Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 76
«Тоді, хто буде в Іудеї, хай біжить у гори; і хто на покрівлі, той хай не сходить взяти що-небудь з дому свого; і хто на полі, той хай не вертається назад взяти одежу свою» (Мф. 24:16-18).
Зміст:
Тяжкість лих іудеїв за пророцтвом Христа і за свідченням Іосифа (Флавія). – Причина лиха. – Про яких обраних говорить Христос. – Час і образ другого пришестя. – Для чого з’явиться хрест. – Маємо добровільно заради Христа робити те, що буває з нами за потребою. – У Христі задоволення всіх наших бажань і потреб. – Суєтність і згубність життєвих турбот. – Необхідність майбутнього суду і покарань.
1.Сказавши про лиха, що мають спіткати місто, про спокуси апостолів і про те, що вони будуть непереможні і пройдуть увесь всесвіт, Спаситель знову говорить про лиха іудеїв, показує, що коли апостоли, навчивши увесь всесвіт, прославляться, тоді іудеї зазнають лиха. Але дивись, як Він говорить про війну, представляючи жорстокість її в словах, мабуть, незначних. “Тоді”, каже Він, “нехай ті, хто в Іудеї, тікають у гори”. “Тоді”: коли ж? “Коли станеться все це, коли побачите гидоту запустіння на святому місці”. З цього я роблю висновок, що Він говорить про війська. Тоді біжіть, каже: вам не буде вже ніякої надії на порятунок. А так як часто траплялося, що іудеї, під час жорстоких воєн, знову зміцнювалися, як, наприклад, за Сеннахирима й Антіоха (коли, хоча війська напали на місто і храм був узятий, але маккавеї, кинувшись проти ворогів, дали зворотній напрямок справам), то щоб і тепер не очікували якоїсь подібної зміни, він забирає в них усяку надію. Добре, каже, якщо хто врятується хоча б нагим. Тому й тим, хто перебуває на покрівлі, не дозволяє увійти в дім, щоб узяти одяг, – показуючи неминучість зла й надмірно велике нещастя, і те, що той, хто впаде в нього, мусить обов’язково загинути. З цієї ж причини додає, що і той, хто перебуває на полі, нехай не повернеться взяти риз своїх. Якщо і ті, хто перебуває в домі, тікають з нього, то тим більше не повинно повертатися тим, які поза ним. “Горе ж вагітним і тим, що харчуються сосками” (Мф. 24:19), – першим тому, що вони, будучи обтяженими вагітністю, через слабкість, не зможуть зручно тікати; а останнім тому, що вони, будучи зв’язані узами співчуття до дітей, не зможуть врятувати тих, що харчуються грудьми, із собою. Гроші легко і знехтувати, і зберегти, так само як і одяг; але того, з чим пов’язує людину природа, як може хто-небудь уникнути? Як може бути легкою вагітна жінка? Як може жінка, що годує грудьми, знехтувати дитям своїм? Далі, знову показуючи величину лиха, каже: “моліться, щоб не сталася втеча ваша взимку або в суботу, бо тоді буде велике лихо, якого не було від початку світу дотепер, і не буде” (Мф. 24:20-21). Чи бачиш, що Він говорить іудеям, і міркує про лиха, які мають спіткати їх? Апостоли не дотримувалися суботи, і не були в Єрусалимі в той час, коли Веспасіан зробив це, тому що більшість із них ще до цього померли, а якщо ж хто залишався в живих, той жив тоді в інших частинах всесвіту. Але чому ні “взимку, ні в суботу”? Взимку, – через труднощі часу; в суботу, – на вимогу закону. Втеча була необхідна, і втеча якнайшвидша; а іудеї на той час не сміли тікати в суботу через повагу до закону, а взимку тікати було незручно: тому Христос і каже: “Моліться. Бо тоді буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині, і не буде”. Нехай не подумає хтось, що це сказано перебільшено; нехай прочитає твори Іосифа, і дізнається істину цих слів. Ніхто не може сказати того, що Іосиф, як віруючий, збільшив зображення цих лих для того, щоб підтвердити сказане; він був іудей, і іудей вельми суворий, ревнитель, і