Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 63
«І ось, хтось, підійшовши, сказав Йому: Учителю благий! що зробити мені доброго, щоб мати життя вічне?» (Мф. 19:16).
Зміст:
Намір юнака, який запитував. – Сенс і мета відповіді Христа. – Нарощення багатства посилює пристрасть до нього. – Потрібна особлива допомога благодаті, щоб при багатстві жити благочестиво. – Христос не засвоює справи спасіння одному Богові. – Як треба послаблювати пристрасть до багатства. – Багатство буває причиною лиха в тутешньому житті. – Роздуми про лиха й небезпеки, пов’язані з багатством, оберігає від спокуси ним.
1.Дехто звинувачує цього юнака в тому, що він нібито підійшов до Іісуса з хитрістю й лукавством, і до того ж із наміром спокусити Його; але я скоріше згоден назвати його сріблолюбцем і поневоленим багатством, тому що в цьому ж самому і Христос викрив його. Докоряти ж юнакові в лукавстві я аж ніяк не маю наміру: небезпечно бути суддею того, чого ми не знаємо, і особливо суддею – викривачем. Та й Марк віддалив таку підозру, коли сказав про нього: “підбіг хтось, упав перед Ним на коліна і запитав Його”; і ще: ” Іісус, подивившись на нього, полюбив його” (Мк. 10:17,21). Звідси видно, якою великою є влада багатства. Хоч би ми в інших відношеннях і були доброчесними, багатство винищує всі ці чесноти. Ось чому і Павло справедливо назвав його коренем усіх зол: “корінь усіх зол – грошолюбство”, – каже він (1Тим. 6:10). Але чому Христос відповідає юнакові такими словами: “ніхто не благий”? Юнак підійшов до Нього як до простої звичайної людини і вважав Його просто вчителем іудейським; Іісус і розмовляє з ним як людина. І часто говорить Він пристосовано до думок тих, хто звертався до Нього; так, наприклад: “ми знаємо, чому вклоняємося” ( Ін. 4:22); або: “якщо Я свідчу Сам про Себе, то свідоцтво Моє не є істинним” (Ін. 5:31). Отже, коли Він сказав: “ніхто не благий”, то цим не хотів показати, що Він не благий. Хай не буде цього! Адже Він не сказав: чому ти називаєш Мене благим? Я не благий; але: “ніхто не благий”, тобто ніхто з людей. Утім, Він цими словами не позбавляє благості й людей, але тільки відрізняє останню від благості Божої, – чому й додав: “тільки один Бог”. Не сказав: тільки Отець Мій, щоб ми знали, що Він не відкрився юнакові. Точно в такому ж сенсі назвав Він вище людей злими, коли сказав: “якщо ви, будучи злими, умієте дари добрі давати дітям вашим” ( Мф. 7:11). І тут назвав Він їх злими не для того, щоб викрити у злі всю природу людську, – сказав: “ви”, а не всі люди, – а для того, щоб тільки порівняти благість Божу з благістю людською, чому й додав: “тим більше Отець ваш Небесний дасть блага тим, хто просить у Нього”. Але кажуть: що змусило Іісуса Христа, і яку Він мав мету так відповідати юнакові? Без сумніву, ту, щоб поступово вести юнака до досконалості, відучити його від лестощів, віддалити від пристрасті до всього земного і наблизити до Бога, порушити в ньому бажання благ майбутніх і, нарешті, навчити його пізнання істинного блага – джерела і кореня всіх благ, і йому одному відплачувати честь. Подібно до цього ж, коли Христос каже: не називайте вчителя на землі (Мф. 23:8), говорить так по відношенню до Себе, і щоб навчити, яким є перший початок усього. Юнак показав чималу старанність, коли поставив Іісусові Христу таке запитання. Справді, тоді як одні наближалися до Іісуса з наміром спокусити Його, а інші з причини своїх власних або чужих хвороб, він підходить до Нього і розмовляє про життя вічне. Тучна була земля і здатна до родючості, але безліч терня заглушала посіяне. Дивись, як він досі готовий був до виконання того, що б не наказав Христос. Що мені робити, каже юнак, щоб успадкувати життя вічне? Ось готовність його виконати повеління Учителя! Якщо ж юнак підійшов би до Іісуса Христа з наміром спокусити Його, то це показав би нам і євангеліст, як він робить це в інших випадках, наприклад, в історії про законника. Але якби і сам юнак приховав свій намір, то Христос не дозволив би йому сховатися: Він або явно, або натяками викрив би його, щоб ми не зробили висновок, що юнак, обдуривши Його, сховався, і таким чином посварився над Ним. Понад те, якби юнак підійшов до Іісуса з наміром спокусити Його, то не відійшов би з сумом про те, що почув. Ніхто з фарисеїв ніколи не відчув у собі такого стану; навпаки, всі вони, коли Іісус спростовував їх, ще більше озлоблялися проти Нього. Не так чинить юнак: він іде з сумом. А це є ознакою того, що він підходив не з підступним наміром, хоча і не з абсолютно чистим; бажав успадкувати життя вічне, а володів був пристрастю набагато сильнішою. Отже, коли Христос сказав: “якщо ж хочеш увійти в життя вічне, дотримай заповідей” (Мф. 19:17), – він, не зволікаючи, запитує: “які”? І запитує не для того, щоб спокушати Іісуса, – ні, – а думав, що, окрім заповідей закону, є ще інші, які будуть його дороговказами в життя вічне. Таким сильним було його бажання врятуватися! Але коли Іісус переказав йому заповіді закону, – “все це зберіг я з юності моєї”, – каже він, – і на цьому не зупиняється, але знову запитує: “чого ще бракує мені” (Мф. 19:20)? І це теж було знаком сильного бажання ним вічного спасіння. Не менш важливим є те, що він не вважав себе таким, що закінчив справу свого спасіння, а думав, що сказаного ним ще недостатньо для отримання бажаного. Що ж Христос? Маючи намір приписати заповідь важку, Він спочатку пропонує винагороду за виконання її, і каже: “Коли хочеш бути досконалим, піди, продай майно твоє, і роздай жебракам, і матимеш скарб на небесах, і приходь, і йди слідом за Мною” (Мф. 19:21).
2.Бачиш, яку нагороду і які вінці обіцяє Христос за цей подвиг? Якби юнак спокушав Його, то Він не сказав би йому цього. А тепер і говорить, і, щоб привернути юнака до Себе, обіцяє йому велику нагороду, надає все власній його волі, прикриваючи всім цим важку сторону Свого повеління. Тому-то перш, ніж говорить про подвиги і працю, пропонує юнакові нагороду: “якщо хочеш бути досконалим”, – і потім уже каже: “продай маєток твій і роздай жебракам”. Далі – знову нагорода: “і матимеш скарб на небесах; і приходь, і йди за Мною”, – бо йти за Іісусом – велика нагорода. “І матимеш скарб на небесах”. Оскільки йшлося про багатство, то Спаситель наказує юнакові залишити все, показуючи, втім, що Він не тільки не забирає в нього багатства, а ще й долучає до нього нове, що перевищує те, що наказує роздати, – настільки перевищує, наскільки небо перевищує землю, і навіть ще більше. Під скарбом же Він розуміє рясну нагороду, скарб єдиний, якого ніхто викрасти не може, представляючи його юнакові наскільки можливо по-людськи. Отже, не досить зневажати багатство; а треба ще нагодувати жебраків, і – головне – слідувати за Христом, тобто робити все те, що не накаже Він, бути готовим на страждання і навіть на смерть. “Якщо, – каже Він, – хто хоче йти за Мною, відкинь себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною” (Лк. 9:23). Звісно, заповідь проливати власну кров набагато важча за заповідь залишити своє багатство; однак і виконання останньої чимало сприяє виконанню першої. “Почувши це слово, юнак відійшов із сумом” (Мф. 19:22). Слідом за тим, євангеліст, бажаючи показати, що він не без причини засмутився, додає: “бо в нього був великий маєток”.
Дійсно, не стільки мають перешкод на шляху до спасіння ті, які володіють небагато чим, скільки ті, які занурені в безодню багатства, – тому що пристрасть до багатства тоді буває сильнішою. І я ніколи не перестану повторювати, що примноження багатства все більше і більше розпалює полум’я пристрасті та робить багатіїв біднішими за попередні: збуджуючи в них безперестанку нові побажання, примушує через те усвідомлювати всю свою убогість. Дивись ось, яку силу і тут показала ця пристрасть. Того, хто з радістю і старанністю підійшов до Іісуса, так затьмарила вона і так обтяжила, що, коли Христос наказав йому роздати маєток свій, він не міг навіть дати Йому жодної відповіді, але відійшов від Нього мовчки, з пониклим обличчям і з сумом. Що ж Христос? “Важко багатому увійти в Царство Небесне” (Мф. 19:23). Христос цими словами не багатство засуджує, а тих, які пристрастилися до нього. Але якщо важко увійти в Царство Небесне багатому, то, що сказати про любостяжателя? Якщо не давати від свого маєтку іншому є вже перешкода на шляху до царства, то уяви, який збирає вогонь той, хто захоплює чуже! Але для чого ж Христос сказав учням Своїм, що важко багатієві увійти в Царство Небесне, коли вони були бідні й навіть нічого не мали? Для того щоб навчити їх не соромитися бідності і ніби виправдатися перед ними в тому, чому Він раніше радив їм нічого не мати. Сказавши тут, що незручно багатому увійти в Царство Небесне, далі показує, що й неможливо, не просто неможливо, а й найвищою мірою неможливо, що й пояснює прикладом верблюда та вушок голки. “Зручніше”, каже, “верблюду пройти крізь вушка голки, ніж багатому увійти в Царство Боже”. А звідси видно, що чимала й нагорода чекає на тих, хто при багатстві вміє жити розсудливо. Тому Христос називає такий спосіб життя справою Божою, щоб показати, що багато потрібно благодаті тому, хто хоче так жити. Коли ж учні зніяковіли, чуючи Його слова, Він далі сказав: “людям це неможливо, а Богові все можливо” (Мф. 19:26). Але чому бентежаться учні, будучи бідними, і навіть занадто бідними? Що їх турбує? Через те, що мали надто сильну любов до всього людства, і вже беручи на себе посаду його вчителів, боялися за інших, за порятунок усіх людей. Ця-то думка дуже багато і бентежила їх, так що вони велику мали потребу в розраді. Тому Іісус, подивившись спочатку на них, сказав: “неможливе людям можливе Богові” (Лк. 18:27). Лагідним і тихим поглядом Він заспокоїв хвилюючі їхні думки, і розв’язав здивування (на це саме вказує і євангеліст словами: “подивившись”), а потім підбадьорює їх і словами, вказуючи на силу Божу, і, таким чином, збуджуючи в них надію. А якщо хочеш знати, яким чином і неможливе може бути можливим, то слухай. Адже не для того сказав Христос: “Неможливе людям можливе Богові”, щоб ти слабшав у дусі й віддалявся від справи спасіння, як неможливої; ні, Він сказав це для того, щоб ти, усвідомлюючи велич предмета, тим скоріше взявся до справи спасіння і, за допомогою Божої ступивши на дорогу цих чудових подвигів, здобув життя вічне.
3 Отже, яким же чином неможливе стане можливим? Якщо ти відмовишся від свого майна, роздаси його жебракам і залишиш злі пожадливості. Що Христос не приписує справи спасіння виключно одному Богові, а сказав так для того, щоб показати важкість цього подвигу, це видно з наступного. Коли Петро сказав Христу: “ось, ми залишили все і пішли за Тобою”, а потім запитав Його: “що ж буде нам” (Мф. 19:27)? – то Христос, визначивши їм нагороду, додав: “і всякий, хто залишить домівки, або братів, або сестер, або батька, або матір, або дружину, або дітей, або землі, заради імені Мого, отримає сторицею, і успадкує вічне життя” (Мф. 19:29). Так неможливе робиться можливим. Але як, скажуть, усе це привести у виконання? Як може повстати той, кого вже опанувала ненаситна пристрасть до багатства? Якщо він почне роздавати маєток і розділяти свої надлишки, – через це він мало-помалу віддалятиметься від своєї пристрасті, і згодом терен для нього полегшиться.
Отже, якщо раптом усього досягти для тебе важко, то не прагни отримати все за один раз, але поступово і мало-помалу піднімайся цими сходами, що ведуть тебе на небо. Як ті, хто страждає від гарячки, коли всередині їхня гостра жовч множиться, якщо приймають будь-яку їжу і пиття, не тільки не втамовують спраги, але ще сильніше розпалюють полум’я, так точно і любителі, в міру задоволення своєї ненаситної пристрасті, яка гостріша за саму жовч, ще більше розпалюють її. Ніщо не припиняє цієї пристрасті так легко, як поступове ослаблення бажання корисливості, подібно до того, як мале вживання їжі та пиття знищує дію жовчі. А це, запитаєш ти, як може бути? Не інакше, як якщо ти будеш уявляти, що, безперестанку збагачуючись, ти ніколи не перестанеш жадати нового багатства і танути від бажання більшого, а, не прилипаючи до багатства, легко можеш зупинити і саму пристрасть. Отже, не переймайся багатьом, щоб не погнатися за тим, чого не можна досягти, не заразитися невиліковною хворобою і від того не стати нещаснішим за всіх. Скажи мені, хто більше мучиться і терзається: той, хто бажає дорогих страв і напоїв і не в змозі задовольнити свого бажання, чи той, хто не має такого бажання? Очевидно, той, який сильно бажає і не може отримати бажаного. Стан того, хто бажає і не отримує, того, хто спраглий і не втамовує своєї спраги, такий болісний, що і Христос, бажаючи дати нам поняття про геєну, зображує її точно так само, уявляючи в ній багатія серед полум’я; останній, бажаючи краплини води і не отримуючи її, жорстоко мучився. Отже, хто зневажає багатство, той тільки пригнічує в собі пристрасть до нього; навпаки, хто бажає збагатитися і примножити свій маєток, той ще більше розпалює його, і ніколи не в силах придушити. Останній, хоч би зібрав незліченне багатство, бажає здобути ще стільки ж; хоч би вдалося йому й це здобути, і тоді він забажає мати ще вдвічі більше; і в такий спосіб, більше й більше бажаючи, він впадає в деякий новий, жахливий і ніколи не виліковний рід божевілля, що примушує його бажати, аби й гори, й земля, й море, й загалом усе перетворилося для нього на золото. Отже, знай, що не примноженням багатства, а винищенням у собі пристрасті до нього припиняється зло. Справді: якби тобі прийшла колись дурна пристрасть літати по повітрю, то, як би ти винищив її? Чи влаштуванням крил та інших, потрібних для того знарядь, чи шляхом міркування, що бажання це нездійсненне, і що не слід навіть і намагатися його виконати. Очевидно, останнім способом. Але літати, скажеш, неможливо. Але ще більш неможливо покласти межу пристрасті користолюбства; легше для людей літати, ніж примноженням багатства припинити пристрасть до нього. Якщо ти бажаєш можливого, то можеш втішатися надією, що колись це отримаєш; якщо ж неможливого, то ти про одне тільки маєш намагатися, тобто про винищення такого бажання, бо в інший спосіб не можна доставити душі спокою. Отже, щоб не марно нам турбуватися, для цього, відкинувши любов до багатства, яка постійно терзає нас і ніколи не заспокоюється, кинемося до іншої, яка і набагато легше може зробити нас блаженними, і забажаємо небесних скарбів. Тут праця не велика, а користь незліченна: ніколи не може втратити благ небесних той, хто завжди бадьорить, тверезиться і зневажає земні блага, навпаки, той, хто поневолений і абсолютно відданий цим останнім, обов’язково втратить перші.
4 Отже, обміркувавши все це, винищи в собі злу пристрасть до багатства. Ти не можеш навіть сказати й того, що вона приносить блага теперішні, а позбавляє тільки майбутніх; та навіть якби це було й так, і це є вже крайнє покарання і мука. Насправді, однак, не можна сказати і цього. Пристрасть до багатства піддає тебе жорстокому покаранню не тільки в пеклі, а ще й перед нею, у теперішньому житті. Пристрасть ця розоряла багато будинків, споруджувала жорстокі війни і змушувала припиняти життя насильницькою смертю. Та ще й перед цими лихами, вона затьмарює добрі якості душі й часто робить людину легкодухою, слабкою, зухвалою, ошуканцем, наклепником, хижаком, лихоїмцем, і взагалі такою, що має в собі всі низькі якості. Але, можливо, ти, дивлячись на блиск срібла, на безліч слуг, на пишність будівель і на повагу до багатства на зборах, спокушаєшся всім цим? Який же засіб проти цієї згубної хвороби? Власний твій роздум про те, як це вражає твою душу, як затьмарює її і робить мерзенною, потворною та порочною; власний твій роздум про те, з якими лихами пов’язане збирання багатства, з якими трудами й небезпеками треба його берегти, точніше ж – що його й не можна вберегти до кінця, а якщо й вдасться зберегти від усіляких розкрадань, то приходить смерть і передає твоє багатство часто до рук ворогів, а тебе самого викрадає, що ти нічого не маєш, окрім ран та виразок, отриманих від багатства, з якими душа твоя переселяється в той світ. Отже, якщо ти побачиш когось вбраного блискучим одягом і оточеного натовпом охоронців, то розкрий його совість, – і ти знайдеш усередині його багато павутини і побачиш багато нечистоти. Уяви Павла і Петра, уяви Іоанна та Іллю, і особливо самого Сина Божого, Який не мав, “де голову прихилити” (Лк. 9:58). Наслідуй Його і його рабів і думай про невимовне багатство. Якщо ж ти, дещо прозрівши, знову затьмаришся земними благами, подібно до тих, хто гине під час корабельної аварії, то пригадай вислів Христа про те, що неможливо багатому увійти в Царство Небесне. Разом із цим висловом уяви й те, що і гори, і земля, і море, словом усе, якщо хочеш, перетворилися на золото, і ти побачиш, що ніщо не може зрівнятися з тією шкодою, яку звідси для тебе спричинила б. Ти вкажеш на безліч десятин землі, на десять, двадцять або, мабуть, і більше будинків, на стільки ж лазень, на тисячу або вдвічі більше слуг, на посрібленими і позолоченими колісниці, а я скажу ось що. Якби кожен із тих, хто збагачується між вами, знехтувавши цими злиднями (адже порівняно з тим, про що я маю намір говорити, це є злидні), придбав увесь світ, якби кожен із них стільки ж мав у себе рабів, скільки тепер перебуває людей на землі, на морі та в усьому світі, якби кожен з них мав у своєму володінні і землю, і море, всі будівлі, міста і народи, і якби для них з усіх джерел, замість води, текло золото, то і цих багатіїв я не визнав би такими, що варті навіть трьох оболів, – тому що вони втрачають Царство Небесне. Якщо вони, бажаючи тлінних благ, мучаться, коли не отримують їх, то що може втішити їх, коли вони дізнаються ціну майбутніх невимовних благ? Абсолютно ніщо. Отже, думай не про велику кількість багатства, а про ту шкоду, якої зазнають ті, хто надто пристрастився до нього; вони через нього втрачають небесні блага, і уподібнюються до тих, хто, втративши велику честь при царському дворі, залишається з купою гною, і навіть ще пишається цим. І справді, купа багатства нічим не краща за купу гною, навіть ще гірша. Гній придатний і для землеробства, і для топлення лазень, і для інших подібних потреб; золото ж, закопане в землю, абсолютно марне: та й дай Боже, щоб воно було тільки марним. Але воно в душі того, хто ним володіє, запалює ніби вогняну піч, якщо не вживається як слід. Яких зол воно не заподіює? Тому-то світські письменники і називали любостяжання верхом зла, а блаженний Павло набагато краще і з більшою виразністю назвав корінням усіх зол. Отже, розмірковуючи про все це, поревнуймо тому, що гідне ревнощів: не бажаючи величних будівель або дорогих маєтків, ревнуймо чоловікам, які мають велику дерзновенність до Бога, які приготували собі скарб на небесах і насолоджуються ним, чоловікам, які воістину багаті, тому що зробилися бідними для Христа; рвемося до них, щоб отримати нам вічні блага, благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, з Яким Отцю й Святому Духові слава, держава, честь, нині й повсякчас, і на віки віків. Амінь.
| ← | → |