Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 78
«Тоді уподібниться Царство Небесне десятьом дівам, які, взявши світильники свої, вийшли назустріч нареченому. П’ять з них були мудрі, а п’ять нерозумні. Нерозумні, взявши світильники свої, не взяли з собою оливи. Мудрі ж разом із світильниками своїми взяли оливи в посудинах своїх. А як наречений затримався» (Мф. 25:1-5 і далі).
Зміст:
Відмінність притчі про дівах від інших подібних притч. – Дівоцтво, позбавлене справ милосердя, засуджується нарівні з перелюбством. – Крім власних справ ніщо не може врятувати нас. – Виправлення після смерті не приносить користі. – Відмінність притчі про таланти, викладеної у Матфея, від викладеної у Луки. – Пояснення притчі. – Усі дари Божі треба вживати на користь ближнім. – Про належне вживання мови. – Вмовляння наслідувати в користуванні язиком приклад Христа.
1. Ці притчі схожі з попередньою притчею про раба невірного, що розтратив майно пана свого. Їх чотири, і всі вони по-різному переконують нас в одному: а саме, щоб ми намагалися подавати милостиню і допомагати ближньому в усьому, в чому тільки можемо, бо інакше не можна врятуватися. Але в тих притчах говориться взагалі про всяке благодіяння, яке ми повинні робити ближньому. А в притчі про дівчат йдеться зокрема про грошове подаяння, і йдеться сильніше, ніж у притчі попередній. Тією притчею засуджується на муку раб, який б’є товаришів своїх, п’є з п’яницями, марнує й губить маєток пана свого, а цією – і той, хто не старається про користь ближнього, і не робить щедрого подаяння бідним від майна свого. Діви мали олію, але не багато, а тому й піддаються покаранню. Але чому Христос у цій притчі представляє не просто якусь особу, а дів? Він звеличив дівоцтво, коли сказав: “Є скопці, які зробили самі себе скопцями для Царства Небесного”; і: “Хто може вмістити, хай вмістить” (Мф. 19:12). Крім того, Йому відома була і висока думка багатьох про дівоцтво. Воно і за природою своєю – велике діло, що видно з того, що як у Старому Завіті воно не зберігалося навіть святими і великими мужами, так і в Новому не поставлено в необхідний закон. Христос не дав про нього заповіді, а залишив його на волю тих, хто слухає. Тому й Павло каже: “Щодо дівоцтва я не маю повеління Господнього” (1Кор. 7:25). Я хвалю того, хто зберігає дівоцтво, але не примушую того, хто не хоче бути незайманим, і ради не роблю законом. І ось, оскільки дівоцтво – справа велика, і багато хто мав про нього високе поняття, то, щоб будь-хто, зберігаючи його, не піддався безтурботності, начебто вже виконавши все, і не став не дбати про інше, Христос наводить цю притчу, яка може переконати в тому, що дівоцтво, якби воно було з’єднане з усіма іншими чеснотами, будучи чужим до діл милосердя, засуджується разом із людьми перелюбними; і нелюдяний, і немилосердний поставляється нарівні з ними. І вельми справедливо: тими володіє тілесна пристрасть, нерозумними ж дівами – сріблолюбство. Плотська ж пристрасть і грошолюбство не рівні між собою в силі; перша сильніша і болісніша. Тому, чим слабкіший противник, тим менше заслуговують на прощення переможені діви. Тому-то Христос і називає їх юродивими, що вони, здійснивши більший подвиг, за нездійснення меншого позбулися всього. Світильниками називає Він тут самий дар дівоцтва, чистоту святості, а єлеєм – людинолюбство, милосердя і допомогу бідним. “І як наречений сповільнився, то задрімали всі і заснули” (Мф. 25:5). Він показує, що буде чималий проміжок часу, усуваючи тим від учнів думку про швидке пришестя Його царства. Вони сподівалися на такий прихід; тому Він безперестанку пригнічує в них цю надію. До того ж Він дає зрозуміти й те, що смерть є сон. “І заснули”, сказано. “Але