з числа тих, що жили після пришестя Христового. Що ж він говорить? Те, що ці лиха перевершили всякий опис лих, і подібної війни ніколи не траплялося з яким-небудь народом. Такий, за словами його, був голод, що самі матері з жадібністю їли дітей, і виникала через це між ними запекла боротьба, а в багатьох навіть мертвих роздерті були черева. Я залюбки запитав би тепер іудеїв: за що вилився на них настільки великий і нестерпний гнів Божий, що перевищує всі лиха, які досі траплялися не тільки в Іудеї, а й у всьому всесвіті? Чи не очевидно – за те, що наважилися розіп’яти Христа, і внаслідок Його передбачення? Усі можуть підтвердити це, а разом з усіма і перш за всіх – істина подій. Зауваж же надзвичайність лих, коли вони, порівняно з лихами, які не тільки були досі, а й мають бути в усі наступні часи, є найлютішими з усіх. Справді ніхто не може вказати подібних лих ні у всьому всесвіті, ні в усі часи, як минулі, так і майбутні. І це справедливо. Ніхто з людей, що були раніше або після цього, не наважувався на такий беззаконний і жахливий злочин. Тому Христос і каже: “буде велика скорбота, якої не було від початку світу донині, і не буде. І якби не скоротилися ті дні, то не врятувалася б жодна плоть; але заради обраних скоротяться ті дні” (Мф. 24:22). Цим Він показує, що іудеї заслужили ще більшу кару, ніж це, а під днями розуміє дні війни та облоги. Отже, сенс слів Його наступний: якби довше тривала війна римлян проти міста, то загинули б усі іудеї (під усяким тілом Він розуміє тут іудеїв), які були б як зовні, так і всередині міста. Не тільки воювали проти тих, які були в Іудеї, а й виганяли і переслідували розсіяних усюди через ненависть до них.
2 Про яких же обраних говорить тут Христос? Про віруючих, які перебували серед іудеїв. Щоб іудеї не сказали, що лиха ці трапилися через проповідь євангельську та поклоніння Христові, Він показує, що віряни не тільки не будуть причиною цих лих для них, а й, навпаки, якби їх не було, то всі вони геть би загинули. Якби Бог дозволив продовжитися війні, то не зберігся б залишок іудеїв; але щоб разом із невіруючими іудеями не загинули віруючі з них, Він незабаром припинив боротьбу і поклав кінець війні. Тому-то Христос каже: “але заради обраних скоротяться ті дні”. Це сказав Він і для того, щоб утішити віруючих, які перебували серед іудеїв, і заспокоїти їх, щоб вони не боялися, що ті, хто має загинути разом із ними. Якщо ж тут настільки велике промисел Божий про віруючих, що заради них і інші спасаються, і залишки невіруючих іудеїв зберігаються заради християн, то яка честь чекає на них під час роздавання вінців? Цими словами Христос і втішав віруючих, щоб вони не сумували у власних небезпеках, тому що і невіруючі терплять такі самі лиха, і до того ж без усякої користі, навіть із втратою свого життя. І не тільки втішав їх, але ще таємним і непомітним чином відволікав від іудейських звичаїв. Справді, якщо зміни на краще вже не буде і храм не існуватиме, то очевидно, що і закон скасується. Утім, ясно Він не сказав цього, але натякнув на це, кажучи про цілковиту погибель іудеїв. Ясно ж не сказав для того, щоб не вразити учнів завчасно. Тому не сказав Він про це і від самого початку; але, наперед оплакавши місто, змусив їх показати Собі каміння і запропонувати запитання, щоб у вигляді відповіді на запитання провістити їм усе майбутнє. Зауваж премудре розпорядження Духа в тому, що Іоанн нічого не писав про це, щоб не здалося, що він пише на підставі самої оповіді про події (а він тривалий час жив ще після зруйнування Єрусалима); але пишуть про це ті, котрі померли перед тим зруйнуванням, і не бачили жодної з цих подій, тож звідусіль сяє сила пророцтва.
“Тоді, якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або там, – не вірте. Бо повстануть псевдохристи і псевдопророки, і дадуть великі знамення і чудеса, щоб спокусити, якщо можливо, і обраних. Ось, Я наперед сказав вам. Отож, коли скажуть вам: ось, Він у пустелі, – не виходьте; ось, Він у потаємних кімнатах, – не вірте; бо, як блискавка виходить зі сходу, і її видно буває навіть до заходу, так буде пришестя Сина Людського, бо, де буде труп, там зберуться орли” (Мф. 24:23-28). Закінчивши пророцтво про Єрусалим, Христос переходить уже до Свого пришестя і говорить учням про знамення, корисні не тільки для них, а й для нас, і для всіх, які будуть після нас. “Тоді”: коли ж? Тут слово: “тоді”, як я часто говорив, не означає послідовного порядку часу у вищезгаданих подіях. Коли Христос хотів показати порядок часу, то сказав: “раптом, після скорботи днів тих” (Мф. 24:29). Тут же не так, але вживає слово: “тоді”, вказуючи цим не на те, що буде негайно після цього, а на те, що буде в той час, коли мають відбутися події, про які Він хотів сказати. Так, коли і євангеліст каже: “у ті дні приходить Іоанн Хреститель” (Мф. 3:1), то говорить не про той час, що негайно настав, а про той, що був за багато років, і в який відбувалося те, про що він мав намір сказати. Сказавши про різдво Іісуса, пришестя волхвів і смерть Ірода, він одразу каже: “у ті дні приходить Іоанн Хреститель”, хоча тридцять років минуло між цими подіями. У Писанні зазвичай вживається цей образ оповідання. Так і тут, опустивши весь проміжок часу від зруйнування Єрусалима до початку кінця світу, Христос говорить про час, який має бути не задовго перед кінцем світу. “Тоді”, каже, “якщо хто скаже вам: ось, тут Христос, або там, – не вірте”. Говорячи про ознаки другого Свого пришестя і чудеса спокусників, Він водночас застерігає учнів щодо місця. Не так Він з’явиться тоді, як у перше Своє пришестя з’явився у Вифлеємі, в малому куточку всесвіту, і коли спершу ніхто не знав про це; але відкрито і з усією славою, так що не треба буде нікому сповіщати про це. Це служить чималою ознакою того, що Він прийде не таємно. Зауваж, що Він тут нічого не говорить про війну, – Він відрізняє пророцтво про Свій прихід від попереднього, – але говорить про тих, котрі намагатимуться спокушати. Одні з них, що були при апостолах, багатьох спокусили: “повстануть псевдохристи і псевдопророки”, каже, “і багатьох спокусять”; а інші, що з’являться перед другим пришестям Його, ще гірші за перших: “і дадуть”, каже, “великі знаки й дива, щоб спокусити, якщо можливо, й обраних”. Тут Він має на увазі і антихриста, і тих, які служитимуть йому. Про нього і Павло говорить таким же чином. Назвавши його “людиною гріха, сином погибелі”, додав: “Того, чий прихід, за дією сатани, буде з усякою силою, і з хибними знаменням, і з хибними чудесами, і з усякою несправедливою спокусою тих, хто гине” (2Сол. 2:3,9-10). Дивись же, як Христос застерігає. “Не виходьте”, каже, в пустелю, не входьте у внутрішні кімнати. Не сказав: відійдіть і не віруйте; але: “не виходьте і не входьте”. Великий буде тоді обман, через спокусливі знамення.
3.Сказавши, яким чином прийде антихрист, тобто, у відомому місці, Христос каже, яким чином і Сам прийде. Яким же чином Він прийде? “Як блискавка виходить зі сходу, і видно буває навіть до заходу, так буде пришестя Сина Людського, бо, де буде труп, там зберуться орли” ( Мф. 24:27-28). А як блищить блискавка? Вона не вимагає вісника, не вимагає проповідника, але в один помах являється в усьому всесвіті, і тим, що сидять у будинках, і тим, що перебувають у внутрішніх кімнатах будинку. Таким же буде і пришестя Христове, яке раптом з’явиться скрізь через сяйво слави. Далі Христос говорить про інше знамення: “де буде труп, там зберуться орли”, показуючи цим на безліч ангелів, мучеників і всіх святих. Потім говорить про страшні чудеса. Які ж це чудеса? “Раптом, після скорботи днів тих”, каже, “сонце померкне” ( Мф. 24:29). Про яку скорботу днів говорить Він? Про скорботу днів антихриста і лжепророків. Справді, велика тоді буде скорбота, коли так багато буде спокусників. Втім, вона не довго триватиме. Якщо й іудейська війна заради обраних була скорочена, то тим більше скоротиться ця спокуса заради них же. Тому-то Христос не сказав: після скорботи, але – “раптом, після скорботи днів тих, сонце потьмяніє”, – тому що все це трапиться майже одночасно. Лжепророки і лжехристи, з’явившись, спричинять збурення, і негайно прийде сам Христос. Чимале сум’яття буде тоді володіти всесвітом. Як же прийде Він? Так, що перетвориться вже це створіння. “Сонце потьмяніє”, будучи не знищеним, а переможеним світлом Його пришестя; “і зірки спадуть”, тому що яка в них буде вже потреба, коли не буде ночі? “І сили небесні захитаються”: і дуже справедливо, – бачачи таку велику зміну. Якщо вони настільки жахнулися і здивувалися, коли були створені зорі (“Коли були створені зорі”, від радості, каже Господь, “Мене хвалили голосним голосом усі Ангели Мої, і вклонилися)”. (Йов. 38:7), то, як їм не жахнутися і не похитнутися набагато більше, коли побачать, що все змінюється, їхні товариші по службі піддаються покаранню, увесь всесвіт чекає на страшне судилище, і всі, хто існували від Адама до пришестя Христового, повинні дати звіт у всіх своїх діях?
