Святитель Лука Кримський
Слово у Вербну неділю^[1]

📖Книга также доступна на русском

Ми святкуємо зараз одну з найбільших подій у земному житті Господа нашого Іісуса Христа — Його урочистий Вхід до Єрусалиму.

Необхідно, щоб ви всі зрозуміли, яке значення цього свята, щоб зрозуміли, який сенс Входу Господнього в Єрусалим, бо коли хтось вперше знайомиться з Євангелієм, то зупиняється його думка на розділі, який розповідає про Вхід Господній в Єрусалим, зупиняється з подивом, навіть з нерозумінням, бо вони читали в багатьох інших місцях Євангелія, що Господь наш Іісус Христос завжди і незмінно відхиляв від Себе всі почесті, всяке возвеличення, бо Він був кротким і смиренний серцем.

Він забороняв демонам, яких виганяв з одержимих ними, розголошувати, що вони знають, хто Він, що знають, що Він Син Божий. Майже завжди зціленим Ним Він також забороняв розголошувати про диво.

Коли святий Петро визнав Його як Христа, Сина Божого — Месію, тоді Христос сказав йому: Блаженний ти, Симоне, син Іонин, бо не плоть і кров відкрили тобі це, а Отець Мій, Який на небесах (Мф. 16:17). Апостоли знали, [що Іісус – Син Божий,] але апостолам теж було наказано не розголошувати нікому про те, що Він Христос, Месія, Син Божий.

Отже, все, що було раніше, ніби стоїть в деякому протиріччі з Господнім входом в Єрусалим. Ніколи раніше не бачили Господа інакше, як Того, Хто йшов пішки; тут вперше побачили Його на ослі. Ніколи не бачили, щоб Він не ухилявся від будь-яких почестей, а тепер Він приймав їх.

Що ж це означало? Чому тепер ніби змінився спосіб дій Господа Іісуса Христа? Чому ніколи раніше за три з половиною роки Своєї проповіді Він не дозволяв нікому розголошувати, що Він Месія, Спаситель світу? Чому і Сам ніколи не говорив про це?

Тому що ще не настав час відкрити це людям, тому що було передчасно Йому відкрити Себе як Месію.

Що було б, якби Він поспішив відкрити своє месіанське достоїнство? Ви знаєте, як люто ворогували первосвященики, книжники, фарисеї проти Нього. Невже тоді, на початку земної діяльності Спасителя, вони могли б стерпіти, що Він проголосив Себе Месією?

Ні, в жодному разі! Це тільки посилило б їхню ненависть і ворожнечу проти Нього, призвело б до ранньої, передчасної смерті від їхньої злої руки. Тоді, до входу Господа в Єрусалим, ще не настав час проголошувати Його Христом, Сином Божим, Месією.

А тепер настав. Господь знав, коли треба було відкрити всьому народу Його достоїнство як Христа, і вхід Господа в Єрусалим був саме для цього: відкрити Іісуса як Спасителя, Сина Божого і Месію.

Як, в якій формі здійснена ця велика справа нашим Господом Іісусом Христом? Не з великою славою, не з тією славою, яку повинен був прийняти Месія, якби Він був тим, за кого вважали і яким очікували Його іудеї; якби мета Його пришестя полягала лише в тому, щоб зацарювати навіки над ізраїльським народом, поставити його вище всіх інших народів і стати земним царем.

Адже сказав же Спаситель на суді Пилата у відповідь на питання Пилата, чи цар Він: Ти сказав… Моє Царство не від цього світу (Ін. 18:37)

Якби Він шукав царства від цього світу, якби хотів бути тим Месією, великим царем, якого очікував ізраїльський народ, то, звичайно, Він не увійшов би до Єрусалиму в такому бідному, смиренному вигляді.

Хіба не було серед тих, хто вірив у Нього, серед тих, хто глибоко шанував Його, великої кількості багатих і знатних, які могли б за першим натяком Його обставити вхід до Єрусалиму, як вхід царя: дати чудових коней, колісниці, які супроводжували б натовпи людей, як супроводжували в Римі великих полководців, які здобули славні перемоги над ворогами? Їх нагороджували так званим тріумфом. Ця хода тріумфатора була сповнена великої слави, повної блиску. Тріумфатор стояв на розкішно прибраній колісниці, запряженій чотирма чудовими кіньми, високо тримаючи свою горду голову, увінчану лавровим вінком, і звідусіль приймав знаки поклоніння і прославлення. Попереду йшли війська з гучною музикою. А за колісницею вели прикутих до ланцюгів царів і вождів того царства, яке підкорив тріумфатор.

А Господь Іісус Христос не міг так здійснити Свій вхід? О ні, о ні!

Будь-яка земна слава незначна і зникає, як дим, і всі ті, хто був удостоєний тріумфу в Римі, давно, давно забуті людьми. Є інша слава, незмірно вища, ніж слава тріумфаторів: є слава доблесного смирення, кротості і чеснот, бо ці великі духовні якості незмірно вище всіх заслуг військових і цивільних і будь-якої слави людської, нікчемної перед славою лагідних, смиренних, повних любові і чеснот.

Царство Христове було не від цього світу, воно було Царством від Бога. І його слава повинна була бути славою Божою. І цю славу Він здобував у Своїй скромній ході на ослі, на якій сидів Він, не гордо піднявши голову, а низько опустивши її і зрошуючи Свої святі щокипотоками сліз.

Тепер було доречно відкритися Йому ізраїльському народові як смиренному і страждаючому Месії, як рабу Яхве, як Отроку, Який тихий і кроткий, Якого Отець Небесний тримає за руку, Який тростини надламаної не доламає, і льону тліючого не загасить. (Іс. 42:3).

Таким був вхід Господа до Єрусалиму. Подумайте, хіба кожен, хто був би на місці Господа Іісуса в цей момент Його славного входження в Єрусалим, хто прагнув би до слави і почестей земних, до царської влади, хіба не використав би захоплення народу, викликане найбільшим дивом воскресіння мертвого на четвертий день після смерті, — хіба не використав би такого захоплення народу, щоб по-справжньому зацарювати?!

О, як легко міг це зробити Христос! З яким страхом і розгубленістю Його вороги дивилися на славний Його вхід до Єрусалиму! Як тремтіли, думаючи: чи стане царем, чи стане нашим володарем?

А Господу це не було потрібно, бо Його Царство не від цього світу. Він сів на ослику, який супроводжувався ослицею, і гірко плакав… Чому, чому Він гірко плакав?!

Це пояснюють Його власні слова, звернені до Єрусалиму, які почули оточуючі:  о, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це тепер приховано від твоїх очей (Лк. 19:42).

О, якби ти, Єрусалиме, в цей найважливіший для тебе день дізнався, що служить для твого миру: о, якби розпізнав, що Я саме Той Месія, Який прийшов врятувати тебе, що Я твій цар не земний, а Цар Небесний! Якби ти впізнав!.. Але це приховано від твоїх очей.

Господь знав, що повинен буде терпіти народ, який відкинув Його, розіп’яв Його на Хресті, за відторгнення Його, за Його Розп’яття. Він знав, що прийдуть Веспасіан і Тит, оточать Єрусалим окопами, піддадуть його невимовним жахам облоги, опис якої ми читаємо у єврейського історика Йосифа Флавія, сучасника цих подій. Неймовірно жахливою була страшна облога Єрусалиму: матері вбивали і варили своїх дітей, щоб з’їсти їх. Єрусалим був зруйнований так, що в ньому не залишилося каменю на камені. Єрусалимський храм був зруйнований, щоб ніколи більше не бути відновленим.

Про це плакав Христос.

О, якби ти, Єрусалиме, хоча б в цей день твій дізнався, що служить для твого спасіння… Але це тепер приховано від твоїх очей.

Народ радів, народ кричав, розмахуючи фініковими гілками: Благословенний Той, Грядущий в ім’я Господнє! (Мф. 21:9). Народ покладав свій одяг під ноги осла, на якому Він їхав, діти вигукували, підносячи хвалу Богові.

А в своїх чорних душах книжники, фарисеї, первосвященики мучилися, обурювалися і, не витримавши, сказали Господу: «Заборони, заборони їм: чуєш, що кричать». Іісус же каже їм: так! невже ви ніколи не читали: із уст немовлят і грудних дітей Ти сотворив хвалу? (Пс. 8:3) (Мф. 21:16)! І замовкли злі люди. Вони хотіли, вони просили, щоб Господь заборонив прославляти Його. А що відповів Господь? – Якщо вони замовкнуть, то камені закричать (Лк. 19:40). Бо про таку велику подію, яку ви бачите, не можна мовчати — навіть каменям не можна мовчати.

Отже, народ радів, а книжники, первосвященики, фарисеї розривалися від злоби та обурення. За що ненавиділи Господа Іісуса, за що його розіп’яли? За те і тому, що вважали Його порушником закону Мойсея.

Закон Мойсея був для них незаперечною, абсолютною святою істиною, і кожен, хто порушував закон, вважався найтяжчим злочинцем. Вони обурювалися тим, що Господь Іісус Христос зцілював хворих у день суботній; не раз, не раз при цьому вони висловлювали своє обурення. Один такий випадок нагадаю вам: Господь увійшов до храму і побачив людину з сухою рукою, наказав йому вийти на середину і, звернувшись до книжників і фарисеїв, запитав: Що слід робити в суботу? Добро чи зло? Спасти душу чи погубити? (Лк. 6:9). Вони злобно мовчали. Тоді Спаситель наказав людині простягнути суху руку, і вона раптом стала здоровою. А книжники і фарисеї біснувались від злоби, побачивши це диво.

Яке спотворення людського серця: замість того, щоб трепетно прославляти Бога, Який творить такі чудеса, вони сповнилисяскаженою злобою. Вони не розуміли, не могли зрозуміти того, що Господь прийшов не порушити… закон Мойсея, а сповнити (Мф. 5:17), тобто доповнити; що Він є Господом і суботи (Мф. 12:8). Вони не розуміли, що Його вчення не тільки не руйнує закон Мойсея, але й незмірно його підносить. Вони не розуміли дуже багато з того, що говорив Іісус. Вони не зворушилися навіть абсолютно незвичайним, винятковим дивом воскресіння Лазаря чотириденного.

Чому так, чому народ радів, а вони злобилися? Відповідь на це ми знаходимо у святого пророка Ісаї: тому вони не могли вірити, що розтовстіло серце цього народу, і своїми вухами тяжко чують, і прижмурили свої очі, щоби часом не побачили очима, не почули вухами, не зрозуміли серцем і не навернулися, — щоб Я їх не оздоровив. (Іс. 6:10). Вони скам’яніли своїми серцями, засліпили свої очі, зімкнули і не хотіли бачити чистого, великого, святого.

О як же ви, окаянні, побачивши ходу Господа Іісуса на ослику, сину під’яремної, не згадали слова пророка Захарії: Дуже радій, дочко Сіону! Проповідуй, дочко Єрусалима! Ось твій Цар приходить до тебе, Він праведний, і Він спасає, Він кроткий, — сидячи на під’яремному і молодому жереб’яті (Зах. 9:9).

О, як вони цього не згадали?! Як не вразила їх картина ходи Господа на молодому ослі, сину під’яремної, коли побачили це своїми очима?! Тому не згадали, що зробили кам’яним своє серце і засліпили свої очі, не побачили очима і не впізнали серцем. На них збулися слова святого апостола Павла про смертоносну букву: …здібність наша від Бога. Він дав нам здібність бути служителями Нового Завіту, не букви, а духу, тому що буква вбиває, а дух животворить. (2Кор. 3:5-6).

Вороги Христа були віддані букві Писання, не розуміючи духу Писання, саме тому їх вбила мертва буква. Ми всі покликані служити духу, а не служити букві смертоносній. А вороги Христа загинули у своєму служінні, бо були слугами смертоносної букви.

Нехай ми не будемо служителями букви, нехай ми будемо служителями духу Христового!

Нехай ніколи не станеться ні з ким із нас, щоб до нас стосувалисьслова, сказані Господом Іісусом Христом при вході в Єрусалим:  о, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! Але це тепер приховано від твоїх очей (Лк. 19:42).

І в житті кожної людини бувають такі моменти, коли треба згадати ці слова Христа. Буває, що коли людина йде хибним шляхом, то милосердя Боже зупиняє її, зупиняє якимось потрясінням, якимось нещастям або хворобою, і тоді ніби каже йому:  о, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! 

Буває з кожним з нас, що Господь стоїть біля дверей нашого серця і тихо стукає, чекаючи, щоб відкрили і впустили Його, — стукає як вбогий під дверима. О, горе, горе нам, якщо не почуємо тихого стуку Христа, бо в цей момент ми повинні подумати, що і до нас відносяться ті слова Христові, які викликали потоки сліз з Його Божественних очей:  о, коли б зрозумів ти хоч у цей твій день, що потрібне для твого миру! 

________________

[1] Ця проповідь була виголошена святителем Лукою 22 квітня 1951 року у Свято-Троїцькому соборі Сімферополя. Текст перекладено для сайту “Благовіст” з видання: Лука Крымский (Войно-Ясенецкий), святитель. Проповеди годового круга. М., 2009.