Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 67
«І увійшов Іісус у храм Божий і вигнав усіх, що продавали й купували в храмі, і поперевертав столи міняльників і лави тих, що продавали голубів, і казав їм: написано: дім Мій домом молитви назветься; а ви зробили його вертепом розбійників» (Мф. 21:12-13).
Зміст:
Жорстокість іудеїв. – Значення хвали отроків. – Для чого проклята смоковниця. – Чому Христос не говорить іудеям про право Своєї влади. – Христос змушує їх засудити самих себе. – Для чого подає їм у приклад блудниць і митарів. – Жоден грішник не повинен впадати у відчай у виправленні, так само як доброчесний не повинен віддаватися безтурботності. – Перевага праці для чесноти перед мирськими працями.
1 Про це говорить і Іоанн, тільки говорить на початку Євангелія, а Матфей наприкінці. Тому ймовірно, що так сталося двічі, і до того ж у різний час. Це видно і з обставин часу, і з відповіді іудеїв Іісусу. В Іоанна йдеться про те, що це трапилося в саме свято Пасхи, а в Матфея – задовго до Пасхи. Там кажуть іудеї: “Яким знаменням доведеш Ти нам” (Ін. 2:18)? ( Ін. 2:18)? а тут мовчать, хоча Христос і дорікнув їм, – мовчать тому, що всі вже дивувалися Йому. Тим більшого гідні звинувачення іудеї, що Христос не один раз робив це, а вони все ще не припиняли торгувати в храмі, і називали Христа супротивником Божим, тоді, як і звідси мали б бачити честь, віддану Ним Отцеві, і власну Його могутність. Вони бачили, як Він і чудеса творив, і як слова Його узгоджувалися зі справами Його. Але вони не переконувалися і цим, а обурювалися, незважаючи й на те, що чули пророка, який говорив про це, та отроків, які не по літах своїх прославляли Іісуса. Тому Він, викриваючи їх, наводить слова пророка Ісайї: “Дім Мій домом молитви назветься”. І не цим тільки показує Христос Свою владу, а й тим, що зцілює різні хвороби. “І приступили,- говориться,- до Нього в храмі сліпі й кульгаві, і Він зцілив їх” (Мф. 21:14). І тут Він виявляє Свою силу і могутність. Але іудеї не зворушувалися і цим, але, бачачи й останні чудеса Його і чуючи отроків, що прославляють Його, сильно обурювалися і говорили Йому: “Чи чуєш, що вони кажуть” (Мф. 21:16)? Христу краще б належало сказати їм: “Чи чуєте, що вони кажуть”? Адже отроки оспівували Його, як Бога. Що ж Христос? Оскільки іудеї суперечили настільки очевидним знаменням, то Христос, щоб сильніше викрити їх і водночас виправити, каже: “Хіба ви ніколи не читали: “З вуст немовлят і грудних Ти зробив хвалу” (Мф. 21:16)? І добре Він сказав – “з уст”, бо слова їхні походили не від розуму їхнього, але Його ж сила рухала недосконалим ще язиком їхнім. Це зображувало також і язичників, які колись мовчали, але потім раптом починали віщувати великі істини переконливо і з вірою, – і водночас неабияк утішало й апостолів. Саме, щоб апостоли не сумнівалися, як вони, будучи людьми простими й неосвіченими, можуть проповідувати народам, отроки наперед винищили в них усяке занепокоєння та вселили їм тверду надію, що Той, хто навчив отроків прославити Господа, зробить і їх красномовними. Це диво показувало також, що Він є Господь природи. Діти, які ще не досягли зрілого віку, віщали велике і гідне неба; а мужі говорили слова, сповнені всякого божевілля. Така-то злоба! Отже, оскільки багато було причин, від яких дратувалися іудеї, наприклад, юрби народу, вигнання з храму тих, хто торгує, чудеса, спів отроків, то Христос знову залишає їх, щоб втихомирити їхній гнів, і не хоче пропонувати їм Своєго вчення, щоб вони, охоплені заздрістю, не прийшли ще в більше обурення від Його слів.
“А вранці, повертаючись до міста, зажадав” (Мф. 21:18). Чому ж Він жадає вранці? Поступаючись вимогам плоті, Він цим показував неміч її. “І побачивши при дорозі одну смоковницю, підійшов до неї і, нічого не знайшовши на ній, окрім одного листя” (Мф. 21:19). Інший євангеліст каже: “Бо ще не час був” (Мк. 11:13). Якщо ж не настав ще час збирання смокв, то, як же цей інший євангеліст каже: “Пішов, чи не знайде чогось на ній”? Очевидно, це сказано євангелістом тому, що так думали учні, які ще не були досконалими. Євангелісти часто викладають думки учнів. І не тільки це думали учні, а й те, що смоковниця проклята тому, що на ній немає плодів. Отже, для чого ж смоковниця проклята? Заради учнів, – саме, щоб їх підбадьорити. Оскільки Христос завжди благодіяв і нікого не карав, тим часом належало Йому показати й досвід Свого правосуддя та помсти, щоб і учні, і іудеї довідалися, що Він, хоч і міг висушити подібно до смоковниці своїх розпинателів, проте ж добровільно віддає Себе на розп’яття і не висушує їх, то Він і не захотів показати цього над людьми, а явив досвід Свого правосуддя над рослиною. Отже, коли подібне трапляється або з якимись місцями, або з рослинами, або з безсловесними тваринами, то не цікався. Не кажи: якщо ще не настав час збирання плодів зі смоковниці, то чи правосудно вона висушена? Такі слова вкрай безрозсудні. Краще дивись на диво, і дивуйся, і прославляй того, хто творить дива. Так багато хто і судить про потоплення свиней, – відшукуючи тут причину правосуддя. Але і в цьому випадку не слід їх слухати. Як рослини бездушні, так і тварини без розуму. Отже, чому дано такий вид справі і чому ця саме причина прокляття? Це, як я вже й раніше сказав, описано євангелістом так, як думали учні. Якщо ж не настав ще час збирання плодів, то даремно дехто каже, ніби під смоковницею зображується закон. Плодом закону була віра; і цей плід закон уже приніс, і час збирати цей плід, тоді вже настав. “Ниви, – сказано, – дозріли до жнив” (Ін. 4:35); і: “Я послав вас збирати те, над чим ви не трудилися” (Ін. 4:38).
2 Отже, тут не вказується на закон, але, як я вже сказав, Христос, проклинаючи смоковницю, представляє цим доказ Своєї сили і влади до помсти; і це видно саме зі слів: “бо ще не час був”. Слова ці показують, що Христос підійшов до смоковниці з особливим наміром, не для того, щоб вгамувати голод, а заради учнів, які вельми здивувалися тому, що смоковниця засохла, хоча багато було чудес і важливіших за це. Але для учнів, як я сказав, таке диво було новим і несподіваним, бо Христос уперше вкотре показав Своє правосуддя і помсту. Тому Господь створив диво не над іншим якимось деревом, а над смоковницею, – деревом, що соковитіше за всіх, тож диво видалося від того ще більш незвичайним. Але, щоб ти знав, що це зроблено заради учнів, саме для підбадьорення їх, – вислухай наступні слова. Що Христос каже? Ви й більші чудеса зробите, якщо матимете віру, поєднану з молитвою та надією. Чи бачиш, що все для учнів було зроблено, щоб вони не боялися і не тремтіли ворожих підступів? Тому й іншим разом повторює те саме, щоб утвердити їх у вірі та молитві. Не тільки це зробите, каже Він, але силою віри й молитви і гори будете переставляти, і творити інші, ще більші чудеса. Тим часом горді й гордовиті іудеї, бажаючи перервати бесіду з учнями, підійшли до Нього з питанням: “Якою владою Ти це робиш” (Мф. 21:23)? Оскільки іудеї не могли принизити Його чудес, то виставляють Йому вчинок Його в храмі з торжниками. Подібне питання запропонували вони й у євангеліста Іоанна, хоча не тими ж словами, але в тому ж сенсі. Вони там кажуть: “Яким знаменням доведеш Ти нам, що [маєш] [владу] так чинити” (Ін. 2:18)? Там Христос відповідає їм: “Зруйнуйте храм цей, і Я за три дні збудую його” (Ін. 2:19), а тут Він приводить їх у крайнє утруднення. Звідси очевидно, що випадок, який описує Іоанн, був на початку служіння Іісуса, коли Він тільки-но почав творити чудеса, а той, який описує Матфей, – наприкінці його служіння. Сенс же питання іудеїв був такий: чи здобув Ти кафедру вчительську, чи висвячений на священика, що виявляєш таку владу? Хоча Христос нічого не зробив, що б показувало гордість, а тільки проявив турботу про благочиння церковне, проте іудеї, не маючи абсолютно нічого сказати проти Іісуса, ставлять Йому в провину і це. Утім, через чудеса вони не сміли нічого сказати Йому в той час, коли Він вигнав торговців із храму; але докоряють Йому вже після, коли побачили Його. Що ж Христос? Він не прямо відповідає на їхнє запитання, показуючи тим, що вони могли знати про Його владу, якби захотіли, – але Сам запитує їх, кажучи: “Хрещення Іоаннове, звідки воно було: з небес, чи з людей?” (Мф. 21:25)? Але як це стосується справи? запитаєш ти. І дуже. Якби вони сказали: “з небес”, Він відповідав би їм: “Чому ж ви не повірили йому”? – бо, якби вірили, то й не запитали б про це, бо про Нього говорив Іоанн: “Недостойний розв’язати ремінь взуття” Його (Лк. 3:16); і ще: “Ось Агнець Божий, що бере [на Себе] гріх світу” (Ін. 1:29); і ще: “Це є Син Божий” (Ін. 1:34); і ще: “Той, хто приходить з небес, є вищий за всіх” (Ін. 3:31); і ще: “Лопата Його в руці Його, і очистить Він гноївце Своє” (Мф. 3:12). Тому, якби юдеї повірили Іоанну, то не було б жодних труднощів для них знати, якою владою Христос робить це. Далі, оскільки іудеї з лукавством відповідали Йому: “не знаємо”, то Христос не сказав їм: і Я не знаю, але що ж? “І Я вам не скажу” (Мф. 21:27). Якби вони справді не знали, то належало б навчити їх; але оскільки вони чинили лукаво, то Христос справедливо нічого не відповідає їм. Чому ж юдеї не сказали, що хрещення Іоаннове було “від людей”? Боялися народу, сказано. Чи бачиш розбещене серце? Богом усюди нехтують, а для людей усе роблять. І Іоанна боялися заради людей, поважаючи святого чоловіка не заради нього самого, а заради народу; заради народу вони не хотіли вірити і в Іісуса Христа, – і ось де джерело всіх зол для них! Далі, Іісус Христос каже їм: “А як вам здається? В одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: Сину, піди сьогодні працюй у винограднику моєму. Але він сказав у відповідь: не хочу; а потім, розкаявшись, пішов. І підійшовши до іншого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, государе, і не пішов. Який із двох виконав волю батька? Кажуть Йому: перший” (Мф. 21:28-31). Христос знову притчами викриває іудеїв, натякаючи як на непокору їхню, так і на покірність відкинутих раніше язичників. Тут під двома синами мається на увазі те, що трапилося з язичниками та іудеями. Перші, не даючи обіцянки в послуху і не чуючи закону, самим ділом чинили послух; а останні, хоча говорили: “Усе, що сказав Господь, виконаємо” (Вих. 19:8), на ділі не чинили покірності закону. Тому, щоб іудеї не подумали, що закон приносить їм користь, Христос показує, що це саме і засуджує їх. Згідно з цим говорить і Павло: “Не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть” (Рим. 2:13). Тому, для того, щоб іудеї засудили самі себе, Спаситель змушує їх самих виголосити вирок. Так само точно Він робить і в наступній притчі про виноград.
