Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 68
«Вислухайте іншу притчу. Був один господар дому, котрий посадив виноградник і обніс його огорожею, викопав в ньому виностік, збудував башту і, віддавши його виноградарям, відлучився. Коли ж наблизився час плодів, він послав своїх слуг до виноградарів взяти свої плоди; виноградарі, схопивши слуг його, одного побили, другого вбили, а іншого побили камінням. Знову послав він інших слуг, більше, ніж спочатку; і з ними вчинили так само. Наостанок послав він до них свого сина, кажучи: посоромляться сина мого. Але виноградарі, побачивши сина, сказали один одному: це спадкоємець; ходімо уб’ємо його і заволодіємо спадщиною його. І, схопивши його, вивели геть з виноградника і вбили. Отже, коли прийде господар виноградника, що він зробить з цими виноградарями? Говорять Йому: злочинців цих віддасть злій смерті, а виноградник віддасть іншим виноградарям, які будуть віддавати йому плоди у свій час. Іісус говорить їм: невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним?» (Мф. 21:33-42).
Зміст:
Тлумачення притчі про виноградник. – Христос пророкує відкидання іудеїв і прийняття язичників. – Іудеї самі винні у своїй загибелі. – Благам майбутнім слід надавати перевагу перед теперішніми. – Життя чернече жаданіше за мирське життя. – Опис способу життя ченців. – Порівняння задоволень, що даються театром і монастирем. – Застереження повчатися життя серед ченців.
1.Цією притчею Христос навчає багато чому: що Бог з давніх часів промишляв про іудеїв; що вони від самого початку схильні були до вбивства; що вжито було всіляких заходів для їхнього виправлення; що навіть після побиття ними пророків Бог не відвернувся від них, але ще послав до них Сина; що і один і той самий є Бог Нового і Старого Завіту; що через смерть Христову здійснено велике діло; що іудеї за Хрест Христовий і за злодіяння своє понесуть крайнє покарання; що будуть покликані язичники, а іудеї знехтувані. Притчу цю Христос пропонує після попередньої для того, щоб тим показати всю тяжкість і цілковиту непростимість їхнього гріха. Як же і чим саме? Тим, що іудеї, за всієї турботи про них, дали блудницям і митарям випередити себе, і до того ж так багато. Поміркуй же, яке велике було Боже піклування про них, і яка непомірна їхня безпечність. Він сам зробив усе, що належало робити хліборобам: обніс огорожею, насадив виноградник, і все інше, а їм залишив небагато: піклуватися про те, що вже є, і зберігати доручене. Ніщо не було забуте, все приготовано, але і при всьому тому вони нічим не скористалися, хоча багато чого і більшою мірою отримали від Бога. Так, коли іудеї вийшли з Єгипту, Бог дав їм закон, дав їм місто, влаштував жертовник і храм спорудив. І відійде, – тобто, довго терпів, не завжди карав одразу після злочину. Під відходом розуміється велике Боже довготерпіння. “Послав своїх слуг (тобто, пророків)… взяти свої плоди”, – тобто, покірність, що доводиться справами. Але вони і в цьому випадку показали свою злість: не тільки після таких турбот про них не дали плоду, що виявляло їхню недіяльність, але навіть обурилися на тих, хто прийшов. Якщо нічого було віддати, хоча були до того зобов’язані, то їм належало не обурюватися і не обурюватися, а благати. Вони ж не тільки обурилися, але ще обагрили руки свої кров’ю і, самі заслуговуючи на страту, стратили посланих. Тому Бог послав вдруге і втретє, щоб виявилася і їхня злість, і людинолюбство Того, Хто послав. Але чому Бог не відразу послав Сина? Для того, щоб вони відчули, як несправедливо вчинили з посланими рабами, і, відклавши гнів, засоромилися від Його пришестя. Є й інші причини; але поки займемося подальшим. Що означають слова: “можливо, посоромляться”? Ними показується не незнання Бога, а тільки намір виявити велич гріха і його цілковиту непростимість. Бог знав, що вб’ють і Сина; і однак, послав. Словами ж: “посоромляться сина мого” вказує, що повинні вони були зробити, – тому що їм повинно було посоромитися. Так, якщо й в іншому місці каже: “Чи будуть вони слухати” (Єз. 2:5), то не через незнання; але щоб не сказав хто-небудь із людей нерозважливих, що саме пророкування Боже мимоволі тягне до непокори, для того й уживає такий спосіб виразу: “чи будуть, може, будуть”. Якщо вони вже були несприйнятливі до рабів, то принаймні повинні були вшанувати гідність Сина. Але як же вчинили вони? У той час, як їм повинно було прийти і просити помилування у своїх злочинах, – вони поводяться так само, як і раніше, навіть чинять нові злочини, жахливіші за колишні. На це і сам Христос вказує, кажучи: “Доповнюйте ж міру батьків ваших” (Мф. 23:32). У тому ж звинувачували їх раніше пророки, кажучи: “Руки ваші сповнені крові” (Іс. 1:15), і: “кровопролиття йде за кровопролиттям” (Ос. 4:2), також: “ті, що будують Сіон кров’ю” (Міх. 3:10). Але вони не стали розсудливішими, хоча й дана їм була ця велика заповідь: “не вбивай”, а через неї наказано було утримуватися від багатьох інших речей, і багато вжито було інших різних спонукань до виконання ними цієї заповіді. Але, незважаючи й на все це, вони не залишили своєї злої навички. Але що кажуть вони, побачивши Сина? “Підемо, вб’ємо його”. Для чого і за що? Чи можна їм було звинувачувати Його в чому-небудь, великому чи малому? Хіба в тому, що Він вшанував вас, і будучи Богом, став для вас людиною і зробив незліченні чудеса? Або в тому, що прощав гріхи? Або в тому, що закликав у царство? Дивись, як вони за свого нечестя вкрай божевільні, і як нерозважлива їхня спонука їхня спонукання до вбивства: “уб’ємо його” (Лк. 20:14), кажуть вони, і “і спадщина його буде наша”! І де мають намір убити? Поза виноградом.
2.Бачиш, як Христос пророкує про саме місце, де буде вбитий? “І, вивівши його геть із виноградника, убили” (Лк. 20:15). За свідченням єв. Луки, Христос сам оголосив, що належало їм за це перетерпіти, а вони сказали: “Нехай не буде!”, але Він навів свідчення. “Поглянувши, – говориться, – на них, сказав: “Що значить це написане: камінь, що його відкинули будівничі, той самий став головою кута”? І: “Усякий, хто впаде на той камінь, розіб’ється” (Лк. 20:16-18). Матфей же каже, що іудеї самі виголосили вирок. Але в цьому немає протиріччя; і те, і інше було. Вони виголосили на себе цей вирок, а потім, зрозумівши сенс притчі, сказали: “Так не буде!” і Він заперечив їм словами пророка, запевняючи, що це неодмінно збудеться. Утім, і в цьому випадку не вказав їм прямо на язичників, щоб не роздратувати їх проти Себе, але натякнув тільки, сказавши: “Віддасть виноградник іншим” (Лк. 20:16). Без сумніву, Він і притчу сказав для того, щоб іудеї самі виголосили вирок, що трапилося і з Давидом, коли він виголосив осуд собі, зрозумівши притчу Нафана. Суди ж за цим, як справедливий вирок, коли піддані покаранню самі себе звинувачують. Потім, для того, щоб вони бачили, що не тільки сама справедливість вимагає цього, але що давно вже передбачила це благодать Святого Духа, і Бог так визначив, Христос наводить пророцтво і докоряє їм, кажучи: “Невже ви ніколи не читали в Писанні: камінь, що його відкинули будівельники, той самий став головою кута? Це від Господа, і є дивно в очах наших?” Він усіляко запевняє іудеїв, що вони, як невіруючі, будуть вигнані, а язичники прийняті. Це дав Він зрозуміти і поводженням з хананеянкою, і обранням осла при вході до Єрусалима, і прикладом сотника, і багатьма притчами; на це ж вказує і тепер. Тому Він і додав: “Це від Господа, і це дивовижно в очах наших”, даючи тим знати, що віруючі язичники й ті, котрі з ідеїв увірують, становитимуть одне ціле, незважаючи на всі їхні попередні відмінності між собою. Потім, щоб вони знали, що все це анітрохи не суперечить Божій досконалості, а навпаки – вельми узгоджене з нею, і навіть дивовижне і вражаюче для кожного (а й справді це було невимовне диво), Христос додав: “Це від Господа” /. Каменем називає Себе, а будівничими – вчителів іудейських; те саме сказано і Єзекіїлем: “Коли він будує стіну, вони обмазують її брудом” (Єз. 13:10). Як же “відкинули”? Коли говорили: “Не від Бога Ця Людина” (Ін. 9:16); “спокушає народ” (Ін. 7:12); також: “Ти Самарянин і… біс у Тобі” (Ін. 8:48). Нарешті, щоб вони знали, що їм загрожує не одне відторгнення, вказує на самі страти: усякий, “хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого він впаде, того розчавить” (Мф. 21:44). Тут Христос представляє двояку загибель: одну від спотикання і спокуси, – це означають слова: “впаде на цей камінь”; а іншу, коли піддадуться полону, лихам і цілковитій погибелі, – що ясно виразив словами: “того розчавить”. Цим же Він вказав і на Своє воскресіння. Пророк Ісайя каже, що Він звинувачує виноградник (тобто, народ); тут же засуджує і начальників народу. У Ісайї говорить Він: “Що ще належало б зробити для виноградника Мого, чого Я не зробив йому” (Іс. 5:4)? А в іншого пророка: “Яку несправедливість знайшли в Мені батьки ваші” (Єр. 2:5)? також: “Народе Мій, що зробив Я тобі, і чим обтяжував тебе” (Міх. 6:3)? Так Він зображував невдячність іудейського народу, що вони за всі Його благодіяння відплатили Йому противним! Тут те ж саме говорить з більшою силою. Чи не Сам Він є тим, хто каже: “Що ще належало б зробити… чого Я не зробив”? Але представляє, що вони самі вимовляють вирок, що все для них було зроблено, і тим самі себе засуджують. Слова їхні: “Злодіїв цих віддасть на злу смерть, а виноградник віддасть іншим виноградарям” – то й означають, що вони самі на себе вимовляють найсуворіший вирок. І Стефан докоряє їм у цьому, особливо нападаючи на них за те, що вони, користуючись постійно великим Божим промислом про них, відплачували Благодійникові зовсім протилежним; і це саме було ясним доказом того, що не той, хто карає, а самі покарані, були винуватцями покарання, яке на них посилали. Те саме доводиться і тут, як притчею, так і пророцтвом. Христос не задовольнився однією притчею, але навів ще два пророцтва: одне Давидове, інше – власне Своє. Отже, що ж повинні були зробити іудеї, вислухавши це? Чи не поклонитися Господу? Чи не дивуватися Божій про них турботливості, виявленій як у давні часи, так і після цього? Якщо жодне благодіяння не могло їх зробити кращими, то принаймні чи не належало їм напоумитися хоча б страхом покарання? Але вони не напоумилися. Що ж зробили вони після цього? “І почувши, – каже євангеліст, – притчі Його, первосвященики й фарисеї зрозуміли, що Він про них говорить, і намагалися схопити Його, та побоялися народу, бо Його шанували як пророка” (Мф. 21:45-46). Іудеї, нарешті, зрозуміли, що Христос розумів їх. Коли одного разу вони хотіли схопити Його, Він пройшов посеред них, і став невидимим; іншого разу з’явився і зупинив рішучий їхній намір убити Його, яким вони мучилися. І вони, дивуючись цьому, говорили: “Що Він справді Христос? Ось, Він говорить явно, і нічого не говорять Йому” (Ін. 7:25-26). Але тепер, оскільки їх утримував страх перед народом, Христос задовольняється цим, і не творить дива, як колись, не проходить посеред них, не робиться невидимим. Він не хотів скрізь діяти надлюдською силою, щоб вірили істині Його вочеловечення. Але ні народ, ні слова Христа не напоумили іудеїв; вони не засоромилися ні свідоцтва пророків, ні власного свого вироку, ні думки народного. Так докорінно засліпило їхнє любоначалля, марнославство і прихильність до тимчасового!
3 І справді, ніщо так не доводить нас до небезпечного падіння і не вабить по стрімнинах, ніщо так не позбавляє нас майбутніх благ, як пристрасть до речей швидкоплинних; навпаки, ніщо так не приводить нас до володіння теперішніми і майбутніми благами, як надання переваг усьому майбутнім. “Шукайте ж, – каже Христос, – передусім Царства Божого і правди Його, і це все додасться вам” (Мф. 6:33). Але якби навіть не додавалися тимчасові блага, і тоді не належало б так багато дбати про їхнє придбання. Тепер же, отримати майбутні блага означає отримати і теперішні. Але дехто не переконується і в цьому і, уподібнюючись до нечутливого каміння, ганяється за тінню задоволень. Справді, що солодкого в благах теперішнього життя? Що приємного? Я маю намір вільніше поговорити з вами нині. Але будьте уважні і знайте, що життя, яке видається вам важким і нестерпним (я говорю про життя ченців і розп’ятих світу), набагато солодше і жаданіше за те, яке здається вам приємним і зручним. І свідки цьому ви самі, які часто, під час нещасть і скорбот, які спіткали вас, просите собі смерті й називаєте блаженними тих, хто живе в горах і вертепах, хто веде безшлюбне та безтурботне життя, ви, хто займається мистецтвом, служить у військах або живете без діла і пусто, а також проводите дні в театрі та на танцювальних майданчиках. І там, де, здавалося б, тисячами течуть задоволення, і річками – розваги, народжується незліченна безліч гірких скорбот. Якщо хто запалиться коханням до однієї з дівчат, що танцювали там, той витерпить страждання, яким не піддасишся ні в численних боях, ні в багаторазових мандрівках, і стан такої людини буде важчий за стан всякого обложеного міста. Але не станемо описувати докладно цих мук, і – надавши це на суд совісті полонених любов’ю – розглянемо життя звичайне; і ми знайдемо між чернечим і мирським життям таку саму відмінність, як між пристанню і морем, яке безперервно розсікається вітрами. Дивись, самі притулки ченців уже дають початок їхньому благоденству. Уникаючи ринків і міст та народного галасу, вони віддали перевагу життю в горах, що не має нічого спільного зі справжнім життям, не схильне до жодних людських примх, ані печалі життєвої, ані смутку, ані великому клопоту, ані небезпеці, ані підступності, ані ненависті, ані заздрості, ані порочному коханню, ані всьому тому подібному. Тут вони розмірковують уже тільки про царство небесне, розмовляючи в безмовності й глибокій тиші з лісами, горами, джерелами, а найбільше – з Богом. Житла їхні далекі від усякого шуму, а душа, вільна від усіх пристрастей і хвороб, тонка, легка і набагато чистіша за найтонше повітря. Заняття у них ті самі, які були спочатку і до падіння Адама, коли він, наділений славою, зухвало розмовляв із Богом і мешкав у сповненому блаженства раю. І справді: життя ченців, чим гірше за життя Адама, коли він до непослуху введений був у рай обробляти його? Адам не мав жодних життєвих турбот: немає їх і в ченців. Адам чистою совістю розмовляв із Богом: так і ченці; більше того, вони мають набагато більше відваги, ніж Адам, бо більше мають у собі благодаті, за даром Духа Святого. Треба було б вам на власні очі бачити це; але оскільки ви не хочете, і проводите життя в галасі й на торжищах, то принаймні, на словах опишу вам хоча б одну частину їхнього способу життя, – всього ж їхнього життя описати неможливо. Ці світильники світу, тільки-но починає сходити сонце, або ще до світанку, встають із ложа здорові, бадьорі та свіжі (бо їх не обурює жоден сум, ні клопот, ні головний тягар, ні праця, ні безліч справ, ні будь-що інше на кшталт того, але вони живуть, як янголи на небі). Отже, поспішно вставши з ложа, бадьорі й веселі, вони всі разом зі світлим обличчям і совістю становлять одне обличчя і ніби єдиними устами співають гімни Богові всіляких, прославляючи й дякуючи Йому за всі добродіяння, як приватні, так і загальні. Тому, якщо завгодно, залишивши Адама, запитаю вас: чим відрізняється від ангелів цей лик тих, що співають і вигукують на землі: “Слава в вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління” (Лк. 2:14)? І одяг у них відповідний їхній мужності. Вони вбрані не в довгі шати, як люди розпещені й розслаблені, а вбрання їхнє приготоване, як у тих блаженних ангелів: Іллі, Єлисея, Іоанна та інших апостолів, в одних – із козячої, в інших – із верблюжої вовни, а деяким достатньо однієї шкіри, та й то зовсім застарілої. Потім, проспівавши свої пісні, з колінопреклонінням, закликають прославленого ними Бога на допомогу в таких справах, які іншим не скоро б спали на думку. Вони не просять ні про що теперішнє, у них не буває про це слова; але просять про те, щоб їм із відвагою стати перед страшним престолом, коли Єдинородний Син Божий прийде судити живих і мертвих, – щоб нікому з них не почути того страшного голосу: “не знаю вас” (Мф. 25:12)! і щоб у чистоті совісті й достатку добрих справ здійснити справжнє важке життя і благополучно переплисти це бурхливе море. Молитви ж їх починає отець і настоятель. Потім, як вставши, закінчать ці священні й безперервні молитви, зі сходом сонячним кожен іде до своєї справи, і працями багато чого здобувають для бідних.
4.Де тепер ті, які віддаються диявольським танцям, непотрібним пісням і сидять у театрі? Соромлюся згадувати про них; але, за вашою неміччю, необхідно зробити і це. І Павло каже: “Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті й беззаконню на [справи] беззаконні, так тепер подайте члени ваші в раби праведності на [справи] святі” (Рим. 6:19). Отже, подивимося і ми на це сонмище блудних жінок і нечестивих юнаків, які зібралися в театрі, і їхні забави, якими вельми багато хто з безтурботних юнаків потрапляє в їхні тенета, порівняємо з життям блаженних. Тут ми знайдемо відмінності стільки ж, скільки між ангелами, якби ти почув, як вони співають на небі струнку пісню, і між собаками і свинями, які верещать, риючись у гної. Вустами одних говорить Христос, а язиком інших – диявол. Там самі труби видають звук, відповідний їхньому недолугому голосу і потворному вигляду, коли вони надувають щоки і натягують жили. А тут видає звук благодать Духа Святого, яка замість труб, гуслей і флейт використовує уста святих. Утім, що б я не говорив, неможливо цілком уявити того задоволення людям, прив’язаним до пір’я і плінфоробства. Тому бажав би я взяти когось із тих, хто пристрастився до театру, відвести в монастир і показати йому зібрання святих мужів; тоді мені вже не потрібні були б слова. Однак – незважаючи на те, що розмовляю з людьми тлінними, спробую і словом хоча б дещо витягти їх із бруду і твані. Там слухач негайно спалахує вогнем нечистої любові: якщо мало погляду блудниці запалити серце, то голос її тягне до загибелі; а тут, коли б навіть душа й мала щось нечисте, вона негайно залишає це. І не тільки голос і погляд, а й самий одяг блудниць ще більше бентежать глядачів. Бідняк, людина низька і презирлива, подивившись на це видовище, буде досадувати і скаже сам собі: ця розпусниця і цей розпусник – діти кухарів і шевців, а часто і рабів – живуть у такій розкоші, а я, вільний, що походить від вільних, живучи чесною працею, і уві сні не можу уявити собі цього, – і залишає, таким чином, видовище, з’їдаючись печаллю. У ченців же не трапиться нічого такого, але все буває зовсім навпаки. Справді, коли побачить, що діти багатих і знатних батьків вбрані в такі шати, яких не носять і найостанніші з жебраків, і що навіть ще радіють цьому, то уявіть, з якою втіхою для своєї бідності піде він із монастиря! А якщо відвідає ченців і багатий, то повернеться від них кращим і зі здоровими поняттями про речі. Знову, в театрі, коли подивляться на розпусницю в золотому вбранні, бідний почне плакати й плакати, бачачи, що дружина його не має жодної такої прикраси, а багаті після такого видовища зневажатимуть і відвертатимуться від своїх дружин. Щойно блудниця представить глядачам і одяг, і погляд, і голос, і ходу, і все, що може збудити пристрасть, – вони виходять із театру, запалені пристрастю, і повертаються до себе додому вже бранцями. Звідси походять образи, безчестя, звідси ворожнеча, чвари і щоденні випадки смертні; і життя стає нестерпним для такого бранця, і дружина йому вже не мила, і діти, як і раніше, не милі, і весь дім приходить у безлад, і найсвітліше сонячне світло, зрештою, здається для нього нестерпним. Навпаки, з чернечих зібрань не відбувається жодної такої неприємності. Дружина зустрічає чоловіка ласкавим, лагідним, непристрасним до жодного мерзенного задоволення, і в поводженні з ним знаходить більше невимушеності, ніж раніше. Стільки-то зла робить театр, і стільки добра монастир: один овець робить вовками, а інший і вовків перетворює на агнців. Щоправда, ми поки нічого ще не сказали про задоволення чернечого життя. Але що може бути приємнішим за те, коли душа наша нічим не обурюється, не мучиться, не сумує, не стогне? Однак же, продовжимо наше порівняння і розглянемо, яке задоволення приносить нам той і інший спів, те й інше видовище, – і ми побачимо, що в першому випадку воно триває тільки до вечора, поки глядач сидить у театрі, а після в’їжджає в нього болючіше за будь-яке жало; отримане ж у монастирі задоволення безперестанку зберігає свою силу в душах глядачів, – назавжди залишається в їхніх думках і образ бачених ними чоловіків, і приємність місця, і простота життя, і чистота суспільства, і насолода прекрасного духовного співу. Ось чому ті, які завжди насолоджуються цим тихим прихистком, тікають уже людського галасу, наче якоїсь бурі. І не тільки під час своїх піснеспівів і молитов, а й коли сидять за книжками, ченці доставляють глядачам приємне видовище. Після того, як скінчиться спів, один бере Ісайю, і з ним розмовляє; інший розмовляє з апостолами; третій читає книжки інших письменників і допитливо розмірковує про Бога, про світ, про предмети видимі й невидимі, чуттєві й духовні, про нікчемність життя теперішнього і про велич життя майбутнього.
5.Їжа в них найкраща: вони харчуються не вареними м’ясами безсловесних тварин, а словом Божим, “солодшим за мед, ніж крапельки сота” (Пс. 18:11). Це чудовий мед і набагато кращий за той, яким колись у пустелі харчувався Іоанн. Не дикі бджоли, сідаючи на квіти, збирають цей мед, і не росу, перетравлюючи в собі, кладуть у вулики; але готує його благодать Духа Святого і, замість стільників, вуликів і дупла, кладе в душі святих, тож той, хто бажає, завжди безпечно може куштувати його. Наслідуючи цих бджіл, і вони облітають стільники священних книг, почерпаючи в них велике задоволення. Але якщо хочеш знати трапезу їхню, то підійди ближче, і ти побачиш, що те, що вони відригують, – все солодке, приємне, сповнене духовних пахощів. Уста їхні не можуть вимовити жодного поганого слова і жодного жартівливого або грубого, але кожне гідне неба. Той не згрішить, хто порівняє вуста людей, що бігають по ринках і жадібно женуться за життєвим, зі стоками нечистот, а вуста ченців – із джерелами, що течуть медом і б’ють чистими ключами. Але якщо комусь образливо, що я порівнюю вуста людей зі стоками нечистот, той нехай знає, що я висловився ще вельми поблажливо. А священне писання не дотримується і цієї міри, але вживає інше, набагато сильніше порівняння, кажучи: “Нема у вустах їхніх істини, серце їхнє – згубне, горло їхнє – відкрита труна” (Пс. 5:10). Не такими є уста ченців: вони сповнені пахощів. Такий теперішній їхній стан! А майбутнє їхнє – яке слово може висловити? Який розум – осягнути? Їхній жереб ангельський: невимовне блаженство, невимовні блага! Можливо, тепер багато хто з вас запалився і відчуває в собі бажання вести таке прекрасне життя; але що користі, коли, поки ви тут, цей вогонь горить у вас, а щойно вийдете, полум’я згасло, і це бажання зникло? Як же зробити, щоб цього не сталося? Поки гаряче в тобі це бажання, піди до цих ангелів і запалися ще більше. Не стільки можуть запалити мої слова, скільки погляд на саму справу. Не кажи: ось я переговорю з дружиною, скінчу перш за все справи свої; таке відтермінування є початком безтурботності. Послухай: хтось хотів влаштувати домашні справи, і пророк не дозволив йому (1Царів. 19:20). Що кажу: влаштувати? Учень хотів поховати батька, і Христос не погодився навіть на це (Лк. 9:60). Яка ж справа здається тобі стільки необхідною, як поховання батька? Але Христос і того не дозволив. Чому ж? Тому що диявол усіма заходами намагається вкрастися, і якщо помітить у людині, що вона мало зайнята або відкладає справу, виробляє в ній більшу лінощі. Тому-то хтось і радить: “Не відкладай з дня на день” (Сир. 6:8). Таким чином ти можеш у більшому встигнути, та й домашні справи твої будуть у доброму стані. “Шукайте ж, – сказано, – передусім Царства Божого та правди Його, і це все додасться вам” (Мф. 6:33). Якщо і ми забезпечуємо статки тих, хто, нехтуючи власними власними вигодами, дбає про наші вигоди, то тим паче Бог, Який і без того дбає й промишляє про нас.
Отже, не турбуйся про свої справи, але довір це Богові. Якщо ти дбаєш, то дбаєш як людина; якщо ж Бог промишляє, то Він промишляє як Бог. Отже, не піклуйся про свої справи, залишаючи найважливіше; інакше Бог менше буде промишляти про них. Але щоб Бог більше промишляв над твоїми справами, надай усе Йому одному. Коли ти, залишаючи справи духовні, сам займаєшся справами життєвими, тоді вже Бог не багато дбає про них. Отже, щоб усе в тебе йшло добре, і тобі звільнитися від усіх турбот, приліпися до духовного і зневажай життєве: тоді ти з небом отримаєш і землю, і сподобишся майбутніх благ, по благодаті й людяності Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |