і побудуєш гарні доми і будеш жити (в них); то дивися, щоб не стало гордовитим серце твоє і не забув ти Господа, Бога твого, Який вивів тебе з землі Єгипетської, з дому рабства; Який провів тебе по пустелі великій і страшній (Повт. 8:11-12,14-15). Пам’ятай, не забудь, скільки ти дратував Господа, Бога твого, у пустелі (Повт. 9:7). Це сказано, діти мої, для нашої настанови, тому що ми довго були в Єгипті, тобто в гріху, якому поневолили себе добровільно.

Отже, будемо намагатися увійти в обіцяну нам землю і, увійшовши в неї, не забуватимемо нашого рабства, але пам’ятатимемо про нього, щоб не стати невдячними до Бога.

Не тільки Мойсей навчає нас цього, а й інші пророки кажуть нам, щоб ми не забували гріхів наших, які прощені нам і забуті Богом, але щоб завжди пам’ятали їх і смирялися перед Богом, як люди, обтяжені боргами перед своїми добродіями.

Подивіться на пророка Давида: коли він впав у беззаконня з дружиною Урії, і його докоряв пророк Нафан і в цьому злочині, і в тому, що згубив чоловіка її, то, вислухавши докір, він негайно схилився й почав каятися. Тому Нафан сказав йому: Господь зняв з тебе гріх твій (2Сам. 12:13).

Давид, отримавши прощення гріха свого, пам’ятав його і пам’ять про нього залишив у потомстві, щоб усі знали про нього від одного покоління до іншого. Отримавши прощення, він сказав Господу: Навчатиму беззаконників шляхів Твоїх, і нечестиві навернуться до Тебе (Пс. 50:15).

Із цих слів Давида всі грішники повинні навчитися розкаяння в гріхах своїх за його прикладом. Вони не повинні ніколи забувати гріхів, які прощаються їм, але повинні пам’ятати їх. Про це Бог через пророка Ісаю так сказав: Я, Я Сам згладжую злочини твої заради Себе Самого і гріхів твоїх не пом’яну: пригадай Мені; станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися (Іс. 43:25-26).

Отже, грішник не повинен забувати гріхів своїх, коли Бог прощає йому гріхи, але повинен пам’ятати їх, щоб виправдатися перед Богом.

Так само Бог говорить і через пророка Єремію: навернися, відступнице, дочко Ізраїлева,— говорить Господь. Я не виллю на вас гніву Мого; бо Я милостивий,— говорить Господь,— не вічно буду обурюватися. Визнай тільки провину твою: бо ти відступила від Господа Бога твого (Єр. 3:12-13).

І ми, діти мої, не повинні прощати собі гріхів, коли Бог прощає їх нам, але невпинним покаянням повинні відновлювати їх у пам’яті. Тому-то Іоанн Хреститель, хрестячи іудеїв, які приходили до нього, і прощаючи їм гріхи, говорив: «Сотворіть же достойні плоди покаяння, і не думайте говорити в собі: отець у нас Авраам, бо кажу вам, що Бог з каміння цього може сотворити дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерев лежить: всяке дерево, що не приносить доброго плоду, зрубують і кидають у вогонь. (Лк. 3:8-9).

Я нагадую вам про це, возлюблені, тому що знаю ваші великі чесноти і оберігаю вас від знесилення, щоб не затьмарилося світло ваше, але щоб примножувалися плоди ваші відповідно до ангельського образу, в який ви зодягнені.

Згадуйте про ту людину, яка, знайшовши скарб, схований у полі, продала все майно своє і купила те поле (Мф. 13:44). Ваші чесноти, возлюблені в Господі, відомі всім; але ви не думайте про це, щоб не загордитися, а з покірністю згадуйте про колишню вашу недостойність і бідність. Тоді ви не будете схильні до марнославства.

Коли Мойсей був прославлений від Бога, то, через смиренність і покірність, він немов би не знав про світло, що виходило з його лиця, але народ бачив це й боявся поглядів його, тому Мойсей і закрив обличчя своє.

Якщо і ви, возлюблені мої, не будете чіплятися до предметів мінливого світу цього, який є житлом мертвих, так як не чіплялися до них згадані мною святі люди, то будьте впевнені, що отримаєте від Бога нагороду в землі живих.

Отже, не дбайте, благословенні діти мої, догоджати людям, які живуть у землі мертвих, інакше ви не будете до вподоби Богові в землі живих.

Якщо ви отримаєте від Бога прощення в гріхах ваших, то не забувайте себе, щоб плоди вашого покаяння не стали марними для вас, але наслідуйте вчителя всесвіту апостола Павла, який, удостоївшись бачити Бога, Який з’явився йому, і чути голос Його, не забув самого себе й пам’ятав колишню свою хибність, забуту вже Милосердним Богом, але відкрито казав: гонив церкву Божу (1Кор. 15:9). Є в нього й інші подібні зізнання. Господь наш Іісус Христос нехай збереже вас у послуху Йому. Амінь.

 

Лист сімнадцятий
про те, що для духовного споглядання Господа і перетворення в славу Господню треба досягати міри віку Христового, умертвляти себе і любити усамітнення

Ви маєте знати, діти мої, що не можна назвати благочестивою людиною того, хто постійно виконує тільки одну чесноту, хоча виконання це не суперечить благочестю.

Якщо вершина будь-якої чесноти залежить від сукупності всіх чеснот або від повноти благочестя, то багато хто не має його. Хто хоче мати досконале благочестя, той не повинен бути схильний до жодного пороку. Хто схильний до якого-небудь пороку, той далекий від досконалості.

Людина буває досконалою тоді, коли може сказати з апостолом: будучи вільним від усіх, я всім підкорив себе, щоб більше придбати (1Кор. 9:19). Ці слова сказані апостолом тоді, коли він був вільний від гріха і не відчував на собі тягаря злочину, який йому вже було прощено. Коли він став вільним від гріха і вже надалі не міг остерігатися його, то намагався звільнити від нього інших, які були поневолені ним і самі собою не могли звільнитися від нього, бо не мали в собі тієї сили й мужності, які б могли сказати про гріхи: Розірвемо пута їхні й скинемо з себе ярмо їхнє (Пс. 2:3).

Після того як апостол Павло удостоївся бачити Господа нашого Іісуса Христа, він досягнув досконалості й почав допомагати слабким людям, щоб вони прагнули призначеної для них мети й досягали також досконалості. Він трудився в цій справі з найбільшим смиренням за прикладом Господа нашого Іісуса Христа, Який з глибокого смирення Свого зодягнув Божество Своє в людину і прийняв образ людини, тим часом як Він був не лише Людиною, а й Богом, що втілився, як написано про це в Євангелії: і Слово стало плоттю, і перебувало з нами (Ін. 1:14).

Апостол Павло, досягнувши досконалості виконанням тих заповідей, які давав йому Господь, сказав зі смиренням: для тих, що не мають закону,– був як такий, що не має закону (не будучи таким, що не має закону перед Богом, але підзаконним Христу), щоб придбати тих, які не мають закону (1Кор. 9:21). Апостол, ставши для беззаконних немовби беззаконником, не позбувся через те духовної досконалості своєї, так само як і Господь наш, прийнявши на Себе людство, не позбувся через те Божественності Своєї, що належала Йому безпосередньо. Він завжди був Богом, як сказано в Євангелії: і Слово стало плоттю, і перебувало з нами (Ін. 1:14).

Отже, апостол Павло зберігав духовну досконалість свою, бо був вільний від усіх гріхів і, будучи цілковито відданий Богові, не захоплювався жодними плотськими бажаннями. Він звільнився від гріхів тоді, коли удостоївся бачити Господа Іісуса Христа, Який з’явився йому. Після цієї події він негайно почав виконувати повеління Господні і став надзвичайно смиренним.

Так само і кожна людина, якщо буде виконувати заповіді, пізнає істину. Істина звільняє її і оберігає від усякого гріха, як це сталося з апостолом Павлом. Божественний Визволитель наш визволив його, так що апостол сказав про себе: Чи не вільний я? Чи не бачив я Іісуса Христа, Господа нашого? (1Кор. 9:1).

Багато хто по нерозумності своїй каже: ми бачили Господа Іісуса Христа, як бачили Його апостоли. Але, діти мої, ці люди обманюються. Вони не мають таких очей, якими можна бачити Господа так само, як бачив Його апостол.

Апостол Павло бачив Господа так само, як бачили Його інші апостоли, які супроводжували Його і увірували в Нього, коли Він ходив по Іудеї, будучи оточений народом, що бачив Його просто тільки як Людину.

Але коли якась жінка, що страждала кровотечею, побачила Його очима серця свого й упевнилася, що Він Бог, і з вірою доторкнулася до краю Його одягу, то зцілилася. Іісус Христос запитав тоді: Хто доторкнувся до Мене? Він запитав про це не тому, щоб не знав, що доторкнулася до нього жінка, але тому, що хотів відкрити всім віру її. Петро відповів йому: Наставнику! народ оточує Тебе і тіснить,– і Ти говориш: хто доторкнувся до Мене? А коли сама жінка зізналася перед Ним, що від дотику до одягу Його вона абсолютно зцілилася, то Господь сказав їй: віра твоя спасла тебе; іди з миром (Лк. 8:45,48).

Бачили Господа і Пілат, і Анна, і Каіафа, але вони бачили Його подібно до народу, який бачив Його не очима віри, як бачили Його апостоли, і тому Пілат, Анна і Каіафа не отримали ніякої користі від того, що бачили Його.

Але апостол Павло бачив Його очима серця свого й очима твердої віри, як бачила Його жінка, що страждала від кровотечі, доторкнулася з вірою до Нього і зцілилася. Як апостол Павло побачив Господа нашого Іісуса Христа вже після Його страждання, воскресіння і вознесіння на небо і отримав від Нього визволення від гріхів, так і будь-яка людина, що визволилася від пристрастей своїх, побачить Господа очима віри і визволитися від гріхів, але тілесними очима не побачить того сяючого світла, яке бачив апостол Павло.

Люди, які думають, що вони бачили Господа, обманюють самі себе, вони не можуть здобути хліба життя, бо очі серця їхні затьмарені; вони не догоджають Богові, Якому всі святі вклоняються в серці своєму і Якого споглядають очима віри. Тільки таким шанувальникам і подібним до них Бог відкриває Себе – тому що вони вільні від пристрастей.

Про пророка Ісаю сказано в Писанні, що Господь перестав являтися йому і заборонив йому пророкувати за те, що він не викрив царя Осію в його неправді. Але після смерті Осії з’явився Ісаї Ангел Господній і очистив його розпеченим вугіллям, яке було взяте кліщами з вівтаря.

Отже, ви маєте знати, що коли в людині буде зруйноване царство гріха, Бог з’являється душі її і очищає все разом із тілом.

Але якщо гріх царює в тілі, то людина не може бачити Бога, бо душа її в темряві, і в ній немає світла, в якому могла б бачити Бога.

Давид каже: в сяйві Твоїм ми побачимо світло (Пс. 35:10). Яке це сяйво, при якому ми можемо бачити світло? Це те сяйво, про яке Господь наш Іісус Христос згадує в Євангелії (Лк. 11:35-36) і яке велить зберігати в собі, щоб уся людина була світлою і не було в ній жодної частини темної. Господь наш сказав: і хто є Отець, не знає ніхто, крім Сина і того, кому Син хоче відкрити. (Лк. 10:22). Але Син, діти мої, не відкриває Отця Свого синам темряви, а – синам світла, які перебувають у світлі й у яких очі серця освітлені пізнанням заповідей Його.

Щоб бачити славу невидимого Бога, ми повинні наслідувати великого пророка Мойсея. Хоч він і був сином доньки фараонової, але, зважившись страждати з народом Божим (Євр. 11:25), скинув із себе ганебне рабство. Раніше, будучи в рабстві, він не удостоївся бачити Бога, але, звільнившись від рабства фараона і ставши абсолютно вільним, удостоївся бачити терновий кущ, що горить, але не згорає.

Бачення це було дуже важливим. Воно містило в собі три частини: початок, середину і кінець.

Мойсей для звершення справи Божої, протилежної волі фараона, мусив на сороковому році життя свого піти від фараона, залишити Єгипет і проводити усамітнене життя в пустелі Мадіамській, або, як свідчить значення слова, у пустелі місця Божого. Так само і розум людський, щоб узяти на себе Божу силу, мусить відійти від безлічі предметів, що оточують його, та усамітнитися в самому собі. Тоді Бог зміцнить його так, що він буде правильно шукати і знаходити все Божественне. Тоді він побачить Божественність Господа, велич могутності і сяйво Його в створіннях.

Початок дивовижного бачення Мойсея полягав у тому, що він тільки здалека бачив терновий кущ, який горів, але не згорав. Це перше бачення ще було недосконале і не важливе. Мойсей захотів наблизитися до куща і сказав: піду і подивлюся на це велике явлення, чому кущ не згорає (Вих. 3:3). Коли він наблизився, то почув з куща голос і удостоївся говорити з Богом. Кінець видіння полягав у тому, що Мойсей після закінчення розмови з Богом і після звершення чудес при терновому кущі став смиренним перед Богом.

Ви маєте знати, діти мої, що всі чуттєві явища Божі людям показують тільки недосконалості й нездатність бачити Бога відкрито, як у дзеркалі (2Кор. 3:18), але в тих людей, котрі досягли досконалості, відкриваються очі серця, якими вони спокійно й легко можуть дивитися на рясне духовне світло, бо в духовних очах людей, які вдосконалилися в чеснотах, немає темряви гріховної. Якщо темрява ця перебуває в серці людини, то вона не дає їй змоги бачити так, як бачать люди, що досягли досконалості в чеснотах, і як бачив апостол Павло і подібні до нього. ми всі відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, каже апостол, преображаємось у той же образ від слави до слави (2Кор. 3:18).

Мойсей не преображався жодним чуттєвим чином, але преобразився преображенням духовним. Він бачив терновий кущ, що горів та не згорав, і удостоївся говорити з Богом. Це дивовижне бачення є образ незбагненного таїнства.

Це бачення означає те преображення від слави до слави, від віри до віри, від недосконалості до досконалості, про яке згадує апостол Павло. Це преображення наближає нас до Господа і робить нас здатними бачити і пізнавати силу Його. Бо Бог вустами пророка Свого сказав: приступіть до Нього й просвітіться, і лиця ваші не осоромляться (Пс. 33:6).

Отже, хто наближається до Господа, той пізнає Його силу; але в душі того, хто ще не наблизився до Господа, мешкає нечестивий, тобто диявол, і підноситься в ній, як кедр ліванський.

Це відкриває нам пророк Давид. Я бачив, каже він, беззаконника, як він пишався і підносився, наче кедри ливанські. Але минув він, не стало його, шукаю його і не знаходжу (Пс. 36:35-36). Давид не знайшов нечестивого і місця його, тому що шукав пізнання про Бога. Так само і кожна людина, яка намагається пізнати Бога, ніколи не побачить у собі нечестивого.

Слово, сказане Давидом: але минув він, має схожість із наступними його словами, сказаними в іншому псалмі: я ходив серед великої кількості людей, входив з ними в дім Божий з піснями радості й хвали (Пс. 41:5). Це проходження означає духовні успіхи в чеснотах, і пророк цими словами показує намір свій бути духовно досконалим, бо колись шлях життя його був далеко від Бога.

Не дивуйтеся тому, діти мої, що шлях життя нашого знаходиться далеко від Бога. Ми ще перебуваємо в духовному юнацтві. Ми повинні пам’ятати, що сказано великому пророку Іллі. Встань, їж (і пий), бо далека дорога перед тобою. (1Сам. 19:7). Про цей далекий шлях і пророк Давид сказав: хто дав би мені крила, як у голуба, я б полетів та відпочив би (Пс. 54:8). Із цих слів пророка ми повинні бачити, що життя наше сповнене смутку і шлях, який нам належить проходити, важкий.

Отже, ми повинні йти цим шляхом не з лінощами, необачністю і неуважністю, але з великою обережністю і постійністю.

Учитель усього світу апостол Павло радить нам, щоб ми постійно продовжували шлях свій, щоб досягти призначеної мети. Він говорить про себе, що для досягнення цієї мети він умертвляв тіло своє і поневолював (1Кор. 9:27).

Отже, діти мої, будемо постійно продовжувати свій шлях, поки, перебуваючи в тілі цьому, маємо ще час для того. У такий спосіб ми досягнемо досконалості, як досягнув її святий апостол Павло, котрий сказав про себе: Подвигом добрим я подвизався, свій біг закінчив, віру зберіг; а тепер готується мені вінець правди (2Тим. 4:7-8).

Коли апостол Павло досягнув досконалості, ще будучи в тілі своєму, то бажав вийти з нього і тому сказав: Бо для мене життя – Христос, і смерть – придбання. Якщо ж життя у плоті дає плід моєму ділу, то не знаю, що вибрати, вабить мене те і інше: маю бажання визволитися і бути з Христом, бо це незрівнянно краще; а залишатися в плоті потрібніше для вас. І я вірно знаю, що залишусь і буду з усіма вами для вашого успіху й радості у вірі, щоб похвала ваша у Христі Іісусі примножилася через мене, при моєму другому приході до вас. Тільки живіть достойно благовістя Христового (Флп. 1:21-27).

І ви, діти мої, живіть за прикладом апостола Павла, тому що хто живе недбало і безтурботно, того спіткає смерть, перш ніж він досягне досконалості у Христі.

У цьому запевняє нас Соломон, який говорить у своїх притчах, що беззаконні втрачають життя, перш ніж звертаються до страху Божого (Еккл. 7:18).

Так сталося з царем Єзекією, що оголошено було йому наближення смерті його, коли він ще не приготувався до неї. Тому він звернувся з покаянням до Господа і благав Його про продовження своїх днів, щоб більше зміцнитися в благочесті. Після даних йому років, коли він досяг великої досконалості в служінні Божому, настала його смерть (Іс. 33).

Ви маєте також знати, що як тіло, доки перебуває в ньому душа, проходить три стани: юнацький, чоловічий і похилий, – так і душа, перебуваючи в тілі, послідовно має три стани, тобто стан віри народжуваної, такої, що вдосконалюється, та тієї, що вдосконалилася. Коли в душі починається віра, тоді людина духовно народжується, як говориться про це в Євангелії.

Апостол Іоанн, щоб показати нам усі три стани душі, – тобто стани віри народжуваної, зміцненої та укріпленої, – так каже в посланні своєму: Пишу вам, юнаки, – пишу вам, діти, – пишу вам, отці (1Ін. 2:13-14). Це послання він писав до віруючих, які були різного стану і які мали потребу в словесному молоці та прагнули до досконалості, щоб отримати благодать від Бога.

І пророк Давид знав, що душа тут на землі має різні ступені досконалості. Будучи вже в похилому віці, він ще не хотів розлучитися з тілом, бо ще не досяг духовного повноліття. Не знищуй мене, так молився він до Господа, на половині життя мого (Пс. 101:25).

Він побоювався, щоб Господь не взяв його до Себе, не тому, щоб дні земного його життя були ще нечисленні, а тому, що дні духовного життя ще не виповнилися. Словами на половині днів моїх він показує побоювання своє, щоб душа його не була взята в нього перш ніж виповняться духовні дні її і щоб смерть не спіткала його, коли він ще не досягнув досконалості. Про Авраама сказано, що він постарів і був сповнений духовних днів (Бут. 25:8). Так само і всі новозавітні святі умертвляли й підкоряли тіло своє і, досягнувши старості, досягли разом і досконалості в благочесті.

