Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 8

Мф. 2:11. І, увійшовши в дім, побачили Немовля з Марією, Матір’ю Його, і, впавши, поклонилися Йому; і, відкривши скарби свої, принесли Йому дари: золото, ладан і смирну.

Зміст:
Що спонукало волхвів поклонитися Немовляті. – Для чого вони вирушають до Персії. – Бог для досягнення своїх цілей попускає іноді ворогам Своїм впадати в оману. – Для чого Христос посилається в Єгипет. – Пророцтво Ос. 11 отримує належне виконання у Христі. – Зміна, що відбулася з Єгиптом, показує силу Христову. – Пустинножиття в Єгипті. – Слава великого Антонія. – Життя в світі не може служити перешкодою для наслідування чернецтва.

1. Як же каже Лука, що Немовля покладено було в яслах? Тому що та, що народила, негайно поклала Його там. Унаслідок безлічі тих, хто зібрався для перепису, не можна було знайти будинку, на що і вказує Лука, кажучи: “поклала Його в яслах, тому що не було їм місця в готелі” (Лк. 2:7). Але потім вона взяла Його і тримала на колінах. Вона незабаром, після прибуття до Віфлеєма, розродилася. Отже, ти і звідси можеш бачити все домобудівництво, і що все це не просто і не з нагоди відбувалося, але за божественним промислом, і виконувалося внаслідок пророцтва. Але що змусило волхвів вклонитися, коли ні Діва не була знаменита, ні дім не був чудовим, та й в усьому зовнішньому вигляді нічого не було такого, що б могло вразити й привабити їх? А тим часом, вони не тільки поклоняються, а й, відкривши скарби свої, приносять дари, і дари не як людині, а як Богові, тому що ліван і смирна були символом такого поклоніння. Отже, що їх спонукало і змусило вийти з дому і зважитися на таку далеку дорогу? Зірка і божественне осяяння їхньої думки, що мало-помалу підносило їх до найдосконалішого відання. Інакше вони не надали б Йому такої честі, за таких маловажних з усього обставин. Для почуттів не було нічого там великого, були тільки ясла, хатина і бідна мати, щоб ти відкрито бачив звідси любомудрість волхвів і зрозумів, що вони приступали не як до простої людини, а як до Бога і благодійника. Тому-то вони й не спокушалися нічим видимим і зовнішнім, але вклонялися і приносили дари, не схожі на грубі (приношення) іудейські; приносили (в жертву) не овець і телят, але, нібито були справжні християни, принесли Йому пізнання, послух і любов.

Мф. 2:12. І, одержавши у сні одкровення не повертатися до Ірода, іншою дорогою відійшли в свою країну.

Дивись і звідси, яка віра їхня, – як вони не спокусилися, але були слухняні, розсудливі! Не бентежаться, не міркують у самих собі, кажучи: якщо це немовля справді велике, і має якусь силу, то для чого нам тікати й таємно віддалятися, і для чого ангел висилає нас із міста, як рабів і втікачів, тоді як ми прийшли явно й із відвагою постали перед такою великою кількістю народу й перед царем несамовитим? Нічого подібного вони і не говорили, і не думали, а це-то і є особлива справа віри, – не вишукувати причин того, чого не наказують робити, а тільки підкорятися велінням.

Мф. 2:13. Коли ж вони відійшли,– ось, Ангел Господній з’являється у сні Йосифу і говорить: встань, візьми Немовля і Матір Його та біжи в Єгипет.

Тут можна мати деяке здивування і щодо волхвів та немовляти. Нехай самі вони й не збентежилися, а все прийняли з вірою: однак, ми повинні дослідити, чому і волхви, і Немовля не залишаються на попередньому місці, а волхви віддаляються до Персії, а Немовля з матір’ю тікає до Єгипту? Що ж? Невже Немовля повинно було впасти в руки Ірода, і, впавши, не зазнати смерті? Але тоді могли б засумніватися в тому, що Він прийняв плоть, і не повірити величі домобудівництва. Якщо й після цих та багатьох інших людських дій, дехто наважився назвати прийняття плоті байкою, то до якої глибини нечестя не впали б вони, коли б Він скрізь діяв так, як притаманно Богові та Його могутності? Що ж стосується волхвів, то Бог незабаром висилає їх, частково через те, що Він посилає їх вчителями в країну перську, а частково – запобігає шаленству тирана, щоб цим напоумити його, що він робить неможливе, і щоб вгамувати його лють, і відвести його від цієї марної праці. Могутності Божій притаманно не тільки відкрито долати ворогів Своїх, а й без жодних труднощів попускати їм впадати в оману. Так саме Він попустив, наприклад, іудеям ввести в оману єгиптян, і, маючи право відкрито віддати багатство їхнє до рук євреїв, наказує зробити це таємно і з лестощами, – що не менше за інші знамення зробило Його страшним для ворогів.

2 Так і жителі Аскалону та інших міст, коли взяли Ковчег Завіту, і, будучи враженими, переконували своїх співгромадян – не ворогувати і не чинити опір, то поряд з іншими чудесами представляли і вищевказане, кажучи: “навіщо вам закам’янювати серце ваше, як закам’янили серце своє єгиптяни і фараон? от, як Господь показав Свою силу над ними, то вони відпустили народ Його, і ті пішли” (1Сам. 6:6)? Говорили ж вони так тому, що, на їхню думку, і це діло Боже, не менше за інші знамення, що відкрито відбулися, доводило силу і велич Божу. Так і тут, того, що трапилося, досить було, щоб привести в жах тирана. Уяви, справді, скільки повинен був страждати і мучитися Ірод, обманутий і осміяний від волхвів? Що ж з того, якщо він не став кращим? У тому винен не Той, Хто влаштував це, а надмірне засліплення того, хто не прислухався до даних йому достатніх настанов – відстати від лукавства, а озлоблявся ще більше, щоб за таке безумство зазнати найтяжчого покарання. Але для чого, скажеш, Немовля посилається в Єгипет? Головну причину показав сам євангеліст, кажучи:

Мф. 2:15. щоб збулося сказане Господом через пророка, котрий говорить: з Єгипту покликав Я Сина Мого (Ос. 11:1).

А разом з тим і провіщалися вже зачатки благих надій у всьому всесвіті. Оскільки Вавилон і Єгипет понад усю землю розпалював вогонь нечестя, то Господь, показуючи на самому початку, що Він виправить і зробить кращими жителів обох країн, і через те запевняючи, що слід очікувати благ і для всього всесвіту, посилає волхвів до Вавилону, а сам з матір’ю приходить до Єгипту. Крім того, ми дізнаємося звідси й дещо інше, що чимало посприяє нашій любомудрості. Що ж саме? Те, що ми з самого початку повинні очікувати спокус і наклепів. Справді, дивись, як усе це починається негайно від самих пелюшок. Тільки-но Христос народився, і тиран шаленіє, і трапляється втеча в чужі землі, і зовсім безневинна мати тікає в країну варварів. Після цього і ти, удостоївшись послужити якій-небудь духовній справі, якщо будеш терпіти найжорстокіші напасті та піддаватися незліченним лихам, не маєш бентежитися і казати: що це означає? Коли я виконую волю Господню, то мені слід було б бути увінчаним і прославленим, світлим і знаменитим. Але, маючи приклад Христа, терпи все мужньо, знаючи, що з духовними людьми так і має особливо бути, і що їхня доля – звідусіль піддаватися спокусам. Дивись, що відбувається не тільки над матір’ю й отроком, а й над волхвами: і вони таємно йдуть, як утікачі, і сама мати, яка ніколи не відходила від свого будинку, отримує наказ вирушити в далеку й сумну дорогу, через цього дивовижного отрока й духовні муки народження. Ось ще що дивно: Палестина будує для Нього кови, а Єгипет Його приймає і рятує від наклепів! У такий спосіб збувалися пророцтва не тільки на дітях патріарха, а й на самому Владиці: тодішніми Його справами провіщено було багато наступних подій, як-от, наприклад, подія щодо віслючка й лошати. Ангел, що з’явився, розмовляє не з Марією, а з Іосифом. І що він говорить йому? “Встань, візьми Немовля і Матір Його”. Тут він уже не каже: “дружину свою”, але – “матір Його”. Оскільки народження відбулося, сумнів скінчився, і чоловік був переконаний, то ангел уже відкрито розмовляє з ним, не називаючи ні Немовляти, ні дружину його, але: “візьми, – каже, – Немовля і Матір Його, і тікай до Єгипту”, і показує причину втечі: “бо хоче, – каже він, – Ірод шукати душу Немовляти”

3 Іосиф, почувши це, не спокусився і не сказав: “Що це за дивацтво? Ти колись казав, що Він врятує народ Свій, а тепер Він навіть і Себе не рятує, і нам треба тікати, віддалитися і переселитися у віддалену країну? Це суперечить тому, що обіцяно. Але він нічого такого не говорить, тому що він був чоловік вірний; не цікавиться навіть про час повернення, про який і ангел не сказав виразно: “будь там, доки не скажу тобі”. Він і цим не засмутився, але, будучи готовий терпіти все, з радістю виявив покірність і послух. І людинолюбець Бог ці скорботи його розчинив радістю, як і зазвичай Він чинить з усіма святими, не потураючи їм бути і в безперервних небезпеках, і не залишаючи їх у цілковитому спокої, але влаштовуючи життя праведних із злиття того й іншого. Так і тут Він влаштував. Дивись: Іосиф бачив, що Діва мала в утробі; це збентежило його і викликало крайнє занепокоєння, бо він підозрював Діву в перелюбстві. Але негайно з’явився ангел, знищив підозру, і розвіяв страх, і Іосиф, бачачи народжене Немовля, був охоплений найбільшою радістю. Знову цю радість змінює чимала скорбота. Місто обурюється, цар біснується і шукає народженого. Але за цим занепокоєнням пішла нова радість – зірка і поклоніння волхвів. Після цієї відради знову страх і небезпека, сказано, що Ірод шукає душу Немовляти, – і знову ангел велить тікати і переселитися йому, як властиво людині, бо не настав час творити чудеса. Якби Господь з першого Свого віку почав творити чудеса, то Його не стали б визнавати людиною. Тому і храм не просто ґрунтується, але відбувається вагітність протягом звичайного дев’ятимісячного часу; потім хвороби і народження, і харчування молоком, і тривалий спокій, і очікування віку, пристойного чоловікам, – і все це для того, щоб зробити більш зрозумілим таїнство домобудівництва. Для чого ж, скажеш, були спочатку і ці знамення? Для матері, для Іосифа, для Симеона, близького вже до смерті, для пастирів, для волхвів, для іудеїв. Якби й вони захотіли ретельніше вникнути в тогочасні події, то чималу б від цього здобули користь на майбутній час. Якщо пророки не говорять про волхвів, то не бентежся; не все вони напророкували, як і не про все промовчали. Якби люди були свідками подій, що сталися, про які зовсім раніше не чули, то це повалило б їх у велике збентеження та здивування; подібно до цього, якби вони дізналися про все раніше, то ніщо б уже не збуджувало їх до дослідження, не залишалося б нічого робити євангелістам. Якщо ж іудеї й дивуються щодо пророцтва: “з Єгипту визвав Сина Мого”, начебто це про них сказано, то ми їм відповідаємо, що пророцтва, між іншим, мають і таку властивість, що багато чого, сказаного про одних, справджується й на інших. Так, наприклад, про Симеона і Левія сказано: “Розділю їх у Іакові, і розсію їх в Ізраїлі” (Бут. 49:7); тим часом це збулося не на них, а на їхніх нащадках, так само як сказане Ноєм про Ханаан збулося на гаваонійцях, онуках Ханаану. Теж збулося і на Іакові, як ми бачимо; дане йому благословення: “Будь паном над братами твоїми, і нехай сини матері твоєї вклоняться тобі” (Бут. 27:29), виповнилося не над ним (навіть і як могло це бути, коли сам Іаков боявся й жахався брата свого, і багаторазово йому вклонявся?), а над його нащадками. Те саме треба сказати і в теперішньому випадку (про Христа). Кого вірніше назвати можна Сином Божим? Чи того, хто вклоняється тільцю, чи служив Веельфегору і приносив дітей у жертву бісам, чи Того, хто за природою Син і шанує Того, Хто породив? Отже, якби Христос не прийшов, то пророцтво не отримало б належного виконання.
4. Дивись, як і євангеліст натякає на те, кажучи: “нехай збудеться”, і, показуючи, що це не здійснилося б, якби не прийшов Син Божий. Це і на Діву проливає чимале світло і славу. Те, чим увесь народ ( іудейський) хвалився, уже й вона могла собі засвоїти. Те, чим іудеї непомірно хвалилися й величали себе, кажучи про своє повернення з Єгипту (на що натякає і пророк, кажучи: “Чи не чужинців Я вивів з Каппадокії, а ассирійців зі яму” (Ам. 9:7)6 , становить також перевагу і Діви. Краще ж сказати, і народ, і патріарх, своїм приходом до Єгипту і поверненням звідти, представляли образ повернення Христового. І вони йшли до Єгипту, тікаючи від голодної смерті, і Христос – уникаючи смерті, яку готує підступність; але вони, прийшовши туди, позбулися голоду, а Христос, прийшовши туди, освятив усю країну Своїм пришестям. Отже, дивись, як сила Божа відкривається серед принижень! Ангел, сказавши: “біжи до Єгипту”, не обіцяв їм супроводжувати, ні туди, ні звідти, – щоб тим напоумити, що вони мають великого супутника – народжене Немовля, Котре явленням Своїм і всі речі змінює, і самих ворогів змушує багато в чому послужити домобудівництву спасіння. Справді, волхви і варвари, залишивши злочестя батьків своїх, приходять Йому поклонитися. Серпнева ухвала про перепис виявляється нагодою до народження Христового у Віфлеємі. Єгипет приймає і оберігає Його, тікаючи від наклепів, і отримує, таким чином, нагоду зробити Його близьким для себе, – щоб, коли почує апостольську проповідь про Нього, міг похвалитися тим, що він перший прийняв Його.

Ця честь належала одній Палестині; але Єгипет виявився ревнішим за останню. І нині, якщо ти прийдеш у Єгипетську пустелю, побачиш, що пустеля ця краща за всякий рай; побачиш там, в образі людському, незліченні лики ангелів, сонми мучеників, збори дів; побачиш, що все тираноборство диявольське повалено, а царство Христове сяє; побачиш, що Єгипет, який колись був батьком і віршотворців, і мудреців, і волхвів, який винайшов усі види чаклунства і передав їх іншим, тепер уже красується рибалками, і, зневажаючи все колишнє, усюди славить митаря та скінотворця, і хвалиться хрестом. І це відбувається не тільки в містах, але навіть набагато більше в пустелях, ніж у містах. По всій цій країні можна бачити Христове воїнство, і царське стадо, і спосіб життя, властивий гірським силам. І це ти знайдеш там не тільки серед чоловіків, а й серед жінок: і вони допитливі не менше за чоловіків. Вони не беруть щитів, не сідають на коней, як наказують славні грецькі законодавці та філософи, але вступають в іншу, набагато важчу боротьбу. У них, як і в чоловіків, триває боротьба з дияволом і владою темряви, і в цій боротьбі природна слабкість статі анітрохи не слугує їм перешкодою, тому що успіх таких битв залежить не від єства тіл, а від волі душі. Тому і дружини часто перевершували своїми подвигами чоловіків, і споруджували найславетніші знамення перемоги. Не таке світле небо, поцятковане сонмом зірок, як Єгипетська пустеля, що виявляє там всюди чернечі кущі.

5. Хто знає стародавній Єгипет, богоборчий і скажений, раба кішок, який боявся і тремтів перед городньою цибулею, той цілком упевниться в силі Христовій. Втім, нам не потрібно особливо вдаватися до стародавніх оповідей, тому що і донині ще зберігаються залишки нерозумності, які свідчать про божевілля, яке колись було. І, однак, усі ті, які колись доходили до такого божевілля, нині вже допитливо розмірковують про небо і про небесні речі, сміються над батьківськими звичаями, горюють за своїми прабатьками і ні в що не ставлять своїх мудреців. Вони самою справою дізналися, що вчення їхніх мудреців є лише балаканиною божевільних баб, і що, навпаки, істинна і гідна небес премудрість є та, яку їм проповідують рибалки. Ось чому вони, з усією ретельністю зберігаючи вчення, особливо намагаються виправдати його своїм життям. Зрекшись усіх статків і розіп’явшись усьому світу, вони йдуть ще далі, вживаючи свої тілесні сили на користь жебраків. Незважаючи на піст і неспання, вони не хочуть бути неробством навіть і протягом дня; але, проводячи ночі у священних піснях і пильнуваннях, дні проводять у молитвах і разом у рукоділлі, наслідуючи апостольські ревнощі. Якщо апостол, міркують вони, коли спрямовував на нього погляди весь всесвіт, працював, працював, займався ремеслом, і проводив без сну цілі ночі в таких подвигах для прожитку незаможних, – то тим більше нам, які живуть у пустелі та віддалені від усякого міського галасу, години спокійного дозвілля повинні вживати на духовні труди. Отже, повинно соромитися всім нам, і багатим, і бідним, коли вони, рішуче нічого не маючи, окрім рук, усіма силами намагаються трудитися для того, щоб незаможні отримали від їхніх праць приріст, а ми і за незліченних наших статків шкодуємо використати на допомогу незаможним навіть наших надлишків. Яку ми дамо відповідь, скажи мені? Чим вибачимося? Подумай, як ці аскети були колись корисливі і разом з іншими пороками догоджали череву? Там були казани м’яса, про які згадували іудеї, там було велике обжерливість; і, однак, тільки-но захотіли, негайно змінилися, і, прийнявши вогонь Христовий, кинулися до неба. Раніше вони були нестриманіше за всіх і схильні до гніву і пристрасті, а нині вже лагідністю, безпристрасністю та іншими чеснотами наслідують сили безтілесні. Хто був у цій країні, той погодиться з тим, що я кажу.

А якщо хто ніколи не входив у ті кущі, той нехай згадає, що Єгипет породив найславетнішого після апостолів чоловіка, блаженного і великого Антонія, про якого всі донині говорять безперестанку, і нехай поміркує, що і він був у тій самій країні, де і фараон. І, однак, ця країна анітрохи не послужила йому на шкоду, а ще він сподобився і божественного споглядання, і вів таке життя, якого вимагають Христові закони. У цьому переконається кожен, хто прочитає з увагою книгу, що містить розповідь про його життя, в якій знайде і багато пророцтв. Так він передбачив і про заражених Арієвою злочинністю, і про шкоду, яка мала від них статися. Тоді Бог усе йому показав, і майбутнє представив перед його очима. І та обставина, що жодна з єресей не має подібного чоловіка, служить, поряд з іншим, найбільшим доказом істини нашого вчення. Але щоб не розповідати вам про це, прочитайте самі те, що написано в його книзі, дізнайтеся все докладно, і навчіться з неї багато чому любомудрству. Тільки, прошу вас, щоб ви не обмежувалися одним читанням, а намагалися і самою справою наслідувати те, що написано, не вибачаючись ні місцем, ні вихованням, ні нечестям предків. Якщо ми наважимося звернути на себе належну увагу, то ніщо подібне не стане нам перешкодою. І Авраам мав нечестивого батька, але не успадкував його беззаконня; і Єзекія був сином Ахаза, але став другом Божим; і Іосиф жив у Єгипті, і прикрасився вінцем цноти; і троє отроків, живучи у Вавилоні, у царському домі, за розкішною трапезою, виявили найвеличнішу мудрість. І Мойсей був у Єгипті, і Павло в миру; але нікому з них ніщо не послужило перешкодою в подвигах чесноти. Так і ми, розмірковуючи про все це, відкинемо недоречні відмовки і приводи, і зважимося на доброчесні подвиги. Тоді ми привернемо до себе і велику божественну любов, і благатимемо Господа посприяти подвигам нашим, і сподобимося вічних благ, які і нехай отримаємо всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.

* * *

⁶Синодальний переклад: “Чи не Я вивів Ізраїль із землі Єгипетської, а Филистимлян – із Кафтора”.