“Тоді з’явиться знамення Сина Людського на небі” ( Мф. 24:30), – тобто хрест, що світліший за сонце, – бо сонце тьмяніє і ховається, а хрест з’являється; він не з’явився би, якби не був значно світлішим від сонячного проміння. Але для чого є це знамення? Для того щоб абсолютно осоромити безсоромність іудеїв. Христос прийде на цей суд, маючи найбільше виправдання – хрест, показуючи не тільки рани, а й ганебну смерть. “Тоді заплачуть усі племена земні”: не буде потреби у докорах після того, як вони побачать хрест; і вони заплачуть, бо не отримали жодної користі від смерті Його, і розіп’яли Того, Котрому повинні були поклонятися. Чи бачиш, наскільки страшним представив Христос Своє пришестя? Як підбадьорив серця учнів? Для того Він спершу і представляє сумні знамення, а потім радісні, щоб таким чином утішити й заспокоїти їх. Знову нагадуючи їм про страждання і воскресіння, Він представляє хрест у найблискучішому образі, щоб вони не соромилися і не скорботливіли, бо Він прийде, покладаючи його замість знамення. В іншому ж місці Писання говориться: “подивляться на Нього, Якого пронизали” (Зах. 12:10). Тому-то заплачуть племена, побачивши Того самого, Якого вони пронизали. Нагадавши про хрест, Христос додав: “побачать Сина Людського, що прийде” не на хресті, а “на хмарах небесних, із силою та славою великою” (Мф. 24:30). Почувши про хрест, ти знову не уявляй чогось сумного: Христос прийде з силою і славою великою. Хрест же приносить для того, щоб гріх іудеїв сам собою засудився, подібно до того, як якби хто-небудь, будучи вражений каменем, став показувати сам камінь, або закривавлений одяг. Прийде на хмарі, подібно до того, як і вознісся: і, бачачи це, “заплачуть” племена. Утім, лиха їхні не обмежаться одним плачем, але плач цей буде для того, щоб вони самі над собою виголосили вирок і засудили самих себе. Водночас ще “і пошле Ангелів Своїх із сурмою гучною, і зберуть вибраних Його з чотирьох вітрів, від краю небес до краю їхнього” (Мф. 24:31). Коли ти почуєш це, уяви собі муки тих, які залишаться. Вони понесуть не тільки те покарання, а й це. І, як вище говорив Христос, що вигукнуть: “благословенний той, хто прийшов в ім’я Господнє” (Мф. 23:39), так і тут каже, що “заплачуть”. Раніше Христос сказав Їм про жорстокі битви; але щоб вони знали, що за лихами теперішнього життя очікують на них муки і в майбутньому, то представляє їх і такими, що плачуть, і такими, що їх відлучають від обраних, і такими, що їх віддають у пекло; і цим знову підбадьорює учнів Своїх, і показує, від яких лих вони звільняться, і якими насолоджуватимуться благами.
4.Але для чого Христос через ангелів буде закликати обраних, якщо Він прийде так явно? Для того щоб і цим вшанувати їх. Павло каже, що вони будуть піднесені на хмарах. Розмірковуючи про воскресіння, він сказав і це. “Бо Сам Господь”, – каже він, – “при сповіщенні, при голосі Архангела і сурмі Божій, зійде з неба” (1Сол. 4:16). Отже, ангели зберуть воскреслих, а хмари піднесуть зібраних, і все це станеться в найкоротший час, у мить. Господь буде закликати їх не перебуваючи на висоті, але сам прийде з трубним голосом. Для чого ж будуть труби і голос? Для збудження, для радості, для представлення жахливих подій, для муки тих, які залишаються. Горе нам від цього страшного дня! Належало б нам радіти, коли ми чуємо це, але ми сумуємо, нарікаємо і сумуємо. Чи я один відчуваю таке почуття, а ви радієте, чуючи це? На мене находить деякий жах, коли говорять про це, і я гірко плачу і зітхаю з глибини серця. Втім, не це бентежить мене, а те, що слідом за тим сказано про дівчат, про того, хто сховав у землі отриманий талант, про лукавого раба. Тому-то я плачу, уявляючи, якої ми позбудемося слави, якої надії благ, і до того ж зовсім і назавжди, якщо хоча б трохи не подбаємо. Якби і велика була праця і важкий закон, то і в такому разі належало б усе виконувати. Хоча багато хто з недбайливих і думав мати певне вибачення, – вибачення, щоправда, марне, втім, думав мати, – вказуючи на надмірну важкість заповідей, на велику працю, на нескінченний час і нестерпний тягар, але тепер нічого подібного ми не можемо представити на виправдання; і це особливо мучитиме нас у той час, не менший від пекла, коли ми за коротку мить, за нехтування нікчемним зусиллям, втратимо небо і невимовні блага. Воістину, і час короткий, і праця мала; а тим часом ми розслаблені й похмурі. На землі трудишся, а на небесах вінець; від людей приймаєш муки, а від Бога отримуєш честь; два дні біжиш, а на нескінченні віки нагорода; у тлінному тілі боротьба, а в нетлінному честь. А крім цього, треба ще уявляти й те, що хоча б ми й не зважилися зазнати для Христа деяких скорбот, усе ж таки абсолютно необхідно буде зазнати їх, тільки в інший спосіб. Якщо ти і не помреш за Христа, то не будеш же безсмертним; якщо і не відкинеш для Христа багатство, то не візьмеш його з собою після смерті. Він вимагає від тебе того, що і без вимоги ти віддаси, тому що ти смертний. Він бажає, щоб ти добровільно зробив те, що повинен будеш зробити і за необхідністю; вимагає тільки одного того, щоб для Нього зроблено було те, що трапляється і приходить і за природною необхідністю. Чи бачиш, який легкий подвиг? Те, що абсолютно необхідно тобі перетерпіти, каже Він, перетерпи для Мене; додай тільки це, і Я задоволений твоїм послухом! Золото, яке ти маєш намір давати в борг іншому, віддай Мені, з більшою і вигодою і безпекою; тілом, яким ти хочеш воювати за іншого, воюй за Мене: твої труди Я винагороджу з великим надлишком. В інших випадках ти віддаєш перевагу тому, хто платить більше, – і в позичці, і в торгівлі, і у військовій службі; а Христа, Який один відплачує більше за всіх і нескінченно більше, не приймаєш. Що це за боротьба, настільки велика? Що за ворожнеча, настільки сильна? Звідки ж, нарешті, отримаєш ти прощення і захист, коли не хочеш віддати перевагу Богові перед людьми за те, за що одних людей віддаєш перевагу іншим? Для чого віддаєш скарб землі? Віддай у Мої руки, каже Він. Невже не думаєш, що Господь землі вірніше за землю? Земля повертає тільки ввірене їй, а часто не повертає й того; Господь же дає тобі й нагороду за збереження, бо вельми любить нас. Тому, якщо ти хочеш віддати в борг, Він готовий прийняти; якщо хочеш сіяти, Він приймає це на Себе; якщо хочеш будувати, Він вабить тебе до Себе, кажучи: будуй на Моїй основі. Для чого ти вдаєшся до бідних людей, які просять милостині? Вдавайся до Бога, Який і за мале віддає тобі велике. Але ми про це і чути не хочемо, а поспішаємо туди, де брані, війни, боротьба всякого роду, чвари, наклепи.