Подивіться, діти мої, на Даниїла. Літами він був молодий, але розумом старий; навпаки, ті два старці, які звинуватили Сусанну, хоча багаті були літами життя свого, але у справах своїх були подібні до юнаків, тому що захоплювалися юнацькими пристрастями. Даниїл ясно викрив їх у злочині, не пристойному їхній старості, і в беззаконному звинуваченні святої, праведної і цнотливої Сусанни, і сказав їм: «ти, що постарів у злих днях», та інше (Дан. 13:52).

Хто любить благочестя, той повинен наслідувати цнотливість і чистоту Йосипа, займатися благочестивими міркуваннями, зміцнюватися й озброюватися проти всіх сильних чуттєвих бажань, які породжує в нас хитрий ворог, повинен старатися, щоб можна було йому казати разом із Іовом: ось, його сила в стегнах його (Йов. 40:11).

Діти мої, хто хоче мати міцність у боротьбі з чуттєвими бажаннями, що народжуються від зайвої їжі та пиття, той повинен озброюватися словом Божим, щоб підперезати стегна свої чистотою. Прив’яжи меч Твій до бедра Твого, сильний, сказано в псалмі (Пс. 44:4).

Ці слова показують, що слово Боже, яким здобувається чистота, є обосічний меч, як каже апостол (Євр. 4:12). Цей меч, без сумніву, може відсікти від душі людської всі нечисті бажання.

Ангел, який боровся з Яковом, зачепив склад стегна його, так що стегно пошкодилося, і все тіло його ослабло. Яків після цього названий Ізраїлем, тобто тим, хто бачить Бога.

І ми повинні, діти, послаблювати тіло своє, але послаблювати мудро й розсудливо, щоб водночас послабити й погасити в собі чуттєві бажання, бо послаблення вдосконалює в нас чесноту цнотливості. Тому-то апостол і каже: коли я немічний, тоді сильний (2Кор. 12:10).

І пророк Давид хвалився цією неміччю. Нема зцілення у плоті моїй, говорив він (Пс. 37:4). Ці слова пророка показують, що він вельми багато послаблював тіло своє, для того щоб здобути спасіння, яке вже не є безсиллям і хворобою, а є міцністю і здоров’ям, тому що з ослабленням тіла зміцнюється душа.

Отже, будемо і ми мудро і розсудливо послаблювати тіло своє, щоб отримати духовну міцність. Якщо ми будемо умертвляти й поневолювати своє тіло душі, то з цим умертвінням і поневоленням тіла умертвляться разом і тілесні думки, які ворожі Богові; душа наша просвітиться і зробиться храмом Божим.

Хто намагається бути чистим у всіх членах свого тіла, хто істинно благочестивий і віддаляється від усього, що оскверняє тіло, той може сказати з Давидом: Всі кості мої скажуть: «Господи, хто подібний до Тебе?» (Пс. 34:10). Така людина приборкує всі почуття свої, не дозволяє їм панувати над собою і покладає на них ярмо Господнє. Вона не дозволяє поглядам своїм звертатися до зла, не дивиться на жінку з хтивістю (Мф. 5:28), не звертає слуху свого до наклепу, до навіювань диявола і до всіх його думок, які він вкладає в душу, – і тому на ній виповнюються відомі слова: «Слух її ніколи не звертається до порожніх слів».

Навпаки, вона завжди уважна до спасительних настанов Іісуса Христа і приносить собою приємні пахощі Йому. На уста свої вона накладає печатку мовчання і не дозволяє їм вимовляти слова нерозважливі. Руки свої вона звертає на справи милосердя та істини. Її ноги ходять не для пролиття крові, а для виконання заповіді Господньої: і хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два (Мф. 5:41). Вона звертає увагу на своє черево і груди, щоб вони не принизили її до землі, і щоб їй не ходити по землі на череві і грудях своїх, подібно до змія. Ось, браття, життя людини благочестивої.

Але про людей нечестивих, які рано вранці поспішають пити вино, пророк так говорить: п’єте з чаш вино, намащуєтеся найкращими мастями. ви, які лежите на ложах зі слонової кістки і ніжитеся на постелях ваших, їсте кращих баранів стада і тельців з рясного пасовища (Ам. 6:6,4). Ці люди вважають себе мудрими, тим часом як вони вороги мудрості й подібні до зміїв, бо змій їхній наставник. Вони повзають по землі на утробі й грудях своїх, вважають себе мудрими й досвідченими у поясненні Писання, тим часом як вони утворюють собою груди в змія і перекручують зміст Писання.

Ви повинні знати, діти мої, що люди, про яких згадує пророк, є злочинцями істинної віри і вчення. У Божественну віру вони вносять вчення неправдиве, а постійним і вірним істинам протиставляють непостійні й невірні думки. Стверджуючи, що Творець створінь створений, вони не знають, що Бог усе сотворив Словом Своїм, як каже євангеліст Іоанн Споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Все через Нього сталось, і без Нього ніщо не сталось, що сталось (Ін. 1:1,3).

Отже, якщо вірним є те, що Словом усе створено: і небесне, і земне, і видиме, і невидиме, як свідчить про це непорушний свідок, – то чи не зухвало казати, що Слово, після з’єднання з тілом, зробилося створінням, бо тіло, з яким Воно з’єдналося, створене? Серце тих людей, які кажуть це, міститься в серці змія, або, краще сказати, змій мешкає в їхньому череві та серці.

Але ті люди, діти мої, які піднесли розум свій від землі на небо і споглядають там Іісуса Христа, що сидить праворуч від Бога, і які не хочуть задовольняти порочним бажанням утроби своєї, є угодними Господеві нашому Іісусу Христу, і Він представить їх Отцю Своєму, як певну дорогоцінність.

Знаючи все це, возлюблені мої, кожен із нас, хто бажає бути благочестивим, повинен віддалятися від мирського шуму, щоб і тілом, і серцем, і розумом бути вільним від тієї метушні, що зазвичай перебуває між людьми.

Господь наш показав нам у Собі зразок цього усамітнення, коли один зійшов на гору помолитися. На самоті, в пустелі, Він переміг диявола, який спокушав Його. Він міг перемогти його, живучи і між людьми, але переміг на самоті, щоб показати нам, що ми на самоті зручніше можемо перемагати духовного ворога свого і досягати досконалості. Господь наш не відкривав також слави Своєї учням перед людьми, але, віддаливши їх від людей, зійшов з ними на гору і там показав їм славу Свою.

І Іоанн Хреститель жив у пустелі до явлення свого Ізраїлю.

Отже, ви, діти мої, маєте знати, що коли ми живемо в світі між людьми, ворог наш нападає на нас і з внутрішньою, і з зовнішньою зброєю; як знаряддя своєї ненависті до нас, він використовує проти нас і самих людей, що підкоряються йому, а з їхньою допомогою він озброюється проти вірних. Так, порочна жінка, яка для вилову інших безсоромно розправляє крила свої, є найвірнішою зброєю для ворога нашого.

Верховний апостол Петро показує нам також користь усамітнення. Коли він був на самоті, то бачив відкрите небо, скатертину, що спускалася до нього, і чув голос Божий, після чого скатертину незабаром знову було взято на небо (Діян. 10:11-17).

Так само і пророк Єзекіїль, коли бачив тварин, з яких кожна для позначення слави Божої мала чотири обличчя, був не в місті або в селищі якомусь, а в полі, бо Бог велів йому вийти туди і там показав йому славу Свою.

Словом, Божественні видіння і явлення святим траплялися завжди на горах і в пустелях.

Апостол Павло в Посланні до Євреїв так говорить про цих святих людей та їхній благочестивий спосіб життя: ті, котрих весь світ не був достойний, скиталися по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі (Євр. 11:38). Пророк Єремія, знаючи, що усамітнення приємне Богові, так говорить про нього: Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй; сидить усамітнено і мовчить (Плч. 3:27-28). Цей же пророк, бачачи, що порочні справи людей перешкоджають благочестивим людям вільно служити Богові, так говорить: О, хто дав би мені у пустелі пристановище подорожніх! залишив би я народ мій і пішов би від них (Єр. 9:2).

Отже, пізнайте, діти мої, користь усамітнення. Господь наш часто усамітнювався і показав у Собі приклад любові до усамітнення. Пророк Давид говорить Богові про усамітнення: Ти єдиний, Господи, Хто вселив у мене надію на життя (Пс. 4:9). І пророк Ілля отримував від Ангелів духовну поживу не посеред численного народу, не в місті чи селищі якомусь, але в пустелі. Усі незвичайні події, що трапилися зі святими в пустелях, описані й віддані нам для нашої настанови, щоб і ми наслідували їх і любили усамітнення, яке наближає нас до Господа, робить нас досконалими і приносить нам духовну втіху. Ті люди, які усамітнюються і люблять смиренність усім серцем своїм і всією силою своєю, отримують більше слави й поваги, ніж ті, що живуть у містах і селищах.

Отже, любі мені в Господі діти мої, намагайтеся як слід утвердитися в усамітненні. Воно зробить вас гідними бачити Бога, бачити Його духовним чином, по благодаті Господа нашого і Бога нашого Іісуса Христа, Слова вічного, що оживляє душі наші і тіла наші. Його слава вічна. Амінь.

 

Лист вісімнадцятий
про те, що підступності злих духів різноманітні, що для оберігання себе від них потрібне духовне пильнування і наслідування святим

Знайте, возлюблені діти мої, що спочатку, коли душа людська ухилилася від виконання заповідей Божих, з’явилася на світлі неслухняність до Бога, а за неслухняність усі душі почали переселятися в пекло, як говорить про це апостол Павло: в Адамі всі вмирають (1Кор. 15:22).

Але Бог Слово, умилосердившись над нами, незбагненним чином втілився поміж нами, виконав усю справу спасіння нашого, зійшов у пекло, полонив його, вивів звідти всі душі, що там утримувались, визволив їх від влади диявола аж до Страшного дня та останнього Суду, тих із них, що були покірними Богові та виконували заповіді Його, підніс на небо, де знаходиться рай.

Причиною вознесіння їх на небо був невидимий вогонь, що горів у них, тобто теплота добрих справ їхніх.

Я не хочу сказати вам просто лише про піднесення душі на небо, але поясню вам і те, що подібне до тієї душі, в якій перебуває Божественний вогонь. Вона подібна до птаха, що має два крила, за допомогою яких вона літає і піднімається в повітря. З усіх створінь крила властиві тільки птахові. Крила душі, покірної Господу, якими вона може піднятися на Небо, складаються в силі вогню Божого. Якщо душа не матиме властивих їй крил, то не матиме здатності підноситися на Небо, бо не матиме Божественного вогню і буде подібна до птаха, який не має крил і не може літати.

Більше того, душа людська і тому подібна до птаха, що обидві вони отримують життя за допомогою тепла. Якби птах не зігрівав яєць своїх теплом своїм, то не міг би породити курчат, бо вони отримують життя своє тільки за допомогою тепла. Це показано нам і в Святому Євангелії цими словами: Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків і камінням б’єш посланих до тебе! скільки разів хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила (Мф. 23:37).

Отже, діти мої, пізнавши схожість, що є між душею, відданою і покірною Богові, і між птахом, що одержує й зберігає життя своє тільки завдяки теплу, остерігайтеся, щоб не втратити Божественну теплоту, бо диявол докладає великих зусиль, щоб позбавити вас цього вогню, даного вам Богом. Диявол знає, що він не може перемогти вас, доки цей вогонь буде у вас. Отже, чиніть опір йому і намагайтеся розпізнати його підступність.

Щоб не з’явитися перед вами у власному своєму вигляді, він приховує свою ненависть до вас під виглядом любові та показує вам різноманітні приємні примари, які, без сумніву, не є такими, щоб своїм неправдивим і оманливим виглядом могли спокусити серця ваші зі шляху істини.

Усі зусилля диявола спрямовані на те, щоб перешкоджати благочестивим заняттям тих душ, які істинно служать Богові.

Щоб погасити в душі вогонь, яким живляться всі чесноти, диявол збуджує в ній різноманітні пристрасті й особливо виробляє в тілі лінощі та схильність до задоволень. Якщо ж він помітить, що людина не виконує його навіювань і не приймає його порад у справах своїх, то вживає іншу хитрість, що має вигляд правди: з’являється на подобу світлого Ангела, як каже апостол Павло (2Кор. 11:14); вживає й інші засоби, щоб схилити до себе серце наше.

Якщо ж бачить, що людина оберігає себе від її обманів, і не приймає її навіювань, і зовсім не хоче дотримуватися її порад, із соромом віддаляється від неї, після чого Дух Божий вселяється в людину.

Коли вселиться Дух Божий у людину, то полегшує їй усі діла її; ярмо Боже стає легким для неї, як написано в Євангелії: візьміть іго Моє на себе бо іго Моє добре, і тягар Мій легкий (Мф. 11:29-30). Тоді людина не відчуває ослаблення ні у виконанні чеснот, ні в служінні Богові, ні в нічних молитвах; вона не гнівається, коли інші ображають її, і не має жодного страху ні до людини якої-небудь, ні до звіра, ні до духів, бо при ній удень і вночі перебуває радість Господня, яка живить її та просвітлює розум її. Ця радість відроджує людську душу, вдосконалює її і підносить на небо, подібно до того, як людське тіло завжди живиться і зміцнюється хлібом і водою або іншою їжею.

Ми бачимо, що людина харчується молоком матері, потім їжею рідкою, нарешті їжею звичайною, вживаною всіма; зміцнюється нею і робиться мужньою в подоланні різних труднощів життя. Якщо ж вона зазнає якоїсь хвороби, яка перешкоджає їй вживати їжу, то слабкість її посилюється і позбавляє її мужності, і вона не інакше може звільнитися від хвороби і повернути здоров’я, тільки за допомогою і стараннями лікаря.

Так і душа людська, якщо не буде в ній Божественної радості, робиться слабкою і впадає в жорстоку хворобу. Але якщо вона знайде служителя Божого, який уміє лікувати духовні хвороби, і звернеться за його допомогою, то він вилікує її від пристрастей, поверне їй здоров’я, вкаже їй шлях істини, і вона отримає Божественну радість, що складає душевну поживу й матиме в собі достатню силу чинити опір своїм ворогам, злим духам, перемагати їх, нищити їхні підступні дії й у такий спосіб набувати духовного миру.

Дізнавшись усе це, возлюблені мої, оберігайте себе від підступності диявола, який, щоб спокусити і привернути до себе людину, часто прикидається істинним наставником.

Коли він прийде до вас у подобі світлого Ангела, то не вірте йому і не дотримуйтесь його порад, тому що він обманює благочестивих людей пристойними причинами.

Люди, які ще не утвердилися у святості, не знають хитрощів диявола і тих способів, якими він вловлює відданих Богові, але люди, які утвердилися в чеснотах, знають його підступність, як каже апостол Павло: тверда страва властива досконалим, у яких почуття навиком привчені розрізняти добро і зло (Євр. 5:14). Цих людей ворог не може обдурити, але віряни, які ще не досягли досконалості й мало оберігають себе від нападів ворога, обманюються його приємною за зовнішністю приманкою, яка сама в собі не така. Він привертає їх до себе, як рибалка, причепивши до вудилища приманку, привертає обманом рибу, яка, не знаючи, що на вудилищі є приманка, наближається до неї, бере її й уловлюється. Якби риба знала, що її хочуть спіймати на приманку, то не наближалася б до вудилища, а віддалялася б від нього. Так і ворог подібною приманкою вловлює тих віруючих, які ще не досягли досконалості.

Тому про підступність диявола можна сказати слова Соломона: Є путі, які здаються людині прямими, але кінець їх шлях до смерті (Притч. 16:25). Пророк Амос написав про себе: І сказав Він: що ти бачиш, Амосе? Я відповів: кошик зі стиглими плодами (Ам. 8:2).

Ви знаєте, що птах, остерігаючись, щоб не впіймали його на землі, літає більш угорі й робить собі гніздо на високих місцях; там сідає, відпочиває від утоми й спить спокійно без жодного страху, бо ніхто не може залізти до нього й упіймати його. Незважаючи на це, птахолов вживає хитрість, щоб спіймати його: він розставляє сітку біля гнізда його, кладе біля сітки їжу і в такий спосіб спонукає птаха злетіти згори на землю і тут ловить його.

Так і диявол вловлює всіх віруючих, які ще не досягли досконалості. Він спонукає їх скинутися з висоти, на якій стоять вони. Так він вчинив, коли, сховавшись під образом змія, сказав Єві: того дня, коли ви з’їсте їх, розкриються очі ваші (Бут. 3:5). Єва, почувши слова ці, повірила дияволу, тому що не вникла в слова його і вважала їх за істину. Але коли вона скуштувала яблука і подала його Адаму, щоб і він їв, то обидва зазнали великого лиха і впали з висоти своєї.

Як вчинив диявол з Адамом і Євою, так чинить і з тими вірянами, які ще не досягли досконалості, не можуть розрізняти добра від зла, йдуть за власними бажаннями, в усьому вдовольняються власною думкою та судженням, не хочуть слідувати настановам батьків своїх, які є досконалішими за них і вміють розрізняти добро від зла.

Ті люди, діти мої, які виконують бажання серця свого і думають, що вони досягли досконалості через благословення батьків своїх, подібні до птахів, які роблять собі гнізда на висоті, але злітають на землю і тут потрапляють у сітку птахоловів.

Те саме трапляється і з тими людьми, які, сподіваючись на самих себе, живуть за волею серця свого, виконують власні свої бажання і не хочуть коритися отцям своїм. Диявол представляє їм різні видіння й примари, збуджує в серці їхньому гордість і показує їм уночі сновидіння, які виправдовує вдень, щоб краще в такий спосіб обдурити; уночі з’являється їм у світлі, висвітлює місце перебування їхнього та чинить багато інших схожих явищ і хибних див, яких тут викладати й перераховувати я не можу.

Усе це він робить для того, щоб від людей, які ще не вдосконалилися в чеснотах, відкинути будь-яку підозру в обмані, щоб вони вважали його Ангелом Божим і приймали до себе. Коли ж вони його приймуть, то за гордість, яка в них панує, він скидає їх із висоти, на якій вони стоять, як злітають із високих місць ті птахи, про яких ми сказали.

Диявол намагається справити в цих людях упевненість, що вони за духом своїм і великі, і славні, перевершують багатьох інших людей, тому вони не хочуть коритися батькам своїм, тож про них можна сказати, що вони подібні до гіркого недозрілого винограду. Вони справді подібні до нього, тому що настанови батьків для них неприємні і вони думають про себе, що вже все знають.

Отже, благословенні діти мої, розумійте, що я вам кажу, тобто що ви не будете встигати, зростати й удосконалюватися в чеснотах, не розрізнятимете добра від зла, якщо не коритиметеся батькам своїм, які вже досягли досконалості. І самі отці наші корилися отцям своїм і слідували їхнім настановам, і тому зросли й удосконалилися в благочесті та стали вчителями інших. Вони пам’ятали слова, написані в Премудрості сина Сирахова: Не віддаляйся від повісти старців, бо і вони навчилися від батьків своїх (Сир. 8:11).

Отже, наслідуйте їх, діти мої, бо і вони корилися батькам своїм і в усьому слідували їхнім настановам, і вони, за допомогою Божою, усьому навчилися від батьків своїх і, як діти, з покірністю слухали їхні настанови. Ісаак слухався Авраама, Яків – Ісаака, Йосип – Якова, Єлисей – Іллі, Павло – Ананії, а Тимофій – Павла. Усі ці люди і подібні до них корилися батькам своїм, виконували волю їхню, в усьому слідували їхнім настановам і в такий спосіб пізнали правду, навчилися правди, удостоїлися одержати Духа Святого і стали вчителями істини, як написано в пророка Єзекіїля: Я поставив тебе стражем дому Ізраїлевому (Єз. 3:17).

Отже, возлюблені в Господі й чисті серцем, якщо ви хочете досягати успіху й зростати в чеснотах, мати спокій у серці та бути в безпеці від підступів диявола, то коріться батькам своїм і дотримуйтесь їхніх повчань, – і ви ніколи не будете грішити.

Я покажу вам тепер і інший обов’язок благочестивої людини, який зміцнює її протягом усього життя. Він полягає в тому, щоб любити Бога всією душею своєю, всім серцем своїм і всією думкою своєю і в усьому коритися Йому.

Хто любить Бога, тому Бог дає духовну силу і радість, для того всі благочестиві заняття робляться приємними, як мед; також усі тілесні труди, благочестиві роздуми, нічна молитва і тягар Божий робляться приємними і легкими.

Господь з любові Своєї до благочестивої людини іноді піддає її нещастям, щоб вона не пишалася, але постійно перебувала в праці і зростала в чеснотах. Якщо людина тверда і мужня, то Бог покладає на неї тягар праць або приводить її до безсилля, замість радості дає їй смуток, замість спокою – занепокоєння, замість насолоди – гіркоту. Людина, яка любить Бога, піддається багатьом і іншим лихам. Намагаючись подолати їх, вона через те більше зміцнюється. Коли долає їх, то Дух Святий допомагає їй у всьому, так що людина вже не боїться жодного зла.

Я молю Господа мого, щоб Він за ваш послух до Нього дав вам благодать Свою. Йому і благому Отцю Його і Святому Духу всі розумні створіння повинні вічно приносити славу і честь. Амінь.

Лист дев’ятнадцятий
про те, що Дух Святий вселяється в душу людську тоді, коли вона гідно влаштує в собі храм Божий, і що сильним спокусам піддаються тільки ті люди, які утвердилися в чеснотах

Діти мої, ви маєте знати, що від Святого Духа завжди виходять дуже приємні й солодкі пахощі, які не можна пояснити словами. Ніхто не знає цієї радості Духа, крім тих людей, які удостоюються, щоб Він мешкав у них. Багато хто не удостоюється цього, тому що в душах їхніх немає ще духу покаяння.

Цей дух вселяється в душу людську після довготривалих трудів її. Коли він вселиться в неї, то передає її Духу Святому, щоб Він вселився в неї.

Ми бачимо, діти мої, що і в цьому світі для отримання багатьох речей потрібна праця. Так, перли дістаються з великими труднощами. Тому-то їх немає у жителів сільських і рідко можна бачити у жителів міських. Вони знаходяться майже тільки в царських палатах.

Так і Дух Святий не мешкає в душах гордих, але – в душах смиренних, всі думки яких прагнуть до досконалості. Коли ж вселяється в них Дух Святий, то вони приносять Богові подяку і прославляють Його, що Він благоволив послати до них Духа Святого, щоб Він мешкав у них; дякують Йому, як дякували і прославляли за це Бога всі святі. Вони говорили: «Благословляємо Тебе, Господи, що Ти просвітив нас Духом Своїм. Благословенний Ти, Господи, що дав святим Своїм честь, яка є кращою за всі багатства, бо ми не можемо збагнути, наскільки велике багатство Духа Твого, Якого Ти дав святим Своїм».

Оскільки святі шукали цього Духа, діти мої, – то й знайшли Його.

Він є тим дорогоцінним каменем, про який згадує Євангеліє. Один купець, говориться в Євангелії, шукав гарних перлів і, знайшовши одну дорогоцінну перлину, пішов, продав усе, що мав, і купив її (Мф. 13:45-46). У Євангелії написано також, що на одному полі схований був скарб, але деяка людина, знайшовши його, сховала, і від радості за нього пішла, продала все, що мала, і купила поле те.

Так і святі люди всіх часів, улюблені діти мої, шукали і знаходили Святого Духа: Він вселявся в них, і вони приносили Богові подяку за це. Дух Святий вселяється тільки в блаженні душі, відкриває їм великі таємниці, дає їм радість і спокій у цьому світі і робить для них ніч як день.

Показавши вам, діти мої, деякі дії Святого Духа, я хочу показати вам і деякі спокуси, що походять від злого духа.

Попрощавшись із вами і віддалившись від вас, я, з допомогою Божою, досяг свого житла і залишився на своїй самоті, щоб бути абсолютно вільним від мирських турбот. Я тільки бажав, щоб ви завжди були зі мною, щоб я міг відкривати вам усе, що завжди відкриває мені Дух Святий, а також розповісти вам про ті спокуси, яких зазнав я, коли розлучився з вами.

Небезпечним і сильним спокусам піддаються тільки ті люди, які отримали Святого Духа. Диявол спокушає їх тільки тоді, коли доручає йому те Сам Дух. Якщо ж Святий Дух не попускає йому, то він не може нікого спокушати. Господь наш, будучи у плоті, був зразком для нас у всьому. Він завжди вчив нас істини. Під час Його Хрещення Святий Дух зійшов на Нього у вигляді голуба, потім Цей Дух спонукав Його йти в пустелю, щоб там піддати Його спокусі від диявола.

Диявол спокушав Його в різний спосіб, але не міг перемогти Його, як говориться про це в Євангелії Луки: і, закінчивши всі спокуси, диявол відійшов від Нього до часу (Лк. 4:13). Тоді Господь Іісус, за навіювання Духа, повернувся до Галілеї.

Дух Святий зміцнює тих, які прийняли Його в себе, чинять опір силі гріха і долають спокуси. Він дає їм силу, звеличує їх і оберігає від усякого зла.

Возлюблені діти мої, я бажав би, щоб ви були зі мною, щоб я міг розповісти вам про спокусу, яка нещодавно трапилася зі мною і яка подібна до тієї останньої спокуси Господа нашого Іісуса Христа, коли Він у молитві до Отця Свого говорив: «Отче мій, коли б не було, нехай мине від Мене чаша сия, та не так, як я хочу, але так, як Ти хочеш» (Мф. 26:39). Цю молитву приносив Він Богові не тому, що боявся мук або що не надіявся перенести їх, а тому, що Своїм прикладом хотів навчити нас відданості волі Божій. Він вчив нас смиренності Своїми першими спокусами, бо Він зійшов із неба, не полишаючи його, вселився між нами на землі й уподібнився до нас, щоб урятувати нас Своїм смиренням і життям Своїм. Він помер за нас, був похований, воскрес, визволив невільників пекла і вознісся на висоту неба, де Він раніше був. Отже, ви бачите, діти мої, наскільки полюбив нас Бог Слово. Він вивів нас із пекла і звів на висоту неба.

Вище небо відрізняється від нижчого і видимого неба, і видиме небо відрізняється від повітряного неба. Це останнє є вітер, який через легкість свою носиться над землею. Повітря відмінне від цієї грубої землі, на якій ми тепер живемо і яку повинні скоро залишити.

Ви повинні також знати, що дії, які відбуваються на небі, відрізняються від дій, які відбуваються на землі, і що є ще область, яка є нижчою за нашу землю. Ця область похмура, в ній немає ніякого світла і краси, – вона називається пеклом.

Спокуса, діти мої, яка нещодавно зі мною трапилася, ледь не звела мене в пекло. Вороги будь-якого добра хотіли скинути мене туди своєю хитрістю. З цієї причини я повинен був перенести багато трудів, подвигів, занепокоєння і лиха. Але дякую і прославляю Бога мого, Якому я від юності моєї донині служу всім серцем і завжди підкоряюся: Він не залишив мене, але надав мені допомогу Свою, визволив мене з мороку ворогів і вивів мене на колишню висоту мою, так як Він викупив Адама й синів його і повернув їх до попереднього стану їхнього, як говориться про це в Писанні: піднявся ти на висоту, полонив ти полонянку, взяв ти даяння в людях (Пс. 67:19).

Більше того, кажу вам, що моя остання спокуса подібна була до останньої спокуси Йосипа. Блаженний праведний Йосип не слабшав за безлічі спокус, якими спокушали його, і тільки коли його ув’язнили в темниці, що є подобою пекла, ця остання спокуса могла ослабити терпіння його. Господь наш, бачачи, що його спокуса і терпіння велике, дарував йому, за милосердям Своїм, велику славу, зробив його царем і звільнив його від усіх спокус.

І я, діти мої, не приховаю від вас, що спокуса моя була велика, але Господь звільнив мене від неї. Я впевнений, що ваші молитви і спогад про мене допомогли мені в перенесенні моєї спокуси. Ви багато перенесли труднощів зі мною. Господь дасть вам за це дух спасіння, як дав Він мені, слабкому. Він сказав колись учням Своїм: Але ви були зі Мною в напастях Моїх, і Я заповідаю вам, як заповів Мені Отець Мій, Царство, щоб їли і пили за трапезою Моєю в Царстві Моїм (Лк. 22:28-30).

Діти мої, зверніть увагу на слова ці. Хто з покірністю бере участь у стражданнях Господа Христа, той братиме участь і в спокої Його. Хто бере участь Йому в презирстві, той буде брати участь і в Його славі. Хто терпить труди, ганьбу, образи і презирство, той прославиться. Добрий син, роблячись спадкоємцем праць батьків своїх, робиться разом спадкоємцем і благословення їхнього, а поганий син отримує від батьків своїх прокляття.

Возлюблені діти мої, коли я писав лист цей, то Дух спонукав мене написати вам дещо про тих Серафимів, яких бачив пророк Єзекіїль (Єз. 1). Вони зображують душі, вірні Богові, які прагнуть досягти досконалості. Кожен Серафим мав шість крил, у яких було багато очей; кожен мав чотири обличчя, звернених у чотири сторони. Одне обличчя подібне було до обличчя людини, інше – до обличчя вола, третє – до обличчя лева і четверте – до обличчя орла. Пророк згадує і про інші приналежності Серафимів, які викладати вам час не дозволяє мені. Тепер я тільки коротко поясню вам значення облич Серафима; коли ж, за допомогою Христа, прийду до вас, то усно поясню вам і інше, про що тепер писати не можу.

Отже, знайте: перша особа Серафима, тобто особа людська, означає тих віруючих, які, перебуваючи у світі, намагаються виконувати свої обов’язки.

Якщо ж хто з тих, хто живе у світі, вступає в чернечий стан, той уподібнюється волові, тому що повинен виконувати обов’язки чернечого звання, повинен трудитися і переносити тілесні подвиги.

Але якщо хто виконає всі обов’язки чернечого гуртожитку і віддалиться в пустелю, щоб там перемагати невидимих ворогів, той уподібниться леву, який є цар польових звірів.

Коли ж переможе і невидимих ворогів, і свої пристрасті, і зовсім підкорить їх своїй владі, то підноситиметься Духом Святим на висоту досконалості, удостоїться мати Божественні видіння і уподібниться орлові, тож на ній будуть виповнюватися слова Писання: оновиться, подібно орляті, юність твоя (Пс. 102:5). Тоді розум цієї людини матиме наче шість крил, у яких є багато очей, і розглядатиме предмети з шести боків. Людина стане духовним Серафимом і успадкує вічний спадок, бо корилася духовним отцям своїм.

Діти мої, я знаю, що всі ми, хто живемо в пустелі, отримали духовну силу від Бога, бо корилися батькам своїм і отримали їхнє благословення. І ви за покору і служіння батькам своїм отримаєте духовну силу від Бога і успадкуєте благословення батьків своїх. Я завжди згадую про вас і бачу вас духом моїм, як чадолюбна мати завжди згадує про малих дітей своїх і завжди бажає бути поруч із ними.

Бог часто хотів заспокоїти мене від трудів тіла мого і взяти душу мою до Себе, але залишив дух мій у тілі моєму, щоб я виховував вас і щоб у вас вселився Дух Господній. Бог сказав мені: ти – чадолюбна мати і дбайлива годувальниця, тому Я і зберігаю життя твоє, щоб ти виховував дітей своїх.

Діти мої, благословенні новим благословенням, я посилаю до вас лист цей і разом благословення моє. Зберігайте цей лист: він є істинною спадщиною, яку ви можете отримувати від батьків духовних. Вони не залишають дітям своїм у спадок ні золота, ні срібла чи чогось подібного до цього, але залишають справжню спадщину. Золото, і срібло, і подібні речі залишають дітям своїм у спадок тільки батьки плотські.

Подивіться на патріархів: вони багаті були і золотом, і сріблом, і іншим майном, але ніколи не нагадували своїм дітям про це багатство, бо воно тимчасове і випадкове. Вони залишали їм у спадок благословення своє, яке триває вічно, готує людині небесний спокій і вічно залишається при людині.

Знайте, що благословення, яке дає вам батько ваш, має таку саму силу, яку й благословення патріархів.

Я молю Господа нашого, щоб Він дав вам спасіння в Бозі і послав вам Духа Істини, Який би направляв вас, аж поки ви не переселитеся з цього швидкоплинного світу і молитвами всіх отців наших не отримаєте у спадок світ вічний. Пресвятій Трійці, Владичиці віків, повинна бути вічно принесена честь і слава. Амінь.