опівночі пролунав крик” (Мф. 25:6). Це говорить Він, або узгоджуючись із притчею, або показуючи, що воскресіння станеться вночі. Про крик згадує і Павло, кажучи: “При сповіщенні, при голосі Архангела і Божій сурмі, зійде з неба” (1Сол. 4:16). Що ж означають труби? І що означає крик? “Наречений іде. Тоді встали всі діви ті й поправили світильники свої. Нерозумні ж сказали мудрим: дайте нам вашої олії” (Мф. 25:7-8). Спаситель знову називає їх юродивими, щоб показати, що немає нічого дурнішого за тих, які збирають тут гроші, і відходять без усього туди, де особливо потрібно людинолюбство і багато єлею. Юродиві вони не тільки з цієї причини, а й тому, що сподівалися дістати єлею в мудрих дів, і шукали його невчасно, хоча ці діви й були найвищою мірою людинолюбні, чим вони особливо й прославилися. Та й просять юродиві у них не всього, – “Дайте нам, – кажуть вони, – вашої олії”, – і вказують на нагальну потребу, кажучи: “тому що світильники наші гаснуть”. Але незважаючи і на все це, отримали відмову, і ні людинолюбство тих, у яких вони просили, ні легковажність прохання, ні необхідність і потреба проханого не допомогли їм отримати прохане. Чого це навчає нас? Того, що якщо змінять нам власні наші справи, то ніхто не буде в змозі допомогти нам, і не тому, що не хоче, а тому, що не може. І діви посилаються на неможливість. Це пояснив і блаженний Авраам, коли сказав: “Між нами і вами утверджена велика прірва, так що ті, хто хоче перейти звідси до вас, не можуть” (Лк. 16:26). “Ідіть краще до тих, хто продає, і купіть собі” (Мф. 25:9). Хто ці продавці? Бідні. Де ж вони? Вони тут, і тепер тільки належить знаходити їх, а не в той час.
2.Чи бачиш, яку користь приносять нам бідні? Якщо ти усунеш їх, то позбудешся великої надії на спасіння. Отже, тут слід запастися єлеєм, щоб там, коли зажадає час, скористатися ним: теперішній, а не майбутній час, є час заготівлі. Тож не марнуй марно свого майна на розкіш і на порожню славу, бо там багато для тебе потрібно буде єлею. Почувши відповідь мудрих дів, юродиві пішли купити єлею, але нічого не придбали. Це Христос говорить або для перебігу і зв’язку притчі, або, показуючи тим, що, хоча б ми стали і людянішими після смерті, ми не матимемо від того жодної користі і не уникнемо покарання. Так і дівам не принесла користі їхня старанність, бо вони не тут, а там уже ходили до тих, хто продає, так само як і багатієві не принесла користі, коли він зробився таким людинолюбним, що почав піклуватися навіть про родичів своїх. Той, хто проходив повз того, хто лежить біля воріт, поспішає врятувати від небезпеки і з пекла тих, кого він уже не бачить, і просить послати до них когось, щоб сповістити їх про те. І все ж він не отримав жодної користі, подібно до того як і діви. Після того, як вони, отримавши таку відповідь, пішли, – “прийшов наречений, і готові увійшли з ним на шлюбний бенкет” (Мф. 25:10); а для юродивих двері були зачинені. Після багатьох зусиль, після великих зусиль, після цієї жорстокої боротьби і перемог над сильними потягами природи, вони, присоромлені, притупивши погляди, відійшли зі згаслими світильниками. Немає нічого похмурішого за дівоцтво, яке позбавлене милосердя, чому немилосердних багато хто зазвичай і називає потьмареними. Отже, де ж користь дівоцтва, коли ті діви не бачили і нареченого, і, після того, як стукали в двері, нічого не домоглися, але почули цей страшний голос: відійдіть, “не знаю вас”? Коли сам Христос сказав це, то не залишається очікувати нічого іншого, крім геєни і нестерпних мук; навіть більше того – ці слова страшніші за саму геєну. Вони сказані також і тим, хто чинить беззаконня. “Отже, пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години” (Мф. 25:13). Бачиш, як часто Христос додає ці слова, показуючи, що незнання смертної години корисне для нас? Де ж тепер ті, які ведуть життя безтурботне і на звинувачення наші кажуть, що після смерті все залишать бідним? Нехай почують вони ці слова і виправляться. І справді, багато хто, будучи викрадений раптовою смертю, не міг зробити цього в той час, і не встиг оголосити про свою волю родичам. Отже, ця притча говорить про грошову милостиню; а наступна за нею говорить проти тих, котрі не хочуть допомагати ближнім ні грошима, ні словом, ні заступництвом, ні іншим чим, але все приховують. Але чому в цій притчі представлено обличчя царя, а в тій – нареченого? Щоб навчити нас того, наскільки близький Христос до тих дів, які роздають бідним свої маєтки; в цьому саме і полягає дівоцтво. Тому й Павло так визначає цю чесноту: “Незаміжня, – каже Він, – дбає про Господнє, як догодити Господеві, … благочинністю і безперестанку… без розваги” (1Кор. 7:34-35). Це я раджу, каже він. Якщо ж у євангеліста Луки в притчі про таланти говориться інше, то я скажу на це, що про одне говорить одна притча, про інше інша. У притчі в Луки від однакової суми походять різні вигоди, тому що від однієї міни інший придбав п’ять, інший – десять, кожен тому різну отримав і нагороду; тут же, навпаки, і тому нагорода однакова. Хто отримав два таланти, той і придбав два; так само і той, хто отримав п’ять, п’ять і придбав; а там, оскільки від однакової суми один придбав більше, інший менше, то, за всією справедливістю, вони не удостоюються й однакової нагороди. Але зауваж, що скрізь не незабаром потрібен звіт. Так, віддавши виноградник хліборобам, господар пішов, так само й тут, роздавши гроші, пішов; і все це для того, щоб показати нам Своє довготерпіння. Мені ж здається ще, що Христос цим робить натяк на воскресіння. Але тут не хліборобів тільки і виноградник має Він на увазі, а всіх загалом трудівників, тому що Він міркує не з начальниками тільки та іудеями, а з усіма взагалі. Ті, хто повертає гроші, щиросердно зізнаються, що вони придбали і що взяли в пана. Один каже: “Пане, п’ять талантів ти дав мені” (Мф. 25:20); а інший – “два”; і показують цим, що він дав їм нагоду отримати вигоду, і дякують йому, все йому приписуючи. Що ж каже на це пан? “Добре, добрий і вірний рабе, (бо піклуватися про користь ближнього властиво доброму), у малому ти був вірний, над багатьом тебе поставлю; увійди в радість пана твого” (Мф. 25:21). Цими словами Він показує повне блаженство. Але один із них не так говорить; а як же? – “Я знав тебе, що ти людина жорстока, що ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав, і, побоявшись, пішов, і сховав таланти твої в землі, і ось тобі твої” (Мф. 25:24-25). Що ж сказав йому пан його? “Тому належало тобі віддати срібло моє тим, хто торгує” (Мф. 25:27), тобто, потрібно тобі було з ними порадитися і домовитися. “Але вони не слухають мене?” Це не твоя справа. Які слова можуть бути поблажливішими?
3 Люди не так чинять, але самого позикодавця змушують вимагати. Цар же інакше; він каже: “належало тобі віддати”, а витребування залишити мені. “Я, прийшовши, отримав би моє з прибутком”, – маючи на увазі лихву проповіді – явлення справ. Тобі належало зробити легше, а мені залишити важче. Але оскільки раб цього не виконав, то пан і каже: “Візьміть у нього талант, і дайте тому, хто має, десять талантів, бо кожному, хто має, буде дано і примножиться, а в того, хто не має, буде забрано і те, що він має” (Мф. 25:28-29). Що ж це показує? Хто отримав дар слова і вчення для користі інших і не користується ним, той згубить сам дар. Навпаки, хто піклується про нього, отримає ще більший, між тим, як той втрачає і те, що