3. Тут Христос змушує іудеїв також засудити самих себе в іншій особі. Оскільки вони не хотіли прямо зізнатися у своїй провині, то Христос притчею доводить їх до передбачуваної мети. Коли ж вони, не розуміючи мети притчі, виголосили вирок, тоді Він уже відкриває їм сам зміст притчі, і каже: “Митники й розпусниці попереду вас ідуть до Царства Божого, тому що прийшов до вас Іоанн дорогою праведності, і ви йому не повірили, а митники та розпусниці повірили йому, а ви, бачачи те, не покаялись після того, щоб повірити йому” ( Мф. 21:31-32). Якби Він просто сказав: “Блудниці раніше за вас увійдуть до Царства Божого”, то Його слова здалися б їм тяжкими; але тепер, коли самі вони оголосили свою думку, то слова Його для них видаються не такими тяжкими. Для цього ж Він наводить і причину. Яку ж? “Прийшов до вас Іоанн, – каже Він, а не до них, і до того ж – шляхом праведності”. Ви не можете звинувачувати його, як людину недбайливу і марну. Він вів і життя бездоганне, і мав велику дбайливість; і однак, ви не послухали його. Після цього слідує інший осуд, тобто, що митарі увірували; потім ще звинувачення, а саме: ви навіть і після них не повірили йому, а це вам належало зробити раніше за митаріїв; те саме, що ви не зробили цього навіть після них, не заслуговує на жодне вибачення, і тому митарям велика похвала, а вам – осуд. Іоанн прийшов до вас – і ви не прийняли його; він не приходив до митарів – і вони прийняли його, а ви не напоумилися їхнім прикладом. Зауваж, як багато доказів є до похвали митарів і засудження іудеїв. До вас прийшов Іоанн, каже Він, а не до них; ви не повірили – це їх не спокусило; вони повірили – це вам не принесло користі. Слово ж: “наперед вас” (або “попереду вас”) не тому сказано, що іудеї підуть слідом за митарями, але що і вони, якщо захочуть, можуть увійти в царство Боже. Справді, ніщо так не збуджує грубих людей, як ревнощі. Тому Христос завжди говорить: останні будуть першими, і перші останніми. Для того й наводить Він як приклад блудниць і митарів, щоб іудеї заревнували. Гріх блудниць і гріх митарів – два найбільші гріхи, що походять від грубої любові, у першому випадку до тіла, в останньому – до грошей. До того ж Христос навчає, що вірити Іоанну означає істинно коритися закону Божому. Отже, блудниці входять до царства Божого не по одній благодаті, а й по правді, тому що входять вони не як уже блудниці, а як слухняні й віруючі, чисті й такі, що змінилися. Чи бачиш, як Христос спершу притчею, а потім вказівкою на блудниць робить слово Своє не таким тяжким для іудеїв, а тим часом вельми сильним? Він не раптом сказав їм: “Чому ви не повірили Іоанну?”, але – що було набагато разюче – спершу вказує на митарів і блудниць, а потім уже говорить це, самими справами доводячи, що іудеї були невартісні прощення і показуючи, що вони роблять усе через острах перед людьми та задля марнославної суєти. Справді, вони і в Христа не вірили через страх, щоб не бути відлученими від синагоги; так само й Іоанна не наважувалися засуджувати, не через благочестя, але також через страх. Викривши іудеїв у всьому цьому, Христос, нарешті, завдає їм найтяжчого удару, кажучи: “А ви, побачивши це, не покаялися потім, щоб повірити йому”. Погано не робити доброго на самому початку; але ще більшого осуду гідний той, хто і після не виправляється. Це особливо робить багатьох нечестивими. Я навіть і тепер бачу, як те саме трапляється з деякими через крайню їхню жорстокосердість. Але нехай ніхто не буде таким байдужим, і якби навіть хто впав у найбільше нечестя, нехай і тоді не впадатиме у відчай у своєму виправленні; легко вийти з найглибшої безодні нечестя. Чи ви не чули, як одна блудниця, що перевершувала всіх своєю розпустою, після перевершила всіх благочестям? Не про євангельську блудницю я говорю, але про ту, яка на нашому віку була у фінікійському місті, найбільш беззаконному. Ця блудниця була колись і в нас, вважалася першою акторкою в театрі, і ім’я її всюди було відоме, і не в нашому тільки місті, а й навіть у кілікійців і каппадокійців. Вона багатьох розорила; багатьох пустила сиротами; багато хто навіть підозрював її в чаклунстві, нібито вона заманювала у свої тенета не тільки красою тілесною, а й чаклунством. Ця блудниця спокусила навіть брата цариці: така велика була її сила! Але раптом, – не знаю яким чином, тільки знаю вірно, – вона добровільно змінилася, привернула на себе благодать Божу, знехтувала усім колишнім і, покинувши диявольське зачарування, вдалася до неба. І хоча не було нікого безсоромнішого за неї, коли вона була на сцені, проте після вона багатьох перевершила своєю великою цнотливістю, – і одягнена у покривало, вона подвизалася так усе своє життя. І коли начальник міста, за намовлянням деяких людей, хотів повернути її на сцену, то послані ним воїни зі зброєю не могли привести її назад і взяти від дів, які прийняли її до себе. Удостоєна невимовних таємниць, проявивши ревність, гідну благодаті, вона закінчила життя, омита від усіх гріхів, і після хрещення виявляла вже велике благочестя. Вона навіть не хотіла поглянути на колишніх своїх приятелів, які приходили до неї, і, усамітнившись на самоті, багато років провела немов би в темниці. Так перші будуть останніми, і останні першими! Так нам потрібно бути завжди ревними, – і тоді ніщо не стане на заваді стати нам великими і чудовими.
4 Отже, жоден грішник не повинен впадати у відчай, так само як і доброчесна людина не повинна віддаватися безтурботності. І нехай останній не сподівається на себе, бо може трапитися, і дуже часто трапляється, що блудниця випередить його. Так само і грішник нехай не впадає у відчай, і йому ще можливо перевершити навіть перших. Послухай, що говорить Бог Єрусалиму: “Я казав: повернися до Мене, та вона не повернулася” (Єр. 3:7). Коли ми з полум’яною любов’ю звертаємося до Бога, то Він не згадує колишніх наших гріхів. Бог – не як людина: Він не докоряє вже в тому, що минуло, і, коли ми каємося, не каже нам: “Для чого ви стільки часу віддалялися від Мене?”, але вже любить нас, коли ми приходимо до Нього, якщо тільки приходимо до Нього, як годиться. Отже, з’єднаймося з Господом полум’яною любов’ю; серця наші. Приклади подібного роду можна бачити не тільки в Новому, а й у Старому Завіті. Хто був гірший за Манасію? Але він зміг умилостивити Бога. Хто був щасливішим за Соломона? Але він, віддавшись безтурботності, впав. Я можу навіть показати і те й інше в одній особі, саме в особі Соломона: він був і доброчесний, і грішний. Хто був блаженніше за Іуду? Але він став зрадником. Хто був гірший за Матфея? Але він став євангелістом. Хто був більш гідний жалю, як не Павло? Але він став апостолом. Хто був ревнішим за Симона? Але і він став нещаснішим за всіх. Скільки можна бачити й інших прикладів, подібних до змін, які траплялися і за давніх часів, і які нині трапляються щодня! Тому-то я кажу, що ні той, хто грає на сцені, не повинен впадати у відчай, ні той, хто залишається вірним сином Церкви, не повинен бути самовпевненим. Господь каже останньому: “Хто думає, що він стоїть, стережися, щоб не впасти” (1Кор. 10:12); а першому: “Хіба, впавши, не встають” (Єр. 8:4)? І ще: “Зміцніть руки, що ослабли, і утвердіть коліна, що тремтять” (Іс. 35:3). Пильнуйте, каже Він знову благочестивим; а нечестивим: “Прокинься, сплячий, і воскресни з мертвих” (Еф. 5:14). Одні повинні зберігати те, що мають; інші повинні здобувати те, чого не мають. Одні повинні зберегти своє здоров’я, інші – вилікуватися від хвороби, бо багато страждають. Але багато хто і хворі повертають собі здоров’я, і здорові, за безпечності, впадають у хворобу. Тому Господь говорить одним: “Ось, ти одужав; не гріши більше, щоб не трапилося з тобою чогось гіршого” (Ін. 5:14); а іншим: “Хочеш бути здоровим?… встань, візьми постіль твою і ходи” (Ін. 5:6,8; Мф. 9:6). І справді, гріх є тяжкою, дуже тяжкою недугою розслаблення, або краще – не такою лише цією недугою, але чимось ще й важчим. Така людина не тільки не робить нічого доброго, але робить ще зле. Утім, хоч би перебував ти і в цьому стані, якщо захочеш дещо повстати, вся недуга твоя мине. Хоч би тридцять вісім років ти страждав, якщо тільки побажаєш бути здоровим, ніщо не стане на заваді. І нині стоїть Христос і каже: “Візьми постіль твою”! Тільки побажай повстати, не впадай у відчай. Ти не маєш людини? Але маєш Бога. Ти не маєш, хто б опустив тебе в купальню? За те маєш Того, Хто й не допустить тебе мати потребу в купальні. Ти не маєш, хто б допоміг тобі? Але за те маєш Того, Хто велить тобі взяти одр. А тому ти й не можеш тепер сказати: “Коли ж я приходжу, інший уже сходить перед мною” (Ін. 5:7). Якщо захочеш тільки зійти на джерело, ніхто не перешкодить. Благодать не виснажується, і не збідніє. Це джерело струмує безперестанку, і від повноти його ми можемо зцілити і душі, і тіла наші. Отже, приступимо ж тепер. І Раав була блудницею, однак же, вона врятувалася; і розбійник був людиновбивцею, але і він оселився в обителях райських. Іуда, будучи з учителем, загинув, а розбійник, будучи і на хресті, став учнем. Так незбагненні шляхи Божі! Волхви догодили Богові, митар став євангелістом, гонитель Бога – апостолом.
