Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 7

Мф. 2:4-5. І, зібравши всіх первосвященників і книжників народних, питав у них: де належить народитися Христу? Вони ж сказали йому: у Віфліємі Іудейському.

Зміст:
За явленням волхвів та іншими подіями, що супроводжували народження Христа, іудеї могли пізнати істину. – Чому гідність Христа не так ясно відкривається при Його народженні, як згодом. – Злоба і безумство Ірода. – Для чого зірка зникла і знову з’явилася. – Поклоніння волхвів спростовує вчення Маркіона і Павла Самосатського. – Воно знаменувало покликання язичників. – Вмовляння наслідувати волхвів через служіння Христу. – Осуд тим, які залишають Христа заради ганебних видовищ. – Цнотливість – обов’язок усякого християнина.

1. Бачиш, як усі події слугують до докору іудеїв? Поки вони ще не бачили Іісуса Христа, і не були охоплені заздрістю, то свідчили про Нього всю правду. Але як скоро побачили славу Його чудес, то, сповнені заздрощів, зрадили, нарешті, істині. Але істині все сприяло, і самі вороги тільки більше сприяли їй. Дивись, наскільки дивовижні й надзвичайні відбуваються тут справи. Варвари та іудеї взаємно вчаться один від одного, і наставляють один одного чомусь великому. Іудеї чують від волхвів, що і в перській країні зірка проповідувала Його (Христа); а волхви дізнаються від іудеїв, що про Того, Кого проповідувала зірка, пророки задовго провістили. Таким чином, питання, запропоноване волхвами, як для них самих, так і для іудеїв, сприяло якнайяскравішому і точнішому пізнанню істини. Вороги істини мимоволі змушені були прочитати слова Писання, і пояснити пророцтво. Утім, вони пояснили його не все, бо, сказавши про Вифлеєм, що з нього станеться Пастир Ізраїлю, не дописали наступних слів із лестощів до царя. Які ж це слова? “Якого походження від початку, від днів вічних” (Міх. 5:2). Але якщо Йому належало походити звідти (з Вифлеєму), то для чого жив Він, скажеш ти, після народження в Назареті, і тим затьмарив пророцтво? Навпаки, Він не затемнив, а ще більше розкрив його. Якщо Він народився у Вифлеємі, незважаючи на те, що мати Його постійно жила в Назареті, то очевидно, що це відбувалося за особливим улаштуванням. Тому-то й після народження Він не одразу залишив Вифлеєм, але пробув там сорок днів, щоб охочим дати час з точністю все дослідити. Якби тільки захотіли звернути увагу, то багато було спонукань до такого дослідження. Після прибуття волхвів обурилося все місто, а з ним і цар; викликали пророка, зібралося велике судилище. До того ж багато сталося й інших подій, про які докладно оповідає євангеліст Лука; я маю на увазі відоме нам про Анну, Симеона, Захарію, ангелів і пастирів; усе це легко могло спонукати уважних до відкриття істини. Якщо волхви, які прийшли з Персії, впізнали місце, то тим більше ті, хто жив в Іудеї, могли дізнатися про все, що сталося. Від самого початку Христос відкрив Себе в багатьох чудесах. Але оскільки не хотіли впізнати Його, то Він, сховавшись на кілька часу, потім явив Себе в інший, найславетніший спосіб. Тоді вже не волхви, не зірка, а сам Отець згори свідчив про Нього, коли Він хрестився в струменях іорданських, і Святий Дух сходив разом із тим гласом на голову того, хто хрестився. Іоанн безбоязно кликав у всій Іудеї, наповнюючи проповіддю про Христа і міста, і пустелю. І чудеса, і земля, і море, і все створіння урочисто сповіщали про Нього. Справді, і при народженні такі були знамення, які могли показати, що він уже прийшов. Іудеї не можуть сказати: не знаємо, коли і де народився Він! Уся історія волхвів та інші згадані події так влаштовані, що іудеї не мають жодного вибачення, коли не хотіли дослідити того, що сталося.

2. Але зауваж ще точність у словах пророцтва. Пророк не сказав: житиме у Віфлеємі, але “станеться” (з Віфлеєму) (Мф. 2:6) пророцтво, отже, і вказувало на те, що Він тільки народиться у Віфлеємі. Деякі ж з іудеїв із безсоромністю стверджують, нібито це сказано про Зоровавеля. Але як це могло бути? Його “походження” не “з початку, від днів вічних”. Та й чи можна до нього віднести сказане на початку: “з тебе станеться”? Він народився не в Іудеї, а у Вавилоні, тому й Зоровавелем названий, що там народився. Ті, хто знає сирійську мову, зрозуміють мої слова. Крім того, що ми сказали, і всі обставини, що послідували потім, абсолютно підтверджують, що це пророцтво стосується Іісуса Христа. Що саме сказано? “Чи малий ти між тисячами Іудиних”, і тут же додається причина знаменитості місця: “з тебе станеться” (Міх.5:2). Це місце стало відомим і знаменитим тільки через Іісуса Христа. Саме, після Його народження з усіх кінців землі приходять бачити ясла і вертеп, що саме провістив і пророк, кажучи: “чи малий ти поміж тисячами Іудиними”, тобто поміж главами племен. У цих словах він містив і Єрусалим. Але іудеї не звернули на все це жодної уваги, хоча для них це було б корисно. Тому-то і пророки спочатку говорять не стільки про гідність Христа, скільки про благодіяння, яке Він зробив іудеям. Так, коли народила Діва, “назвеш, – каже ангел, – ім’я Йому Іісус”; і додає: “бо Він врятує людей Своїх від гріхів їхніх” (Мф. 1:21). І волхви не говорили “де Син Божий”, але: “де народжений Цар Іудейський” (Мф. 2:2)? Так і тут (Міх.5:2) не говориться “з тебе станеться Син Божий”, але “повинен бути Владикою в Ізраїлі”. Спочатку належало говорити з ними якомога ближче до їхніх думок, щоб вони не спокусилися, і говорити саме про їхнє спасіння, щоб тим краще привабити їх. Ось чому всі свідоцтва, які спочатку і при самому Його народженні виголошені про Нього, не розкривають ще цілком Його величі, не так, як ті, що були після явлення знамень; останні ясніше свідчать про Його гідність. Так, коли після багатьох чудес оспівали Йому діти, слухай, що говорить тоді пророк: “з уст немовлят і немовлят Ти влаштував хвалу” (Пс. 8:3); і ще: “коли дивлюся я на небеса Твої – діло Твоїх перстів” (Пс. 8:4), – що показує в Ньому Творця всесвіту. А свідоцтво, що стосується Його вознесіння, показує рівність Його з Отцем. “Сказав, – сказано, – Господь Господу моєму: Сядь біля Мене” ( Пс. 109:1). Також Ісайя каже: “Той, хто повстає, володарюватиме народами, на Того надіятимуться народи” (Іс. 11:10). Але чому ж сказано, що Вифлеєм “нічим не менший поміж тисячами” Іудиними, тим часом як цей увесь не тільки в Палестині, а й в усьому всесвіті став відомим? Тут мова звернена ще до іудеїв, тому й додав: “повинен бути Владикою в Ізраїлі”. Хоча Він пасе весь всесвіт, але, як я сказав, не бажаючи образити їх, замовчує про язичників. Але чому ж, скажеш ти, Він не врятував і народу іудейського? Неправда; і це дійсно сталося. Під Ізраїлем тут Він розуміє іудеїв, що увірували в Нього, що, пояснюючи, Павло каже: “не всі ті ізраїльтяни, що від Ізраїлю… але діти обітниці визнаються за насіння” (Рим. 9:6,8). Якщо ж не всіх Він урятував, то це їхня власна вина. Їм би належало разом із волхвами вклонитися і прославити Бога за те, що настав час залишення їхніх гріхів (адже не про суд і не про відповідальність їхню сповіщали їх, а про лагідного й тихого Пастиря); вони ж чинять зовсім протилежне, обурюються і обурюються, і влаштовують потім незліченні підступи.

Мф. 2:7.  Тоді Ірод, таємно покликавши волхвів, вивідав від них час з’явлення зірки” маючи намір убити народженого; це доводило не тільки його лють, а й крайнє безумство. І те, що було сказано йому, і самі події могли відхилити його від усякого подібного замаху. Події відбувалися не в порядку справ людських. Зірка закликає волхвів, іноплемінні мужі здійснюють таку далеку подорож, щоб поклонитися тому, хто лежить у пеленах і в яслах, і пророки наперед ще про нього сповіщають. Всі ці події були більш, ніж людські. Однак ніщо не втримало Ірода.

3 .Така вже злоба, що вона сама собі шкодить, і завжди робить неможливе. Дивись, яке безумство! Якщо Ірод вірив пророцтву і вважав його непорушним, то, очевидно, він задумує справи неможливі. А якщо він не вірив і не думав, щоб збулося пророцтво, то не потрібно було йому боятися і лякатися, а тому й плести підступи. Отже, в обох випадках хитрість була зайвою. І то вже крайнє безумство, що він думав, ніби волхви віддадуть перевагу його народженому, для якого вони здійснили таку далеку подорож. Якщо вони, перш ніж побачили Немовля, горіли до Нього настільки сильним почуттям любові, то, як Ірод міг сподіватися, що вони погодяться зрадити йому Немовля після того, як побачили Його, і утвердилися у вірі пророцтвом? І, однак же, незважаючи на всі ці обставини, які повинні були відвернути від розпочатого наміру, Ірод не полишає його: “тоді Ірод, потайки покликавши волхвів, вивідав від них”. Він думав, що іудеї дорожать Немовлям, і не припускав, що вони дійдуть до такого шаленства, що погодяться зрадити ворогам свого Заступника і Спасителя, що прийшов для їхнього порятунку: тому й закликає волхвів таємно і вивідує не час народження Немовляти, а явища зірки, хитрощами викрадаючи здобич. Я думаю, що зірка з’явилася набагато раніше (народження), тому що волхви повинні були багато часу наперед провести в подорожі, щоб постати перед щойно Народженим; а тим часом Христові належало прийняти поклоніння в самих пеленах ще, щоб подія виявилася дивовижною і надзвичайною. Тому-то зірка і з’являється набагато раніше (народження Христового). Якби вона з’явилася волхвам на сході тоді, коли вже Христос народився в Палестині, то, пробувши довго в дорозі, після свого прибуття, вони вже не могли б Його бачити в пеленах. Не треба дивуватися тому, що Ірод б’є немовлят від двох років і нижче; тут лють і страх для найвірнішого успіху додали і більше часу, щоб ніхто не уникнув (поразки). Отже, покликавши волхвів, каже:

Мф. 2:8. підіть, старанно розвідайте про Немовля і, коли знайдете, сповістіть мене, щоб і мені піти поклонитися Йому.

Яке безумство! Якщо ти, Ірод, говориш це за навіюванням істини, то для чого питаєш таємно? А якщо з підступним наміром, то, як не розумієш, що таємні розпитування твої змусять волхвів підозрювати тебе в злому намірі? Але душа, охоплена злістю, як я сказав уже, стає абсолютно божевільною. Він не сказав: підіть, випробуйте про царя, але: про Немовля. Для нього нестерпно було вимовити навіть ім’я, що означає владу. А волхви, через велике благочестя своє, анітрохи того не помічали, тому що аж ніяк не припускали, щоб він дійшов до такої злості й надумав протистояти настільки дивовижному влаштуванню. Нічого подібного не підозрюючи, але судячи по собі і про всіх інших, вони йдуть від нього.

Мф. 2:9.  І ось зірка, яку бачили вони на сході, йшла перед ними.

Вона ховалася для того, щоб вони, втративши путівника, змушені були вдатися з питаннями до іудеїв, і, таким чином, подія стала для всіх відомою. Коли ж вони запитали і розвідали про Немовля від самих ворогів, то зірка їм знову з’являється. Дивись, який тут прекрасний порядок! Після того, як залишила волхвів зірка, приймають їх іудейський народ і цар; приводять пророка, щоб пояснити явище; а після того знову навчає їх усього ангел, і вони йдуть з Єрусалима до Вифлеєма слідом за зіркою. Зірка знову їх супроводжувала, – і звідси ти знову можеш бачити, що зірка ця не була з числа звичайних зірок, – немає жодної зірки, яка мала б таку властивість. Вона не просто йшла, але передувала їм, ведучи їх ніби за руку серед дня.

4. Але яка потреба, запитаєш, була в зірці, коли місце стало вже відомим? Та, щоб указати і на саму Немовля, бо інакше не можна було впізнати Його, бо і дім не був відомий, і Мати Його не була славною і знаменитою, а тому й потрібна була зірка, яка б привела їх прямо до того місця. Тому, коли вони вийшли з Єрусалима, вона з’являється їм і зупиняється не раніше, як уже дійшовши до ясел. Тут чудо приєднується до чуда. Чудові обидві події: і те, що волхви поклоняються, і те, що їх приводить зірка; це повинно зачепити і найкам’яніші серця. Якби волхви сказали, що вони чули про це пророцтво пророків, або що оголосили їм про це ангели за особливим одкровенням, то можна було б ще їм і не повірити; але сяйвом зірки, що з’явилася згори, затуляють тепер вуста і найбезсоромніших. Далі зірка, досягнувши Отрока, знову зупинилася. І це знову доводить, що тут діє сила більша, ніж та, що властива звичайним зіркам, тобто, що вона то ховається, то з’являється, і, з’явившись, зупиняється. Звідси і волхви ще більше утвердилися у вірі, і зраділи, що знайшли те, чого шукали, що стали провісниками істини, що недаремно здійснювали такий далекий шлях. Настільки-то сильна була любов їхня до Христа! Зірка, наблизившись, стала над самою головою (Отрока), показуючи цим божественне походження Його. І зупинившись, приводить до поклоніння не простих язичників, але наймудріших із них. Бачиш, що зірка не дарма з’явилася? Волхви, і після вислуховування пророцтва, і після того, як почули пояснення його від первосвящеників і книжників, усе ще були уважні до неї.

Нехай посоромиться Маркіон, нехай посоромиться Павло Самосатський, які не хотіли бачити того, що бачили волхви-первістки Церкви (я не соромлюся так називати їх). Нехай посоромиться Маркіон, бачачи, як поклоняються Богові у плоті. Нехай посоромиться Павло, бачачи, як Христу поклоняються – не просто як людині. Хоча пелени і ясла показують, що поклоняються втіленому, однак поклоняються не як простій людині; це видно з того, що приносять Йому, ще немовляті, такі дари, які пристойно приносити одному тільки Богові. Нехай посоромляться разом із ними й іудеї, які, бачачи, що чужинці та волхви випереджають їх, не хотіли йти навіть і слідом за ними. Подія ця слугувала знаменням майбутнього, і від самого початку показувала, що язичники випереджатимуть іудеїв. Але чому, ти запитаєш, після вже, а не спочатку, сказано: “ідіть, навчіть усі народи” (Мф. 28:19)? Тому що, як я сказав уже, те, що трапилося тоді, було образом і передбаченням майбутнього. Іудеям слід було прийти першими; але оскільки вони добровільно відкинули власне їм запропоноване благодіяння, то справи отримали інший хід. І тут, адже, при народженні, волхвам не слід було прийти першими за іудеїв; тим, хто жив на такій далекій відстані, не слід попередити тих, хто живе поруч із самим містом; тим, хто нічого не чув, не слід було попередити тих, хто був вихований серед такого числа пророцтв. Але оскільки іудеї зовсім не розуміли тих благ, які їм належали, то ті, хто прийшли з Персії, випереджають тих, хто живе в Єрусалимі. Так говорить про це й апостол Павло: “вам першим належало бути проповідуваними слову Божому, але як ви відкидаєте його і самі себе робите негідними вічного життя, то ось, ми звертаємося до язичників” ( Діян. 13:46). Якщо іудеї і не вірили раніше, то, принаймні, їм належало б іти тоді, як почули від волхвів; але й того вони не хотіли зробити. І тому-то під час такого їхнього засліплення волхви й випереджають їх.

5. Підемо ж і ми за волхвами, і, залишивши чужі (християнству) звичаї, зробимо велику подорож, та й ми побачимо Христа. Так як і волхви не бачили б Його, якби не пішли зі своєї країни, то і ми будемо віддалятися земного. Волхви, доки були в землі перській, бачили одну зірку; щойно звідти віддалилися, побачили Сонце правди. Але не бачити б їм і самої зірки, якби не поспішили звідти з усією охотою. Повстанемо ж і ми; нехай усі приходять у сум’яття, – ми підемо до дому Немовляти. Нехай царі, народи, нехай володарі землі перепиняють цей шлях, – не погасимо ревнощів своїх. Тільки таким чином і можемо відсторонити майбутні небезпеки: адже і волхвам не уникнути б лиха з боку царя, який погрожував, якби вони не побачили Немовляти. Перш, ніж побачити Немовля, і страх, і небезпеки, і занепокоєння звідусіль оточували волхвів; коли ж вклонилися Немовляті, вони стали спокійні й безпечні. І ось уже не зірка, а ангел супроводжує їх, бо через поклоніння вони стали ієреями, і дари принесли. Так і ти, залишивши іудейський народ, обурене місто, кровожерливого мучителя, світську пишність, поспішай до Вифлеєму, де знаходиться дім хліба духовного. Чи пастир ти? Тікай туди, і ти у вертепі побачиш Немовля. Чи цар ти? Якщо не підеш у храмину, немає тобі ніякої користі від порфіри. Чи волхв ти? І це анітрохи не стане на заваді тобі, якщо тільки підеш віддати честь і вклонитися Синові Божому, і не станеш зневажати Його. Втім, роби це з трепетом і радістю: і те й інше може поєднатися. Дивись, не будь Іродом, і подібно до нього, сказавши: “щоб і мені піти вклонитися Йому” (Мф. 2:8), не замишляєш, коли прийдеш, вбити Немовля; до нього уподібнюються ті, хто негідно долучається до святих тайн. Такий, за словом апостола, “винний буде проти Тіла і Крові Господньої” (1Кор. 11:27). Такі люди служать прихованому в них самих мамоні, який, будучи набагато гіршим за Ірода, ненавидить царство Христове. Бажаючи панувати над людьми, він посилає своїх шанувальників, які зовнішньо поклоняються Христу, а під час поклоніння вбивають Його. Побоїмося показувати себе зовні покірними шанувальниками, а насправді бути Його ворогами. Поклоняючись, повалимо все перед Ним із рук своїх. Якщо є в нас золото, принесемо Йому, а не будемо закопувати. Якщо тоді іноплемінники вшанували Його своїми дарами, то за кого треба вшанувати тебе, коли ти відмовляєш тому, хто вимагає твоєї допомоги? Якщо вони пройшли такий великий шлях для того, щоб побачити народженого, то чим вибачишся ти, який не хочеш пройти однієї вулиці для відвідування стражденного і ув’язненого в кайданах? Ми милосердствуємо над самими ворогами нашими, коли вони в хворобі або ув’язненні, а ти не відчуваєш співчуття до Благодійника твого і Господа. Ті принесли золото, а ти ледь подаєш хліба. Ті, побачивши зірку, зраділи, а ти не рушаєш, бачачи самого Христа, мандрівного і голого. Але чи знайдеться хто-небудь між вами, хоча один з числа тих, хто отримав тисячу благодіянь, хто б робив для Христа таку подорож, яку здійснили ці наймудріші з наймудріших варвари? Але що я кажу – така подорож? Чи багато жінок у нас так розпещені, що якщо не будуть привезені на мулах, не хочуть пройти й однієї вулиці для того, щоб побачити Христа в духовних яслах? Якщо ж і є такі, які можуть приходити до Христа, то одні з них віддають перевагу клопотам у домашніх справах, а інші навіть відвідуванням видовищ, а не ходінню в це наше зібрання. Варвари, не бачивши ще Христа, настільки великий для Нього пройшли шлях; а ти, і, побачивши Його, не наслідуєш їх, але, глянувши, залишаєш Його і поспішаєш дивитися на блазня (я звертаюся знову до того самого, про що говорив і раніше) і, бачачи Христа, що лежить у яслах, тікаєш від Нього, щоб бачити на сцені жінок. Яких громів і блискавок не гідні такі вчинки!

