Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 52
«І, вийшовши звідти, Іісус пішов у краї Тирські і Сидонські. І ось, жінка хананеянка, вийшовши з тих місць, кричала Йому: помилуй мене, Господи, сину Давидів, дочка моя тяжко біснується» (Мф. 15:21-22).
Зміст:
Пояснення 15:21-31. Христос відчиняє двері язичникам. – Сила віри і смирення хананеянки. – Чому Христос зволікав виконанням її прохання. – Милостиня цінується не за кількістю поданого, а за силою прихильності. – Перевага милостині перед усіма іншими мистецтвами. – Схильність до милосердя закладена в самій природі. – Милосердя – відмітна ознака людини. – Хижак не може отримати плоду милостині.
1.Євангеліст Марк каже, що Христос, і “увійшовши в дім, … не міг сховатися” (Мк. 7:24). Але для чого Христос вирушив у ці саме країни? Він, скасувавши для іудеїв закон про розбірливість у їжі, тепер, простягаючись далі, відчиняє двері вже і язичникам. Так і Петро спершу отримав повеління відступити від закону (про їжу), а потім був посланий до Корнилія. Якщо ж хто запитає, як же Христос, кажучи учням: “Не ходіть на дорогу до язичників” (Мф. 10:5), сам вступає на цю дорогу? – то ми скажемо на це: по-перше, Він не зобов’язаний був сам виконувати того, що заповідав Своїм учням; по-друге, Він ішов у ці країни не проповідувати: на це вказує і Марк, кажучи, що Господь сховався, але не міг сховатися. Як не слід було Христу йти до язичників першим, так навпаки, не співзвучно було з Його людинолюбством віддаляти їх від себе, коли вони самі приходили. Якщо Йому не належало залишати тих, хто тікав від Нього, тим паче не повинно було тікати тих, які самі Його шукали. Дивись, наприклад, як цілком гідна була дружина благодіянь! Вона не наважувалася прийти до Єрусалима, бо побоювалася і вважала себе недостойною; якби було не так, то вона прийшла б і туди, як це видно з теперішньої її великої ревності і з того, що вона вийшла за межі своєї землі. Деякі, трактуючи ці слова алегорично, кажуть, що після відходу Христа з Іудеї до Нього наважилася приступити Церква, яка також вийшла за межі свої, бо Писання говорить: “Забудь народ твій і дім батька твого” (Пс. 44:11). Христос вийшов з меж Своєї країни, а дружина з меж своєї, і таким чином вони можуть зустрітися. “І ось, жінка Хананеянка, – каже євангеліст, – вийшовши з тих місць” . Так він називає дружину для того, щоб указати тут на чудо і її ще більше прославити. Справді, чуючи назву хананеянки, уяви собі той беззаконний народ, який спотворив у самих основах закони природи; а уявивши це, збагни силу пришестя Христового. Ті, що були вигнані для того, щоб не розбестили іудеїв, тепер більше за іудеїв виявляють старанність. Вони виходять з меж країни своєї і самі йдуть до Христа, а іудеї і того, хто прийшов до них, Христа женуть від себе. Отже, прийшовши до Іісуса, дружина одне тільки говорить: “Помилуй мене”, і своїм криком привертає до себе народ. Справді зворушливе було видовище – бачити дружину, яка кличе з таким співчуттям, бачити матір, яка благає за свою доньку, за доньку, яка так жорстоко страждає. Вона не наважилася привести біснувату до Учителя, але, залишивши її вдома на одрі, сама благає Його і оголошує тільки хворобу, нічого більше не додаючи. І не кличе Лікаря в дім свій, подібно до того князя, який говорив: “Прийди, поклади на неї руку Твою” (Мф. 9:18), – або до того царевого чоловіка, який сказав: “Прийди, доки не помер син мій” (Ін. 4:49); але, повідавши про своє горе і тяжку хворобу доньки, звертається до милосердя Владики і голосним голосом волає, просячи помилування не доньки своєї, а себе самої: “Помилуй мене!” Ніби так говорила вона: дочка моя не відчуває хвороби своєї, а я терплю тисячі різних мук; я хвора, я відчуваю хворобу, я біснуюся, і усвідомлюю це. “Але Він не відповів їй ні слова” (Мф. 15:23). Що означає цей новий і незвичайний вчинок Іісуса? Іудеїв і невдячних вводить, і тих, хто злословить, закликає, і тих, хто спокушає, не полишає, а ту, що сама приходить до Нього, просить Його й благає, що не знала ані закону, ані пророків, а тим часом показує таку побожність, Він не удостоює навіть і відповіді. Хто б не спокусився на Іісуса, бачачи вчинок, що так не узгоджувався з чутками про Нього? Чути було, що Він сам обходив селища для того, щоб зцілювати хворих; але ось Він відкидає і ту, яка сама прийшла до Нього. Кого б не схилили таке страждання і така покірність, з якою благала дружина про свою доньку-злостраждальну? Вона не вважала себе гідною благодіяння, і прийшла не для того, щоб вимагати належного; але просила надати милість і виявляла тільки своє нещастя, – і при всьому цьому не удостоєна відповіді. Можливо, багато хто з тих, хто чув це, спокусився; але вона не спокусилася. І що я кажу – з тих, хто чув? Я думаю, що й самі учні були зворушені нещастям дружини, збентежилися і засмутилися. Однак, і зніяковівши, вони не наважилися сказати Йому: зроби їй милість; “учні Його, приступивши, просили Його: відпусти її, бо кричить за нами”. Так і ми, коли бажаємо схилити до чогось іншого, часто говоримо не те, що б хотіли. Христос же відповідає: “Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого” (Мф. 15:24).
2.Як же вчинила дружина? Чи замовкла вона, почувши це? Чи відійшла? Чи втратила бадьорість? Ні! Вона ще більше посилила свої моління. Не так чинимо ми. Якщо не отримуємо проханого, то перестаємо і просити, тоді як належало б просити ще старанніше. Кого б не привели в подив слова Спасителя? Досить було й одного мовчання, щоб привести хананеянку в розпач; тим більше могла повалити в нього відповідь Христова. Бачачи разом із собою в подиві своїх заступників і чуючи, що прохання її не може бути виконане, можна було втратити будь-яку надію. І однак, дружина не втратила її, але, бачачи безсилля своїх заступників, озброїлася похвальною сміливістю. Раніше вона не сміла і з’явитися перед обличчям Господа, – сказано: “кричить за нами”; а тепер, коли через безнадію належало б зовсім піти геть, вона приступає ближче і вклоняється, кажучи: “Господи, допоможи мені” (Мф. 15:25). О, дружино! Невже ти маєш більше відваги, більше мужності, ніж апостоли? Ні, – каже вона, – я не маю ні відваги, ні мужності; навпаки, я соромлюся, але вживаю зухвалість замість благання. Можливо, Він вшанує мою зухвалість. Але що це? Чи ти не чула, що Він сказав: “Я посланий тільки до загиблих овець дому Ізраїлевого”? Чула, каже вона; але Він – Господь. Тому-то вона і не сказала: попроси і помолися, але – “допоможи мені”. Що ж Христос? Він і тим не задовольнився, але ще більше примножує її здивування, кажучи: “Недобре взяти хліб у дітей і кинути псам” (Мф. 15:26). Отримавши відповідь, Господь своїми словами ще більше вразив її, ніж мовчанням. Він уже не посилається на іншого на Своє виправдання, і не каже: “Я посланий”, але чим більше посилює вона своє прохання, тим і Він рішучіше відмовляє. Він уже не вівцями називає іудеїв, але чадами, а її псом. Як же чинить дружина? Вона в самих Його словах знаходить собі захист. Якщо я пес, каже вона, то значить не чужа. Справедливо сказав Христос: “На суд прийшов Я” (Ін. 9:39). Дружина допитлива, показує велике терпіння і віру, незважаючи на своє приниження; а іудеї, отримуючи зцілення і почесті, відплачують противним. Я знаю, – каже вона, – що чадам необхідно давати їжу; але і мені вона не зовсім заборонена, незважаючи на те, що я подібна до пса. Якщо мені зовсім не можна користуватися їжею, то не можна брати участь і в крихтах. Якщо ж я можу мати хоча б малу участь у ній, то мені вона не зовсім заборонена, незважаючи на те, що я подібна до пса; або краще, тому особливо я і маю в ній участь, що подібна до пса. Христос знав, що вона скаже це. Тому-то і зволікав (надати їй допомогу); для того і відмовлявся дарувати їй прохане, щоб показати її любомудрість. Якби Він зовсім не хотів надати їй допомоги, то не надав би її і після цього, і не став би знову загороджувати їй уста. Але як вчинив Він із сотником, сказавши: “Я прийду і зцілю його” (Мф. 8:7), щоб ми довідалися про благочестя цього чоловіка і почули від нього слова: “Негідний, щоб Ти ввійшов під дах мій” (Мф. 8:8); як вчинив Він із кровоточивою, сказавши: “Я відчував силу, що вийшла з Мене” (Лк. 8:46), щоб через те зробити відомою віру її; як вчинив із самарянкою, щоб показати, що вона не відійшла від Нього і після докору, – так чинить і тепер. Він не хотів приховати настільки великої чесноти дружини, і те, що говорив їй, говорив не для того, щоб дорікнути їй, але щоб закликати до Себе і відкрити прихований скарб.
Але ти, разом із вірою, пізнай і смиренномудрість її. Господь назвав іудеїв чадами; а вона не задовольнилася цим, але назвала їх і панами. Так далека вона була від того, щоб заздрити славі інших! “І пси, – каже вона, – їдять крихти, які падають зі столу панів їхніх” (Мф. 15:27). Чи бачиш розсудливість дружини? Вона не стала суперечити, не заздрила похвалам інших і не образилася власною образою. Яка твердість духу! Христос каже: “Недобре”, – вона відповідає: “Так, Господи”! Він називає іудеїв чадами, – а вона панами. Він називає її псом, – а вона приписує собі і дію, властиву псу. Чи бачиш її смиренність? Тепер подивися на зарозумілість іудеїв. “Ми насіння Авраамове, – кажуть вони, – і не були рабами нікому ніколи”; ми народжені від Бога (Ін. 8:33,41). Не так чинить дружина. Вона називає себе псом, а їхніми панами; і за це-то стала чадом. Що ж Христос? “О, жінко! -вигукує Він, – велика віра твоя” (Мф. 15:28)! Для того й зволікав Він досі надати допомогу, щоб сказати ці слова й увінчати дружину. “Нехай буде тобі за бажанням твоїм”, – тобто, віра твоя може зробити і більше цього, але “нехай буде тобі за бажанням твоїм”! Цей вигук подібний до повеління: нехай буде небо – і буде. “І зцілилася дочка її того часу”. Бачиш, як багато вона сприяла зціленню своєї дочки? Тому-то і Христос не сказав: нехай зцілиться дочка твоя, але: “Велика віра твоя; нехай буде тобі за бажанням твоїм”, – щоб ти знав, що сказане нею були не порожні або улесливі слова, а висловлювали велику силу віри. Найкращий доказ і свідчення останньої полягає в самій події, – саме дочка її негайно ж зцілилася.
3.Зауваж, що вона зробила те, у чому переможені були і чого не могли зробити апостоли. Така сила невідступної молитви! Бог хоче, щоб ми в потребах своїх самі більше просили Його, ніж інші клопотали за нас. Хоча апостоли й більше мали дерзновення, але дружина показала велике терпіння. Виконавши прохання дружини, Христос виправдав Себе в повільності перед учнями і показав, що Він справедливо не погодився на їхнє прохання. “Перейшовши звідти, прийшов Іісус до моря Галілейського, і, зійшовши на гору, сів там. І прийшла до Нього безліч народу, маючи з собою кульгавих, сліпих, німих, калік, каліцтва, та й інших багатьох, і поклали їх до ніг Іісусових, і Він їх зцілив, і дивувався народ, дивувався, коли бачив, як німі розмовляли, як каліки здорові, як кульгаві ходили, а сліпі бачили, і прославляв Бога Ізраїлевого” (Мф. 15:29-31). Господь іноді сам шукає хворих, а іноді вичікує, щоб вони самі приходили до Нього, і кульгавих зводить на гору. Тепер вони вже не торкаються і до одягу Його, але починають міркувати правильніше: впадають до ніг Його і виявляють сугубу віру; незважаючи на кульгавість свою, сходять на гору, і нічого іншого не вимагають, окрім того, щоб встати до ніг Його. Вельми дивно і дивно було бачити, що ті, яких колись носили, тепер ходять самі, сліпі не мають потреби в керівниках. Але і сама безліч тих, хто зцілюється, і легкість зцілення приводили в подив народ. Чи знаєш, чому дружину зцілив Він після такого зволікання, а цих негайно? Не тому, що вони були гіднішими за неї, а тому, що вона більше за них мала віри. Для того Він і відкладає, і зволікає зцілити її, щоб показати її твердість, а цим негайно подає дар для того, щоб заградити вуста невірних іудеїв і позбавити їх усякого виправдання. Справді, хто більше отримує благодіянь, той більше зазнає і покарання, коли буває невдячний, коли і сама честь не робить його кращим. І багаті тому караються сильніше, ніж бідні, за свою жорстокість, що вони і в достатку не були співчутливими.
Не кажи мені, що вони подавали милостиню. Якщо вони подавали менше, ніж скільки могли давати, то й тоді не уникнуть покарання. Милостиня цінується не за кількістю подаваного, а за великою кількістю розташування. Якщо і ті, хто мало подає, будуть покарані, то тим більше ті, хто здобув багато благ, хто будує будинки на три і чотири покрівлі, а спраглих зневажає, хто про користолюбство дбає, а про милостиню не дбає. Але якщо вже зайшла мова про милостиню, то продовжимо тепер ту бесіду, яку я за три дні до того, розмірковуючи про людинолюбство, залишив незакінченою. Ви пам’ятаєте, що тоді я, розмірковуючи про надмірну й марнославну дбайливість про взуття та про розпещеність юнаків, перейшов до викриття цих вад від роздумів про милостиню. Що ж тоді було приводом до цього? Ми сказали, що милостиня є мистецтво, якого училище перебуває на небесах, а вчитель не людина, але Бог. Потім, досліджуючи, що можна назвати мистецтвом і чого не можна, перейшли до занять марнославних і мистецтв шкідливих, поміж якими згадали і про мистецтво робити взуття. Чи пригадали? Отже, візьмемося і тепер за те, про що говорили тоді, і покажемо, чому милостиня є мистецтво, і до того ж найкраще з усіх мистецтв. Якщо справа мистецтва полягає в тому, щоб приносити якусь користь, а корисніше за милостиню немає нічого, то очевидно, що вона є мистецтво, – і до того ж найкраще з усіх мистецтв. Вона не взуття нам робить, не одяг доставляє, не домівки тлінні творить, але життя вічне готує, з рук смерті викрадає, і в тому, і в іншому житті прославляє, і творить нам оселю та вічні палаци на небесах. Вона не дає згасати нашим світильникам, ні з’являтися нам на шлюб у нечистому вбранні, але омиває їх і робить чистішими за сніг: “Коли ж гріхи ваші будуть, як багряне, – як сніг витру” (Іс. 1:18); вона не попускає нам впасти туди, де перебуває (євангельський) багатій і чути страшні глаголи, але веде нас на лоно Авраама. Кожне з мистецтв життєвих приносить одну якусь користь, – так землеробство живить, мистецтво ткати одягає; а правильніше сказати, що й такої користі жодне з них саме по собі, без допомоги іншого, не може нам доставити.
4. Якщо хочете, то розглянемо, по-перше, землеробство. Землероб ніяк не міг би займатися своїм мистецтвом, якби коваль не постачав йому заступу, сошника, серпа, сокири та багато інших знарядь, потрібних для землеробства; якби тесля не зробив для нього плуга, не приготував ярма та молотильного воза, шкіряник – пасків, і знову тесля не побудував стійл для оранки волів та житла для самих орачів; якби дроворуб не рубав дров і, зрештою, якби не було людей, які вміють пекти хліб. Так само ті, хто займається мистецтвом ткацтва, під час виконання робіт своїх, закликають до себе на допомогу багато мистецтв, і якщо не отримають її, то не можуть виконувати робіт своїх. І взагалі, кожне мистецтво має потребу в іншому. Одна тільки благодійність нічого іншого не вимагає, окрім однієї прихильності. Якщо ти скажеш: вона вимагає майна, будинків, взуття, то прочитай слова Христа, сказані Ним про вдовицю, і відклади такого роду турботу. Хоч би ти був вельми бідний, бідніший навіть за тих, які в тебе просять, – все ж, якщо ти вкинеш дві лепти, то ти все здійснив; хоч би ти дав шматок хліба, не маючи в себе нічого, крім нього, – ти все виконав. Отже, присвятимо себе цій науці і мистецтву, і будемо вправлятися в ньому. Знати його – краще, ніж бути царем і прикрашатися діадемою. Перевага його полягає не в тому тільки, що воно не потребує жодної сторонньої допомоги, а й у тому, що воно робить багато і найрізноманітніших справ. Воно будує вічні оселі на небесах, навчає шанувальників своїх уникати вічної смерті; воно дарує тобі скарби невичерпні, які не можуть зазнати шкоди ні від злодіїв, ні від черв’яків, ні від тління, ні від часу. Якби хто-небудь навчив тебе зберігати тільки хліб, то чого б ти не дав, щоб навчитися зберігати його без шкоди протягом кількох років? Але ось благодійність навчає тебе нешкідливо зберігати не тільки хліб, а й усе: і майно, і душу, і тіло. Але навіщо докладно перераховувати всі вигоди, які приносить це мистецтво? Воно навчає тебе того, як можеш ти уподібнитися Богові, а це є перше з усіх благ. Тепер чи бачиш, що милосердя здійснює не одну тільки дію, але багато? Не вимагаючи допомоги від інших мистецтв, воно будує будинки, готує одяг, доставляє незатребувані скарби, робить переможцями смерті, перемагає диявола, уподібнює Богові. Отже, що може бути корисніше за це мистецтво? Крім того, інші мистецтва закінчуються разом із теперішнім життям, не діють під час хвороби художників і мають дії скороминущі, потребують праці та багато часу й інших незліченних приналежностей. А милостиня після закінчення світу ще ясніше відкривається, після смерті людини найбільше просяює і виявляє свої дії, і не вимагає ані часу, ані праці, ані чогось іншого важкого. Вона діє і під час хвороби твоєї, і в старості, супроводжує тебе в життя прийдешнє і ніколи тебе не залишає. Вона робить тебе сильнішим за мудреців і ораторів; люди знамениті за своєю мудрістю й ораторством мають у себе багатьох заздрісників, а за тих, хто прославив себе милосердям, незліченна кількість людей приносять молитви. Ті стоять перед судом людським, захищаючи скривджених, а часто й тих, хто кривдить; а милостиня стоїть перед судом Христа, і не тільки захищає, а й самого Суддю прихиляє захищати підсудного й виголосити милостивий вирок про нього. Хоч би він був винен у незліченних гріхах, – вона вінчає його і проголошує переможцем; “Подавайте краще милостиню,… – сказано,- тоді все буде у вас чисто” (Лк. 11:41). І що я кажу про майбутнє життя? І в теперішньому, – запитайте будь-кого з людей, – чого вони бажають більше: чи того, щоб між ними було багато мудреців і ораторів, чи людей милосердних і людинолюбних? І ви почуєте, що вони оберуть останнє. І вельми справедливо. Від знищення красномовства життя анітрохи не зазнає шкоди; воно і до нього довгий час існувало. Але якщо знищиться милосердя, то все загине і винищиться. Як на морі не можна плисти далі берегів, так і земне життя не може стояти без милосердя, поблажливості та людинолюбства.
5. Ось чому Бог не тільки розуму надав спонукати нас до милосердя, але в багатьох випадках самій природі нашій дарував владу схиляти нас до останнього. Так батьки і матері виявляють милосердя дітям, а діти батькам; і це буває не тільки в людей, а й у всіх безсловесних. Так брат виявляє милосердя братові, родич – родичу, ближній – ближньому, людина – людині. Ми за самою природою маємо деяку схильність до милосердя. Тому-то ми і сумуємо за скривдженими, хворіємо, дивлячись на вбитих, плачемо, дивлячись на тих, хто плаче. Бог вельми бажає, щоб ми робили справи милосердя, тому й повелів природі сильніше спонукати нас до них, показуючи тим, що Йому вельми люб’язне милосердя. Отже, думаючи про це, підемо самі й поведемо дітей і ближніх наших в училище милосердя. Людина найбільше повинна вчитися милосердя, тому що саме воно і робить її людиною. “Велике – людина і дорогоцінне – людина милосердна” (Притч. 20:6). Хто не має милосердя, той перестає бути і людиною. Воно робить мудрими. І чому дивуєшся ти, що милосердя служить відмітною ознакою людства? Воно є ознакою божества. “Будьте милосердні, – сказано, – як і Отець ваш милосердний” (Лк. 6:36). Отже, з усіх цих причин навчимося бути милосердними, а особливо тому, що ми й самі маємо велику потребу в милосерді. І не будемо шанувати навіть життям час, проведений без милосердя. Я говорю про милосердя, далеке від усякого марнотратства. Якщо людина, яка задовольняється своїми статками і не дає нічого іншому, не є милосердною, то чи може назватися милосердною та, що викрадає чуже, хоча б вона робила незліченні милостині? Якщо насолоджуватися одному своїми благами нелюдяно, то ще більше забирати їх у інших. Якщо люди, які не заподіяли жодної кривди іншим, піддаються покаранню тільки за те, що не розділяли з ними свого майна, то ще більше піддадуться ті, які викрадали чуже. Не виправдовуй себе тим, що, завдаючи шкоди одному, ти робиш милість іншому. Так чинити несправедливо. Ти маєш робити милість тому, кого ти образив; а ти, завдаючи рани одним, лікуєш тих, яким не заподіяв ніяких ран, тоді як мав би лікувати їх, або, краще, не повинен був би зовсім і наносити. Людинолюбний не той, хто сам вражає і зцілює уражених ним, але той, хто лікує рани, завдані іншими. Отже, лікуй ті рани, які ти сам зазнав, а не ті, які інші заподіяли; або краще, не вражай і не принижуй іншого, – це означало б знущатися з інших, – але випрямляй уражених. Вилікувати милостинею у відповідній мірі те зло, яке завдано любостяжанням, неможливо. Якщо ти забрав у когось обол, то тобі мало вже обола, щоб за допомогою милостині загоїти рану, нанесену марнотратством, але потрібен талант. Ось чому спійманий злодій повертає вчетверо більше викраденого ним. Але хижак гірший за злодія. Якщо ж злодій повинен повертати вчетверо більше викраденого ним, то хижак вдесятеро, або ще більше; добре, якщо і за цієї умови зможе він отримати відпущення у своїй неправді: плоду ж милостині він і тоді не отримає. Тому-то Закхей і сказав: “Якщо кого чимось скривдив, відплачу вчетверо”, і: “Половину маєтку мого віддам жебракам” (Лк. 19:8). Якщо ж за часів закону належало винагороджувати вчетверо, то тим більше в царстві благодаті. Якщо злодій зобов’язаний це зробити, то тим паче хижак; цей останній, окрім збитку, завдає ще образи, тож, якби ти дав у сто разів більше, то й тоді не винагородиш усього. Чи бачиш, що я не дарма сказав, що якщо ти викрадеш обол, а віддаси талант, то й тоді ледве винагородиш? Якщо ж, і чинячи так, ти ледве можеш винагородити шкоду іншого, то коли ти вчиниш навпаки, тобто, викравши все майно в ближнього, роздаси тільки малу частину його, та ще й не тим, у кого викрав, а іншим, – яке ти матимеш тоді виправдання? Яке прощення? Яку надію спасіння? Чи хочеш знати, наскільки велике зло чинить той, хто виявляє таке милосердя? Послухай, що говорить Писання: “Що той, хто забиває на жертву сина перед батьком його, то той, хто приносить жертву з майна” жебраків (Сир. 35:20). Отже, перш ніж вийдемо з храму цього, накреслимо цю погрозу в розумі нашому; напишемо її на стінах, на руках, у совісті й скрізь, щоб принаймні страх, посилившись у розумі нашому, утримував руки наші від щоденних убивств. Розкрадання гірше за вбивство, оскільки воно повільно вбиває бідного. Щоб нам звільнитися від цієї хвороби, будемо розмірковувати про більше, і самі з собою, і з іншими. Таким чином ми і до милосердя будемо більш схильні, і отримаємо славні нагороди, що даруються за нього, і удостоїмося вічних благ благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.
| ← | → |