5. Уявляй це і ніколи не впадай у відчай, але завжди сподівайся і підбадьорюй самого себе. Поспішай тільки скоріше вступити на шлях, що веде на небеса, щоб не ув’язнені були для тебе двері й не загороджений вхід. Короткий теперішній час, і праця не велика, але якби навіть вона була і великою, то і в такому разі не потрібно від неї відрікатися. Хоч би ти не трудився на цьому кращому терені, терені покаяння і чесноти, все ж таки ти маєш трудитися і бідувати у світі іншим чином. Якщо ж і тут і там потрібно трудитися, то чому ж не обрати для себе тієї праці, яка приносить і плоди рясні, і нагороду велику? Утім, ніяк не можна порівнювати працю для чесноти і працю для світу. У працях життєвих безперервні небезпеки, безперервні втрати, оманлива надія, велике раболіпство, знемога душі й тіла, трата грошей, – а тим часом плоди наших праць, навіть і в тому разі, якщо вони справді бувають, далеко не відповідають нашим очікуванням. Не завжди труди наші в справах життєвих приносять плоди. Але припустимо, що труди наші і не залишаться без успіху, але принесуть великі плоди; все ж плоди ці будуть на короткий час. Труди твої винагороджені будуть під старість твою, коли ти зовсім не в силах будеш насолоджуватися плодами їх. Ти трудишся в квітучих літах; а плоди збираєш і насолоджуєшся ними в старості, коли зробишся старезним, коли час притупить почуття твої, а якщо й не притупить, то думка про смерть стане на заваді насолоді. Навпаки, труди чесноти не такі. Тут праці піднімаються в слабкому і смертному тілі, а нагорода віддається в тілі нетлінному, безсмертному, нескінченно перебуваючому. Праця передує і нетривала; а нагорода після слідує і безмежна, щоб ти спокійно міг насолоджуватися плодами трудів твоїх, не побоюючись нічого неприємного. Там не треба боятися ніякої зміни, ніякого нещастя, як це буває тут. Що це за блага, які непостійні, але скороминущі, мізерні, які зникають при першій своїй появі, а тим часом набуваються з великими труднощами? І як вони можуть зрівнятися з тими благами, які незмінні, не старіють, не потребують жодної праці і прикрашають тебе вінцями ще під час подвигів твоїх? Той, хто зневажає земні блага, вже в тому самому знаходить для себе нагороду, що він вільний від занепокоєння, ненависті, наклепу, підступності, заздрості. Той, хто веде життя непорочне й чесне, ще до відходу з теперішнього життя увінчується й утішається, звільняючись від усякого безчестя, глузувань, небезпек, звинувачення і від усіх інших зол. Так само і всі інші види чеснот тут ще приносять нам нагороду. Отже, щоб досягти теперішніх і майбутніх благ, тікатимемо від пороку і прагнутимемо чесноти. У такий спосіб ми і тут будемо втішатися і майбутніх удостоїмося благ, яких усі ми нехай сподобимося отримати благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |