Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 73

«Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що поїдаєте доми вдовиць і лицемірно довго молитесь: за те ще більший осуд приймете» (Мф. 23:14).

Зміст:
Той, хто прикриває злі справи личиною благочестя, заслуговує на суворе покарання. – Фарисеї були згубниками тих, хто бажав спасіння. – Мета староз. приписів про зовнішні очищення. – Чесноти, що очищають душу: правда, людинолюбство, істина. – Проти тих, хто не піклується про душевну чистоту. – Проти тих, хто видивляється в храмі красивих жінок. – Порівняння звичаїв апостольського часу із сучасними. – Проти жіночого вбрання, одруження через гроші, розбещувальних приказок.

1. Цими словами Спаситель починає викривати книжників і фарисеїв у тому, що вони пересичувалися і, що ще жахливіше, наповнювали черево своє не з багатих, а з багатства вдів, і в такий спосіб ще більше збільшували їхню бідність замість того, щоб полегшити її. Вони не просто їли, але поїдали. І це корчемство ще прикривали найнижчим лукавством: “лицемірно довго моліться”. Кожен, хто чинить зло, заслуговує на покарання; а хто, прийнявши на себе образ благочестя, вживає його для прикриття своїх злих справ, той підлягає набагато найжорстокішому покаранню. Чому ж Спаситель зовсім не позбавляв сану книжників і фарисеїв? Тому, що не настав ще час. Ось чому Він і залишив їх до часу. А викриваючи їх, Він оберігає народ від спокуси, щоб він, дивлячись на високий сан книжників, не спокусився до наслідування їм. Бо ж раніше Він сказав: “Усе, чого вони велять вам дотримуватися, дотримуйтеся”, то тепер, щоб нерозумні, ґрунтуючись на цих словах, не подумали, що їм дозволяється все, показує, у чому книжники спотворюють закон. “Горе вам, книжники й фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо самі не входите, і тих, хто хоче увійти, не допускаєте” (Мф. 23:13). Якщо винен той, хто не приносить користі, то як може очікувати прощення той, хто завдає ближнім шкоди, і загороджує їм вхід? Що ж означає слово: “тих, хто хоче увійти “23? Воно означає здатних. Коли належало що-небудь наказувати іншим, тоді книжники покладали тягарі непідконтрольні; а коли самим їм належало виконувати що-небудь із того, що пропонувалося законом, тоді вони чинили зовсім інакше: не тільки нічого не робили самі, але, що набагато згубніше, розбещували ще й інших. Це люди, яких слід назвати виразкою, люди, які своєю справою спричиняють загибель інших, абсолютно протилежні істинним учителям. Якщо справа вчителя – рятувати того, хто гине, то губити того, хто бажає врятуватися, – справа губителя. Потім слідує інше докірливе викриття: “Обходьте море і суходіл, щоб навернути хоча б одного, і коли це станеться, робите його сином пекла, удвічі гіршим за вас” (Мф. 23:15), – тобто: хоча вам коштує надзвичайно великих зусиль і зусиль навернути когось, та й після всього цього ви не вмієте вберегти його. Ми найбільше намагаємося зберігати те, що придбано з великою працею; а вас і це не робить більш дбайливими. Тут Христос висуває до книжників і фарисеїв два звинувачення: по-перше, у тому, що вони нічого не можуть зробити для порятунку багатьох, і що їм великих зусиль коштує привернути до себе хоча б одну людину; по-друге, у тому, що вони абсолютно не піклуються про збереження того, кого придбали; і не тільки не піклуються, а ще й стають його зрадниками, коли порочним своїм життям розбещують його й роблять ще гіршим. Дійсно, коли учень бачить порочних учителів, то робиться гіршим за них, тому що він не зупиняється на ступені розбещення свого вчителя. Коли вчитель добродушний, учень наслідує його; а коли він поганий, то ще й перевершує його в тому, тому що немає нічого легшого, як робитися гіршим. Він називає його сином геєни, тобто точно таким, якою є сама геєна.  А слова: “гіршим за вас” – сказав для того, щоб і порочних учнів залякати, і книжників вразити сильніше за те, що вони були вчителями беззаконня. І не тільки за це, а ще й за те, що вони намагалися вкласти в учнів своїх більше зла, втягуючи їх у більшу порочність, ніж якої зазнали самі, що служить ознакою найвищою мірою розбещеної душі. Далі Христос докоряє книжникам і фарисеям і за їхнє безумство, – за те, що вони вселяли неповагу до найважливіших заповідей. Щоправда, раніше Він говорив, мабуть, протилежне, тобто, що вони “зв’язують тягарі тяжкі й нездоланні” (Мф. 23:4); але вони і це, своєю чергою, робили, і, з іншого боку, вживали всі засоби для розбещення своїх послідовників, вимагаючи від них справності в дріб’язкових справах і, разом з тим, виявляючи зневагу до найважливіших обов’язків. “Даєте десятину, – каже Спаситель, – з м’яти, анісу й кмину, і залишили найважливіше в законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати” (Мф. 23:23). Тут цілком справедливо можна було сказати: де десятина, там і милостиня; яка ж шкода в тому, щоб подавати милостиню? Але Спаситель не засуджує книжників і фарисеїв за те, що вони в цьому дотримувалися закону: ні, Він не говорить так. Ось причина, чому саме тут Він каже: “це належало робити”. Але Він не робить цього додатка там, де починає говорити про речі чисті й нечисті, а натомість розрізняє внутрішню чистоту від зовнішньої, і показує, що за внутрішньою чистотою обов’язково йде і зовнішня, але не навпаки. Розмірковуючи про людинолюбство, Він не робить такого розрізнення, як з вищепоказаної причини, так і тому, що ще не настав час прямо і явно скасувати приписи закону. Але, почавши говорити про дотримання тілесних очищень, Він ясніше спростовує ці обряди. І тому про милостиню каже: “Це треба було робити, і того не залишати”; а про очищення не так. Як же? “Очищаєте, – каже, – зовнішність чаші й блюда, тим часом як усередині вони сповнені розкрадання й неправди. … очисти спершу нутрощі чаші й блюда, щоб чиста була й зовнішність їхня (Мф. 23:25-26). Тут Христос, кажучи про чашу і блюдо, пояснює думку Свою вказівкою на річ, усім відому й очевидну.

2.Далі, щоб показати, що немає жодної шкоди від недотримання очищень тілесних, а навпаки, найбільше покарання буває наслідком нехтування очищенням душі, тобто чеснотами, Спаситель назвав тілесні очищення комаром, бо вони були маловажливі та нікчемні, а дії, які очищають душу – верблюдом, бо останні були нестерпні. Тому й каже: “Оцеживающие комара, а верблюда поглинають” (Мф. 23:24). Зовнішні очищення були приписані законом тільки заради внутрішніх, заради милості й суду; а тому навіть і в Старому Завіті не приносили жодної користі, щойно залишалися самі по собі. Оскільки маловажне започатковано було заради найважливішого, а тим часом останнє було залишене, і предметом слугувало тільки перше, то від цього і не виходило, ще й у той час, жодного добра: внутрішнє очищення не слідувало за зовнішнім, тоді як навпаки, зовнішнє необхідне вже слідує за внутрішнім. Отже, зі слів Спасителя видно, що і до пришестя благодаті, очищення тілесне не було серед справ важливих і вартих особливої турботи, а було потрібно щось інше. Якщо ж такими були ці обов’язки ще до благодаті, то тим більше виявилися вони марними після сповіщення високих заповідей новозавітних і вже зовсім не належало залишати їх у силі. Отже, життя порочне, в усякому разі, є тяжким злом; але особливо воно шкідливе тоді, коли порочний зовсім не думає про те, що він потребує виправлення; а ще згубнішим буває воно тоді, коли така людина вважає себе здатною до того, щоб і інших виправляти: вказуючи на це, Христос і називає книжників сліпими вождями сліпих. Справді, якщо вже найбільше нещастя і лихо, коли сліпий не знаходить за потрібне мати дороговказника, то в яку прірву ввергне те, коли він захоче ще керувати інших? Усі ці докори Спаситель спрямовує на те, щоб указати на надмірну, до шаленства славолюбість, що доходила до книжників і фарисеїв, на цю жорстоку недугу, від якої вони сходили з розуму. Дійсно, для них причиною всіх зол було те, що вони все робили напоказ. Це і від віри відвело їх, і спонукало до недбальства про істинну чесноту, і спонукало дбати про одні тільки тілесні очищення, не намагаючись про очищення душі. Тому-то Христос, бажаючи привести їх до істинної чесноти і до очищення душі, і нагадує про милість, і про суд, і про віру. Ось сили, якими тримається життя наше! Ось чесноти, що очищають душу: правда, людинолюбство, істина! Людинолюбство спонукає нас прощати іншим, і не дає нам бути надмірно жорстокими до тих, хто грішить, і непохитними до прощення (а в такий спосіб ми набуваємо подвійної користі: і стаємо людинолюбними, і самі за це здобуваємо велике людинолюбство Бога всіх), і спонукає нас співчувати стражденним і надавати їм допомогу. А істина не допускає нас обманювати і лукавити. Але як у тому випадку, коли Христос каже: “Це належало робити, і того не полишати”, Він говорить це не з тим наміром, щоб запровадити спостереження за старозавітними правилами, – це ми показали вище, – так і тоді, коли говорить про тарелі й чашу: “Очисти спершу нутрощі чаші та тарелі, щоб чистими були і зовнішні риси їхні”, не пропонує колишньої дріб’язкової розбірливості, а навпаки, всіма словами хоче показати, що вона абсолютно зайва. Він не сказав: “очистіть і зовнішнє”, але – “внутрішність”: за цим, без сумніву, піде і те. А втім, Христос говорить не про чашу і блюдо, але міркує про душу і тіло, під словом: “зовнішність” маючи на увазі тіло, а під словом: “внутрішність” – душу. Якщо ж у блюді важливе внутрішнє, то тим більше в тобі. Але ви, каже Він, чините навпаки: дотримуючись маловажного і зовнішнього, не дбаєте про важливе і внутрішнє; звідси походить та найбільша шкода, що ви, вважаючи, що ви виконали все, іншим нехтуєте; а нехтуючи, і не дбаєте, або не беретеся за його виконання. Далі Христос знову ганьбить книжників і фарисеїв за марнославство, називаючи їх гробами забарвленими, і скрізь додаючи слово: “лицеміри”, тому що в цьому полягає причина всіх беззаконь, а разом із цим – і загибелі їхньої. І не просто назвав їх гробами пофарбованими, а й сказав ще, що вони сповнені нечистоти і лицемірства. Цими словами Він показав причину, чому книжники і фарисеї не вірили: саме ту, що вони сповнені були лицемірства і беззаконня. І не тільки Христос, а й пророки постійно звинувачують їх у хижацтві, у тому, що начальники їхні не судять по правді. І скрізь знайдеш, що жертви відкидаються, а потрібні милість і правда. Отже, немає нічого надзвичайного і нового ні в даних Христом заповідях, ні в докорах, ні навіть в уподібненні гробам. Цю подобу вживає і пророк, і він також називає не просто труною, але “гортань їхня – відкрита труна” (Пс. 5:10). І нині багато подібних людей, які зовні прикрашені, а всередині сповнені всякого беззаконня. І нині про зовнішню чистоту докладають багато праці, багато турботи, а про душевну анітрохи. Але якби хто розкрив совість кожного, то знайшов би безліч черв’яків, безліч гною і нестерпний сморід, – я розумію мерзенні та злі побажання, які огидніші за черв’яків.

3 Але те, що ці люди такі, це, звісно, жахливо, проте ж, ще не так. А коли ми, удостоєні бути храмом Бога, раптом стаємо трунами, що вміщують у собі такий сморід, це вже крайнє лихо. Бути труною тому, у кому жив Христос і діяв Дух Святий, у кому відбулося стільки таємниць, – яке справді лихо! Якого плачу і ридання гідне те, коли члени Христові робляться труною, сповненою нечистоти! Поміркуй, як народився ти, чого удостоївся, який отримав одяг, як став храмом нетлінним, прекрасним, прикрашеним не златом або перлами, а Духом, що незрівнянно дорогоцінніше. Подумай, що в місті не тримають жодної труни з небіжчиком; тому й тобі не можна з’явитися в град горній. Якщо це заборонено тут, то тим більше там. Або краще, і тут над тобою стали б усі сміятися, якби ти став носити мертву людину, і не тільки стали б сміятися, а й тікати від тебе. Скажи мені: якби хто скрізь носив із собою мертве тіло, хіба всі не відступили б і не втекли від нього? Так міркуй і в цьому випадку. Ти представляєш набагато жахливіше видовище: ти носиш усюди душу померлу від гріхів, душу віддану гниттю. Хто пошкодує про таку людину? Якщо ти не шкодуєш про свою душу, то чи буде шкодувати будь-хто інший про такого жорстокого і згубного ворога самому собі? Якби хтось у твоїй спальній або їдальні кімнаті зарив мертве тіло, то чого б ти не зробив? А ти зариваєш мертву душу не в їдальні і не в спальній, але між членами Христовими, – і ти не боїшся, щоб не вразили з неба твою голову тисячі громів і блискавок? Як же ти наважуєшся ходити в церкву Божу і в святі храми, будучи сповнений всередині такого огидного смороду? Якби хто вніс мерця в царські палаци і поклав його там, той поніс би найжорстокіше покарання. А ти входиш у священну огорожу, і наповнюєш дім Божий таким смородом: подумай, якого покарання зазнаєш! Наслідуй ту блудницю, яка миром помазала ноги Христові, і весь дім наповнила пахощами; ти робиш зовсім протилежно щодо дому Божого. Яка потреба, якщо ти й не відчуваєш смороду? Це тільки крайній ступінь хвороби. Це означає, що хвороба твоя невиліковна; що вона набагато жорстокіша, ніж хвороба тих, у кого тіло гниє і видає поганий запах. Ця остання хвороба і дає почуватися стражденним, і не заслуговує на жодне звинувачення, але навіть гідна жалю; перша ж гідна огиди і муки. Оскільки хвороба ця, і з цієї причини, є більш тяжкою і не дозволяє хворому відчувати себе, як би належало, то послухай уважно, – я покажу тобі ясно її пагубу. Перш за все вислухай, що ти вимовляєш, коли співаєш: “Нехай спрямується молитва моя, як фіміам, перед лицем Твоїм” (Пс. 140:2). Але якщо не фіміам, а сморідний дим сходить від тебе і від твоїх справ, то якому не гідний ти піддатися покаранню? Що ж це за смердючий дим? Це знають багато хто, саме ті, які задивляються на красивих жінок і виглядають привабливих дівчат. Чи не дивно ще, як не вибухнуть удари грому, і не зруйнується все дощенту? Справді, варте громів і геєни те, що тут буває. Але Бог, за Своїм довготерпінням і великою милістю, утримує до часу гнів Свій, закликаючи тебе до покаяння і виправлення. Що ти робиш, людино? Виглядаєш красивих жінок і не тремтиш, завдаючи такої образи храму Божому! Невже ти вже вважаєш церкву непотрібним будинком і ставиш гірше за площу? На майдані ти боїшся й соромишся бути поміченим, що видивляєшся жінок; а в храмі Божому, коли сам Бог розмовляє з тобою й погрожує за такі вчинки покаранням, ти блудодійствуєш і чиниш перелюб у той самий час, коли чуєш, що не повинно цього робити. І ти не тремтиш, не жахаєшся? Цього навчають вас спокусливі видовища, – ця незнищенна виразка, шкідлива отрута, тенета, яких важко позбутися тим, хто потрапив до них, задоволення і разом погибель для пристрасних. Ось чому і пророк у своєму докорі говорить: “Але твої очі і твоє серце звернені тільки до твоєї корисливості” (Єр. 22:17). Краще таким людям бути сліпими, краще бути хворими, ніж так зловживати зором. Треба було б мати всередині храму стіну, яка відокремлювала б вас від жінок.  Але оскільки ви не хочете цього, то отці визнали за необхідне відокремити вас, принаймні, цими дерев’яними дошками; у давні ж часи, я чув від старців, не було й таких стін, – “немає чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви одне у Христі Іісусі” (Гал. 3:28), – та й за часів апостолів разом перебували чоловіки й жінки. Тоді й чоловіки були чоловіками, і жінки жінками, а нині все навпаки: жінки засвоїли собі вдачі блудниць, а чоловіки нічим не кращі за коней шалених. Чи не чули ви, що чоловіки і дружини перебували разом у світлиці, і таке зібрання гідне було небес? І цілком справедливо, тому що і жінки в той час вели життя благочестиве, подвижницьке, і чоловіки зберігали чистоту і цнотливість. Послухайте, що говорить жінка, яка торгувала багряницею: “Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть до дому мого і живіть [у мене]” ( Діян. 16:15). Послухайте про жінок, які, керуючись думками чоловічими, скрізь ходили з апостолами: про Пріскіллу, Персіду та про інших, від яких нинішні жінки так само далеко відстоять, як чоловіки від тих чоловіків.

4 Тоді жінки хоча й ходили чужими країнами, але не накликали на себе лихої слави; а нині й ті, що виховуються у внутрішніх кімнатах, ледь уникають такої підозри. І це походить від зайвого вбрання і зніженості. У тих жінок було заняттям поширення проповіді, а нинішні жінки дбають про те, щоб здатися миловидними, красивими і приємними за зовнішністю. Ось їхня слава, ось їхнє спасіння! А про якісь піднесені й важливі підприємства вони й уві сні не думають. Яка дружина вжила старання на те, щоб зробити чоловіка кращим? Який чоловік мав піклування про виправлення дружини? Немає жодного. Навпаки, у дружини тільки й турботи, що про золоті прикраси, одяг та інше вбрання, а також про примноження майна; а чоловік зайнятий, окрім цих, ще багатьма й іншими турботами, і все життєвими. Хто, маючи намір одружитися, намагався дізнатися вдачу і поведінку дівиці? Ніхто. Навпаки, кожен негайно розпитує про гроші, про маєток, про те, скільки всілякого роду домашніх речей, – однаково, ніби хотів би купити що-небудь, або укласти який-небудь звичайний торговий договір. З цієї причини і шлюб називають цим ім’ям. Чув я, як багато хто каже: такий-то уклав договір із такою-то, тобто одружився. Так лаються над дарами Божими: одружуються і виходять заміж, наче продають і купують що-небудь. А письмові умови щодо шлюбів укладаються з набагато більшою обережністю, ніж у справах купівлі та продажу. Подивіться, як стародавні вступали в шлюб, і наслідуйте їх. Як же вони вступали? Вони шукали в нареченій доброї поведінки і моралі, і досконалості душевної; а тому не мали потреби в письмових договорах, у забезпеченні за допомогою паперу і чорнила. Замість усього їм достатньо було душевних властивостей нареченої. Отже, благаю і вас шукати не грошей і багатства, але доброї поведінки і лагідності. Шукай дівчину богобоязливу і розсудливу, і це буде для тебе краще за незліченні скарби. Якщо ти будеш шукати угодного Богові, то і це отримаєш; але якщо, залишивши перше, поженешся за останнім, не отримаєш і того. Але такий-то, скажеш ти, від дружини розбагатів. Чи не соромно тобі наводити такі приклади? Чув я від багатьох ось які слова: краще бажав би я терпіти крайню бідність, ніж отримати багатство від дружини. І справді, що може бути неприємніше за таке багатство? Що може бути обтяжливішим за такий достаток? Що ганебніше – стати таким чином знаменитим і подати привід усім говорити про себе: такий-то від дружини розбагатів? Я не кажу вже про домашні неприємності, які обов’язково мають виникнути звідси; не кажу про пихатість дружини, раболіпство чоловіка, про сварки, про ганьбу з боку слуг, коли вони казатимуть: жебрак, шмаркач, низький і з низького стану; з чим прийшов? чи не все належить пані? Але ти не турбуєшся про те, що так говорять про тебе, – бо ти вже не вільний. Звиклі їсти чужий хліб, чують про себе відгуки й гірші, але не засмучуються; так само й ці, та ще й на похвалу собі ставлять подібну ганьбу; і коли ми говоримо це їм, вони відповідають: було б приємно та солодко, а то нехай хоч помру. О, диявол! Які приказки ввів він у світі, – вони здатні абсолютно розбестити життя таких людей! Розглянь ці найзгубніші, диявольські слова, якою сповненою вони сповнені погибелі. Адже вони не кажуть нічого іншого, окрім такого: не думай про чесність, про справедливість; відкинь усе це, шукай тільки одного – задоволення, хоч би чого це тобі коштувало, здобувай його; хоч би всі, хто зустрічається з тобою, плювали на тебе, хоч би брудом кидали тобі в обличчя, хоч би гнали тебе, як пса, – переноси все. Якби свині й нечисті пси могли говорити, чи сказали б вони що-небудь гірше за це? Звісно, і вони не сказали б того, що людям навіює диявол говорити, ніби в сказі. Тепер ви дізналися безглуздість цих слів. Тому благаю вас віддалятися від таких приказок, і вибирати з Писань протилежні до них вислови. Які ж це вислови? “Не ходи, – сказано, – слідом за похотями твоїми і утримуйся від побажань твоїх” (Сир. 19:30). А щодо блудниці є також протилежний вислів у притчах: “[Не зважай на улесливу жінку], бо мед виливають вуста чужої жінки, і м’якша за єлей мова її, а наслідки від неї гіркі, як полин, гострі, як меч обопільно-гострий” (Притч. 5:3-4). Цим висловам будемо слухати, а не тим. Від тих-то висловів і народжуються помисли низькі, властиві рабам; від них люди робляться безглуздими тваринами, бо скрізь шукають тільки задоволення, слідуючи тій приказці, яка й без наших слів, сама по собі, варта посміху. Після смерті який у тебе залишиться прибуток від насолод? Отже, перестаньте піддавати себе глузуванню і розпалювати незгасимий вогонь геєни, і, змивши з очей гній, хоч і пізно, подивімося належним чином на майбутнє, щоб і теперішнє життя провести благочинно, у всякій чистоті й благочесті, і сподобитися майбутніх благ благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Котрому слава на віки віків. Амінь.

* * *

23Буквальний переклад: “що входять”. – і.Н.

←

→