Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 70
«Тоді фарисеї пішли і радились, як би піймати Його на слові» (Мф. 22:15).
Зміст:
Намір іудеїв викрити Христа в обурюванні проти влади. – Як викриває їх Христос. – Хто були саддукеї. – Вигаданість їхньої розповіді про дружину, що мала сім чоловіків. – Властивості та дійсність майбутнього воскресіння. – Зображення брані, подвигів і перемог пустельників над пияцтвом і обжерливістю. – Порівняння трапези сластолюбців і пустельників.
1.”Тоді”: коли ж це? Коли б найбільше належало розбитися серцем, здивуватися людинолюбству Божому, злякатися майбутнього (суду) і, дивлячись на те, що вже відбулося, повірити тому, що повинно відбутися. Слова Спасителя ясно підтверджувалися самими подіями. Справді, митарі й блудниці наверталися до віри, пророки й праведники були віддані смерті: знаючи це, фарисеї повинні були не сумніватися в тому, що чули про свою погибель, а повинні були увірувати й напоумитися. Але і це не припиняє злоби їхньої; вона не перестає мучити їх і посилюватися ще більше. А оскільки вони не могли схопити Іісуса (бо боялися народу), то обрали інший шлях і, щоб наразити Його на небезпеку, намірилися звинуватити Його в порушенні постанов суспільних. “Посилають”, сказано, “до Нього учнів своїх з іродіанами, кажучи: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий, і і правдиво Божого шляху навчаєш, і не дбаєш про догоду будь-кому, бо не дивишся на жодну особу, а тепер скажи нам: як Ти думаєш, дозволено чи не дозволено давати данину кесареві?” ( Мф. 22:16-17)? Вони платили вже данину відтоді, як управління громадськими справами їхнє перейшло у владу римлян. Отже, знаючи, що не задовго до того Февда та Іуда, намірившись спричинити збурення, були за це вбиті, вони хотіли й Іісуса питанням своїм піддати подібній підозрі. З цією метою вони й послали не тільки своїх учнів, а й воїнів Іродових, думаючи через це з того й з іншого боку викопати для Нього рів і розставити сітки, щоб у тому й в тому випадку вловити Його. Чи став би Спаситель говорити згідно з думкою іродіанів, – у такому разі фарисеї могли б докоряти Йому; чи став би Він говорити згідно з ними, – прихильники Ірода звинуватили б Його. Щоправда, Він заплатив уже дидрахму; але вони не знали цього, і тому в тому чи іншому випадку сподівалися вловити Його. Утім, їм більше хотілося того, щоб Він дав відповідь, протилежну думці іродіан. З цим наміром вони послали й учнів своїх, щоб їхньою присутністю спонукати Його до такої відповіді і на цій підставі віддати Його гегемонові, як викрадача законної влади. На це вказує і євангеліст Лука, кажучи, що вони і перед народом допитували Його для того, щоб більше мати свідків. Але вийшло зовсім протилежне їхньому наміру, і вони тільки перед великим числом глядачів виявили своє безумство. І дивись, з якими лестощами вони приступають до Нього, і як хитро прикривають свій намір. “Знаємо”, кажуть, “що Ти справедливий”. Як же ви раніше говорили, що “Він обманює народ”, і “одержимий бісом” (Ін. 7:12,10:20), і “не від Бога”? Як не задовго перед цим радилися вбити Його? Але чого не роблять люди, коли хочуть заподіяти зло іншим! Оскільки незадовго перед тим вони з нахабством запитували Його; “якою владою Ти це робиш” ( Мф. 21:23)? і не могли отримати відповіді, то тепер сподіваються лестощами надути Його, і схилити до того, щоб Він сказав що-небудь протилежне встановленим законам і верховній владі. Тому вони й заявляють Йому про Його справедливість, і, таким чином, визнають Його тим, що Він є насправді, тільки не від чистого серця і не охоче, – і додають: “не дбаєш про догоджання кому-небудь”. Дивись, як ясно виявляється в цих словах намір їхній змусити Його сказати що-небудь таке, що могло б образити Ірода і накликати на Спасителя