отримав. Утім, на неробство, окрім цієї втрати, чекає ще нестерпна мука, і разом із мукою вирок страшного осуду. “Негідного раба, – каже він, – викиньте в темряву зовнішню: там буде плач і скрегіт зубів” (Мф. 25:30). Чи бачиш, що не тільки хижак, користолюб і той, хто чинить зло, зазнає найжахливіших мук, а й той, хто не робить добра? Отже, будемо слухати слова ці. Поки є час, будемо старатися про наше спасіння; запасемо елей для світильників; будемо купувати на талант. Якщо тут будемо ледачі й житимемо безтурботно, то там ніхто не виявить нам співчуття, хоч би ми пролили ріки сліз. Одягнений у нечисту сукню, звинуватив самого себе, – і проте ж не отримав жодної користі. Той, хто мав один талант, повернув ввірене йому срібло, – і однак, був засуджений. Благали також і діви, приступали і стукали, – і все марно і марно. Отже, знаючи це, вживемо і гроші, і старання, і заступництво, і все на користь ближнього. Під талантами тут мається на увазі те, що перебуває у владі кожного, – чи то заступництво, чи то маєток, чи то навчання, чи то ще щось подібне. Тому ніхто не повинен говорити: я маю один талант, і нічого не можу зробити. Можеш і з одним заслужити схвалення. Ти не бідніший від тієї вдовиці, не нижчий за званням за Петра та Іоанна, котрі були з простого народу та неосвічені, і однак, за те, що були старанні та робили все для спільного блага, здобули небесну спадщину. Справді, ніщо так не люб’язно Богу, як корисне для всіх життя. Тому-то Бог дав нам і дар слова, і руки, і ноги, і міцність тілесну, і розум, і розуміння, щоб усе це вживали ми для власного нашого спасіння і для користі ближнього. Слово потрібне нам не для одних тільки піснеспівів і подяки, але корисне і для навчання та втіхи. Якщо таким чином користуємося ним, то змагаємося Господу; якщо ж навпаки, то дияволу. Так і Петро, коли сповідував Христа, названий був блаженним, як такий, що сказав за натхненням Отця; коли ж він злякався хреста і зрікся, то був жорстоко докоряний, як такий, що вчинив за настановою диявольською. Отже, якщо за слова, сказані через незнання, такий осуд, то яке заслужимо прощення ми, коли багато в чому грішимо довільно? Будемо ж говорити так, щоб само собою видно було, що ми говоримо слова Христові. Я не тоді тільки вимовляю слова Христові, коли кажу: “Встань і ходи” (Мф. 9:5), і коли скажу: ” Тавіфа, вставай” ( Діян. 9:40), а й переважно тоді, коли, коли, будучи лихослів’я, благословляю, і коли, коли мене ображають, я молюся за того, кого образили. Раніше я сказав, що язик наш є рукою, що торкається ніг Божих; тепер же ще більше скажу: язик наш наслідує мову Христову, якщо докладає належних старань, щоб вимовляти догодне Йому. Які ж слова за Його волею ми повинні вимовляти? Слова, сповнені милосердя і лагідності, подібні до тих, які Він вимовляв до своїх кривдників: “У Мені біса немає” (Ін. 8:49); і ще: “Якщо Я сказав зле, покажи, що зле” (Ін. 18:23). Якщо і ти так говориш, якщо говориш для виправлення ближнього, то маєш язик, подібний до язика Його. Це підтверджує і сам Бог: “Якщо витягнеш дорогоцінне з нікчемного, то будеш як Мої уста” (Єр. 15:19). Отже, коли язик твій буде подібний до язика Христового, і вуста твої будуть як вуста Отця, і коли ти станеш храмом Духа Святого, то яка честь може зрівнятися з цією? Не так би сяяли вуста твої, якби вони були із золота і коштовного каміння, як вони сяють, коли прикрашені скромністю. Справді, що може бути приємнішим за вуста, які не знають образи, а ревнують про благословення? Якщо ж ти не можеш благословляти того, хто проклинає, принаймні мовчи, і чини так доти, доки, з належною старанністю та поступовими успіхами, не досягнеш цього й не набудеш вуст, про які ми сказали.
4.Не вважай цих слів зухвалими. Господь людинолюбний, і дар цей є дар благості Його. А ось що зухвало: мати уста, подібні до диявольських, і володіти язиком, подібним до язика злого духа, особливо тому, хто бере участь у таких високих таїнствах і долучається самої плоті Господньої. Отже, розмірковуючи про це, наслідуй Господа в міру сил своїх. Коли станеш таким, то і сам диявол не буде вже в змозі протистояти тобі, тому що він знає дарче знамено, знає зброю Христову, якою був уражений. Яка ж це зброя? Смирення і лагідність. І Христос, коли переміг і розтрощив диявола, який приступав до Нього на горі, то не давав про Себе знати, що Він Христос, але обплутав його словами, як сіткою, переміг смиренням, прогнав від Себе лагідністю. Так і ти чини, коли побачиш людину, що приступає до тебе зі злобою диявола, так перемагай! Христос дав тобі владу уподібнюватися Йому в міру сил твоїх. Не бійся, чуючи це. Страшно не бути подібним до Нього. Отже, говори так, як і Він, – і тоді станеш подібним до Нього, наскільки це можливо людині. Ось чому той, хто говорить таким чином, вищий за того, хто пророкує; то виключно дар, а тут і праця твоя, і подвиг. Навчи свою душу утворити тобі уста, подібні до уст Христових. Вона може зробити це, якщо тільки захоче; їй відоме це мистецтво, якщо тільки вона не безтурботна. Але як, запитаєш, утворити такі вуста? З яких фарб, з якої матерії? Ніяких фарб, ні матерії для цього не потрібно, а потрібні тільки чеснота, скромність і смиренність. Подивимося тепер, як утворюються уста диявольські, – щоб ніколи не мати їх. Як же вони утворюються? Прокляттям, лайками, наклепом, клятвопорушенням. Коли людина говорить як диявол, то набуває і мови його. Отже, яке матимемо вибачення, або точніше сказати, якого не зазнаємо покарання за те, що дозволяємо собі вимовляти диявольські слова тим самим язиком, яким удостоюємося вкушати плоть Господню? Не будемо ж дозволяти собі цього, але докладемо всіх зусиль до того, щоб навчити язик наш наслідувати свого Господа. І якщо ми навчимо його цього, то з великою відвагою постанемо на суд Христовий. Якщо ж хто не вміє говорити таким чином, того Суддя не буде і слухати. Як римський суддя не зрозуміє відповідача, який не вміє говорити по-римськи, так і Христос не зрозуміє тебе, і не буде слухати тебе, якщо ти не будеш говорити, як Він. Будемо ж вчитися говорити так, як звик слухати наш Цар; постараємося наслідувати Його мову. Чи спіткає тебе смуток, дивись, щоб надмірний смуток не змінив твоїх вуст; але говори, як Христос. Адже і він був у смутку за Лазарем, і за Іудою. Чи нападе на тебе страх, – намагайся знову так говорити, як Він. Адже і Він був у страху за тебе, коли влаштовував твоє спасіння. Говори і ти: “Втім не так, як Я хочу, але як Ти” (Мф. 26:39). Чи плачеш ти, – плач помірно, як і Він. Чи терпиш наклеп і скорботу, – приймай все це подібно до Христа. Адже і Він був обмовлений, і Він сумував, і говорив: “Душа Моя скорботна смертельно” (Мф. 26:38). І в усьому взагалі Христос показав тобі приклад, щоб ти дотримувався тієї ж поміркованості, і не порушував даних тобі правил. Таким чином, можеш мати уста, подібні до уст Христових. Таким чином, перебуваючи ще на землі, ти матимеш язик, подібний до язика Того, Хто сидить на небесах, – коли будеш спостерігати поміркованість у зневірі, у гніві, у смутку, у скорботі. Скільки з вас бажали б бачити Христа! І ось, якщо будемо старатися, не тільки можемо побачити Його, а й бути подібними до Нього. Не будемо ж зволікати. Не стільки приємні для Господа уста пророків, скільки уста людей лагідних і смиренних. А вуста Мойсея, який був вельми смиренний і лагідний (“А Мойсей, – сказано, – був чоловік найлагідніший з усіх людей на землі”, – Чис. 12:3), так були приємні й люб’язні Господу, що Він говорив із Мойсеєм, так би мовити, віч-на-віч, вустами до вуст, як друг зі своїм другом. Тепер ти не маєш влади над демонами; коли матимеш уста, подібні до уст Христових, то матимеш владу над вогнем геєнським. Будеш мати владу над безоднею вогненною і скажеш їй: “Замовкни, перестань” (Мк. 4:39), і з відвагою зійдеш на небеса і отримаєш царство, якого нехай сподобимося всі благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому з Отцем і Святим Духом слава, держава, честь, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
| ← | → |