5.Отже, чи не по праву Господь відвертається і карає нас, коли Він у всьому надає нам Себе, а ми опираємося Йому? Для кожного це цілком очевидно. Хочеш ти, каже Він, прикрашатися, – прикрашайся Моєю красою, або озброюватися, – Моєю зброєю, або зодягнутися, – в Мій одяг, або харчуватися, – ось тобі Моя трапеза, або йти, – йди Моєю стежкою, або успадковувати, – отримай Мою спадщину, або увійти у вітчизну, – увійди у місто, якого Я Художник та Будівничий, або збудувати дім, – збудуй його в поселеннях Моїх. Я не вимагаю від тебе нагороди за те, що даю, але ще й маю нагородити тебе за те саме, що ти забажаєш скористатися всіма Моїми благами. Що може зрівнятися з цією щедрістю? Я батько, Я брат, Я наречений, Я дім, Я харчування, Я одяг, Я корінь, Я основа, Я все, чого б ти не забажав: ні в чому ти не матимеш потреби. Я і служити буду, – бо Я прийшов для того, щоб служити, а не для того, щоб Мені служили ( Мф. 20:28). Я і друг, і член, і голова, і брат, сестра, і мати, – Я все; тільки ти будь Мені другом. Для тебе Я бідний, для тебе Я жебрак, для тебе Я на хресті, для тебе в гробі, за тебе клопочу перед Отцем, на небесах, для тебе Я з’явився на землі посланцем від Отця. Ти Мені все: і брат, і співспадкоємець, і друг, і член. Чого ще бажаєш? Для чого відвертаєшся від Того, Хто любить тебе? Для чого працюєш світу? Для чого вливаєш у посудину розбиту? А цьому і подібні праці для справжнього життя. Для чого січеш вогонь? Для чого б’єш повітря? Для чого біжиш марно? Чи не кожне мистецтво має мету? Це кожному відомо. Покажи мені й ти мету життєвого піклування. Але ти не можеш показати: “суєта суєт – усе суєта” (Еккл. 1:2). Підемо до гробів: покажи мені батька, покажи мені дружину. Де той, хто вдягався в золоті шати, хто сидів на колісниці, хто мав війська, царський пояс, провісників; хто одних вбивав, а інших кидав у в’язницю; хто зі своєї волі і вмертвляв, і звільняв? Я нічого не бачу, крім кісток, черв’яків і павутини. Усе це земля, усе це вигадка; усе це сон і тінь, порожня розповідь і образ, або, краще сказати, менш ніж образ: образ ми бачимо принаймні на картині, тут же не бачимо й картини. О, якби цим закінчувалися лиха! Але тепер честь, задоволення, знаменитість, – одна тінь, одні слова; а те, що від них походить, – уже не тінь і слова, а перебуває й перейде з нами туди, і всім буде відомо; розкрадання, корисливість, розпуста, перелюбії, перелюбство та незліченні подібні злочини, чи полягають вони у словах, чи в ділах, написані не на картині та не на поросі, а на небесах. Отже, якими очима будемо ми дивитися на Христа? Якщо людина не може дивитися на батька, коли усвідомлює себе винною перед ним, то як ми будемо дивитися тоді на Того, Хто нескінченно лагідніший, ніж батько? Як знесемо Його присутність? Станемо перед судилищем Христовим, і всім буде суворе випробування. Якщо ж хто не вірить майбутньому суду, той нехай подивиться на те, що тут відбувається, – на тих, хто перебуває у в’язницях, у копальнях, у нечистих місцях, на тих, хто біснується, на божевільних, на тих, хто страждає від невиліковних хвороб, на тих, хто бореться з повсякденною убогістю, хто зазнає голоду, хто страждає від сильних скорбот, хто перебуває у полоні. Вони не терпіли б цього тепер, якби й на всіх інших, які подібно до них згрішили, не чекали покарання і муки. Якщо ж інші анітрохи тут не постраждали, то це саме повинно служити тобі ознакою, що неодмінно чекає на них щось після відходу з теперішнього життя. Один і той самий Бог усіх не став би одних карати, а інших, котрі вчинили такі самі або ще більші злочини, залишати без покарання, якби Він не мав наміру піддати їх певному покаранню в майбутньому житті. Отже, у зв’язку з цими міркуваннями і доказами, і самі упокоримо себе, і ті, хто відкидає суд, нехай увірують і виправляться, щоб ми, провівши тутешнє життя гідно Царства Небесного, отримали вічні блага благодаттю і людяністю Господа нашого Іісуса Христа, Котрому слава навіки віків. Амінь.
| ← | → |