Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 54
«Коли Іісус прийшов в країни Кесарії Филипової, то запитував учнів Своїх: за кого люди вважають Мене, Сина Людського?» (Мф. 16:13).
Зміст:
Пояснення 16:13-23. Для чого Христос запитує учнів попередньо про думку народу про Нього. – У якому сенсі Петро сповідав Христа Сином Божим. – Єдиносущність Христа з Отцем. – Чому до страждань Спаситель забороняв розголошувати, що Він є Христос. – Таємниця хреста і воскресіння невідома була й апостолам. – Не треба соромитися хреста Христового. – З якими думками і прихильностями треба здійснювати знамення хреста. – Сила хреста. – Християнин не повинен мати нічого спільного з землею. – Легковиконання заповідей.
1. Для чого євангеліст згадав про засновника міста? Для того, що була інша Кесарія, саме Стратонова; а Іісус Христос запитував учнів не в Стратоновій, а в Филиповій, відвівши далеко від іудеїв, щоб вони, звільнившись від усякого побоювання, сміливо висловили все, що в них було в думках. Для чого ж Він запитав спочатку не про їхню думку, а про думку народу? Для того щоб вони, сказавши народну думку, потім, будучи запитані: “а ви за кого шануєте Мене”? – самим порядком запитань були зведені до вищого розуміння, і не стали про Нього так само низько думати, як і народ. З тієї ж причини запитує їх не на початку проповіді, але коли створив багато чудес, розмовляв з ними про багато і високих істин і багаторазово довів Свою божественність і єдність з Отцем, тоді вже пропонує їм це питання. І не каже: за кого Мене шанують книжники й фарисеї? – хоча вони часто приходили до Нього і розмовляли; але бажає знати невигадливу думку народу: “за кого люди шанують Мене”? Думка народу була хоча й набагато нижчою за належну, але без усякого лукавства; думка ж книжників і фарисеїв навіяна була сильною злістю. І показуючи, як сильно бажає, щоб сповідували Його втілення, каже: “Сина людського”, – маючи на увазі під цим і божество, як нерідко і в інших місцях Він робить. Так каже: “Ніхто не сходив на небо, як тільки Син Людський, що зійшов із небес, що перебуває на небесах” ( Ін. 3:13); і в іншому місці: “Коли побачите, як Син Людський сходитиме туди, де був колись” ( Ін. 6:62). Потім, коли учні сказали Йому: “одні за Іоанна Хрестителя, інші за Іллю, а дехто за Єремію, або за одного з пророків” (Мф. 16:14), і оголосили Йому неправдиву думку народу, – тоді додав: “а ви за кого вважаєте Мене” ( Мф. 16:15)? Цим другим запитанням Він спонукає їх думати про Нього вище, і дає зрозуміти, що перша думка вельми мало відповідає Його гідності. Для того Він вимагає від них іншої думки, і пропонує інше запитання, щоб вони не думали про Нього однаково з народом, який бачив чудеса, що перевищують людські сили, і вважав Його людиною, хоч і такою, що воскресла з мертвих, як говорив і Ірод. Але Він, відхиляючи від таких здогадок, каже: “а ви за кого шануєте Мене”, – ви, які завжди зі Мною були, бачили Мої чудеса і самі творили через Мене багато чудес? Що ж на це відповідає Петро, уста апостолів, завжди полум’яний, глава в лику апостольському? На запитання, запропоноване всім, відповідає від себе. Коли Христос запитував про думку народу, тоді всі відповідали на Його запитання; коли ж про їхню власну, то Петро не терпить, попереджає і каже: “Ти – Христос, Син Бога Живого” (Мф. 16:16)! Що ж сказав Христос? “Блаженний ти, Симоне, сину Іониновий, бо не плоть і кров відкрили тобі це” (Мф. 16:17). Звичайно, якби Петро визнав Його сином не у власному розумінні і не від самого Отця народженим, то це не було б справою одкровення; якби він вважав Його сином, подібним до багатьох, то його слова не заслуговували б блаженства. І ті, що раніше ще були на кораблі, після бурі, говорили: “Воістину, Ти – Син Божий” (Мф. 14:33), однак не були названі блаженними, хоча й істину сказали. Вони сповідували Його не таким сином, як Петро, але визнавали воістину сином, подібним до багатьох, навіть кращим за багатьох, тільки не з самої сутності Отця народженим.
2 І Нафанаїл також говорив: “Равви, Ти Син Божий, Ти Цар Ізраїлю” ( Ін. 1:49), однак не тільки не називається блаженним, а ще й докоряється Господом за те, що багато чого ще не доказав істини. Тому Христос і додав: “ти віриш, бо Я тобі сказав: Я бачив тебе під смоковницею; побачиш більше цього” (Ін. 1:50). За що ж Петро називається блаженним? За те, що він сповідував Його істинним Сином. З цієї причини Христос інших не назвав блаженними, але, говорячи з Петром, показав, хто і відкрив йому. Щоб сповідання Петрове не здалося багатьом сказаним із дружби й лестощів, і на знак особливої до Нього прихильності, – бо він вельми любив Христа, – і вказує Того, Хто навіяв йому, щоб ти розумів, що Петро лише промовляв, а навчав його Отець, і щоб ти вірив, що слова ці не виражають людської думки, а божественне вчення. Але чому Христос не відкриває Себе сам, – не каже: Я Христос, – але досягає цього питанням Своїм і примушує виголосити сповідання учнів. Бо це і Йому тоді було пристойніше і потрібніше, і їх більше спонукало вірити сказаному. Чи бачиш, як Отець відкриває Сина? Як Син відкриває Отця? “Отця не знає ніхто”, сказано, “крім Сина, і кому Син хоче відкрити” (Мф. 11:27; Лк. 10:22). Таким чином, не через іншого кого можна пізнати Сина, як тільки через самого Отця; і не через іншого кого можна пізнати Отця, як тільки через Сина, тож і з цього видно, що Вони рівночесні та єдиносущні. Що ж говорить Христос? “Ти – Симон, син Іонин; ти назвешся Кіфою” (Ін. 1:42). Так як ти проповідував Мого Отця, то і Я називаю того, хто тебе породив, і ніби так говорить: як ти син Іонин, так і Я Син Мого Отця. Інакше зайвим було б говорити: “ти – син Іонин”. Але коли Петро назвав Його Сином Божим, тоді Христос, щоб показати, що Він так само є Сином Божим, як Петро – сином Іониновим, тобто однієї суті з тим, хто його породив, додав: “І кажу тобі: ти Петро, і на цьому камені”, тобто на віросповіданні, – “Церкву Свою Я збудую” (Мф. 16:18). Цими словами Господь показує, що відтепер багато хто віритиме, підбадьорює дух Петра і робить його пастирем: “і сили пекельні не здолають її”. Якщо ж не здолають її, то тим більше Мене. Тому не бентежся, коли почуєш, що Я буду відданий і розіп’ятий. Далі обіцяє й іншу пошану: “і дам тобі ключі Царства Небесного” (Мф. 16:19). Що означає: “і Я дам тобі”? Як Отець дав тобі пізнання про Мене, так і Я дам тобі; не сказав – благатиму Отця, хоча й це було б важливим доказом Його могутності та невимовно великим даром; але: “Я дам тобі”. Що ж даєш Ти, скажи мені? Ключі неба, щоб “що зв’яжеш на землі, те буде зв’язано на небесах, і що дозволиш на землі, те буде дозволено на небесах”. Як же не може дати того, щоб сісти праворуч і ошийою – Той, Хто каже: Я дам тобі? Чи бачиш, як Христос цими двома обіцянками підносить Петра до високої про Нього думки, як відкриває Себе і показує істинним Сином Божим? Він обіцяє дарувати йому те, що власне належить одному Богові, а саме: розв’язувати гріхи, зробити Церкву непохитною серед усіх заворушень, і простого рибалки виявити найміцнішим усякого каміння, коли повстане на нього весь всесвіт. Так само і Бог Отець сказав, розмовляючи з Єремією, що ставить його, як стовп мідний, як мур (Єр. 1:18); але Єремію поставлено було для одного народу, а Петра для цілого всесвіту. Хотілося б мені запитати тих, які принижують Сина: які більші дари – чи ті, які Отець дав Петру, чи ті, які дав Син? Отець дарував Петру одкровення про Сина; Син же одкровенне пізнання про Отця і про Самого Себе посіяв у всьому Всесвіті, і простому смертному вручив, давши йому ключі, владу над усім небесним; і він розповсюдив Церкву по всьому Всесвіті, і виявив її найсильнішою від самого неба. “Небо і земля минуть, але слова Мої не минуть” (Мф. 24:35). Як же менше Той, Хто дав таку владу і зробив такі справи? Говорячи це, я не відокремлюю справ Отця від справ Сина: “все через Нього почало бути, і без Нього ніщо не почало бути” (Ін. 1:3); але хочу приборкати безсоромний язик тих, хто наважується принижувати Сина.
3. З усього цього пізнай владу Христа. “І Я кажу тобі: ти – Петро, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і сили пекельної брами не здолають її; і дам тобі ключі Царства Небесного. Тоді”, – сказавши це, – ” Іісус заборонив учням Своїм, щоб нікому не говорили, що Він є Іісус Христос” (Мф. 16:18-20). Для чого Він заборонив? Для того щоб, після видалення спокусників, після звершення хресного подвигу і після закінчення всіх Його страждань, коли вже нікому було перешкоджати і шкодити вірі в Нього багатьох, тоді чисто і твердо закарбувалося в умі тих, хто слухає, вірне про Нього поняття. Могутність Його не так ще очевидно виявлялася. Тому Він хотів, щоб апостоли тоді вже почали проповідувати про Нього, коли очевидна істина того, що проповідується, і сила подій підтверджуватимуть слова їхні. Справді, інша була справа бачити, що Він то чудодійствує в Палестині, то зазнає ганьби й гонінь (особливо, коли за чудесами повинен був послідувати хрест), та інша справа бачити, що весь всесвіт Йому вклоняється й вірить у Нього, і що Він уже не зазнає жодного з тих страждань, які перетерпів. Тому-то Він і повелів нікому не розповідати. Те, що раз вкоренилося, а потім вирване, важко вже насадити й утримати в багатьох; навпаки, те, що одного разу вкоренилося й залишається на своєму місці й нічим не буває ушкоджене, то легко прозябає й зростає. Якщо ті, які бачили багато чудес і чули стільки невимовних таємниць, спокусилися, почувши лише про страждання, до того ж не тільки інші апостоли, а й верховний із них Петро, то уяви, якої б спокуси зазнав народ, якби він знав, що Христос є Сином Божим, і потім побачив, що Його розпинають та обпльовують, а тим часом не зрозумів би сокровенного в цих таємницях, не прийнявши ще Святого Духа? Якщо й учням Христос говорив: “ще багато чого маю сказати вам, але ви тепер не можете вмістити” ( Ін. 16:12), то тим більше зніяковів би решта народу, якби раніше належного часу відкрито йому було найвищу з таємниць. Ось чому Він і заборонив розповідати! І справді, як важливо було пізнати повне вчення не раніше, ніж після цих подій, коли минули спокуси, пізнай це з прикладу верховного апостола. Той самий Петро, який після стількох чудес виявився таким слабким, що навіть зрікся Іісуса і побоявся простої служниці, – коли сталися вже хресні страждання, коли він побачив ясні докази воскресіння і коли ніщо вже його не спокушало й не застрашувало, той самий Петро з такою непохитністю захищав вчення Духа, що, незважаючи на всі загрожували йому небезпеки й тисячі смертей, сильніше за лева кидався на народ іудейський. Отже, справедливо заборонив Він казати перед хрестом народові, коли перед хрестом побоювався все відкрити й тим, котрі мають бути наставниками. “Ще багато чого маю сказати вам”, – каже Христос, – “але ви тепер не можете вмістити”. І справді, багато чого вони ще не розуміли в Його словах, чого перед хрестом Він ясно не відкрив їм; після ж воскресіння вони зрозуміли деякі з Його слів. “Відтоді Іісус почав відкривати учням Своїм, що Йому треба йти до Єрусалима, і що Він має багато постраждати” (Мф. 16:21). “З того часу”: з якого часу? З того, коли насадив у них вчення про Свою божественність, – коли поклав початок навернення язиків. Але й тоді вони не зрозуміли ще слів Його, – сказано: “але вони нічого з того не зрозуміли” (Лк. 18:34); вони все ще залишалися ніби в якомусь мороці, не знаючи, що має Йому воскреснути. Ось чому Христос і зупиняється на цьому важкому для них предметі, поширює Своє слово, щоб відчинити їхній розум і дати зрозуміти, що означають слова Його. Але вони “не розуміли”, але “слова ці були для них потаємні”; вони навіть боялися питати Його, втім, не про те, чи точно помре Він, а про те, як і яким чином, і що означає ця таємниця? Вони не знали, що таке означає воскреснути, і вважали найважливішим ніколи не вмирати. Ось чому, при загальному збентеженні й подиві учнів, палкий Петро знову один наважується продовжити про це розмову, але й то не при всіх, а наодинці, тобто відсторонившись від інших учнів; І каже: “Будь милостивий до Себе, Господи, нехай не буде цього з Тобою” (Мф. 16:22)! Що це означає? Той, який удостоївся одкровення, названий блаженним, так скоро спіткнувся і впав так, що побоявся страждання? Але що дивного, якщо це сталося з людиною, яка не отримала про те одкровення? Щоб знати тобі, що вона не сама від себе вимовила слова (“Ти – Христос, Син Бога Живого”), – дивись, як вона бентежиться і дивується про те, що їй ще не відкрито, і, тисячу разів чуючи, не розуміє, що говорять їй. Він пізнав, що Іісус є Син Божий; а що таке таємниця хреста і воскресіння, – то йому ще не було відомо. Сказано: “слова ці були для них сокровенні”. Чи бачиш, що Христос справедливо заборонив розповідати про те іншим? Якщо сказане так збентежило і тих, кому потрібно було це знати, то чого не сталося б з іншими? Але Христос, бажаючи показати, що Він анітрохи не проти власної волі йде на страждання, навіть викрив Петра і назвав сатаною.
4. Нехай чують це всі ті, які соромляться хресних страждань Христових. Якщо і верховний апостол, і до того ж, коли не розумів ще всього ясно, названий сатаною за те, що засоромився хреста, то яке вибачення знайдуть ті, які за всієї очевидності відкидають це таїнство? Якщо чує такий докір названий блаженним і той, хто сповідував божество Христове, то подумай, чому піддадуться ті, хто і нині відкидає таїнство хреста? Христос не сказав: сатана говорить твоїми устами; але: “відійди від Мене, сатано”! тому що противник саме бажав того, щоб Христос не страждав. Ось причина, чому Він з такою силою викрив Петра; Він бачив, що і Петро, і інші найбільше того боялися, і не могли спокійно чути. З тієї причини Він виявляє і таємні його думки, кажучи: “думаєш не про те, що Боже, а що людське”. Що значить: “думаєш не про те, що Боже, а що людське” (Мф. 16:23)? Петро, роблячи висновок про справу за людським і тілесним міркуванням, думав, що страждання для Христа ганебне і невластиве. Отже, проникаючи в його думки, Христос каже: анітрохи не невластиві Мені страждання, але ти так судиш за тілесним розумом; навпаки, якби ти в божественному Дусі, звільнившись від тілесних думок, висловив сказане Мною, то зрозумів би, що це Мені вельми пристойно. Ти думаєш, що страждати для Мене низько, а Я тобі кажу, що ця думка – не страждати Мені – від диявола. Так Він страхом протилежного розсіює боязнь Петра. Як і Іоанна, коли той вважав низьким для Христа хреститися від нього, Він переконав хрестити, сказавши: “так належить нам сповнити всяку правду” (Мф. 3:15); як і самому Петру, коли не давав Йому вмити ніг своїх, сказав: “якщо не вмиєш тебе, не матимеш частки зі Мною” ( Ін. 13:8), так і тут Він напоумив Петра страхом протилежного і силою докору, знищив страх, збуджений думкою про страждання. Отже, ніхто не соромся гідно шанованих знаків нашого спасіння, якими ми живемо, і початку всіх благ, якими існуємо. Але як вінець будемо носити хрест Христовий. Через нього звершується все, що для нас потрібно. Чи потрібно народитися – пропонується нам хрест; чи хочемо насититися таємничою їжею, чи потрібно прийняти висвячення, чи інше що зробити – скрізь має бути нам цей знак перемоги. Тому-то ми з усякою ретельністю накреслюємо його і на будинках, і на стінах, і на дверях, і на чолі, і на серці. Хрест є знамення нашого спасіння, спільної свободи і милосердя нашого Владики, який “як вівця, поведений був на заклання” (Іс. 53:7). Тому, коли знаменуєшся хрестом, то уявляй все значення хреста, погашай гнів і всі інші пристрасті. Коли знаменуєшся хрестом, нехай на чолі твоєму виражається жива надія, а душа твоя робиться вільною. Без сумніву вам відомо, що приносить нам свободу. Тому й Павло, схиляючи нас до цього, – я маю на увазі свободу, яка нам пристойна, – згадавши про хрест і кров Господню, переконує такими словами: “ви куплені дорогою ціною, не ставайте рабами людей” (1Кор. 7:23). Думай, каже, про дорогу ціну, яка заплачена за тебе, і не будеш рабом жодної людини; а під дорогою ціною він розуміє хрест. Не просто перстом має його зображати, але повинні цьому передувати сердечна прихильність і повна віра. Якщо так зобразиш його на обличчі твоєму, то жоден з нечистих духів не зможе наблизитися до тебе, бачачи той меч, яким він уражений, бачачи ту зброю, від якої отримав смертельну рану. Якщо і ми з трепетом дивимося на ті місця, де страчують злочинців, то уяви, як жахається диявол, бачачи зброю, якою Христос зруйнував усю його силу і відсік голову змія. Отже, не соромся такого великого блага, нехай не посоромить і тебе Христос, коли прийде у славі Своїй і коли це знамення з’явиться перед Ним, сяючи світліше від найпроменистіших сонячних променів. Тоді хрест цей самою появою своєю ніби скаже на виправдання Господа перед цілим всесвітом і на свідчення, що з Його боку все зроблено, що тільки було потрібно. Це знамення і в колишні, і в нинішні часи відчиняло ув’язнені двері; воно забирало силу у шкідливих речовин, робило недійсною отруту; воно лікувало смертоносні докори звірів. Якщо воно відчинило браму пекла, відчинило твердь небесну, знову відчинило вхід до раю і розтрощило фортецю диявола, то, що дивного, якщо воно перемагає силу отруйних речовин, звірів і всього того подібного?
5. Отже, закарбуй хрест у розумі твоєму й обійми спасительне знамення душ наших. Цей самий хрест врятував і перетворив всесвіт, вигнав оману, ввів істину, землю перетворив на небо, людей зробив ангелами. Коли при нас хрест, тоді демони вже не страшні й не небезпечні; смерть уже не смерть, а сон. Хрестом усе вороже нам скинуто й потоптано. Отже, якщо хто скаже тобі: ти вклоняєшся Розп’ятому, відповідай йому радісним голосом і з веселим обличчям: вклоняюся і не перестану вклонятися. Якщо він засміється, ти оплач його безумство і дякуй Господу, що Він надав нам такі благодіяння, яких без одкровення згори і пізнати ніхто не може. Така людина сміється, адже, тому тільки, що “душевна людина не приймає того, що від Духа Божого” (1Кор. 2:14). Те саме буває і з дітьми, коли вони бачать що-небудь велике і дивовижне; якщо ти станеш пояснювати дитині таємницю, вона засміється. І язичники подібні до таких дітей, а краще сказати, що вони нерозважливіші за них, тому й більш гідні жалю, як такі, що чинять по-дитячому не в дитячому, а в досконалому віці. Тому-то вони і не заслуговують жодного вибачення. Але ми гучним, сильним і високим голосом волаємо і говоримо, а коли постануть усі язичники, ще з більшою відвагою закричимо, що хрест є наша похвала, початок усіх благ, відвага і вся наша прикраса. О, якби я міг сказати з Павлом: “яким для мене світ розіп’ятий, і я для світу” (Гал. 6:14)! Але не можу, будучи одержимий різними пристрастями. Тому застерігаю вас, а передусім вас себе самого – розіп’ятися світу і не мати нічого спільного із землею, але полюбити гірську вітчизну, славу і блага небесні. Ми – воїни Царя небесного, ми зодягнулися у зброю духовну. Навіщо ж ми живемо подібно до корчемників, волоцюг і навіть подібно до черв’яків? Де цар, там має бути і воїн. Ми воїни не віддаленого якогось царя, але близького до нас. Земний цар не допустить усіх до свого палацу і до своєї особи; але Цар небесний хоче, щоб усі були поблизу царського Його престолу. Але як можливо, – скажеш, – щоб ми, перебуваючи тут, стояли перед Його престолом? Так само, як і Павло, перебуваючи на землі, був там, де серафими і херувими, і навіть ближче був до Христа, ніж щитоносці до царя: ці останні звертають свої погляди на багато предметів, Павла ж ніщо не займало, ніщо не розважало, але вся думка його була спрямована до Царя Христа. Якщо, отже, ми захочемо, і нам це буде можливо. Якби Господь віддалений був місцем, то ти мав би причину сумніватися; якщо ж Він скрізь присутній, то і близький до всякого, хто всю увагу спрямував до Нього. Ось чому і пророк сказав: “не побоюся зла, бо Ти зі мною” (Пс. 22:4). І сам Бог каже: “хіба Я – Бог тільки поблизу, а не Бог і вдалині?” (Єр. 23:23). Бо як гріхи віддаляють нас від Нього, так добрі справи наближають до Нього: “коли ще будеш говорити “18, – сказано, – “скаже: ось Я!” (Іс. 58:9). Який батько коли-небудь бував так уважний до дітей? Яка мати так буває турботлива і завжди чекає, чи не покличуть її діти? Не знайдеш жодного такого батька, жодної такої матері; тільки один Бог невпинно чекає, чи не покличе до Нього хтось зі слуг Його, і ніколи не залишає наших прохань, коли просимо Його належним чином. Тому-то Він і каже: “коли ще будеш говорити”, – ти ще не закінчиш своїх прохань, а Я вже вислухаю. Отже, будемо закликати Його, як Він того хоче. Але як Він хоче? “Звільни”, – каже, – “кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви будь-яке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і бідних, які блукають, введи до хати; коли побачиш нагагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє скоро зросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти покличеш, і Господь почує; покличеш, і Він скаже: ось Я!” (Іс. 58:6-9)! Але хто ж у змозі все це зробити, скажеш ти? А я запитаю тебе: хто не в змозі? Справді, що тут важкого? Що обтяжливого? Що незручного? Навпаки, це не тільки можливо, а й так легко, що багато хто навіть зробив більше: не тільки роздирали несправедливе писання, а й віддавали все своє; не тільки ховали й годували в себе бідних, а й працювали до поту, щоб їх прогодувати; благодійники були не тільки рідним, а й ворогам.
6. І справді, що важкого в сказаному вище? Не кажуть тобі: зійди на гору, перепливи море, обробіть стільки-то десятин землі, довго постися, одягни тряпку; але (сказано): подай ближнім, подай хліба, розірви неправедно складені писання. Що легше за це, скажи мені? Якщо ж тобі і здається це важким, то подивися на нагороди – і буде для тебе легко. Подібно до того, як царі тим, хто трудиться на ристалищах кінських, пропонують вінці, нагороди й одяг, так і Христос серед теренів покладає нагороди, показуючи їх у кожному слові пророка, ніби в особливій руці. Земні царі, – нехай вони будуть тисячу разів царі, все ж таки люди: і багатство в них марнується, і щедрість виснажується, а тому вони й намагаються мале показати великим, тому кожну річ вручають особливому прислужникові, і, таким чином, виставляють напоказ. Не так чинить наш Цар: оскільки Він вельми багатий і нічого не робить напоказ, то Він виставляє дари, склавши все разом, і якби ці дари розкласти порізно, вони були б незліченні і багато потрібно було б рук тримати їх. Щоб упевнитися в цьому, розглянь уважно кожну з нагород. “Тоді відкриється”, сказано, “як зоря, світло твоє”. Чи не думаєш, що тут один дар? Ні, не один; він містить у собі багато почестей, вінців та інших нагород. Якщо завгодно, розкладемо і покажемо якомога більше все багатство; тільки не нудьгуйте. І, по-перше, подивимося, що означає: “відкриється”? Не сказано: з’явиться, але: “відкриється”. Це показує нам швидкість і достаток, і те, як багато бажає Він нашого спасіння, як посилюється і поспішає породити ці блага, – показує, що ніщо не втримає цього невимовного зусилля; все це виражає достаток дарів і незліченне багатство. Що означає: “як зоря”? Це означає, що нагороди даються не після спокус, або випробовуваних лих, але ще раніше. Як плоди, що з’явилися завчасно, ми називаємо ранніми, так і тут, знову висловлюючи швидкість, Він також говорить, як і вище сказав: “тоді ти закричиш, і Він скаже: ось Я!” А про яке світло говорить Він? Що це за світло? Не це чуттєве, а інше, набагато краще, за якого ми бачимо небо, ангелів, архангелів, херувимів, серафимів, престоли, господства, начала, влади, все воїнство, палаци і двори царські. Якщо ти удостоїшся цього світла, то й це все побачиш; позбудешся геєни, отруйного хробака, скреготу зубів, нерозв’язних уз, стогонів і скорботи, непроникної темряви, розтину надвоє, річки вогняної, прокляття та місця муки, і підеш туди, де нема ні хвороби, ні смутку, де велика радість, і мир, і любов, і радість, і втіху, і насолоду; де життя вічне, слава невимовна і краса невимовна; де вічні оселі, слава Царя недосяжна і такі блага, що “око не бачило того, вухо не чуло, і не приходило те на серце людині” (1Кор. 2:9); де духовний палац і небесні ложі; де діви з ясними світильниками і одягнені в шлюбні шати; де незліченне багатство Господа і царські скарбниці. Чи бачиш, скільки нагород, і як усі вони виражені одним словом, і як усі сукупні разом? Так само, якщо почнемо розбирати й інші слова, відкриємо незліченне багатство – море невимірне! Отже, скажи, чи будемо ще зволікати і не дбати про допомогу бідним? Ні, благаю вас; але хоча б потрібно було всім пожертвувати, хоча б потрібно було кинутися у вогонь і йти проти мечів і сокир, або ще чогось зазнати, – все будемо переносити охоче, щоб отримати вбрання Царства Небесного та невимовну славу, якої слави всі ми й нехай сподобимося благодаттю та людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Котрому слава та держава на віки віків. Амінь.
* * *
18У церковносл. тексті – “і єще глаголющу ти” – Ред. “Азбуки Віри”
| ← | → |