Преподобний Никодим Святогорець

Книга, вельми корисна для душі, про безперестанне Причащання Святих Христових Таїн

⇦Попередній розділ

Епілог

Ось, улюблені мої брати, з Божою поміччю закінчено цю книжку, і з усією очевидністю доведено на підставі свідчень і Священного Писання, і святих отців, що безперервне Причастя Пречистих Таїн – справа необхідна й дуже важлива для душі, і що без цього неможливо нам возвеличитися до любові нашого Господа, Котрий нас, колись неіснуючих, створив, а коли ми загинули, знову відтворив.

Отже, тепер нічого іншого не потрібно, окрім того, щоб готуватися з належною підготовкою – скрушенням, сповіддю і виконанням епітимій – і таким чином приступати до Таїнства, зі страхом і трепетом причащатися. Усі ті з нас, хто прагне життя і любить бачити дні благі⁹⁴, згідно з Псалмоспівцем, нехай приступає до нашого Господа, найсолодшого Іісуса Христа, Який до нас кличе щодня зі Святого Престолу і каже: “Прийдіть, їжте Мій Хліб і пийте Вино, яке Я вам розчинив у святій Чаші, щоб ви просвітилися душевно й тілесно, щоб вас вигодували й підживили їжею безсмертя та напоїли питтям нетління, щоб у годину потреби не посоромилися ваші обличчя “⁹⁵.

Доти, доки в нас є час, будемо творити добро, як каже Апостол⁹⁶. “Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння” (2Кор. 6:2). Нехай спрямуємося і нехай підемо за Господом – і тоді ми знайдемо Його, як зорю, що нас просвітить, як каже Осія, і Він прийде до нас, як приходить на землю дощ ранній і пізній⁹⁷. Послухаємо Єремію, який каже: “На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!” (Єр. 6:16). Нехай покаємося від усієї душі й від усього серця в нашому колишньому недбальстві та нехай виправимо себе, щоб не почути нам, як нас став би звинувачувати знову ж таки пророк Єремія: “О Господи,Хіба ж очі Твої не для правди, о Господи? Уразив Ти їх, але їм не болить, понищив Ти їх, та відмовились узяти поуку вони, обличчя свої поробили від скелі твердішими, відмовилися навернутись!… пророки віщують неправду, при помочі їхній панують священики, і народ Мій оце так кохає!”

До кого я буду казати та свідчити буду, і слухатимуть? Необрізане ось їхнє вухо і слухати уважно не можуть вони, ось слово Господнє для них стало посміхом вони не жадають його!…. Бо вони від малого свого й до великого, усі пожадливі на зиски, і від пророка та аж до священика роблять неправду” (Єр. 5:3,31,6:10-13).

Слухаймо ті промови, які приносять користь душі, і нехай не будемо досліджувати, хто їх говорить – мудрий чи немудрий, іменитий чи смиренний. Бо яку користь нам принесе те, що такий-то і такий-то – це важлива і велика людина? Або який збиток у нас буде від того, якщо ця людина незначна і непомітна? Ми не збираємося купувати ні одного, ні іншого. Для нашої користі нам потрібні тільки слова Писання, а хто їх говорить – мудрий чи немудрий – нас не стосується. Тому те, що нам кажуть, ми повинні порівнювати з написаним у Святому Письмі, і якщо це згідно з Писанням, то приймаємо, а якщо незгодне – нам це не потрібно ні від одного, ні від іншого. Адже той, хто йде на базар, щоб купити пшеницю або щось інше, не замислюється над тим, хто її продає, – хороша він людина чи погана, а дивиться тільки, чи хороший товар.

Так ми повинні дивитися ретельно і на слова і не переступати те, що нам передали божественні отці, якщо тільки ми хочемо не втратити прямого шляху.

Якби сучасні сектанти по-справжньому вивчали Божественні Писання, вони не пішли б за тими першими єретиками, щоб разом із ними загинути. І тоді серед тих підступний диявол сіяв різні єресі, позбавивши їх, окрім усього іншого, і святого Хрещення. А нас, православних, він намагається погубити, віддаляючи нас від безперервності Божественного Причастя. Оскільки наше ставлення до святого Хрещення йому не вдалося похитнути, він вишукує, яким би іншим способом нас умертвити.

І не думайте, що одне від іншого має якусь відмінність, бо рішення нашого Господа було рівним щодо них обох, як ми раніше сказали. Адже зовсім не народитися і, народившись, померти від голоду – ці два випадки не мають жодної відмінності.

Так і ми, звичайно, відроджуємося святим Хрещенням.Однак якщо не харчуємося потім частим Причастям, щоб жити духовним життям, тоді знову вмираємо від голоду – нестачі благодаті – і ще гірше впадаємо в пристрасті, ніж нехрещені.

Тому прошу вас, нехай побоїмося слів нашого Господа тепер, поки ми ще живемо, щоб знайти спасіння і щоб не затріпотіти тоді, на майбутньому Суді, не отримавши жодної втіхи. Нехай не уподібнимося тим, до кого говорив Господь: “ви, залишивши заповідь Божу, дотримуєтесь передання людського” (Мк. 7:8).

Нехай не обманюємося ми забобонами і марновірствами, які поширилися, але нехай будемо слухати написане. Бо каже Василій Великий: “Точно, що найлютіший звичай нас обдурив; точно, що причиною великих бід стало спотворене людське передання “⁹⁸. І також: “Якщо хто-небудь із тих, хто пообіцяв Богові у святому Хрещенні анітрохи не жити для себе, але жити для Померлого і Воскреслого заради нього, буде шукати праведності від [виконання] Закону, то за це його треба засудити, як за перелюбство. [Отже, якщо християнин так засуджується за подібне ставлення до Закону], то що можна тоді сказати про передання людські?

Що стосується передань людських, то слідування їм потягне за собою покарання, як це видно зі слів Господа. А що стосується наших власних помислів, які шукає людська премудрість, то їх нас навчив подвижницьки відкидати Апостол: “Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога” (2Кор. 10:4). [Це Апостол сказав як про людські помисли], так і про всяку видиму [людську] праведність, навіть якщо і заради Бога намагаються її досягти. З усього цього стає очевидним, який осуд чекає на тих, хто своїми мудруваннями спотворює заповіді Божі. Бо написано: “Горе тим, що мудрі у своїх очах і розумні перед самими собою!” (Іс. 5:21). Тому необхідно відкинути все це разом: і диявольські пожадливості, і мирські піклування, і людські передання, і власні бажання, навіть якщо вони здаються добромисними “⁹⁹.

Нехай не будемо переступати заповіді Божі, щоб не опинитися нам у цьому ще гіршими за безсловесних тварин і нерозумнішими за риб, які не суперечать закону Божому, як говорить той самий Василій: “Риба не сперечається із законом Божим, а ми, люди, спасительне вчення приймати відмовляємося “¹⁰⁰.

Давайте залишимо тих, які бажають жити недбало, або краще попросимо Бога, щоб дав їм ревність. Прокиньмося всі від сну лінощів і приймемо тепло й любов у серці, щоб послухатися духовного заклику священика¹⁰¹, і нехай приступаємо зі скрушеним серцем до Таїнства. Великою зневагою до Бога є те, що така велика кількість християн приходить на Літургію, наприкінці якої Господь через священика запрошує нас підійти причаститися, і не знаходиться ніхто з такої безлічі запрошених, щоб виконати Божественний заклик – не через інший гріх або привід, а лише через поганий звичай.

Ах, брати мої, боюся, чи не про нас це Господь сказав: “ніхто з тих запрошених не покуштує моєї вечері” (Лк. 14:24)? А крім цього – чи не покарає Він нас найсуворішим чином, якщо не покаємося і не виправимо себе?

Я хочу вас запитати ось про що: якби під час Таємної Вечері хто-небудь з апостолів сказав: “Я сьогодні не причащаюся”, цікаво, що б тоді сказав Господь? Безумовно, здається мені, Він сказав би те, що сказав і Петру під час священного умивання ніг: “якщо не вмию тебе, не матимеш частини зі Мною” (Ін. 13:8). Неодмінно, Він і на Таємній Вечері сказав би тому, хто не причащається: “Якщо не будеш їсти Моє Тіло і пити Моєї Крові, то не матимеш частини зі Мною”.

Те ж саме Господь і тепер говорить нам, улюблені, на кожній Літургії: “Якщо не будете їсти Тіла Сина Людського і пити Крові Його, то не матимете в собі життя” (Ін. 6:53), якщо тільки хтось позбавляє себе такої небесної благодаті не тому, що має перешкоду через свої гріхи та відлучений від Причащання своїм духівником, а за одним лише поганим звичаєм.

О лукавий звичай! Цей найлютіший звичай так укорінився, що ми не тільки не причащаємося самі, а й якщо якихось інших людей побачимо, що вони часто приступають до Божественного Причастя, то ми їх засуджуємо, засуджуючи як таких, що нібито неблагоговійні та не поважають Божественні Тайни, тоді як нам слід було б брати з них приклад.

Отже, справедливо на нас справдилося пророцтво Ісаї: “Слухом почуєте – і не зрозумієте, і очима дивитися будете – і не побачите. Бо огрубіло серце цього народу, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили” (Іс. 6:9-10). Бо воістину всі ми стали начебто нечутливими і не розуміємо ні того, що говоримо, ні того, що чуємо, ні того, що бачимо.

І я знаю, що через такий жалюгідний наш стан, скільки б я не говорив про цей предмет, мало хто прислухається. Бо в багатьох обважнів слух, так що не можуть вони чути, як сказав Ісая.

А для цих небагатьох я хочу навести один приклад і закінчу. Уявімо собі, що якийсь цар сидить на високому троні, перебуваючи за межами палацу, на якійсь рівнині, а перед ним стоять усі князі, і офіцери, і всі військові загони з великим страхом і трепетом. І от якби той цар наказав одному з них вийти вперед і підійти до себе, щоб дати йому якесь доручення, а якісь інші, позаздривши його близькості до царя, спробували б його відрадити від виконання царського наказу, то, скажіть мені, послухав би він їх, чи висловив би він зневагу щодо царя? Я думаю, що він не звернув би на цих людей ані найменшої уваги і з великою готовністю побіг би до царя, вважаючи для себе великою честю і славою виконати його наказ.

Отже, якщо стосовно смертного царя ми хочемо показати, що ми настільки слухняні, чому не робимося ми ще більш слухняними стосовно Царя Небесного і нашого Владики? Земний цар здатний, можливо, позбавити нас честі, слави і майна – всього того, що сьогодні або завтра знищить смерть. А Бога, здатного засудити нас на вічну смерть, хто тоді зможе благати?

Що ми тоді, нещасні, робитимемо – ті з нас, які порушують Владичні заповіді, – коли почнеться Великий Суд? Хіба ми зможемо тоді знайти виправдання перед Богом, по відношенню до Якого ми зараз виявляємо зневагу, виправдовуючись тим, що, мовляв, “така-то людина нам стала на заваді, і ми тому не виконали Твого повеління”? Напевно, багато хто з нас це скаже тоді, але ніякої користі це нам не принесе.

Тому повинні ми зараз покаятися, перш ніж прийде той час. Маємо відмовитися від побажань диявольських і звичаїв людських. Маємо виконувати заповіді Божі і, готуючись необхідною підготовкою, часто причащатися Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа, щоб укріплюватися в благодаті Божій завдяки Божественному Причащенню. І таким чином укріплені, нехай творимо кожен день на землі волю Божу, благу, і благоугодну, і досконалу, як її творять на Небі ангели. А якщо хтось нам буде в цьому перешкоджати, тоді ми маємо по відношенню до них, як до духовних отців, обов’язок вмовляти їх, з гарячими сльозами в очах, доти, доки будь-яким можливим способом не переконаємо їх дати нам дозвіл, щоб удостоїтися отримати нам заручини Духа в наших серцях з досконалим почуттям і усвідомленням цього. І тут і там нехай удостоїмося ми славити разом з ангелами і всіма святими Отця, і Сина, і Святого Духа – в Трійці Єдиницю і в Єдиниці Трійцю, безмежно досконалого Бога, в нескінченні віки віків. Амінь.

⁹⁴ Див.: “Хто та людина, що хоче життя, що любить дні довгі, щоб бачити добро?” (Пс. 33:13). Цей псалом співається наприкінці Літургії після Причастя. – Прим. пер.

⁹⁵ Див.: “Приглядайтесь до Нього й засяєте, і не посоромляться ваші обличчя!” (Пс. 33:6).

⁹⁶ Див.: “Отже, доки є час, будемо робити добро” (Гал. 6:10).

⁹⁷ Див.: “І пізнаймо, намагаймось пізнати ми Господа! Міцно поставлений прихід Його, мов зірниці, і Він прийде до нас, немов дощ, немов дощ весняний, що напоює землю.” (Ос. 6:3).

⁹⁸ Про суд Божий. Див.: Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.5. М., с.16.

⁹⁹ Слово 2. Про Хрещення. PG 31, 1557.

¹⁰⁰ Бесіда 7 на Шестоднів. Творіння святого отця нашого Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської. Ч.1. М., б.р., с.114.

¹⁰¹ «Со страхом Божиим, верою и любовию приступите!»

Переклад: Сергій Г.

⇦Попередній розділ