підозру у викраденні влади, як на людину, що повстала проти закону, щоб потім могли вони піддати Його покаранню, як порушника і викрадача верховної влади. Говорячи до Нього: “не дбаєш про догоду будь-кому”, і: “не дивишся на жодну особу”, вони натякали тим на Ірода та кесаря. “Скажи нам: як Тобі здається”? Тепер ви поважаєте і називаєте вчителем того, якого стільки разів зневажали й ображали, коли Він розмовляв із вами про ваше спасіння! Утім, вони й тепер думають про Нього так само, як і раніше. І подивися, як вони підступно діють; не кажуть: скажи нам, що добре, що корисно, що згідно із законом, – але: “як Тобі здається”? Вони тільки за тим і дивляться, як би зрадити Його і викрити в противленні верховній владі. Це показує і євангеліст Марк, який, ясніше відкриваючи їхню зухвалість і убивчий намір, каже, що вони так запитували Спасителя: чи давати нам подати кесареві, чи не давати (Мк. 12:14)? Так вони дихали люттю і мучилися бажанням погубити Його, хоча удавано показували вигляд, ніби хочуть догодити Йому. Що ж Він? “Що спокушаєте Мене, лицеміри” ( Мф. 22:18)? Чи не бачите, що тепер Він уже з більшою суворістю починає говорити до них? Оскільки злоба їхня вже дозріла і відкрито виявлялася, то Спаситель глибше розсікає їхню рану, відкриває їхні таємні думки, виявляє перед усіма, з яким наміром вони прийшли до Нього, – і, таким чином, на самому початку приводить їх у замішання і змушує мовчати. А зробив Він це, бажаючи втихомирити їхню злість, щоб вони й надалі подібними починаннями не завдавали собі шкоди. Хоча вони на словах і виявляли Йому велику повагу, називали Його вчителем, свідчили, що Він справедливий і не дивиться на обличчя, – але Він, як Бог, не міг бути цим обдурений. Отже, і зі слів Його вони повинні були зробити висновок, що Він не за здогадкою викриває їх, але знає і найпотаємніші їхні думки.
2.Але Спаситель не зупинився на одному викритті. Хоча й досить було того, щоб, викривши їхній намір і відкривши лукавство, привести їх до сорому, але Він не задовольняється цим, а ще й в інший спосіб затуляє вуста їхні. “Покажіть Мені”, – каже Він, – “монету, якою платиться подать” (Мф. 22:19). Коли ж вони показали Йому, то Він і тепер, як і в інших випадках, і їхніми власними вустами вимовляє вирок, і примушує їх самих зізнатися, що повинно платити данину кесареві, – у чому й полягала головна й урочиста Його перемога над ними. Отже, Він запитує їх не тому, щоб не знав, яку має дати відповідь, а тому, що бажає їхніми ж власними словами викрити їх. Коли вони на запитання Його: “чиє це зображення”? відповідали: “кесареве”, то Він сказав їм: “віддавайте кесареве кесареві” (Мф. 22:20). Платити данину не означає давати, але віддавати належне; і на підтвердження цього Він вказує на зображення і напис. А щоб вони не сказали: “Ти підкоряєш нас людям?”, додає: а “Боже Богу”. І людям треба віддавати належне, і Богові – те, чим ми у ставленні до Нього зобов’язані. Тому й Павло каже: “віддавайте кожному належне: кому подати, подати; кому оброк, оброк; кому страх, страх; кому честь, честь” (Рим. 13:7). Утім, коли ти чуєш: “віддавайте кесареве кесареві”, розумiй пiд цим тiльки те, що нiтрохи не шкодить благочестю; усе, що суперечить благочестю, не є вже даниною кесареві, а даниною й оброком дияволу. Почувши таку відповідь, фарисеї замовкли і дивувалися Його мудрості. Після цього належало б їм увірувати і визнати себе ураженими. Справді, Він представив їм очевидний доказ Своєї божественності, відкривши їхні таємні думки, і лагідним чином змусив їх мовчати. Що ж? Чи повірили вони? Ні; але “залишивши Його, пішли геть” ( Мф. 22:22). Після них до Спасителя приступили саддукеї. Яке безумство! Ледве встиг Він затулити вуста фарисеям, як уже до Нього приступають ці, тоді, як їм слід було