Святитель Іоанн Златоуст
Бесіди на Євангеліє від Матфея

📖Книга также доступна на русском

←

→

Бесіда 45

«І, приступивши, учні сказали Йому: чому притчами говориш їм? Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано» (Мф. 13:10-11).

Зміст:
Пояснення 13:10-23. Розсудливість учнів. – Благодать не знищує свободи. – Іудеї самі були причиною того, що не розуміли вчення Христового. – Христос хотів їхнього навернення і спасіння. – Гріх не є справою природи або необхідності. – Різноманіття шляхів спасіння. – Заклик до милостині та співчуття до бідних.

ДОСТОЙНО здивування, що учні, незважаючи на сильне бажання дізнатися, чому Іісус Христос говорить народові в притчах, розбирають час, коли запропонувати це питання. Вони роблять це не при всіх, як показав Матфей, кажучи: “І, приступивши”. А що пояснення моє не є здогадкою, це відкриває ясніше Марк, коли каже, що учні приступили до Нього, коли Він був один (Мк. 7:17). Так належало вчинити і братам, і Матері Його: не викликати Його з дому і не виставляти себе. Зауваж також і велику любов учнів, – як багато вони піклуються про інших, і спершу шукають їхньої користі, а потім уже своєї. “Для чого, – кажуть вони, – притчами говориш їм”? Вони не сказали: для чого Ти нам у притчах говориш? І в інших випадках вони часто виявляють любов свою до всіх, – наприклад, коли кажуть: “відпусти народ” (Лк. 9:12), і також: “Чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися” (Мф. 15:12)? Що ж відповідає їм Христос? “Вам, – каже Він, – дано знати таємниці Царства Небесного, а їм не дано”. Він це сказав, не вказуючи на будь-яку необхідність, або на просте і випадкове деяких обрання, але показуючи, що ті, хто слухає, самі є причиною всіх зол, і водночас бажаючи відкрити, що розуміння таємниць Царства є даром благодаті, що ниспосилається згори. Утім, хоча це і дар, однак цим не знищується свобода, як видно з наступних слів. А щоб одні не впали у відчай, а інші – у безтурботність, чуючи, що їм дано зрозуміти таємниці царства, дивись, як Він показує і тим, і іншим, що це первісно залежить від нас: “Бо хто має, – каже Він, – тому дано буде, і збільшиться, а хто не має, в того заберуть і те, що має” (Мф. 13:12,25:29). Хоча ці слова досить неясні, але вони містять у собі незаперечну правду. Вони означають те, що хто сам бажає і старається набути дари благодаті, тому й Бог дарує все; а в кому немає цього бажання й старання, тому не принесе користі й те, що він має, і Бог не дасть йому дарів Своїх. “У того відніметься, – каже, – і те, що має”. Це не те означає, що Бог забирає в нього, але що не удостоює його дарів Своїх. Так чинимо і ми. Коли бачимо, що хто-небудь слухає нас неуважно, і за всіх переконань наших залишається неуважним, – нарешті припиняємо говорити, тому що, якщо ми наполягатимемо, то безтурботність його ще більше посилиться. Навпаки, хто з ревнощами слухає вчення наше, того ми заманюємо в розмову і багато чого йому повідомляємо. І справедливо сказано: “і те, що має”, – тому що така людина і цього не має. Далі Він пояснює слова Свої, показуючи, що означає: “тому, хто має, дасться”, – кажучи таким чином: “а в того, хто не має, відніметься і те, що має”. “Тому, – продовжує Він, – кажу їм притчами, що вони, бачачи, не бачать” (Мф. 13:13). Але якщо вони не бачили, – скажеш, – то належало їм відкрити очі. Так, якби засліплення це було від природи, то належало відкрити; але оскільки засліплення це було довільне і залежало від свободи, то Він не сказав просто: “не бачать”, а: “бачачи не бачать”, тобто, що сліпота їхня походить від власного їхнього розбещення. Вони бачили, що Він виганяв бісів, і говорили: “Виганяє бісів силою веельзевула, князя бісівського” (Лк. 11:15). Чули, що Він приводить їх до Бога і чинить в усьому згідно з волею божественною, – і говорили: “Не від Бога Ця Людина” (Ін. 9:16). Таким чином, самі вони чинили всупереч тому, що бачили і що чули. За це-то, каже Христос, Я і зір, і слух заберу в них. Вони не тільки не отримують від цього жодної користі, але навпаки, піддаються ще більшому осуду, – тому що вони не тільки не вірили в Нього, а й паплюжили, і звинувачували, і зловмислили проти Нього. Про це останнє Він, утім, замовчує, бо не хоче бути суворим у звинуваченні. Спочатку Він не притчами говорив їм, але просто і ясно. Але оскільки вони стали неохоче слухати Його, то Він, нарешті, став говорити їм притчами. Далі: щоб хтось слова Його не вважав одним тільки докором і не сказав, що Він докоряє й обмовляє їх через ворожнечу, Христос наводить слова пророка, які підтверджують те ж саме: “Збувається над ними, – говорить Він, – пророцтво Ісайї, що говорить: Слухом почуєте, і не зрозумієте; і очами дивитеся, – і не побачите” (Мф. 13:14). Чи помічаєш, що і пророк викриває їх з такою ж точністю у виразах? І він не сказав: “не побачите”, але – “очима дивитися будете – і не побачите”; не сказав: “не почуєте”, але: “слухом почуєте – і не зрозумієте”. Отже, вони самі були причиною того, що не розуміли, затуливши слух, заплющивши очі й озлобивши серце. Вони не тільки не чули, а й “насилу чують” (Мф. 13:15). І робили це, каже Господь, “і нехай не звернуться, щоб Я зцілив їх”, – показуючи тим їхнє застрягання у злі та навмисну огиду від Нього.

