Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 74
«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що будуєте гробниці пророкам і прикрашаєте пам’ятники праведників, і говорите: якби ми були в часи батьків наших, то не були б спільниками їх у проливанні крові пророків» (Мф. 23:29-30).
Зміст:
Чому Христос засуджує фарисеїв за влаштування гробниць пророків. – Фарисеї удавано засуджували своїх батьків і перевершували їх нечестям. – Ті, хто нерозумляться покаранням інших, несуть найтяжче покарання. – Любов Христа до іудеїв і страта за відкидання її. – Пізніше каяття іудеїв не принесе їм користі. – Застереження дбати про душу і лікувати душевні недуги – зокрема сріблолюбство – у лікарів духовних.
1) Христос каже: “горе” книжникам і фарисеям – не тому, що вони будують гробниці і засуджують батьків своїх, а тому, що, як у першому випадку, так і в удаваному осуді батьків своїх, вони чинять гірше за них. А що засудження їхнє було удаване, про це говориться в Луки, де вони називаються спільниками батьків, тому що вони будують гробниці. “Горе вам, що будуєте гробниці пророкам, що їх побили батьки ваші: цим ви свідчите про діла батьків ваших і погоджуєтеся з ними, бо вони побили пророків, а ви будуєте їм гробниці” (Лк. 11:47-48). Тут Христос засуджує їхній намір, з яким вони будували; саме вони будували гробниці не на честь убитих, а ніби хвалячись убивством, і з побоювання, щоб свідоцтво та пам’ять про таку їхню зухвалість, із плином часу, не загинули разом із пам’ятками, що зруйнувалися; будували гробниці, споруджуючи чудові будівлі, наче трофеї, і тим показували, що вони здобували собі славу в злочині отців своїх. Справді, – нібито каже Христос, – справжні зухвалі ваші вчинки показують, що і це ви робите з таким же наміром. Хоча ви, каже Він, під приводом звинувачення батьків ваших, і говорите протилежне, – тобто, що ми не були б спільниками їхніми, якби жили в ті дні, – але явно, з якою думкою ви говорите це. Тому-то Христос, виявляючи цей намір, так пояснює його. Сказавши: “Говоріть: якби ми були за днів батьків наших, то не були б спільниками їхніми в [пролитті] крові пророків”, – додав: “таким чином ви самі проти себе свідчите, що ви сини тих, котрі побили пророків” (Мф. 23:30-31). Але який злочин – бути сином убивці, якщо цей син не бере участі в намірі батька? Ніякого. Звідси очевидно, що Христос говорить їм це для того, щоб дати знати про участь їхню в злочині батьків їхніх. Це доводять і наступні слова, які Він додав: “Змії, породження єхиднини!” (Мф. 23:33). Як єхидни за смертоносною отрутою уподібнюються до тих, хто їх породив, так і ви уподібнюєтеся до батьків ваших за вбивством. Далі, виявивши їхній намір, невідомий для багатьох, Він підтверджує слова Свої майбутніми зухвалими їхніми вчинками, про які всі знатимуть. Сказавши: “Таким чином ви самі проти себе свідчите, що ви сини тих, що побили пророків”, і тим самим давши знати, що Він говорить про участь їх у злочині і що вони удавано говорили: “то не були б співучасниками їхніми”, – додав: “А тепер доповнюйте міру отців ваших” (Мф. 23:32), не даючи цим настанови, а тільки провіщаючи майбутнє, саме убивство Його самого. Таким чином викривши їх і показавши неправдивість слів, які вони говорили на захист себе, – саме, що ми не були б їхніми спільниками (справді, ті, що не втрималися від убивства Господа, як би пощадили рабів?) – підсилює після цього промову Свою, називаючи їх зміями і породженнями єхидними, і продовжує: “Як ухилитеся ви від осуду в геєну?”, наважуючись на такі зухвалі вчинки, і зрікаючись від них і приховуючи свій намір? Далі, викриваючи їх ще з більшою силою інакше, Він каже: “Я посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників, і ви когось уб’єте, і розп’янете, а когось битимете в синагогах ваших” (Мф. 23:34). А для того, щоб вони не сказали, що хоча ми й розіп’яли Господа, однак утрималися б від убивства рабів, якби жили в той час, – каже: ось, Я посилаю до вас рабів, і самих пророків, але ви і їх не пощадите. Це говорить Христос для того, щоб показати, що немає нічого дивного, якщо Його вб’ють сини, які в убивстві, обманах, підступності та зухвалих вчинках перевершують батьків своїх. Крім того, Він показує, що вони й надмірно пихаті; коли вони кажуть, що коли б ми жили за днів батьків наших, то не були б спільниками їхніх, кажуть це через марнославство, і мудрують тільки на словах, а на ділі чинять зовсім навпаки. “Змії, породження єхидни!”, – тобто: злі діти злих батьків, і ще зліші за них. Христос показує, що вони наважуються на набагато більші злодіяння, і в жорстокості перевершують навіть батьків своїх, хоча й хваляться, що вони не вчинили б так у такому випадку. І справді, вони закінчують і довершують злодіяння. Ті вбили тих, хто прийшов у виноградник, а ці вбили і самого Сина, і тих, які кликали на шлюб. Це ще говорить Христос і для того, щоб віддалити їх від спорідненості з Авраамом і показати, що від цього нема жодної користі для них, якщо вони не наслідуватимуть справ його. Тому й додає: “Як ви втечете від засудження в геєну?”, наслідуючи батьків своїх у таких зухвалих вчинках? Тут Він навів їм на пам’ять і викривальну проповідь Іоанна, бо і він так називав їх, і нагадував їм про майбутній суд. Далі, оскільки ні суд, ні геєна анітрохи не лякали їх, почасти через те, що вони не вірили, а почасти через те, що це уявлялося у віддаленому майбутньому, то Він викриває їх теперішніми випадками, і каже: “Отож, ось, посилаю до вас пророків, і мудрих, і книжників, і інших вб’єте, і розп’яєте, і інших будете бити в синагогах ваших. …; нехай прийде на вас уся кров праведна, пролита на землі, від крові Авеля праведного до крові Захарії, сина Варахіїна, котрого ви вбили між храмом і жертовником. Істинно кажу вам, що все це прийде на цей рід” (Мф. 23:34-36).
2.Дивись, скільки Христос застерігав їх! Він казав: ви засуджуєте батьків ваших, кажучи, що не були б спільниками їхніх, і цим не мало присоромив їх. Далі казав: ви, засуджуючи їх, чините ще гірше за них, і цього також достатньо було, щоб посоромити їх. Нарешті каже: це не залишиться без покарання, – і тим самим наводить на них найбільший страх, нагадуючи їм про геєну. Але оскільки до геєни було далеко, то Христос представляє їм справжні лиха, і каже: “що все це прийде на цей рід” (Мф. 23:36). З покаранням з’єднав Христос і найбільші лиха, сказавши, що вони понесуть покарання найтяжче за всіх; але ні від чого не стали вони кращими. Але якщо хто запитає: за що ж вони зазнають покарання найтяжче за всіх, я сказав би: за те, що жорстокіше і гірше за всіх чинять, і нічим з того, що було раніше, не навчилися. Невже ти не чув слів Ламеха: “[Якщо за Каїна] помститься [в сімдесят разів, то] за Ламеха в сімдесят разів у сімдесят разів у сімдесят разів” (Бут. 4:24), тобто: я гідний більших покарань, ніж Каїн. За що ж? Адже він не вбив брата? За те, що не напоумився тим прикладом. Те ж саме говорить Бог в іншому місці: “Не залишить без покарання… [хто карає дітей за провину батьків, аж до третього і четвертого [роду], що ненавидять Мене” (Вих. 20:7,5), – не тому, щоб хто-небудь із них ніс покарання за чужі провини, а тому, що після багатьох грішників, і до того ж покараних, вони не стали кращими, але подібно до них вдавалися до гріха, а тому й гідні того, щоб їм терпіти однакові покарання. Але дивись, як доречно Христос нагадав їм про Авеля, показуючи, що і це вбивство було зроблено через заздрість. Отже, що ви тепер можете сказати? Чи ви не знаєте, що зазнав Каїн? Хіба Бог залишив без уваги те, що трапилося? Чи не піддав Він його найжорстокішому покаранню? Невже ви не чули, чого зазнали ваші батьки, які побили пророків? Чи не піддані вони були незліченним мукам і покаранням? Як же ви не стали кращими? Але для чого мені говорити про покарання батьків ваших, і про те, що вони зазнали? Ти, який виголошуєш осуд на батьків твоїх, чому гірше за них чиниш? Ви самі виголосили вирок, що “злодіїв цих віддасть на злу смерть” (Мф. 21:41). Яке ж вибачення матимете, наважуючись на такі зухвалі проступки після такого вироку? Але хто цей Захарія? Одні вважають його за батька Іоанна, інші – за пророка, а інші – за іншого якогось священика, що має два імені, якого Писання називає і Іоддаєм. Зверни увагу й на те, що це було сугубе злодіяння. Вони не тільки вбивали святих, але ще й у священних місцях. І вимовляючи ці слова, Христос не тільки лякав їх, а й утішав учнів, показуючи, що і праведники ще до них те саме терпіли. Лякав же їх пророцтвом, що як ті були покарані, так і вони понесуть жорстоке покарання. Тому й учнів Своїх називає пророками, мудрими й книжниками, знову забираючи цим в іудеїв усякий привід до виправдання. Тепер, каже Він, ви не можете сказати, що Я посилав з язичників, і через це ви впали в спокусу; вас довело до цього те, що ви вбивці й жадаєте крові. Тому Він і сказав раніше, що Я пошлю пророків і книжників. І всі пророки докоряли їм у тому самому, кажучи, що вони кров з кров’ю мішають, і що вони – мужі крові (Ос. 4:2). Ось чому Бог і вимагав принесення крові в жертву Собі, показуючи, що якщо в безсловесному так дорога кров, то тим більше в людині. Тому Він і говорить Ною: “Хто проллє кров людську, того кров проллється рукою людською” (У Златоуста: “Я помщуся за всяку кров пролиту”) (Бут. 9:6). Можна знайти незліченну безліч й інших доказів на те, що Бог забороняє вбивати. Тому Бог не наказав їсти і чого-небудь задушеного. О, яке велике милосердя Бога, Який хоч і знав, що іудеї ніякої не отримають користі, проте виконував Свою справу! Посилаю, – каже Він, – хоч і знаю, що вони будуть убиті. Таким чином, іудеї і тут були викриті в тому, що даремно говорили: ми не були б спільниками батьків наших. І ці вбивали пророків у синагогах, і не шанували ні самого місця, ні гідності осіб. Вони вбивали не простих людей, але пророків і мудрих, щоб не бути викритими від них. Під ім’ям же пророків Христос розуміє апостолів та їхніх спадкоємців, тому що багато хто пророкував. Потім, бажаючи посилити страх, каже: “Істинно кажу вам, що все це прийде на цей рід”, тобто, все це Я зверну на ваші голови й помщуся жорстоко, бо той, хто бачив, як багато хто згрішає, і не напоумився, а сам чинив так само і не лише так само, а й значно гірше, повинен бути підданий значно тяжчій карі, ніж ті. Подібно до того, як якби він захотів, то здобув би для себе величезну користь і став би кращим завдяки безлічі прикладів в інших, – точно так само, не виправившись, стає гідним більшого покарання за те, що мав багато випадків на напоумлення від людей, які раніше згрішили і вже були покарані, але без усякої для себе користі.
3.Слідом за цим Христос звертає промову до міста, бажаючи в такий спосіб напоумити слухачів, і каже: “Єрусалиме, Єрусалиме” (Мф. 23:37)! Що означає це сугубе звернення? Це голос милосердя, співчуття і великої любові. Начебто перед коханою жінкою, яку постійно кохали, але яка знехтувала тим, хто кохав її, і через те заслужила покарання, Він виправдовується, коли мав намір уже був вразити стратою. Те саме робить Він і через пророків, коли каже: “Я говорив: “Повернися до Мене”, але вона не повернулася” (Єр. 3:7). Зробивши таку відозву до Єрусалима, Христос обчислює скоєні ним убивства: “Ти, що пророків б’єш, і камінням каміння б’єш тих, кого послали до тебе, скільки разів Я хотів зібрати дітей твоїх,… і ви не захотіли!” (Мф. 23:37)? Захищаючись від злочинів проти Нього, Він каже, що й усім цим ти не відвернув Мене від себе, і не відхилив великої прихильності Моєї до тебе; навпаки, Я хотів, і не один раз або два рази, але багаторазово, залучити тебе. “Скільки разів, – каже Він, – хотів Я зібрати дітей твоїх, як птах збирає пташенят своїх під крила, і ви не захотіли”? Цими словами Він хоче показати, що вони завжди віддалялися від Нього, через гріхи; порівнянням же виявляє Свою любов, бо цей птах палко любить своїх пташенят. Таке порівняння пророків із крилами скрізь, і в пісні Мойсея, і в псалмах, означає особливий догляд і піклування. “Ви не захотіли”, – продовжує Він. “Ось, залишається вам дім ваш порожній” (Мф. 23:38), тобто, позбавлений Мого заступництва. Отже, сам Він раніше протегував їм, підтримував, зберігав їх, сам Він і карає їх завжди. І тепер погрожує Він покаранням, якого вони завжди надзвичайно боялися, бо воно вказувало на цілковите порушення їхнього громадянського побуту. “Бо кажу вам: не побачите Мене віднині, доки не вигукнете: благословенний Той, хто прийшов в ім’я Господнє!” (Мф. 23:39). І це – голос любові полум’яної, що сильно тягне їх не минулими тільки, а й майбутніми подіями, бо тут Він говорить про майбутній день Свого другого пришестя. Але що? Невже вони з цього часу не бачили Його? Кажучи: “віднині”, Він вказує не на цю саму годину, а на весь час, що минув до Його страждання. А оскільки вони завжди звинувачували Його в тому, що Він богопротивник і ворог Богу, то Він і переконує їх любити Себе тим, що показує Свою однодумність з Отцем і Свою присутність у пророках, а тому і вживає ті ж самі слова, які й пророк. Цими ж самими словами Він провіщав і воскресіння, і друге пришестя Своє, даючи зрозуміти навіть і самим невіруючим, що тоді вони, безсумнівно, поклоняться Йому. Але як Він вказав на це? Передбачаючи багато чого в майбутньому, а саме: що пошле пророків; що їх вбиватимуть, і навіть у самих синагогах; що самі вони зазнають крайніх нещасть; що дім залишиться пустим; що їх спіткають жахливі нещастя, яких колись ніколи й не було. Усе це для найбезглуздіших і найзатятіших могло бути ясною вказівкою на Його друге пришестя. Запитаємо їх: чи не посилав Він до них пророків і мудрих? Чи не вбивали вони їх у синагогах? Чи не залишений дім їхній порожнім? Чи не спіткали рід цей усі покарання? Все це очевидно, і ніхто не буде сперечатися. І подібно до того, як збулося все це, так збудеться й останнє Його пророцтво, і тоді, без сумніву, вони підкоряться Йому; але це анітрохи не слугуватиме їм як виправдання, так само як і всім, котрі розкаюватимуться тоді через руйнування їхньої держави. Тому, поки є час, будемо робити добро. Як для іудеїв не буде тоді ніякої користі від прозріння, так і нам не принесе тоді користі наше каяття в нечесті. Так і керманичеві нічого не залишається більше робити, коли від його недбальства корабель зануриться в море, і лікареві після смерті хворого, але кожному з них треба перш за все все обміркувати й зробити, щоб не наразитися на жодну небезпеку або сором; а потім – усе марно. Отже, і ми, коли хворі, покличемо лікарів, витратимо гроші і докладемо всіх зусиль, щоб, звільнившись від хвороби, бути потім здоровими. І яке ми виявляємо піклування про рабів наших, коли вони бувають хворі тілесно, таке ж виявимо і про себе самих, під час хвороби душі нашої. Ми до самих себе ближчі за рабів, і душі наші кращі за тіла їхні; але, незважаючи на це, ми навряд чи докладаємо і таку ж турботу про душу. Якщо ж ми нині не будемо цього робити, то після смерті не будемо в змозі нічим виправдати себе самих.
4 І хто ж буде такий жалюгідний, скажеш ти, щоб не доклав такого ж піклування про душу? Це-то й дивно, що ми так неуважні до самих себе, що нехтуємо собою більше, ніж рабами. Коли раби хворі на гарячку, ми кличемо лікарів, відокремлюємо особливу кімнату і змушуємо коритися приписам лікарської науки; і якщо вони не піклуються про себе, ми вживаємо заходів суворіших, і приставляємо вартових, які не дозволяли б їм робити те, чого б хотілося, і якщо люди, які їх доглядають, скажуть, що треба приготувати дорогі ліки, ми погоджуємося; якщо наказують щось, ми слухаємося і платимо гроші їм за їхні приписання. Коли ж ми самі буваємо хворі, – а ми хворі завжди, – то не кличемо ні лікаря, ні грошей не витрачаємо, але так не дбаємо про душу, як би про ворога якогось і ворога. Це я кажу не на докір дбайливості про рабів, але бажаючи показати, що, принаймні, таке ж старання ми повинні докладати і про нашу душу. Але як же це робити, скаже хто-небудь. Покажи свою хвору ? Павлу, поклич Матфея, пішли за Іоанном. Дізнайся від них, що треба робити з таким хворим: без жодного сумніву, вони скажуть і не сховають нічого; адже вони не вмерли, але живі й можуть говорити. Але душа твоя не відчуває того, що вона одержима гарячкою? Ти примусь її і пробуди в ній розум. Поклич до неї пророків. Цим лікарям не потрібно платити грошей, вони не вимагають нагороди ні за свої труди, ні за ліки, які вони готують; крім справ милосердя, не примушують тебе до жодних витрат; багато в чому навіть самі допомагають тобі; так, коли змушують дотримуватися стриманості – позбавляють тебе від зайвих і недоречних витрат; коли навчають тверезості – збагачують тебе. Чи бачиш мистецтво лікарів, які разом зі здоров’ям доставляють і гроші? Вдайся ж до них, і дізнайся від них властивість своєї хвороби. Так, ти любиш гроші, жадаєш багатства, як хворі гарячкою – води холодної? Послухай, що вони радять. Як лікар каже тобі: якщо задовольниш своє бажання, занапастиш себе, і те, і те трапиться з тобою, так і Павло: “Ті, хто бажає збагачуватися, попадають на спокусу, на пастки, на багато нерозважливих і шкідливих пожадливостей, що занурюють людей у лихо та згубне становище” (1Тим. 6:9). Але ти нетерплячий? Слухай же, що говорить він: “Бо ще небагато, дуже небагато, і Прийдешній прийде і не забариться” (Євр. 10:37); “Господь близько. Не турбуйтеся ні про що” (Флп. 4:5-6); і знову: “Минає образ світу цього” (1Кор. 7:31). Цим він не наказує тільки, а й втішає, подібно до лікаря. І як ці останні замість холодної води вигадують дати що-небудь інше, так і Павло дає інший напрямок бажанню. Ти, каже він, хочеш збагачуватися? Збагачуйся добрими справами. Прагнеш збирати скарби? Не забороняю; тільки збирай їх на небесах. І подібно до того, як лікар каже, що холодна вода шкідлива для зубів, нервів, кісток, так і Павло більш стисло, – він любить стислість, – але за те набагато ясніше і сильніше сказав: “Корінь усіх зол є грошолюбство” (1Тим. 6:10). Чим же слід користуватися? Він говорить і про це: достатком замість користолюбства. “Велике надбання, – каже він, – бути благочестивим і задоволеним” (1Тим. 6:6). Якщо ж ти нетерплячий і жадаєш більшого, і не наважуєшся залишити всі надмірності, то й такому хворому розповідає він, як потрібно ними користуватися: щоб ті, хто “тішаться” над надбанням, були “не такими, що тішаться, а ті, що купують, – як ті, що не здобувають, а ті, що користуються цим світом, – як ті, що не користуються” (1Кор. 7:30-31). Чи бачиш, що він наказує? Чи хочеш, представлю тобі ще й іншого лікаря? Я готовий. Ці лікарі не схожі на лікарів тілесних, які взаємними своїми суперечками часто гублять хворого. Вони не такі. Вони дбають про здоров’я хворих, а не про власну славу. Отже, не бійся, що їх багато; один у всіх віщає Учитель Христос.
5Дивись, ось приходить ще інший, і різко говорить про твою хворобу, або краще, його вустами говорить сам Учитель: “Не можете служити Богу і мамоні” (Мф. 6:24). Скажуть: нехай так; але як же це може бути? Як нам відмовитися від свого бажання? І цього тут можна навчитися. Яким же чином? Слухай, що говорить Він: “Не збирайте собі скарбів на землі, де моль і іржа винищують, і де злодії підкопують і крадуть” (Мф. 6:19). Чи бачиш, як Він вказівкою на місце і винищувачів відхиляє від цієї земної пристрасті і спрямовує тебе до неба, де ніщо не винищується? Якщо, – ніби так говорить Він, – будете збирати багатство там, де ні моль, ні іржа не винищують, де злодії не підкопують і не крадуть, то і хворобу цю відіб’єте, і душі принесете найбільше багатство. Сказавши це, Він подає і приклад для напоумлення тебе. І як лікар, лякаючи хворого, каже: “такий-то, напившись холодної води, занапастив себе”, так і Він наводить багатого, який, будучи хворий і бажаючи життя й здоров’я, не міг одержати цього через пристрасть до користолюбства, але відійшов ні з чим. Потім інший євангеліст вказує ще на іншого багатія, що палає в полум’ї і не має навіть і краплі води (Лк. 16:24). Потім, показавши, що ці заповіді легкі, Христос сказав: “Погляньте на птахів небесних” / (Мф. 6:26). Але будучи поблажливим, Він не дозволяє і багатим впадати у відчай. “Неможливе людям, – каже Він, – можливе Богові” (Лк. 18:27). Хоч і багатий ти, але все ще може зцілити тебе цей Лікар. Утім, Він не забороняє збагачуватися, але не велить бути рабом грошей і віддаватися марнотратству. Як же можна врятуватися багатому? – Усе своє багатство, роблячи загальним для нужденних, як чинив Іов, виганяючи з душі пристрасть до більшого і в жодному разі не переступаючи меж необхідного. Після того представляє тобі і митаря, який, незважаючи на те, що був одержимий сильним запалом користолюбства, скоро позбувся цієї недуги (Лк. 5:27). Хто користолюбніший за митаря? Але і він став людиною нелюбостяжательною, підкоряючись приписам Лікаря. Такі були в Нього учні, які, будучи одержимі такими ж, як і ми, хворобами, скоро одужували. І кожного з них Він нам подає як приклад, щоб ми не впадали у відчай. Подивися на цього митаря. Зверни ще увагу на іншого, начальника митарів: він обіцяв роздати вчетверо більше проти всього насильно ним набутого майна, і половину зі свого власного, щоб прийняти Іісуса (Лк. 19:8). Але ти занадто розпалений пристрастю до грошей? Вважай те, що належить усім, нібито за своє. Більше, ніж ти шукаєш, каже Він, даю тобі, відчиняючи для тебе домівки багатих по всьому всесвіту: “Усякий, хто покине домівки,… або батька, або матір,… або землі, заради імені Мого, отримає у сто крат” (Мф. 19:29). Таким чином, не тільки отримаєш вельми багато, а й повністю вгамуєш цю сильну спрагу, і будеш переносити все легко, не тільки не піклуючись про зайве, але й часто відмовляючи собі в необхідному. Так Павло жадав, і був задоволений цим більше, ніж коли їв (Флп. 4:11). І подвижник, отримавши вінець за свої подвиги, не наважиться вдатися до бездіяльності й неробства, так само як і купець, який отримав прибуток від торгівлі на морі, не захоче вже залишатися в бездіяльності. Так і ми, якщо скуштуємо належним чином від духовних плодів, вважатимемо вже за ніщо все теперішнє, захоплюючись нібито деяким солодким захватом – бажанням майбутнього. Тож скуштуймо, щоб звільнитися від суєти теперішніх благ, і досягти майбутніх, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
| ← | → |