6. Припустімо, що хто-небудь обіцяв ввести тебе в царські палаци і показати в них царя: скажи мені, чи захотів би ти, замість того, дивитися на видовище, хоча б від першого і не міг очікувати ніякої для себе вигоди? Але тут – від цієї трапези витікає духовне вогняне джерело; а ти, полишаючи його і тікаючи на видовище бачити тих, хто грається і піддає загальній ганьбі свою жіночу стать, чи не полишаєш самого Христа, Який сидить при цьому джерелі? Так, Він і нині сидить при джерелі, розмовляючи не з однією самарянкою, а з цілим містом. А можливо, що й тепер говорить з однією самарянкою, тому що немає при Ньому й тепер нікого; дехто тільки тілом, а дехто й тілом не хоче бути при Ньому. Але, при всьому тому, Він не відходить, а стоїть, і в нас просить пити, але не води, а святині, тому що і сам тільки святим дарує святе. Не воду подає Він нам із цього джерела, а кров живу, яка, будучи образом Його смерті, є джерелом нашого життя. А ти, залишивши джерело крові, цю страшну чашу, течеш на диявольське джерело дивитися на плаваючу в ньому блудницю, і потопити там свою душу. У цій воді – море похоті – не тіла потопають, а душі гинуть. Та плаває з оголеним тілом, а ти, дивлячись на неї, занурюєшся в безодню пихатості. Такі тенета диявола, що він губить не тих, які вже занурені в самій воді, а тих, які, сидячи спокійно, дивляться на це, і піддає потопленню, жахливішому, ніж тому, що зазнав фараон, що потонув колись із кіньми і колісницями. І якби можна було бачити душі, то я показав би вам багато потонулих у цих водах, як колись тіла єгиптян. Але що найгірше, таку погибель називають розвагою, і безодню погибелі – джерелом насолоди, – хоча безпечніше можна переплисти Егейське і Тирське море, ніж повернутися з такого видовища. По-перше, диявол усю ніч займає душі очікуванням; потім, показавши очікуване, негайно зв’язує їх і робить своїми бранцями. Не думай, що ти чистий від гріха, коли не поєднався з блудницею; ти побажанням усе вже зробив. Справді, якщо ти плекаєш похоть, то цим більше розпалюєш полум’я. Якщо ж видовище не справляє на тебе жодного враження, то тим більшого ти гідний осуду за те, що служиш спокусою для інших, заохочуючи такі видовища, оскверняєш свій погляд, а з поглядом і душу. Але не обмежимося однією забороною; а уявімо і спосіб виправлення. Який же це спосіб? Я хочу віддати вас для навчання жінкам вашим. За Павловим законом, належало б вам бути їхніми вчителями; але як гріх спотворив весь порядок, і тулуб став угорі, а очі внизу, то й ми вже оберемо цей шлях. Якщо ж соромно для тебе мати вчителем дружину, тікай від гріха, і ти знову отримаєш ввірену тобі від Бога владу. Але доти, доки будеш беззаконно поводитися, Писання посилає тебе не тільки до дружин, а й до безсловесних найнижчих; воно ж не соромиться обдарованого розумом посилати вчитися до мурашки. Втім, не Писання в тому винне, а ті, хто самі втрачають свою гідність. Те саме зробимо й ми: тепер віддамо тебе вчитися до дружини, якщо ж ти не будеш і її слухати, то відішлемо на повчання до безсловесних тварин, і покажемо, скільки на землі птахів, риб, скільки чотирилапих тварин, скільки плазунів, що плазуниють землею, які чистіші й стриманіші за тебе. Якщо ж ти соромишся і червонієш при цьому порівнянні, повернися до властивої тобі шляхетності, і тікай від моря геєнського і вогняної річки, тобто купалень у театрі, бо вони тягнуть тебе в море похоті й розпалюють цю полум’яну безодню.

7. Якщо “всякий, хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже вчинив перелюб з нею” (Мф. 5:28), то чи не набагато частіше робиться полоненим той, хто примушує себе дивитися на нагу? Не стільки потоп, що був за часів Ноя, згубний був для роду людського, скільки ці плаваючі жінки найбезсоромнішим чином гублять усіх глядачів. Той, хоча й заподіяв смерть тілу, зате очищав душу від гріхів; а ці роблять протилежне: залишаючи тіло, вони гублять душу. Коли йдеться про перевагу, ви привласнюєте собі перше місце у всьому всесвіті, тому що наше місто перше вбралося в християнське ім’я; а в подвиг цнотливості не соромтеся поступатися і найостаннішим за утворенням містам. Добре, скажете ви, – що ж нам накажеш робити? Йти в гори і стати ченцями? Шкодую, що ви скромність і цнотливість вважаєте обов’язком одних ченців, тоді як Христос постановив загальні для всіх закони. Коли він каже: “кожен, хто дивиться на жінку з пожадливістю, вже перелюбив з нею”, то говорить не до ченця, а й до одруженого, бо гора та (на якій Він говорив) вкрита була людьми всякого роду. Утримуй же в розумі твоєму це видовище, і зненавидь видовище диявольське, і не докоряй мені в тому, що нібито я запропонував тобі слово тяжке. Я не забороняю одружуватися, не перешкоджаю веселитися; але хочу, щоб це відбувалося не без цнотливості, не з безсоромністю і незліченними пороками. Я не наказую йти в гори і пустелі, але щоб ти поводився чесно, скромно, цнотливо, живучи серед міста. Усі закони в нас із ченцями спільні, крім шлюбу. А Павло велить і шлюбним в усьому уподібнюватися ченцям: “час уже короткий, тож ті, хто мають дружин, повинні бути, як ті, хто не мають” (1Кор. 7:29). Отже, немов би сказав так: я не наказую віддалятися на вершини гір, хоча бажав би того, тому що міста чинять подібно до содомлян, – втім, не примушую до того. Залишайся вдома з дітьми і дружиною; тільки не безчесть дружини, не спокушай дітей, і не внось зарази з видовищ у дім твій. Чи чуєш, що каже Павло: “Чоловік не владний над своїм тілом, але дружина” (1Кор. 7:4)? Він обом покладає загальний закон. Але ти, коли дружина твоя часто ходить до церкви, жорстоко за те звинувачуєш її; а сам, проводячи цілі дні на видовищах, не вважаєш себе гідним звинувачення. Ти про цнотливість дружини дбаєш навіть до надмірності й надмірності, так що не дозволяєш їй необхідних виходів, а для себе все вважаєш дозволеним. Але цього не дозволяє тобі Павло, який дав ту ж владу і дружині: “дружині, – каже він, – чоловік належну прихильність виявляє” (1Кор. 7:3). Але що це за честь, коли ти ображаєш її в найголовнішому, коли віддаєш тіло, що належить їй, блудницям (адже тіло твоє їй належить)? Яка честь, коли вносиш у дім обурення і сварки, коли щось на площі робиш, про що, розповідаючи вдома, соромиш дружину, яка слухає, примушуєш червоніти доньку, яка має бути, а передусім себе самого? Краще б уже мовчати, ніж безсоромно говорити про те, за що і рабів треба карати. Чим вибачишся, – скажи мені, – у тому, що дивишся з великою увагою на те, про що непристойно й говорити, – віддаєш перевагу над усім тим, чого не можна терпіти в розповіді? Але досить; щоб не обтяжити вас, я закінчу тут слово моє. Утім, якщо ви залишитеся при колишньому, то витончу меч мій, нанесу найглибшу рану, – і не заспокоюся доти, доки, розвіявши диявольське видовище, очищу суспільство, що становить Церкву. Таким тільки чином ми позбудемося і справжнього сорому, і сподобимося життя майбутнього, благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.