б утриматися від цього. Але зухвалість така безсоромна і нерозважлива, що зазіхає навіть і на неможливе. Тому і євангеліст, дивуючись їхньому безумству, вказує на нього, кажучи: “того дня приступили” ( Мф. 22:23). “Того дня”: коли ж це? Того самого дня, коли Спаситель викрив лукавство фарисеїв і осоромив їх. Хто ж такі саддукеї? Це люди, які складали особливу секту серед іудеїв, відмінну від фарисейської і набагато гіршу від тієї, – вони стверджували, що немає ні воскресіння, ні ангела, ні духа. Вони були грубіші за фарисеїв, і зовсім віддані речам тілесним. У іудеїв багато було різних сект. Тому й Павло каже: “я жив фарисеєм за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням” ( Діян. 26:5). Утім, саддукеї, приступивши до Спасителя, не прямо починають говорити про воскресіння, а вигадують якусь байку і розповідають про подію, на мою думку, небувалу, думаючи привести Його в скруту, щоб спростувати і те, і інше: і те, що буде воскресіння, і те, що воно буде таким, яким був уявляв його Спаситель. І вони, подібно до фарисеїв, приступають ніби з лагідністю, кажучи: “Учителю! Мойсей сказав: Коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме за себе дружину його, і поновить насіння братові своєму; було в нас семеро братів; перший, одружившись, помер, і, не маючи дітей, залишив дружину свою братові своєму; так само і другий, і третій, навіть аж до сьомого; після ж усіх померла й дружина; отже, у воскресінні, кого з сімох буде вона жінкою” ( Мф. 22:24-28)? Дивись, з якою мудрістю, пристойною істинному вчителю, Спаситель відповідає їм. Хоча вони приступили до Нього і з підступним наміром, але питання їхнє походило більше від невідання. Тому Спаситель і не називає їх лицемірами. А щоб Він не запитав: чому семеро мали одну дружину? саддукеї посилаються на Мойсея, хоча вся їхня розповідь, як я вже сказав, на мою думку, була вигадана. Справді, третій не взяв би її за себе, бачачи, що вже двоє її чоловіків померли; а якби взяв її за себе третій, то не взяв би четвертий і п’ятий; якби й ці погодилися, то, певно, вже не наважилися б на це шостий і сьомий, а відвернулися б від неї, побоюючись тієї самої долі, тому що до таких побоювань схильні були іудеї. Якщо й нині багато хто має подібні побоювання, то тим більше тоді мали їх іудеї, які й без того уникали подібних шлюбів, незважаючи на те, що їх зобов’язував до того закон. Ось чому і Руф, моавитянка, вийшла за далекого родича, тоді як був найближчий, а Фамарь з тієї ж причини змушена була обдурити свекра свого, щоб не залишитися бездітною. Для чого ж саддукеї вигадали, що не двох чи трьох, але сім чоловіків мала одна дружина? Через це вони сподівалися ще більше осміяти вчення про воскресіння. Тому-то й кажуть: “усі мали її”, думаючи, що вже після цього Йому нема чого сказати. Що ж Христос? Він відповідає на те й інше, маючи на увазі не слова їхні, а намір, і так само, як і раніше, відкриває сокровенні їхні помисли, частково виявляючи перед усіма, а частково залишаючи докоряти їх совісті тих, хто запитує. Тепер дивись, як Він показує і те, і інше, тобто, що буде і воскресіння, і що воно буде не таке, яким вони уявляють його собі. Що ж Він каже їм? “Помиляєтеся, не знаючи Писань, ані сили Божої” (Мф. 22:29). Оскільки вони посилаються на Мойсея і на закон, як такі, що знають його, то Спаситель показує, що саме це питання і викриває їх у незнанні Писання. Тому-то вони й спокушали Його, що не розуміли Писання належним чином, і не знали сили Божої. Чи дивно, каже Він, що ви випробовуєте Мене, Якого ще не знаєте, коли не знаєте навіть сили Божої, стільки доказів якої вам представлено, і тим часом ви не пізнали її ані з Писання, ані із загальних начал розуму? Адже і з загальних початків розуму можна знати, що Богові все можливо.
3 І, по-перше, Спаситель відповідає на запитання. Оскільки причиною того, що вони не вірили у воскресіння, була думка їхня, що порядок речей завжди залишиться незмінним, то Він насамперед усуває причину хвороби, а потім лікує і саму хворобу (бо остання походила від першої), і показує властивості воскресіння: “Бо у воскресіння, – говорить, – не одружуються, і не виходять заміж, а перебувають, як Божі ангели на небесах” (Мф. 22:30), – або, як каже євангеліст Лука, “сини Божі” (Лк. 20:36). Отже, якщо у воскресіння не одружуються, то недоречним є і питання саддукеїв. Утім, не тому сини воскресіння називаються ангелами, що не одружуються, а тому не одружуються, що будуть подібні до ангелів. Цими словами Спаситель знищив багато й інших турбот (про мирські задоволення), які всі Павло уклав в одному слові, сказавши: “бо минає образ світу цього” (1Кор. 7:31). Пояснивши, яким буде воскресіння, Спаситель далі показує, що воно дійсно буде. Звичайно, і ця істина випливала з вищесказаного; але Він, не задовольняючись колишніми словами, приєднує до них новий доказ. Він мав на увазі не тільки одне питання, а й самі думки тих, хто запитує. Так, коли запитують Його не зі злим наміром, але через незнання, то Він у відповіді своїй повідомляє більше, ніж скільки було потрібно на запитання; а коли питання навіює одна злість, то не відповідає і на те, про що запитують. Отже, Він знову загороджує вуста саддукеїв словами Мойсея, тому що й вони самі посилалися на Мойсея: “а про воскресіння мертвих, – каже Він, – чи не читали ви сказаного вам Богом: Я Бог Авраама, і Бог Ісака, і Бог Іакова? Бог не є Бог мертвих, але живих” (Мф. 22:31-32). Бог не є Бог неіснуючих і абсолютно знищених, які ніколи вже не воскреснуть; не сказав про Себе: Я був; але сказав: Я Бог тих, хто є, і живих. Як Адам, хоч і живий був того дня, коли скуштував від дерева, але одразу після проголошення суду Божого зазнав смерті, так і праотці, хоч і померли, але залишилися живими за обітницею воскресіння. Як же в іншому місці сказано: “панувати і над мертвими, і над живими” (Рим. 14:9)? Вислів цей не суперечить попередньому, бо тут ідеться про мертвих, які колись оживуть. Утім, є й відмінність між словами: “Я Бог Авраама”, і висловом: “панує і над мертвими, і над живими”. Треба знати, що є інша смерть, про яку сказано: “дозволь мертвим ховати своїх мерців” (Лк. 9:60). “І, чуючи, народ дивувався вченню Його” (Мф. 22:33). Але цю користь отримали не саддукеї, які, будучи переможені, пішли геть, а народ, який слухав Його в простоті серця. Отже, якщо таким буде воскресіння, то вживемо всіх зусиль, щоб удостоїтися першості в майбутньому житті. Якщо ж заманеться, то ми покажемо вам таких подвижників, які ще тут, до воскресіння, проводять рівноангельське життя і досягають успіху в ньому, а для цього знову підемо з вами в пустелі. Я знову буду розмовляти з вами про подвижників, які там подвизаються, бо бачу, що ви з великим задоволенням слухаєте про них. Отже, подивимося тепер на ці духовні воїнства, подивимося на задоволення, які не збурюються жодним страхом. Ці подвижники, як воїни, живуть у наметах, але не зі списами, не зі щитами і бронею (на цьому я зупинився в колишньому слові). Ти побачиш, що у них немає нічого подібного, і, однак же, вони здійснюють такі подвиги, яких ті не можуть зробити і зі зброєю. Отже, якщо ти здатен бачити ці подвиги, то дай мені руку, і ми обоє підемо й подивимося на цю війну і на стрункі ряди тих воїнів. І вони щодня б’ються, умертвляють ворогів, і перемагають усі ті похоті, які зазвичай охоплюють нас. Ти побачиш ворогів їхніх поваленими на землю і такими, що не мають жодного руху, – побачиш насправді сповнення апостольського слова: “ті, що Христові, розп’яли плоть із пристрастями й похотьми” (Гал. 5:24). Чи бачиш безліч лежачих мерців, убитих мечем духовним? Тому-то немає там ні пияцтва, ні пересичення. Це показує і сама їхня трапеза, і знамення перемоги, споруджена на ній. Пияцтво і пересичення переможено у них питтям води, і лежить повалене і мертве. А це різноманітний і багатоголовий звір. Як у баснословної Сцилли і Гідри, так і в пияцтва багато голів: тут виростає в нього блуд, там гнів; тут тупість розуму і серця, а там ганебна любов. У воїнів же духовних усі ці вороги умертвлені. Звичайні воїни, хоч би здобули тисячу перемог, бувають переможені цими ворогами, і ні щити, ні списи, ні інша зброя не можуть встояти проти нападу цих полчищ. Навпаки, ти побачиш, що ці велетні, ці хоробрі ратоборці, які показали незліченні досвіди своєї мужності, без жодних уз зв’язані сном і пияцтвом, без жодних смертоносних ударів і ран лежать як поранені, або навіть знайдеш їх ще в гіршому стані. Адже поранені принаймні ще мають рух; а в них немає й цього, але вони раптом після поразки робляться нерухомими. Тепер бачиш, що духовні воїни набагато сильніші за звичайних, і більше заслуговують на здивування, бо одним бажанням умертвляють ворогів, якими ті перемагаються. Вони так знесилюють пристрасть до пияцтва – цю матір усіх зол, – що вона вже не заподіює їм більше жодних занепокоєнь; а щойно воєводу скинуто, а голову відрубано, то й усе тіло лежить без дії. До того ж, у воїнстві духовному кожен воїн здобуває таку перемогу. І тут буває не так, як на бранях із ворогами зовнішніми, що щойно хто від одного дістав рану і впав, іншому вже не може заподіяти шкоди; але всі повинні вражати цього звіра, і хто сам не завдав йому смертоносного удару і не скинув його, того він не перестає турбувати всіляко.
4.Чи бачиш славну перемогу цих воїнів? Кожен з них споруджує такі трофеї, яких не можуть спорудити воїнства, зібрані з усіх кінців всесвіту. Вони відкинули від себе все безладне й нерозважливе: божевільні слова, шалені помисли, нестерпну гордість і все, чим озброюється проти людини пияцтво. Вони наслідують свого Владику, про Якого Писання з подивом говорить: “з потоку на дорозі буде пити, і тому піднесе голову” (Пс. 109:7). Чи хочете ще бачити безліч мертвих іншого роду? Подивимося на пожадливості, що походять від сластолюбства, яким служать вправні кухарі, котрі готують різні ласі страви. Я соромлюся докладно перераховувати їх; згадаю тільки про птахів, що доставляються з берегів Фазіса, про соуси, що багато приправлені, про рідкі й сухі страви, і про правила, встановлені для бенкетів. Як правителі міст і воєначальники, що встановлюють воїнів у стрій, так і законодавці бенкетів встановлюють правила, і призначають, що треба подавати спочатку, і що після. Інші спочатку пропонують птахів, посмажених на вугіллі й начинених рибою; а інші починають з інших страв ці протизаконні бенкети, і багато сперечаються про якість, про порядок і про кількість їх, і хваляться тим, чого б належало соромитися, – одні, що провели в бенкеті половину дня, інші – цілий день, а інші – ще й ніч. Подивися, бідна людино, як мало потрібно їжі для шлунка, – і посоромся непомірності твоїх турбот про його насичення! Нічого подібного немає в тих ангелів, – у них мертві як ці, так і всі інші жадання. Вони вживають їжу не для пересичення і насолоди, але для задоволення природної потреби. Немає між ними ні птахоловів, ні рибалок. Вони задовольняються хлібом і водою. Сум’яття, шум і занепокоєння, все це абсолютно вигнано звідти, і як в оселях їхніх, так і в тілі велика тиша; навпаки, у ласунів у всьому безлад. Уяви собі нутрощі шлунка їхнього, і ти побачиш безліч сміття, потік нечистот, труну поваплену (забарвлену); а що буває потім, про те соромлюся і говорити – огидна відрижка, блювота, виверження низом і верхом!.. Але не одні ці пожадливості ти побачиш там умертвленими, а й інші, ще сильніші, які походять від них, тобто, похітливі. Ти побачиш, що всі вони повалені разом з кіньми і з усім обозом. А обоз, зброя і коні сороміцьких справ – це сороміцькі слова. Але ось і кінь, і цей вершник, і зброя лежать у праху. Навпаки, у рабів пристрасті ти побачиш зовсім інше, а душі їхні – мертвими і поваленими. І не тільки над обжерливістю здобули блискучу перемогу ті святі мужі, а й над іншими пристрастями: любостяжанням, славолюбістю, заздрістю й узагалі над усіма хворобами (душевними). Тепер чи не бачиш, що ці воїни сильніші за воїнів царя земного, і що трапеза їхня – краща за трапезу тих? Хто стане суперечити цьому? Ніхто, навіть і з самих обжерливих, хоч би хто з них був божевільний. Справді, трапеза мужів святих підносить на небо, а трапеза ласунів тягне в геєну. Цю готує диявол, а ту – Христос. Для цієї дає правила сластолюбство і неприборкана розкіш, а для тієї – любомудрість і цнотливість. Тут перебуває Христос, а там – диявол. Де пияцтво, там і диявол; де срамослів’я і пересичення, там радіють демони. Таку трапезу мав багатій, згадуваний у Євангелії; але за те (по смерті) йому не було дано й однієї краплі води.