2 Він говорить це для того, щоб привернути їх, збудити і показати їм, що, якщо вони навернуться, Він зцілить їх. Подібно до того, як у нас кажуть: він не хотів бачити мене, і добре; а якби він удостоїв мене своїми відвідинами, я негайно надав би йому милість, показуючи цим засіб до примирення, – так точно і тут каже Господь: “і нехай не навернуться, щоб Я зцілив їх”, показуючи, що вони можуть і звернутися, і врятуватися, якщо покаються, і що Він робить усе не для власної слави, а для їхнього порятунку. Якби Він не бажав, щоб вони слухали Його і спасалися, то належало б Йому мовчати, а не повчати їх у притчах. Але тепер тим самим, що говорить їм притчами, збуджує їх. “Хіба Я хочу смерті беззаконника?” – говорить Господь Бог. Чи не того, щоб він навернувся від шляхів своїх і був живий? Бог, – говориться, – не бажає смерті грішника, але “щоб він відвернувся від шляхів своїх і був живий” (Єз. 18:23). Що гріх походить не від природи, не за необхідністю і примусом, послухай, що говорить Христос апостолам: “Блаженні очі ваші, що бачать, і вуха ваші, що чують” (Мф. 13:16), – маючи на увазі під цим зір і слух не чуттєві, а розумові. І апостоли були іудеї, і виховані в тому ж законі, і однак, пророцтво анітрохи не зашкодило їм, тому що добре був укріплений у них корінь добра, тобто розум і воля. Тепер, чи бачиш, що слова: “вам дано знати” не означають необхідності? Інакше за що б називати їх блаженними, якби ця добра справа не залежала від них самих? Не кажи того, ніби Він учив незрозуміло. Адже і іудеї, подібно до учнів, могли приходити і питати Його. Але вони не хотіли робити цього через своє недбальство і безтурботність. І що я кажу: не хотіли? Вони навіть чинили всупереч Йому: не тільки не вірили, не тільки не слухали, а й ворогували проти Нього, і відверталися від Його вчення, в чому Господь і звинувачує їх словами пророка: “насилу чують”. Але не такі були учні; тому-то й удостоїлися назви блаженних. Христос і іншим чином зміцнює учнів Своїх, кажучи: “Поправді кажу вам, що багато хто з пророків і праведників прагнув бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули” ( Мф. 13:17 ), – тобто, Моє з’явлення, чудеса, глас і вчення. Тут Він ставить учнів своїх вище не тільки за розбещених іудеїв, а й за самих праведників, – вони і цих останніх, каже, блаженніші. Чому ж? Тому, що учні бачать не тільки те, чого не бачили іудеї, а й те, що бажали бачити праведники. Останні споглядали тільки вірою, а учні віч-на-віч, і набагато ясніше. Чи бачиш, як Христос знову з’єднує Старий Завіт з Новим, показуючи, що старозавітні праведники не тільки знали майбутнє, а й сильно його бажали? А вони не могли б бажати, якби шанували якогось бога чужого і противного істинному. “Ви ж вислухайте, – каже Він, – [значення] притчі про сіяча”; і говорить потім те, що ми сказали раніше, про безтурботність і ретельність, про острах і мужність, про багатство і нелюбові до багатства, показуючи, яку шкоду приносить перше, а яку користь – останнє. Потім показує різні роди чесноти. За милосердям Своїм, Він не один тільки вказав шлях і не сказав, що той буде відчужений, хто не принесе столітнього плоду; врятується, каже Він, і той, хто принесе плід у шістдесят разів, і навіть хто в тридцять. Це для того Він сказав, щоб полегшити нам шлях до спасіння. Отже, не можеш переносити важкого стану дівоцтва? Одружуйся і живи цнотливо. Не можеш зовсім розлучитися з багатством? Приділяй частину від маєтку твого. Для тебе важко і цей тягар? Розділяй із Христом маєток твій. Не хочеш віддати Йому всього? Віддай, принаймні, половину, або третю частину. Якщо Він твій брат і співспадкоємець на небесах, то зроби Його співспадкоємцем і тут. Йому давати – значить собі давати. Чи не чуєш, що говорить пророк: “Від єдинокровного твого не ховайся” (Іс. 58:7)? Якщо ж не слід зневажати родичів, то тим більше не слід зневажати Господа, Який разом із правом влади має ще право спорідненості з тобою і багато інших прав. Він зробив тебе учасником Своїх благ, не тільки не отримавши нічого Сам від тебе, але ще попередивши тебе цим невимовним благодіянням. Отже, чи не велике безумство отримувати такі дари і, тим часом, самому бути нечутливим і не відплачувати взаємно за благодіяння, до того ж меншим за більше? Він зробив тебе спадкоємцем неба, а ти не хочеш пожертвувати для Нього і земним. Він примирив тебе з Богом, незважаючи на те, що ти не тільки не зробив нічого доброго, а й навіть був ворогом, а ти не хочеш відплатити другові та благодійникові, тоді як, не кажучи про царство і про все інше, ти зобов’язаний відплатити Йому подяку за те саме, що можеш дати. Коли раби запрошують панів на бенкет, роблять це не для того, щоб принести їм задоволення, а щоб самим отримати від них. Тим часом, тут навпаки, не слуга запросив свого пана, але Господь покликав слугу до трапези Своєї. А ти не хочеш запросити Його і після цього? Він Сам перший ввів тебе в дім Свій, а ти не хочеш зробити цього і тепер? Він прикрив твою наготу, а ти і після цього не хочеш дати Йому притулку, як мандрівникові? Він раніше вгамував спрагу твою зі Свого посуду, а ти не хочеш дати Йому і краплі холодної води? Він тебе напоїв дарами Духа Святого, а ти не хочеш втамувати і тілесної Його спраги? Він тебе напоїв Духом тоді, як ти був гідний покарання, а ти зневажаєш Його, коли Він спраглий, і це незважаючи на те, що ти маєш вжити Його ж дари?

3. Невже ти вважаєш маловажним тримати ту чашу, яку буде підносити до вуст, і з якої буде пити Христос? Невже ти не знаєш, що один тільки священик має право пропонувати чашу крові? Але я на це не дивлюся суворо, – каже Христос, – а приймаю і в тебе. Хоч би ти був мирянин, Я не відкину тебе і не вимагаю того, що Я сам тобі дав. Я вимагаю не крові, але холодної води. Уяви, кому ти пропонуєш пиття; уяви – і тремти. Подумай, що ти сам стаєш священиком Христа, коли руками своїми подаєш не тіло, не хліб, не кров, але чашу холодної води. Він зодягнув тебе одягом спасіння, і зодягнув сам; і ти зроби те саме, хоча через раба. Він прославив тебе на небесах; а ти, принаймні, захисти Його від страху, наготи і безслав’я. Він удостоїв тебе співжиття з ангелами; а ти прийми Його тільки під дах твій, – принаймні, дай Йому притулок, як би рабу своєму. Я не нехтую притулком цим, – каже Христос, – хоча сам Я відчинив для тебе ціле небо. Я звільнив тебе від найтяжчого полону, але не вимагаю того ж від тебе і не кажу: звільни Мене; для Моєї втіхи достатньо, якщо ти тільки звернеш на Мене увагу, коли Я знаходжусь у кайданах. Я воскресив тебе з мертвих, – і не вимагаю, щоб і ти зробив те саме; але кажу: відвідай Мене тільки під час Моєї хвороби. Отже, яких пекельних мук не варті ми, якщо за таких великих благодіянь, що виливаються на нас, і за таких легких вимог від нас, не виконуємо й останніх? Будучи нечутливішими за камінь, ми, за всією справедливістю, підемо у вогонь, уготований дияволу й ангелам його. Скажи мені: яка байдужість з нашого боку, коли ми, отримуючи настільки великі дари і настільки великі маючи на увазі, залишаємося рабами багатства, з яким незабаром, можливо, проти волі своєї повинні будемо розлучитися? Тоді як інші пожертвували життям і пролили кров свою, ти для небесного царства і такої великої слави не хочеш пожертвувати навіть своїми надлишками. Яке ти заслужиш прощення, яке отримаєш виправдання, якщо ти, засіваючи поле, охоче ввіряєш землі все насіння і, позичаючи людям, нічого не шкодуєш, а до бідних залишаєшся таким жорстоким і нелюдяним, до бідних, в особі яких ти живиш Самого Господа? Отже, знаючи, що ми отримали, що сподіваємося отримати, і те, що потрібно з нашого боку, і розмірковуючи про все це, покажемо всіляке завзяття до справ духовних. Будемо поблажливими і милосердними, щоб нам не піддатися тяжкому покаранню. Якщо ми користуємося настільки багатьма і великими дарами, якщо так небагато вимагається з нашого боку, і до того ж якщо вимагається те, з чим ми повинні розлучитися тут мимоволі, якщо так сильно прив’язані до речей тимчасових, – то чи не послужить все це до нашого звинувачення? Кожна з цих обставин уже сама по собі може засудити нас. Де ж надія спасіння, якщо все це поєднається разом? Отже, щоб не підпасти під досконалий осуд, будьмо співчутливі до бідних. Через це ми зробимося гідними благ як тут, так і там, яких і нехай сподобимося всі ми благодаттю і людинолюбством Господа нашого Іісуса Христа, Якому слава і держава на віки віків. Амінь.

←

→