Святитель Іоанн Златоуст
Слово про воскресіння Лазаря

Нещодавно, возлюблені, ми, ніби вплітаючи барвистий вінок весни, словами малювали цю пору року, немов на полотні. Ми зображали не лише квітучі гаї, зеленіючі луки та животворні подихи вітру, але й говорили про те, що й сама людська природа у цей час подає ознаки воскресіння. І, прагнучи знайти приклад, гідний цього часу, ми звернулися до воскреслого Лазаря. Але, не маючи змоги тоді виконати обіцяне, завершили промову на самому її початку.

Розмірковуючи спершу, чому про Лазаря мовчать інші євангелісти, а згадує лише Іоанн, ми сказали, що Святий Дух, заздалегідь попереджаючи можливі підозри у вигадці, дозволив євангелістам подібно, але не тотожно описати чудеса Спасителя. Один пропускав одне, інший — інше, що є очевидним свідченням того, що Євангелія написані без лукавства, без підготовленого задуму, не зі змови чи бажання комусь догодити. І навіть коли чогось не вистачає — це тільки підкреслює істинність і природність оповіді.

Але раз це вже було нами роз’яснено, звернімо увагу на те, чому саме євангеліст вважав за потрібне описати чудо над Лазарем. Спаситель, часто розмовляючи з учнями про Свої страждання, бачив, що вони ціпеніють і жахаються, вважаючи страждання ознакою людської немочі, а не Божого Провидіння. Вони ще хитались через людські міркування і боялись.

Тому, коли вже наближалася година страждань, коли Хрест мав бути встановлений, Він воскрешає мертвого Лазаря — щоб ділом навчити учнів, що Хрест і смерть — не знак слабкості. Щоб переконати присутніх, що Він має владу над смертю, і що душу, яка вже залишила тіло, Він може знову повернути до життя.

Це чудо — не просто прояв сили, а знак, можливо, передвістя Його власного триденного Воскресіння. Воно стало втіхою для слабкодухих, перед хресними стражданнями зміцнило учнів, показавши, що те, що Він зробив для іншого, легко зможе здійснити і для Себе. Він ділами навчає тих, які сумніваються, узгоджує слова з діями, і діями проголошує щось подібне до цього:

«Я ніколи не залишав без Божої сили людську природу, яку прийняв; Я — то як людина, то як Бог — або виявляв природу, або засвідчував домоуправління спасіння, навчаючи приймати нижче як людське, а вище — як Божественне, і через сукупність таких різних діл виявляючи єднання різних природ. Владою над стражданнями Я показую, що приймаю їх добровільно.

Я, як Бог, підкорив природу, продовживши піст на сорок днів, і, як людина, потім зголоднів і знемігся; Я, як Бог, втихомирив розбурхане море; Я, як людина, був спокушуваний дияволом, і, як Бог, владою виганяв бісів; Я, як людина, маю постраждати за людей; але, щоб ви не приписали цього слабкості, Я перед приходом смерті воскрешаю того, кого тримала смерть, і, виявивши спершу силу Божества, потім сплачую давній борг людства; розв’язавши узи — потім Сам приймаю узи, і саме цими ділами показую, що маю владу віддати… життя Моє… і маю владу знову прийняти його (Ін. 10:17-18)».

Таке — вчення Спасителя, подане не лише словами, але й ділами.

Якби це не мало особливої мети, то, почувши ще на дорозі про хворобу Лазаря (а Євангеліст каже: «Послали сестри Його до Господа, кажучи: той, кого Ти любиш, хворий» — Ін. 11:3), — Він не став би зволікати. Як допоміг сотникові й хананеянці — оздоровивши сина й дочку на відстані, — так само міг би одразу зцілити Лазаря.

Але навмисно Він чекає смерті Лазаря, довго не приходить, затримує Свій прихід — щоби ще до Своєї боротьби зі смертю показати перемогу над нею. Чекає три дні — щоби всі переконались у дійсності смерті. При іудеях відкриває гроб — щоб зробити гонителів свідками чуда. Молиться і звертається до Отця — щоб не подумали, що чинить проти волі Творця.

Зауваж цю деталь: Він не каже просто “Лазарю, оживи”, але — “Лазарю! Вийди сюди!” (Ін. 11:43), щоб навчити присутніх, що Він — Той, Хто називає те, що не існує, як існуюче (пор. Рим. 4:17), що Він — Бог не мертвих, а живих, що для Божої волі немає перешкод. Це — нагадування про Того, Хто сказав: “Нехай буде твердь… нехай збереться вода… нехай земля родить зелень… нехай вода породить душу живу” (Бут. 1:6,9,11,20).

«Лазарю! Вийди сюди!» — це для зміцнення віри присутніх: пов’язки й одяг свідчать про смерть, а миттєвий послух — про владу Господа. «Лазарю! Вийди сюди!», – і  розкладений — підвівся, згнилий — відчув, мертвий — підкорився, зв’язаний — побіг, оплакуваний — застрибав.

Але навіщо ж Спаситель вигукує тут гучним голосом? Євангеліст каже: «Вигукнув гучним голосом: Лазарю! Вийди сюди!» (Ін. 11:43). Можливо, цим вигуком Він передвіщав майбутнє загальне воскресіння, бо сказано: «Засурмить, і мертві воскреснуть» (1Кор. 15:52).

Побачивши це жадане воскресіння, прославимо Христа — Того, Хто має владу над життям і смертю, Йому слава і держава з Отцем і Святим і Животворящим Духом, на віки віків. Амінь.