Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея
📖Книга также доступна на русском
| ← | → |
Бесіда 46
«Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своєму; коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв плевелів між пшеницею і пішов. Коли зійшла зелень і показався плід, тоді з’явились і плевели. Прийшли раби домовладики і сказали йому: господарю! чи не добре насіння ти сіяв на полі твоєму? звідки ж плевели на ньому? Він же сказав їм: це зробив ворог людей. А раби сказали йому: чи хочеш, ми підем і виберем їх? Але він сказав: ні, щоб, вибираючи плевели, ви не вирвали разом з ними і пшеницю. Залиште рости разом те і друге до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу плевели і зв’яжіть їх у снопи, щоб спалити їх; а пшеницю зберіть у житницю мою» (Мф. 13:24-30).
Зміст:
Пояснення 13:24-33. Відмінність притчі від попередньої. – Диявол надає омані подобу істини. – Необхідність постійного пильнування. – Не треба вбивати єретиків; не забороняється їх приборкувати. Дія і сила апостольської проповіді. – Не чудотворення, а чесноти зробили великими апостолів та інших святих. – Благодать чудотворінь і приваблюється доброчесним життям, і дається для виправлення інших. – У чому полягає істинно добре життя.
1.Яка різниця між цією притчею і попередньою? Там Спаситель говорив про людей, які без уваги Його слухали, а відійшовши, і саме насіння кинули; тут же розуміє єретичні сонмища. Щоб учні не бентежилися і цим, Христос, після того як пояснив їм, для чого говорить притчами, пророкує і про єретиків. Перша притча показувала, що слово Його не прийнято; а другою дається знати, що разом зі словом прийняті й ті, хто шкодить слову. Такою є одна з хитрощів диявола, що він до самої істини завжди домішує оману, прикрашаючи її різною подобою істини, щоб тим легше обдурити легковірних. Ось чому й Господь називає посіяне ворогом не іншим якимось насінням, а пажитницею, що з вигляду схожа дещо на пшеницю. Далі пояснює спосіб зловмисництва: “коли ж, – каже, – люди спали”. Не малою небезпекою погрожує Він тут начальникам, яким переважно ввірене зберігання ниви, – утім, не одним начальникам, а й підначальним. Цими словами Він показує і те, що омана приходить після істини, як про те свідчить і дійсний досвід. Справді, після пророків – лжепророки, після апостолів – лжеапостоли, після Христа – антихрист. Та й диявол, доки не бачить, до чого можна підробитись, або над ким примудритися, нічого не починає, навіть не знає, як приступити до справи. Так і тепер, помітивши вже, що “одне в сто крат, а інше в шістдесят, а інше ж у тридцять”, він обирає для себе новий шлях. Оскільки він не міг ані викрасти того, що вкоренилося, ані заглушити, ані спалити, то вигадує іншого роду обман, а саме – вселяє власне насіння. Але чим же, скажеш, сплячі відрізняються від уподібнених шляху? Тим, що там диявол викрав посіяне миттєво, не дав йому навіть і вкоренитися; а тут йому треба було для зваблення більше хитрості. Вказуючи на це, Христос навчає нас невпинно пильнувати. Нехай, каже Він, ти уникнув колишніх бід; але на тебе чекає нова. Як там буває загибель від шляху, каміння і тернів, так тут – від сну. Потрібно, отже, постійно бути на сторожі. Тому-то й сказав Він: “Той, хто перетерпів до кінця, той спасеться” (Мф. 10:22). Щось подібне сталося на початку християнства. Багато предстоятелів церков, ввівши в них людей лукавих, потайних єресеначальників, тим самим відкрили дияволу легкий шлях для здійснення своїх підступів. Після того, як він засіяв такі плевели, йому нічого було вже й трудитися. Але як, скажеш, можливо пробути без сну? Без сну природного – неможливо, а без сну довільного – можливо. Тому й Павло сказав: “Пильнуйте, стійте у вірі” (1Кор. 16:13). Далі Господь показує, що справа диявола є не тільки шкідливою, а й зайвою, бо він сіє після того, як нива вже оброблена і всі роботи закінчені. Так чинять і єретики, які єдино тільки через марнославство впускають свою отруту. І не в цих тільки, а й у наступних словах Господь продовжує з точністю описувати поведінку єретиків. “Коли зійшла зелень, – каже Він, – і показався плід, тоді з’явилися і плевели”. Так діють і єретики. Спочатку вони себе прикривають; коли ж набудуть сміливості й отримають повну свободу слова, тоді й виливають отруту. А для чого Господь вводить рабів, які розповідають про те, що трапилося? Щоб мати нагоду сказати, що не треба вбивати єретиків. Диявола ж іменує ворогом людям тому, що він шкодить людям. Він бажає шкодити нам, хоча це бажання походить не від ворожнечі на нас, а від ворожнечі на Бога. Звідси ясно, що Бог любить нас більше, ніж ми самі себе. Подивися і з іншого боку, яка злоба диявола. Він не сіяв раніше, тому що не було чого погубити. Але коли вже все засіяно, сіє і він, щоб зіпсувати те, що коштувало багатьох зусиль хліборобу. Настільки сильну ворожнечу виявив у всьому проти Нього диявол! Зауваж також старанність слуг: вони зараз же готові висмикувати кукіль, хоча чинять не зовсім обачно. Це показує їхню дбайливість про посіяне; вони мають на увазі не те, щоб покарали того, хто посіяв плевели, а єдине те, щоб не загинуло посіяне паном; першого вони не потребували, а тому й вигадують засіб, як би тільки винищити хворобу. Утім, обравши засіб, вони не наважуються самі собою привести його до виконання; але очікують вироку від пана, запитуючи його: “чи хочеш”? Що ж відповідає їм пан? Забороняє, кажучи: “Ні, – щоб, вибираючи кукіль, ви не висмикнули разом із ним пшениці”. Цими словами Христос забороняє війни, кровопролиття і вбивства. І єретика вбивати не повинно, інакше це дасть привід до непримиренної війни у всесвіті.
2 Отже, Він зупиняє їх у виконанні розпочатого наміру, з наступних двох причин: по-перше, для того, щоб не пошкодити пшеницю, а по-друге, тому що всі незцілювано заражені самі по собі піддадуться покаранню. Тому, якщо хочеш, щоб вони були покарані, і до того ж без ушкодження пшениці, то чекай певного на те часу. Але що розумів Господь, сказавши: “Щоб, вибираючи плевели, ви не висмикували разом з ними пшениці”? Або те, що взявшись за зброю і вбиваючи єретиків, неминуче винищите з ними багатьох святих; або те, що багато хто з цих самих куколю може змінитися і стати пшеницею. Отже, якщо ви, – каже Він, – викоріните їх передчасно, то, позбавивши життя людей, яким був ще час змінитися і виправитися, винищите те, що могло б стати пшеницею. Отже, Господь не забороняє приборкувати єретиків, загороджувати їм вуста, стримувати їхню зухвалість, порушувати їхні збіговиська і змови; але забороняє їх винищувати і вбивати. І зауваж, яка лагідність Господа: Він не просто оголошує вирок Свій, не просто велить, але викладає разом і причини. Що ж буде, якщо плевела дотримаються до кінця? Тоді “скажу жниварям: зберіть спочатку плевели, і зв’яжіть їх у зв’язки, щоб спалити їх”. Знову наводить на пам’ять учням слова Іоанна, в яких Він зображений Суддею, і повчає, що треба щадити пажитниці, доки вони ростуть поруч із пшеницею, бо для них можливо ще стати пшеницею. Якщо ж єретику трапиться померти без жодного плоду, то необхідно спіткає його неминуче покарання. “Скажу, – каже Господь, – жнивакам: зберіть спочатку плевели”. Для чого ж “раніше”? Щоб учням не подати нагоди до побоювання, що разом із плевелами висмикнута буде пшениця. “І зв’яжіть їх у зв’язки, щоб спалити їх, а пшеницю приберіть у житницю мою. Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчичного” (Мф. 13:31). Оскільки Господь сказав, що три частини посіяного гинуть, а одна рятується, та й у самій, що спасається, буває велике ушкодження, то, попереджаючи запитання учнів: хто ж і в якій кількості будуть вірні? знищує їхній страх, навертаючи їх до віри притчею про гірчичне зерно, в якій показує, що проповідь пошириться повсюди. Тому-то і пропонує вельми відповідний до предмета мови образ гірчичного зерна. “Яке, хоча менше за все насіння, – каже Він, – але, коли виросте, буває більшим за всі злаки, і стає деревом, так що прилітають птахи небесні та ховаються в гілках його” (Мф. 13:32). Цим Господь хотів показати образ поширення проповіді. Точно те ж саме, каже Він, буде і з проповіддю. Хоча учні Його були всіх безсилішими, всіх приниженішими, але оскільки сила, в них потаємна, була велика, то вона розпростерлася по всьому всесвіті. Далі до цього образу Господь додав ще подобу закваски, кажучи: “Подібно до закваски, яку жінка, взявши, поклала в три міри борошна, аж доки не закисло все” (Мф. 13:33). Як закваска над великою кількістю борошна робить те, що борошну засвоюється сила закваски, так і ви перетворите цілий світ. Зверни увагу на зміст: Господь обирає для образу те, що буває в природі, щоб показати, що слово Його так само непорушне, як і те, що видиме в природі відбувається за необхідними законами. Не кажи мені: що зможемо зробити ми, дванадцять чоловік, вступивши в середовище такої безлічі людей? У тому самому і виявиться ясніше ваша сила, що ви, втручаючись у безліч, не вдастеся до втечі. Як закваска тоді тільки заквашує тісто, коли буває в зіткненні з борошном, і не тільки доторкається, а й навіть змішується з ним (тому й не сказано – поклади, а – “сховай”), так і ви, коли вступите в нерозривний зв’язок і єднання з ворогами своїми, тоді їх і здолаєте. І як закваска, коли її засипають борошном, у ньому не губиться, але незабаром усьому змішанню надає власну властивість, так точно станеться і з проповіддю. Отже, не лякайтеся, що Я сказав про багато напастей: і при них ви засяєте і всіх подолаєте. Під трьома ж сатами (мірами) Господь має на увазі тут багато сатів, бо число це зазвичай вживає для позначення безлічі. Не дивуйся також і тому, що, розмовляючи про царство, Він згадує про зерно і закваску. Він розмовляв з людьми недосвідченими і маловченими, яких до високого належало підносити через низькі предмети, і які були такими простими, що, попри все те, ще потребували багатьох пояснень. Отже, де сини еллінські? Нехай зрозуміють силу Христову, маючи перед очима істину подій! Нехай поклоняться Господу і як тому, хто напророкував таку справу, і як тому, хто її здійснив! Він один вклав силу в закваску. Для того Він і віруючих у Нього вмішав у безліч, щоб ми передавали іншим своє розуміння. Отже, нехай ніхто не скаржиться на убогість: велика сила проповіді; те, що одного разу скисло, саме робиться закваскою для іншого. Як іскра, коли торкнеться дров, запалене нею робить новим джерелом вогню, і таким чином простягається далі й далі, – так і проповідь. Але Господь сказав не про вогонь, а про закваску. Чому ж? Бо там не все залежить від вогню, але багато чого й від запалених дров; тут же закваска все виробляє сама собою. Якщо ж дванадцять чоловік заквасили цілий всесвіт, то подумай, які ми погані, коли, незважаючи на всю свою численність, не можемо виправити тих, хто залишився, ми, яких належним чином було б досить стати закваскою для тисячі світів!
3 Але то, скажеш, були апостоли. Що ж з того? Чи не перебували вони в однакових із тобою обставинах? Чи не в громадах жили? Чи не ту саму несли долю, чи не займалися ремеслами? Хіба ангели вони були? Хіба з неба зійшли? Але, скажеш, вони мали дар чудотворення. Але не через чудотворення вони стали самі дивовижними. І чи довго ці чудеса слугуватимуть для нас прикриттям нашого недбальства? Подивися на цілий сонм святих, які просіяли не чудесами. Багато хто виганяв навіть бісів, але через те, що чинили беззаконня, не тільки не стали дивовижними, але ще зазнали і покарання. Що ж таке, запитаєш, зробило апостолів великими? Зневага багатства, презирство слави, свобода від життєвих турбот. Якби не мали вони цього, але залишалися рабами пристрастей, то хоча б і темряви мерців воскресили, не лише б не принесли жодної користі, а й вважалися б ще й ошуканцями. Отже, одне життя блищить усюди; ним тільки приваблюється і благодать Духа. Яке знамення створив Іоанн, що привернув до себе багато міст? Що він не творив чудес, про те послухай євангеліста, який говорить: “Що Іоанн не створив ніякого дива” (Ін. 10:41). Чому й Ілля став дивовижним? Чи не від зухвалості перед царем? Чи не від ревнощів за Богом? Чи не від убогості, чи не від милоті, печери і гір? Чудеса створені ним уже після всіх цих подвигів. Чи чудом якимось Іов здивував диявола? Жодних чудес не творив він, а показав блискуче життя і терпіння, твердіше за адамант. Яке знамення створив Давид, перебуваючи ще в юності, коли Бог сказав про нього: “Знайшов Я чоловіка за серцем Моїм, Давида, сина Ієссея” ( Діян. 13:22)? І чи Авраам, Ісаак, Іаков воскресили когось із мертвих? Чи очистили когось від прокази? Чи знаєш, що дар чудотворення, за нашої безпечності, може часто навіть шкодити? Так багато хто з коринтян впали в розколи; багато хто з римлян пишався; Симон вигнаний, і той, хто побажав іти за Христом, виявився негідним, почувши, що “лисиці мають нори, а птахи небесні – гнізда” (Лк. 9:58). Усі вони, бажаючи собі від чудотворення або грошей, або слави, відпали й загинули. Але ревне життя і любов до чеснот не тільки не породжують такого бажання, але, якби воно й було, винищують його. І що говорив Христос, коли виголошував закони учням Своїм? Чи сказав: творіть чудеса, щоб бачили люди? Зовсім ні! Так що ж? “Так нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і прославляли Отця вашого Небесного” (Мф. 5:16). І Петру не сказав: якщо любиш Мене, то твори чудеса; але – “паси овець Моїх” (Ін. 21:17). І якщо йому з Яковом та Іоанном Господь завжди надавав перевагу перед іншими апостолами, то скажи мені, за що така перевага? Чи за чудеса? Але всі вони однаково очищали прокажених, воскрешали мертвих; усім однаково Господь дав усяку владу. У чому ж була їхня перевага? У душевній доблесті. Отже, бачиш, скрізь потрібне життя і явлення справ. “За плодами їхніми, – каже Господь, – пізнаєте їх” (Мф. 7:16).
4.Що ж становить життя наше? Чи явище чудес, чи дбайливість про благоустрій поведінки? Очевидно, що останнє. Чудотворення ж і початок звідси запозичують, і кінець свій тут же мають. Хто веде чудове життя, той привертає до себе і благодать чудотворення. А той, хто приймає благодать, приймає для того, щоб виправляти життя інших. І Христос творив чудеса Свої для того, щоб через них, з’явившись гідним віри і привернувши до Себе людей, ввести у світ чесноту. Про це-то переважно Він і піклується. Ось чому Він і не задовольняється одними чудесами, але то погрожує пеклом, то обіцяє царство, то наказує дивовижні Свої закони і вживає всі способи до того, щоб зробити нас рівними ангелам. Але що говорити про Христа? Чи Він один все творить із такою метою? Скажи мені сам ти: якби дали тобі на вибір – або воскрешати мертвих в ім’я Його, або померти за ім’я Його, що б ти охочіше обрав? Чи не останнє без жодного сумніву? Але перше було б диво, а останнє є діло. І якби запропонували тобі – або траву перетворювати на золото, або мати таку силу волі, щоб усяке багатство зневажати, як траву, чи не обрав би ти швидше останнє? І вельми справедливо. Таким вибором ти більше привернеш до себе людей. Побачивши траву, що перетворюється на золото, вони самі побажають мати таку саму силу, подібно до Симона; а через це збільшиться їхня зацікавленість. Навпаки, якби бачили, що всі зневажають і зневажають золото, як траву, то давно б позбулися цієї хвороби.
Отже, чи бачиш, що життя може приносити більше користі? Життям же називаю не те, коли ти постишся, коли підстилаєш врєтище й попіл, а те, коли ти нехтуєш багатством, як нехтувати ним маєш, коли надлишків у любові, даєш хліб свій тому, хто голодний, стримуєш гнів, відкидаєш марнославство, винищуєш у собі заздрість. Такий урок дано нам від Христа. “Навчіться, – каже Він, – від Мене, бо Я кроткий і смиренний серцем” (Мф. 11:29). Не каже: Я постив, – хоча б міг згадати про сорокаденний піст; але, замовчуючи про це, вказує тільки, “бо Я лагідний і смиренний серцем”. І знову, посилаючи учнів, не сказав: постіть; але – “їжте, що вам запропонують” (Лк. 10:8). Тим часом вимагає, щоб вони всіляко береглися марнотратства, кажучи: “Не беріть із собою ні золота, ні срібла, ні міді в пояси свої” (Мф. 10:9). Кажу це не на осуд посту: нехай не буде того! Навпаки, дуже схвалюю піст. Сумую тільки, коли ви, знехтувавши всіма іншими чеснотами, достатньою для вашого спасіння вважаєте ту, яка посідає останнє місце в лику чеснот. Найважливіші ж із них: любов, лагідність і милостиня, що перевершує навіть дівоцтво. Отже, якщо хочеш стати рівним апостолам, – ніщо не перешкоджає. Досить для тебе виконати одну тільки чесноту милостині, щоб ні в чому не бути біднішим за апостолів. Ніхто тому не повинен відкладати подвигів у чеснотах до отримання дару чудотворення. Якщо демон мучиться, коли його виженуть із тіла, то набагато більше мучиться, коли бачить душу звільнену від гріха. Справді, гріх є головна сила демонська; через гріх помер Христос, щоб зруйнувати його; гріхом введена смерть; через гріх все перетворено. Якщо ти винищив у собі гріх, ти підрізав жили дияволу, стер голову його, зруйнував усю його силу, розсипав воїнство, сотворив диво, усіх чудес більше. Не моє це слово, але блаженного Павла, який, сказавши: “Ревнуйте про дари великі, і я покажу вам шлях ще кращий” (1Кор. 12:31), представляє не дар чудотворення, а любов – корінь усякого добра. Отже, якщо ми будемо вправлятися в любові та в іншому любомудрі, на ній заснованому, то не матимемо жодної потреби в чудотвореннях; навпаки, якщо не будемо вправлятися в любові, то не отримаємо жодної користі від чудотворінь. Розмірковуючи про все це, поревнуємо над тим, через що апостоли стали великими. А чи хочеш знати, через що вони стали великими? Послухай Петра, який говорить: “Ось, ми залишили все і пішли за Тобою; що ж буде нам” (Мф. 19:27)? Послухай також і Христа, який відповідає учням: “Сядете і ви на дванадцяти престолах. І всякий, хто залишить доми, або братів, або сестер, або батька, або матір, або дружину, або дітей, або землі, заради імені Мого, отримає стократно, і успадкує життя вічне” (Мф. 19:28:29). Отже, віддаливши від себе всі життєві клопоти, присвятимо себе Христу, щоб нам і стати рівними апостолам за визначенням Його, і сподобитися вічного життя, яке нехай отримаємо всі ми по благодаті і людинолюбству Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.
| ← | → |