Навпаки, пустельножителі піклуються не про таку трапезу, а про життя ангельське. Вони не одружуються, не зазіхають, не їдять багато, не вдаються до розпещеності; але крім небагатьох потреб, неминучих для істоти тілесної, живуть як безтілесні. Хто ж так легко може долати ворогів, як не той, хто, приймаючи їжу, водночас здобуває перемогу? Тому й пророк каже: “Ти приготував переді мною трапезу на очах ворогів моїх” (Пс. 22:5). Ми не погрішимо, якщо застосуємо ці слова і до цієї трапези. Справді, ніщо так не обмежує духа, як божевільна пожадливість, сластолюбство, пияцтво і всяке зло, що походить звідси. Це добре знають ті, хто випробував. Якщо ж розглянеш і те, якими засобами готується ця трапеза і трапеза сластолюбців, то ясно побачиш відмінність тієї та іншої. Якими ж засобами готується трапеза сластолюбців? Пролиттям безлічі сліз, розкраданням майна вдів, розграбуванням сиріт. Навпаки, трапеза пустинножителів – праведними трудами. Остання подібна до вродливої й миловидної дружини, що не потребує жодних зовнішніх прикрас, але має природну красу; навпаки, та – подібна до огидної й огидної блудниці, що, хоча й уживає різноманітних притирань, та не може приховати своєї гидоти, і що ближче до кого підходить, то більше виявляє її. Така й трапеза сластолюбців: що ближче підійдеш до неї, то більше побачиш її мерзенність. Для цього подивися на тих, хто бенкетує, не тоді, коли вони сходяться, а коли встають з-за столу, і тут-то ти побачиш усю їхню огидність. Та, будучи вільною, не дозволяє співрозмовникам говорити нічого сороміцького; а ця, як безчесна блудниця, не дає сказати нічого цнотливого. Та шукає користі своїх співучасників, а ця – погибелі. Та не дозволяє образити Бога, а ця змушує ображати Його. Отже, підемо до тих (любителів стриманості). Там дізнаємося, як багатьма узами ми пов’язані; там навчимося влаштовувати трапезу, сповнену незліченних благ, найсолодшу, таку, що не вимагає витрат, далеку від усяких турбот, заздрощів та лихослів’я, вільну від усякої хвороби, сповнену благих сподівань, таку, що приносить безліч перемог. Немає там ніяких збурень душевних, немає ні хвороб, ні гніву; все тихо, все мирно. Не вказуй мені на мовчання слуг у будинках багатіїв, але уяви собі шум тих, хто бенкетує, – не той, що походить від їхніх розмов (хоча й цей уже гідний посмішки), а шум внутрішній, який відбувається в душі та віддає їх у полон багатьом ворогам; уяви бунт, хвилювання, морок і бурю їхніх думок, від якої все змішується та безладно, як і те, що буває в нічному бою. Навпаки, в обителях чернечих немає нічого подібного; там велика тиша, велика безмовність. За тією трапезою слідує сон, подібний до смерті, а за цією – тверезість і бадьорість; та піддає мукам, а ця приводить до царства небесного і безсмертних нагород. Отже, будемо прагнути до цієї трапези, щоб нам насолодитися і її плодами, яких нехай сподобимося всі ми, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа. Йому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |