Праведний Миколай Кавасила

Слово на всечесне і преславне Успіння Пресвятої і Пречистої Владичиці нашої Богородиці

uzor

1. Думаю, кожен знає, що немає нічого значнішого за сьогоднішню нашу [словесну] працю, якщо все в ній зробити, як належить. Я ж настільки нижчий від того, щоб і намагатися розглянути тут [Успіння Богородиці] належним словом, що навіть вважаю неможливим і сподіватися досягти словами величі предмета. Однак, всі люди є боржниками Діви за ці Її діяння. Так що навряд чи хто звинуватить нас у зухвалості. Та й де місце для зухвалості? Не було б розумно братися до промови про велике і готуватися до поразки. Адже навряд чи хто звинуватить відсталих там, де [цілком] не досяг успіху ніхто. І як можна захищатися в тому, у чому ніхто не звинувачує?

Отже, узгодивши [свій] голос із величчю події, перейду до гімнів. І додам [ще] ось що: я піднявся [з промовою] не для того, щоб навчати слухачів, як би хто з них не втратив благодіянь Прославленої [нині] – кожен тут знає про це спільне благо, – а щоб через посильну згадку про причину мого спасіння сприяти благу душі. З цієї ж причини, гадаю, всі підносять пісню Пресвятій [Богородиці], і немає нікого, хто не взявся б за це діло, хто більше, хто менше досягши успіху. Адже Їй личить безліч похвал, не тільки за те, що через Неї почало бути, а й за те, що було дароване людям до [втілення].

2. І пророки у своїх натхненних промовах оспівували блаженну Діву, і всі святині. Скинія, ковчег, намети Мойсея, та інше, чим пишалися іудеї, – всі провіщали чудо Діви. Адже ці святині і були, і почали бути тільки, щоб Її описати і наперед вказати на Неї людям. Але що я кажу? Усі похвали, які коли-небудь чули люди і коли-небудь підносив наш рід, всі до однієї мають бути приписані Діві. Адже немає, справді немає жодного блага, ні великого, ні малого, нічого, що можна було б назвати благом, яке не було б принесене [у цей світ] Новою Матір’ю і Новим [від Неї] Немовлям, не лише при народженні Його, а й до того, як Він народився.

Адже ми все робимо для того, щоб багатіти в Бозі, і тут межа для нас усіх благ. А це було б недосяжно для людей без дарів Діви, – то як же не до Неї, початку хвали, повинно бути звернене все, що є похвальним у людському роді? Бо причиною всіх наших благ є єднання з Богом, а початок цього єднання – Діва.

І тому для [людського] роду Вона є початком усякої краси, усякої святості, усіх гімнів, і до Неї Однієї здіймається всяка хвала. Утім, личить сказати й те, що завдяки Блаженній Діві люди лишилися живі й узагалі лишаються людьми. І не тільки вони, а й небо, і земля, і сонце, і всесвіт через Блаженну Діву – як рослина через плід – здобули благе буття і взагалі буття.

Ми хвалимо дерево за його плодом, а той, хто відчуває радість щодо дерева, похвалить зазвичай і плід. Отже, хто ж не зрозуміє, що від усього сущого всяке шанування, подяка й прикраса, “коли яка чеснота, коли яка похвала” (Флп. 4:8) – за словом ап. Павла – належать одній Діві? Тож можна сказати, що суд Божий, який назвав [творіння] добрим і дуже добрим (пор. Бут. 1:31), був похвалою Діві.

3. Так здавна бере початок [Її] похвала. Те, що Блаженна [Діва] є плодом творіння, а також підношенням усього Всесвіту, зрозуміло з наступного. Якщо всі мають плодом те, що робить їхню природу такою, що не поступається тому, хто породжує, і виявляє її новою, якою вона була спочатку, то [запитаємо], хто відтворив людей? Звідки нове творіння? Хто змінив цей Всесвіт? Тих самих нових відтворених жителів, яких прийняло небо, із землі переправила [туди] Діва. Земля ж отримала своїм жителем нову людину, Самого Владику небес. Адже вона породила не стародавній плід гріха, терни і вовчки, але нову квітку праведності – Діву. Таким чином, Вона не тільки скинула старість з людського єства і надала всім людям можливість відродження, а й дарує і ще більшу радість, а саме ту, що саме небо, і місяць, і земля, і зорі стануть позбавленими будь-якого зотління. Адже творіння не раніше може звільнитися від зотління, ніж чада Божі отримають свободу. А Діва породила Викуп цієї свободи – Першонародженого з мертвих.

Тоді земля звільниться від тління і здійсниться очікуване – дарунок нетління, чекаючи на який – за словом ап. Павла – “все творіння сукупно стогне” (Рим. 8:22). Так і пророк говорить, звертаючись до Бога: “від плоду діл Твоїх насититься земля” (Пс. 103, згідно з LXX), маючи на увазі цей [чудовий] Плід, тобто Діву. Діва ж приховано називається сподіванням землі. Адже і сама Вона – за сказаним – буде насичуватися явленням слави Спасителя (пор. Пс. 16:15). Якщо ж Писання дає людям найменування землі, то зрозуміло, що через неї відбувалося виконання їхніх молитов про настання того дня, якого сподівалися пророки. Адже те блаженство, з якого вийшовши і яке загубивши, ми так бажали, ніхто з нас, ні з ангелів, ні з людей, не був здатний повернути. Ми все далі опинялися від можливості повернутися в попереднє становище, і зітхали, лише його бажаючи. Це блаженство нам повернула одна Блаженна [Діва] і здійснила сподівання, при чому Вона так міцно з’єднала з людьми Того Єдиного Очікуваного, знайшовши Якого нема чого більше шукати, що долучила до Нього не зовнішні обставини нашого життя, але саме наше єство.

І Вона зробила це благодіяння не тільки людям, а й [усьому] цьому світові. І хоча небо поставлено межею благодіянь, але й цю межу Вона перейшла, “вкриті були небеса величчю” (пор. Ав. 4:3). Адже й Ангелам, самим Началам і Владам Вона послужила на благо, і для них вилила світло, і їм дала можливість стати премудрішими і чистішими, і краще, ніж колись, пізнавати Божу благість і премудрість. Адже різноманітна премудрість Божа через Неї була відкрита Началам і Владам; і “безодню божества, і премудрості, і Божого пізнання” (Рим. 11:3) ніби через очі або світло Блаженної побачили всі. Вона з’явилася єдиною провідницею для всякої душі і всякого розуму до досягнення божественної істини.

4. Так Діва зробила нове небо і нову землю. Навіть більше, Вона Сама є нова земля і нове небо. Земля, тому що від землі [і походить]. Нова ж, тому що ні в чому [гріховному] не уподібнилася предкам, стару не успадкувала закваску, але, за словом ап. Павла, Сама стала новим тістом (порівн. 1Кор. 5:7) і певному новому роду поклала початок. Далі, хто не знає, що Вона є Небом? А новим, тому що далеко [віддалена] від усякої ветхості, як така, що стала позбавленою всякого зотління, і тому, що нещодавно [явилась] наприкінці цих днів. Вона була дарована людям за Божественною обітницею, яку сповістив Ісая: “Я дам вам нове небо і нову землю” (Іс. 66, за LXX). Якщо хочеш, то Діва є ще надприродними і незвичайними (дивовижними) землею і небом, бо, виникнувши від землі, Вона перевершила небо і чистотою, і величчю. Величчю, бо Того, Кого небо не могло вмістити, Вона в Собі мала мешканцем; чистотою ж, бо те, чому люди [ніколи] не могли стати самовидцями, ані за розірваних, ані за відчинених небес, завдяки Їй стає безперешкодно доступним. Мало того, Вона і веде тих, хто прагне до Бога, поки не доставить [до неба]. Слід вивести ще й таке: якби Вона не була залишена посередницею між Богом і людьми, не стало б можливим, щоб земні виявилися спільниками небесних.

Написано, що небо не винесло Божественного променя, але при його проходженні розірвалось. Адже, коли Дух сходив на рівного за честю [Йому Сина], Іоанн “побачив, як розриваються небеса” (Мк. 1:10). Ця ж Блаженна при находженні на Неї Духа тільки насолоджувалася ще більшим миром, який, як каже апостол Павло, – “вищий від усякого розуму” (Флп. 4:7), і стала надприродним місцем перебування для Іпостасі Самого Спасителя, Іпостасі, що не знає жодної межі. І прийняла Його з такою легкістю, що виносила в утробі і без родових мук народила. Тож те, що пророк називає небом небес, єдиним, що личить Єдиному Богові, кажучи: “Небо – небо Господну” (Пс. 113 за LXX), – так це говориться про Блаженну Діву. Сказано ще: “і небеса нечисті в очах Його” (Йов. 15:15). Ближня ж Божа, Діва, не тільки чиста від скверн, а й прекрасна. І не просто, але абсолютно прекрасна, адже сказано: “Вся ти прекрасна” (Пісн. 4:7 за LXX). He від людей твоє обрання, але Сам Бог проголошує Тебе Блаженною, і не просто, але із захопленням: “Як ти прекрасна, ближня моя” (Пісн. 4 за LXX). Однак “уся праведність людська, – говорить Писання, – перед Божим Обличчям брудніше від усякого бруду” (пор. Іс. 64:6) і заслуговує на ім’я лукавства. Звідси очевидно, що праведність Діви не вміщалася в людських межах, але вийшла за них не те щоб на трохи або набагато, але так, що можна доторкнутися до образу [цієї праведності], але настільки перевершила загальну природу, що не знайдеш і половини шляху [до неї].

5. Унаслідок цього Вона покрила всяке людське зло і явила людей гідними життя з Богом, а землю перебування на ній Спасителя. “Усі збилися з дороги, усі стали непридатними” (Пс. 13:4), не було нікого, хто б міг надати допомогу роду, що перебуває в небезпеці [загибелі], або стримати потік гріха. Адже ні священники, ні судді, ні вся сукупність пророків, ні інші, що трималися Бога, від яких можна було сподіватися на щось найкраще для роду (людського), ніхто з них ні в чому не міг послужити загальному [спасінню] і самих себе виявити чистими від вини й прокляття, але всіх, хто з них зійшов звідси, прийняв ад. І вже було недосяжно нам повернутися до колишнього життя, оскільки люди не могли мати в собі для того достатньо сил, а добрі Ангели, хоча молитовно просили для нас кращої долі та прагнули допомогти, але поступалися перед величезністю [людських] зол. А Той Єдиний, у Кому була потреба людям, відвертався від рани [роду людського] внаслідок гріха. “І Господь [з небес] поглянув на землю, щоб бачити, і не було того, хто розуміє, хто шукає Бога” (Пс. 13:2 за LXX), як у тілі, коли воно повністю охоплене хворобою, для того, хто бажає взятися за лікування, не залишалося вже жодного місця, звідки можна було б пробудити здоров’я. Бо Він, будучи людинолюбним, бажав нам порятунку, але не знаходив нікого, з кого міг би по праву покласти початок благодіянням. Бо такий закон Божественного правосуддя, що іноді Він дарує благодіяння, що роблять нашу природу кращою, навіть тим, хто цього не бажає; ті ж благодіяння, що удосконалюють наше бажання й волю, роблять нас житлом Бога, просять мир згори, настільки величні й настільки перевершують усяку людську надію, що Він дарує їх не всім, а тим, хто був готовий перш за все принести відповідну готовність. Внаслідок цього, перш ніж зійти [у світ] Спасителя і пов’язаних з цим Таїнств, які підносили назад нашу волю, що відпала від Божественної любові, потрібна була деяка людська праведність. Ця праведність не лише б врівноважувала всю цю скверну, а й мала б гідний подиву додаток, завдяки якому природа була б збережена від мерзоти й очищена від ганьби гріха, була б приборкана зухвалість спільного ворога, і Бог би простягнув людям руку примирення.

6. Сталося ж так, що цю дивовижну праведність за весь світ принесла Діва, стала за нас очищенням і умилостивленням і освятила весь рід [людський]. І як потік світла або вогонь, куди б не досягли, усюди розповсюджують [себе], так і Вона всіх наділила від Свого сяйва. Це також схоже на те, як світло дає красу видимим речам, хоча й не у всіх присутнє, але його джерелом є сонце. Так само людська краса, уся велич природи та благодать, якими вона прикрашалася, доки людина не втратила Бога, і які б мала, якби вона зберегла Божественний закон, і вся праведність, що була, й те, що треба було мати, але чого не вистачало, [усе це] з’єдналося в одній Блаженній [Діві] й “усім” [стало] “виправданням” (Рим. 5:18) як говорить про Спасителя апостол Павло. Була ж Вона певною скарбницею, джерелом, самою сутністю – вже не знаю, як ще й сказати, –людської святості.

Тому з усіх людей, що були від віку, Вона Одна мешкала у Святилищі як якась попередня й очистительна жертва, перед великою жертвою [Спасителя], принесена за весь рід, тож “коли Предтечею за нас до Святого Святих увійшов Іісус” (Євр. 5:20), туди раніше за Спасителя “у внутрішній простір за завісу” (Євр. 6:19) Саму Себе принесла Отцеві Блаженна Діва. Спаситель, померши на Хресті, абсолютно примирив Отця з людьми; Діва ж, принісши Себе Богові, допомогла примиренню тим, що принесла для людей його Улаштовувача і зробила цього Посланця (Євр. 3:1) братом для тих, за яких Він буде заступником перед Богом, як уже однорідних Йому і Своїх. “Тому Він повинен був у всьому уподібнитися братам, щоб бути милостивим і вірним Первосвящеником перед Богом” (Євр. 2:17). І Цей, будучи в Одній Особі і тим, чим ми, і Богом, став спільною Межею кожної природи; а звідси з’єднання Бога і людей, і примирення, і сам мир, і все, що до цього відноситься. Блаженна ж [Діва], будучи людиною, звідси сприйнявши свій рід і маючи надприродну праведність, наближаючись у ній до Одного Бога, через свою людськість возвеличує людей, а Бога спонукає до любові до людей, привертаючи Його Своєю красою. І Спаситель прийняв покарання за те, у чому ми були винні. Він не знав за Собою нічого того, за що б підлягав відповідальності, бо “Він не вчинив жодного гріха” (1Пет. 2:22), але взяв на Себе наші гріхи і постраждав за нас. І рани Єдиного Безвинного для всіх людей, які найтяжче згрішили, стали достатніми для звільнення від осуду.

А Блаженна Діва, єдина і одна тільки з усіх людей, Яка принесла Богові гідну душу, змогла послужити для допомоги іншим. Тому Їй Одній з усієї безлічі тих, хто коли-небудь прийняв звістку з Неба, Бог сказав: “Радуйся!”. Адже не було нікого, хто б, будучи звільнений від звинувачень, міг би бути чистий і від покарання. Бог усім призначив скорбіти і сумувати. І люди підлягали цьому покаранню, за те, що справді порушили закон радості й миру. Що ж стосується Блаженної, то тим, що Вона удостоїлася почути “Радуйся!” і була названа благодатною і благословенною, ясно показано, що Її не можна було звинуватити ні в чому тому, за що підлягала відповідальності людська природа.

7. Нам, які потребували багатьох очищень, потрібна була і нова за нас жертва, непорочна і свята. Якщо ж вівтар, який був описом і образом Її благодіянь, [іменувався] Святим Святих, то яке іменування личить [Тій, Яка стала вівтарем] насправді? Адже [той] вівтар не просто настільки ж поступався Діві, наскільки опис і образ [поступаються] істині, але набагато більше і навіть ніби безмежно. Там були “херувими, покриваючі тінню очистилище” (Євр. 9:5), як говорив апостол Павло, Цю ж Всепітую, покрили тінню не самі херувими або будь-хто вищий за них, але Той, Кому служать херувими, [Той, хто є] “Сила Всевишнього” (Лк. 1:32), як про це і сповістив Божественний Гавриїл. Адже і жертва священніша за очистилище, бо воно від жертви свою приймає святість; і окроплення крові приносить йому освячення. Блаженна ж Діва настільки святіша за всяку жертву, що й висловити неможливо. Адже кров цієї нової жертви не вівтар сприйняв і не вогонь спожив, а Сам Бог взяв Собі й зодягнувся в “ризу спасіння і в хітон радості” (Іс. 61:10 за LXX), захисний для людей від усякого страждання. І не засоромився Він цього покрову, але справді іменує його Своєю славою і Своїм Царством. І воістину, коли, вбравшись у цей одяг, Він долучився до людського буття, тоді, каже [Писання], – Царство Небесне стало “близько при дверях” (Мк. 13:29). Про це царське вбрання ангели запитували Спасителя: “Чому Твій одяг червоний?”” (Іс. 63:2). У ньому “Господь царює” (Пс. 65:10), як говорить Писання. У цю силу Він зодягнувся і в цю славу. У цьому вбранні і в цьому поясі переміг сильного, зв’язав його, а вражених трепетом вирвав із рук його і цілими врятував. І, за словом апостола Павла, стала плоть Спасителя “для нас, що спасаються, силою Божою” (1Кор. 1:18).

О, нові Таїнства! О, гідна захоплення праведність!

О, душе, що такою чистотою очистила Своє тіло!

О, тіло, що не бачило природного, піднесене разом із душею.

О, розуме, [сповнений] горнього світла!

Що скажу, що вимовлю (порівн. Дан. 10:17), говорить заклопотаний пророк. Бога ніяке місце не втримує і не містить у собі творіння, навіть якби воно і збільшилося в незліченну кількість разів. Цього Бога Діва одягла Своєю кров’ю, і, навіть більше, стала прекрасною ризою Прекрасному Царю, хоча Бог не так з’єднався з плоттю, як тіло з одягом, і не так людська природа стала причетною до Божественного променя, як одяг до царського блаженства. Адже в тому, що стосується втілення Спасителя, не відбулося злиття природ між собою, але кожна залишається незмішаною з іншою і зберігає всі свої властивості. В іншому ж [іпостасне єднання] настільки перевершує той образ, наскільки повне з’єднання перевершує абсолютне розділення. З’єднання це і не може бути для інших прикладом і для нього не можна навести приклад, але воно є абсолютно особливим, першим і єдиним: кров Діви стає кров’ю Бога. Як про те сказати? З узятим [від Діви] він увійшов у таке досконале спілкування, що воно стає єдиним за честю, троном, і божеством з Його Божественною природою. На таку висоту святості зійшла Діва! Так те, що стосується Її, перевершує всяке розуміння!

8. Вона була людиною; від людей походила; була причетна до всього, що притаманне нашому роду, але не стала спадкоємицею однакового з нами способу мислення і не опинилася зв’язаною тією самою навичкою пороків, але протистояла гріху і тлінню, поклавши кінець [межу] злу. Так Вона стала святим початком і поводирем дорогою, що веде до Бога. Адже Вона мала таке життя, наче б Вона одна була в цьому світі, не існувало інших людей, жодне інше створіння не було створене, але Вона одна була біля Єдиного Бога. Вона не звертала уваги ні на що тварне і не турбувалась ні про що, але, щойно з’явилася серед людей, як і пішла від них для кращої своєї частки. І коли Вона пройшла все творіння: землю, небо, сонце, зорі та всіх, які перебувають навколо Бога, не раніше зупинилась, аніж з’єдналася з Богом, Чиста з Чистим. І стала Вона перед Богом священнішою за жертви, чеснішою за вівтарі. Вона стала настільки святішою від пророків, праведників і священників, наскільки той, хто освячує, перевершує тих, кого освячують, щодо святості. Адже ніхто не був святий, перш ніж з’явилася Блаженна, але саме Вона, перша і єдина, що відстала від гріха зовсім, з’явилася святою і святою святих і, якщо чим можна іменувати, найвищим. Вона для інших відчинила ворота святості, належно приготувавшись до сприйняття Спасителя, а через це змогли стати святими всі пророки, священники та всі загалом, хто виявився достойним Божественних Таїнств.

Адже перший і єдиний Плід Діви приніс святість у світ, і про це говорить блаженний Павло: “Іісус предтечею за нас увійшов” у Святе [Святих] (Євр. 11:26). Якщо ж перш, ніж до нас прийшов Спаситель, можна почути, що багато хто отримував це іменування [святості], то це тому тільки, що вони брали участь у Таїнствах образно. Адже і Мойсей, за свідченням апостола Павла, перш ніж Христос був зневажений, “ганьбу Христову вважав більшим для себе багатством, ніж єгипетські скарби” (Євр. 11:26).

Так само і хрещення, і дарування євреям духовного хліба і води, були до того, як Хліб зійшов з неба і перш, ніж був [на них] Дух Святий, “бо Іісус ще не був прославлений” (Ін. 7:39). Це відбувалося ще й з тією метою, щоб [люди] як слід приготувалися до істинної святості та виявилися здатними сприйняти той промінь, від якого засяяло спасіння, чому відповідають і наступні слова Спасителя: “За них Я посвячую Себе, щоб і вони були освячені істиною” (Ін. 17:19). Що ж до тих древніх, які жили до явлення Спасителя, то вони сприйняли освячення в певних образах і тінях. “Усі ці, засвідчені у вірі, не отримали обіцяного, … щоб вони не без нас досягли досконалості” (Євр. 11:39,40), – як каже апостол Павло.

9. І що сказати про пророків, які, якби не отримали дарів Діви, не могли б звільнитися від кайданів пекла. Справді блаженна Діва святіша за самих ангелів, архангелів, херувимів і серафимів. Адже якщо Бог є нагорода за святість, нагорода, яка, хоча дається всім однаково, проте надається більшою мірою тим, хто виявив більшу старанність, то Діва з необхідністю переважає у святості за понесені подвиги. Святість вимірюється близькістю до Бога. Говориться [в Писанні], що херувими оточують Бога і приймають від Нього світло, яке виходить від Нього, дивитися ж ніяк не наважуються. А Діва новим і невимовним чином прийняла в Собі Того, Хто ніяким не охоплюється місцем. І не якесь сяйво і славу сприйняла Вона, а Саму Божественну Особу. І наскільки виразніше, ніж херувимам, Бог з’явився Діві – набагато більше, ніж то можливо висловити, – настільки ж Вона, відповідно, святіша і священніша.

Також і те з сущого, у чому Божественна Премудрість переважно буває явлена, Вона наділяє чистотою і святістю. Адже і у видимому світі, те, що знаходиться біля [джерела] світла, бачиться чистіше за інше. І хоча Бог однаково присутній в усьому, можна вказати на відмінність у Його явленні творінням. Якщо ж це так, то хто заперечуватиме, що Діва святіша за всіх людей і Ангелів? І якщо через Ангелів людям було дано Заповіт Божий, старий Закон,”через Ангелів сповіщене слово”, як говорить апостол Павло (Євр. 2:2)), і всі інші знамення правосуддя і сили, то Діва не в цих тільки межах сповістила Бога, але явила людям Саму Воіпостасну Премудрість Божу, не в знаменнях і образах, а безпосередньо Самого Бога, Спасителя, і [явила] не людям лише, а й началам та владам, щоб нині стала відомою, – як каже ап. Павло, – “і началам, і владам на небесах різноманітна премудрість Божа” (Еф. 3:10). Але ж не сказав він, “…щоб стала відомішою, ніж колись, коли, хай і недосконало, була відома”, але просто “щоб стала відомою”, показуючи, я думаю, що те знання, яке було до Блаженної Діви, було настільки невизначеним, що аж ніяк не можна порівняти його з іншим знанням, яке виросло [через Неї]. І, як то й належало, вона засвітила Сонце правди не тільки для людей, праведних і неправедних, лукавих і благих, а й для самих сил, вищих матеріального світу.

Отже, Діва настільки вища від усіх творінь, наскільки те, що зроблено Спасителем як влаштування нашого спасіння, неможливо порівняти ні з чим іншим із сущого. Адже якщо Вона зробила ангелів настільки досконалішими порівняно з ними ж самими, що, за судженням Апостола, колишнє їхнє блаженство не можна й порівняти з наступним, то оцінимо Її перевагу, якою вона є насправді.

Адже якщо «менший благословляється більшим» (Євр. 7:7), то яка ж відмінність між тим, щоби робити добро і отримувати благодіяння? Тому пророк бачив Діву Престолом Божим, [Престолом] «високим і звеличеним, навколо Престолу стояли серафими» (пор. Іс. 6:12). І не просто стояли, але зі страхом і трепетом, не наважуючись дивитися прямо на нього. Написано й те, що вони ніколи не засинають і немає кінця їхнім славослів’ям Богові. І все це тим більше справедливо для Блаженної, наскільки більше Вона сприйняла Божественне Світло. І це я говорю не тільки стосовно того, що сталося після Її відходу звідси, а й щодо Її перебування в цьому світі, бо Вона так само не засинає, як і сили, що стоять перед Богом, і виявляє переважну перед іншими старанність до Бога, щоб і насолодитися всіма Божественними дарами. Тому те, що личить іншим святим [вже] після розлуки з тілом, незмінно володіти чеснотою і добром, Діві [належить] і до полишення тіла.

10. І, звісно, це було співмірно [Її гідності]. Адже тіло, звісно, могло б бути далеким від цього, без сумніву перевершило своє іменування. Це вже не було тіло душевне або щось подібне до нього, але – за висловом апостола Павла – «тіло духовне» (1Кор. 15:44), бо Дух почав мешкати в ньому і змінив усі закони єства. Крім того, те, що не дозволяє святим відвернути свій розум від Бога, те з надлишком було притаманне Блаженній Діві. Адже і святі, будучи сповненими всякого бажання бути поруч із межею бажання, при тому, що вся сила розуму спрямована на споглядання істинно Сущого, не могли дати в собі місце іншому [бажанню], ні відвернути [від Нього] свій погляд і розум, хоча б перед ними і виставлялося все видиме. Хто не знає, що все це в міру, що перевищує розумне осягнення, було притаманне Діві, і що тільки Вона Одна прийняла Бога в спосіб, який неможливо описати?

Звідси ясно, що і перед Своїм преставлення Вона незмінно володіла цією дивовижною чеснотою і природним благом. І майбутніх благ була спільницею, і в теперішньому віці царювала в царстві, приготованому для праведників, і жила життям, сокровенним у Христі, Їй же відкритим, життям стійким серед плинного. Адже належало, щоб Діві був присвоєний певний новий спосіб життя, перед яким би відступили закони природи. Це показала і Вона Сама, оспівавши отримані Нею Божественні благодіяння: Сотворив Мені велич Сильний (Лк. 1:49).

11. О, нові нагороди! О, відповідні їм подвиги! Адже вже після нагород і вінців – я маю на увазі Сонце Правди, Якого Вона прийняла і з Яким з’єдналася, – Вона, замість радості, що належала Їй (пор. Євр. 15:2), пізнала заради нас скорботи й печалі. Вона стала співучасницею Сина в безчесті й ганьбі, у Його бідності і в усякому переживанні, яке біля названого батька [Іосифа] Він із довготерпінням сприйняв. Так Вона сприяла Сину у влаштуванні мого спасіння. Вона була біля Нього і при початку чудес, і при виправленні [Ним] [нашого] єства. Вона співчувала Йому, що терпів недоброзичливість від тих, кому Він робив добро, так що і Сама не залишилася поза ненавистю, якою Його ненавиділи. Вона перша, з надлишку людинолюбства, спонукала Сина до благодіянь [людському роду], навіть передчасно, коли Він сказав: “Ще не настав час Мій” (Ін. 2:4). Цим Він ясно показав, яку свободу звертатися до Нього Він дав Матері, так що Вона могла змінювати межі часів, які Він Сам поклав.

Яких же великих скорбот зазнала Діва, коли Спаситель терпів за нас страшні страждання і підкорився смерті? Якими пронизана була стрілами? Адже якби навіть Син Її був просто людиною і ні ким іншим, нічого гіршого не можна було заподіяти Матері. Нині ж Він і Син, і Її Однієї, і Сам Один, [народжений] чудесно, не заподіяв прикрості ні Їй, ні взагалі нікому, але приніс усім такі благодіяння, що вони перевершили всяке очікування. Що повинна була відчувати у Своїй душі Блаженна, дивлячись на такі біди Сина, Благодійника всього людського єства, «Кроткого, смиренного серцем» (Мф. 11:29), Який «не кричав, і не підносив голосу» (Іс. 42:2), Якому ніхто не міг закинути жодної провини, а Його тягли ці дикі звірі, роздітого, били батогами, як за тиранії, усупереч усім законам і праву, засудили найзлочинніші голоси [суддів] до найганебнішої смерті – померти серед затятих злочинців? Я думаю, не було в людях ніколи подібної скорботи. Адже якщо необхідно оплакати несправедливо постраждалих, то немає нічого, що було б далі від справедливості, ніж смерть Спасителя. Справді, ніхто [з нас] не постраждав цілком несправедливо, бо, хоча б він і не усвідомлював за собою нічого того, за що був засуджений, та все ж вчинив те, за що міг би бути справедливо звинувачений. Але про Спасителя пророк каже: гріха «Він не створив» (Іс. 53:4 по LХХ).

І якщо не можна не ранитися нещастями близьких, то згадаймо, що ніхто нікому не був так близький, як Діва Спасителю. Тому Діва терпіла скорботу, таку, як ніхто з людей, що перевищує сили єства, яка більша, ніж можна описати, – Праведна Мати, яка бачила неправедне судилище.

12. Належало щоб Вона була спільницею Синові в Його промислі про нас постійно. І як Вона віддала Йому Свою плоть і кров, і зі Свого боку стала причетною до Його благодіянь, так рівним чином долучилася Вона до всіх скорбот і печалей. Він, будучи прибитий до Хреста, був проколотий у ребра списом, Її ж серце пройшов меч, як провістив божественний Симеон. І інші спільні Синові й Матері [муки] додали ті пси, пригадавши колишні Його слова, називаючи брехуном і намагаючись викрити в обмані. Так Вона стала першою учасницею смерті Спасителя, а внаслідок цього – першою за усіх стала учасницею і у Воскресінні. Адже Вона сподобилася споглядання і привітання Сина, що розтрощив владу пекла і воскрес, і супроводжувала Його, коли Він піднімався на Небо, доки це було можливо, а по Вознесінні Його замістила Його Апостолам та іншим супутникам Спасителя загальними з Ним благодіяннями, «заповнюючи нестачу Христа» (порівн. Кол. 1:24) краще, ніж хто б то не було інший. Та й кому як не Матері це личило?

Потрібно було, щоб ця всесвята душа розв’язалася від всесвященного тіла. Вона розв’язується і з’єднується з Сином, з Першим Світлом – другий. Тіло ж після короткого перебування в землі, і саме разом [з душею] відійшло [звідси]. Належало Їй пройти всіма шляхами, якими пройшов Спаситель, засяяти живим і мертвим, у повноті освятити єство і знову отримати належне місце. Тому гроб прийняв Її на короткий час, а потім Небо піднесло цю нову землю, духовне тіло, скарбницю нашого життя, славнішу за ангелів і святішу за архангелів. І повернутий був Трон Цареві, Рай – Дереву Життя, Диск – Сонцю, Дерево – Плоду, Матір – Синові, бо Вона в усьому достойна Народженного Нею.

13. Яке слово буде достатнім для розповіді про Твою, Блаженна, праведність, про дари Спасителя Тобі і Твої дари усім людям? Жодне слово, навіть якби хто «говорив мовою людською і ангельською» (1Кор. 13:1), як сказав апостол Павло. Мені здається, що Вона [вже] має частку у вічному блаженстві, уготованому праведникам, але, звісно, Діва те знає і їй про те сповіщати.* Адже «не бачило того око, не чуло вухо» (1Кор. 2:9), і «світ не може вмістити» (пор. Ін. 21:25) – як свідчить великий Іоанн. Тільки там по праву можна побачити Твої чудеса, де нове небо і нова земля, де Сонце правди, яке не заходить і не покривається мороком. Промовець Твоїх діянь – Сам Спаситель, а ті, хто аплодує, – ангели. Тільки там ти можеш зустріти гідний (Тебе) глас. Людям же це виконати неможливо, але ми настільки беремося за промови про Тебе, наскільки це сприяє освяченню язика і душі. Адже й одне тільки слово, що стосується Тебе, або спогад [про Тебе] піднімає душу, очищає розум і робить нас із тілесних духовними, з осквернених – святими.

О, повното благ, відомих нам у цьому житті й тих, які дізнаємося після відходу звідси!

О, Діво, що Сама стала при початку блаженства і святості та відкрила шлях до них іншим!

О, спасіння людей, світло світові, шлях до Спасителя, врата і життя, і інших гідна імен, якими Тебе можна назвати через спасіння, здійсненого Спасителем**.

Бо Він Причина, Ти ж разом з Ним причина мого освячення і всього того, що від Спасителя через Тебе і що від Тебе Однієї я отримав. Твоя кров [у тій Крові], що омиває гріхи світу; від Тебе те Тіло, в якому я отримав освячення, в якому Новий Завіт, в якому вся надія на спасіння. Твоя утроба – Царство Боже. Але, о вища за всі хвали й усяке вжите іменування, прийми пісню, не нехтуй старанністю, даруй що найкраще про Тебе помислити й оспівати і нині, в цьому житті, і після, в житті вічному. Амінь.

*Інший варіант перекладу: Мені здається, що і це є долею вічного щастя, уготованого для праведних: добре і як належить бачити і сповіщати Твої дарування і Твої благодіяння. Тому що і цього
«око не бачило, і вухо не чуло»(1Кор. 2:9), «і світ не може вмістити» (Ін. 21:25), за словом великого Іоанна.

**Буквально: “Які почув Спаситель через наше спасіння”.

Джерело: Оригінальний текст Слова міститься у Patrologia Orientalis Tome XIX – Fascicule 3 – N 12. Paris, 1925: p. 377-392. При перекладі використано переклади російською архім. Амвросія (Погодіна) та прот. Максима Козлова.